Чеська Республіка має за плечима багату традицію та висококласну освіту. Вища освіта в Чехії завдяки своїй високій якості має світову репутацію. Це якість, яка гарантується національною системою регулювання та контролю якості. Акцент на освіті є зрозумілим, оскільки вона завжди відігравала ключову роль у житті чеського народу.  Чеські вузи користуються повагою і популярністю по ряду причин: перевірена часом репутація, унікальна концепція і цікаві спеціальності. У число важливих критеріїв також входить зацікавленість закладів в наборі чеських та іноземних студентів. Чеські вузи пропонують широкий вибір навчальних  програми на іноземних мовах і беруть дедалі більшу участь у міжвузівському співробітництві по всьому світу. Історія чеського вищої освіти налічує вже більше 600 років. Ще у 1348 році в Празі чеським королем  Карлом IV був заснований перший університет у Центральній Європі - Карлів університет. В даний час існує багато інших дуже престижних державних і приватних інститутів і університетів, які готують фахівців з різних напрямів. Навчання та дослідження мають принципове значення для нового розвитку нації в її сучасній історії. Чеська Республіка, невелика країна в серці Європи, добре усвідомлює, що міжнародне співробітництво в галузі науки та інновацій є прерогативою для довгострокового успіху в глобалізованому світі. Чеська Республіка приєдналася до Болонського процесу, більшість закладів ввело кредитну систему, сумісну з ECTS (Європейська система переведення і накопичення кредитів, тобто проходження кожного предмету еквівалентно певній кількості кредитів, що відображає вимоги для його здачі) і прийняв нову навчальну програми задля міжнародної порівнянності навчальних програм.  Центральним органом управління є Міністерство освіти, молоді та спорту. Нагляд за якістю вищої освіти здійснює Акредитаційна комісія. Кожного року Міністерство освіти, молоді та спорту Чеської Республіки пропонує стипендії для підтримки навчання іноземних студентів в чеських державних вузах: 1. Державні стипендії (за умови іноземного співробітництва в області розвитку); 2. Надання стипендій згідно з двосторонніми міжнародними угодами про співробітництво в галузі освіти. Крім того, чеські університети та інститути забезпечують широкий спектр високоякісних навчальних програм,  курсів, які охоплюють багато областей знань і досвіду, англійською мовою. Кожний навчальний заклад публікує на своєму веб-сайті  детальну інформацію щодо можливостей навчання.  Вищі навчальні заклади Вищі навчальні заклади підрозділяються на державні, відомчі та приватні(комерційні) Державні вузи засновуються і ліквідуються на підставі закону. Відомчі вузи не є юридичними особами, а входять до складу відповідних міністерств. З 2000 року стали також відкриватися комерційні інститути, яким для цього необхідно отримати ліцензію Міністерства освіти, молоді та спорту. Структура вищої освіти Вузи проводять навчання за трьома ступенями: Бакалаврат (Bc.) (3-4 роки) - перша ступінь вищої освіти, на якій студенти проходить підготовку до майбутньої професії або продовження навчання в магістратурі. Закінчення бакалаврату прирівнюється до отримання повної вищої освіти. Магістратура (Mgr., Ing., MgA., MgA. залежно від напрямку) як продовження бакалаврату (1-3 роки) акцент робиться на теоретичних знання, їх застосуванню і розвитку творчих здібностей; у випадку творчих спеціальностей –  вдосконалення талантів і вміння творити. Докторантура (PhD.) (зазвичай 3 роки) розрахована на тих, які закінчили магістратуру. Вона присвячена науковим дослідженням, незалежній творчій діяльність в області досліджень і розвитку, а також в сфері творчих дисциплін. З урахуванням зростаючого інтересу деякі установи також пропонують програми на отримання ступеня MBA (магістр бізнес-адміністрування). Ці курси спрямовані на вирішення ситуацій з реального життя і покликані вивести управлінські знання і навички студентів на інший якісний рівень. Студенти можуть навчатися за очною, заочною або очно-заочною формою навчання. Більшість державних і відомчих навчальних закладів пропонує всі типи програм, комерційні вузи насамперед спеціалізується в області бакалаврату. Переважна більшість студентів вибирає економічні і гуманітарні спеціальності, технічні спеціальності по рівню популярності займають третє місце. Поступово розширюється спектр програм на іноземних мовах (переважно англійською) так, щоб зробити їх більш  доступними для іноземних студентів. Умови прийому до вищого навчального закладу Вища освіта відкрита для всіх абітурієнтів, які отримали середню повну освіту (тобто для власників атестату про повну загальну середню освіту) і успішно здали вступні іспити. Система вступних іспитів визначається кожним вузом в приватному порядку. У разі 1-3 річної магістратури здійснюється прийом тільки тих абітурієнтів, які закінчили відповідний бакалаврат чи рівноцінний програму навчання. Для вступу до докторантури необхідно закінчити відповідну магістратуру або рівноцінну програму навчання. Поступати в чеські вузи можна і в старшому віці. Для студентів "нестудентського" віку, навчання також безкоштовне. Але, якщо студентам більше 26 років, вони втрачають різні студентські пільги та повинні за себе самі оплачувати медичне страхування(пр. 1330 крон).    Як і коли подавати заяву Студенти, які бажають пройти повний курс навчання, слід подавати заяву безпосередньо в обраний вуз. Прийом заяв, як правило, здійснюється до кінця лютого або березеня. Вступні іспити зазвичай проводяться в період з червня по вересень. Іспити в творчі вузи проходять в більш ранній термін. Бланки заяв, інструкції та інформація про спеціальності знаходяться на веб-сайтах відповідних вузів. Навчання ділиться на семестри (зимовий і літній) курси або модулі. Тривалість навчального року становить 12 місяців, дату його початку визначає ректор. Студентам, зарахованим у вузи на своїй батьківщині і які хочуть навчатись в Чехії в якості студентів по обміну, слід звернутися до свого ВНЗ щодо інформації про можливість навчання по договору про обмін студентами. Вартість навчання За всіма програмами на чеській мові в державних і відомчих вузах можна навчатися безкоштовно. Навчання за програмами на іноземній мові або в комерційних вузах платне. Вартість навчання варіюється в межах 2000 - 12 000 доларів США в рік і залежить від конкретного вузу і спеціальності. Більше корисної інформації можете дізнатись на сайтах: • Загальна інформація про навчання в Чеській Республіці; Список чеських вищих навчальних закладів; інформація щодо можливостей одержання стипендій  • Міністерство освіти, молоді та спорту • Чеський національний академічний пізнавально-інформаційний центр • Стипендії  • Інші корисні посилання: www.czech.cz, www.dzs.cz   Леся Рева для UAPORTAL.CZ фото: studyin.cz

