Ціни на нерухомість в Чехії за останні три роки, стрімко зросли і ніщо на разі не передбачає їх спад. Незважаючи на зниження прибутковості з оренди, залишаються популярними інвестиції в нерухомість – вважається що це безпечний та стабільний дохід. За даними Чеського статистичного управління, ціни на нерухомість в середньому по всій країні продовжують зростати. Інфляція в Чехії зростає. Споживчі ціни в червні виросли на 2,3 %. Це більше, ніж в середньому ЄС. На рівень інфляції в даний час має найбільший вплив зростання цін на продукти харчування. Швидко дорожчає і нерухомість. З іншого боку, ціни на паливо падають. «Швидке зростання цін на житло є істотним інфляційним ефектом сьогодення, точніше останніх 2-3 років. Міжрічне зростання цих цін досягло в першому кварталі позначки 12,8 %. І посунуло так Чеську Республіку на перше місце в ЄС.» повідомляє президент CSO Iva Ritschelová. Середньорічне зростання цін на житлову нерухомість в ЄС в першому кварталі склало 4,5 %. Від року 2000 темп зростання цін на чеське житло збільшився вже втретє. Вперше це було у 2003 році, перед вступом до ЄС, і в 2008 році в зв’язку з бумом нерухомості в багатьох європейських країнах. Сьогоднішня фаза зростання цін розпочалась у 2014 році. З того часу ціни на житло стрімко зростають, і навіть перевищили свій історичний максимум. В ЄС ціни на квартири, будинки та земельні ділянки розвиваються поступово. Причиною є сучасне економічне зростання а оптимістичні очікування, також низькі ставки за іпотечними кредитами. Ціни нерухомості в довгостроковій перспективі зростають набагато швидше, ніж індекс споживчих цін. У регіональному порівнянні, найвищі в Празі. « Ціни на квартири  в столиці між 2000 – 2015 р. виросли на 135 %, а вартість будинків на 65 %.  Вплинуло на це, серед іншого, невідповідність між попитом і пропозицією.  В даний час попит перевищує пропозицію, тому ціни зростають швидше. Продавець має більше бажаючих придбати житло, тому це дозволяє йому спокійно підвищувати ціну. Найдешевші квартири продаються в регіоні Усті над Лабем, де в цих роках зросли на 52 %. Для прикладу, середня вартість квартири в Празі зросла майже на мільйон крон, в той час як в Усті тільки на 190 000 крон. Найповільшіне зростає ціна на квартири і в Младій Болеславі – приріст складає 13%. Ціни на вторинне житло в Празі і околицях наближаються до вартості новобудов. Причиною знову ж таки є високий попит і недостатня пропозиція нових квартир. Важливу роль в стимулюванні зростання цін на нерухомість зіграли також іпотечні ставки. У 2016 році банки пропонували відсоток в розмірі 1,59%.  До листопада 2016 року в Чехії можна було оформити стовідсоткову іпотеку. Відповідно попит на нерухомість в кредит зберігався на високому рівні. Прогнози. Судячи з того, що відбувається на ринку сьогодні, і спираючись на аналітичні дані, можна сказати, зростання цін на житло не зупиниться. Інвестування в нерухомість і далі  буде залишатись чудовим способом збереження і примноження фінансів. Якщо ви зацікавлені в іпотечному кредиті або ж хочете дізнатись, як працює система фінансування житла в Чехії, та отримати незалежну оцінку всіх місцевих банків, невагайтесь, звертайтесь за допомогою, і ми разом знайдемо безпечне вирішення питань Вашого житла.   Юрій Остафічук - радник в області іпотечного кредитування, інвестицій, страхування та планування пенсії  для UAPORTAL.CZ Електронна пошта: jurij@ostafichuk.cz Моб.телефон: +420 777 08 19 19 foto : Miluju Prahu   

Публікуємо актуальний і важливий матеріал наших партнерів з “Інформаційного Спротиву” про важливі тектонічні зміни, які відбудуться в нашому геополітичному просторі, коли постане Українська автокефальна православна церква. Про активні спроби Кремля недопустити цього та можливі фатальні наслідки для РПЦ.   Спроби Московського патріархату перешкодити появі автокефальної української православної церкви призведуть до його ізоляції від православного світу, подальшого розпаду – і зникнення. Розподіл сил На території України діють зараз кілька православних церков: Українська православна церква Московського Патріархату (УПЦ МП), Українська православна церква Київського Патріархату (УПЦ КП) і Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). УПЦ МП, яку очолює митрополит Київський і всієї України Онуфрій, є канонічною частиною Російської Православної церкви на чолі з патріархом Кирилом (РПЦ МП). УПЦ КП, очолювана патріархом Філаретом, була створена в 90-х роках минулого століття разом з отриманням Україною незалежності, але поки не визнана канонічно іншими православними церквами. УАПЦ виникла після революції 1917 року і зберігалася в США і Канаді. Систематичне знищення її духівництва при радянській владі призвело до неможливості висвячення єпископів на території України відповідно до першого Апостольського правила: “Єпископа да поставляють два або три єпископи”. Проблема була закрита до 1969 року, коли УАПЦ перейшла під юрисдикцію митрополита Української Православної Церкви в США Мстислава, який в 1990 році був обраний в Києві патріархом УАПЦ. УПЦ США з 1995 року перебуває під юрисдикцією Константинопольського патріархату. Тож, хоча УАПЦ не можна назвати неканонічною, слово “автокефальна” в назві показує лише прагнення домогтися автокефалії для України. Нині настоятелем УАПЦ є митрополит Київський і всієї України Макарій. При цьому УПЦ МП має в Україні понад 11 000 парафій, що становить приблизно 60% від загальної кількості парафій РПЦ МП, частиною якої вона є. Кількість парафій УПЦ КП – приблизно 5000, а УАПЦ – близько 1500. УАПЦ і УПЦ КП прийняли рішення про об’єднання в єдину Українську Православну Помісну Церкву, і звернулися до Вселенського (Константинопольського) патріарха Варфоломія з проханням про визнання Синодом Вселенського патріархату Константинополя автокефалії об’єднаної УППЦ. Офіційна позиція керівництва УПЦ МП зводиться до відмови від об’єднання в церкву, незалежну від Москви. Це вносить в ситуацію неоднозначність. З одного боку, в українських православних ієрархів, які борються за автокефалію, є для цього всі формальні підстави. З іншого, Вселенський патріархат традиційно виступає проти будь-яких розколів (схизми) в православ’ї. Але УПЦ МП не монолітна. Навіть зараз, незважаючи на формальну невизнаність УПЦ КП, переходи в неї парафій з УПЦ МП, що здійснюються за ініціативою патріотично налаштованих парафіян, трапляються досить часто. Визнання ж Вселенським патріархатом автокефалії об’єднаної УППЦ з великою ймовірністю зробить цей процес лавиноподібним, що призведе до об’єднання вже всіх трьох українських православних церков. “З Московським патріархатом об’єднання буде. Тільки буде не з гори, тобто не від ієрархії духівництва, а від народу”, – так висловився на цю тему патріарх УПЦ КП Філарет в інтерв’ю каналу ТСН. У ролі ж розкольників при цьому виявляться парафії УПЦ МП, які не захотіли вийти з підпорядкування Московському патріархату. В УПЦ МП вже лунають голоси про те, що нічого триматися за Московський патріархат, і якщо процес отримання автокефалії не можна зупинити, то його слід очолити, почавши гру на випередження. Навряд чи Онуфрій наважиться на це, але сам факт появи таких публікацій говорить багато про що. Церковно-правовий аспект У православ’ї немає єдиного лідера, аналогічного Папі у католиків, а Константинопольський патріарх вважається в спільноті настоятелів православних помісних церков лише “першим серед рівних”. Його юрисдикція не поширюється за межі Константинопольського патріархату. Проте саме за ним історично закріплена роль арбітра в суперечках, подібних українській. Крім того, питання про те, де, власне, закінчуються межі юрисдикції Константинопольської патріархії, теж далеко не просте. І тут на користь визнання української автокефалії є кілька серйозних аргументів історичного і прецедентного характеру. Згідно з Томосом від 1589 року, територія нинішньої України не входить до складу Московського патріархату. До 1686 року православні єпархії на цій території підпорядковувалися Константинополю, і були переведені під юрисдикцію Московського патріархату силою. У Томосі 1924 року Константинопольський патріархат констатував, що ніколи не відмовлявся законним чином від своєї юрисдикції над Київською митрополією. Саме на цій підставі і було