Однією з проблем, яку приходиться вирішуємо з іноземцями, в тому числі і з українцями - заборгованість перед  медичними установами в зв'язку з відсутністю медичного страхування. З цієї причини, ми вирішили коротко ознайомити вас з основними фактами про медичне страхування в Чеській Республіці.   Для кого медичне страхування обов'язкове:   1. Для всіх осіб, які мають постійне місце проживання в ЧР (незалежно від їх громадянства) 2. Для осіб, які не мають ПМЖ в Чехії, але працюють в компанії, яка має  юридичну адресу в Чехії або у роботодавця, який  постійно проживає на території ЧР. В такому випадку, договір про медичне страхування заключається на підставі трудового договору і зобов'язує роботодавця платити медичне страхування. Обов'язково зберігайте свій трудовий договір( з датою початку і завершення його дії)  на випадок заборгованості недобросовісного роботодавця.    Коли обов'язок виникне?   З дня народження, у людини з ПМЖ в ЧР. У день, офіційного початку роботи (від дати, яка вказана в робочому договорі) у осіб без ПМЖ в ЧР. З дня отримання ПМЖ в ЧР.   Коли обов'язок закінчується?   1. Днем смерті застрахованого або датою заяви про його смерть. 2. У день, звільнення людини, яка не має ПМЖ на території ЧР. 3. Днем втрати статусу ПМЖ в Чехії.   Увага, для всіх, хто легально перебуває на території Чеської Республіки і не входить в вище перерахований групи - обов'язковим є комерційне медичне страхування. За інформацією Інтеграційного Центру Прага. 

  Військовий капелан Андрій Зелінський "на фронті побачив усю красу українця ХХІ століття", повідомляє у своєму інтерв'ю Gazeta.ua З Андрієм Зелінським зустрічаємося в напівтемній залі кав'ярні на Хрещатику в останній день його відпустки в Києві. Має вільний час перед зустріччю з курсантами. – Презентуватиму посібник із лідерства для морської піхоти "Вести! Боротися! Перемагати!" у військових вишах. Завтра повертаюся у Миколаїв, у свою військову частину, – говорить отець Андрій. Раніше в нас таких посібників для військових не було? – Нічого не було. Формування особистості – тривалий процес. Людину нової якості жодним наказом не створиш. Це – наш другий фронт. Чи задумувалися під час Майдану, що війна – можлива? – Ні. Для мене війна була однією з найбільших несподіванок у житті.   Андрій ЗЕЛІНСЬКИЙ, 38 років, військовий капелан, священик УГКЦ. Народився у Львові в сім’ї робітників. Філософську освіту здобув y коледжі Святого Василія в американському місті Стамфорд, штат Коннектикут. Богословську – у Папському Григоріанському університеті в Римі, Італія. Політологічну – у Національному університеті ”Києво-Могилянська академія”. Тема дисертаційного дослід­ження ”Ідеологія національної безпеки”. Проводить тренінги для студентів. Член чернечого згромадження ”Товариство Ісуса”. 11 років був капеланом Академії сухопутних військ. У червні 2014-го став першим військовим капеланом при штабі АТО. Працював у найгарячіших точках: під Слов’янськом, Краматорськом, Маріуполем, у Пісках та ін. Досі перебуває в районах лінії розмежування. З 1-го червня 2017-го – штатний капелан 36-ї окремої бригади морської піхоти. Викладає у Київській Трисвятительській духовній семінарії Української греко-католицької церкви. За час перебування на Донеччині написав книжки ”Соняхи. Духовність під час війни” й ”На ріках Вавилонських”. Знає 10 мов: польську, французьку, німецьку, англійську, італійську, португальську, іспанську, старослов’янську, давньогрецьку й латинську. Захоплюється ранковими пробіжками, подорожами. Серед улюблених книжок – ”Маленький принц” Антуана де Сент-Екзюпері, ”Роздуми на самоті” Томаса Мертона,,”Ворота вогню” Стівена Пресфілда  Відтоді почалося ваше капеланство? – Моя подорож у нього почалася 11 років тому, з Академії сухопутних військ у Львові. Хлопці, з якими ми там познайомилися і потоваришували, на початок збройного конфлікту стали командирами бойових підрозділів. Для мене постійним джерелом інформації були не телеканали й інтернет, а їхні історії. Зрозумів: усе, пора мобілізуватись. Попросився на передову. Коли повернувся з першої поїздки в АТО, до п'ятої ранку писав "Репортаж із зони автентичності". Зона АТО в перші місяці проявилась саме такою – автентичною. Зруйнована цивілізація. Там статуси і статки втрачають значення. Більш цінним стає життя. Говоримо про 2014-й. Сьогодні це геть інша дійсність. Тоді почувався зовсім незахищеним: ніхто посеред нічого, зруйнованого війною. Після Іловайська почав формуватися фронт, лінія зіткнення. Потім були Піски – один із найпотужніших спогадів. Я домовлявся з командуванням 93-ї бригади, щоб потрапити на Різдво 2015 року в Донецький аеропорт. Але, якби мене взяли, не зміг би поїхати хтось із військових. На один ствол було б менше. Тому залишився в Пісках. Заїзд, в якому я міг би бути, виявився останнім. Після були постійні обстріли. Стерся поділ на день і ніч. Під обстрілами йдеш на позицію сповідати, бо хтось чекає. Часто проводив службу під мінометним обстрілом у вщент розбитому приміщенні. В Авдіївській промзоні пригадую простріляні ангари. Вони нагадували мені обсерваторію, зоряне небо. Заходиш, а воно все світиться. Вміти крізь отвори від куль і уламки артилерійських снарядів бачити зорі – значить, зберегти в собі здатність до людяності. Як ви пристосувалися до війни? – Я навчився багато чого. Протягом трьох років довелося ночувати в найнесподіваніших для себе місцях: у болоті, під дощем, у підвалах, в окопах, на дереві, на камені, в закинутих будинках, на столі, під столом. Інколи лежиш, а над тобою земля осипається від обстрілів. Бувало, прокидаєшся у воді: мокрий спальник, мокрі берці. Або: 20 градусів морозу, немає води, щоб помитись, нема чим зігрітися. Або буржуйка димить так, що не маєш чим дихати й вибігаєш надвір. Найбільшим досвідом були Піски у грудні 2014-го. Зима в околицях Донецької області – тумани непроглядні. Шалено бракувало світла. Темрява була така густа, що хотілося прийняти душ, аби змити її з себе. Але і там доводилось орієнтуватися на щось людське, досяжне, аби не створювати для себе додаткових