Кожен український уряд вважає своїм святим обов’язком пообіцяти українцям безвізовий режим з Євросоюзом. Ця епопея триває не менше, ніж впровадження 3G, причому рівень популізму і малоймовірних обіцянок переходить усі розумні межі. Тому при кожній поїздці на захід нашим співвітчизникам доводиться, скриплячи зубами, збирати необхідний пакет документів і доводити консульству мету свого візиту. Незважаючи на відносно невеликий відсоток відмов, багато українців стикаються з проблемами при перетині кордонів шенгенської зони і отриманні віз. У більшості випадків, це викликано недостатнім знанням візових правил і покупками «липових» бізнес-запрошень через третіх осіб. У цій колонці я намагався описати основні складнощі, з якими можуть зіткнутися українці при поїздці в країни Євросоюзу і США. 1. Купівля «бізнес-візи» та використання її для туризму В Україні існує безліч компаній, які пропонують свої послуги з оформлення шенгенських «бізнес-віз» на рік і більше. Вартість їхніх послуг варіюється від кількох сотень до декілька тисяч доларів, залежно від терміну дії візи. Віза оформляється на підставі запрошення від зарубіжної компанії відвідати їх країну з метою налагодження ділових зв’язків або пошуку клієнтів. Виглядає воно приблизно таким чином: Подібне запрошення практично гарантує отримання довгострокової бізнес-візи, але якщо мета візиту – туризм та відвідування інших країн, то у «євротуристів» можуть виникнути проблеми на кордоні і з місцевими органами правопорядку. Наприклад, польські прикордонники в останні кілька місяців досить ретельно перевіряють справжність таких запрошень, аж до дзвінка в місцеву компанію і розпитувань про мету візиту і рід бізнесу, яким займається мандрівник. У випадку найменших невідповідностей, туриста відправляють назад додому із забороною на в’їзд до країн ЄС на кілька місяців. Візу також можуть анулювати і при проходженні кордонів інших країн – наприклад, посадці в німецькому аеропорту з польською бізнес-візою і непереконливих відповідях про мету подорожі. Прикладів таких випадків безліч. Автор цієї замітки особисто бачив, як з автобуса Київ-Варшава висадили чоловіка з бізнес-візою, фірма якого не змогла підтвердити відправку запрошення йому. З того ж автобуса ледь не висадили двох вірменських проповідників, але їх врятували розмови про бога і повне незнання всіх мов світу, крім російської і вірменської. Одержувач запрошення, яке наведене на скріншоті вище, нещодавно удостоївся виклику в польську поліцію і детальних розпитувань про мету його візиту. Той чесно розповів, що за освітою він сантехнік-механік і займається тим, що добре проводить час у Польщі. В результаті польської компанії виписали останнє «китайське попередження» і пообіцяли перевірити всі їх запрошення. За словами колишнього головреда blog.imena.ua Ані Ніколенко, яка зараз живе у Польщі, проти деяких директорів місцевих компаній, помічених у продажу запрошень, зараз заведені кримінальні справи і їм загрожує до двох років в’язниці. У свою чергу, люди, які фігурують у цих запрошеннях, занесені в чорний список польської імміграційної служби. 2. Отримання візи однієї країни і поїздка в іншу Існує поширена помилка, що шенгенська віза дає право відвідувати всі європейські країни без будь-яких обмежень. Але при цьому багато хто забуває, що при отриманні одноразової візи дуже бажано безпосередньо в’їхати в країну, яка її видала, а володарі мультивізи повинні зробити в цю країну більшу частину своїх візитів. Звичайно, якщо їхати автомобілем з німецькою візою через Польщу, то проблем не виникне. Або якщо відвідати Італію з польською візою, вже маючи в паспорті штампи польської прикордонної служби. В інших випадках можуть виникнути проблеми. Наприклад, співзасновника популярного українського техноблога gagadget.com Сергія Мітяєва, більш відомого як Технослав Берегомет, депортували з Фінляндії, де у нього була пересадка на літак до Берліна. Підставою для депортації стала фінська віза і кінцева мета польоту – Німеччина. Пояснення про те, що запрошення видала фінська компанія Nokia і він журналіст, що не пом’якшили серця прикордонників і, через добу, його у супроводі вартових правопорядку доставили на борт літака «Гельсінкі-Київ», а віза була анульована. Також це може бути причиною для відмови при отриманні наступної візи. Наприклад, киянці Ользі Яцині відмовили в бельгійській візі, бо минулого разу вона за аналогічною візі їздила до Італії. Але при цьому у голландського консульства, куди вона пішла з точно таким же набором документів, питань не виникло. 