Країни Центральної Європи зацікавлені в тому, аби Україна втрималась від російської окупації у будь-якій формі. І в інтересах України, аби втрималась Центральна Європа – й не стала залежною від Росії. Фронт на Донбасі стримує фізичну силу, але по неокупованій території йде російська дестабілізаційна боротьба, так само, як і по цілій Центральній Європі. Її мета – послабити інстиції влади й державий механізм як такий. Про те, як Росія непомітно знищує незалежність Чеської республіки, розповідає Ленка Віх – україніст, редактор "Українського журналу", який виходить у Чехії. Розмовляв: Роман Кульчинський – Президент Чехії Мілош Земан має проросійську позицію. Але в Україні його подають як випадкового персонажа у чеській політиці. Це так? – Ні, Мілош Земан зовсім невипадкова персона на чеській політичній арені. Він з'явився (і тут питання чи випадково) під час Оксамитової революції. Став депутатом ще федерального парламенту, очолив одну з найпотужніших політичних партій соціал-демократів, став головою Парламенту, а пізніше – головою уряду. Після невдалої спроби стати президентом відійшов на кілька років із політичного життя, в яке повернувся у 2013-му з партією, в якої не було ні членів, ні потенціалу. Зате були зв’язки із Росією, принаймні фінансові, – але я би ризикнула сказати, що не тільки. Земан надзвичайно сильний маніпулятор, який дуже добре орієнтується у чеській політичній реальності. А його проросійськість не випливає із незнання або нерозуміння ситуації. Повірте, чеські спеціальні служби працюють, так само як працюють інші гілки дежравного апарату. І йому все прекрасно відомо. Ми не знаємо, яка у нього мотивація, ми взагалі ще багато чого про нього не знаємо, але знаємо, бо за цим спостерігаємо не один рік, що він робить усе можливе, аби послабити чеські державні інституції й саму державу. – Наскільки взагалі сильний російський вплив у Чехії? – Дуже сильний. Бо окрім інформаційної атаки, якій піддався чеський інформаційний простір, як і більшість інформпросторів у Європі, й окрім сильного тиску бізнесу, передусім з енергетичної сфери, що повязаний із Росією, тут ще багато інших «земанів». Вони так само або присутні у чеській політиці десятки років, або через свої амбіції не бачать серйозних загроз для країни. Акція протесту біля Граду, офісу президента Чехії Мілоша Земана – Земан завжди був проросійським, із часів Оксамитової революції? – Не уявляю, як би мала виглядати «проросійськість» у дев'яностих чи нулевих роках. Звичайно, в його діяльності можна спостерігати певні незрозумілі кроки на користь Росії, але вони ніяк не відрізняються від інших, скажемо так, «прагматичних» кроків європейських політиків. Його мотиви нам невідомі. Тому ми й не знаємо, чи він до такої ролі готувався довго, чи, може, як вважає мій колега, в певний момент хтось зумів скористатися його патологічним нарцисизмом, жагою не до грошей, а до влади. В кожному разі, він не один, хто здивував своєю позицією. З’явилися навіть колишні дисиденти, авторитети, які нібито боролися упродовж десятиліть із комуністичною системою, а тут стали на захист «оточеної» й «атакованої зі всіх боків», «миролюбної» Росії з її «історичною правдою» і «історичними правом» на Крим. Мабуть, просто настав час, коли всі були змушені себе ідентифікувати. – Хто з дисидентів виступав з такою позицією? – Ці імена в Україні нікому невідомі, оскільки, на жаль, контактів між українськими й чеськими дисидентськкими рухами фактично не існувало. Але, для прикладу, це був вже покійний Ян Петранек, довголітній журналіст і коментатор Чеського радіо, який від 1968 року й аж до 1989-го не міг працювати за своїм фахом. А до того він був кореспондентом і в Індії, й у Радянському Союзі. Людина з високим авторитетом у суспільстві, хоча його й пов’язували з різними спецслужбами. Але саме він під кінець свого життя, будучи вже дуже хворою людиною, тиражував різного роду російські фейки й підтримував Нічних вовків (російські байкери – ред.), вказуючи на їхню любов до свободи. Наступним цікавим прикладом міг би бути так само журналіст і колишній політик Петр Угл, який під час Майдану й на початку анексії Криму розповсюджував інформацію про так звані Корсунські масові вбивства. Ви, мабуть, не знаєте, як і більшість моїх знайомих українців, про що мова – і правильно, бо такого убивства не було. Але в чеському інфопросторі цей міф певний час жив. Цікаво, що саме Петр Угл під час Оксамитової революції був розповсюдив інформацію про вбитого студента, яка пішла по цілому світові. Пізніше виявилося, що цього «вбитого» студента імітував співробітник таємної поліції. Тобто, ця людина не вперше поширювала фейк, який мав викликати емоційний струс. І питання лише в тому, чи він ці фейки поширював свідомо, чи ні. Але, якщо ви самі в певний час зрозумієте, що вашою довірливістю хтось раз вже скористався, то, мабуть, обережніше почнете ставитися до ще не підтверджених інформацій, чи не так? – Тобто, люстрація й відкриття архівів радянських спецслужб не спрацювало? – Мета люстраційного закону полягала в тому, аби на час, доки не відбудеться заміна генерацій, не допустити до важливих і високих державних посад колишніх працівників і співробітників комуністичної Служби безпеки чи представників комуністичної номенклатури. Без негативного так званого люстраційного посвідчення людина такої посади отримати не могла, хоча були випадки, десь біля сотні, коли перевірка не спрацювала. Так само виявилося, що орган, який цю перевірку реалізує, не мав доступу до архівів військової розвідки, тож ці люди могли й далі займати високі посади. Іншою проблемою є те, що виставлені за двері номеклатурники й співробітники держбезпеки через 20 років повернулися у вигляді олігархів, які скупили медіа та створили приватні партії. Економічної діяльності їм же ніхто не забороняв – а в них з часів минулого режиму залишилися неоціненні зв’язки як удома, так і за кордоном. – Можете детальніше розповісти, як Росія крок за кроком нарощувала вплив у Чехії? І чому їй це вдалося? В моєму уявленні Чехія – це країна, яка символізує спротив радянському режимові. Адже у вас були й Празька весна, й Оксамитова революція. – Росія після 1989 року нікуди не зникла. Із колишньої Чехословаччини відійшли лише радянські війська. Все інше залишилося. Ми її просто не бачили. Росія та її чеські колаборанти були тут присутні у 2008 році, коли вирішувалася доля американського радару – і їм вдалося переконати суспільство, що Чехії радар непотрібний, і що він для неї навіть небезпечний. Під час президентських виборів у 2013 році роль Росії вже не можна було не помітити, так само як і відверту проросійськійсть і російські гроші в оточенні нинішнього президента. До речі, Вратіслав Мінарж, голова секретаріату президента та його права рука, досі не отримав від Національного бюро безпеки дозвіл на доступ до державної таємниці. Тобто, він не має права працювати з секретними матеріалами й інформаціями, бо спецслужби йому не довіряють. Крім того, чеська контррозвідка вже