стресів. Хлопці співали під гітару і писали музику. На фронті побачив усю красу українця ХХІ століття. Багато почутого від бійців описав у книзі "Соняхи". Не люблю розповідати ці сюжети, щоб нікого не виокремлювати. Згадаю лиш одну з історій. Вона – про військового, який служив у радянський час у спецназі в Афганістані. Він мав двох синів – рідного і прийомного, сина своїх родичів, які загинули. Рідний син ще до початку подій в Україні виїхав у Москву, на заробітки. Прийомний залишився тут воювати за Україну. Після першої хвилі мобілізації батькові привезли тіло прийомного сина, з якого познущалися вороги. А в цей час рідний син телефонує і каже, що повернувся з Росії і воює за ЛНР. Батько пішов у добровольці, щоб помститися за прийомного сина. Але боїться стріляти, щоб не влучити в рідного. З Андрієм Зелінським домовляємося продовжити розмову ввечері. Він бере важкий наплічник і їде на зустріч із курсантами. – Втома – мій перманентний стан, але я її приручив, – сміється на прощання. – Лекції, конференції, зустрічі. Бувало, п'ять ночей підряд у потязі проводив. Коли прокидаєшся зранку, найважливіше – згадати, в якому ти місті. Як реформується армія? – Армію чотири роки тому не порівняти з нинішньою. Реформа Збройних сил – одна з найбільш вдалих і успішних. У нас з'явилися необхідна зброя і досвід. Але це досягнення здебільшого на рівні м'язів. Українській армії сьогодні бракує душі. Душею війська є лідерство – механізм, на який давно звернули увагу у провідних арміях світу. Доктрина військового лідерства – це формування особистостей, які знають, чого хочуть. Військовослужбовець – одне, а воїн – зовсім інше. Це людина певних цінностей, віддана перемозі над собою, над життєвими обставинами, над ворогом. У становленні характеру воїна важливу роль грає вміння відчувати смак перемоги – найдрібнішої, не тільки на полі бою, а у спорті чи навчанні. Армія у незалежній Україні майже втратила потенціал школи життя з реальним кодексом честі. Поки що дуже часто "честь", "відвага", "патріотизм", "професіоналізм" — це лише слова, які пишуть на білбордах. Війна мала би навчити нас не пускати слова на вітер. – Війна, попри трагізм, створила багато можливостей. Що будемо з ними робити, залежить від нас. Упродовж війни втратили стільки світлих і яскравих людей, що кожному треба подумати, як жити більш яскраво, вдвічі інтенсивніше, вдвічі продуктивніше – за себе і за хлопця, який не повернувся з бою. Більше, ніж російського агресора, нам слід здолати час. У нас його мало, щоб почали ефективно функціонувати державні і суспільні інститути. Обсяг і масштаб реформ, які зараз робимо, мабуть, безпрецедентний для сучасної історії європейських держав. А суспільні трансформації тривають довго й еволюційно. Час грає проти нас. У плані державотворення ми ще наївні й незрілі. Хочемо всього одразу. Щоб був конкретний хтось, хто все це полагодить. Кожні вибори йдемо обирати не функцію, а месію, який здійснить епохальні перетворення. Ми здатні на надзвичайні речі. Але інколи ця наївність призводить до великих втрат. Багато витрачаємо, аби досягти малого. І часто не робимо звичайних речей, щоб досягнути великого. У чому причина? – Майдан не запропонував тексту, правил, озвучених цінностей. Усе, що залишилось на четвертий рік після нього – це суто особисті враження, досвіди, переживання. Ми вже забули, за що стояли? – Ще ні. Але це неминуче станеться, якщо не буде інституційного оформлення цінностей. Інституційна пам'ять, – це постійна слабинка українського народу. Тому державність у нашій історії була радше винятком. А її втрата – закономірністю. Ще не знаємо, в якій Україні будемо жити. Нам бракує слів і образів для нашої перемоги. Абстрактних перемог не буває. Кожна має конкретні координати. Перемога – це не просто припинення вогню на лінії зіткнення. Перемога – це мета, до якої ми вирушили після Майдану. Як змінюється характер війни? – Я розрізняю три етапи періоду бойових дій в Україні. Перший – етап великого ідеологічного хаосу. Тоді військовослужбовці й добровольці часто питали себе: "Що відбувається? Що я тут роблю?" Другий – етап, коли війна стала затягуватися. Усі негаразди українського суспільства проявляються й у війську. Третій етап – поява професійної армії, контрактної служби, людей, які добровільно і свідомо беруть на себе відповідальність. Яким є нинішній етап на фронті? – Обстріли локалізувалися і не такі інтенсивні. Дехто вважає, що тепер про зону конфлікту можна забути. Це – небезпечно. В разі нашої перемоги чи довго зону окупації очищатимемо й інтегруватимемо в Україну? – Не ми перші. У світі розбитість і зраненість бували значно глибшими. Історія Європи – це століття невпинних воєн і постійної ворожнечі. А сьогодні не можна уявити війну між одвічними ворогами Німеччиною і Францією. Євросоюз отримав Нобелівську премію миру за те, що протягом 60 років на його території не було війн. Змогла Європа – зможемо і ми. Ми – теж Європа. Які політичні події за цей рік вас найбільше здивували чи порадували? – Безвіз. Це спосіб інтегруватися в європейський цивілізаційний простір. Європа міняється, і не в усьому – у кращий бік. Чимало хто каже, що треба вибудовувати власну національну ідею. – Епоха великих ідеологій минула. Вони народжувались наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть. Більшість із них довели свою небезпечність. Для нас Європа – це більше ніж безвіз чи зона вільної торгівлі. Європа нам потрібна як система цінностей, аби ми стали Україною – країною вільних і рівних можливостей, демократичною державою. Ви кажете, що нашому суспільству притаманний страх. Чого боїмося найбільше? – Страх брати відповідальність за своє життя і за життя країни. Страх невдачі. Він зроджений досвідом невдач. Страх бути успішним і страх бути собою. Можемо розпочати щось надзвичайне, але потім лякаємося і не доводимо до кінця. Це – один із наслідків радянського минулого. Нам на всіх рівнях бракує ініціативності й творчості. Живемо в дуже сірому суспільстві. Опускаєтеся в метро – і це сірий простір. Окрім реклами, що