«Вибирай надійного» - так каже народна мудрість. Слова ці справами підтверджені. І будь-якій справі користь приносять. А запорука успіху - вірний вибір, особливо, коли мова йде про поїздку автобусом на далекі відстані. Тут головним критерієм стає безпека. І вірний вибір вже не просто важливий - він життєво важний! Що ж потрібно знати людині для вибору надійного транспорту? Як не помилитися і не піддати себе ризику та дискомфорту? Відомо, що сама достовірна інформація - з першоджерела. Тому ми вирішили запитати про все безпосередньо у Автобуса. Ось так, без манівців, напряму! І звернулися для цього особисто до Автобусу компанії REGABUS. Як з'ясувалося - вельми не дарма...   ІНТЕРВ'Ю:   - Отже, що Ви можете розповісти про себе своїм нинішнім і майбутнім пасажирам? В чому дасте надію та гарантії?  - Ну, скажу одразу, і скажу гордо, - я Автобус нового покоління, Автобус інноваційний. І в парку REGABUS у нас всі автобуси такі!   - А що це означає? Можна докладніше?  - Звичайно! Загинайте пальці. Спершу про головне. Мене обладнали надсучасною електронікою та бортовими комп'ютерами: Я захищений від виїзду на зустрічну смугу -  раз, від лобового зіткнення - два, від перекидання - три, від порушення дистанції – чотири, від туману і негоди - п'ять! Мій водій ніколи не засне за кермом - шість. Мало того, він ще й ніколи не  відволікатиметься від дороги! Загнули сьомий палець?   - Так-так! І кожен справді про головне! .. А є ще щось?  - Звичайно! Це тільки початок…) Мій водій, як уже було сказано, завдяки спеціальним датчикам контролю, ніколи не засне за кермом, не  відволічеться від дороги, не стомиться, як водії інших автобусів і мікробусів, - адже його робоче місце налаштовано за методом пульта управління, в якому передбачений кожен рух! А це дуже важливо в потоці машин на трасі!   - Так, безперечно! Загинаю восьмий палець.  - Подумавши про водіїв, сконструювавши для змінного навіть спальне місце, мої творці подбали й про пасажирів! Всі сидіння обладнані ременями безпеки - це 9. Форма сидінь розрахована точно під положення спини, підлокітники - для рук, а відкидна опора  для ніг- це 10. Надсучасна система кондиціонування постійно стежить за свіжістю та температурою повітря в салоні - це 11. До того ж вона регулярно проходить всі види очищення! Освітлення в салоні не стомлює очі - це 12! Вистачає пальців? ..   - Поки що. Хоча треба старатися )  - Тож їдемо далі! Для кожного пасажира свій персональний монітор і навушники: дивись собі фільми за смаком, слухай музику, грай в ігри! А в салоні - тиша та спокій! Це -13. Розетки по всьому салону - 14; персональні USB-порти - 15; біотуалет - 16; міні-кухня для приготування безкоштовних напоїв - 17! Потужний безкоштовний Інтернет  всю дорогу - 18! .. Як пальці?   - Закінчуються. Залишилося всього два...  - Тоді додамо мою екологічність. Адже я - Автобус нового покоління. Мої творці забезпечили мене «мотором майбутнього» - екологічним двигуном Євро-6. Я не завдаю шкоди природі. А обробка мого салону зовсім нешкідлива для пасажирів - тому що виконана з гіпоалергенних матеріалів. І це - 19 і 20!   - Нічого собі! Ви дійсно супер надійний транспорт!  - Погоджуся. Як жартують мої творці - зі мною хоч по трасі, хоч по життю. Адже я ще й гарний. І скромний…)   - Ще й з гумором до того ))  - Дякую! Додам на кшталт бонусу, що мої стюардеси завжди дбайливі, водії досвідчені, механіки - уважні та професійні.   - Бачу, Вам є чим пишатися. То яке ж Ваше ім'я?  - Я Мерседес з чеської автобусної компанії REGABUS. І в нашому парку ще Сетри та Неоплани – усі з такими ж надійними характеристиками.   - Що ж, всіма руками й ногами голосую за компанію REGABUS! 20 причин обрати її безпечні комфортні автобуси для поїздки  з України в Чехію, Польщу або Словаччину - це і є самий правильний вибір! Доведено! Автор: Руна Райдо

Дрезден – столиця Саксонської землі. Це місто унікальне завдяки прекрасним будівлям, зведеним у стилі бароко, які не мають аналогів у Німеччині. Під час Другої світової війни більшу частину міста було зруйновано, але сьогодні слава світового культурного центру повертається до Дрездена.  Тут знаходиться 13 000 пам'яток культури, 48 музеїв і 60 галерей. Саме тут розташована будівля, яка визнана одною з найкрасивіших на нашій планеті. Це батьківщина Лускунчика і улюбленого мільйонами фільму "Три горішки для Попелюшки". За приголомшливу пишність його називають Флоренцією на Ельбі. Помилуватися дивовижною атмосферою культурної столиці Німеччини щорічно приїжджають мільйони туристів. Тому не пропустіть вигідну пропозицію від компанії EuroTour Group! Туроператор розробив компактний і дуже зручний маршрут з Праги в Дрезден з відвідуванням кращих пам'яток цього старовинного німецького міста. Організація екскурсії Дрезден знаходиться всього в 20 км від кордону Чехії та в 118 км від Праги. Тому трансфер не буде стомлюючим і займе трохи більше години. Подорож до Дрездена з компанією EuroTour Group розрахована на 10 годин. У вашому розпорядженні комфортабельний автобус і послуги досвідченого гіда. Особливість туру з Праги до Дрездена полягає в тому, що він включає не тільки екскурсійну програму і вивчення пам'яток міста, а й передбачає вільний час. У вас буде можливість відвідування Дрезденської галереї, де ви зможете побачити знамениту Сикстинську Мадонну Рафаеля і величезну кількість унікальних культурних цінностей світового значення. Деякий час відведено і на шопінг, який буде організований на відомій дрезденській торговій вулиці Prager Strase. Тут розташована велика кількість торгових центрів, брендових бутіків, сувенірних крамниць і