роками в кожному своєму відкритому звіті інформує про високу активність російських спецслужб на території Чехії. Наведу цікавий приклад. За даними Містерства закордонних справ Чеської Республіки, у російському посольстві працює 140 працівників, з них – 53 дипломати. Для порівняння, в американському посольстві працює 70 працівників, і з них – 44 дипломати. Тобто, росіян набагато більше. Але, що цікаво, у 53 російських дипломатів є 71 дипломатична машина, які, як відомо, чеська поліція не має право контролювати. Постає запитання, хто користується тими машинами і в яких цілях. Уявлення українців про Чехію та її спротив проти радянському режиму – це все до певної міри ілюзія. Це добре, що ви знаєте ці кращі сторінки чеської історії й на них рівняєтеся. Але реальність трохи інша. Празька весна – це гарно, це час відлиги, коли суспільство змогло після сумних 50-их подихати свіжим повітрям, хоча й ненадовго. До слова, я погоджуюся з думкою, що чехи, на жаль, донині не змогли інтерпретувати події 68-го року по-іншому, ніж з точки зору тодішніх реформаторських комуністів. 68-й – рік це так само рік приниження, розуміння того, що у чехословацької комуністичної еліти не було жодного плану. Що гірше, в неї не було розуміння того, якими методами діють її совєтські «брати». Тож еліта виявилася цілком безсилою й непідготовленою до конфронтації з Москвою, і врешті капітулювала та частково колаборувала. До речі, для українців могло би бути цікавим, що єдиним чехословацьким політиком, який відмовився підписати так званий Московський протокол – тобто, фактично, капітуляцію – був Франтішек Крігель, який на початку минулого століття народився в родині галицьких євреїв у Станіславі, нинішньому Івано-Франківську. І єдине, чим чехословацька делегація не зганьбилася остаточно, – це відмова поїхати з Москви без Крігеля. 68-ий – це також усвідомлення того, що тодішня чеська еліта – це не лише комуністи-реформатори, але також сталіністи й колаборанти, які були готові негайно надіслати в Москву лист-запрошення, легітимізуючи прихід окупаційних військ. Усе це були чехи чи чехословаки. Це – невесела картина, якої ми не бажаємо бачити, зосереджуючись лише на тих речах, які нам подобаються і за які не соромно. Так, як нікуди не поділися колаборанти у 68-ому році – так вони нікуди не поділися й нині. А про деяких «героїв» Оксамитової революції я вже розказала вище. Так, є імена, якими можна і треба пишатися. Є Вацлав Гавел, але він був скоріше винятком із правила. За нормальних обставин людина з його характером не могла б ніколи потрапити у високу політику і стати президентом. Довгі роки окупації не можна подолати одною революцією. Й навіть двома. Цим натякаю на те, що «третій» майдан-революція, якою весь час лякають чи обіцяють певні українські політики, не замінить еволюції. – Чим пояснюється висока активність російської дипломатії та спецслужб саме в Чехії? – А я не думаю, що Чехія – якийсь великий виняток. Я, звісно, не фахівець у цьому питанні, але, скажімо, австрійський аналітик, колишній керівник стратегічного відділення Міністерства оборони Австрії Густав Грессел в одному з інтерв'ю для чеських ЗМІ заявив, що Австрія є епіцентром російського шпіонажу в Європі, оскільки в Австрії були дуже вигідні банківські умови й досі є недосконалі правила щодо банківської таємниці. І саме в австрійських банках є дуже багато рахунків незрозумілих організацій, пов'язаних із Росією. – Як діяла Росія з моменту розвалу СРСР? Є загальна думка, що Росія впливає через бізнес. Чи можете назвати конкретні механізми цього впливу, які використовувалися в Чехії? – Зі звітів чеської контррозвідки випливає, що Росія впливає на Чехію різними інструментами, і лише відстежуючи увесь цей інструментарій, можна приблизно зрозуміти шпигунські цілі Москви. Це й інформаційний вплив – вкидання в чеський інфопростір тем, пов’язаних із закордонною політикою, метою яких є вплив на внутрішню політику держави. Це й монополія на історію – до речі, контррозвідка вперше минулого року визнала, що сучасне подання історії, як її вчать у школах, дуже близьке до совєтської інтерпретації. Це, звичайно, контакт із громадськими організаціями, політиками й урядовцями. Вони часто не усвідомлюють, що якщо російські «дипломати» отримують із різних джерел велику кількість інтерної інформації, тобто, інформації невідкритого характеру, хоч і не з грифом секретно – то їм уже не потрібно красти секретну інформацію. Але одною з найбільших проблем є контроль росіян над чеськими приватними підприємствами, які опинилися в корупційних скандалах. Російський інвестор, часто колишній співпрацівник спецслужб, захований за чеськими підставними особами чи офшорами, перехоплює підприємство, яке намагається отримати державні замовлення, наприклад, від Міністерства оборони чи внутрішніх справ. На таких підприємствах можуть на менеджерських посадах працювати особи з не найкращою репуацією, які раніше фігурували в корупційних скандалах. Таким чином Росія отримує доступ до великої кількості копромату, який має потенціал послабити чехів, пов’язаних із корупційними справами. А ними часто є політики, урядовці і т.п. Ленка Віх, фото: heroes.sk, автор фото: Ондржей Тилчер – Ви говорите про чеську контрозвідку. Як їй вдається викривати Росію при проросійському президенті? Президент Чехії є одним із адресатів контррозвідки, тобто, одержувачів інформації. Він навіть може давати їй завдання, але лише за згоди уряду. Бо саме уряд є тим інститутом, якому контррозвідка підзвітна. Земан, після публікації останнього звіту Служби безпеки та інформації (BIS), в якому Росію й Китай названо найбільшими безпековими проблемами для країни, розпочав проти контррозвідки відкриту війну навіть у ЗМІ. Він назвав працівників спецслужб невдахами, а їхні звіти – «дурними розмовами без доказів», і вже вдруге не надав голові BIS звання генерала. На це працівники цієї спецслужби відповіли тим, що не сприймають критики Президента. Вони нагадали, що від початку минулого року всі законні адресати, включно з Президентом, були інформовані про те, що чеській контррозвідці вдалось розбити мережу шпигунів одної з російських служб, завдавши їй непоправної шкоди. За словами шефа BIS, ішлося про видворення трьох російських «дипломатів» у справі Скрипалів. – Наскільки сильні проросійські позиції в уряді та парламенті? – На це запитання важко відповісти. В уряді є такі особи, як міністриня промисловості та торгівлі Матра Новакова, яка нещодавно дала інтерв’ю російському телеканалу «Спутнік» – і, мабуть, не очікувала, що це викличе здивування. Провину за це взяла на себе її прес-секретар, але хіба можливо, аби політик на такій посаді міг не розуміти, що таке «Спутнік»? З іншого боку, є міністр закордонних справ Томаш Петржічек, який своєю, скажемо так, проукраїнською, але насправді проєвропейською, пратлантичною і прочеською позицією дуже розгнівав як президента Земана, так