строкато кричить до споживачів. Живемо ж ми нестрокато. Навіть в одязі відсутня яскрава барва. На мені – чорний колір. Він упевнений і справжній. А от сірі тони – це відсутність чітко вираженого характеру. Боїмося вирізнитися. У чому секрет яскравого життя? – Я – священик і чернець. Відтак молитва і духовне життя – джерела, звідки для мене з'являється сенс усього, що роблю. Важливим є якісне, емоційне спілкування з друзями. Ранкові чи вечірні пробіжки – для мене можливість відпочити. Я люблю рух. Воїн – це людина, яка перебуває в постійному русі до чергової перемоги. Потрібно долати одновимірність життя і вузькість світогляду. Живу чотири життя – як капелан, священик, викладач і політолог. Ці різні види діяльності вимагають іншого одягу, іншого місця, іншої мови. Ось мої здобутки, – отець Андрій дістає з кишені жолудь і камінь. – Минулого тижня був у Греції на конференції. Жолудь підняв у Фермопілах, на місці загибелі 300 спартанців. Для мене він є символом стійкості і витривалості. А камінець виколупав із дороги в стародавній Спарті. Автор: Валерія РАДЗІЄВСЬКА, Юлія ПАСІЧНИК, фото: Сергій СТАРОСТЕНКО та Християнська служба порятунку  Gazeta.ua  

Геронтологічний діджатал експеримент у якому взяли участь (тут має бути перелік різних професій) та навіть ветерани АТО/ООС і представники патріотичних організацій. Дві останні категорії виокремлені через умови, з якими людина погоджується, коли інсталює додаток (навіть заради обробки 1 фото "по пріколу"). Умови - з якими ви погоджуєтесь, зазвичай це десятки абзаців, які не усі і не завжди читають. У випадку з цим додатком після угоди з аплікацією і інсталяції починається збір статистичних даних, для... третіх сторін. Інформація включає в себе веб-сторінки, які ви відвідуєте, додатки, іншу інформацію, з якою ви працюєте на пристрої (та звісно отримує доступ до медіа бібліотеки). До інформації також належать кукі, файли журналів, ідентифікатори пристроїв, дані про місцезнаходження. Таким чином, додаток, який має просто змінити фотографію, робить ваш пристрій частиною Big Data дослідження (в кращому разі). Бонус: в кінці угоди вас попереджають, що тільки ви несете відповідальність за збереження секретності вашого унікального пароля та інформації про обліковий запис. Чому на початку було згадано про військових і патріотичні організації? Мабуть тому, що участь у протистоянні з північним сусідом, має накладати певні правила інформаційної безпеки. І коли усі перераховані вище дані - переходять у власність російської компанії яка і розробила цей додаток... Не можна відмахнутись і сказати - "це лише 1 фотка по приколу - і взагалі усі можуть і так все зламати зараз, якщо захочуть". Не можна - бо це все одно, що віддати купу особистої інформації зловмиснику, просто.. за розказаний анекдот. Ще кілька років тому, (тут іде перелік професій) та свідомі активісти, публікували інформацію на своїх сторінках - щоб з їх акаунту не відкривали листи, бо їх хтось зламав. А зламали їх тоді теж за анекдот, коли вони проходили тести "дізнайся хто ти у ...", "дізнайся яким би ти був...". Бо тоді вони теж передавали усі свої дані. Просто за жарт. Все це кричить про те, що українці не мають розуміння інформаційної безпеки. А вона може вартувати не лише зламаного акаунту. Наприклад, людина, яка колись встановлювала подібний додаток, потрапивши потім на передок і включивши геолокацію на своєму телефоні - робить прекрасною мішенню усіх інших, хто ніколи не робив таких дурниць. Але ж війна ведеться не лише набоями і снарядами на Сході. Виборчі кампанії, формування громадської думки - ваші дані стають інструментом російської пропаганди. І ви віддаєте їх за звичайний, невинний жарт. Автор: Олекса Коба 

Як і більшість мегаполісів, Прага бореться з ростом індивідуального автомобільного руху. Зусилля столиці спрямовані на зменшення екологічного навантаження в місті, у якому також бракує місць для паркування. Жителі Праги віддають перевагу громадському транспорту, який комфортний і їздить за графіком, перед власним авто і таксі. У Празі їздити автомобілем рекомендується тільки на великі відстані та за місто. Якщо ви поїдете машиною через Прагу, рекомендуємо вам спочатку дізнатися про густину руху, наявність тягучок чи заторів в різних місцях через систему відеоспостереження міста або знайти інформацію про дорожній рух на картах Google.   Як паркуватись у Празі. Знаки і оплата.  Якщо ви приїжджаєте до Праги вранці в години пік, тобто, між 7.30 і 9.30, треба врахувати можливість значного запізнення. Тому краще скористатися автостоянкою P+R, де можна припаркувати машину приблизно за 20 крон на добу. Деякі автостоянки P+R знаходяться безпосередньо на кінцевих станціях метро та інших ключових місцях, зручних для водіїв. Поточний список і наявність місць на автостоянках можна знайти  тут. Не тільки тому, що проїзд автомобілем займе у вас багато часу, але й через обмежені можливості паркування влада столиці рекомендує користуватися  Міським транспортом у Празі   Розмітка парковок: Центр Праги має три паркувальні зони- синя, помаранчева і фіолетова. Синя смуга- парковка заборонена. Місце зарезервоване лише для резидентів власників дійсного посвідчення на паркування(паркувальної картки) та для службового транспорту.  Ви знайдете їх в більшості місць у центрі міста, а саме в районах Прага 1, 2, 3, 5, 6, 7 і 8. Інформацію про зони паркування в Празі можна знайти тут. Карти паркування для резидентів можна придбати у відповідних районних адміністраціях міста Праги. Біла смуга(помаранчева)- парковка дозволена для відвідувачів і гостей міста. Зона короткочасної парковки, максимально до 3 годин з 8:00 до 20:00 (час може відрізнятися в залежності від частини міста, години вказуються на додатковій табличці). Вона позначається переривчастою білою лінією на дорозі і дорожнім знаком з помаранчевою смугою.  Біла смуга(фіолетова) - зона змішаної парковки, поєднує синю і помаранчеву зони. Вона позначена переривчастою білою лінією і дорожнім знаком з фіолетовою смугою. У кого є дозвіл на парковку, можуть використовувати фіолетову зону без обмежень. Без дозволу паркуватися можна максимум на 24 години.