3. Порушення візових правил Тут все ще простіше, ніж у попередніх пунктах. За кордоном дуже не люблять, коли мандрівники з туристичною візою намагаються вести комерційну діяльність, працювати або вчитися в місцевих ВУЗах. Абсолютно епічна історія подібного роду описана на Facebook одеситом Денисом Рибальченком. Її суть у тому, то Денис разом зі своєю родиною отримав туристичну візу в США під приводом тритижневої поїздки в «Діснейленд». Але справжньою метою візиту була залишитися в цій країні, і відразу по приїзду він відкрив компанію, купив автомобіль, віддав дітей у школу і почав жити життям типового американця. Але через кілька місяців його сім’я вирішила відвідати Багамські острови, а для повернення в США потрібно було повторно пройти прикордонний контроль. На питання звідки у нього гроші, Денис розповів американцям, що у нього в США бізнес і він чесно заробляє собі на життя. В результаті, його депортували за обман консульства і порушення візових правил – через кілька годин по тому він уже летів в літаку в напрямку Європи. На Facebook ця історія описана більш докладно і ми дуже рекомендуємо прочитати її в повному викладі. У Європі також дуже не люблять перевищення терміну перебування за візою. Результат такого порушення – депортація і заборона на в’їзд. 4. Порушення законів Найпростіший спосіб отримати депортацію і заборону на в’їзд до країн ЄС і США – щось порушити. Це не стосується дрібних адміністративних правопорушень, таких як куріння або розпивання алкоголю в громадських місцях. Але абсолютно пересічні з точки зору українця речі можуть викликати важкі наслідки. Наприклад, автор цієї замітки знайомий з людиною, яка справила малу нужду в потязі берлінського будинку, за що відсиділа кілька діб в місцевій в’язниці, після чого примусово була відправлена на батьківщину. Це ж відноситься до п’яних бійок, спробам довести свою правоту стражам правопорядку, несплату штрафів та іншим подібним речам. 5. ПМС у консульства в день подачі документів Існують незрозумілі ситуації, коли українцям відмовляють в отриманні візи з абсолютно незрозумілих причин. Наприклад, киянин Руслан Хаврюта отримав відмову в отриманні голландської візи через те, що забронював квиток на літак, замість того, щоб його купити. «В якості транспорту був букінг квитка на літак, але через кілька днів із візового центру подзвонили і попросили надати вже куплений квиток. Бронь тоді вже знялася і я подав уже придбані квитки на літак плюс на поїзд, але через тиждень отримав відмову. Уже в посольстві сказали, що з мого боку була спроба фальсифікації документів і я тепер в якомусь там списку. На наступний день я подав той же набір документів, ще раз заплатив і через чотири дні отримав візу », – пише Руслан. Ще одну дивну історію розповіла екс-заступник шеф-редактора Forbes.ua Ніна Міщенко. Їй особисто зателефонував консул Угорщини і сказав, що для мультивізи потрібно показати бронювання другої поїздки, хоча на сайті про це не було ні слова. Він пояснив це якоюсь внутрішньою інструкцією. «Це моє право давати чи не давати мультивізи. А я не хочу», – заявив він. У підсумку Ніна отримала одноразову візу. Безумовно кращу історію в цій рубриці розповів відомий київський стартапер Аладдін Праведно-Щасливий. Підприємець мало не отримав довічну заборону на в’їзд до США та анулювання візи, тому, що він «підозрілий чувак, два рази змінював прізвище», а його мама нібито виїхала в США, залишилася там жити, посрочила візу і влаштувала скандал, а папу завернули на кордоні при спробі нелегальної еміграції. Що було причиною такого рішення американців – невідомо, але довести свою непричетність коштувало Аладдину чимало нервових клітин і сивого волосся. Само собою, цей список не вичерпний. Відмови у візі і заборону на в’їзд в країну можна отримати і через прозаїчніші причини – наприклад, непереконливі докази платоспроможності і прив’язки до України. Або ж відсутність страховки, готівки, фотографії в паспорті, оригіналу запрошення та інших необхідних речей при проходженні прикордонного контролю. У будь-якому випадку, щоб не потрапити в халепу, потрібно уважно читати правила подачі документів і перетину кордону – тим самим, більшість описаних вище проблем будуть просто виключені. Автор: Тимур Ворона  За матеріалами AIN.UA фото: Смак подорожника