і чеських комуністів. Іще тиждень тому здавалося, що Петржічек не мусить втриматись ані у кріслі міністра, ані на посаді заступника голови соціал-демократів. До речі, його відважна позиція, яку він проявив саме довкола українського питання, принесла йому схвалення від журналістів і звичайних людей. Що стосується парламенту – там те саме. Є партії – як, наприклад, комуністична – у яких реалізується не чеська, а російська політика. Причому, вони не лише зачаровані політикою Москви, вони самі вкидають у чеський простір московські наративи. Є Партія прямої демократії, якій вигідно паразитувати на московських планах, бо саме ненависть до мігрантів і Заходу як такого їх привела в Парламент. Є в Парламенті нова партія Пірати, де є як проросійські чи потенційно проросійські депутати, так і явно проєвропейські. І так – у кожній партії. Незважаючи на те, йдеться про лівих чи правих. – Якщо Україна понесе поразку у війні з Росією – це якось вплине на ситуацію в Чехії? – У наших найглибших інтересах, аби Україна втрималась, так само як і в найглибших інтересах України, аби втрималась Центральна Європа. Донбас стримує фізичну силу, але по неокупованій території йде теж деструктивна і дестабілізаційна боротьба, так само, як і по цілій Центральній Європі, метою якої є послабити інституції й державний механізм як такий. Ви тільки гляньте, що коїться в Угорщині, Польщі, Чехії чи Словаччині. Послабивши остаточно інститути, ми можемо легко опинитися у позиції України 2013 року. А в таких країнах, де не працюють інститути, як каже Тімоті Снайдер, можливо все, включно з концтаборами. Але ж цю роботу роблять не росіяни. Тут, як ніколи, актуальні слова Симона Петлюри: «Нам не так страшні московські воші, нам страшні українські (чеські, польські.. – авт.) гниди». Тому це треба розуміти, але ми так само маємо мати на увазі те, що надмірна паніка теж не у наших інтересах. Бо, панікуючи над «салямовим» методом (коли території чи вплив набуваються невеликими частинами, як нарізання салямі – ред.) поступового ковтання Росією наступних територій, ми підтримуємо один з її наративів. Він полягає в тому, що не спрацює п’ята стаття Вашингтонського договору, тобто, країни НАТО не стануть воювати за малі країни – Словачинну, Чехію, та навіть за Польщу. А якщо ми перестанемо вірити у нашу єдність, то цієї єдності не буде. Тому наші політики та високі урядовці часто занадто обережно вибирають слова. Але моя порада така: не слухати те, що хто говорить, а дивитися на те, що він робить. На жаль, наші медіа не дуже готові до екстраординарного часу і подій. Полюбляють або розганяти паніку, або інтелектуально не в силі підхопити сигнали й правильно їх аналізувати. З дуже великим сумом дивлюся на часто неадекватне подавання інформації про Україну в центральноєвропейських ЗМІ. Але з таким самим сумом стежу за саркастичними висловлюваннями декотрих українських коментаторів про позицію Європи, про її вічну «стурбованість» в часи, коли українці помирають на фронті за Європу. Повірте, справа не настільки проста. Тому що без цього «слабкого» Заходу – до речі, це, знову ж таки. наратив Москви, що Захід слабкий і за Україну не постоїть – Україні було би набагато важче. Джерело: TEXTY.ORG.UA Головне фото: Aktuálně

Дерев’яні рахівниці у крамницях, «Мерседеси» поряд з кінськими возами, високі підбори чарівних закарпаток на розбитих дорогах, черги на кордоні та «австрійська» краса закарпатських гір. Що ще вразило чехів на колишній Підкарпатській Русі?    У серпні закарпатська земля приймала незвичну для себе подію – міжнародний семінар східного бойового мистецтва Він Чун Куен Пай, чи іншими словами одного із різновидів Кунг-Фу. Сюди з’їхалося зо п’ять  десятків його прихильників з Чехії, Угорщини, Білорусі та різних куточків України.  А все тому, що її організатор – майстер четвертого дану, Президент Європейської Асоціації Він Чун Куен Пай, професійний тренер та інструктор Олександр Зубарєв, -  вихідець із Виноградівського району.  Олександр уже більше восьми років мешкає у Празі, заснував тут «Європейську асоціацію традиційних бойових мистецтв» та проводить регулярні тренування для всіх охочих. Однак коли постало питання про місце проведення літнього заходу, його вибір був очевидним. «Оскільки на цей семінар приїхали учасники з чотирьох країн, потрібно було обрати таке місце, куди було б зручно добратися усім. Закарпаття лежить у центрі Європи, тому це прекрасна геолокація. Ми везли сюди також групу чехів, які тренуються у мене в Празі, і до України приїхали вперше, тому хотілось показати їм якусь цікаву її частину. Тут, звичайно ж, дуже хороші і кліматичні умови, тож  учасники можуть не тільки потренуватися, але й добре відпочити» - пояснює Олександр.  Атестаційні семінари такого ґатунку проводяться, передусім, для того, щоб прихильники Він Чун могли з’їхатися, обмінятися інформацією та підвищити свій кваліфікаційний рівень. Оскільки це бойове мистецтво набирає популярності, на заході було чимало початківців, які тільки освоюють та поринають у нього. На противагу їм була представлена і когорта тих, які тренуються вже декілька років, тому на семінарі вони намагалися скласти іспит та здобути новий ступінь дану та колір поясу. Більш детально розповів про це Президент Міжнародної федерації традиційних бойових мистецтв, Патріарх школи, майстер десятого дану Ігор Асташев, який приймав екзамени та під наглядом якого проходив увесь семінар. «На процес здобуття поясів і данів Він Чуну можна дивитися із фізичної та філософської точок зору. На початку стоять чорні пояси. Чорний – це пітьма, незнання, людина шукає провидіння і взялася за свою фізичну активність. Далі йде синій пояс, який символізує світанок. Тобто учень вже бачить певні зміни у собі та у світі навколо. Жовтий пояс – це символ сонця у зеніті, коли адепт вже розуміє, що йому потрібно і куди він іде, але його ще чекає сумлінна робота над собою, адже він наче на половині дороги. Якщо воїн здобув червоний пояс, це означає, що у нього за спиною декілька років важких витривалісних тренувань, а отже і багато досвіду. І нарешті білий пояс – це символ мудрості та космосу. Тут можна уявити собі старезного мудреця із білою бородою, який зрозумів справжній сенс життя, і може поділитися накопиченим досвідом. ... Відома легенда розповідає, що шаолінські монахи нарахували сто вісім людських вад та недоліків. Тому хлопці і дівчата, які здають екзамен на вищий пояс, повторюють кожну вправу сто вісім разів. По-перше, так ми перевіряємо їх фізичну підготовку, по-друге, це символізує відпрацювання і позбавлення від цих ста восьми гріхів і вад».    Якщо явище Він Чуну потрібно було б охарактеризувати одним словом, це була б, напевно, «комплексність», адже це бойове мистецтво поєднує у собі фізичний, духовний та бойовий аспекти. Саме тому ним можуть займатися не лише чоловіки усіх вікових категорій, але й жінки та діти.   