магазинів. Організаційні моменти: Збір: 08:15 • місце зустрічі: Вацлавська площа (біля пам. Св. Вацлаву на коні) • групу зустрічає гід з табличкою EuroTour Group • розміщення в комфортабельному автобусі • відправлення: 8:30 • санітарна зупинка по дорозі; • вільний час; • вартість екскурсії: для дорослих 35 €  для дітей - 30 € По дорозі ви зможете побачити велику кількість колоритних і атмосферних місць Устецького краю Чехії і приголомшливу Саксонію, а гід розповість багато цікавих фактів і легенд з їх історії. Екскурсія з Праги до Дрездена від компанії EuroTour Group проводиться щодня крім неділі. Оформити замовлення туру можна на сайті компанії eurotour-group.com.ua або придбати в одному з офісів та пунктів продажу EuroTour Group. Програма екскурсії У Дрездена є одна вельми трагічна історична особливість. Це красиве місто під час Другої світової війни було зруйновано дощенту масштабними бомбардуваннями американської та англійської авіації. Але німці буквально по крихтах відновили практично всі його визначні пам'ятки, і сьогодні Дрезден по праву вважається культурною столицею Німеччини і дивовижно красивим містом Європи. Екскурсійна програма по Дрездену з компанією EuroTour Group включає багато видатних унікальних пам'яток, які вражають своєю грандіозністю і самобутньою красою. У їх числі чудова Театральна площа. Тут зосереджені практично всі візитні картки міста. Також ви побачите один з видатних музейних центрів Європи, знаменитий палацовий комплекс - дрезденський Цвінгер, найгарнішу церкву в Європі - Хофкирхе, балюстрада якої прикрашена 78 фігурами святих і апостолів, популярний туристичний об'єкт - терасу Брюля, унікальну аркову галерею Лангер Ганг з 22 тосканськими колонами тощо. Поспішайте замовити тур з Праги до Дрездена від компанії EuroTour Group, і не забувайте, що для постійних клієнтів і читачів UAportal в EuroTour Group діють вигідні бонуси і знижки! Екскурсія проходить українською або російською мовою.   Приємної і цікавої подорожі Вам!   

Надання Україні безвізового режиму для короткострокових поїздок уже з початку року викликає жваві дискусії в Чехії. А з відкриттям кордонів ЄС цій темі присвячується й чимало програм на телебаченні, адже приплив українців до Євросоюзу може тільки посилитися. Всі обговорення точаться навколо одного побоювання – збільшення рівня нелегальної трудової міграції з України, а відтак чи Чехія зможе впоратися з великими потоками мігрантів. Оскільки на сьогодні українських заробітчан більше, ніж із інших країн, чеське суспільство розділяється в поглядах на цю «загрозу». Чому чехи нас побоюються? Щоб зрозуміти, чим живе Чехія, розглянемо кілька основ­них показників: міграція, попит та пропозиція на ринку праці. Міграційна ситуація в західного сусіда за офіційними статистичними даними порівняно з іншими європейськими країнами за останні кілька років кардинально не змінилася. Станом на кінець минулого року в Чехії з населенням 10,5 млн легально проживало 467 562 іноземця, одну четверту з яких становлять українці (105 614 чол.). Більшість наших співвітчизників має дозвіл на тривале проживання (77 492 чол.) та на перебування понад 90 днів (28 122 чол.).   За січень – березень 2017-го до Чехії переїхало 10,9 тис. іноземців, із них найбільше громадян України (1,3 тис.), Словаччини (1,1 тис.) та Румунії (0,3 тис.). Згідно з даними Міністерства праці й соціальних справ та Міністерства промисловості й торгівлі ЧР, кількість офіційних працівників-іноземців на території Чехії на початку 2016-го становила 407 106 чол. Її частка у загальній кількості зайнятих у ЧР порівняно з попереднім роком зросла до 8,1%. Більшість з них – 75,8% – це громадяни ЄС. Решта припадає на громадян інших країн – власників дозволів на роботу, карт працевлаштування, зелених і синіх карт. Із 105 614 українців, що офіційно проживають у ЧР, 41 847 працюють на підставі трудових договорів, 22 796 – оформлені як приватні підприємці. Навіть після такої простої арифметики логічно напрошується питання, чим же займається решта наших співвітчизників. Відповідь усі прекрасно знають. Тому чехи й побоюються українського «безвізу». Безробіття падає, зарплати ростуть Ситуація на ринку праці в Чехії покращилася. Згідно зі Статистичним щорічником ринку праці, в ЧР у 2016-му продовжувалося зниження зареєстрованого безробіття, яке почалося в другій половині 2014 р. Наприкінці минулого року чеськими центрами зайнятості зареєстровано 381,4 тис. безробітних, що є на 71,7 тис. менше, ніж у 2015-му. За даними статистичної організації ЄС, станом на лютий 2017 р. Чеська Республіка мала найнижчий рівень безробіття в рамках цілого Євросоюзу – 3,2%. Для порівняння: Німеччина – 3,9%, Іспанія – 17,8%, Греція – 23,2% (найвищий у Європі). У США, наприклад, 4,4 %. А в червні 2017-го було зареєстровано найнижчий показник безробіття в Чехії за останні 19 років. Це передусім пов’язано із ростом чеської економіки, промислового виробництва й сезонної роботи, яка тепер у розпалі. Зокрема на будівництві, в лісництві та сільському господарстві. Це у свою чергу призвело до зростання попиту на робочу силу на середньокваліфіковані позиції, кількість вільних вакансій, реєстрованих центрами зайнятості, зростає. А відтак підвищуються зарплати. Тому пересічний чех дивиться на іноземних шукачів роботи як на загрозу свого добробуту. Збільшення пропозиції на ринку праці явно грає не на руку місцевим мешканцям, адже ріст зарплат може сповільнитися чи взагалі припинитися. Чого не скажеш про чеських роботодавців, які, прогнозуючи майбутні втрати, б’ють на сполох, мовляв, внутрішній ринок праці не здатен запропонувати достатньо кваліфікованої робочої сили ні з лав безробітних, ні серед випускників навчальних закладів. Не залишається нічого кращого, як шукати трудові ресурси за кордоном. І їхні погляди спрямовуються, зокрема, й на українських працівників, які є оптимальним варіантом через подібність культур, здатність швидко вивчити мову та відому працьовитість. Тим більше, що в західних областях, особливо на Закарпатті, заробітчанство є історичною традицією.   