Нарешті немає потреби доводити, що безвізовий режим стає реальністю – це підтверджує ажіотаж з отриманням біометричних паспортів останніми тижнями. Отже, безвіз почне працювати орієнтовно 11 червня (дата ще може зміститися в межах одного дня). З часом стає менше також міфів щодо правил роботи безвізу, і "Європейська правда" рада, що у цьому допомогла наша стаття "Без віз, та не без правил: як працюватиме на практиці безвізовий режим з Євросоюзом", яку побачило більше півмільйона читачів. Однак вона не зняла всіх запитань. До "Європейської правди" і далі надходили прохання уточнити ту чи іншу деталь, і багато запитань були дуже слушними – і про правила безвізу для подорожей з дітьми, в яких у паспорті немає відбитків пальців, і про поїздки без готелю, і про запрошення до друзів... Ми підготували новий детальний довідник, де є відповіді на більшість запитань. Текст чималий, він розбитий на сім тематичних блоків: – Куди їдемо?– Дитячий безвіз і паспорти без відбитків– Старі візи та "дорослі" паспорти– Що потрібно мати на кордоні?– Як довести наявність грошей?– Як довести мету поїздки?– Правила безвізу – про роботу і не тільки В ньому – і про правила, і про приховані можливості. Отже, читайте, поширюйте та подорожуйте із задоволенням! Куди їдемо? Відповідь на це питання не така очевидна, як видається, тому цей розділ вийшов доволі розлогим. Якщо вам набриднуть пояснення щодо екзотичних напрямків подорожей, можете переходити до наступного блоку – "подорожі з дітьми" ;) –  Які країни відкривають для нас безвіз? Якщо спрощено (і цієї інформації вистачить майже всім подорожуючим!), то йдеться про 30 країн: всі держави-члени ЄС, за винятком Британії та Ірландії, а також чотири шенгенські держави за межами Союзу: Швейцарія, Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн. Британія та Ірландія свого часу, під час вступу до ЄС, залишили за собою право на самостійну візову політику, тому від початку було відомо, що на них безвіз не поширюватиметься. Натомість «шенгенська четвірка» за межами ЄС зобов’язалася застосовувати прикордонні правила, ухвалені в Брюсселі – жодних додаткових переговорів з Швейцарією чи Норвегією не знадобиться. Зверніть увагу: ми домовилися про безвізовий режим не «з Шенгеном», а з Євросоюзом. Це означає, що Болгарія, Румунія, Хорватія та Кіпр, які не входять до Шенгенської зони, від 11 червня також пускатимуть українців без віз. Повний перелік тридцятки є таким: Австрія, Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція. I, на додаток, ще трохи позитиву. Окрім згаданої "тридцятки", безвізовими стануть також європейські карликові держави (від Монако до Ватикану). Це була проста частина. Тепер – трохи специфічної інформації, для "маніяків" подорожей. Щоби розкрити частину про безвізові напрямки в Європі та поза нею – натисніть на кнопку під цим текстом, якщо ж "особливі" подорожі вас не цікавлять – просто читайте далі. Дитячий безвіз і паспорти без відбитків – А як з дітьми? Для них доведеться, як і раніше, отримувати візу? Діти ж не здають відбитки пальців! Це запитання «Європейській правді» ставлять чи не найчастіше. Мовляв, дітям видають не біометрику, а «звичайні закордонні паспорти», то виходить, що безвіз для них не діятиме? Можемо заспокоїти: діятиме. А біометрику дають навіть новонародженим. Зараз в Україні взагалі не випускають «звичайних» паспортів для виїзду за кордон: лише біометричні. Так само, до речі, як у Молдові або в ЄС, де вже кілька років тому відмовилися від паспортів без чипа.   