Зелена зона - альтернативні паркування (P + R, K + R і приватні гаражі). Поблизу платних парковок є паркомати. Біля знаку «Р» ви можете побачити час, до якого потрібно сплатити паркінг. У Празі парковка по вихідних, крім центральних районів, безкоштовна. У будні дні парковка безкоштовна зазвичай після 17 або 18 годин. Прострочити час паркування можна хвилин на 10-15, далі прибуває поліція. Штраф за неправильну парковку може досягати 2000 крон. Паркування зазвичай коштує 40 крон на годину, але також автомати дозволяють встановити коротший період – на 15 (або 30) хвилин. Альтернативою можуть бути і платні автостоянки та гаражі.   Детальніше про штрафи та евакуація автомобілів За паркування в заборонених місцях або без дозволу у зонах, визначених синьою лінією для паркування резидентів ваше авто можуть евакуювати, а в разі паркування в платних зонах без оплати – можуть поставити блокіратор на колеса і виписати штраф. Дізнатися, куди ваша машина була відбуксована, можна через інтернет-анкету або прямо через телефонну лінію міської поліції за номером 156. Якщо ви зупинилися на місці, призначеному для інвалідів, то штраф може скласти від 5.000 до 10.000 крон Якщо ваш автомобіль відбуксирували на штраф-стоянку, то додатково доведеться сплатити послуги евакуатора 1.300, перший день штраф-стоянки  Ще одна небезпека отримати штраф загрожує водіям, якщо вони залишили свій автомобіль у місці, де на даний час відбувається планове вуличне чищення. Додаток, через який можна дізнатися про терміни очищення конкретних вулиць на поточний рік, знайдете тут.   Міське та Празьке кільце Важливу роль у системі празького транспорту відіграє шосе R1, яке називається Празьке кільце, а також міська кільцева дорога. Празьке кільце  – це незакінчене кільце навколо західного й південно-східного кордонів столиці, що з’єднує автомагістраль D1 з можливістю повернути на D5 і R6. На даний момент 40-кілометрове шосе пропонує простий маршрут з Брна до Плзня або в рузинський аеропорт імені Вацлава Гавела, і при цьому не треба заїжджати до центру міста. Міське кільце – це внутрішня празька дорога, що з’єднує північний район Бржевнов з районами Сміхов, Збраслав та Споржілов, і сполучає інші частини шосе, включаючи автомагістраль D1. Кільцевою дорогою можна скористатися, якщо ви не хочете заїжджати до центру.   Транспортне сполучення з Прагою Прага, як основний транспортний вузол Чехії, поєднана мережею автомагістралей з іншими чеськими та європейськими містами. Найважливіші з них – автомагістраль D1, що веде через Брно до Острави (і зв’язана з дорогами до міст Чеське Будєйовіце, Відень і Братислава), автомагістраль D5, що з’єднує Прагу і Плзень, автомагістраль D8 у напрямі до міста Усті над Лабем, і автомагістраль D11 до міста Градец Кралове. Є також пряма й безпроблемна дорога у напрямку до міст Пржібрам автомагістраль R4, частково відкрита R6 до міста Карлові Вари (і далі до Німеччини), R7 до міста Хомутов та R10 через місто Млада Болеслав до міста Турнов.   Важливі посилання: Система відеоспостереження для інформації про щільність руху в Празі Список та наявність вільних місць на паркінгах P+R Платні автостоянки та гаражі Інтернет-анкета щодо з’ясування про евакуацію вашого автомобіля Інформація про зимове та літнє очищення доріг   У статті використані матеріали із сайту: metropolevsech.eu Спеціально для UAportal Галина Андрейців

Минулого року за підтримки Українських профспілок у Чеській Республіці в Празі був заснований український культурно-освітній центр «Крок». Центр працює за фінансової підтримки меценатів і батьків. Місяць навчання у центрі коштує 500 крон, і прийти може кожна дитина у віці від 6 до 12 років. UAportal говорив зі співзасновницею і директором Центру Марією Гаврилюк – про місію Центру, про дітей діаспори, про бачення України закордоном.   UAportal: Що саме Ви вкладаєте у термін «культурно-освітній» центр? Марія:На першому місці у нас саме «культурний». Головна мета Центру – зберегти українську мову, зберегти українську культуру, зберегти українську історію, донести їх до дітей, навчити дітей читати і писати українською. Тобто, ми за основу Центру не взяли мету поставите оцінку. Ми взяли за основу дати дітям можливість пізнати, що таке Україна – за це не ставляться оцінки, за це, як кажуть, не карається. [Посміхається] UAportal: Де Ви знаходите натхнення для складання програми? Адже ви не йдете за програмою Міністерства? Марія: Багато ідей виникають самі собою – наприклад, коли ми сідаємо разом із вчителями щось обговорити. Другий, можна сказати, «мішок з ідеями» - це світова спільнота. Я спілкуюсь із представниками різних українських організацій у Європі, і ми часто ділимось ідеями та досвідом. За основу, що стосується освітньої частини, ми беремо програми українського Міністерства освіти і дотримуємось їх – але, звичайно, не оцінюємо дітей. У нас діти не пишуть масу тестів і контрольних робіт, нашим завданням є навчити дітей українській грамотності – у мові, літературі, культурі й історії. І тому це не є освітньо-культурний центр, а саме культурно-освітній. Наприклад, у молодших групах перший урок – це букварик чи українська мова, другий – українська література, а третій – українська традиція, історія України. UAportal: Які матеріали ви використовуєте? Марія: Найбільше ми використовуємо відео. Наразі не маємо потреби використовувати електронні книжки, тому що ми забезпечені усіма підручниками. Цього року ми отримали і підтримку з боку України – дотацію від Міністерства закордонних справ – на закупівлю матеріалів. Тому ми маємо усі нові підручники й робочі зошити з української мови й літератури, з історії, маємо букварики. Для менших діток ми, наприклад, маємо книжку «Історія України в казках та легендах», а для старших -  підручники «Історія України». Ми також читаємо твори, які нам рекомендує українське Міністерство освіти. UAportal: Розкажіть про структуру Центру, будь ласка. Марія: Зазвичай у нас займаються близько 20-30 дітей, які розділені до трьох груп. Найменша група – це дітки шести-семи років, які тільки починають учитися читати й писати.  