задоволено прохання ієрархів Православної Церкви в Польщі про надання їм автокефалії. Є і докладні дослідження, що обґрунтовують право української православної церкви на автокефалію, наприклад, стаття Володимира Мельника на сайті RISU в трьох частинах: 1, 2, 3. Крім того, хоча канонічність РПЦ і визнається нині в православному світі, існує безліч фактів, як історичних, так і сучасних, здатних поставити її під сумнів. До 1917 року РПЦ управлялася Святійшим урядовим Синодом на чолі з обер-прокурором – світським чиновником, який призначається імператором. Після 1917 року на території, контрольованій совітами, Російська православна церква була розгромлена, а духівництво знищене або вислане. Вціліли лише ті, хто оголосив про беззастережну лояльність до совітської влади – обновленці і сергіани. Втім, з 1935 року щодо них також почалися масові арешти, причому це торкнулося як єпископату і духівництва, так і активних мирян. Восени 1943 року Сталін прийняв рішення використовувати в політичних цілях російську еміграцію, а також організувати блок країн Східної Європи і Балкан, використовуючи, зокрема, етноконфесійні інструменти, і сформувавши образ СРСР як нового видання Третього Риму. З цією метою він викликав у Кремль трьох збережених митрополитів з сергіанського угруповання: Сергія (Страгородського), Алексія (Симанського) і Миколу (Ярушевича). Виділивши їм урядовий літак, Сталін наказав зібрати по таборах лояльних єпископів, що залишилися в живих і потрібні були для проведення “собору” і обрання нового “патріарха”. Але живих єпископів виявилося занадто мало, щоб надати сталінській постановці переконливого вигляду. Довелося провести кілька екстрених, і, з огляду на обставини, сумнівних хіротоній. У підсумку, 19 осіб, які оголосили себе, порушуючи цілу низку норм вселенського і російського православ’я, православним собором, заснували Російську Православну Церкву Московського Патріархату і проголосили Сергія Страгородського “патріархом всія Русі”. Мова, повторюю, йде саме про заснування, точніше, про перезаснування, оскільки з часів синодального управління такої організації як РПЦ МП не існувало. Нова “православна церква” будувалася за прямими директивами Сталіна, як філіал спецслужб, і як тоталітарна секта, що відкидає принципи православної соборності. Три ієрархи, наближені за лояльність, отримали владу більшу, ніж Помісний собор, і право адміністративно управляти Церквою більше по-диктаторськи, ніж царський синод. Було відкинуто принцип виборності єпископату і ліквідовані вибори парафіяльних старост. Після розпаду СРСР, зберігши міцні зв’язки з російськими спецслужбами, і вдало використавши їх у нових умовах, ієрархи РПЦ активно зайнялися бізнесом, отримуючи податкові пільги як плату за лояльність і співпрацю. РПЦ загалом, а також окремі ієрархи стали співзасновниками, членами правлінь і акціонерами безлічі банків, підприємств по збуту дорогоцінних металів, нафти, сигарет і спиртного. Фактично РПЦ МП перетворилася в офшор, у якому релігійна складова є лише прикриттям його фінансової діяльності і формальним приводом для отримання пільг. Численні факти говорять і про тісну співпрацю РПЦ на всіх рівнях з російськими спецслужбами, а також про систематичну роботу спецслужб під церковним “дахом”. Нахабство самозванців і неминучий фінал Визнання іншими православними церквами настільки одіозної організації, як РПЦ МП, стало можливим тільки завдяки багаторічним зусиллями Кремля, в його як радянській, так і пострадянській іпостасях, включаючи надання важливих послуг іншим автокефальним церквам, прямий підкуп ієрархів і таємні операції з використанням тиску або пряма ліквідація неугодних осіб з метою заміни їх більш поступливими. Багато з цих кроків легко простежити за доступними в мережі матеріалами. Тож називати РПЦ МП церквою можна лише з великою натяжкою. Що ж стосується саме релігійних практик РПЦ МП, то тут виявляється ціла низка ознак тоталітарної секти, з поправкою на те, що в цьому випадку ця секта, формально визнана помісною православною церквою, є інструментом більш широкої структури, формально визнана державою, і навіть є постійним членом РБ ООН з правом вето. Ми не просто так згадали про членство Росії в РБ ООН. Останнім часом почали випливати грубі порушення, допущені в ході визнання права Росії успадковувати місце СРСР в Раді Безпеки. Все йде до того, що помилка буде визнана і виправлена, а Росія втратить незаконно отримане місце в РБ ООН. Це непросто, оскільки за час перебування в ООН російська лжедипломатія спорудила чимало ліній оборони, щоб захистити захоплене – але цю оборону помалу зламують. Поштовхом до початку процесу стала агресія проти України. Велика ймовірність, що приблизно те ж саме відбудеться і з РПЦ МП. У разі визнання Вселенським патріархатом автокефалії Української помісної церкви, її канонічність незабаром буде оскаржена, і вона опиниться в становищі ізгоя. РПЦ МП в цій ситуації залишається тільки одне: нападати першою і відчайдушно грати ва-банк, активно використовуючи агентуру впливу в Україні, погрожуючи розривом відносин з Константинопольським патріархатом, а також широкомасштабною схизмою в самій Україні. Останнє вимагає імітації “протесту” широких народних мас вірян УПЦ МП проти виходу з-під руки Москви. Всі ці акції вже йдуть, і так інтенсивно, що патріарх Варфоломій навіть повідомив у приватній бесіді, що відчуває тиск з боку противників ідеї автокефалії Української православної церкви. Ймовірно, йдеться про нав’язливі пропозиції, з яким останнім часом зачастив у Стамбул депутат від Опоблоку Вадим Новинський, який діє в тісному контакті з генеральним консулом РФ у Стамбулі Дмитром Євдокімовим. На низці українських підприємств, наприклад, на підприємствах групи “Метінвест”, що належать Рінату Ахметову і Вадиму Новинському, робітників змушують підписувати звернення до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням перешкодити “узаконенню розколу під приводом створення автокефальної Православної Церкви в Україні”. 2 травня, на поромі Одеса-Стамбул (точніше, Чорноморськ – Хайдарпаша) група осіб, що позиціюють себе як “православні журналісти” і парафіяни УПЦ МП, здійснила поїздку для відвідин Вселенської патріархії і особисто патріарха Варфоломія з метою донесення до нього протесту проти надання автокефалії об’єднаній УППЦ. Організатором і меценатом заходу виступив митрополит Одеський і Ізмаїльський УПЦ МП Агафангел (Саввін). Візит у резиденцію Патріарха був запланований на 4 травня, після чого повинна була пройти прес-конференція. Але саме 4 травня патріарх терміново полетів у невідкладних справах через аеропорт Ататюрк. Ось такий збіг. Не зрослося. Того ж дня, 4 травня, у  Варшаві з’явилися вже згаданий Новинський, а з ним керуючий справами УПЦ МП митрополит Антоній і заступник голови відділу зовнішніх зв’язків УПЦ МП протоієрей Микола Данилевич. Делегація прибула переконувати настоятеля Польської автокефальної православної церкви митрополита Варшавського Саву, що автокефалія Української помісної церкви не потрібна. І знову провал: Сава був зайнятий. Він готувався до прийому делегації зі Стамбула, причому з того самого питання, і прийняти позапланових візитерів не зміг. Прибуття у Варшаву делегації Константинопольського патріархату очікується 19-20 травня. У цій ситуації РПЦ МП залишається тільки вдаватися до безсилих погроз, які, втім, нікого не лякають. У відповідь на заяву глави синодального Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ МП митрополита Іларіона (Алфеєва) про те, що українська автокефалія – ​​”католицький проект”, що загрожує розколом, який можна порівняти зі схизмою 1054 року, коли християнство остаточно розділилося на Римо-католицьку і Православну церкви, в Константинополі просто знизали плечими – мовляв, погроз не злякалися, але поведінкою Іларіона розчаровані. Тим часом, реакції РПЦ стають дедалі істеричніші. Так, у відповідь на заяву Української православної церкви в США, самокерованої в складі Константинопольського Патріархату, про підтримку української автокефалії, якийсь протоієрей Андрій Новиков вибухнув гнівною тирадоюпро “розкольників”, про те, що для США і Канади “характерний крайній націоналізм, дух компромісу з уніатством і русофобія” і про невизнання “законності приєднання Константинопольським