В цьому році не мали часу/можливостей добре напланувати відпустку. В малих канікули, в липні обов’язково треба було їхати кудись, знаючи термін(15 - 26) але ще на початку липня(!) ми не знали чи дійсно поїдемо і куди саме. Почалася легка паніка :)) Але дива трапляються. Можна сказати, що ця подорож відбулась завдяки чарівній Анастасії Дмитрук. Настя написала на своїй сторінці у ФБ пост про Албанію - “рай, доступний кожному))”   Албанія??? Гм… Почали читати і загорілися :) Довідалися, що для туристів країна дуже безпечна(в топі найбезпечніших країн Європи!). Так, в них 600 000 калашів на руках і досі є кровна помста, але… гість - то гість, то святе. Ну і власники туристичного бізнесу, який стрімко розвивається, вони розуміють: будуть проблеми - бізнес накриється. В нетуристичних областях теж дуже спокійно. Але не варто провокувати. Якщо людям немає що їсти, а ви приїдете в золоті та з пачками грошей (серед наших друзів таких унікумів, здається, немає, пишу просто, щоб ви зрозуміли) - все може бути.   Розпитався у Насті, що і як і… почали планувати. Тут варто пояснити, що ми не прихильники лінивого відпочинку : Х зірочок, ол інклюзів, пляж, парасолька, сніданок, обід вечеря… бррр… це не про нас. Нам хочеться їздити, знайомитися із людьми, вивчати країну(и), ходити, плавати, літати… Просто рух, драйв. Інакше вже просто не можемо. Ну і, всі наші подорожі досить бюджетні. Ми знаємо ціну грошам, економимо і категорично відмовляємось від непотребу. В Україні легше, бо є, наприклад, тур-фірма Феєрія, її всі хвалять, вона пропонує досить дешеві тури на Балкани. Це точно не реклама цієї фірми, це просто констатація - вони це роблять. В Чехії інші ціни на таке + я взагалі не впевнений, що формат нам підійшов би. Так от. Почав дивитись. KIWI.COM - зручний інструмент, спробуйте. Мені, як програмісту, потрібно саме таке : хочемо летіти приблизно звідси (+- пару сотень км) приблизно сюди(+- пару сотень км) ось в такі дати (так +- пару днів ;). Липень… Все розкуплено. Знайшли варіант, як “підлетіти” ближче до Албанії. Не ідеальний. Напишу вже зараз, що нам поїздка дуже сподобалась але тепер, маючи якийсь досвід, маршрут/транспорт ми б вибрали інший. Але мали те, що мали :   Візейр  Будапешт(Угорщина) - Скоп’є (Македонія)  Скоп’є - Братислава   На 4-х квитки обійшлися десь в 5 тис.   Подивились на мапу. Скоп’є. А нам тре в Саранду. Солідна відстань але є можливість побачити 2 країни. Побачили здорові озера на кордоні між Македонією та Албанією, дізналися про Охрід, Тре відвідати :) Скоп’є - Охрід - дуже просто. 3 години автобусом. А далі? Ну… 300 - 400 км, якось доїдемо… Городами проскочимо :) Такий був “план”.       Ок. Літак з Будапешту - зранку. Явно тре десь зупинитися. Знайшли там знайомих волонтерів (тепер це вже друзі Сергій та Олена). Вони нас приютили в себе, познайомили з Будапештом. Чудова дуже позитивна родина. В Будапешті ми, можна сказати, не були(я був зовсім маленьким, лише кілька годин). Сподобалось. Будапешт виглядає… більшим, світлішим, теплішим(хоч вітер і тут сильний) ніж Прага. Південне місто. Весь час думалося, що море поруч :) Тре буде їхати на кілька днів. Навіть подумалося, що ми могли б тут  жити. Лука, син наших друзів, відвіз нас в аеропорт. Македонія не в ЄУ. Візи не потрібні. Але перевірки по повній. Полетіли.   Аеропорт Скоп’є(Skopje). Кілометрів 25 від міста. Таксистів повно. Від 20 євро за машинку. Ми сіли в автобус(шатл). Вартість квиточків - 140 динарів з людини (ділимо на 2 отримуємо приблизну ціну в кроні/гривні).  Мінус - ходять раз на 1 - 2 години. Ми про це не знали, відповідно чекали в автобусі десь годину … Приїхали в Скоп’є, tripadvisor підказав пообідати в недорогому місцевому ресторані Destan. Чевапчичі(к'ебап) з цибулею і приправами, хліб, болгарський грильований гостренький перець. Дуже просто і смачно. Походили центром годинку під дощем. З речами(!). Помилка. Камера схову на авто/жд вокзалі. 50 динарів за сумку. Скоп’є - це кіч нереальний. 150 пам’ятників на квадратний кілометр :) Мабуть, так не має бути, але… якщо абстрагуватися і сприймати це як якийсь шалений перфоманс - най буде, навіть весело. У Македонії своя складна історія. Свій совок, своя диктатура, свої революції.  Почитайте.   Погуляли, сіли на автобус, поїхали в Охрід(Ohrid). Через airbnb забронювали там житло на 2 ночі. Приблизно 700 крон за номер на 4х. В Чехії складно знаходити щось за такі ціни :) Господар, Саша, зустрів нас на автовокзалі, привіз в апартаменти, показав, розказав. Чудова людина. Дамо контакти, як будете їхати ;) Два дні в Охріді. Дуууже гарно. Велетенське озеро дійсно нагадує море, красиві церкви, фортеця, античний амфітеатр, вузенькі вулички, бухти, човники, монастир, балканська їжа (дешевше ніж в Празі), музика. Ну і позитивні люди. Купання в Охрідських озерах… Нмд краще брати човен, відпливати подалі від берега і там купатися. Або є пару пляжів. Народу не дуже багато. Тільки погода була… не для купання. Але нам то не сильно заважало. Схоже на звичайне місто біля моря, тільки це не море :)) Є ще там поруч місто Струґа(Struga). Проїжджали. Гарненьке. Подібне на Охрід але… інше :) Наступного разу треба туди заїхати. Ходили, ходили, ходили... Весь час. Малі троху нили, потім змирилися :) Якщо вам подобається нічне життя - в Охріді воно там є. Ми вам про нього багато не розкажемо, єдине - радимо зайти в бар Cuba Libre. Там танцюють дівчата з Куби. Так танцюють, що… майже всі відвідувачі бару приєднуються. Один вечір побули там годинку і навіть потанцювали. Дуже класно, позитивно. Ще раз, вночі Охрід гуде. Якщо у вас маленькі діти або вам таке не цікаве - краще знайти житло не на березі озера. Тоді зможете виспатися. Саша порадив нам пару ресторанчиків “не для туристів”. Чорба. Здорооооова тарілка супу із великою кількістю м’яса. Вони це їдять на … сніданок :) Такі в них традиції. Вино Tuga za jug. Риба - єдине, що там коштує не дешево. Бо в озері її мало. Не пробували. Мало сенсу. Якщо дивитись на карту, найкоротший шлях в Саранду - попід кордоном Греції, через місто Корча. Так і вирішили їхати. НЕ раджу так робити! ;) Зараз поясню чому. Саша нас відвіз в Корчу. Проїхали кордон. Візи не потрібні але перевірки, штампи в паспортах. Далі буде “суб’єктивщина”. Дивіться, ми були в кожній країні лише кілька днів. Дуже мало спілкувалися з місцевими. Всього, може пару годин розмов. Цього точно не достатньо, щоб розібратися в ситуації, в людях. Відповідно, не дуже довіряйте тому, що я зараз напишу. Здається, македонці не дуже люблять албанців. Італійці, схоже теж. Вони бачили наплив албаньських біженців, мали із ними проблеми. Якщо я вірно зрозумів, то після Першої  світової, частина землі, яку македонці вважали своєю, відійшла албанцям. Там залишаються македонські поселення. Македонці скептичні, щодо розвитку, перспектив Албанії. Вважають, що там лише хаос та живуть самі “терористи”. Відповідно, Саша скептично ставився до нашої ідеї(бо… ну що там може бути в тих терористів?), але через кордон нас відвіз. Була ділянка абсолютно розбитої дороги. Я думав, що так буде всюди але… ні. Далі з’явилась справжня дорога. 90% машин на дорогах - мерседеси. Де вони їх взяли і чому саме мерседеси - то інша справа, але ніде правди діти, то сільський розум + культ. І я не знаю, чого там більше. Саша каже: їм спати немає на чому, але мерседес має бути :) На дорозі аварія. В Албанії це проблема. Джигіти. Погана статистика. Крадіжок, мабуть, менше ніж аварій. Вузенькі гірські дороги та албанський темперамент… Македонці - слов’яни. Мова зрозуміла. У албанців - ніц не розумієш. Прості фрази вивчити складно. Точно не за пару днів…  Англійська. Але дуже проста.   -Проблем? -Йес - Біг проблем? - Йес - еназе вей? - но Евакуатор ніхто не хтів пропускати, всі намагалися влізти перед ним. Саша посміхався: Ну я ж казав ;) Вздовж доріг продають овочі, фрукти, лісові горішки. Гарні села, акуратні будиночки, городи, виноградники, поля... Гори. Неймовірно красиві гори і полонини! Місто Корча. Ще коли були в Охріді, забронювали житло в Корчі на 1 ніч. Ціни - всюди намагалися резервувати до 1000 крон на ніч(лише в Саранді, прямо біля моря, вийшло десь 1200). В Корчі, було приблизно 800. Але половина будинку на ніч в нашому розпорядженні :) Саша довіз до центру міста і… все. “Я маю їхати, зателефонуйте господарю, най він вас забере”. Йому відверто в Албанії не подобалось. Розвернувся і поїхав собі назад в Македонію. Лізу подивитися, який там телефон в господаря і… його немає! На Букінгу немає! Круто. Ну, хоч адреса є. Беремо таксі. Завжди домовляйтеся про вартість заздалегідь. ЗАВЖДИ! Інакше будете неприємно здивовані. Взагалі, це те, до чого маєте бути готові. Вам будуть намагатися все продати значно дорожче, ніж воно є. Я це назвав “східний базар”. Ось таку модель собі придумав і… не мав із тим проблем. Є і є. Будьте готові, торгуйтеся. Будьте вперті, наполегливі, але не злі: немає чого сердитися на дощ, наприклад. Гроші. З досвіду: обмін валют знайти значно важче ніж банкомат. Мати троху євро, наприклад, не завадить. Але картка - надійніше. Давно вже користуємося схемою “два рахунки одна картка”: один рахунок без картки, на ньому зберігаються ваші заощадження. Другий рахунок з карткою. За допомогою інтернетбанкінгу перекидаєте незначну суму з основного рахунку на той, що з карткою, фактично перед самим зняттям грошей з банкомату, або будь-якою оплатою. Так безпечніше. Але є одне але: у вас має бути мобільний інтернет. Роумінг. Страшено дорогий, навіть не думайте. Завжди купуйте місцеву картку. Завжди. Ціни на інтернет в роумінгу(Македонія, Албанія) нереальні - 300 крон/грн за мб. Будьте обережні. Так от… Якось домовилися із водієм, який англійською не володіє, все “на пальцях”. Приїхали. Власник, старший пан, не володіє англійською, та його друг, той троху розуміє.     Та ще парочка. Десь годину домовлялися про все (так, східний базар ;). Але потім пішли разом в місто, показали, де зупинка автобусу, де центральна вулиця, де можна повечеряти... Ще в будинку жили двоє дівчат із Голландії. Зранку вони теж мали їхати на Саранду. Познайомилися. О, то це ви були проти України в Європі? ? Ми, особисто, були за. Пересварилися із усіма знайомими. То був бій… Ага, ну ок. Дякуємо :) Пішли повечеряти. Місце, яке показав господар не сподобалось. Пішли в інше, яке нам порадив хлопчина в кав’ярні. Ніч, стрьомний район без ліхтарів, Малі сонні, Галя хвилюється ;) Але інтуїція підказувала, що все буде добре. Знайшли. Файно, купа місцевих, великі родини за столом. Музиканти. Всі співають. Проста і дуже смачна їжа: овочі, хліб, м’ясо, вино, фантастичний грильований перець з сиром... Малий вибрав спагеті. Це було надто складним блюдом, схоже, бо він чекав довше за всіх. Ми вже хотіли їхати. Принесли, вибачились, пригостили ракією. Звідки ви? Україна. О… - наливають ще. Я намагався заплатити. Без шансів.   Викликали таксі. Приїхав італієць.По дорозі ділився з нами враженнями про Албанію “ Корча мені дуже подобається, але решта Албанії - так собі.   Зателефонував тому бармену. Думаю, запитав в нього, скільки з нас взяти. Після розмови каже: та, скільки дасте, стільки й буде. Відвіз.   Коротка ніч. О 5-й підйом. Разом з дівчатами з Голландії побігли на “автостанцію”. О 6-й їде єдиний автобус. Питалися в господаря, як довго їде. Каже - десь 5 годин. Ок. Заскочили в… більшу маршрутку, на останні вільні місця. Водій приніс стільці(!) люди посідали в проході. Кілька людей не влізло. Далі був треш, який навіть не хочеться описувати. Їхали 8 годин. Дорогою набирали ще людей. Часто зупинялися. Роздавали кінедріл, бо дорога ще та. Водій зупинився десь в горах. Зібрав гроші. Ціна неприємно здивувала, довго сварилися (не тільки ми, дівчата-голландки теж). Якось доїхали. Ви так не робіть. А… гори. Неймовірні. Там хочеться літати, хочеться їх обіймати. Казка. Але… краще там ходити пішки ніж їхати маршруткою ;)   Саранда. Невеличке місто. Кілька вуличок біля моря - висотні будинки, що “лізуть на скелю”. Таке враження, що 100% квартир в тих будинках влітку здається. Готелі. Гарні пляжі. Чисте море. Повітря. Музика. Кава. Риба. Салати. Сувеніри. Кораблі(здорові лайнери підпливають). Вставали раненько, йшли на море, зустрічали схід сонця. Церкви, мечеті. Ціни дуже гуманні(переважно нижчі за празькі) але… “східний базар”. Тобто, цінників ви не побачите. Все придумають, дивлячись на вас. Будьте уважні :) Приїхали і… не змогли знайти апартаментів. Просто, немає такої адреси :) Зателефонували. Ви хто? Де ви? Ага… Зараз перевірю і зателефоную. Чекаємо. Ніц. Телефонуємо - скидають. Троху нервів але потім все владналось. Приїхали господарі. Підозріло дивилися на нас. Познайомились. Все ок. Віддали нам ключі. Ввечері ще довезли постіль. Більше ми їх не бачили. Як їхали - залишили ключі всередині і захлопнули двері. 1.5 дні відпочивали. Довше висидіти на одному місті для нас проблема :) Ксаміль. 10 км від Саранди. Селище. Пляжі + кілька невеличких островів. Взяли катамаран (значно дешевше, ніж в Празі на Влтаві). Плавали навколо островів цілий день, купались...Насолоджувались тишею, сонцем, блакитним небом і морем… Справжній Рай.   Щастя є. В Ксаміль (і Бутрінт, читайте нижче) ходить автобус. Розклад є, але знайти його не так просто. Їде хвилин 30. З тих 30 хвилин, десь 20 крадеться вузенькими вуличками Саранди. Останній автобус із Ксаміля їде приблизно о 17:30. Не ризикнули(багато людей), верталися передостаннім. Таксі коштує 300 - 400 крон/грн, як домовитесь. Краще сідати в центрі в автобус. Ціна - 50 лек (10 крон/грн). Діти, теоретично, безкоштовно. Потім почалася “спека неймовірна”. +35 і більше. Планували їхати на гірське озеро “Блакитне око”. Нішмаглі. День в Саранді. Бутрінт. За Ксамілєм, ще 7 км. Процитую вікі: Бутрінті (лат. Buthrotum, алб. Butrint або алб. Butrinti) — археологічний музей-заповідник на півдні Албанії неподалік від Саранди, поблизу кордону з Грецією. Розташований на березі однойменного озера, за два кілометри від Іонічного моря, напроти острова Керкіра. Сучасне албанське селище з назвою Бутрінті розташоване неподалік. В 1992 році розкопки грецького та римського міст включені до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. В 1999 році об'єкт розширено включенням до нього середньовічної венеціанської фортеці. Там багато цікавого, історія, легенди, рай для археологів.  Албанські цикади співають так, що наш голос губиться, пахощі лаврового листя, яке тут по-всюду…  Але не варто їхати сюди в +35. Нас “накрило”. Але гарно…. Повернулися в Саранду. День в Саранді і… тре вертатися.   Спробую підсумувати. Албанія мені дуже нагадує Крим з мого дитинства. Знаєте, як згадується щось з дитячого життя? “Було цікаво, весело, сонце, зелена трава, купа друзів і тд” :) Море схоже, каміння, трави, цикади, запахи, свіже гірське/морське повітря, спека, люди(так, клімат та природа формує людей). Дуже позитивно. Але, тільки якщо ви таке любите. Якщо ви любите “люксус і сервіс” - це, мабуть, не для вас. Тут інше. Тут ви можете знайти спокій і набратись сил, отримати задоволення від мандрівок і близьких людей поруч з вами, забути котра година і день тижня… Приїдьте сюди, побачте все на власні очі і  зробіть свої висновки… Назад, ясна річ, поїхали іншою дорогою. Автобус до Тірани. 5 годин. Здоровий автобус , кліматизація, хороша дорога. Все ок. Тірана. Столиця. Побули там десь годину. Величезне місто, яке будується, кипить життям,  здорові дороги, пробки, бетон, купа людей, галас… Не пішло. Сіли на бусік до Охріду. 3.5 години. Переважно хороша дорога. Хвилин 15 провели на кордоні (Албанія/Македонія). Албанці подивились на купу паспортів і… не стали перевіряти. Їдьте собі :) Македонці отримали “хабар” від водія буса (банку редбул) і швидко все перевірили. Кордон майже біля озера Охрід. Проїхали місто Струга. Саме тоді подумалось, що воно не гірше, ніж Охрід. Саша нас зустрів і поселив в номері “лише для своїх”, бо все вже було зайнято, а ми приїхали без попередження. 20 годин в Охріді. Цього разу купалися але вже особливо ніде не гуляли… Наступного дня - бус на Скоп’є. 3 години. Приїхали, через кілька годин літак. Ми так думали :) З’ясувалося, що ми приїхали на день раніше! Довелося знайти, де переночувати. Там були свої приколи, але то не так цікаво. Накупили в маркеті продуктів, готували собі вечерю та сніданок. Потім відвезли речі на автовокзал в камеру схову. Сіли на двоповерховий автобус і поїхали на гору. Піднялися на канатній дорозі до Хреста тисячоліття, звідки відкривається фантастичний вигляд на все місто і гори. Дуже гарно. Повернулися тим самим двоповерховим автобусом. Поїли чорби: Звідки ви? Україна? Шевченко!!! Автобус до аеропорту. Виліт затримали на годину. Прилетіли в Братиславу пізно. Автобус до залізничного вокзалу. Встигли на поїзд. Поїзд Братислава - Прага я особисто вважаю найгіршою частиною подорожі в Албанію але не будемо про сумне... Щасливі. Відпочили та набралися сил. Готові працювати. Далі буде! Володимир Теленько для uaportal.cz