Друга група – це приблизно 2-4 класи чеської школи. І третя група – це учні 5-6-7 класів чеської школи. UAportal: Як довго тривають уроки? Скільки взагалі часу ви проводите разом із дітьми у центрі? Марія: По суботах – від десятої і приблизно до третьої.  Це стосується усіх трьох груп. До того ж, старша група у суботу має ще й художню студію – там художники мають свою стратегію ведення уроків і свою програму. Діти починали з комплементарних кольорів, а зараз уже працюють над малюванням людських рис обличчя. А у молодшій групі батьки вирішили більше уваги звернути саме на історію, до художньої студії зможуть піти лиш ті, хто захоче. Хоча дітки ще маленькі, тож історія у нас у доволі ігровій формі, «ігрово-легендарно-казковій» формі. UAportal: Ви пропонуєте ще якісь додаткові гуртки у центрі? Марія: У п’ятницю у нас є гуртки співу та інформатики. А в середу маємо українознавчу студію – це для тих діток, які не можуть ходити по суботах. Маємо також гуртки художнього ткацтва та IT технологій. UAportal: Діти отримують якусь відзнаку наприкінці року? Марія: Подяки. Ми даємо персональні подяки – із фотографією для кожної дитини. Таким чином ми їх хочемо відзначити і підтримати. Можемо також дати якісь малесенькі подаруночки. UAportal: Які ви проводите свята? Для дітей і батьків? Марія: Так, святкуємо і з дітьми, і з батьками… Ми у березні минулого року відсвяткували відкриття, а у травні зробили свято матері, яке вдалось на славу. Ми влаштували багато цікавих конкурсів для матусь, тож діти й татусі були фанатами обох команд. Перше вересня у нас також було святом. Для дітей  це було великим емоційним піднесенням – з одного боку, почалось навчання, а з іншого, ми для них організували не «лінійку», а справжнє свято.  Діти прочитали буквально по одному віршику, а потім був художник, що малював на обличчях, майстер по надуванню кульок і виробленню фігур із них, був величезний торт і солодкий стіл. Важливим святом був і День захисника вітчизни 14 жовтня, коли ми провели маленький концерт Марини Маковій – вона працювала тоді з дітьми, і діти співали й танцювали під її пісні. Діти і кожний гість також написали листи-подяки нашим захисникам та воїнам, котрі зараз на передовій, а ми їх потім надіслали на схід України. Минулий семестр ми закінчили святом Миколая – прийшов Миколай з подарунками, завдяки нашим спонсорам. [Сміється] Ми з дітками ставили казкову виставу «Різдвяна казка доброти», а також зробили інсценізацію вечора у родинному колі перед приходом Миколая. UAportal: Ви часто ходите на виставки, або їздите на екскурсії разом із дітьми? Марія: Так, якщо є щось важливе, що стосується українського культурного життя, у Празі. За межі Праги ми їздили лиш раз – на могилу Бандери до Мюнхена. Це була одноденна поїздка для дітей із батьками, і дітям було надзвичайно цікаво. Багато із них побували там вперше, почули, побачили, що справді така людина була, що це важлива особистість. Я, до речі, також була на цій могилі вперше. Хоча дітки були іще маленькі, по 6-7 рочків, вони іще багато чого не розуміли... Ще, стосовно екскурсій…Навчальний рік ми, наприклад, закінчували не у школі «лінійкою», а на кораблику на Влтаві. Нещодавно у Празі була виставка «Переможці», і ми з дітками пішли. Була дуже серйозна реакція з боку дітей – вони розпитували «А чому? А як? А взагалі це можливо, щоб люди на таких залізяках ходили?» І коли ми сказали, що ця людина бігає марафони по 10 кілометрів, вони кажуть: «Як це можливо?» Вразило і те, що ми почули від дітей «Ненавиджу Росію. Чому проти нас воюють?» Такі ось були у них думки після цієї виставки… «Чому це так відбувається? Чому? Чому хтось має ось до такої біди дістатися, а комусь має бути дуже добре?» Ми також запрошуємо різних гостей до нас. Коли був рок-фестиваль українських гуртів, то до нас прийшли хлопці з гурту «Друже Музико». Діти були просто в захваті! Вони вперше в житті взагалі взяли кобзу до рук. Для них кобза взагалі була чимось неймовірним, вони цього інструменту раніше не знали! Вони її всю обмацали з різних боків, далі ще й трошки пограли. Ми якраз готувалися до Різдва, тому коли гості заспівали «Добрий вечір тобі», яку всі діти знають – тут, як кажуть, спів був на цілий наш поверх! [Сміється] Заспівали також «Червону руту», і так далі – це було надзвичайно для дітей цікаво! До нас також приходили хлопці з АТО. Вони показали багато фотографій з Майдану. І якщо старші дітки, яким близько 10 років, уже хоча би чули про Майдан, і щось починають розуміти, то найменші розпитували: «Ой, а що це, таке було в Україні? А як це так…» Для них це також було великим «А чому?» UAportal: Як хлопцям із АТО вдалось пояснити ситуацію дітям? Усе ж-таки, це не дорослі… Марія: Мені страшенно сподобалось, тому що вони сказали так… легко. «Ось це було. Так, ось тут загинули люди. Так, ми маємо свої цінності, за які стоїмо». Діти ще не розуміють усіх деталей та статистику, їм не показували ті найжахливіші фотографії з Майдану… Це розмова була би, звісно, для дітей старших 7 класу. Хоча й наші діти вже мають власну позицію. Діти з нашої старшої групи – це 5-6 клас – ситуацію сприймають доволі жорстко. UAportal: У чому ж проявляються позиції та ставлення дітей? Марія: Наприклад, у нас буквально сьогодні була розмова на тему «українська казка», і ми порівнювали українську «Марійка і Ведмідь» та російську «Маша и Медведь». А потім мова зайшла про «Фіксиків». З одного боку, у мультику висвітлюється робота механічних пристроїв, а з іншого, реакцією дітей було: «Ми не хочемо це дивитись, тому що це російське». Тож ми починаємо пояснювати дітям, у чому є користь, на що дивитися, а на що не звертати уваги, тому що це зомбування, і так далі… Діти іще, можливо, чогось не розуміють, але своїм походженням пишаються. От ми минулого тижня ходили із ними на футбол на траві, і вони вболівали: «У-кра-ї-на!». І справді, тішить, що вони не стидаються кричати «Україна!», не стидаються сказати, що вони