Патріархатом цих розкольників”, оскільки вони “відкололися від Російської Православної Церкви і повинні повертатися в її лоно”. Природно, що на такий нервовий гавкіт ніхто в Константинополі не став навіть відповідати. Ну, а справді, що буде, коли українську автокефалію визнають, і до неї, за рік-два, відійдуть майже всі парафії УПЦ МП? По-перше, РПЦ МП зменшиться більш ніж удвічі. По-друге, слідом за УПЦ МП з неї неминуче вийдуть православні церкви в Молдові, Естонії, а потім і в інших колишніх союзних республіках, там, де автокефалії чи іншої форми окремого існування від Москви ще немає. Молдавські парафії, найімовірніше, відійдуть до Румунської православної церкви, а решта перейдуть під руку Константинополя. Що стосується РПЦ МП, то від неї залишаться ріжки та ніжки – добре ще, якщо відсотків 10 від числа нинішніх парафій, але може не стати і цього. І ось тоді московським попам пригадають всі сумнівні моменти в їхніх пропахлих нафтою, горілкою і спецопераціями біографіях. А в недогризку, що залишиться, почнуться розколи і боротьба за рештки ресурсної бази. Ймовірно, це буде означати кінець сталінського проекту РПЦ МП, і появу на звільненому просторі зовсім іншої структури, з оновленим, а то й повністю зміненим складом вищих ієрархів. Їхні хіротонії зможе здійснювати Константинопольський патріарх, а, значить, нинішня верхівка “РПЦ ФСБ” буде взагалі нікому не потрібна. Головний московський біс в патріаршій рясі і дрібні біси з його свити тому і чинять опір так відчайдушно, що бачать неминучість такого фіналу. Секція «Дельта» група «Інформаційний Спротив» Джерело: InformNapalm, 11. 05. 2018 р.Переклад: Валентина Андрієнко

МОН ОГОЛОШУЄ ПРО ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ ЗАКОРДОННИХ УКРАЇНЦІВ ДЛЯ НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ЗА КОШТИ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ У 2021 РОЦІ Для навчання в державних закладах вищої освіти, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки, оголошено прийом документів закордонних українців у 2021 році.  Бюджетні місця на навчання надаються: закордонним українцям, які проживають за межами України і статус яких підтверджено відповідним посвідченням;  для навчання у державних закладах вищої освіти, що належать до сфери управління МОН;  за ступенями бакалавр, магістр, якщо певний ступінь вищої освіти в Україні закордонний українець здобуває вперше; - на акредитовані освітні програми (денна форма навчання). Бюджетні місця на навчання не можуть бути надані: для здобуття ступеня магістр на основі ступеня бакалавр, здобутого за іншою спеціальністю; у разі, якщо закордонний українець, який навчався у закладі вищої освіти України (далі – ЗВО) за кошти державного бюджету, був відрахований за власним бажанням, за академічну неуспішність та/або в інших випадках, передбачених законодавством.   Вимоги до кандидатів: 1. Наявність посвідчення закордонного українця; 2. Наявність відповідного освітнього (освітньо-кваліфікаційного) рівня, що дає право на продовження навчання за освітньою програмою відповідного ступеня вищої освіти; 3. Володіння українською мовою.   Документи, які кандидат подає до МОН (у паперовому та електронному вигляді): 1. Заповнена анкета (оригінал); 2. Заповнена аплікаційна форма за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/1HVmqrMtDe0YM1eFLhCbYqWmKuLTG1qerjDobGjgNSXM/viewform?edit_requested=true; 3. Копії сторінок паспорта; 4. Копія документа про раніше здобутий освітній (освітньо-кваліфікаційний) рівень, на основі якого здійснюється вступ; 5. Копія додатка до документа про раніше здобутий освітній (освітньокваліфікаційний) рівень, на основі якого здійснюється вступ; 6. Копія посвідчення закордонного українця (у разі відсутності на момент подання до МОН посвідчення подається витяг з протоколу засідання Національної комісії з питань закордонних українців про надання кандидату статусу закордонного українця). У разі відсутності на момент подання до МОН документів про раніше здобутий освітній (освітньо-кваліфікаційний) рівень кандидати можуть подавати такі документи: 7. Учні закладів загальної середньої освіти – довідку про навчання у випускному класі з оцінками за півріччя, підписану керівником закладу освіти та завірену печаткою; 8. Студенти закладів вищої освіти – виписку із залікових відомостей із зазначенням навчальних дисциплін та складених заліків та іспитів з оцінками, підписану керівником/заступником керівника ЗВО та завірену печаткою.  Документи іноземних держав, що зазначені у підпунктах 3-5, 7, 8, подаються з перекладом українською мовою. Строк подання до МОН документів - до 01 березня 2021 року включно. Увага! МОН прийматиме заявки в електронному та паперовому форматі (необхідно надіслати документи в обох зазначених форматах). Усі документи мають бути скріплені у верхньому лівому куті. Пакет документів формується згідно зі списком необхідних документів у вищезазначеному порядку. Документи поверненню не підлягають. Поштова адреса: проспект Перемоги, 10, 01135, Київ, Україна,Міністерство освіти і науки України, Головне управління міжнародного співробітництва. Примітка: Квота для закордонних українців 2021. Контактний тел. +38(044) 481-32-79. У електронному форматі скановані PDF документи необхідно надіслати на електронну адресу МОН: kvota.mon@gmail.com, зазначивши у темі листа “Квота для закордонних українців 2021”. Квоти прийому закордонних українців до ЗВО розміщуються на сайті МОН у тижневий строк після прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України «Про державне замовлення на підготовку фахівців, наукових, науковопедагогічних та робітничих кадрів, на підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів». Вступ до ЗВО: Вступ до ЗВО на місця державного замовлення здійснюється у межах встановлених квот за результатами співбесіди з предметів, передбачених Правилами прийому до ЗВО. Строки подачі документів, проведення співбесіди та зарахування визначаються приймальними комісіями ЗВО. Для вступу закордонний українець особисто подає до структурного підрозділу/приймальної комісії заяву у паперовій формі та такі документи: а) документ (оригінал та його копію) про раніше здобутий освітній (освітньо-кваліфікаційний) рівень, на основі якого здійснюється вступ; б) додаток (оригінал та його копію) до документа про раніше здобутий освітній (освітньо-кваліфікаційний) рівень, на основі якого здійснюється вступ; в) копію паспорта; г) страховий поліс з надання екстреної медичної допомоги; д) посвідчення закордонного українця; е) 4 кольорових фото розміром 3х4 см. Документи, визначені у пунктах а), б), в) повинні бути перекладені українською мовою та нотаріально засвідчені. Документи, визначені у пунктах а), б) повинні бути офіційно завірені відповідно до законодавства країни їх видачі. Документи про освіту закордонних українців, видані закладами освіти інших держав, проходять процедуру визнання в Україні відповідно до чинного законодавства. Закордонні українці, які вступають до ЗВО на місця державного замовлення у межах встановлених квот, забезпечуються місцем у гуртожитку з оплатою за проживання у розмірі, як для громадян України, стипендією та медичним обслуговуванням відповідно до чинного законодавства України. Транспортні витрати до місця навчання та у зворотному напрямку здійснюються за власні кошти закордонних українців. Повідомляє Міністерство освіти і науки України foto: freepik.com  