Трудові візи ніхто не відміняв Каменем спотикання української трудової міграції в Чехію вже багато років є процедура оформлення робочих віз. Лише 32 205 офіційно працевлаштованих українців згідно з законом не потребують дозволу на працевлаштування. З 2009-го електронна система «Visapoint» викликала багато нарікань, адже записатися на прийом до чеського консульства в Києві або Львові за її допомогою було практичо неможливо. Тільки купивши «час реєстрації» у «посередника» за великі гроші (в останній час доходило до 1500 – 2000 доларів), можна було подати необхідний пакет документів. Чехія так і не змогла подолати цю проблему.   Тому під тиском чеських виробників уряд у 2016 році з метою збільшення трудової міграції з України до Чехії запускає дві спеціальні програми працевлаштування – «Режим Україна» (для кваліфікованих працівників, розглядає Генеральне консульство ЧР у Львові) й «Пілотний проект» (для висококваліфікованих спеціалістів, Консульський відділ Посольства ЧР в Києві), згідно з якими заява на трудову карту подається у спрощеному режимі – без реєстрації в електронній системі «Visapoint». Відтак на роботу в Чехії можуть розраховувати 5 тисяч українських заробітчан щороку. У лютому 2017-го, враховуючи зростаючі потреби віт­чизняних промисловців, квоти робітників по програмі «Режим Україна» збільшили вдвічі, відповідно збільшили й штат Генерального консульства ЧР у Львові на 4 особи. Але цим проблема не вирішилася: квоти, на думку чеських роботодавців, й надалі дуже обмежені (усього 10 200 осіб на цей рік), а строк оформленя віз зріс аж до 8 місяців. Українці, що не відповідають вимогам для включення до вказаних проектів зі спрощеною процедурою, можуть також подати заяву на трудову карту повз «Visapoint», але з 20 квітня 2017 р. Генеральне консульство Чеської Республіки у Львові, з огляду на технічні можливості дипломатичної установи, приймає лише 15 заяв кожного понеділка з 14.00 до 16.00. Такі обмеження спричинили неабиякий ажіотаж і нарікання. І саме це показало чеське телебачення. Сюжет про довжелезні черги українців під чеським консульством у Львові, де люди змушені ночувати під дверима установи, щоб потрапити на прийом, центральний чеський канал ЧТ1 у перші дні відкриття безвізового режиму крутив по кілька разів на день. У пересічного чеха мало скластися враження, що тисячі безробітних українців з хвилини на хвилину ринуть до Чехії в пошуках роботи, принаймні мені так здалося. Отож отримати легально українського працівника залишається проблемою. Тому чеські підприємства почали доволі масово працевлаштовувати українців із польськими робочими візами, отримати які набагато легше. (За даними польського Міністерства у справах сім’ї, праці і соцполітики у 2016-му Польща видала громадянам України близько 1,3 млн. запрошень на тимчасову роботу). Такий обхід закону передбачає немалі штрафи для роботодавців та видворення нелегального працівника (хоча по закону штрафи для нього теж передбачені – до 100 тис. корун, але чеська сторона їх не застосовує). Лише в березні цього року Чехія депортувала майже 300 українців, які працювали нелегально. Найбільш показовою й висвітленою ЗМІ стала облава на складі продуктового інтернет-магазину «Роглік» у Празі. В результаті рейду затримали 85 людей, 74 особам наказано покинути територію ЄС. Майже всі з них – українці, які мали польські візи, що не дають права на працевлаштування в Чехії.  Скандальний "Роглік"-робота по польській візі в Чехії Робота по польській візі в Чехії. Відповідь поліції ЧР Створити стереотип легко, побороти – важко Не секрет, що погляди на українців у чехів різняться. Одні співчувають нам, що гнані безробіттям мусимо шукати кращого життя далеко від рідного дому та сімей, інші – навпаки – сварять, що забираємо у них робочі місця. Роботодавці розглядають як непогану альтернативу вітчизняним працівникам, але частина з них усе ж сприймає нас за нижчу расу через низький культурний рівень, адже українські заробітчани – це не завжди найкращі представники нації. Погодьтеся, нікому не хочеться бачити на вулиці, у трамваї чи метро п’яних дебоширів. І освіченим співвітчизникам досить часто важко побороти стереотип, що склався у чехів, які звикли до українських робітників на будівництві, що п’ють і лаються. П’яному «роботязі» й у голову не прийде, що він псує імідж країни, він навіть слова такого не знає. Далі ящика пива й загорожі будмайданчика він не бачить. А думка, що його поведінка формує в корінного населення погане враження, а відповідно й погане ставлення до інших громадян України, ніколи не зродиться у його голові. Але, на щастя, міграційна криза відсунула на друге місце «українське питання». Якщо офіційна міграційна статистика не змінювалася протягом останніх 2 – 3 років і виглядає досить привабливо, то це тільки внаслідок прийнятих антиміграційних заходів. Наприклад, Чехія вже рік усіма способами намагається не допустити біженців із Сирії, що перебувають у Італії та Греції, порушуючи всі європейські домовленості стосовно квот на прийом мігрантів. Навіть загроза фінансових санкцій (це стосується також Польщі й Угорщини) не впливає на зміну її міграційної