українці – тобто, для них це справді високо. Тому що на них, Богу дякувати, немає відбитку того соціалізму, у якому всі рівні й однакові. Ці діти, вони… «Ми інші». Тобто, вони розуміють, що вони з України, але живуть у іншому суспільстві – і намагаються це доносити до власного оточення. UAportal: Де шукати корені певного ставлення дітей до України, до Росії? Це походить з родини? Марія: Скоріш за все. У будь-якому випадку, якщо в родині говориться, що «ось там бідна-нещасна Україна, вона ніколи з того не вибереться» - ми тут не маємо шансів це змінити. Це насправді дуже боляче і дуже сильно відчувається. Деякі діти прийшли до центру, навчились кільком буквам, навчились читати, і на цьому сказали: «Мені вистачить. Більше я не хочу знати нічого про Україну, мені вистачить того, що я вмію читати. Писати – не дуже. Але я навчився читати, і мені цього вистачає». Це йде з родини. Буває, в родині кажуть, що  сюди достатньо піти хоча б заради спілкування – аби знайти коло спілкування саме українських дітей. Я навіть по собі суджу – я, наприклад, не маючи «Кроку», чи будь-якої іншої освітньої установи, стільки уваги не приділяла б українським традиціям. Вдома є набагато більше іншої роботи, аби виділити цей час, щоб сісти й поговорити про українські традиції. Тому і для моїх дітей «Крок» - це важлива платформа для спілкування й навчання українською мовою. UAportal: Ви вважаєте, що про традиції в українській діаспорі у Чехії говориться мало? Марія: Тут, закордоном, вони, на жаль, зникають. Залишилась тільки різдвяна традиція. І Пасха. А традиції вишивки, ткацтва, наприклад, просто нівелювались. І коли ти дітям починаєш розказувати про свято Івана Купала, починаєш їм показувати картинки… Коли ми плавали на кораблику, діти запитали: «Ой, а що це, тут купалися колись на Івана Купала?» Розумієте, ми про це говорили місяць перед тим, а вони на річці, коли ми їм давали подяки, про Івана Купала згадали! Тобто, у них вже це помаленьку відкладається в голові. Ще у кого є бабусі – це щастя, напевно, цінніше за золото. Мама прибігає – домашнє завдання, «Так-так-так, ми все зробили до чеської школи»… А бабусям чеська школа зовсім не цікава – бабусі цікаво сісти й поговорити: «А колись як було на Україні…» От у кого тут є бабуся – це просто неймовірний скарб! І це відчувається на дітях. Ті, у котрих бабусі тут – українські казки розказують тільки так! Вони знають масу казок, просто масу казок! UAportal: Ті дітки, котрі до вас приходять – вони взагалі асоціюють себе із українцями? Називають себе українцями, чехами, чи десь посередині? Марія: Більшість дітей, які до нас прийшли, називають себе українцями. У нас є, наприклад і дівчинка, у котрої мама – українка, тато – грузин, а живуть вони у Чехії. Тобто, там узагалі дуже кумедна ситуація. [Посміхається] Діти просто унікальні! Вони кажуть: «Так, ми українці, нам це цікаво». У нас нещодавно зайшла розмова про «Щедрик». І коли я їм сказала, що це одна з найвідоміших українських пісень у світі, один хлопчина включив англійську версію «Щедрика» і каже: «Ой, а нам у чеській школі включали цю пісню». У чеських школах, особливо з англійським спрямуванням, у різдвяну добу «Щедрика» доволі таки часто дають дітям слухати. Але діти не знають, що це є українська пісня. Тому і це для них також велике відкриття. Ми зараз дивимось велику кількість фільмів про Україну – наприклад, «ДНК - код нації». Коли діти дивились про склад української крові, вони казали «Боже, це неймовірно!» Так само і коли їм розказували, що українська вишивка – це не лише красива квітка, а що у ній зашифровані з давніх давен різні послання, діти казали: «Як так можна? Де там та буква?» А коли придивлялись до візерунка – насправді, там та буква була. А наші маленькі – вони більше по казках. Ми читали казку по Трипільській культурі – то батьки нам потім казали: «Ми й самі не знали, що таке було». Тобто ці маленькі щось таки додому принесуть, принесуть і розкажуть. А тим більш, як ми створили групу для спілкування батьків і вчителів у Viber, з’явилась реакція і з боку батьків: «А дайте нам посилання! А ми ось таке знайшли, що Ви на то скажете?» Ось така буває комунікація. Наприклад, коли до нас приїжджав представник закордонних справ Спілки Української Молоді Андрій Несмачний, ми організували зустріч із батьками. І коли Андрій показував, за якими традиціями живе так звана «стара діаспора», і як вони намагаються пропагувати роботу національно-патріотичних таборів, наші батьки цим зацікавились. UAportal: Можливо, і діти у «Кроці» вже мають якийсь таборовий досвід? Марія: Минулого року ми возили наших дітей на Міжнародний табір миру в Україні, куди приїхала делегація з Чехії – ми – а також з Греції, Молдови і 15 дітей з Волновахи. Це досвід, який багато чого дав зрозуміти. Діти зі Сходу України, хоча й доволі патріотично підковані діти, на четвертий день скриплячи зубами почали переходити на українську мову у розмовах з нашими дітками. Молдова розмовляла тільки російською – вони не знають українську, їм там надзвичайно важко було. А Греція та Чехія не розмовляє взагалі російською. То діти з Волновахи були змушені перейти і потім казали: «Боже, як важко просто у буденному спілкуванні говорити українською!» Так, вони співають вільно пісні, вони розказують вірші українською, але у буденному спілкуванні їм дуже важко було. Ситуація була трошки напруженою, але одного вечора ми сіли, поговорили, і я кажу: «Знаєте, наші діти вас просто не розуміють… Ви як говорите російською, і тим паче якщо ви говорите швидко, то більшість з них вас просто не зрозуміють». І якщо, дай Бог, знову ж цей табір миру буде, то я з радістю би знову поїхала. Надзвичайно важливою складовою цього табору є робота із дітьми зі східної України, які у буденному житті практично без виключення російськомовні. Цей табір і зустрічі з дітьми із діаспори їх починають стимулювати переходити на українську мову. Українці українців російською розуміють прекрасно. А коли вже приїдуть діти-діаспоряни, то виникають ситуації – тому що тебе російськомовного просто не