Під час тренування на перше місце ставиться здоров’я людини та робота з її фізичним тілом. Наступний крок веде до розуміння духовності та внутрішнього світу учня, адже Він Чун несе в собі протест проти злу та вчить добру. Вихованці розвивають не лише м’язи та фізичну силу, але й осилюють морально-етичні норми, такі як толерантність, вихованість, вдячність чи повага до партнера. І аж тоді можна переходити до прикладнго аспекту, коли послідовник цього мистецтва зустрічається в імпровізованому бої із суперником.  Значна увага приділяється на тренуваннях практикам Дзен та Цигун. Завдяки медитації Дзен можна призупинитись після бурхливого життєвого ритму, а Цигун – система дихальних вправ, в основі якого лежить дихання – націлена на пропрацювання та зміцнення певних груп м'язів, частини тіла або органу.  Враженнями від тренувань ділиться, наприклад, власник фірми-перевізника REGABUS Євген Реґа, який не тільки практикується у цьому мистецтві, але й мав пряме відношення до семінару. «Я займаюся Він Чун десь рік і три місяці, і за цей час спостерігаю у собі дуже позитивні зміни: відчуваю прилив енергії, вітальність, мої м’язи і думки в тонусі, не турбують болі і ниття в тілі. Це допомагає мені, як в особистому житті, так при роботі. Я регулярно граю і гольф, тому після Він Чун мої рухи і удари більш пружні та точні. Я також дуже радий, що зміг посприяти і проведенню цієї акції, адже автобус нашої фірми-перевізника REGABUS привіз у Закарпаття усіх моїх колег із празької школи Він Чун».    Чехи були, безперечно, поважними учасниками семінару, адже на відміну від інших гостей, побували в Україні вперше. Тому організатори не тільки змушували їх, сумлінно відпрацьовувати усі практики та вправи, але й частували закарпатськими стравами і вином, та вивозили у визначні місця – в гори, на Водоспад Шипіт, Мукачівський замок чи Закарпатський музей народної архітектури та побуту в Ужгороді. Чеські відвідувачі запевняють, що Закарпаття справило на них неабияке враження. Передусім вони відзначають гостинність та привітність закарпатців, смачну кухню і неймовірну красу гірської місцевості. «Перші незвичні враження були вже на кордоні» - ділиться програміст Любош. «Адже ми вже трохи розпещені шенгенським простором, і перевірку паспортів востаннє проходили десь у шкільні роки під час поїздки у відпустку до Хорватії. Далі ми, звичайно ж, чули про якість українських доріг, але треба сказати, що реальність перевищила усі очікування. Думаю для певних водіїв на ці дороги потрібне було б окреме водійське посвідчення. (сміється). Один із найцікавіших для мене контрастів – розкішні авто типу Мерседесів і Порше поряд з кінськими возами. Не зовсім типове явище для Європи».  А от п’ятдесятирічна Лібуше розповідає, що часто гуляла з подругою сільською місцевістю, де її найбільше вразила скромність та порядність селян і те, з якою ретельністю та старанністю оброблені їхні поля і городи. Не зважаючи на певну бідність, люди здалися їй набагато щасливішими та життєрадіснішими, ніж більшість забезпечених чехів.   «Мукачево та Ужгород виглядали більш охайними та чистими, ніж, наприклад, міста на сході Словаччини» - каже Якуб. «А от дерев’яні рахівниці у крамницях – це справжня раритетна знахідка! Але це круто! Це означає, що люди розумні, вміють думати самі, а не використовують «мозок» сучасної техніки та машин. Музей архітектури та побуту дуже схожий на  чеський музей у Рожнові на Валашську, і по-моєму, це свідчить про те, що наші культури все-таки подібні. Мене, звісно ж, вразила природа Закарпаття! Вона нагадує мені австрійські Альпи,  і я вважаю, що у майбутньому Україна буде дуже привабливою для Заходу з точки зору природи, землі та поновлюваних джерел енергії».  Празька школа Він Чун на чолі з майстром та тренером Олександром Зубарєвим повернулася до Чехії з новими враженнями, силами та завзятістю до тренувань. Ви також можете приєднатися до неї, і потренуватися у спортзалі на Карловій площі (Karlovo náměstí) разом з міжнародною командою українців, чехів, словаків, росіян та інших національностей. Більше інформації за номером +420 775 788 667. Займайтеся та будьте здоровими! Автор: Оксана Мойсенюк для UAPORTAl.CZ     

Які необхідно мати підтверджуючі документи для безперешкодного #безвізового перетину кордону ЄС? Крім біометричного паспорта, необхідно мати підтверджуючі документи, набір яких визначається метою поїздки.Прикордонні служби держав-членів ЄС можуть вимагати від громадян України підтвердження мети та умов перебування в Євросоюзі, а також достатніх фінансових засобів. Чинне законодавство ЄС і держав-членів не містить вичерпного переліку підтверджуючих документів, які прикордонні служби країн-членів ЄС матимуть право вимагати на кордоні від громадян третіх країн, що мають право безвізового в’їзду на територію Євросоюзу.Водночас, у Додатку І до Шенгенського кодексу наводиться перелік документів, які можуть використовуватись для підтвердження мети подорожі та умов перебування, зокрема:a) для ділових поїздок:- запрошення від фірми або органу влади відвідати зустрічі, конференції або події, пов’язані з торгівлею, промисловістю або роботою;- інші документи, які демонструють наявність торговельних або робочих відносин;- вхідні квитки на ярмарки і конгреси, якщо ви плануєте їх відвідати.(b) для подорожей з метою навчання в університеті чи інших видів навчання та вдосконалення навичок:- сертифікат про зарахування/реєстрацію до навчального закладу/курсів/школи з метою відвідання професійних або теоретичних курсів у рамках базового та інших рівнів навчання;- студентські картки або сертифікати відвідуваних курсів.(с) для подорожей з метою туризму або з особистих причин:- супровідні документи щодо проживання (запрошення від приймаючої сторони (господаря), якщо ви зупинитеся в нього (неї), супровідний документ від установи, що надає помешкання, або будь-який інший прийнятний документ, що свідчить про наявність помешкання для проживання;- супровідні документи щодо маршруту, підтвердження замовлення організованої подорожі або будь-якого іншого прийнятного документа, що свідчить про наявність плану подорожі;- супровідні документи щодо повернення: зворотній квиток або квиток туди-назад.(d) для подорожей з метою участі в політичних, наукових, культурних, спортивних чи релігійних заходах або з іншою метою: запрошення, вхідні квитки, дані про реєстрацію (enrolments) або ж програми, в яких зазначено за можливості назву приймаючої організації і тривалість перебування, або будь-які інші прийнятні документи, що засвідчують мету візиту.