Кліщі живуть в землі, залазять по траві на своїх жертв, і можуть бути переносниками бактерій борелій (Borrelia burgdorferi) та ще кількох десятків потенційних патогенів. Коли людину кусає заразний кліщ, то борелії згодом потрапляють в кров, оселяються в нашому організмі, викликають імунну реакцію та хворобу Лайма чи бореліоз. Не всі кліщі інфіковані бореліями, і не кожен укус інфікованого кліща призведе до хвороби Лайма. Крім цього, не кожен випадок хвороби починається з очевидного симптому — почервоніння місця укусу (еритеми). Все складно. То що робити? Здавати кліща на аналіз, бігти здавати аналізи самим? А що, як в цей момент ви десь в поході чи на війні? План дій такий: ми не панікуємо, дивимося на симптоматику, за потреби робимо профілактику антибіотиками, і згодом за потреби закриваємо питання “чи в мене не бореліоз” за допомогою аналізів. Тепер докладніше  ➡ Не панікуємо Це непросто. Бо в Україні приблизно кожен третій кліщ є переносником бореліозу. Це досить багато, і нашу місцевість уже можна назвати осередком гіперендемічного зоонозу. https://bit.ly/3buBRKS Однак, для передачі борелій з кишківника кліща до його ротового апарату, і звідти в кров людини — потрібно щонайменше 24 години, а щоб напевне то 72. Річ у тому, що для потрапляння з кліща в людину бореліям потрібно мігрувати з кишківника павукоподібного до слинних залоз, “переодягнутися”, тобто змінити поверхневі антигени і стати придатними для іншого “господаря”, і потрапити в кров. Навіть в ендемічних зонах хвороби Лайма частота зараження серед укушених людей становить 1-4%. Отже, чим менше кліщ був на людині (навіть занурений в шкіру) то менша ймовірність зараження. Тут постає питання, як того кліща якнайскоріше вилучити, особливо коли травмпункт далеко. В цьому разі в пригоді стане пінцет для видалення кліщів. Тягнути кліща слід вгору, перпендикулярно до шкіри, і не крутити. Схема, як це робити, тут: https://bit.ly/2Z34w7c Хвороба Лайма не завжди одразу має клінічні прояви, як-от еритема, підвищення температури та інші симптоми, про які буде згодом. Тобто можна заразитися бореліями, і нічого про це не знати. Таке буває приблизно в 6% випадках зараження. Проте надія є. За різними оцінками, з-поміж тих, хто заразився, не мав ранніх симптомів (ці 6% випадків), і ніколи не отримував терапії, кількість хворих через рік чи більше сягає до 12,5%. https://bit.ly/3fMWHID Ще раз: більшість з тих, кого вкусив кліщ, не заразяться. Якась частина заражених не захворіє ані одразу, ані згодом. З тих, хто одразу не захворів, кожен восьмий захворіє згодом. Таким чином, якщо вчасно зняти з себе кліща і провести профілактику, шанси мати хронічну хворобу Лайма досить малі. ➡ Дивимося на симптоми В англомовних настановах мова передусім йде про локальний прояв інфекції — повзучу еритему. Це кругла зона почервоніння шкіри, що згодом більшає до розміру близько 15 см в діаметрі і нагадує, подекуди, мішень. Центром еритеми буває саме місце проникнення кліща, але бувають і системні еритеми, тобто поширені шкірою в різних місцях. Еритема може не боліти і не бути гарячою. Вона розвивається приблизно у 80-89% заражених бореліями людей, і за 4 тижні минає без терапії антибіотиками. Рідше розвивається розсіяна еритема (не в місці укусу) та шкірна лімфоцитома (червоний набряк в місці укусу). https://bit.ly/2AsjLfC Чергова “зрада” полягає в тому, що: → Не всі випадки зараження бореліями викликають еритему (так звана безеритемна форма). → Еритема розвивається поволі, через тиждень-три, або ще пізніше. Тим часом бактерії успішно поширюються тілом, потрапляють з кровотоку в лімфу і тканини, і починають свою патологічну справу. Тобто, якщо ви в Україні зняли з себе кліща, який пробув у шкірі понад добу, та/або виникла червона пляма, що ширилася як кола водою, є підстави для профілактики чи лікування хвороби Лайма. Підвищення температури. Ранні загальні симптоми подекуди нагадують застуду. Інфекція викликає запалення і підвищення температури, тому людям, що зняли з себе кліща, лікарі радять міряти температуру впродовж тижня. Якщо її немає, це непогане свідчення того, що кліщ був не бореліозний. Є й інша сторона: якщо ви раптом після пікніка, дачі, походу, косовиці, збирання грибів раптом відчуваєте гарячку, і лімфовузли болять, то є підстави запідозрити укус кліща. Інші симптоми хвороби Лайма специфічніші та неприємніші: біль м’язів (міалгія), головний біль, параліч лицевого нерва, біль в суглобах, запалення міокарду (міокардит), ураження клапанів серця (ендкардит). Це уже системні прояви інфекції, і одразу їх може не бути. ➡ Профілактика Першою ланкою профілактики бореліозу в людей, старших 12 років, не вагітних і не мам, які не годують грудьми, є прийом антибіотика доксицикліну. Одні настанови говорять про одноразовий прийом 200 мг, інші — про п’ять днів прийому. Деякі українські інфекціоністи призначають 10-14-21 день прийому доксицикліну для перестраховки. 21 день прийому двічі на день по 100 мг доксицикліну є “золотим стандартом” лікування ранньої хвороби Лайма без ускладнень. https://bit.ly/2Lu3poS Аналіз клінічних настанов навів на думку, що ставлення до профілактики хвороби Лайма залежить від медичної системи в країні — діагностику і призначення ліків проводять лише в разі, коли точно треба: 1) був укус, 2) кліщ перебував у шкірі 3 доби, 3) це ендемічний регіон де буває бореліоз, і 4) є еритема. Проте, іншим боком цієї медалі є дуже поширена недодіагностика бореліозу, та, як наслідок — хронічна форма цієї хвороби. Остання може проявлятися, як біль в м’язах, суглобах, менінгіт (запалення оболонок мозку), міокардит (запалення міокарду), параліч лицевого нерва. Симптоми різні, важкі, “незбагненної етіології”, якщо не знати про хронічний бореліоз, і уже дуже погано керовані. В країнах, де профілактику антибіотиками призначають лише коли є еритема і всі інші умови, зараз є значний тиск на системи охорони здоров’я з боку людей з хронічною хворобою Лайма. Лікарів часто звинувачують в недостатній діагностиці та профілактиці цієї хвороби на ранній стадії, і є рух з адвокації призначення антибіотиків в рамках страхових програм. Крім цього, ареал поширення іксодових кліщів-переносників борелій постійно розширюється у зв’язку зі змінами клімату та міграцією природних переносників кліщів. Тому те, що раніше не було зоною ендемічного бореліозу, нині нею стає. https://bit.ly/2At0DOz ➡ Аналізи Щоб дізнатися, була чи є інфекція бореліями, використовують імуноферментний аналіз (ІФА) та/чи імуноблот. Але історія і тут непроста. Якщо вкусив кліщ, симптомів не було, то медичні настанови не радять робити діагностику, аби не витрачати час і кошти. Якщо був укус і еритема чи інші ранні симптоми, то діагностика теж не потрібна, бо клінічна картина достатня, щоб поставити діагноз. Про доставку кліща в лабораторію ніде мова не йде. Про діагностику бореліозу часто доводиться чути, що “вона нічого не дає.” Це не зовсім точний вислів. Дійсно, одразу після укусу діагностика справді нічого не дасть, адже аналізи шукають антитіла класу М (ранні, не дуже афінні до антигену, тобто погано його впізнають, з часом можуть щезнути з кровообігу), а згодом — антитіла класу G (зрілі, пізні, які будуть в крові ще довго). Після контакту з новим для організму збудником (бореліями), перші антитіла класу М з’являться днів за 10, а класу G — приблизно тижні за три. Навіть коли вони і будуть, вони можуть не впізнати компоненти тест-системи, тож отримаємо хибнонегативний результат. Антитіла можуть не з’явитися в людей з різними імуносупресивними станами. Це значить, що хвороба Лайма є, а лабораторного підтвердження немає. Навіщо тоді ці аналізи? За динамікою появи антитіл різних класів оцінюють, коли була інфекція (давно чи нещодавно), чи була вона взагалі (особливо коли про кліщів пацієнти нічого не пригадують, а симптоми є. Нагадаємо, хронічна, розсіяна хвороба Лайма це важка хвороба з різними можливими симптомами). В разі вчасної терапії на ранній стадії, ймовірність розвитку хронічної форми досить низька, до 5%. https://bit.ly/3cuwNHu ➡ Терапія Терапію має призначити лікар, бо це терапія антибіотиками, і тому потрібно запобігти можливими побічним ефектам (як-от появи “тетрациклінових зубів” з чорними смугами в дітей). Використовують амоксіцилін, пеніцилін, цефтріаксон, макроліди, тетрациклін, доксициклін. Тривалість прийому і дози призначає лікар, і він/вона мають стежити за тим, чи допомагає, тобто чи минають симптоми. На жаль, терапія різними антибіотиками в різних випадках має різну ефективність — абсолютної гарантії, що хвороба зараз зникне назавжди не існує. https://bit.ly/3fMWHID, https://bit.ly/3cuwNHu ➡ Що слід запам’ятати? ◼ Ходіть туди, де висока трава, в закритому одязі і взутті. ◼ Оглядайте себе та один одного після перебування в місцях, де потенційно можуть бути кліщі. Вони, перш ніж зануритися у шкіру, якийсь час лазять по нас, і зрештою осідають під колінами, на межі одягу і шкіри, в пахвах, за вухами. ◼ Купіть в зоомагазині пінцет для витягування кліщів. Антисептик для обробки рани у вас вже має бути. Якщо в шкірі залишився, ротовий апарат кліща, не бійтеся і дістаньте його стерильною голкою. ◼ Щодо прийому антибіотика з метою профілактики ми не можемо дати пораду. Та схоже, що простіше поговорити з лікарем наперед, та мати план дій і рецепт на доксициклін на випадок укусу, аніж намагатися марно подужати “застуду і загальну слабкість”, які насправді є хворобою Лайма, чи згодом лікувати хронічну форму цієї хвороби. Особливо це важливо, коли передбачається ситуація, коли до лікаря та аптеки так просто не потрапити (військова служба, похід, життя за містом).Джерело: Уляна Супрун