 Для початку зокрема – про польоти Європою. Адже ми із вами живемо в такому місці й у такий час, коли «пролетітись» на літаку стає так само просто, я і «проїхатись» на автобусі. Вийшли ввечері з роботи із наплічником – і за годинку ви в аеропорту. За дві – на борту літака. А за три з половиною – скажімо, замовляєте «капуччо» у кафешці на одній з венеціанських вулиць. Я пропоную вам виключно свій особистий досвід. Кожне слово у цих текстах – це моя власна історія. Це лиш мала частина того, що можна розказати про подорожі. Ще більше можна показати. І однозначно найбільше - пережити самостійно. Отже, маєте кілька вільних днів? -  готуйте паспорти ;-) Ми з вами поговоримо про бюджетні подорожі. Про ті, що дарують відчуття свободи й авантюризму. Напевно, вдалу купівлю квитка на вечір п’ятниці з повененням у неділю за вартість, скажімо, сумочки у H&M, мало із чим можна порівняти. (І таке було, чесне слово! :) ) Утім, я хотіла б розпочати серйознішими нотами: на що треба звернути увагу, купуючи квиток у лоукост авіалінії. (До речі, дещо з цього сьогодні вже стосується не тільки лоукостів). Аби бути підготовленими та уникнути неприємних здивувань, зверніть увагу на наступні моменти.   1. Уважно перевіряйте місцезнаходження аеропортів та їх режими роботи. Google maps і просто Google – ваші найкращі помічники при плануванні низькобюджетного польоту. Перш ніж купити квиток, уважно перевірте, де саме знаходяться аеропорти. Аби вам не довелось перебувати у легкому шоці, коли літак ваш приземлиться, скажімо, не зовсім у Брюсселі… а десь так у центрі Бельгії. З власного досвіду можу наголосити, що Brussels Charleroi, до якого літає компанія RyanAir, знаходиться десь за годину від самого Брюсселю і стає від цього значно менш бюджетним. Якщо квиток Прага – Брюссель нам обійшовся у 10 євро, то трансфер до Брюсселю (в один бік!) – 16-18. Дешевше вже доїхати до Брюгге або Генту. Утім, якщо в душі Ви автостопер – то сміливо діставайтесь до Брюсселю безкоштовно – і таких там немало.  Так само обережними варто бути і з ночівлями в аеропортах. Так, у аеропорті Дрездена стоять дуже зручні сидіння, практично диванчики, на яких ми прекрасно виспались. Ще й поліція походжала повз, охороняючи наш сон :) А от у тому ж Брюссель Charleroi аеропорт маленький, було холодно та постійно відчувався протяг, не говорячи вже про те, що прилягти можна було хіба що на підлозі. Особливо доссвічені лоукост туристи мали з собою каремати, що у такі моменти стають на вагу золота. І наостанок – аеропорт Ейндговена, наприклад, закривається о 9 вечора. Тож на нього просто не розраховуйте. Підсумок один – перевіряйте :)    2. Будьте обережними з check-in. Якщо ви маєте із собою велику валізу та оплачений багаж – в аеропорту прямуйте на стійку реєстрації, аби здати багаж та отримати посадковий талон. Утім, якщо ви їдете на вихідні – то навіщо велика валіза? :) Наплічник або маленький чемодан для ручної поклажі дозволять Вам добряче зекономити сили і час в аеропорту. З трьох причин: Вам не доведеться чекати у черзі на стійці реєстрації, а після прибуття – на видачу багажу; Ваші речі завжди під рукою; процедури в аеропорту стають простішими. Головне – зробити check-in самостійно, у лоукостів, як правило, онлайн. Реєстрація на рейс в аеропорту для тих пасажирів, котрі не мають оплачений багаж – не безкоштовна. Я бачила різну вартість цієї послуги - від 15 до 70 євро. Також знаю, що RyanAir взагалі не дозволяє робити check-in в аеропорту. Ви можете лиш залишити багаж, а посадковий талон вже мусите мати на руках. Словом, перевіряйте! Готуючись до перельоту, звертайте увагу на два моменти стосовно реєстрації на рейс: час відкриття/закриття реєстрації та можливість провести її самостійно онлайн. Зробивши check-in онлайн, ви: отримуєте місце на борту літака ще до прибуття в аеропорт; можете роздрукувати посадковий талон або зберегти його на мобільному телефоні (зверніть увагу, чи приймають електронні посадкові у аеропортах, з і до яких ви прямуєте); по прибуттю до аеропорту можете йти одразу на посадку. Також не забудьте уточнити, коли саме вам варто приїхати до аеропорту. Наприклад, якщо ви не любите чекати, вже маєте посадковий талон на руках та не мусите здавати багаж – то зовсім не обов’язково приїжджати до аеропорту за дві години до вильоту. Але обов’язково треба перевірити, до котрої години максимально ви зможете зайти на територію посадки. Це, як правило, полягає у скануванні квитка на вході перед перевіркою безпеки. Теоретично, як тільки ви відсканували квитки, система бачить вас присутніми, і літак чекатиме (принаймні, певний час). На практиці – раджу завжди залишати як мінімув півгодинки до закінчення реєстрації про запас. Часто аеропорти, з яких літають лоукости, маленькі, а пасажирів у них багато, тож можуть бути черги. Крім того, ніхто не застрахований від технічних проблем, втрати часу на паркуванні, спізнення міського транспорту, заторів на дорогах тощо. Для мене особисто найбільш приємна „золота середина“ – не гнати як навіжена, аби приїхати якомога раніше та бути першою у всіх чергах, але і не доводити ситуацію до „лечу в аеропорт, бо спізнююсь“.   3. Подорожуйте «налегко», пакуйтесь уважно. Лоукост авіалінії мають певні правила стосовно ручної поклажі, дозволеної до перевезення однією людиною. Звісно ж, обов’язково треба звернути увагу на розмір та кількість вашого багажу. Так, наприклад, WizzAir та EasyJet дозволять Вам безкоштовно взяти на борт лише одну валізу або сумку. І 1 у цьому випадку дійсно означає 1 – із урахуванням дамської сумочки, сумки для ноутбуку і тд. Один і крапка, що б це не було. Якщо Ви стоятимете перед посадкою на літак EasyJet із двома одиницям ручної поклажі – варіанти три: доплата (60 євро за сумку, здається), смітник або відмова від польоту. А ось у WizzAir можна докупити пріоритетну посадку, у вартісь якої входить і друга сумка на борту. Коштує це задоволення відносно недорого – приблизно 200 крон. Так само опція піоритетної посадки є у RyanAir– це єдина можливість взяти валізу із собою на борт. Але якщо це не принципово, купувати пріоритетну посадку необов’язково – RyannAir забере ваші речі до багажного відділення абсолютно безкоштовно. Деякі авіалінії чітко визначають межі із самого початку – наприклад, Volotea бере на борт 70 перших габаритних валіз ручної поклажі. Після цього – перевозить так само безкоштовно всі інші у багажому відділі.  Коли ви збираєтесь летіти тільки з ручною поклажею, пакуйте речі уважно: улюблений шампунь у літровій пляшці доведеться залишити вдома. Так само, наприклад, і манікюрні ножиці, і улюблений ножик для кемпінгу. Пам’ятайте, що для ручної поклажі на борту літака існують суворі та безапеляційні правила безпеки та перелік заборонених до перевезення речей. Якось я взяла із собою улюблену виделку, що побувала зі мною у багатьох «тимчасових домівках» у декількох країнах. Така собі наївна і неуважна сентиментальність, адже мені одразу й не прийшло в голову – що саме такого небезпечного можна зробити із виделкою? В аеропорту нікого не хвилюватиме, що це подарунок/пам’ять/сувенір/трофей/тощо - усе може відправитись до смітника. Інший варінт - доплачуйте за оформлення багажу. Збирайтесь у подорож уважно.   4. Запасайтесь горішками в дорогу. Якщо Ви звикли до того, що в літаку пасажирів годують – на часі звикати до іншого. У лоукост авіаліній харчування на борту не входить у вартість квитка, утім, є можливість придбати щось під час польоту або замовити як екстра онлайн. Вартість їжі та напоїв у літаку, звісно, вища за середню, але частенько пропонують так звані meal deals – акційні пропозиції за більш-менш прийнятні ціни (наприклад, сендвіч, cолодкий смаколик та фільтрована кава Lavazza – за 9 євро на борту RyanAir). Але також не забувайте, що ви можете взяти щось перекусити з собою. Головне – аби тара відповідала вимогам безпеки на борту. Однак, польоти Європою в середньому тривають близько двох годин – не так уже й довго.   