В свою чергу для перетину кордону з собою необхідно мати певну суму коштів на одну добу. Ми дізнались, скільки коштів необхідно для того, щоб потрапити до Чеської Республіки. Про це розповіла в коментарі кореспондентові Укрінформу заступник начальника прес-служби МЗС Чеської Республіки Ірена Валентова. Згідно зі ст. 6 п.1 Шенгенського кодексу, іноземець під час в'їзду має чітко обгрунтувати мету і умови планованого перебування і довести, що він забезпечений достатніми коштами для існування як під час запланованого перебування, так і для повернення в країну походження або в третю країну, в якій буде гарантовано його перебування і забезпечення. У нашій країні вищезгадані кошти розраховані на основі прожиткового мінімуму в Чеській Республіці, - сказала Валентова. Вона пояснила, що для перебування в ЧР строком до 30 днів особо, яка приїжджає, має довести наявність у неї на день не менше ніж 1100 чеських крон (тобто половини прожиткового рівня, який встановлений в країні на рівні 2200 крон), що еквівалентно 1220 грн або 42 євро. Якщо передбачуване перебування перевищує 30 днів, то гість країни має засвідчити, що він має в своєму розпорядженні суму в, щонайменше, 30Х1100 крон плюс по 4400 крон (два прожиткові мінімуми) за кожен подальший місяць. Представник МЗС передбачила, що відміна віз для короткострокового перебування без мети працевлаштування і ведення бізнесу підвищить кількість туристів з України в країни Шенгенської зони, включаючи Чехію. За її словами, зараз складно передбачити, наскільки збільшиться кількість туристів. Проте це не має вплинути на роботу повітряної гавані Праги і міжнародний аеропорт Вацлава Гавела не планує вживати жодних спеціальних заходів у контексті лібералізації візового режиму для України. У чеському МЗС також звернули увагу на те, що консульства країн Шенгенської зони в Україні видали в 2016 році в цілому майже 1,4 млн "шенгенських віз", з яких близько 60%, - багаторазові. Крім того, громадяни України могли їздити в країни Шенгенської угоди з національними довгостроковими візами і дозволом на перебування в окремих державах-членах, число яких було, за наявною інформацією, навіть вище, ніж кількість "шенгенських віз". У публікації використані матеріали з наступних джерел: https://www.facebook.com/ukraine.embassy.in.czechia https://www.ukrinform.ua/rubric-tourism/2244309-u-mzs-cehii-skazali-aku-sumu-treba-mati-ukrainskim-turistam.html

Є в Чехії компанія під назвою “Regabus” - перевізник, що вже досить довгий час возить тисячі діаспорян і туристів, сполучаючи Україну із Чехією. Компанія об’їхала земну кулю 1372 рази та перевезла популяцію штату Род-Айленд – так сама “Regabus” на своєму веб-сайті підбиває підсумки понад двадцятирічної роботи. UAPORTAL зустрівся зі співзасновником і теперішнім власником компанії, аби поговорити про шлях людини від заробітчанина до власника бізнесу. Де ж знаходиться межа та як її перетнути? Про це із Євгеном Реґою говорила Маргарита Голобродська.         Маргарита: Якби Ви хотіли розповісти про компанію Regabus за одну хвилину, то що б сказали?   Євген: Основний вид нашої діяльності – це регулярні автобусні перевезення між Україною та Чехією. На даний момент ми є, можна сказати, лідером у цьому напрямку, адже маємо найновіший парк і найкраще обладнані автобуси. Ми перш за все звертаємо увагу на те, аби люди подорожували спокійно. У більшості автобусів є стюардеса, яка обслуговує пасажирів, тобто пропонує їм каву, чай, шоколад для дітей. Ми також наполягаємо на тому, щоб в автобусі, у самому салоні, завжди була тиша. Практично всі автобуси обладнані індивідуальними моніторами для кожного пасажира – Ви собі можете взяти навушнички, подивитись фільм, послухати музику, пограти в ігри або подивитись, куди їде автобус. Немає фільмів на двох великих моніторах, коли звук лунає до салону – тобто один чує, другий не чує, третьому занадто гучно, четвертому затихо, п’ятий взагалі нічого не хоче дивитись. А ще не дай Боже якщо поставлять якісь хлопці російський серіал, то це взагалі зараз популярністю не користується.   Маргарита: Як свого часу народилась ідея займатись автобусними перевезеннями?   Євген: Знаєте… Ми приїхали до Чехії на початку 90х років… Я, наприклад, відслужив у ще тоді у радянській армії та приїхав 91 року, коли був путч і хотіли скинути Горбачова… Батько на той момент вже був два місяці в Чехії. Приїхали ми сюди, працювали на будівництві – в принципі, як і дуже багато наших заробітчан. І, безумовно, треба було їздити додому. Самі ми з Закарпаття, а з транспорту на той час був тільки поїзд. Прага – Москва, наприклад, що йшов через Чоп, де довго переставляли вагони, адже у нас ширші колії. І в один момент батько подумав – чому б нам не їздити автобусами. Він заснував фірму з двома чехами, вони найняли чеських перевізників, у яких на той час були автобуси. Тоді й почали їздити рейси з Праги до Закарпаття. Утім ті чехи дуже швидко зрозуміли, що це супер класний бізнес (сміється), швидко собі зробили регулярний маршрут, і ми, фактично, залишились трошки за бортом. Після цього ми з батьком вирішили заснувати власну транспортну фірму. Нас разом працювало троє – і ми назбирали певну суму грошей, купили один автобус Karosa і відкрили собі лінію. Але не на Закарпаття, адже воно вже було “зайнято” – ми відкрили першу лінію на Долину та Івано-Фанківщину. З того й почалось. Одна Karosa заробила на другу Karosa, дві Karosa – на третю, три – на четверту, і так пішло-поїхало.       Маргарита: Коли ж було засновано саме Regabus?   Євген: Regabus є послідовником. На момент закладення Regabus вже було відкрито фірму на приватну особу Івана Реґа – мого батька. А пізніше, у 99-му, ми зареєстрували фірму s.r.o. [ТОВ – ред.]. Роком початку саме роботи Regabus я б назвав 1994 – тоді була перша наша лінія, саме регулярний рейс.   Маргарита: Як Ви думаєте, якби Ви тоді починали подібний бізнес в Україні, наскільки б він був успішним?   Євген: Я думаю, що все б вийшло. Адже з того часу з’явилось дуже багато нових перевізників, які зараз успішно працюють. Проблема в тому, що наші люди просто тікають з України... Адже незважаючи на дві революції, там все одно із роботою дуже погано, і високий рівень корупції… Нема того результату, на який ми сподівались. Тому от пасажиропотік і збільшується.   Маргарита: Якщо людина приїде сьогодні до Чехії з бажанням розпочати власний бізнес, за який час вона, на Вашу думку, може розраховувати на його стабільну роботу?   Євген: Це дуже індивідуальне питання – адже темп залежить від того, з чим людина сюди йде, і хто йде. Якщо у людини вже була, скажімо, якась практика підприємницької діяльності в Україні, то, безумовно, буде простіше – підприємницька діяльність, мені здається, схожа всюди. У Чехії вона простіша тим, що тут немає такої бюрократії та корупції – тут це простіше робити. Але, безумовно, на даний момент ніші практично всіх сфер до значної міри зайняті. Конкуренція дуже висока. Утім, можна знайти нові напрямки. Зараз із розвитком нових технологій є дуже багато сфер, у яких можна розвинутись. Звичайна, як кажуть, практика показує, що коли людина вважає, що вона за рік чогось дійсно досягне, у більшості випадків це триває близько трьох років.         