політики. Прогресивна частина чехів на початку міграційної кризи засудила погляди президента Мілоша Земана, який прямо заявив про небажання бачити у своїй державі переселенців із надто відмінною культурою, краще вже хай будуть українці. Але чеський уряд у червні цього року офіційно підтвердив відмову брати участь у програмі по перерозподілу мігрантів, мотивуючи тим, що «система розподілу біженців не працює» і «ситуація з безпекою змінилася» після останніх терактів у Європі. Замість 2691 прохача притулку згідно з квотами Чехія прийняла всього 12 біженців. Бажання відгородитися від будь-яких мігрантів явно просвічується і в новелі Закону про перебування іноземців, яку в липні цього року підписав президент. Шпальти газет відразу зарясніли заголовками на кшталт «Закон про іноземців: безпечніша Чехія? Швидше ляпас правам людини та гальмування інтеграції» або «Чехія – погане місце для життя». Незважаючи на те, що зміни явно обмежуєть права іноземців, що проживають у Чехії, і не узгоджуються з конституційним і європейським правом. Палата депутатів Парламенту Чеської Республіки таки подолала наприкінці червня вето сенату (верхня палата парламенту), проголосувавши повторно більшістю голосів за нововведення. Офіційною причиною такого кроку є посилення безпеки в країні. Але, як відзначають чеські правозахисники та Консорціум недержавних організацій, що допомагають мігрантам, такі обмеження торкнуться не тільки іноземців, а й чеських громадян, членами сімей яких є мігранти. В основу закону, який розроблявся в 2016-му, лягли результати й рекомендації Аудиту національної безпеки за 2015 р., котрі були підготовлені сотнею фахівців на підставі розпорядження прем’єр-міністра. У розділі про міграцію вказується, що головним потенційним ризиком для країни вважаються масова неконтрольована міграція, організована злочинність і слабка інтеграція легальних мігрантів, які можуть бути джерелом соціальної напруженості. За даними останніх досліджень української міграції, які проводили науковці Карлового університету в Празі, масовий перехід українців до Чехії, принаймні в короткостроковій перспективі, не планується. Дослідницький колектив Центру міграції «GEOMIGRACE» Карлового університету спільно з міжнародними партнерами з Польщі, Словаччини й України видали у вересні 2016-го дослідження про міграцію з України до Євросоюзу після анексії Криму та початку війни на сході України.Під редакцією керівника «GEOMIGRACE», професора Душана Дрбоглава світ побачило ще одне видання про українських заробітчан «Українська трудова міграція в Чехії» , де на прикладі аналізу трудової діяльності та умов життя закарпатців у Празі та околиці досліджувалися грошові перекази в країну походження. Які негативні зміни в житті мігрантів принесуть нововведення, скоро дізнаємося з практики. Інтеграційні центри в Чехії вже закликають мігрантів приводити свої документи у відповідність до нових правил, поки закон ще не вступив у дію. Зрозуміло одне, чим більше порушень буде з боку майбутніх заробітчан, тим більше підстав буде в Чехії боротися з нелегальною трудовою міграцією, що, у свою чергу, відіб’ється на українцях, які тривало проживають у Чехії. Автор Оксана ЧУЖАм. Прага

Перша неділя квітня була дійсно дуже наповненою подіями. Я хотіла б звернути вашу увагу на ще одну, не менш важливу подію для іноземців в Чехіі. 7.4.2017 Палата депутатів Парламенту Чеської Республіки ухвалила новелу до закону про перебування іноземців. Новела суттєво посилює правила перебування іноземців. Відразу слід відмітити, що для того, щоб поправки почали діяти, їх повинні ухвалити Сенат і президент Чеської Республіки.  В чому полягають ухвалені поправки?:  Припинення провадження у справі про видачу дозволу на проживання, якщо іноземець без важливих причин не з'явився, обманював, або надав підроблені документи. Запроваджує порядок зупинення так званих "прихованих" агенцій, які займаються працевлаштуванням без дозволу уряду праці. Якщо агенція чи компанія, яка влаштовує або бере до себе на роботу іноземців, має заборгованість, або працевлаштовує нелегально, вона вноситься до відповідного регістру і втрачає право працевлаштування іноземців. Видані візи через такі агенціі будуть анульовані. Новела покращує умови для інвесторів. Вона вводить нові (спрощені) правила перебування для іноземців, які інвестують в економіку ЧР. Новела закону також розраховує на те, що іноземці, які працюють, будуть мати можливість залишитись в Чехії шість місяців, без того, щоб просити про продовження візи після трьох місяців, як це було раніше. Іноземці, які займаються підприємницькою діяльністю, можуть залишитись і на два роки, якщо їхня діяльність повязана з вагомими інвестиціями.  В новелі передбачено новий інститут карти працевлаштованого штатного працівника "kartа vnitropodnikového zaměstnance", яка дозволить іноземцям знаходитись в Чехії до шести місяців, якщо вони працюють на посаді менеджера, фахівця або стажиста в компанії з центральним офісом за межами Євросоюзу. Право працювати в Чехії пів року можуть отримати і іноземці, які приїжджають на сезонні роботи. Пятий пункт на мій погляд являеться самим цікавим, можливо саме так Чеська Республіка хоче вирішити проблему нелегальних працівників з польськими візами. Слід зауважити, що зовсім необовязково, що Сенат ухвалить новелу в цілому порядку, можливо деякі пункти будуть виключени чи змінені. Спеціально для UAPORTAL.CZ Kateryna Skrypnik