Перевірити, чи є біометричним ваш паспорт або паспорт вашої дитини, дуже просто. На обкладинці біометричного документа стоїть спеціальна позначка; якщо вона є – ваш паспорт дає право на безвіз. Хоча у дітей до 12 років, яким оформлюють паспорт, справді не беруть відбитки пальців. Вважається, що це не має сенсу – в такому віці малюнок пальця ще може змінитися. Але без відбитків паспорт не перестає бути біометричним! І за українським законодавством, і за світовою практикою біометричною інформацією вважають також фото, якщо воно записане на спеціальному чипі, вшитому в сторінку паспорта. А фото, як відомо, є навіть у паспортах немовлят. Інша річ, що нові паспорти через це логічніше було б назвати «електронними», а не «біометричними», але не нам змінювати термінологію:) До речі, звідси випливає відповідь на ще одне запитання, яке нам часом ставлять:  –  Чи діятиме безвіз для тих, хто отримав новий паспорт, але не здавав відбитки? Ознакою біометрики є не відбитки, а чип. Відсутність відбитків на ньому – не така й рідкісна штука. Навіть у колективі ЄвроПравди є людина, в якої при оформленні паспорта не могли взяти відбитки – апарат у відділенні ДМС чомусь «не читав» її пальці. Так само не візьмуть відбитки у людини з фізичною вадою – якщо пальці відсутні; або, до прикладу, якщо обидві  руки в гіпсі (погодьтеся, це ж не може бути підставою відмови у видачі паспорта!). В цьому та у подібних випадках так само діятиме безвізовий режим. Більше того, фахівці ДМС кажуть, що європейський прикордонник навіть не знатиме, що ваша біометрика «неповна» – доступ до зони паспортного чипа з відбитками мають лише українські держоргани. –  І ще, повертаючись, до «дитячої теми» - про фото. Зважайте на те, що стара система з фото дитини, вклеєним у паспорт, відходить у минуле – фото вже два роки не вклеюють, для кожної дитини, навіть для немовляти, необхідно оформлювати окремий паспорт. А з квітня 2018 року прикордонники остаточно припинять випускати за кордон дітей, що подорожують за батьківським паспортом, навіть у сусідні Молдову чи Білорусь. –  А нотаріальний дозвіл від батька/матері також не буде потрібний? Той, хто подорожував з дитиною, знає: нині на кордоні треба, щоб обидва батьки виїжджали разом з дитиною; інакше той, хто не їде, має надати нотаріальний дозвіл на поїздку свого сина або доньки. Ця вимога буде чинною і надалі. Безвізовий режим не скасовує закон Ньютона:) Так само він не змінює вимоги українських держорганів, і тут, до речі, немає «зради». Норма про те, що дитина має виїжджати за кордон лише за дозволом батьків, не є українським винаходом. Вона діє в дуже багатьох країнах і є стандартом у боротьбі з нелегальною торгівлею людьми (хай як жорстко це не звучить). І найголовніше: ця норма не пов’язана з правилами в’їзду до ЄС. На шенгенському кордоні ваша довідка нікого не цікавитиме; її перевіряють при виїзді з України. А тому – жодних змін тут не станеться. А от оформлювати паспорт для дитини може один з батьків, присутність двох не є необхідною. Про документи, необхідні для оформлення – в наступній відповіді. –  Дитині майже 14 (або майже 16) років. Краще робити паспорт до того чи після? Це дуже важливе запитання, багато хто потрапляє в халепу з оформленням. Для дітей різного віку є відмінності в оформленні паспорта. До 12 років діти не здають відбитків, але "якість" паспорта від того не змінюється, він дає право на безвіз. Для оформлення паспорта потрібне свідоцтво про народження дитини. А от з 14 років все змінюється: від цього віку закордонний паспорт видадуть лише тим дітям, хто вже має Id-картку (замінник внутрішнього паспорта), без неї документи не візьмуть; оформлення Id забирає близько 20 днів. Отже, терміново отримати закордонний паспорт в цей період неможливо. Отже, якщо дитині може знадобитися поїхати за кордон відразу після настання 14-річчя – потурбуйтеся про це наперед, оформіть паспорт до цієї дати. З 16-річчям ситуація інша, в цьому віці оформлювати паспорт стає легше, а його "якість" – вища. По-перше, дитина має право йти за паспортом сама, без батьків. По-друге, від 16 років видається паспорт, термін дії якого – 10 років. До цього діти отримують лише 4-річні паспорти. Візи та "дорослі" паспорти –  Для мене не є проблемою отримати візу; я можу піти за нею з біометричним паспортом? Ні, у вас просто не візьмуть документи. Наші сусіди з Молдови пройшли точно такий шлях; у них також поширювали чутки, мовляв, "безвіз нічого не дає", "з візою в паспорті через кордон пустять, а без візи – як складеться". Нині в Молдові знають, що це – міф, а от в перші місяці чимало