Маргарита: Скільки приблизно часу потрібно витратити на реєстрацію фірми у Чехії, та що для цього потрібно?   Євген: Наразі я точно не скажу, але думаю, до двох тижнів – більше б не мало зайняти. Два-три тижні. Це досить швидкий процес. Адреса потрібна – фірма мусить мати адресу реєстрації. Безумновно, якісь базові знання мови потрібні. Хоча зараз можна звернутись за допомогою – тут є багато наших фірм і людей, які у цій справі можуть порадити. Звісно, не безкоштовно. Але чогось надзвичайно складного у тому процесі, я вважаю, нема. Якщо робити фірму без капіталовливання, то у Чехії зараз s.r.o. [ТОВ – ред.] можна закласти, маючи щось на кшталт 2000 крон. Коли ми починали, це було, здається, 100 000, пізніше – 200 000. А потім змінили, близько шести років тому, закон – і сьогодні зареєструвати фірму можна буквально за одну чи дві тисячі. Немає із тим великої проблеми.   Маргарита: Які риси характеру, на Вашу думку, необхідні людині, котра приїхала ставати на ноги у новій країні?   Євген: Я не знаю, чи це можна назвати рисою характеру... але перше – у Вас мусить бути мета. Мета, а потім – не здаватись за жодних умов. Безумовно, будуть виникати перешкоди, будуть виникати проблеми, але я вважаю, що як і у будь-якій діяльності, головне – витримати.   Маргарита: А які Ви особисто зустрічали перешкоди на шляху?       Євген: Перешкоди були, перешкод було багато. По-перше, ми з цим бізнесом або з транспортом зовсім не були знайомі та не мали практики. Першою проблемою став обман тих чехів. Потім почались й інші… Ми купили автобус. Водії у нас були здебільшого чехи, один з яких казав: “Я знаю 120 способів, як надурити хазяїна автобуса”. А способів тих багато: крали пасажирів, крали нафту, крали запчастини. Одного року у нас був період, коли нам безвідповідальність водіїв знищила 6 моторів. У нас в офісі був такий собі “сувенір” – поршень із гільзою – як усе закипіло, було розбито. Коли до нас приходив новий водій – ми йому цей “сувенір” показували і питали, що це. Якщо він впізнавав, що це шматок з мотору [сміється], то ми тоді вже далі вели розмову. У той час було з кадрами важко - чехи тоді дуже похабно, я б сказав, ставились до такої роботи. Тоді ми почали набирати наших водіїв з України. Вони приходили й казали: “Ми потрапили до раю”. Ми давали водіям автобуси, давали запчастини, платили зарплату. Водії у наших українських автопарках працювали таким чином, що від директора автопарку отримували тільки автобус. “Ось Вам автобус, Ви його заправте, знайдіть собі пасажира, перевезіть, і мені принесіть ще 100 долларів з рейсу”. І сьогодні багато хто у нас таким чином працює... Хоча і у нас тут водії ще, само собою, примудрялись вкрасти пасажира. Якщо квиток коштував у компанії, скажімо, тисячу крон, а пасажир підійшов до водія особисто – водій його взяв за 800. І пасажиру добре, і гроші живі у кишені.   Маргарита: Якби Ви сьогодні розпочинали подібний бізнес – як думаєте, було б інакше?   Євген: Багато у цьому плані не змінилось. Можна було б і сьогодні починати, але сьогодні конкуренція набагато вища. Ми вже за ці роки – буде 23 – випрацювали собі ім’я. Тобто нас знають люди, у нас багато вірних пасажирів, котрі їздять постійно – ми вже впізнаємо їх в обличчя. За це ми їм, звісно, дуже вдячні [сміється]. Але конкуренція також не спить, і з’являються нові технології. Та мені здається, ми у будь-якому разі тримаємо рівень перших.       Маргарита: Як би Ви описали українського-чеські стосунки на буденному рівні у сфері бізнесу?   Євген: Якщо за себе особисто говорити, у мене з цим проблем нема. Я завжди вважав і вважаю, що як людина себе позиціонує і як вона примусить себе поважати – таке до неї і буде ставлення. В цілому я вважаю, що зараз ставлення до українців у Чехії покращилось. Ми вже не у тих 90х, коли медіа нагнітали ситуацію, коли тут були групи так званих “братків”, які кришували, тощо. У новинах постійно ця ситуація нагніталась. Тобто зараз у цьому плані набагато спокійніше.   Маргарита: Ви приїхали до Чехії, коли Вам було 21, одразу на роботу й без знання мови – чи не став мовний бар’єр проблемою?   Євген: Я вважаю, що це, знову ж, дуже великі блоки у людей в голові. Вони самі себе вже наперед програмують, що не зможуть вивчити мову. Чеська мова не є такою вже й складною. Я вважаю, що жодна мова не є дуже складною. Просто треба діяти за принципом соленого огірка. Принцип соленого огірка такий: хоче бути огірок соленим, чи не хоче – якщо Ви його залишете у соленій воді, то він соленим буде. Найкращий спосіб вивчити мову – це відрізати себе на певний час від спілкування рідною мовою. На якийсь період. Коли ми сюди приїхали, я брав наші українські та російські казки, які добре знав, але чеською мовою. У той час, безумовно, телефонів та інтернету не було – то ми просто йшли до бібліотеки. Я знав зміст книжок, але читав їх чеською мовою. Почав переписувати – от просто переписувати й читати. Потім я пішов працювати до бригади двох чехів, весь робочий час я був із чехами – і вони вже від мене тікали. Бо я до них: “А що це? А як це? А то як?” То вони й кажуть: “Ти вже дістав!” [сміється] Один з них, старший пан, мені був як за батька – завжди все пояснював. І я мову вивчив дуже швидко. Треба хотіти. Треба хотіти і поставити собі за мету: “Ось я хочу це зробити”.   На сьогоднішній день штат компанії Regabus – це така собі сім’я з 36 осіб, із яких 34 – українці. Компанія впевнено займає свою нішу на чеському ринку та відіграє важливу роль у налагодженНі повсякденних українсько-чеських стосунків. Адже із ними кордон перетинають як українці, так і чехи – туристи, близькі, друзі та знайомі.  Читайте також: Історія REGABUS - засновник Іван Рега  Маргарита Голобродська для UAPORTAL.CZ

З 1 січня 2018 року в Україні розпочато медичну реформу. Це означає, що упродовж двох років в країні має значно покращитися якість надання медпослуг та піднятися рівень зарплат медперсоналу. Держава, при цьому, не залізатиме у кишені українських споживачів: формат платних послуг існуватиме, але він має бути офіційним і прозорим для всіх. Головне завдання для українців зараз - знайти найкращого сімейного лікаря і укласти з ним контракт до квітня. Довготривалі суперечки, спротив головній реформі в Україні, вже позаду. Тепер система МОЗ України має великими стрибками пройти всі стадії переходу від пострадянської медицини до сучасної європейської.   