5. Шукайте квитки креативно. Скажімо, Ви хочете потрапити із пункту А до пункту Б, і назад. Задаєте ці дані до пошукової системи та… не знаходите нічого? Спробуйте наступне. Шукайте рейси туди і назад окремо. На вартість квитків, як правило, не впливає те, що Ви обираєте функцію „зворотній“. Наголошую – як правило – адже іноді це відіграє надважливу роль. Наприклад, нещодавно іспанський лоукост Vueling проводив розпродаж по 1 євро. Єдиною умовою було придбати зворотній квиток – тоді один з них міг бути дешевше стандартного празького капучіно. Але у більшості випадків, якщо ви нічого не знайшли одразу – пограйтесь із пошуковою системою: пошукайте квитки окремо, спробуйте функцію +/- 3 дні тощо. Додайте пункт С. Спробуйте знайти варіант перельоту із пересадкою. Перевіряйте і комбінуйте рейси різних авіакомпаній. Наприклад, придбайте квиток до Мілана у Volotea, а звідти до Кельну – у RyanAir. Пошуковій системі такий варіант може здатись нелогічним, а ось нам із вами - підійти якнайкраще. Важливо! Якщо Ви купуєте два окремих рейси (у різних авіакомпаніях, на різних сайтах тощо), пам’ятайте - ви самі відповідальні за пересадку у пункті С. Тож, бронюючи квитки таким чином, залиште запас часу на "форс-мажори", спізнення попереднього рейсу, пересуваннявеликим аеропортом тощо.  Ще один варіант пересадки – це комбінування транспортних засобів. Спробуйте доїхати поїздом, автобусом, BlaBlaCar чи автостопом до якось міста, звідки дістатись до кінцевого пункту призначення буде простіше і доступніше. Наприклад, три тижні тому квиток Мілан – Прага обійшовся би мені десь у 5 тисяч крон, приблизно у 200 євро (навіть у лоукостів, адже то була неділя у розпал сезону!). А ось квиток до Берліна – всього лиш у 20 євро, тобто близько 500 крон. Додаємо до цього 680 крон за автобус StudentAgency до Берліна, і дістаємось із Мілана до Праги приблизно за 1300 крон. Ще й з прогулянкою у столиці Німеччини :) Чому так? Це загадка :) Цінова політика лоукост компаній – це квест, у якому дуже важливо опинитись на правильному місці у правильний час, уважно слідкувати за акціями та розпродажами, комбінувати. Почати раджу із пошукових систем SkyScanner, Momondo, Kiwi, Rome2Rio, також не забувати про офіційні сайти авіаліній. Варто слідкувати і за такими порталами як cestujlevne.com, lowcostavia.com.ua, vandrouki.com.ua. Це – мої фаворити, де можна знайти абсолютно неймовірні лайфхаки для придбання квитків, оренди авто або житла за копійки. Якщо плануєте літати частіше, зокрема у певному напрямку, раджу також розглянути програми лояльності авіакомпаній – як правило, реєстрація до них платна, але ці кошти повертаються буквально за пару перельотів. Після цього починаються бонуси і знижки. Дешеві подорожі можуть бути, звісно, не для лінивих – треба витратити час і енергію на пошуки вдалих квитків, бути готовим прогулятись по місту під час пересадки, зорієнтуватись у міському транспорті та інфраструктурі в цілому. Але є в цьому й авантюризм, і спонтанність, і відчуття «Є! Знайшла! Неймовірно!» І, звісно ж, набагато більше подорожей :)   Приємних вражень!   Для UAportal,Маргарита Голобродська

У столиці Чехії Празі українські активісти вже другий рік влаштовують «марш вишиванок». Дорослі й діти в українських вишиванках пройшли центром міста.  Гаслом цьогорічного мегамаршу було: "Одягни вишиванку та приєднуйся до нас!"  Акцію провели як продовження "Дня вишиванки", який цього року припав на 18 травня.   У Народному домі на Віноградах – відбулася друга частина урочистей: концерт із різноманітними виступами творчих колективів, конкурсами, танцями та українськими стравами.   День вишиванки — всеукраїнське неформальне свято, яке відзначається  щороку в третій четвер травня і має за мету зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. У кожному місті та селі, на вулицях, в установах та у закладах ініціативні групи закликатимуть людей одягнути вишиванку. Мета: аби всі мешканці населеного пункту вийшли у цей будній день на вулицю у вишиванках, щоб показати, що вишиванка- це не лише атрибут свята, а й повсякденний елемент життя українців. У багатьох випадках його також супроводжують масові «марші вишиванок» та інші схожі акції наступних вихідних. Дякуємо за організацію акції, творчому колективу "Берегиня" і всім всім, хто долучився до походу.  Фотоальбом: Всесвітній день Вишиванки в Чехії Використаний матеріал: Радіо Свобода  Галина Андрейців для UAPORTAL.CZ  фото: Катерина Скрипник відео: Радіо Свобода 

"Будучи ще учнем 9-го класу Київської гімназії, я вже тоді замислювався над тим, що хочу навчатися саме в Європі ,здобути європейську освіту, здобути поглиблені та професійні знання і вміння з обраної спеціальності та повернутися в Україну вже висококваліфікованим спеціалістом. Відвідуючи освітні виставки я випадково дізнався про те, що у моєму місті є Чеський центр при Посольстві Чеської Республіки в Україні. Так як мені завжди подобалась ця країна, її архітектура, історія та культура, тож стало цікаво вивчити і цю мову. А ще, коли на виставці представниця ЧЦ Любов Семенова розповіла мені про те, що при Чеському центрі діють курси з вивчення чеської мови, а також, що в подальшому, знаючи мову, у чеських державних ВНЗ можна навчатися безкоштовно, я не вагаючись вирішив піти на курси. І не помилився. За період вивчення чеської мови до рівня В2 у мене викладали три лектори. Першою моєю вчителькою стала Галина Клічак. Це дуже чудова, доброзичлива та професійна викладачка. Вона нас навчила, мабуть, усім азам чеської мови і не тільки. З нею ми провели два початкових рівні А1 та А2. За цей час вона встигала викласти не тільки корисний та цікавий матеріал, але й ознайомити із різними незвичайними аспектами чеської мови та розповісти цікаві історії з життя. Другим викладачем на рівні В1 у мене була носій мови Йітка Бучкова, з якою було непросто через те, що кожен учень мав висловлювати свої думки виключно чеською та розуміти все, про що вона говорить. Викладачка вчила нас саме правильному висловлюванню (наприклад, як правильно говорити літеру "Ř", правильно вимовляти слова тощо). Взагалі, дуже рекомендую на перший рівень А1 йти саме до україномовного лектора, у якого Ви, як студент не знаючий навіть азів мови, зможете запитати про що завгодно, що вас цікавить та що вам не зрозуміло (що стосується чеської мови, звичайно;) ) і отримати вичерпну відповідь. Викладачі-носії мови, звичайно, також знають російську або українську мову, але з мого погляду краще до них іти вже на рівень А2 та вище. Це неодмінно дасть Вам поштовх у розвитку мови, так як Ви зможете почути той справжній акцент чеської та відчути увесь її колорит і відмінності від української. Хочу також подякувати викладачці Тетяні Окопній. З нею були незабутні заняття. Юлія Польова, Радка Гарбузова, які викладають матеріал на особливо високому рівні (приходили на заміни до моєї групи). Викладачки до своєї роботи підходять вміло та професійно, а саме, до роботи зі студентами. Це дуже прекрасні викладачі Чеського центру. Плюсом Чеського центру є безкоштовний розмовний клуб. Де я також дізнався багато всього цікавого та корисного, починаючи з культурних пам'яток Чехії та закінчуючи її державним устроєм і політичною позицією.Ви маєте розуміти, що курси будь-якої мови – це не школа, де вас будуть змушувати вчитися та все контролювати. Це саме те, що потрібно тільки вам самим та вашому майбутньому. Звісно, вам допоможуть, якщо ви дійсно чогось не будете розуміти. Але якщо це не потрібно Вам, то викладачеві немає сенсу стрибати вище своєї голови, щоб донести до Вас якісь правила відмінювання слів середнього роду! Успіх кожного студента, насамперед, залежить від нього самого, його прагнення пізнати щось нове. Тому, зазвичай, набагато кращі результати має той, хто відповідально ставиться до навчання, а не той, хто відвідує (інколи) курси, тому що його батьки цього хочуть. Чеський центр і його приємна та доброзичлива команда створює усі умови для того, щоб ви правильно заговорили чеською мовою та щоб ваше перебування у центрі було зручне та затишне. Мені вдалося досягти своєї мети лише тому, що я ставився до цього дуже відповідально. Це був мій особистий вибір, а мої батьки підтримували мене. Я зміг зробити це не зважаючи на те, що всі, кого б я не запитував, казали, що вступити до ВНЗ Чехії "майже нереально" в той самий рік, як закінчив школу. Звісно ж, я не кажу, що цей шлях був простим, але він цього вартий. Я почав ходити на курси чеської мови ще на початку 10-го класу. Таким чином до кінця 11-го у мене вже був сертифікат рівня В2 – максимальний рівень мови, який може від Вас хотіти ваш університет. Якщо Ви вже знаєте, що потребуєте саме його, то я би порадив починати займатися мовою ще раніше, адже в лютому кожен абітурієнт має відіслати так звані "Přihlášky" з потрібними документами, серед яких і сертифікат про знання чеської. Мій університет (Університет Менделя у Брно) вимагав рівень нижчий за В2, тому я все встиг. Наступним важливим етапом були вступні іспити. Я