людей намагалися подати документи на візу "для впевненості". Особливо ті, хто мають право на безкоштовне оформлення візи. Тоді в ЄС ухвалили рішення: всі посольства зобов’язали відмовлятися приймати біометричні паспорти на оформлення "шенгену". В Україні буде ухвалене точно таке рішення, кажуть джерела "Європейської правди". –  Що робити тим, хто має старий паспорт та візу? Ми вже не раз давали відповідь на це питання, та повторимо: для тих, хто не хоче змінювати паспорт, не відбудеться жодних змін. Діючі візи лишаться чинними, а коли їхня чинність спливе – ви знову можете податися на "шенген", якщо ваш паспорт не біометричний. Хоча масовим оформлення віз не буде, адже замовити біометричний паспорт – легше і зазвичай дешевше, аніж нову "шенгенку", а жодної переваги від наявності візи ви не матимете. Ви також маєте право оформити новий біометричний паспорт, лишивши старий у себе. Про це необхідно повідомити при оформленні паспорта, пояснивши таку потребу. Що потрібно мати на кордоні – Звідки можна їхати до ЄС без віз, тільки з України? Безвізовий режим діятиме для всіх, хто має українські біометричні паспорти для виїзду за кордон. Байдуже, звідки ви їдете до ЄС – з України, з Туреччини, з Африки чи з Америки – вам не знадобиться віза для перетину кордону. Точку в’їзду ви обираєте самі. Немає проблеми в тому, щоби заїжджати через Польщу, якщо зупинятися плануєте в Німеччині, і навпаки. І, звичайно ж, безвіз дає можливість заїжджати до ЄС багато разів. Головне – не перевищити норму 90/180 днів (про неї нижче). – Невже в Шенгені тепер не відмовлятимуть у в’їзді українцям? Звичайно ж, відмови будуть. Безвізовий режим не гарантує право в’їзду до ЄС, так само, як віза в паспорті не давала таких гарантій. Щороку на кордоні "розвертали" кілька тисяч українських подорожуючих; в тому числі тих, хто їхав із "шенгенками". Але тепер у прикордонника буде менше підстав не пустити туриста до ЄС. Досі нерідко відмовляли у в’їзді, коли прикордонник з’ясовував, що віза оформлена на фіктивні документи – приміром, людина отримала польський "шенген", "бо так легше", а насправді запланувала подорож до Італії чи Іспанії.  За безвізового режиму ця проблема зникає. Так, ми теж чули "страшилки" про те, що тепер багатьох завертатимуть на кордоні, та вони мають мало спільного з реальністю. Найяскравіший доказом того, що небезпека перевірок на кордоні перебільшена,  є досвід Грузії, для якої безвіз почав діяти півтора місяці тому. За перший місяць безвізу у в’їзді в Шенгенську зону відмовили лише 26 грузинам із 11700! Рівень відмов – 0,2%. Для порівняння: торік грузини лише у консульствах отримували 12% відмов, плюс до цього – відмови на кордоні для тих, хто має візу. Для України статистика буде іншою. Перш за все, через те, що ми маємо сухопутний кордон з чотирма країнами ЄС. Але загальна тенденція зберігається: кількість відмов на кордоні буде меншою за рівень відмов у консульствах, це можна стверджувати вже зараз. Ще одна деталь: якщо раніше була важливою візова історія, то нині її роль відіграватиме історія поїздок. До людини з кількома перетинами кордону різних країн запитань майже не виникає. "Група ризику" – ті, хто їде з пустим паспортом, але вже після першої поїздки паспорт перестає бути пустим ;)  – Як довести, що я – чесний подорожуючий? Є дві ключові рекомендації: 1) бути спокійним; 2) бути щирим. Ви маєте бути готові спокійно і переконливо пояснити прикордоннику, куди їдете, як надовго, з якою метою, як будете пересуватися та коли виїдете з Шенгенської зони або з території Євросоюзу. "Заборонених" варіантів туристичного відпочинку не існує, тому краще говорити правду – ви точно зможете її обгрунтувати.   