У самому центрі Праги 26 червня 2018 року відкрили Галерею українського мистецтва «P&B» (V Jirchářích 1285/12). Тут з нагоди святкування Дня Конституції України присутні мали нагоду насолодитися виставкою живопису сучасних українських художників. Як зазначив Посол України в Чеській Республіці Євген Перебийніс Галерея українського мистецтва матиме не лише комерційний потенціал. Адже «ця чудова ідея, – за словами пана Євгена, – дозволить нам мати ще одне місце, де будуть збиратися українці, будуть збиратися ті, хто люблять і цікавляться Україною, де можна буде почути і побачити Україну. Це буде місце, де як мешканці Праги, так і десятки тисяч гостей Праги з інших країн, туристи зможуть побачити, чим сьогодні живе Україна і яке мистецтво сьогодні твориться в Україні». Є. Перебийніс також наголосив, що посольство має домовилено з власником галереї Олександром Запрудським про її відкритість для різних українських заходів, літературних і музичних зустрічей. Адже, як переконаний Посол, образотворче мистецтвоможе сказати про країну, про народ набагато влучніше, ніж політики, ніж дипломати.«Ми впевнені, що ця галерея доноситиме правду про Україну, доноситиме те, що сьогодні відбувається в Україні. Ви можете побачити, що при вході тут розміщений щит, простріляний кулями, як згадка про те, що в Україні сьогодні продовжується війна за її незалежність, але мистецтво все одно живе». Організатори пообіцяли, що регулярно оновлюватимуть експозиції. Очільник Дирекції виставок Національної спілки художників України Ігор Волощук назвав галерею «осередком українського мистецтва у Празі». Адже, за його словами, Запрудський «має розрахунок на звичайну людину. Талантів в Україні вистарчає, аби була можливість робити технічні речі: вивозити та завозити нові картини». Власник галереї О. Запрудський спецільно для UAPORTAL зізнався, що хоче поширювати українське мистецтво далі у світі. Він уже понад 15 років керує галерею в Києві (на початку Андріївського узвозу), яка називається «В гостях у гнома». 2017 року його галерея вийшла на міжнародний рівень – було відкрито її філіал у Відні. Пан Запрудський орієнтується на «гномів». Так він називає «прошарок людей, які готові віддавати гроші за живопис». Має на увазі зрілих чоловік, «яким бракує усмішки. Вони мають гроші, владу, але щоб усміхнутися їм треба мистецтва. А ціни на картини немаленькі»... Стосовно планів про співпрацю з Посольством України пан Олександр сказав, «що все просто. У цій справі важливий розголос. Якщо прийде Посол сюди, то інші теж прийдуть». Щодо самих картин, то галерея презентує твори майстрів з різних куточків України: Андрій Фіґоль (родом з Черкаської області, член Національної спілки художників України, акцентує на «швидкоплинних станах природи»),Олександр Фандіков (з Донецької області, працює у жанрі «фентезі»), Володимир Півень (з Полтавської області, його роботи збережені в приватних колекціях Європи та США, художній світ В. Півня – це «мерехтіння барв і контрастів»), Андрій Цой (народився в Мурманську, закінчив Дніпропетровське художнє училище, на полотні зображає «підсвідомий зміст світу»), Наталя Музиченко (промовисто зображає «напівреальні куточки міських пейзажів»),    також Діна Вальчук (родом з Хмельницької області, творить сентиментальні картини з сюжетами на дитячу тематику), Анатолій Козельський (уродженець Чернівців,його роботи збережені в приватних колекціях Європи та США, його художній світ – це промовиста «іронія втомлений людей») та ін. Згромадження в невеликому приміщенні колоритних праць талановитих людей відкриває перед реципієнтом колосальний і строкатий простір українського світовідчуття. Тож раджу завітати до місця, в якому сучасний український живопис промовисто «шепоче казку таємную». Це чудова нагода, щоб зупинитися в коловерті подій. Зупинитися, щоб відчути мить. Мить, яка пройшла через художника й лягла на полотно. Катерина Воїнська

Стартовий капітал для власної справи ветерану АТО можуть подарувати і Держслужба зайнятості, і місцева влада, і міжнародні донори. Розповідаємо приклади, явки та паролі, про це повідомляє Новинарня Осінь 2014 року. Після Іловайського котла Україна приходить до тями в оманливій тиші першого «Мінського» перемир’я. У бункері біля Луганської ТЕС сидять і нудяться від бездіяльності випускники найкращих вишів України – кілька біологів, юрист, маркетолог, фахівець з ІТ-технологій. Вони – бійці добровольчого батальйону «Айдар». Над головою гупає ворожий обстріл, а в іншому світі триває мирне життя, в яке «айдарівці» сподіваються повернутись. Саме в таких умовах зародилася ідея компанії «Українські генетичні технології», яка першою в Україні почала розробляти реагенти для клінічних досліджень, досі закуповувані лише за кордоном. «Ми вирішили, що повинні щось виробляти, долучитися до реального сектору економіки, а не перепродувати», — розповідає один зі співзасновників компанії, юрист Дмитро Лавренчук.   Фото з АТО: Біжан Шаропов – по центру знизу, Дмитро Лавренчук – згори праворуч За словами біолога Біжана Шаропова, ідея виробляти саме реактиви прийшла не одразу. «Але в нас у загоні було два біологи. І як спеціалісти, ми знали, що реагенти, які використовують у клінічних лабораторіях (для діагностування венеричних захворювань, різних типів раку тощо) та для наукових досліджень виробляються лише за кордоном. Відповідно, у наших лабораторіях є або неякісні російські реагенти, які дають велику похибку, або дорогі європейські, що значно здорожчують аналізи», — пояснює Шаропов. Повернувшись з АТО, започаткували стартап – поступово, вкладаючи власні кошти, зароблені на інших роботах. На допомогу від держави навіть не розраховували. «Ветерани мають вести за собою, піднімати країну. А не стояти з простягнутою рукою й не просити в держави якихось пільг», – переконаний Лавренчук. Втім, в Україні є багато структур і людей, які допомагають ветеранам АТО започаткувати власний бізнес на «гражданці». Вони наголошують: підтримка потрібна, але це має бути не риба, а вудка. Чому повернення з війни означає зміну роботи «Для ветеранів відкриття свого бізнесу – це передусім самореалізація і соціалізація», – пояснює «Новинарні» психолог Олена Нагорна, яка працює з військовими. Загострене почуття справедливості, бажання змінювати життя навколо себе на краще (яке не завжди збігається з уявленнями про «краще життя» у цивільних людей), неспроможність миритися з, на їхній погляд, безглуздими вказівками керівництва – все це призводить до того, що після повернення з війни учасникам бойових дій складно повернутися на попереднє місце роботи або влитися в новий колектив. Тож бажання зайнятися власною справою і працювати на себе, а не на когось, для ветеранів АТО цілком природне й логічне. І, водночас, вони мають величезний потенціал для успішного ведення власної справи. «Ветерани мають навички більш швидкого реагування на змінені обставини – під час участі в бойових діях вони розвинули інтуїцію, “чуйку”. А ще в них більша готовність ризикувати – а отже, вони більш відкриті до інновацій в бізнесі, ніж люди без такого досвіду», — зазначає Нагорна. І додає, що досвід планування операцій дуже допомагає при складанні та реалізації бізнес-плану. Звісно, є й можливість зазнати невдачі або навіть банкрутства, Але цей ризик для ветерана значно менший, ніж ризик скотитися на дно від бездіяльності, банально спитися або зазнати психічного розладу, переконують фахівці. «Безперечно, без економічного знання, розуміння бізнесових процесів складно розраховувати на успіх. Але як свідчить світова практика, набутий ветеранами досвід, переоцінка цінностей дозволяє легше йти на зміну професійної діяльності», — зауважує психолог. Воїну — гідна праця: переоцінити цінності «У ветеранів, які повертаються в цивільне життя, відбувається переоцінка цінностей. Коли людина пережила втрату друзів, бачила загибель людей – це дуже сильні психологічні наслідки. І власна справа, коли ветеран продовжує робити щось важливе, виробляти якийсь власний продукт чи послуги, і при цьому може об’єднувати навколо себе людей, побратимів, для нього є дуже важливою», — підкреслює в коментарі «Новинарні» заступниця голови правління громадської організації «Центр зайнятості вільних людей» Оксана Філоненко. «Але скажемо відверто — не кожна людина може відкрити й вести власний бізнес», — додає вона. Розібратися з тим, чи вдасться їм перекваліфікуватися в підприємців, ветеранам допомагають численні волонтерські ініціативи та громадські організації. «Центр зайнятості вільних людей» – одна з найбільших таких в Україні. Для допомоги ветеранам АТО тут, зокрема, діє проект «Воїну – гідна праця»,координаторкою якого є Філоненко. Також учасники бойових дій можуть отримати допомогу в рамках проекту «Бізнес-інкубатор», який спрямований саме на навчання відкриттю власної справи ветеранів і внутрішньо переміщених осіб.   