«Одинадцятигодинні зміни — це не виняток» - Інтерв'ю з дослідником Міхалом Трчкою. З чеської переклав Олексій Севрук Міхал Трчка — аспірант Інституту політології при філософському факультеті Карлового університету в Празі, викладає на кафедрі філософії Технічного університету міста Ліберець, а також співпрацює з Мультикультурним центром у Празі. Він займається, зокрема, вивченнямтрудової міграції у контексті державних кордонів. Ми поговорили про відрядження працівників з України до Чехії, прекаризацію праці і безглузду чеську репресивну політику щодо іммігрантів. Ви займалися режимом так званого короткотермінового відрядження закордонних працівників у Чеську Республіку. Які особливості такого режиму відрядження людей на роботу і що конкретно він передбачає? На тему відрядження працівників ми проводили дослідження в Мультикультурному центрі. Воно стосувалося головним чином людей з України та деяких інших країн поза ЄС. Для режиму відрядження характерно те, що завдяки йому чеські фірми забезпечують себе працівниками в межах послуг, які надаються на європейському ринку. Проблема полягає в тому, що цим механізмом часто зловживають як ширмою для порушення так званої директиви про відрядження, у якій чітко прописані умови такого способу відправки працівників. При цьому виникає ціла низка неприємних явищ, які мають негативний вплив на людей, котрих відряджають на роботу. Робітників можна відправляти лише на короткий термін, і таке відрядження має чітко встановлені правила, які часто порушуються. Одне з цих правил таке: працівника можуть відправити тільки з країни ЄС, де він зазвичай працює. У випадку людей із країн поза ЄС це означає, що вони мають пропрацювати в ЄС принаймні пару місяців перед відрядженням. Людині з України необхідно офіційно приїхати, наприклад, до Польщі, там пропрацювати кілька місяців, і тільки потім вона може їхати на роботу в Чехію. Насправді ж відбувається так: українські працівники лише проїжджають через Польщу, де працюють зовсім мало або взагалі не працюють. Цим вони порушують офіційну вимогу щодо звичайного або постійного місця роботи. А по-друге, цей механізм використовують для порушення правил окремих країн ЄС. У режимі відрядження працівників часто діють фіктивні фірми, які не виплачують медичне й соціальне страхування. У результаті виникає величезна прекаризація і досить жорстока експлуатація працівників. Ви говорите про Польщу. Можна сказати, що українці використовують її як транзитну країну на шляху в Чехію? Для відрядження закордонних працівників у минулі роки було характерне використання так званих «польських віз». Чеська міграційна політика у порівнянні з польською доволі жорстка, і польські візи слугували для того, щоб її обходити. За допомогою польських віз українці потрапляли в Чехію. Проте польські візи діяли лише на короткі терміни — зазвичай усього кілька місяців. Це призводило до того, що ці люди постійно їздили туди й назад. Усе це відбувається досить цікаво. Українці, зацікавлені у роботі в Чехії, раніше мали можливість подати прохання про візу через інтернет-систему «Візапоінт». Ця система мала бути офіційним каналом, і водночас вона була пов’язана з українськими посольствами. Проте насправді можна було купити місце в черзі. У гру вступив «неформальний» сектор, тобто особи, які за хабарі продавали охочим не тільки місця в черзі, але й візи або дозволи на роботу. Уявіть: ціна за чеську робочу візу минулого року становила близько 900 євро. Чеський дозвіл на роботу можна було придбати за ціною від 270 до 450 євро. Проте навіть «Візапоінт» і ця нелегальна система не змогли задовольнити попит серед чеських роботодавців. А коли наприкінці минулого року «Візапоінт» припинив свою діяльність, замість нього не було створено жодного дієвого механізму. І з цих причин, серед іншого, українці почали потрапляти до нас напівлегальним шляхом — за допомогою польських віз, які є одним із менш дорогих і менш складних варіантів отримання дозволу на короткострокове перебування. З якими проблемами найчастіше стикаються люди з України, яких відряджають на роботу? Українці, яких до нас відряджають на роботу, часто повністю залежні від людей, які їм цю роботу знайдуть. Вони змушені приймати те, скільки їм заплатить посередник — якщо вони взагалі отримають платню. Інколи при цьому відбувається так зване ланцюгове скупчення фірм. Чеський роботодавець знайде фірму в Чехії або в Польщі, яка йому пообіцяє надати працівників, але така фірма користується послугами іншої подібної фірми, а та — ще іншої і так далі… Для чеської інспекції праці буває дуже важко — або навіть неможливо — викрити весь ланцюг таких фірм. І це ще не все. Українці, які сюди потрапляють із польськими візами, досить швидко засвоюють механізми експлуатації, примиряються з ними. Їхня поведінка ґрунтується на припущенні, що вони тут залишаться лише на кілька місяців, і за цей час вони хочуть заробити якомога більше грошей. Проте після повернення в Україну вони знову роблять польську візу і знову повертаються сюди. Велика частина з них відтворюють цей цикл. Нам навіть траплялися випадки, коли людина таким чином  їздила багато років, і не тільки з польською візою. Як виглядає щоденне життя українців, які працюють у Чехії за такою системою? Тут треба нагадати, що в Чехії живе багато українців, бо їм близька наша мова і культура, а також внаслідок різних намагань привабити сюди робочу силу з України. Вони прибувають сюди у більшій кількості, ніж до сусідньої Німеччини — попри те, що там вони могли б заробити більше грошей. Але тут їм допомагають соціальні зв’язки з українцями, які раніше осіли на території Чеської республіки. Більшість короткотермінових робітників, однак, вирізняються тим, що погано орієнтуються у нашому середовищі і працюють на роботах, за