Пакет подорожнього- які документи вам будуть потрібні? Це питання – найбільш міфологізоване. У соцмережах поширена думка, мовляв, "усі ті документи, які досі носили до консульства, тепер потрібно буде брати на кордон". Доводилося зустрічати навіть абсурдні згадки, що європейські прикордонники питатимуть про "заборгованість в жеку" та "довідку про несудимість". Словами одного з дописувачів, "хотілося б знати точний перелік "довідок з бані", які потрібні будуть на кордоні". Ми маємо відповідь на це питання, і вона підтверджена документально. В ЄС діє так званий "Шенгенський прикордонний кодекс" (Schengen border code), де зазначений порядок та правила перетину кордону іноземцями. Головний висновок з кодексу: немає жодної додаткової вимоги до тих подорожуючих, які їдуть до ЄС за безвізовим режимом. Так, європейські прикордонники перевірятимуть мету поїздки тих, хто їде за безвізом, але вимоги до них точно такі, які і до власників візи. Адже коли ви прибули на кордон із візою в паспорті, вас так само можуть не пустити до країни. Приміром, якщо прикордонник з’ясує, що ви їдете працювати за туристичною візою.   У прикордонному кодексі є п'ять вимог, які поширюються як на "візових", так і на "безвізових" іноземців. В’їзд до країн ЄС дозволений тим громадянам, які: 1)      мають на руках документ для перетину кордону (закордонний паспорт, проїзний документ дитини, диппаспорт тощо); 2)      можуть обґрунтувати мету та умови свого перебування в ЄС; 3)      мають достатні фінансові засоби як для перебування в ЄС, так і для повернення в Україну, або ж здатні отримати їх законним чином (це – пряма цитата із прикордонного кодексу); 4)      не перебувають у переліку осіб, яким заборонений в’їзд до ЄС; 5)      не становлять загрозу для громадського порядку, безпеки, громадського здоров’я та міжнародних відносин. Більш детальніше читайте у У попередній статті про безвіз   Готелі, гроші та запрошення – Скільки грошей потрібно мати для подорожі? В народі поширена думка, що на кордоні потрібно мати готівку в обсязі 50 євро на людину на день; вона є в принципі некоректною. По-перше, готівку ніхто не вимагає – на Заході взагалі не прийнято носити велику суму готівкових коштів. Головний платіжний засіб – платіжні картки, але на них треба мати наявні кошти або кредитний ліміт. По-друге, зазвичай денна норма відмінна від 50 євро – часом більша, часом менша. На сайті Єврокомісії є перелік орієнтовних сум для розрахунку вартості перебування; саме на них буде посилатися прикордонник у разі суперечки. Цей перелік не повний і не детальний; приміром, у Франції зменшена сума (32,5 євро на день) стосується тих, хто забронював "бюджетне житло". Та й ці цифри не є остаточними. Приміром, якщо ви здатні аргументовано довести, що у вас заброньоване та сплачене проживання з повним пансіоном, то ваші витрати будуть меншими за індикативні; те саме – якщо на виході з аеропорту вас можуть чекати родичі, які фінансуватимуть ваше перебування, абощо. Зрештою, на практиці перевірка наявних коштів здійснюється доволі рідко. Так, серед 26 грузинів, яких не пустили до ЄС за місяць безвізу, немає жодного, кому відмовили саме через нестачу грошей. Однак для впевненості у тому, що ви спокійно перетнете кордон, радимо мати на картці або готівкою кошти у сумі, зазначеній у цій таблиці. В разі поїздки наземним транспортом або літаком із пересадкою прикордонник, як правило, виходитиме з норми своєї країни, а не тієї, де ви плануєте зупинитися. – Як довести, що я маю кошти на картці? Прикордонний кодекс ЄС не дає однозначної відповіді на це питання, залишивши вибір шляху доведення за самим подорожуючим. За досвідом, зазвичай достатньо лише показати картки и сказати, що плануєте користуватися ними. Якщо ж прикордонник наполягатиме і ви не маєте всієї суми готівкою, у вас лишаються варіанти: чек з банкомата на прикордонному пункті (якщо банк дає можливість переглянути баланс), смс-банкінг, інтернет-банкінг і так далі (з телефонним банкінгом буде складно через мовний бар’єр, але цей шлях також можливий). Як маєте бажання – можете взяти чек з банкомата ще перед від’їздом з України, але гарантуємо, що після кількох поїздок ви кинете цю даремну звичку ;) Та найголовніше: наявність чеку, чи довідки з банку, чи іншого паперового підтвердження не є вимогою: вам не можуть відмовити у в’їзді в ЄС лише через відсутність папірця, якщо ви готові довести наявність коштів іншим шляхом. І тим більше – забудьте про довідки з роботи, виписки про рух коштів на рахунку та інші папери, які доводилося збирати для подання на візу в консульство. На кордоні вони нікого не цікавитимуть. – Як довести мету поїздки? Зазвичай на кордоні питають про зворотній квиток та про мету поїздки, буває достатньо просто назвати її. Однак у тих, хто подорожує з пустим