розуміють. UAportal: А тут у вас є діти з російськомовних родин? Марія: Є. В нас є дівчинка-грузинка – вона з російськомовної родини. І ще, мені здається, один хлопчик. UAportal: І як, їм комфортно? Марія: Тільки так! Вони щось питають вчителів на уроках тільки так! Це молодші, маленькі діти. І вони вже щось ламаною українською починають говорити. Але діти прекрасні! От дівчинка інколи так питається: «А що це… означает?» [Посміхається] Але дитина настільки старанна! І вона просто в захваті від цього. Вона приходить, каже: «Мені тут дуже цікаво». У неї, як кажуть, ось це зерно України вже посіяно у тому серденьку. UAportal: Хто у вас займається з дітками? Марія: Вчителі. Кваліфіковані вчителі з України – деякі з них мають звання Народний вчитель України. Наприклад, наша Галина Василівна – у неї педагогічний досвід в Україні, якщо я не помиляюсь, становить 17 років, вона вчитель області, вчитель-виховник, і так далі. Друга наша вчителька молода, у неї є українська педагогічна освіта, але працювала і працює вона здебільшого тут – вчителем-початківцем із англійської мови. Наші художники обидва академічні художники. У нас також є вчителька танців, молоденька дівчинка-хореограф, яка в Україні закінчила танцювальну школу, а тут зараз є студенткою. Вона займається з нашими дітками, допомагає. Отже, маємо і танцювальні виступи на наших святах. У нас є і вчителька англійської мови, котра проводить щосуботи півторагодинні лекції для батьків (і не тільки). UAportal: Ходять батьки? Марія: Батьки… так – сьогодні є, завтра немає. [Посміхається] Але у будь-якому випадку, цей курс читається, його веде Тетянка, яка навчалась тут у Нью-Йоркському університеті.  UAportal: Наскільки добре Вам вдається налагодити роботу з батьками? Батьки активну взагалі беруть участь у житті «Кроку»? Марія: У нас робота з батьками налагоджена дуже добре. Ми із ними бачимось на зборах досить рідко, але маємо у Viber власну групу, куди надсилається усе: звіт за день чи за гуртки – що сьогодні було зроблено та як воно було зроблено, що група має на домашнє завдання. Крім того, ми туди надсилаємо масу фотографій, які доступні таким чином лише «своїм», які ми не виставляємо на сторінці у Facebook. Це фото, наприклад, із виставок, зі свят, з уроків: як дітки там букви складають, що пишуть, що читають по складах. У цій групі зручно вирішувати і організаційні моменти – тож на практиці так речі як «Я не чув, я не знаю» знімаються взагалі. Вони просто не виникають. UAportal: Наскільки у вас суворо із відвідуваністю? Марія: А ми не можемо бути строгими із відвідуваністю. Це є, як кажуть, на добрій волі батьків. Вони знають: дитина прийшла – дитина навчилась. Знову ж таки, діти ідуть за програмою. Тобто, якщо дитина пропустила, то батьки допрацьовують із нею самостійно. На щастя, ми маємо дуже хороших батьків, відповідальних батьків. UAportal: Скажіть, а Ви особисто давно в освітній сфері? Марія: Я, можна сказати, із першого класу – і не виходила. [Сміється] Завжди займаюсь освітою – тобто після аспірантури, яку я закінчила ще в Україні, почала викладати. А потім переїхала до Чехії і так… до сьогоднішнього дня. UAportal: Крім центру «Крок» Ви наразі працюєте іще над чимось? Марія: Так. Нещодавно Україна підтримала проект, який називається «Україна до чеських шкіл» – фінансово його підтримало Міністерство закордонних справ. Ми започаткували проект і вже частину його реалізували в листопаді-грудні минулого року. Для цього уроку нам у чеських школах давали різні класи, від 5 по 9, на звичайний 45-хвилинний урок – і ми (я та двоє помічників) розповідали дітям про Україну та українські традиції. Ми також діткам давали солодкий український батончик із мапою України та дарували блокнотики. І таким чином ось [посміхається] ми ходили по школах. Наразі ми працюємо над створенням, власне, уже «дошліфовуємо», власне відео про Україну. Цей відео-ролик буде зорієнтований саме на чеське суспільство, на чеських дітей. Ми у ньому хочемо розпочати тим, де Україна знаходиться. Коли ми нещодавно робили презентацію в рамках цього проекту у чеських школах, і коли ми дітям казали, що Україна знаходиться у центрі Європи, одразу ж виникало питання: «Що? Звідки така інформація?» Ми кажемо: «Україна знаходиться в центрі Європи». І якщо ми це кажемо учням 7, 8, 9 класів, то чуємо: «Ні». А я кажу: «А чому ні?» І тоді починається дискусія: де є географічний центр, де є політичний центр Європи, і так далі. У власному ролику ми хочемо відобразити саме положення України – географічне й політичне, далі буквально коротесенько представити історію розвитку України – від найдавніших часів через Трипілля і грецькі міста-держави, київську Русь і до сьогодення. Далі хочемо використати відео від Міністерства закордонних справ про сучасну Україну. Розкажемо і про знамениті досягнення українців. UAportal: Чи зацікавились чеські діти презентаціями? Марія: Зацікавились. Дуже багато дітей нас розпитували: «Чому? Як? Звідки?»   Культурно-освітній центр «Крок» нам видався місцем атмосферним і привітним, у якому намагаються виховати любов до українського – здорову любов, підковану знаннями. Коли ми закінчували інтерв’ю, до кабінету зазирнув батько, і запитав: «А ви правда тут тільки до третьої години? Бо мій син іще не хоче, аби я його забирав…» На цьому і поставимо сьогодні крапку.     Центр «Крок» знаходиться за адресою: Argentinská 286 / 38, Praha 7 Контактні телефони: +420 773 333 643, +420 775 056 131 E-mail: uakrokcz@gmail.com Веб-сторінка: http://www.uakrok.cz/ Facebook: https://www.facebook.com/uakrokcz/    