які менше платять, або взагалі на некваліфікованих роботах. Хоча вони заробляють більше, ніж в Україні, проте вони живуть відірвані від своїх родин, часто не платять соціальне і медичне страхування і перебувають у сірій, напівлегальній зоні економіки. У випадку травми або аварії під час нерегулярної роботи вони віддані на милість долі. І якщо їм роботодавець не заплатить, вони, фактично, не можуть себе захистити. Тоді вони звертаються за допомогою, наприклад, до мафії, яка залишає собі приблизно половину поверненої суми. Не є винятком і ситуація, коли ці люди працюють одинадцять і більше годин, шість днів на тиждень, тобто стають об’єктами порушення трудового законодавства. Якщо вони потрапляють сюди за польськими візами, роботодавці дотримуються польської соціальної системи, яка набагато гірша у галузі соціального забезпечення робітника, ніж чеська. Результат — з одного боку, заниження різноманітних соціальних і трудових стандартів, а з іншого — залежність від посередників і різних нелегальних структур. Тільки наприкінці минулого року чеська влада дала юридичне визначення того, як саме розпізнати режим несправжнього, фальшивого відрядження. Як такі люди можуть себе захистити — крім «допомоги» від мафії? Це важке питання. В’їзд до Чеської Республіки за польською візою є легальним. Проблеми починаються, коли робітник із України почне тут працювати. Цього в переважній більшості випадків польські візи не дозволяють — за винятком ситуацій, коли, робітник працював у Польщі тривалий час і в нього є трудові відносини з фірмою, що відправила його у відрядження в Чехію. Якщо цих людей зупинить і перевірить поліцейський на вулиці, то у них не буде проблем. А от на робочому місці вже буде не все гаразд — згадаймо, наприклад, випадок із чеською фірмою Rohlik. Робітники «у відрядженні», таким чином, живуть у напівлегальному становищі і часто не знають, куди звернутися по допомогу. Вони відрізані від офіційних установ, зазвичай живуть у страху і бояться звернутися інспекцію праці або неурядові організації. Вони бояться того, що може трапитися, якщо їх викриють. Проте не кожна нелегальна ситуація є абсолютно нелегальною: деякі умови перебування ці люди виконують, або принаймні намагаються. Коли в них, наприклад, закінчується віза, вони здебільшого повертаються в Україну за новою. Деякі з них намагаються звертатися у різні неурядові організації з метою легалізації свого перебування. Бо працедавці користуються цим їхнім становищем і платять їм за таку саму роботу менше, ніж чехам. Що має змінитися, щоб така масова експлуатація людей з України та інших країн зникла? Ситуація в Україні є катастрофічною для більшості її мешканців, тому вони й надалі будуть приїжджати до нас. На жаль, у нас малий історичний досвід з міграцією, і горизонти наших політиків у цій галузі досить обмежені. Сьогодні на чеському ринку праці високий попит на робітників із-за кордону, тому це абсурдно, що ці люди у нас перебувають у нелегальному або напівлегальному становищі. Від цього програють усі. Держава втрачає кошти за медичне і соціальне страхування, не сплачуються податки, а прибутки осідають у кишенях посередників чи фірм. Це наносить збитки чеській економіці. Працедавці, щоправда, стверджують, що працівники до нас повинні приїжджати на короткі терміни, щоб їх можна було у відповідний момент (наприклад, у час кризи) позбутися. Але це так не працює. Німеччина вже в минулому мала схожий досвід із гастарбайтерами. Вони там також мали перебувати лише короткий термін, а після закінчення роботи мали виїхати. Але коли ви десь тривалий час працюєте, ви обростаєте соціальними контактами, відбувається возз’єднання родин — зрештою, ви там осядете. Тому ці люди в Німеччині, як правило, залишились надовго. Як позитивне явище я оцінюю те, що наша влада наприкінці минулого року зробила більш жорсткими умови для працедавців і підвищила штрафи за нелегальне надання роботи. Зараз за таке надання роботи працедавцеві загрожує штраф розміром до п’яти мільйонів чеських крон. Тому я очікую, що зловживання польськими візами й експлуатація людей у цьому конкретному випадку зменшиться. Як би мала покращитися чеська політика щодо мігрантів і нелегальної роботи? Державна інспекція праці мала би більше звертати увагу на трудові права мігрантів, а не лише на їхню нелегальність. Часто це виглядає так, що карають тільки іммігрантів, тоді як погані, невигідні умови праці і посередники не несуть покарання або це покарання є відносно незначним. Ідеальним було би спростити процедуру видачі чеських віз. Міграційну політику в нас координує Міністерство внутрішніх справ, і це вказує тільки на один — часто досить жорсткий — підхід до всієї проблематики. Якби цю політику координувало, скажімо, Міністерство праці і соціальних справ, усе могло би виглядати набагато краще. Сьогодні ми звідусіль чуємо риторику про нелегальну імміграцію. Це підживлює репресивну політику, проте не вирішує проблему міграції. Бо люди будуть приїжджати постійно, і це з них тільки робить нелегалів. І саме у випадку з українцями це не мало би бути проблемою. Ми вже до них звикли: з дев’яностих років у нас є двостороння угода з Україною, і таким чином сюди приїхало багато людей, які утворили свою спільноту. Серед чеських фірм є тривалий попит на українців — до того ж, вони мають добру репутацію працьовитих робітників. Чи можуть до охорони прав трудових мігрантів долучитися чеські профспілки? Безперечно. Ми постійно чуємо, що мігранти в нас забирають роботу. Проте мігранти, насправді, рятують чеську економіку. Тут є помітний брак робітників, тому що чехи деякі роботи