паспортом, майже напевно попросять уточнюючі документи. Роздрукованого бронювання готелів (або записаного в телефоні/планшеті) завжди достатньо, та безвіз відкриває перед нами значно ширші можливості. Тепер готель не є обов’язковим. Поїздка до родичів чи ночівля у кемпінгу – все це є легітимною метою поїздки. Головне – відповідати відверто і впевнено. Плануєте взяти авто і їхати світ за очі, щоб зупинитися в місті M або N, куди встигнете? Це теж можливо, але ви маєте знати свій маршрут, повинні знати, що хочете дивитися, де будете брати авто, які є варіанти готелів тощо. І, очевидно, така поїздка передбачає, що ви маєте великий досвід подорожей: ніхто не повірить, що "першоразник" вирішив подорожувати таким чином. Маєте із собою намет і плануєте піти в похід по Альпах? Звичайно, тоді вам не потрібна бронь готелю, але ви маєте в деталях знати маршрут походу, знати, де зупиняєтеся (а в деяких місцевостях це дозволено лише у кемпінгах). Їдете на один день на шопінг і вже ввечері повернетеся додому? Тоді бронь готелю взагалі позбавлена сенсу; лише поясніть, коли та як повертаєтеся до України. Прямуєте до друзів чи родичів? Чудово, візьміть із дому папірець, на якому записані їхні імена, адреса, телефон, і попередьте, щоби вони були на зв’язку на той випадок, якщо прикордонник вирішить зателефонувати. А ще краще – нехай вони надішлють цю інформацію електронною поштою, а ви – роздрукуйте лист та майте його із собою в телефоні. А про офіційні "візові" запрошення, завірені печатками місцевої влади, забудьте. Немає потреби витрачатися на них. Єдиний випадок, коли варто оформити офіційне, завірене запрошення – якщо в ньому господарі підтверджують фінансування поїздки, а гість не матиме із собою коштів, та ще й не розмовляє ані англійською, ані мовою країни, до якої прибуває. Тоді подорожуючий просто дасть прикордоннику цей документ, дані господарів та зворотний квиток і уникне необхідності надавати додаткові пояснення. –  Чи потрібний поліс страхування? Часом "Європейській правді" дорікають, мовляв, ми не зазначили серед обов’язкових документів поліс страхування. Це не помилка: страхування справді не є обов’язком (хоча за візового режиму цей документ був серед обов’язкових). У прикордонному кодексі ЄС взагалі немає згадки про страхування; відповідно, через його відсутність вам не можуть відмовити у в’їзді. Водночас ми радимо не економити зайве та застрахуватися перед поїздкою. Страхування на короткий період доволі недороге, а от лікування за кордоном – дуже недешеве. До того ж, у конфліктних випадках за відсутності страхування прикордонник може прискіпливіше перевіряти вашу фінансову спроможність.  А от якщо ви подорожуєте автомобілем, то вам точно доведеться купити страховий поліс. Без страхування цивільної відповідальності, так званої "зеленої карти", автомобіль не пустять на територію ЄС. Зазвичай цей поліс можна купити на кордоні. Правила безвізу – про роботу і не тільки Про це вже йшлося, та ми не втомлюємося повторювати два головних правила безвізу: 1) Безвізовий режим дозволяє громадянам України перебувати на території країн ЄС не більше 90 днів протягом 180-денного періоду. 2) Подорожуючи без візи, ви не маєте права на оплачувану роботу на території ЄС. Для цього, як і раніше, потрібна віза. Обидва ці правила діяли також за візового режиму; їх порушення загрожує депортацією та забороною в’їзду до ЄС. –  Що означає правило 90/180? Правило 90/180 може здаватися трохи складним: мандрівник не повинен перебувати у Шенгені більше 90 днів протягом будь-якого періоду у 180 днів. Для тих, хто сумнівається, чи не перевищив він цю норму, на сайті Єврокомісії є спеціальна форма – так званий "шенгенський калькулятор". В мережі також нескладно знайти калькулятори зі зручнішим інтерфейсом, зокрема, оформлені українською. –  У мене знайомі живуть в ЄС довше, ніж 90 днів. Є винятки? Щоби лишитися в Євросоюзі на довший період, вам потрібна "довга" національна віза (приміром, робоча чи студентська) або посвідка на проживання. До слова, після завершення візи та маючи на руках чинний біометричний паспорт, ви можете лишитися в ЄС ще на 90 днів, коли робота чи навчання завершується – перебування за національною візою не враховується у правилі 90/180. Є