Airbnb – один з найпопулярніших, найнадійніших, найпростіших і найприкольніших сайтів, де можна зняти житло майже в будь-якій точці світу чи то на одну ніч, чи на півроку. Сайт був створений у 2008 році в Каліфорнії, і з того часу нереально прогресує і розвивається. До речі, ви можете не тільки зняти там житло, але й заробити, орендуючи свою додаткову кімнату чи квартиру, коли самі їдете на відпочинок. Але це інша тема. Сьогодні я хочу розповісти, як користуватися цим надзвичайно крутим ресурсом. Все покажу в деталях, а для тих, хто не любить читати, внизу статті буде відео з процесом користування сайтом крок за кроком. А, ледь не забув. Найцікавіше, що в цій статті я розповім вам, як ви можете отримати $35 для своєї першої подорожі через Airbnb. Насамперед, чому Airbnb, а не готелі? Ціни на Airbnb суттєво відрізняються від готельних цін. І зараз триває боротьба між владою і Airbnb, адже вони хочуть заборонити Airbnb у деяких містах. Так-от, готелі дорожчі, а якщо ви й знайдете дешевші, то умови там будуть дуже погані. На Airbnb ви переважно знімаєте житлове приміщення, тобто там буде і кухня, і робочий стіл, і телевізор, і Інтернет. На відміну від готелів, де за все потрібно додатково платити. На Airbnb ви також можете зняти просто кімнату, а не цілий будинок чи квартиру, що значно зменшить ціну оренди. З готелем ви такого зробити не можете. До речі, більше порівняння можете знайти тут. Чому саме Airbnb, а не інші сайти? Деколи ціни на Airbnb дорожчі, ніж на інших сайтах. Я кажу про кілька доларів, а не про сотні. Але воно того варте, тому що сайт надійний і люди, які здають, перевірені. До речі, як найкраще знайти житло на Airbnb, читайте у цій статті. Тож як користуватися сайтом і як знайти своє перше житло на Airbnb? Зараз я покроково вам розповім, а в самому кінці статті буде також відео з тим самим змістом. Почнімо. 1. Зайдіть на сайт. Приєднайтеся через цей лінк від Immigrant porada і отримайте $35 знижки на своє бронювання. Натискайте на Sign up to claim your credit.     2. Потім вибираєте, як ви хочете зареєструватися. Є 3 варіанти: Facebook, Gmail, а також можете створити свій рахунок з нуля. Я рекомендую реєструватися через Facebook або Gmail, тому що це найпростіше. Тож натискаєте, що вам підходить. Якщо ви зробите це через Facebook або Gmail, з’явиться віконечко, де потрібно буде натиснути ALLOW або дозволити Airbnb увійти до вас на Facebook або Gmail   3. Після того, як ви зайшли, з’явиться головна сторінка, де потрібно ввести місто, країну, де ви плануєте знайти житло, потім – коли плануєте його зняти і коли виїхати та кількість людей, що з вами буде жити (до речі, тут кажіть правду). В кінці натисніть Search. Для прикладу я введу San Diego, CA з 22 лютого до 28 лютого 2017.   4. Мені дало результати. Подивимося, що ми бачимо зліва екрана. Спочатку ми бачимо інформацію, яку вже ввели. Типи кімнат (Room types): це дуже важлива частина. Вона поділяється на 3 секції. Увесь дім (Entire home) – ви берете цілий будинок чи цілу квартиру в оренду. Тобто, в ній ніхто більше не буде знаходитися або не зайде на територію будинку, якщо це приватний будинок. Окрема кімната (Private room) – ви знімаєте кімнату в будинку чи квартирі. Загальна кімната (Shared room) – ви знімаєте тільки спальне місце. Раджу бути з цим обережнішими, бо я одного разу потрапив в таку хату, що це був просто капееець. Читайте детальніше тут.  5. Потім іде ціновий діапазон (price range) – тут ви можете гратися, наскільки вам дозволяє бюджет.   Миттєве замовлення (Instant Booking) – можете ввімкнути цю опцію, але буде менше результатів у пошуку. Вона потрібна, якщо ви хочете зняти житло стовідсотково. У більшості випадків ви надсилаєте запит, і власник житла каже вам, так чи ні. Тобто, вам можуть відмовити. Якщо у власника є Instant Booking, то він вам відмовити не може. Фільтри (Filters) – це додаткові критерії, про них детальніше далі.   6. Фільтри (Filters) – ви натиснули на Filters, і у вас є додаткові варіанти вибору, що, відповідно, зменшить результати пошуку. Фільтри поділяються на: Size – скільки спалень, скільки ванн і скільки ліжок. Options – Superhost – це нагорода від Airbnb власнику житла, якщо про нього хороші відгуки. Якщо ви хочете, щоб ваша подорож не була зіпсована, можете це відмітити. Amenities – це те, що є в квартирі зі зручностей, тобто wi-fi, телевізор та інше. Facilities – це все, що є в будинку або біля будинку. House rules – правила в хаті. Деколи (до речі, я не знав цього до літа 2016) вказують, що не можна в квартиру з немовлям. Тож багато варіантів відпало, коли ми шукали квартиру у Львові в Україні на Airbnb. Neighborhood – район. Якщо це має для вас значення. Host Language – мова людини, яка вам буде здавати квартиру.  7. Справа будуть всі результати пошуку на карті.  8. Я виберу перший результат, і ми розберемо його разом 9. Насамперед, зайшовши на сторінку, ви побачите велике фото, і зліва буде View all photos, щоб подивитися всі фото. Фото опишуть краще, ніж тисячі слів, тож рекомендую подивитися зразу.  10. Нижче ви побачите людину, яка здає, потім – вид житла. У цьому випадку це приватна кімната, в якій може жити максимум двоє людей, і там одне ліжко. Ціна $45 за ніч, і блискавка жовтенька. Це означає, що можна Instant Booking, тобто зразу брати це житло. А медаль біля фото людини – це нагорода від Airbnb, це хороший знак.  11. Нижче ви побачите додаткову платню, а саме прибирання, сервіс, податки на розміщення та інше. Якщо ви ще не готові чи не впевнені, що хочете саме це житло, просто натисніть save to wish list, і воно збережеться у вашому акаунті.  12. Нижче ви вже побачите деталі про цю квартиру.  13. Найголовніше – це review. Як бачите, тут 118 reviews з рейтингом 5 зірочок, це нереально круто. Якщо зовсім немає reviews або вони погані, рекомендую не знімати в цієї людини.  14. Якщо вам усе підходить, натискайте BOOK. А тепер усе те саме, тільки у відеоформаті. До речі, на відео я реально резервую житло для однієї своєї подорожі в Сан-Дієго, Каліфорнія.   Ось такий процес реєстрації і зняття вашого першого житла на Airbnb у будь-якому куточку світу. Скажу чесно, я цим сайтом користувався 7 разів і тільки раз був незадоволений. Але це через мою помилку, бо я зняв спальне місце, а не приватну кімнату. До речі, спальне місце можна порівняти з плацкартним вагоном, якщо ви колись на них їздили. Вдалої вам подорожі! Якщо виникнуть запитання про реєстрацію або ще щось щодо сайту, пишіть в коментарях. Будемо раді Вам допомогти. Використане джерело інформації: Immigrant Porada