просто не будуть виконувати. Шкода, що чеські профспілки у своїй кампанії під назвою «Кінець дешевої роботи» говорять про небезпеку економічної міграції, але зовсім не згадують про те, що мігранти працюють у сірій економіці, тому набагато важче простежити за їхніми робочими умовами і за впливом на ціну праці у Чеській Республіці взагалі. Якби державна політика була більш ліберальна, і мігранти могли отримувати дозвіл простіше, це все було би легше контролювати. Інспекція праці не мусила би постійно перевіряти лише нелегальність іммігрантів, а могла би зосередити увагу на поганих робочих умовах і низьких зарплатах. Шлях до вищих зарплат у Чехії не лежить через жорстку міграційну політику. Вона не зупинить приїзд іммігрантів до Чеської Республіки. І якщо ці люди будуть надалі перебувати в сірій зоні як нелегали, все залишиться як і раніше — включно з низькими заробітними платами. Чи натрапляли ви колись на те, щоб українці або якісь інші іноземці самоорганізувалися для колективних перемовин і захисту своїх прав? У Празі, наприклад,  існує солідарна мережа «Соліс», яка допомагає деяким мігрантам отримати зарплату, яку їм не хочуть виплачувати. Щоправда, це одна з небагатьох організацій, які це вирішують успішно, і їхній діапазон мінімальний. Іноземці, до того ж, шукають допомогу лише в окремих випадках. Якщо іммігрант перебуває в нелегальному становищі, він рідко боротиметься за своїх права. Ситуація невдовзі має покращитись. Важливо, щоб на іммігрантів перестали звалювати провину за те, що в нас тут останні двадцять років низькі зарплати. Основною причиною є передусім політика правих урядів і наше тривале становище монтажного цеху Євросоюзу. Цей текст було створено в рамках проекту «Боротьба за трудові права для працівників, відряджених у ЄС» і «За кращу боротьбу за робітничі права по різні боки кордонів». Перекладено за: A2larm Переклад опублікований у рамках журналістського проекту «Невидима праця». Проект реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.  politkrytyka

Десяток серпневих днів (8 – 18. 08. 18) відбула виставка фотографій та картин українського художника Олександра Онищенка «Краса оголеної жіночої душі» у його празькій галереї (Galerie Jakubska). Спеціально для UAPORTAL митець поділився своїми думками про цей проект і про своє приватне життя. Тож читайте про жінку, релакс, ціну мистецтва та поради для молодих матусь і не тільки. Як зародилася ідея цього проекту та які враження від «народженого»? Цією виставкою я не характеризую себе, бо ніколи не вважав себе фотографом. Я вважаю себе людиною, яка, мабуть, уміє фотографувати. Це не був комерційний проект. Цю виставку не сприймаю як якийсь період чи результат великого об’єму праці. Просто ця виставка – це реалізація прихованого бажання. Інколи потаємні бажання треба показувати… А хто, як не глядачі, можуть вас оцінити? Приходять фотографи-професіонали і кажуть: «ти бачиш там світло» або «є душевні роботи». І це приємно. Спершу задоволення. Будь-яка праця із задоволенням – це вже своєрідне щастя. А робити те, чого не любиш – це шкодити собі та іншим. Мене, власне, на відкритті запитали, як потрапити до мене на зйомку. А я відповів – ніяк. Як аматор я вибираю тільки те, що люблю. Я ніколи за фотографії не беру грошей. А зазвичай навіть плачу моделям, бо позувати – це нелегка праця. Це своєрідне віддавання себе кудись. А якщо люди роблять це професійно, то мають право отримувати за це гроші. Захоплення, дружба, кохання – це вже інші речі. Але однаково це певна історія. Адже за кожною доброю фотографією завжди є якась історія любові. Навіть в купе, в ресторанному вагоні. Чи справдилися Ваші очікування від цього проекту? Непросто заманити в галерею людей. Я знав, що наше вічне бажання жіночої краси повинно спрацювати. Так воно і вийшло. Уже стільки днів відкрита ця виставка – приходить молодь – та, яку взагалі в галерею не затягнеш. А тут дуже багато молоді, багато пар, багато іноземців. У мене очікування були приблизно такі ж. Тож маю полегшення – коли здійснив роботу. І бачив завершення якогось етапу. Тож підемо далі. А далі – це куди? Далі – це щось непізнане, щось нове. Це задоволення. З’явилося місце для нових проектів, ідей. Є ідеї. Але про них не говорять, бо обговорений проект – це вже наполовину зроблений проект. Чому саме така тема: «Краса оголеної жіночої душі»? Жінка – творіння, яке продовжує життя. Тож як сперечатися з жінкою? Якщо жінка розуміє, що вона жінка, то вона щаслива. Якщо з цим воює, то забороняє собі те, що їй природне, для чого вона створена. А це зараз дуже модно – думати, що треба кар’єру робити, що діти – крадії часу і фінансів… Жінка непередбачувана, як природа. А спробуйте посперечатися з природою? І так з жінкою. Її можна тільки споглядати і любити. Сперечатися – це марна трата часу та сили. Її треба любити або втікати від неї (сміється). Коли жінка любить, вона прекрасна. А коли не любить, то її можна розбирати по деталях. Взагалі жінки – це небезпечна тема. У нас часто кажуть «повинен». Ніхто нікому не повинен. Коли любиш, шукаєш свої бажання і бажання того, кого любиш. Важливо розвивати те, що подобається. Бо тоді люди будуть щасливими: обійматимуся – розмножуватимуся. Чи фотографували колись свою маму? У фотографіях шукаю красу. Це вивчення краси. Хочу, щоб фотографія не викликала сексуального потягу, а презентувала ніжність. А ніжність – це саме те, що жінці властиве найбільше. Мама – загадка. І старість має красу. Хтось пологи знімає і показує, а хтось – весілля. Є натуралісти, реалісти. А я романтик: завжди шукаю. Одна і та жінка може бути різною. Нема