Оксана Філоненко (в центрі) з колегами по ГО   «Цей проект діє вже кілька років, вже було три хвилі навчання по півроку – від подання бізнес-плану до реалізації проекту. Нам навіть вдавалося залучати спонсорів, які на найкращі бізнес-ідеї давали міні-гранти для реалізації цієї справи», — розповідає Оксана. Один із прикладів — Олександр Морозов. Чоловік започаткував власний бізнес — серветки для чищення зброї. «Він зробив пробну партію, яка знаходиться на реалізації у військовій частині, і займається процесом сертифікації. Адже в оформленні постачання для військових є своя специфіка», – наводить приклад співрозмовниця «Новинарні». Навчання на курсах ведення власного бізнесу, які також працюють при центрі, допомагає колишньому бійцю розібратися, наскільки його бізнес-ідея актуальна й особлива. «Бо кожен другий-третій каже – “я відкрию кав’ярню “. А тих кав’ярень – мільйон, чим твоя відрізнятиметься від інших, буде унікальною? Це важливо», — пояснює Оксана Філоненко. У рамках інформаційної кампанії «Захоплені життям. Історії успіху учасників АТО» «Центр зайнятості вільних людей» у жовтні проведе вже п’ятий всеукраїнський форм – цього разу у Львові (попередні відбувалися в Харкові, Дніпрі та двічі — в Києві). Один із його розділів – відкриття власної справи: ветерани-підприємці діляться одне з одним досвідом, розповідають про власні невдачі та перемоги у веденні бізнесу. Приклади успіху:дивіться, як їм вдається Можливість навчитися на чужих помилках допомагає набити менше власних ґуль. Зовсім без них усе одно не обходиться, адже кожна справа різна й започаткована в різних стартових умовах. Але ті учасники бойових дій, які вже можуть назвати себе бізнесменами, визнають, що досвід таких самих початківців, як вони, був для них дуже корисним. Кілька підприємців, які повернулися з фронту й більш чи менш успішно провадять свій бізнес, погодилися поділитися своїми здобутками з читачами «Новинарні».  Євгенія Янченко «Єва» - медик-волонтер, 25 бтро «Київська Русь». Бізнес – квітковий магазин «Імперія орхідей» (кількість працівників: двоє). Євгенія, яку побратими частіше називають позивним «Єва», у 2014 році поїхала на фронт разом із чоловіком – командиром 25-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь» Андрієм Янченком «Висотою». Повернувшись із зони бойових дій, у листопаді 2015-го народила первістка. А в 2017-му заснувала власну справу – вже досить успішний магазин орхідей. – Ми тільки три місяці як працюємо. Потихеньку намагаємося розвиватися, рекламувати себе – флаєри, виставки, скоро вийде наша реклама на радіо. Також працює «сарафанне радіо», соцмережі, – розповідає Євгенія. Замовляємо орхідеї з Нідерландів, напряму від компанії, яка їх вирощує. Завжди намагаємося брати так, щоб квіти тішили покупців якомога довше. Зараз шукаємо цікаві, незвичайні види з Азії, їх майже ніхто в Україну не завозить. Думаємо про відкриття другого магазинчику. Наші клієнти знають, що ми завжди їх проконсультуємо, підкажемо, якщо щось не так із квіткою. Вони можуть до нас приїхати, навіть залишити у нас квітку, щоб ми довели її до ладу і повернули. …Раніше я ніколи не займалася флористикою. Але захотілося. І все добре пішло! Мене дуже підтримав чоловік. Зараз я дуже навчаюся, відвідую майстер-класи [з ведення бізнесу], різні заходи. Читаю літературу. Інформації дуже багато, було б бажання. На початку для відкриття магазину ми використали власні заощадження, також наші друзі дали нам невелике кредитування на рік. Найважче було з приміщенням, адже оренда в Києві дуже дорога. Я почала шукати в нових районах – і знайшла те, що одразу припало до душі. Зробили там ремонт – хлопці з батальйону дуже допомогли. Хтось шпаклював, хтось фарбував. І за два тижні відкрилися. Ми дуже вдячні за допомогу організації «Ветерано сервіс» – вони постійно нас рекламують, нагадують, що є такий бізнес у ветеранів. Запрошують на заходи і фестивалі, роблять огляди, пишуть відгуки. У нас було маленьке приміщення, яке ми не використовували, і завдяки «Ветерано сервіс» до нас заїхали «Ветерано кава». Поради від Єви:  – Насамперед – у жодному разі не опускати руки. По-друге, не треба імпульсивних рішень: це кошти і це бізнес, де є велика конкуренція, тому всі рішення мають бути обдуманими. По-третє, не можна економити на рекламі. Без реклами не буде нічого. Якщо хтось думає, що клієнти прийдуть тільки тому, що ми ветерани, – це помилка. До того ж, оскільки ми позиціонуємо себе як ветерани, то маємо нести відповідальність за якість нашої продукції. Ми зобов’язані, щоб вона була на найвищому рівні.   Павло Тука - оператор-навідник БТР, 81 оаембр.  Бізнес – приватне охоронне підприємство «Титан» (кількість працівників: понад 40 учасників АТО в штаті/резерві, шість професійних охоронців)   Попри офіційну посаду оператора-навідника БТР, на фронті Павло Тука, боєць 90-го штурмового батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади, займався в основному аеророзвідкою. Демобілізувався у вересні 2015-го. Охоронну фірму створив спільно з іще одним ветераном. – Ми почали недавно, – розповідає Павло. – Об’єдналися з Анатолієм Свиридом. У мене досвіду в охоронній сфері не було, а Свирид – професійний тілоохоронець, має досвід в охоронних послугах. Дали оголошення про набір людей на роботу, і до нас звернулися багато хлопців. Зараз маємо близько 45 людей у резерві. Коли є об’єкт – обдзвонюємо цих людей і беремо їх на роботу. Монтаж відеоспостереження, системи охорони ми вже робимо. Наприклад, зараз завдяки волонтеру Роману Сініцину до нас звернувся австрієць, який потребує послуг охорони – і з вересня починаємо з ним працювати. Про пільги щодо відкриття бізнесу для атовців я не чув. Але суспільство нас підтримує. Є певний сегмент людей, які першочергово звертаються до нас, якщо їм потрібна охорона або монтаж пристроїв та сигналізації – саме завдяки тому, що ми учасники АТО. Спочатку ми і зарплатню, і за оренду приміщення платили зі своїх власних заощаджень та інших доходів. А зараз до нас звертається все більше клієнтів. Головна наша перевага – це колектив. У нас високий рівень довіри, всі один одного добре знають. Разом легше. Поради від Павла:  – Перш за все – не будувати надмірних ілюзій, тверезо підходити до своїх стартів та ідей. Ми спілкуємося з атовцями, які раніше відкрили свій бізнес, і бачимо: якщо працюєш довго і важко, то успіх є.   Артем Бутов боєць добровольчого батальйону «Донбас», група безпілотників.  