складав з математики та англійської мови. Іспити складав в університеті. Але за іронією долі вчитися я пішов не на ту спеціальність, з котрої склав іспит. Тому що зваживши всі "за " і "проти" вибрав саме цю спеціальність, де зараз і навчаюся. Наступним, мабуть найважливішим, а тому і хвилюючим кроком, була нострифікація – підтвердження свого атестату. Для цього потрібно було взяти довідку зі школи про кількість годин вивчених предметів (тут, увага!, при визначенні годин з предметів для нострифікації, чим менше у вас годин з предмету, тим більший шанс, що його призначать для складання іспиту). На нострифікації я складав три іспити: географію, інформатику та англійську мову. Це був досить складний момент, але, заздалегідь підготувавшись, я впорався. При вступі та складанні іспитів у вас виникне дуже багато питань, але усі вони вирішуються. Мені у цьому допомагала знайома, яка проживає в місті Брні. Тому що, при подачі документів на нострифікацію потрібно вказувати адресу проживання в країні (саме в Чехії), куди будуть приходити листи з Міністерства, і треба особисто подавати різні документи. Але, так як я навчався ще в школі, і не міг фізично знаходитися в Чехії, мені допомагали з подачею та оформленням усієї документації, що стосується вступу та перебування в країні. Якщо у вас виникнуть питання щодо вступу, то можете писати мені на Facebook: https://www.facebook.com/profile.php?id=100008486058449Я залюбки вам допоможу. Шановні майбутні студенти, хочу вам сказати, щоб Ви не боялися випробовувати свої сили при вступі до державних університетів Чехії та безкоштовно здобувати європейську освіту, не бійтеся починати у своєму житті щось нове, та як вам може здатися на перший погляд, недосяжне! Приходьте саме до Чеського Центру при Посольстві Чеської Республіки в Україні вивчати цю чарівну та цікаву, одну із найважчих слов’янських мов. Професіонали навчать вас. І ви не пожалкуєте. Мова вам дуже сподобається, а в подальшому стане у нагоді." За інформацією Чеського центру у Києві  

2–21 вересня 2018 р. у Празі пройде фестиваль класичної музики «Дворжакова Прага» (Dvořákova Praha). Фестиваль, який щорічно проводиться з 2008 року, є ще досить молодий, проте вже завоював визнання. Його головною ідеєю є популяризація чеської музики за допомогою творів Антоніна Дворжака, його сучасників і учнів. На фестивалі виступали, зокрема, такі всесвітньовідомі митці та художні колективи, як оркестр Чеської Філармонії під керівництвом Їржі Б’єлоглавека, Лондонський філармонічний оркестр, оперний баритон Дмитро Хворостовський, піаніст Євген Кісін, скрипалі Вадим Рєпін та Юліан Рахлін, віолончеліст Їржі Барта та інші. Проте в цьогорічній концертній програмі фігурує ім’я досить своєрідного виконавця. Причому своєрідного зовсім не в творчому плані. У середу 19 вересня 2018 р. у залі імені Дворжака празького Рудольфінума виступить американська піаністка українського походження Валентина Лисиця (Valentina Lisitsa), скандально відома своєю антиукраїнською позицією. (До речі, не зовсім зрозуміло, як її виступ ув’язується з заявленою вище головною ідеєю фестивалю – у програмі значаться тільки твори Шуберта – Ліста, Равеля та Мусоргського.)                                                                                                      Валентина Лисиця. Фото: Michael von Aichberger Валентина Лисиця народилася в Києві в 1973 р. – принаймні так наводиться в її біографії на Вікіпедії. (Автору цих рядків, який сам народився в 1972 р., випала честь навчатися з нею в одній школі – КССМШ ім. Миколи Лисенка, де вона була на два класи вище за нього та закінчила навчання в 1988 р., тому вищенаведені офіційні дані вважає принаймні недостовірними, – скоріше за все, справжній рік народження Лисиці – 1970). Закінчила Київську консерваторію ім. П. І. Чайковського (зараз – Національна музична академія України). Під час навчання познайомилася з піаністом Олексієм Кузнєцовим – своїм майбутнім чоловіком, з яким вони разом утворили фортепіанний дует. Закінчивши консерваторію, подружжя переїхало в США, де продовжило спільну концертну діяльність. Лисиця прославилася завдяки каналу на YouTube, де вона завантажила перший ролик у 2007 та який наразі нараховує понад 160 млн. переглядів. Має подвійне громадянство – США та України. Профілі в соцмережах: Facebook, Twitter.   Анонс концерту Валентини Лисиці в програмі фестивалю “Дворжакова Прага” Після Революції гідності та початку російської агресії проти України в 2014 р. Лисиця стала на шлях послідовної підтримки антиукраїнської політики путінської Росії. У зв’язку з цим у липні 2016 р. потрапила в базу даних Центру «Миротворець», де про неї говориться: Пособник російських терористів на Донбасі (Україна).Публічне виправдання тероризму, пропаганда ненависті проти різних етнічних і соціальних груп таких як: українці, афроамериканці, інваліди, а також людей, які пережили Голокост. Проводить послідовну антиукраїнську кампанію в Твіттері, підтримує агресивну політику путінської Росії в збройному протистоянні з Україною на Сході України, є прихильницею анексії Криму РФ у березні 2014 року. Незаконне перетинання українсько-російського кордону на неконтрольованій ділянці в Ростовській обл., РФ. У червні 2015 р. давала фортепіанний концерт у Донецьку. Тут же наводиться документ – «Графік перебування Валентини Лисиці в Донецькій Народній Республіці», де особливої уваги заслуговує пункт «Вечеря з керівництвом Республіки». Графік перебування Валентини Лисиці в “ДНР” Нью-Йоркський політичний коментатор, поет та публіцист Олексій Цвєтков у своєму матеріалі, написаному для російської редакції Радіо Свобода, дає такий опис «громадської позиції» Лисиці: «Українців у цілому вона називає «укропітекамі», «свідомих українців» прирівнює до «собачого лайна», а поруч з фотографією одеських вчителів у національних костюмах поміщає фото африканців у ритуальному танці і відповідному вбранні – жест, явно не розрахований на лестощі на адресу як українців, так і африканців».                                                                Відеосюжет телеканалу «Оплот» про гастролі Валентини Лисиці в Донецьку в червні 2015 р. Зрештою, згадане у базі «Миротворця» концертне турне по «ДНР» – далеко не останнє. 17–23 квітня 2016 р. піаністка гастролювала в різних містах на окупованій території Донбасу – Дебальцевому, Горлівці, Іловайську, Шахтарську, завершивши турне заключним концертом у Донецькому оперному театрі. Свої виступи на Донбасі вона прокоментувала кореспонденту інформбюро ТАСС таким чином: «Тут люди дуже вдячні Росії за гуманітарну допомогу, за підтримку біженців і багато-багато іншого. Чим ми, українці, зараз можемо віддячити Росії? Я своїми невеликими силами вирішила дякувати концертними виступами». Наразі останнє концертне турне Лисиці в «ДНР» пройшло у вересні 2017 р. – сторінка «Міністерства культури ДНР» у Facebook пропонує повний текст відповідей Лисиці на питання журналістів на прес-конференції в Донецьку 6 вересня 2017 р. Програма перебування Лисиці в «народних республіках» є доволі різноманітною – зустрічі з працівниками культури, майстер-класи для студентів та викладачів, участь в урочистих заходах на меморіальному комплексі Савур-Могила з нагоди річниці визволення Донбасу. Лисиця не оминула увагою також окупований Крим. 17–24 вересня 2017 р. разом з оркестром Донецької філармонії вона взяла участь у Фестивалі класичної музики, що проходив у різних кримських містах – Сімферополі, Ялті, Форосі, Євпаторії. У пості на соціальній сторінці «Адміністрації міста Макіївки», присвяченій уже згаданій прес-конференції в Донецьку 6 вересня 2017 р., говориться, що однією з її найважливіших тем конференції стала «роль мистецтва у справі донесення правди про ситуацію в ДНР до світового співтовариства». Лисиця відзначила «тенденцію руйнування стіни пропаганди, змурованої за три роки західними ЗМІ»: «Люди дуже цікавляться подіями в Донбасі, вони все менше вірять тому, що написано в західній пресі. Зараз вони розуміють, що події в Україні нічим не відрізняються від ситуації в Сирії, Іраку. Це штучно створений хаос, і кожна людина повинна зайняти певну позицію, неможливо перебувати посередині». Російські пропагандистські телеканали неодноразово використовували Лисицю в своїх сюжетах. Яскравим прикладом може слугувати ролик «Совість не дозволила Лисиці піти по-тихому», що вийшов в ефір на каналі «Росія 24» 19 квітня 2015 (до речі, знімався в Празі): У свою чергу, в інтерв’ю німецькому виданню