некрасивих жінок. Є ті, які себе забувають або собі не вірять. Тож пробуємо відкрити закладену красу. Часто життя змушує жінку бути грубішою. Але сльози жінці потрібні, бо їй потрібно позбавлятися від емоцій, які накручуються без її волі. Це її природа – її громи і зливи. З цим боротися неможливо. Мистецтво є можливістю вилити ці емоції. А мамам маленьких дітей це важливо. Бо від цих дітисьок треба собі трішки давати свободу, а потім знову повертатися до них. А не істерити чи депресувати, бо материнство – це величезне навантаження. Звідки так багато знаєте про потреби молодих матусь? Я тричі розлучений. Всі мої жінки були красивими. І ніхто зі мною не витримав (сміється). Всі хороші, з усіма дружу. Всім усе позалишав… Тому що нецікаво. Там, де мене хочуть, я втікаю... Я шукаю проблему, яку, мабуть, не вирішив у дитинстві. Якийсь образ ніжності є. Саме його шукаю в творчості… Взагалі вік – це обман і прикол. Тебе вже ніхто не соромиться. Можна дівчатам голову запаморочувати, а тебе вже ніхто серйозно не сприймає. А кайф той же. Вік – це прикольно (сміється). Але найкращі наші проекти – це наші діти. Маю дві доньки. Старшій донечці 38 років, а молодшій – 16. У них різні мами. Маю вже тринадцятирічну внучку. Якраз завтра їду з молодшою донею в Колорадо, там у мене вже понад сім років виставка. Колорадо – це справжня консервативна Америка, ковбої (сміється). Всі податки сплачують, поліцейські усміхаються... У мене є дві виставки в Америці: в Лос-Анджелесі та в Колорадо Як Ви стали художником? Мама якось назвала мене художником. І з цих пір усі обзивали мене художником… Так і стають люди кимось. Я ніколи про це не думав. Бо окрім малювання, більше нічого іншого не робив. Школу прогулював, бо мене звільнювали від уроків, щоб я там їм щось малював. Тож все життя малюю. Це якась підсвідома лінія. Я малюю, бо не малювати не можу. У цьому й полягає психологія моєї творчості. Переконаний, що ми народжуємося зі своїм якимось планом. Щасливі ті, які вміють його розпізнати. У когось план – помагати, у когось – бути воїном, у когось – бути лікарем. Батькам треба не вчити дітей, а допомагати діткам. Головне – дітей нагодувати і сіднички їм витерти. А потім навчити їх це робити. А решту вони зроблять самі (сміється). За дітей не потрібно боятися. Їм просто треба допомагати. Бо діти однаково ж не слухаються. У дитинстві ми не маємо страху. Тому дітям так багато вдається. Тож важливо батькам залишити дітей в спокої… Я ніколи малювати не вмів, та й зараз не вмію в принципі. Я просто маю таку професію, тому доводиться малювати. Маєте якусь художню освіту? Маю все незакінчене. З десяти почав зі студії, там – там. Потім київський інститут, якого не закінчив. Диплом купив – одружився – і забрався до Чехії (сміється). А як це – бути художником? Раніше про художників думали, що це – або алкоголік, або бідак. А художники – фантазери. До них тягнуться люди... Я коли людей бачу, одразу хочу говорити… А часто в геніальних художників не було щасливого дитинства, не було сімей. Тут щось за щось. Мистецтво забирає тебе всього. Якщо ти робиш це в проміжку між годування дітей, то твоє малювання – це вже захоплення. Це тільки радість. Хочеться – малюй. Але бути художником… Це тобі доведеться траву курити, часами напиватися, депресувати, втікати в ліс на тиждень. Але ж Катерина Білокур не курила трави? А хто знає? Та в кожному селі конопля росла. Може, вона її жувала (сміється). Це звичайно я перебільшую. Я жартую. Знаю художників, які взагалі не вживають алкоголю. Але в мистецтві часто втрачається нормальність сім’ї. Якщо входиш в робочий екстаз, місяць не виходиш з майстерні. Які там діти? Який чоловік? Він завжди буде ображений. «Щось за щось» – яка ціна Вашого мистецтва? Приватне життя. Людина любить страждати. Людини хтива. Тому стає залежною… Ціна така – треба відривати свій зад від дивану і працювати. Але інколи треба лежати і нічого не робити. Коли ти хворий і слабкий, ти нікому непотрібний. Треба себе любити, леліяти та захищати. Після тривалої праці я виснажений. Тож роблю собі подарунки – подорожі до екзотичних країн. Я ніколи не вважав себе нещасним чи бідним. Якщо тобі хтось чи щось заважає, то в тебе проблеми з розуміння довкілля. Важливо залишатися щасливою дитиною, для якої достатньо радості… Зараз полюбив Київ. Туди часто їзджу. І вважаю, що там свободи більше, ніж в Чехії. Тут усе затиснуте економічно, за все необхідно платити. А в Україні рідні стіни допомагають – можна якось викрутитися. Мої знайомі київські художники теж щасливі. Творять, мають виставки, хоч живуть за українську пенсію. Досягаємо того, чого хочемо. Тільки б ще знати, чого хотіти. Так, це точно. Що порадите тим, які ще змалечку мріють малювати, але через певні обставини не малюють? Як це – мріяти малювати і не малювати? Починати ніколи не пізно. Можна й у вісімдесят, коли вже всіх дітей виховаєш і не матимеш нічого до робити (сміється). Маю маленьку мотиваційну школу. У ній не вчу малювати, бо сам не вмію. У кожного своя техніка. І кожен оригінальний. Нічого вже не видумаєш: все придумане до нас. Але будь-який дотик новий. Не буває вчорашнього дотику. Він завжди новий, бо ти його відчуваєш. Так і з мистецтвом. Наче все зрозуміло, але воно твоє, бо це ти. Я заохочую перестати боятися. Страх нічого не змінює. Він тільки сковує. Ми часто озвучуємо те, чого боїмося. А от коли ми закохуємося, ми вже не боїмося. Ми ж не думаємо, які у нас будуть діти. Просто обіймаємося. А які потім чудові діти виходять! Але необов’язково ставати художником, щоб бути доброю і щасливою людиною. Для UAportal розмовляла Катерина Воїнська