Суть медичної реформи у тому, щоб спрямувати кошти на фінансування потреб пацієнтів, а не на підтримку мережі лікарень, кажуть автори. Замість бюджетного фінансування закладу, держава  буде купувати у закладу послуги, за бюджетні кошти. Відповідатиме за це Національна служба здоров’я України. Тобто, послуги медичних працівників первинної ланки (допомога швидкої, сімейний лікар, педіатр, терапевт) для пацієнтів будуть повністю безоплатними, за них платитиме держава. Проте, перелік платних послуг обов’язково з’явиться, зараз він перебуває в стадії розробки. Також, зараз збирається інформація для визначення вартості послуг і реальних потреб населення. З 2020 року держава фінансуватиме тільки ті установи, які надають якісні послуги. Їх перелік щорічно визначатиметься Кабміном. Також, мають зникнути ситуації, коли лікарні фінансуються державою не на підставі реально зробленої роботи, а в залежності від кількості населення, яке мешкає у тому чи іншому районі. Наприклад, за умов однакового фінансування, лікарня «А» зробила 1000 оперативних втручань, а лікарня «В» лише 200. За таких умов, послуги лікарні «А» коштують у 5 разів дешевше ніж ті, що надають в лікарні «В». Важливою складовою реформи є те, що лікарні отримають автономію і стануть комунальними підприємствами. Тобто, де-юре, власниками закладів залишаться громади, а медзаклади отримають право самостійно займатися управлінням та розподілом коштів. Роль місцевих бюджетів зміниться. До їх обов’язків буде входити ремонт обладнання, приміщень, підтримка інфраструктури. Держава буде відшкодовувати вартість послуг. Що зміниться для лікарів Головне, що зарплата лікаря тепер залежатиме від того, скільки пацієнтів до нього звернулось. На кожну людину в рік виділятиметься 370 гривень. Тобто, зарплати «усім порівну» більше не платитимуть. Це стимулюватиме лікарів до якісної роботи  і має знищити корупційну складову, вважають автори реформи. Звичні «подяки» від пацієнтів тепер не будуть потрібні, а ті, до кого не підуть пацієнти не отримають ані грошей, ані подяк. Також, лікарі мають зареєструвати так зв. ФОП. Виходячи з того, що держава сплачуватиме 370 гривень за кожного пацієнта на рік, дохід ФОПа у разі повної завантаженості, а також оплаті оренди, роботи медсестри, може становити до 30-35 тисяч гривень на місяць. Лікарня отримуватиме близько 800 тисяч гривень в рік на одного лікаря та його потреби. Розподіл коштів – це вже питання домовленості спеціаліста та керівника закладу. Проте, заощаджувати на пацієнтах буде неможливо, адже держава сплачує саме за їх кількість. Якщо пацієнт залишиться незадоволеним та знайде кращого фахівця, гроші вже отримуватиме інша лікарня або лікар ФОП. Ця конкуренція серед фахівців має створити якісний медичний сервіс в Україні. Сімейний лікар – стане стовпом оновленої медицини. Для того, щоб отримати ліцензію сімейного лікаря, потрібно пройти навчання, яке триватиме лише півроку. Працювати можна на базі поліклініки або відкрити ФОП та орендувати приватний кабінет. До ФОПів будуть додаткові вимоги: винайняти медичну сестру, асистента, забезпечити певні умови. Автори законопроекту радять лікарям об’єднуватись і створювати групові практики, де декілька лікарів мають єдине приміщення та обслуговуючий персонал. Це допоможе заощадити кошти й знизити видатки. Що зміниться для лікарень Лікувальні заклади набудуть більшої самостійності в питанні розподілу фінансів. Згідно законопроекту 6327, «органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть фінансувати місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров’я, зокрема оновлювати матеріально-технічну базу, робити капітальний ремонт закладу, підвищувати оплату праці медичних працівників (програми «місцевих стимулів»), а також забезпечувати місцеві програми надання населенню медичних послуг, які потребують мешканці». Це означає, що тепер медичні заклади перетворюються на самостійні установи, які працюють за ринковими правилами. Лікарні вторинної ланки, такі, як пологові будинки, будуть отримувати бюджет на свої послуги, виходячи з того, скільки цих послуг можуть надати. Але, якщо пацієнтів надійде більше, то держава сплатить різницю. Наприклад, пологовий будинок подає бюджет з розрахунку, 600 породіль на рік, а якщо надійде 610, за додаткових 10 сплатить держава. Зарплатня лікарів визначатиметься керівництвом клініки. Які визначатимуться на конкурсних засадах. Єдине положення, щодо конкурсу на керівні посади розробляє профільне міністерство, а обиратиме керівників місцева влада. Якою буде медицина в селах За ініціативою Президента, зареєстровано законопроект про сільську медицину. Кабмінівський пакет законопроектів щодо державних фінансових гарантій стосується фінансової доступності медичної допомоги. Право вибору пацієнта тут ключове, а заклади мають боротися за пацієнта. Але це реальна модель у містах, з сільською ж місцевістю величезні проблеми. Купити медичну послугу для громадянина у сільській місцевості буде неможливо. Тому президентський законопроект стосується саме фізичної доступності медичної допомоги. Згідно законопроекту держава повинна профінансувати реорганізацію існуючої мережі, аби пацієнт мав куди звернутись за якісною медичною допомогою. Для цих цілей у бюджеті заплановано 4 млрд грн на наступний рік. Також, окремо розглядається питання для лікарів в сільській місцевості. Тепер громада може вибрати певного медпрацівника, і він гарантовано отримає амбулаторію та виплати за кожного жителя. Місцеві органи влади заохочуватимуть медиків, - наприклад, надаватимуть їм житло, забезпечуватимуть амбулаторію всім необхідним. Проте, поки що не ясно, як буде з селищами де проживає мало мешканців. Можливо буде один лікар на декілька сіл, або в кожному свій... НСЗУ – як страхова медицина Відтепер медичні послуги формально надаватимуться на страховій основі, проте жодних додаткових відрахувань через це українці не робитимуть. Буде створено Національну службу здоров’я України (НСЗУ), що, фактично, виконуватиме роль страховика. Гроші на покриття видатків надходитимуть до цієї фінансової організації з державного бюджету. Саме ті податки, які сплачують громадяни України, і будуть своєрідними "страховими внесками", які підуть на їхнє медичне обслуговування. За даними міністерства охорони здоров'я, у 2016 році кожен українець через податки сплатив на медицину в середньому 1764 гривень. Національна служба здоров’я буде центральним органом виконавчої влади, який створює та контролює Кабінет міністрів. Це саме та структура, яка займатиметься замовленням послуг для пацієнтів, управлінням бюджетом і його розподілом між медичними закладами. А от замовляти послуги НСЗУ будуть орієнтуючись на вибір громадянами того чи іншого закладу охорони здоров’я. Таким чином, діятиме принцип «гроші ходять за пацієнтом». Бюджет НСЗУ на наступний рік запланований у розмірі 13,5 млрд грн. Оплата по рахунках надходитиме з Державної казначейської служби. МОЗ запевняє, що така модель найменш корупційна, адже всі розрахунки перевірятиме Національне агентство з питань запобігання корупції та ревізійна служба. Також ця служба здійснюватиме контроль за використанням перерахованих коштів.   У наступній частині статті ми розкажемо вам про те, що реформа принесе паціентам та про плановані терміни впровадження окремих етапів реформи.   У матеріалі викристані джерела: Реанімаційного пакету реформ, сайту "Здоров інфо", dw.com.ua foto: pxhere.com Автор: Наталя Мізюкіна спеціально для UAPORTAL.CZ