Deutsche Wirtschafts Nachrichten від 19 січня 2015 р. Лисиця розповіла: «Батальйон «Азов» є насправді вкрай праворадикальною організацією. Під час громадянської війни члени «Азова» коїли численні звірства. Не буде перебільшенням сказати, що за жорстокістю вони не поступаються ІДІЛ. Свої звірства вони знімають на відео. Це не середньостатистичні українці. Вони – індоктриновані та служать олігархам». У квітні 2015 р. Симфонічний оркестр Торонто (Канада) розірвав укладений з Лисицею контракт (попередньо його оплативши) на плановане виконання Другого концерту Рахманінова. Пояснюючи мотиви свого рішення, керівництво оркестру зазначає, що на його адресу надійшло безліч обурених відгуків на мережеву активність Лисиці, тому в умовах, що склалися, її виступ не виявляється можливим. Зокрема, згадується, що на своєму профілі в соцмережі Twitter вона багаторазово в украй принизливому тоні висловлюється про нинішній український уряд і український народ. До «полювання на Лисицю» невдовзі приєдналася й нідерландська авіакомпанія KLM, яка в серпні 2015 прийняла рішення видалити її записи з розважальної програми польотів. Підстава – повідомлення (офіційна скарга) про її підтримку російських терористів, що надійшла від ініціативної групи, яка виступає проти митців, що підтримують Володимира Путіна. У подальшому KLM самостійно дослідила мережеву активність Лисиці та дійшла аналогічного висновку. Проте схожий досвід торкнувся не тільки Лисиці, але й інших митців, що підтримали путінську агресію. Валерій Гергієв Денис Мацуєв На 13 листопада 2017 р. було анонсовано концерт «За єднання» у Вашингтонському кафедральному соборі Петра і Павла, організований Посольством Росії. Головними виконавцями мали бути російський диригент Валерій Гергієв та піаніст Денис Мацуєв. Обидва в 2014 році підписали колективне звернення діячів культури до російської громадськості з підтримкою позиції Володимира Путіна стосовно України та Криму. У зверненні говорилося «У дні, коли вирішується доля Криму і наших співвітчизників, діячі культури Росії не можуть бути байдужими спостерігачами з холодним серцем. Наша спільна історія і спільні корені, наша культура і її духовні витоки, наші фундаментальні цінності і мова об’єднали нас назавжди. Ми хочемо, щоб спільність наших народів і наших культур мала міцне майбутнє. Ось чому ми твердо заявляємо про підтримку позиції Президента Російської Федерації по Україні і Криму». Невдовзі після появи звернення Гергієв дав декілька інтерв’ю, в яких стверджував, що в Україні до влади прийшли фашисти, а в Києві забороняють виконувати російську музику. У Вашингтоні та Бостоні активісти розгорнули акції протесту проти концерту. З цього приводу 8 вересня 2017 р. на сайті аналітичного центру «Атлантична рада США» Даєн Френсіс написала: «Цей концерт – справа не мистецтва, а пропаганди. Концерт «За єднання» ображає українців та ставить під загрозу американські цінності». Домогтися скасування концерту тоді не вдалося, проте Гергієв у Вашингтоні у відповідь на питання журналіста «Голосу Америки» відхрестився від свого підпису, заявивши: «Ні, не підписував». Протест проти виступу Гергієва та Мацуєва в Нью-Йорку Схожі акції протесту пройшли й Нью-Йорку та Бостоні також перед анонсованими концертами Мацуєва в жовтні 2016 р. (у Нью-Йорку він виступав у Карнегі-холі). Протестувальники заявили, що хочуть поставити перед американськими концертними організаціями питання етичності подальшої співпраці з російськими митцями, що “підтримують агресивний і репресивний режим президента Володимира Путіна”. За словами учасників акції, кілька глядачів, які прийшли на концерт, вирішили не ходити на виступ. Павло Гінтов Ініціатором багатьох акцій протесту в США виступив піаніст українського походження, випускник Московської консерваторії Павло Гінтов. На його думку, «Є люди з позицією, що мистецтво – поза політикою, не потрібно людині мистецтва кудись встрявати, щось говорити. Треба сидіти вдома, займатися музикою. Мені ця позиція здається абсолютно аморальною, бо мова йде не про якусь абстрактну політику. Я в політиці нічого не тямлю та не цікавлюся нею. А мова йде про несправедливість та злочини, про війну і смерть людей. Про такі речі, на які митець, мені здається, не має права не реагувати і не може залишатися осторонь. Мистецтво – це віддзеркалення людського життя. Якщо в житті відбуваються такі речі, а мистецтво залишається позбавленим віддзеркалення цього, а просто служить якоюсь фоновою музикою, якимось розважальним засобом, то це не мистецтво, а чортзна-що. Я переконаний, що завдання кожного митця – гостро реагувати на такі страшні речі, коли вони відбуваються». Своє враження від власної акції протесту проти концерту Маріїнського оркестру 27 січня 2015 р. під керівництвом Гергієва Гінтов на свої сторінці в соцмережі Facebook описує так: «Сьогодні сталося дещо винятково огидне. А саме – довелося поговорити з музикантами Маріїнського оркестру. Одна миловидна дівчина зі скрипкою, проходячи повз мене, подивилася мені в очі, мило посміхнулася і сказала: «Коли ви всі вже поздихаєте, <б…дь>!». Інші говорили «Ідіть працювати!», «Валіть у Хохляндію!». А один крикнув: «Незабаром і Аляска буде наша!». Один оркестрант вирішив сперечатися, ми сказали йому, що протестуємо не проти оркестру, а тільки проти Гергієва, але його товариш відтягнув його зі словами: «Чого ти з ними розмовляєш? Вони ж <єб…ті>». Ще одна група музикантів з інструментами нас голосно обговорювала та сміялася. Я сказав їм: «Ви смієтеся? А ви знаєте, скільки вже людей загинуло?» Один з них відповів зі сміхом: «А в Африці взагалі щодня тисячі людей вмирають, і що?» Це музиканти. Це молоді люди, які закінчили або ще вчаться в консерваторії. Це ті, хто сьогодні грав на сцені Карнегі-холу. Це морок, жах і безумство». Протест проти концерту під керівництвом Гергієва в Лондоні Окрім Гергієва та Мацуєва, активісти в США протестували також виступів скрипаля та диригента Володимира Співакова. Якщо спроби скасувати виступи одіозних класичних музикантів, що підтримують владу Росії в агресивній політиці по відношенню до України, за межами Росії в переважній більшості закінчилися невдачею, дещо успішнішими були справи в інших мистецьких жанрах. Так, 27 березня 2018 р. білоруська редакція InformNapalm повідомила про те, що на 28 березня в Драматичному театрі міста Гродно анонсовано концерт барда Олексія Нєжевця – щирого захисника та пропагандиста «російського світу», прихильника окупації української території Російською Федерацією та пособника бойовиків незаконних збройних формувань. У статті наводилися контактні дані керівництва театру та компетентних державних установ, які могли вплинути на ситуацію. Протести громадських активістів досягли своєї мети – наступного дня стало відомо, що концерт скасовано. Зрештою, в Україні подібні справи вже деякий час регулюються на державному рівні. Так, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України» Міністерство культури України складає перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці. У цьому чорному списку фігурують 83 переважно російські діячі культури, яким за їхню політичну позицію та погляди на Революцію гідності 2013–2014 рр. заборонено в’їзд в Україну. Якщо ж повернутися до Валентини Лисиці, вже згаданий Павло Гінтов коментує її діяльність так: «Мені важко сказати, що у Валентини Лисиці є якась позиція. У тому, що вона пише, бувають речі відверто людиноненависницькі, буває знущання над Україною, її культурою, мовою. Я не вважаю це позицією, я вважаю це таким собі клінічним випадком. Людина народилася в Україні, жила у США досить довго і з такою ненавистю пише. Я її не розумію, не розумію природи цього явища. Я не хочу з нею сперечатися. Це не протистояння. Мені їй сказати нічого». Що казати – російська пропаганда вже переламала життя та мізки багатьом. Проте якщо дехто відгукується на її поклики, бо їй щиро вірить, і тези російських пропагандистів просто резонують з його ідеалами та світобаченням, інші, в свою чергу, цілком свідомо використовують подібні «клінічні випадки» як зброю в гібридній інформаційній війні в інтересах Кремля. Хоча організатори фестивалю «Дворжакова Прага» навряд чи це усвідомлюють, російська пропаганда та її прихильники в Чехії не пропустять нагоди скористатися виступом піаністки. А сама вона в перервах між репетиціями з великою ймовірністю розповідатиме журналістам (бажаючих знайдеться досить – починаючи з видання Parlamentní listy та закінчуючи газетою