Бізнес – міні-птахоферма на Донеччині (кількість працівників: троє)   фото: Fakty.ua 32-річний Артем Бутов організував птахоферму в селі Дробишеве Лиманського району Донецької області. Бізнес діє півтора року, є навіть торгова марка – «Дробишевські курчата». Влітку 2017 року Бутов став першим отримувачем державної допомоги в рамках інвестиційної програми «Донецький куркуль», яку започаткувала Донецька військово-цивільна адміністрація на чолі з Павлом Жебрівським. І це не перший Артемів досвід успішного залучення фінансування. – У кінці 2015 року я отримав грант від ПРООН (Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй). Це гранти для жителів Донецької і Луганської областей та переселенців для відновлення або започаткування власного бізнесу, – розповідає «Новинарні» «куркуль» новітнього часу Бутов. Коли казав односельцям, що хочу написати заявку на грант, вони з цього спочатку підсміювалися. А коли я отримав грант і почав потихеньку працювати, то люди підходили і розпитували. Я їм розповідав, допомагав – якщо бачив, що людина дійсно буде щось робити. Я раніше не займався птахівництвом. Але в мене було бажання займатися власною справою. Це часто трапляється серед атовців – я не міг собі уявити, що працюватиму на когось. Учаснику АТО важко йти на роботу і слухати, що хтось тобі щось наказує. Це стало мотивом розпочати свій бізнес, де ти відповідаєш за всі результати. …Важко на кожному етапі бізнесу. Спочатку було важко його побудувати, потім – виростити птахів. Тепер планую розширюватися – створюємо кооператив, закупили нове обладнання, зробили ремонт. Можливо, вийде отримати кредит. У нас буде приблизно 3 тисячі курочок. Для ветеранів АТО якихось особливих пільг у веденні бізнесу немає. Хіба що військовий збір 1,5% я не плачу. Але головне, що хлопці-атовці активні, ми один одному допомагаємо. Я багато їжджу на семінари, тренінги, дізнаюся про нюанси сільського господарства. Хочу розвивати його на своїх теренах. Ми зі знайомою створили громадську організацію «Ділова Лиманщина», мета якої – сприяти розвиткові самозайнятості й малого бізнесу в нашій громаді. У нас нормальні відносини з керівництвом області, тож якщо хтось із Донеччини хоче зайнятися бізнесом, то може звернутися до нашої громадської організації.Грант від ДонВЦА для мене вже другий. За програмою «Донецький куркуль» можна на розвиток власного бізнесу отримати до 500 тисяч гривень. Поради від Артема: – Найважливіше – це прийняти рішення. Помилки роблять усі, від цього нікуди не дінешся. Раджу більше консультуватися з людьми і дуже точно вираховувати бізнес-план, бо часто в ході його реалізації «вилазять» нюанси, яких не врахував.  Зараз такі часи, коли багато можливостей. У кожній області є Торгово-промислова палата – треба їхати до них і знайомитися, сказати, чим хочеш займатися. І вони чимось допоможуть. Наша Донецька ТПП чудова – допомагали мені, запрошують на семінари. Також є багато асоціацій, які існують для того, щоб захищати інтереси підприємців певної галузі – я нещодавно став членом Союзу птахівників України. Треба стукати в усі двері, цікавитися й багато запитувати – а не вважати, що ти найрозумніший. Що треба, щоб отримати допомогу для свого бізнесу? Приклад Донеччини – Потрібно бути зареєстрованим підприємцем, мати рахунок у банку. Взяти виписку з рахунку і довідку з податкової про те, що в тебе немає заборгованості з податків і зарплати найманим працівникам (якщо працівники є). А також – мати дієвий бізнес-план. Якщо людина не захистила бізнес-план із першого разу, то може запитати, що саме не так, допрацювати його, податися ще раз — і отримати фінансування. Область на цю програму виділяє 140 мільйонів гривень на рік, і вони зробили співфінансування з місцевими адміністраціями: 250 тисяч переможцям програми дає місцева влада, і 250 тисяч – область. Область не виділить кошти, доки не цього не зробить місцева влада. Це стимулює громадський актив ходити до місцевих депутатів і спонукати їх виділити кошти на розвиток бізнесу.У нас міська рада виділила 1 мільйон гривень, цього вистачило на п’ять проектів. Але на наступні проекти коштів ще не виділяли.   Руслан Попов - боєць ВДВ, служив на контракті у 80 одшбр. Бізнес – пошиття спортивного одягу   Повернувшись наприкінці 2015 року з війни, учасник оборони Луганського аеропорту Руслан Попов спершу не міг знайти себе у мирному житті. 35-річний киянин розповідає, як упоратися з депресією допомогла підтримка дружини, що нагадала йому про давню дитячу мрію. – У дитинстві я любив грати у футбол. Але якісної форми у 1990-х не було. Тоді я розмалював звичайну чорну футболку – і вийшла форма. Так у мене з’явилася мрія – випускати спортивну форму. Через півроку після повернення з фронту я розпочав власну справу – пошиття спортивного одягу під брендом UAforce. У 2016 році була грантова програма від фонду «Відродження», на платформі кримської діаспори. Написав проект, отримав грант для переселенців та учасників АТО на ведення бізнесу. Серед учасників конкурсу було близько 200 переселенців і лише троє атовців… У результаті гранти отримали 16 переселенців і я. Розмір гранту був до 60 тисяч гривень, але давали не кошти, а можливість закупити обладнання – у моєму випадку це були швейні машини. Ми шиємо під замовлення спортивні костюми, куртки, футболки, шорти. Зазвичай про нас дізнаються через «сарафанне радіо» або через громадські організації. Недавно зробили сторінку у «Фейсбуці» – UAforce (індпошив спортивного одягу). Також організували швейний цех Kiev Jersey Lab, у якому шиємо не тільки UAforce, а й бренд RIGO і навіть жіночі сукні. Потужності невеличкі, тому пріоритет надаємо невеликому опту (10-20 одиниць). Хоча й у роздріб також шиємо. Бізнесу вже рік, але він на рівні стартапу – на жаль, справді серйозного прогресу немає. Шукаю різні інвестиції, беру участь у ще одній грантовій програмі для учасників АТО – «Стартап Ірпінь». Вона організовується в Ірпені, але учасники можуть бути з різних міст. У Києві досить багато різних програм навчання для ветеранів (наприклад, Центр AXIOS).Активно ходжу на тренінги з продажів,маркетингу, вступив до університету – на економіку та бізнес-моделювання. Поради від Руслана: – Найскладніше – наважитися. Бо багато можна говорити, але так нічого й не зробити. Але коли починаєш працювати, то починає щось виходити, хоч, можливо, й не так швидко, як хотілося б. Помилки будуть обов’язково. Чим більше ти їх робиш, тим більше вчишся. Головне – не здаватися, хоч би як було тяжко. Можливо, взяти паузу. Але продовжувати далі. Потрібно шукати команду однодумців, людей, які справді зацікавлені в проекті. Бо якщо люди в тебе працюють тільки за гроші, то коли щось піде не так, вони можуть скористатися ситуацію в своїх інтересах або просто покинути тебе сам на сам із проблемами. Тому командність важлива. У моїй команді семеро людей: хтось просто допомагає, не отримуючи доходу, але дивиться на це як на перспективу. А ті, хто шиє, заробляє найбільше. Євген Махревич- боєць батальйону ім. Кульчицького Нацгвардії; інженер батальйонно-тактичної групи ЗСУ, центр «Десна». Бізнес – ремонт подушок, ремонтні роботи; виробництво сільськогосподарської продукції.   Для Євгена Махревича починати власний бізнес – не така нова справа, як для інших героїв цього матеріалу. За часів проживання в рідному Криму він був директором мережі магазинів брендових годинників, потім у відкрив власний інтернет-магазин із гуртової торгівлі хронометрами. З початком російської агресії бізнес довелося згорнути: Євген пішов на війну. Спершу служив у Нацгвардії, через рік, у 4-ту хвилю мобілізації, мобілізувався до ЗСУ. Під час 5-ї й 6-ї хвиль уже як інструктор навчав протимінній безпеці та інженерній справі новобранців у «Десні»… – Коли наближалося моє звільнення з лав ЗСУ, я замислився, чим займатися далі, – розповідає ветеран. – Іти працювати «на дядю» не хотілося. Потроху моніторив сайт OLX – і побачив, що в Броварах продається бізнес із реставрації подушок. Після звільнення я туди прийшов, подивився, оцінив бухгалтерію: ледве на нулі дихає. Викупив його і почав працювати. Вклав власні заощадження — 4000 доларів. Це був готовий бізнес «Домашній помічник» – реставрація подушок на стаціонарній точці, за якихось 100 метрів від моєї квартири в Броварах. Там уже довгий час працювала дівчина, яка всім цим займалася. Але я вирішив цю фірму розширити. Обрав напрямок «Майстер на годину»: всілякі роботи по сантехніці, електриці, будівництву Хоча я ніколи не займався ніякими ремонтами, але вирішив, що зможу, потягну. І справа пішла. Давав оголошення через OLX, місцеві сайти. Люди телефонують, питають: ви таке робите? Я сміливо кажу: так, роблю. Потім дивлюся в YouTube, «як воно робиться» (посміхається), приїжджаю і виконую. Клієнти задоволені – значить, все нормально. Я давно був оформлений як ФОП на 2-й групі оподаткування – під час служби переходив на нульову ставку, а тепер повернувся. Прибуток почав отримувати буквально на другий місяць. У такому бізнесі можна було заробляти 10-15 тисяч гривень на місяць «чистими». Але це був радше експеримент — зможу чи ні. Більше 500 доларів таким бізнесом, якщо робиш усе сам, заробити навряд чи вийде. Що краще – купувати вже готовий бізнес чи починати свій з нуля? – Мабуть, я все ж таки порадив би починати з нуля. Купуючи готову справу, можна сильно «влетіти». Адже коли продається бізнес? Переважно в стадії занепаду. Дуже мало хто продає свій бізнес на стадії розквіту. Тож якщо купуєш готовий бізнес, треба все ретельно прорахувати і продумати, як вивести його на прибуток і чи це можливо взагалі. Коли я купував «ремонт подушок», то бачив, що він ледве тримається на нулі. Але я також розумів, що це вже «прикормлене місце», тут є своя база клієнтів. І я з досвіду знав, як треба його розвивати: зробив для фірми окремий сайт (це дуже важливо), почав давати більше реклами, розширив перелік пропозицій тощо. За рахунок цього обіг коштів збільшився втричі за два роки. «Домашній помічник» і досі працює, хоча прибуток приносить невеликий – хіба що за оренду броварської квартири заплатити. А от «Домашній майстер» закрився, бо з травня я переїхав у село. Це не дауншифтинг – я планую заробляти на сільськогосподарському бізнесі. Хоча скільки саме – будемо дивитися. Зараз, наскільки я розумію, агрокомплекси виходять із тіні, показують серйозні цифри прибутків. Ми цього року засіяли гектар кукурудзи. На посів пішло приблизно 20 кілограмів зерна, а по збору вона дає 10-12 тонн! Причому орендувати поля необов’язково. Ми з напарником, переселенцем із Донецька, купили в напівзакинутому селі Десятини (Житомирська область) стару хату з городом за 1,5 тисячі доларів. Сусідні хати покинуті – їхні городи нам також віддали. Городи тут великі, так і назбиралося майже три гектари. Крім кукурудзи, посадили на пробу ячмінь і картоплю – подивимося, як воно буде працювати і чи варто на наступний рік братися до цього серйозніше. Ще закупили маточне поголів’я в’єтнамських свиней – поки що десять голів, але будемо збільшувати. Гусей починаємо розводити. І навіть віскі пробуємо виробляти – під маркою «Бурштинка». Спершу зробили трохи на пробу, а виявився непоганий напій –він на ячмені, дуже м’який смак, пахучий, з присмаком меду! Приїжджали журналісти, куштували – кажуть, не гірше, ніж в Ірландії. Головне в сільськогосподарському бізнесі – організовувати ринок збуту, щоб продавати свій товар як мінімум по всій Україні. Без інтернету це дуже важко, тому треба на селі розвивати доступ до інтернету. Про програми з підтримки власного бізнесу для учасників бойових дій я нічого не чув. Думаю, якщо таке і є, на щось серйозне цієї підтримки все одно не вистачить. Принаймні в моєму випадку. Ну скільки можуть дати грошей? Тисяч 60 гривень? Що за ці гроші можна купити? На трактор не вистачить.   Риба до вудки. Що пропонує держава Звісно, все залежить від масштабів бізнесу й амбіцій, проте для багатьох ветеранів, які прагнуть розпочати власну справу і не мають на це коштів, допомога держави може стати справді значною підтримкою. Інша річ, що про таку можливість знають далеко не всі. Як повідомили «Новинарні» у Державній службі зайнятості, «в разі відсутності підходящої роботи та з метою повернення демобілізованих учасників АТО до повноцінної трудової зайнятості» вони можуть отримати одноразову виплату допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності. Кожному громадянину, який виявив бажання започаткувати власну справу, в Держслужбі надають індивідуальні консультації, тестують його на здатність до підприємницької діяльності. «У разі позитивного результату служба зайнятості пропонує безробітному пройти безкоштовне професійне навчання з основ підприємницької діяльності, допомагає розібратися в усіх фінансових та юридичних тонкощах ведення бізнесу», – зазначають у Держслужбі зайнятості. Далі безробітний має написати й захистити власний бізнес-план, зареєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності – і залишається лише отримати кошти на відкриття власної справи. Питання щодо надання такої допомоги розглядає спеціальна комісія, до складу якої входять представники центру зайнятості, районних, міських державних адміністрацій, організацій (об’єднань) роботодавців, профспілок тощо. Приміром, колишній стрілець ЗСУ Володимир Арсененко з Черкащини (Кам’янський район), отримавши від Держслужби зайнятості одноразову допомогу в розмірі 62 тисячі гривень, відкрив у селі продуктовий магазин.До АТО чоловік ніколи не займався бізнесом – був охоронцем, слюсарем, бетонярем. Реалізувати мрію про власну торговельну точку допомогли державні кошти й навчання на курсах для підприємців-початківців. Мешканець Іршавського району Закарпаття Василь Худан після демобілізації організував фермерське господарство й розводить худобу – також після навчання в центрі зайнятості й отримання державної допомоги. Як зазначається у відповіді на запит «Новинарні», протягом 2016 року одноразову виплату для започаткування власної справи отримали 851 безробітних демобілізованих учасників АТО. Упродовж січня-липня 2017 року допомогу надано 343 особам. В Держслужбі пояснюють: зменшення чисельності учасників АТО, які отримали фінансову допомоги для відкриття бізнесу, пов’язане зі значним скороченням чисельності зареєстрованих безробітних цієї категорії (за вказаний період по допомогу звернулися 9,9 тисяч учасників АТО – це вдвічі менше, ніж за аналогічний період минулого року). Крім допомоги від Держслужби зайнятості ветерани часто можуть отримати сприяння від місцевих органів влади (як, наприклад, фінансову підтримку від Донецької ВЦА за програмою «Донецький куркуль»). Читайте також:Корисні поради тим, хто демобілізується. Що гарантує держава учасникам АТО Обирати з двох шляхів. Стукати в усі двері Тож уже досвідчені підприємці з «корочкою» УБД радять новачкам обов’язково стукати в усі двері й користуватися будь-якою можливістю отримати кошти, землю, приміщення тощо – як від державних органів, так і від потенційних інвесторів, громадських організацій, які займаються допомогою ветеранам, міжнародних фондів тощо. Головне – не опускати руки й не розчаровуватися, якщо одразу щось не вдається. В учасників бойових дій є беззаперечна перевага: підтримка побратимів, які завжди зрозуміють і допоможуть, та особливий досвід. «Повернення до мирного життя дається непросто. І тут є два шляхи: можна впасти на дно, банально спитися… А можна використати стресовий досвід участі в бойових діях для зростання. Для того, щоб стати набагато успішнішим, ніж ті, хто не був на війні», – каже співзасновник компанії «Українські генетичні технології» Дмитро Лавренчук. Який саме шлях обрати – кожен ветеран повинен вирішити для сам. ОРІЄНТИР Леонід Остальцев: покладатися на себе. Боєць 30-ї окремої механізованої бригади, киянин Леонід Остальцев почав бізнес через півроку після повернення з армії, ще у 2015 році. Відтоді він зі своєю «Піца ветерано»фактично став головним орієнтиром для всіх українських комбатантів, хто пробує започаткувати власний бізнес на «гражданці». «Зараз у мене піцерія в Києві, там працює 22 людини, зростаємо. Решта відкриті по франшизі – одна піцерія в Дніпрі, ще одна в Трускавці, дев’ять кав’ярень у Києві, одна в Маріуполі, і ще є два підпроекти – «Ветерано Брауні» й «Ветерано сервіс», – розповідає «Новинарні» Остальцев. Хоча про нього вже багато писали ЗМІ, поради Леоніда напевно доречні в матеріалі про успішний власний бізнес АТОвців. – Нелегко на всіх етапах, – ділиться Леонід. – Складнощі бувають кожного дня. Але підприємець робить постійно робити певні кроки для вирішення проблем. Це і робить його підприємцем, керівником. Я бачу у ветеранів великий потенціал для роботи, тому що вирішувати проблеми швидко та якісно – це те, чого вчить війна. Ухвалювати рішення, зважено ризикувати – ці якості є в тих, хто брав участь у бойових діях. Коли ти йдеш на чергову операцію, ти не будеш робити так собі – ти сплануєш і виконаєш завдання. Над матеріалом працювали:Леся Шовкун, Дмитро Лиховій, Ольга ГордійчукФото: Faceebook, надані героями статті Матеріал підготовлено в рамках проекту,що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канадичерез Міністерство міжнародних справ Канади За інфоррмацією:  "Новинарня"   Читайте також:  ІЗ ВОЇНІВ – У ПІДПРИЄМЦІ. БІЙЦЯМ АТО ПРОПОНУЮТЬ ДОПОМОГУ У ВІДКРИТТІ БІЗНЕСУ