Halo noviny) про те, що в Україні – фашизм, про жорстоких бандерівців з Правого сектора, що розпинають хлопчиків, та про героїчний народ Донбасу, що бореться за своє виживання. З вищенаведеного важко зробити інший висновок, ніж погодитися з Даєн Френсіс: це – не стільки мистецтво, скільки пропаганда. А якщо продовжувати її словами – виступ Валентини Лисиці в Празі є неприйнятним. Бо це – ляпас як численній українській громаді Чехії, так і всім, хто постраждав від російської агресії. Усім активним громадянам, що не бажають, аби Валентина Лисиця виступала на фестивалі «Дворжакова Прага» у вересні 2018 р., пропонуємо надіслати відповідне звернення до організаторів фестивалю, контактні дані яких наводимо нижче, або підписати петицію аналогічного змісту (чеською мовою). І ще додаткова інформація для роздумів: як стало відомо чеській редакції InformNapalm, декілька музикантів, серед яких є й колишні співучні Валентини Лисиці та які наразі не бажають називати своїх імен, виступило з ідеєю – якщо виступ Лисиці не буде скасовано, влаштувати в той самий час альтернативний концерт-протест на підтримку України. При нагоді концерту слухачі зможуть ознайомитися з інформаційними матеріалами, в яких представлено факти та докази російської агресії проти України, Грузії та Сирії. Робоча назва заходу – «ПОЛЮВАННЯ НА ЛИСИЦЮ». Контакти для звернення Організатор Akademie klasické hudby, z. ú.Palackého 740/1 (3-й поверх)110 00 Praha 1, Чеська Республікателефон: +420-224-946-508info@dvorakovapraha.cz Керівництво фестивалю Марек Врабец (Marek Vrabec) – художній директор фестивалюvrabec@dvorakovapraha.cz Роберт Коларш (Robert Kolář) – директор Академії класичної музикиkolar@dvorakovapraha.cz Радек Кршіжановски (Radek Křižanovský) – менеджер художнього плануванняkrizanovsky@dvorakovapraha.cz  Автор: Сватослав Щиголь.Джерело: InformNapalmГоловне фото: «Голова Ради міністрів ДНР» Олександр Захарченко та Валентина Лисиця на концерті в Донецьку. © Ігор Маслов, РИА «Новости»

 А у UAportal нова авторка - талановита українська письменниця, журналіст, блогер і чудова людина  Дзвінка Торохтушко ( справжнє ім'я Любов Бурак). Її оповідання і огляди без сумніву завоюють ваші серця. Виділіть для себе декілька хвилин відпочину, заваріть горнятко доброї кави, або духмяного чаю, і насолодлжуйтесь весняним оповіданям  "Зелений борщик".  В березні що не день - то сім п`ятниць. Потерпи, Каштанко! Сніг злізе з гір і поскачемо з тобою на свіжу зелень, - зітхав дідо, досипав у ясла вівса і великим дерев`яним гребенем вичісував кобилі гриву.А сніги лежали на горах кошлатими шапками. Від них гори здавались ще вищими, красивими і неприступними. Сніги були високими і розлогими, стежки в них нагадували тунелі лабіринту. Людей, які ходили тими стежками не було видно . Лише шапки пливли над кучугурами.Отак дивишся з вікна, а стежкою через Чернечину пливе шапка дядька Андрія. І сонечко з гори її підсвічує, зайчики по білому снігу пускає. Бо шапка лисяча, руда і блискуча. Дядько її за тридцять карбованців купив на ринку в Дубні років з десять тому. І з тих пір щоразу коло церкви, коли по службі люди говорили про те, про се, хвалився, що такого майстра, як той поліщук, що йому шапку продав, більше ніде на світі немає. Бо той поліщук після вичинки шкур, ще витримує їх тиждень в розчині живиці, дубової кори і секретних додатків, від чого шкура робиться м`якою, хутро блистить, а міль втрачає апетит і оминає шапку десятою дорогою. Мій дідо сміявся з того і казав, що ніяких секретних додатків немає, поліщук просто цюняє в той розчин, як то роблять всі кожум`яки. От шапка і блищить, як собачі яйця.Дядько Андрій невдоволено фиркав, затоптував мовчки недопалка в сніг, брав свою дружину тітку Люсю під руку і поважно йшов з нею до гастроному по недільну чекушку.Тітка Люся теж мала шапку від того поліщука з Дубна, але кролячу, високу і білу. Як сніги в горах. І сама була жінкою чималенькою, високою і пишно в тілі. Як Лиса гора у сніговій шапці.Так вони і йшли березневими сніговими стежками з дядьком Андрієм. Наче дві невеличкі гори поміж Чернечиною І Бонівкою. Одна в білій шапці, а друга - в рудій лисячій. Наче кружалко сонця в отому сніговому безмежжі.А повітря березневе уже пахло весною. Сонечко вставало з-за гір щодня раніше, підіймалось вище і було все теплішим. Ворони покидали місто і довго кружляли в небі галасливими темними зграями. Вербові котики пробивали тонкі шкаралупки бруньок і тягнулись до сонечка. Часом здавалось, що вербовим котикам холодно і вони мерзлякувато дрижать та хочуть назад у бруньках сховатися. То вітер. Теплий весняний вітер залітав у гори. Від його подуву танули сніги і з`являлись перші проталини. А на них - проліски, скороздри, черемша.Дідо зачіпляв Каштанці вуздечку, брав повід і вів кобилу в гори. Приносив додому з тих перших проталин молоду черемшу до хати і бабця пекла до неї свіжий хліб у п`єцові або витомлювала в горщику гречану кашу на оливі з цибулькою.Нестерпно хотілось свіжого і зеленого. А в льоху закінчувались макові ренети і семеренки. Лишались тільки дрібні тарольки і космини. Бабця терла їх з морквою і перемішувала з медом. - Треба ж Гамнові якісь атаміни давати, шоб воно кістками не торохтіло і на людину було схоже. От якби ще було щось від того, щоб язиком не мололо, як дурне...Було смачно, особливо зі свіжим хлібом з п`єцу, але чогось бракувало. Бракувало весни в їжіТому дідо з тими в`язанками черемші... Він був для нас із Питровною символом весни. Уже було можна!Ми взувалися у високі биті валянки з чунями, закутувались у кролячі шуби і йшли танучими заметами до лісу. На Лису гору. Збіглі сніги там лишали за собою темні проталини, їх нагрівало сонечко і молода зелень швидко проростала під скелею. Зелено-брунатні листочки кропиви визирали з-під камінців, обпікали долоні, котрі потім свербіли весь день, але ми набирали рівно півкошика тої кропиви. Бо решту... Трохи збоку на осонні вже пробивалися крізь торішню траву зелені листочки дикого щавлю. Він ріс там невеликою галявиною, трохи схожою з відстані на силует риби. І ми з Питровною гралися в моряків, котрі на ту рибу полюють. Зривали зелені листочки, спочатку наїдались ними до несхочу і ледве не оскоми, а потім набирали до кошика.Молодий щавель пахнув якось так свіжо, тепло і з нотками приморозків... Весною він пахнув.Ми приносили кошика з зеленню додому і просили бабцю приготувати нам...весну. Бабця казала до діда:- Чуєш, Михалку, що каже? Дай мені тут першу таблетку від Гамна, бо воно мене зараз доведе до сказу. Весну варити просить! Я знаю, що то в роддомі винні, бо або вкинули, як воно родилось, або пуповину перетиснули зарано і розум в голову не попав. От воно і сплітає тепер всяке. Скажи їй щось, бо тако як ляпне де на людях, то засміють...Тітка Надя люто підтримувала бабцю і казала, що весну в піст варити не годиться. Бо Бозя нагнівається і пошле заворот кишок, грижу, "пиндицит" і неврожай на огірки. А Гамнові треба заборонити бібліотечні книжки і відправити читати Псалтиря над померлими - то хоч три карбованці за ніч заробить і в гріхи не залізе.- Ціхо, квоки! - Відказував дідо і йшов до льоху.Березень - то був час, коли великодній кабан ще нагулював сало в хліві, а з різдвяного лишились тільки пересолені костомахи, складені в льохові в трилітрових слоїках і закручених металевими кришками. Бо так надійніше. Бо "срань котяча", тобто кіт Васька розледачів і мишей не ловить, тільки нявчить у стрісі.Дідо приносив з льоху слоїк тих костомах і бабця їх ділила на "дві весни". Другу досипала сіллю і дідо заносив слоїка назад до льоху, а першу частину бабця вимочувала тричі в теплій воді і клала до баняка варитись. Давала нам з Питровною дві шумівки, щоб ми збирали накип і піну на бульйоні, а сама ставила на вогонь ківшика з яйцями і чистила картоплю, моркву, корені петрушки і велику цибулину.Ми з Питровною знімали піну в баняку, кіт Васька терся нам об ноги і вимогливо нявчав. А ми хитро переморгувались. Бо приготування весни, то було не просто стравою, то був цілоденний ритуал. І закінчувався він пізно вночі, коли всі вже спали. Окрім нас, тітки Наді і кота Васьки. За участь в цьому ритуалі кіт отримував піну з бульйону, а ми з Питровною після того як бабця випивала другу таблетку від Гамна, ту, що, коли воно її вже довело до сказу - лозину. Але то таке...Коли костомахи уварювались ледь не до стану холодцю, бабця ретельно оббирала з них м`ясо і виколупувала кіствовий мозок.- Для Гамна, щоб воно хоч поїло мозку, раз свого не має. Кістки дідо виносив Рябкові, а все решту бабця складала назад до казана, доводила до кипіння, ми з Питровною знову "штирма лівими дзюравими руками " знімали піну, а бабця клала в казан порізану картоплю і корінь петрушки. Коли вони були готові, заправляла засмажкою з цибулі і моркви і знову давала трохи покипіти. А ми чистили не зовсім вистуджені яйця. Бо їх треба у страву класти теплими. Так бабця казала.У ванькирі тітка Надя чіпляла православні підкови на всі зуби і через них голосно молилася Акафіста до всіх святих, щоб простили оскоромлених грішників, наслали на них тільки грижу, "пиндицит" і заворот кишок, але не допустили неврожаю на огірки. А потім приходила до кухні і казала бабці, що яйця в піст заборонені церковним начальством і монастирськими уставами. Навіть, святий Йов ніколи в піст не їв яєць, бо то є гріхом.Бабця відповідала тітці, що ліпше б вона йшла до монастиря або шукала собі якогось Йова, хай і з пісними яйцями, аби роботящого. Бо дідо вже не годен коло Каштанки ходити, а сама тітка не те, що в кобилах, а і в конях не розбирається, бо до сорока літ так і не нажила собі ніякого скакуна.Тітка Надя казала бабці, що випнуться нам ті яйця в піст боком. І що з тих яєць можна висидіти курчат. На що бабця відповідала, що якби тітка найшла собі такі, що випинаються в хлопа в штанах, то не досиділа б до сивої коси і не переймалась би курячими.- Ціхо квоки! - Гримав дідо. - Ворушіться, бо в мене вже кишки марша грають, зараз слиною вдавлюся. Помру - що без мене будете робити?- Дідусю, ми з Питровною над вами Псалтиряпочитаємо. - Заспокоювала я діда.- Без грошей, - додавала Питровна.Дідо сміявся, бабця хапалась за голову, а тітка Надя дивилась на нас поглядом інвізитора.- Бабцю! Питровна правду каже, що безкоштовно. Бо дідо вже буде неживий, а ви за три карбованці зайця в полі заганяєте. Бабця сплескувала в долоні:- Михалку! Богом прошу: дай мені ту другу таблетку від Гамна, бо воно вже мене до сказу довело!- Бабцю, ну ви ж самі так казали, коли бабу Хтодорчиху ховали і монашка, що вичитувала Псалтиря, взяла з дядька Макара три карбованці...Бабця хапала лозину, але мусила її відкласти, бо в баняку якраз перекипіла засмажка. Дідо йшов надвір і приносив з грядки жменьку маленьких листочків кореневої пертушки, котра зимувала під снігом. А бабця заливала в баняк півлітри сметани, чекала поки закипить, докладала дров у плиту, відчиняла повністю піддувало, щоб був великий вогонь. І щойно в баняку забулькувало і закипало, кидала туди ложку солі, дрібку чорного перцю і всипала, наскубані мною і Питровною кропиву і щавель. Зверху притрушувала листочками петрушки, помішувала великою дерев`яною ложкою і принюхувалась, коли воно буде готове. Бабця готовність всіх страв визначала по запаху.А запах у кухні був такий! Весною там пахнуло...- Борщик готовий, - казала бабця і ставила баняк на на середину столу на стару дерев`яну підставку, помережану кругами від баняків і років.Ми сідали обідати. Тітка Надя демонстративно їла розіргіту пинцакову кашу з квашеною капустою і запивала її простою водою. А ми вдихали, насолоджувались і смакували зелений борщик.- Мозок їж! - Наказувала бабця. - Може він тобі з кендюха до голови зайде.- Який приклад ви даєте дитині? - сичала тітка Надя.- Яйця, м`ясо, сметана в піст!- Якби ти вчасно комусь дала, то мала б уже, може, і своїх дітей. А так тіко на гімні сметану шукєш - відказувала їй бабця.- Ціхо, квоки! - Казав дідо, брав велику скибку домашнього хліба, намащував її черемшою, перетертою з часником і сметаною, вмочав у борщик, заплющував очі і з насолодою смачно сьорбав зелений борщик.Увечері уже вся родина смакувала тим борщем. І у всіх на обличчях блукали якісь теплі, майже сонячні посмішки. Наче бабця і справді приготувала весну.А потім ми з Питровною впрошували бабцю, аби дозволила Питровні в нас ночувати. В теплому запічкові за кухнею, де в маленькому віконечку завжди світив місяць і гойдались гілки старої груші, на яку приліта, певно, так само древній сич і голосно пугукав. Бабця, трішки побурчавши, для годиться, дозволяла. І ми під монотонне муркання кота Васьки чекали ночі, наслухаючи як дорослі вмощуються спати.І, щойно всі затихали, а дідо починав голосно хропіти, рипіли двері до ванькира. Тітка Надя нечутно прослизала на кухню, тихцем знімала з баняка кришку і прямо звідти зачерпувала ложкою зелений борщик. За кожною ложкою тричі хрестилась і шепотіла:" Господи, прости мене грішну... Пошли мені хоч пиндицит, хоч грижу, тільки не допусти, щоб огірки мокляками поставали..."Ми з Питровною давали їй можливість достаньо оскоромитись, а потім лоскотали кота Ваську і він з несамовитим м`явкотом кидався від нас на кухню, впивався кігтями в тітчині ноги і дряпався по ній вгору спочатку на груди, а потім аж до плечей.Тітка голосно скрикувалаі і починала вддирати від себе кота, ложка з дзенькотом падала на долівку.- Чотри б тебе забрали, котяча срань! - Репетувала тітка.- Михалку! - Прокидалась бабця. - Ой! Не витримаю! Дай мені бігом таблетки від Гамна, бо я зараз її приб`ю! - Та що ж ти за Гамно таке! - Озивалась мама. - Ні вдень, ні вночі спокою нема!- Мааа! То не я. То не ми. То тітка борщем оскоромилась і Бозя її Ваською покарав. - То все через ті книжки бібліотечні! - заводила своєї тітка. - Читала б Псалтиря, то, може, б вилюдніла! А ще ви, мамо, зі своїми яйцями в піст і сметаною!...- Іди сама почитай Псалтиря, - відповідала їй бабця. - Може там є адреса якого монаха. Хай і без яєць, аби роботящий був.- Ціхо, квоки! - Буркав з ліжка дідо. - Мені завтра рано вставати, Каштанку на зелене вивести треба.***З тих пір стільки талої води збігло з моїх гір, що, напевно, нею можна було повернути у міжгір`я давнє сарматське море.Але щоразу як надходить березень, мені хочеться весни. Тієї, з розпашілого від жару баняка, з першої зелені, котра пахне так пряно, терпко, тепло. Так рідно.І я варю зелений борщик. Дкивлюсь як мружаться від задоволення мої дівчатиська, як Зайко, точно як колись мій дідо вмочає скибку хліба в тарілку і смачно присьорбує і бачу мої гори. Бачу моє віконечко з місяцем і гілкою груші, на якій пугукає древній, як світ сич. Бачу в тому віконечку високі снігові замети. Бабця казала: виспи понамітало...І мені, здається, що я бачу як стежками по тих снігових виспах бреде до церкви лисяча шапка дядька Андрія. То сходить сонце. Руде, весняне, веснянкувате. Воно розтоплює сніг. Десь там, у небесних горах. Там мій дідо вигулює Каштанку по морозяній зелені, збирає першу черемшу на проталинах. І кропиву, і щавель. І десь там є бабціна грядка з петрушкою, що перезимувала під снігом. І льох зі слоїками костомах від різдвяного кабана.Там моя бабця розпалює п`єца і розпускає опару для хліба у дерев`яних нецьках. А руки бабціні - чорні від праці. І борошно забивається у шморки на долонях. Як сніг...Я знаю, що бабця струшує з рук борошняний пил. І тому в березні падає сніг. Тут, на землі. А потім, коли бабця хліб з печі виймає - сходить сонечко.- В березні що не день - то сім п`ятниць. - Каже мій дідо.А Каштанка вже на зелене проситься...Я знаю, що бабця зараз варитиме костомахи. І, певно, тітка Надя зніматиме шумівкою піну в баняку. І кіт Васька вимогливо нявчатиме. А бабця подивиться вниз, на нас із Питровною. і скаже: - То все в роддомі винні, бо вкинули, або пуповину зарано перерізали. - відповість бабця.- Ні! - заперечить тітка Надя. - То через бібліотечні книжки.- Ціхо, квоки! - нагримає на них дідо.І бабця вийме хліб з п`'єца і варитиме зелений борщик Варитиме весну...А вночі тітка Надя рипне лель чутно дверима ванькира, пробереться на кухню і сьорбатиме ще теплий борщик, тричі хрестячись на кожну ложку. і просячи собі "пиндициту". А потім та ложка їй випаде з рук. Обов`язково випаде! Закон збереження ментальної енергії.І кіт Васька злякається стуку ложки об долівку. І стрибне на тітку. Тітка Надя чортихнеться непобожно...Мабуть, що так якось воно і буде. А поки що я дивлюсь, як Зайко вмочає хліб у борщик. так само, як то дідо колись робив. І присьорбує.А я розказую йому про шапку дядька Андрія, котра насправді сонце. І про те, як дідо з Каштанкою весни не могли дочекатись. І про галявину з проталиною, схожою на рибу, на Лисій горі, де ростуть найвесняніші в світі молода кропива і щавель.Моя бабця, мабуть же чує ті мої балачки. І хапається за голову. І каже до діда:- Михалку! Дай мені, певно, обидві таблетки від Гамна... Автор оповідання Дзвінка Торохтушко для UAPORTAL.CZ  Ілюстрація: Олександр Курило