також один екзотичний спосіб лишитися в ЄС на довший період, мандруючи між країнами. Незважаючи на те, що безвізовий режим працюватиме також у чотирьох країнах ЄС, що не входять до Шенгенської зони – в Болгарії, Румунії, Хорватії та на Кіпрі, при підрахунку "шенгенського" періоду в 90 днів вони не враховуються. Тобто ви можете пробути 90 днів в Болгарії, потім – 90 днів в Румунії, звідти поїхати на 90 днів у Шенген – і це не буде порушенням, навіть якщо весь це час ви не заїжджатимете до України. –  Будь-яка робота є забороненою, чи є винятки? Ті, хто в’їхав до ЄС без візи, не мають права на оплачувану роботу. Це правило стосується також сезонної роботи, яка формально вкладається у дозволені 90 днів перебування в Шенгені. Однак ви маєте право легально влаштуватися волонтером – виконувати роботу, за яку немає оплати, але надається їжа і житло. В ЄС є чимало таких можливостей для молоді, що хоче подорожувати світом. Але якщо ви отримаєте за роботу хоча б символічну оплату – перетворитеся на порушника міграційного законодавства. Важливий момент: бізнес-поїздки і відрядження, за які платить український роботодавець, не вважаються "роботою в ЄС" і є законним приводом для безвізових поїздок. Також ви маєте повне право поїхати до ЄС, щоби домовитися про працевлаштування. А далі – повертаєтеся до України, отримуєте робочу візу і їдете легально працювати. Зрештою, це в ваших інтересах: легальні працівники не ризикують потрапити під депортацію і заборону в'їзду, та ще й отримують більше, ніж "нелегали" на точно такій посаді. За інформацією:  Європейська правда  Дякуємо, що дочитали нашу статтю:) Сподіваємося, що поради стали слушними. Поділіться ними з друзями, адже всі ми зацікавлені в тому, щоби безвізовий режим працював за правилами і в ЄС не виникало навіть думки про перегляд візових вимог для українців.  

Про галицькі матюки. Десь до 70-х років в Галичині не використовувалися матюки, які прийшли на наші терени разом з східними сусідами. І взагалі, вживання таких слів було не гоноровим і та людина, яка зловживала ними падала в очах односельців. Але разом з тим при сварках, а деколи і в добрий спосіб, що і ніхто не гнівався, використовувалися наші галицькі “погані” слова. Не говорили що сварилися, а казали що ганьбилися. Могла одна жінка до іншої казати:Піду її виганьблю.Так що можна розуміти, що і та особа яка вживала ті вирази сама і ганьбою покривалася. Але все одно треба було довести своє, тому йшли ганьбитися. Курва, курвище, курва шиндилєва, патентова курва, курва мать  по відношенню до жінок і не тільки. Для прикладу на одному з весіль староста до гостей казав “Пийте, курва, най не стоїть“. Так само курвий син або скурвий син, то могло бути або зле або добре. Вислів “Але ти скурвий син!” міг бути як і похвала. Посилалося до сраки, або як  мрія жінок ,щоб інша поцілювала її в сраку ,  при цьому точно вказувалося місце, що було потіхою для тих хто на то дивився.Також сралося на чотири купи. І на одному гектарі разом срати не хотілося. Шляк трафив, а шляк би тебе наглий трафив, шляк трафив в печінки,попід ребра, в голову, в клебені і ніжно – шлячок би тебе впік. Пся крев і пся крев собача. А також, а би тебе носило попід небеса і гепнуло до зЕмлі. Най ті качка копнé! А щоб ти скис! А щоб ти сказивсі!А би тебе холєра взєла! Ти холєрнику!Холєра ясна! А би тебе пархи обсіли!Щоб в тобі не втрималосі!Діду вошивий! Мурго, матолку, францо, нендзо. А щоб тебе нендза взєла! Щоб тоді пси марша грали!Щоб тебе на воблаки вознесло! Щоб тебе сніг загрів!   До чоловіків ще могли казати: Чорте, дідьку, хруню, пердуне (додавали ще до того переліку Старий). До жінок-  “Товбо стара”   До більш тяжких прокльонів відносилося:Кров би тебе заллєла з різними варіяціями, нарприклад –по коліна, Кров би тебе нагла заллєла сучий  сину! Також була кров троїста, і нагла,  і кров з ясного неба. В нас на Парцеляції(частина села) найбільшим майстром по шлякуванні був Михайло Курман. Його жінка була полячка, то він міг казати”Кров би тебе заллєла червонєста по коліна, ти мазури“. Увідповідь летів якись банєк і переважно в голову бідному Курманови. При тому що сварки відбувалися на подвір’ї, то цю виставу ходили дивитися всі. Наймирніше сварився з моєю цьоцею її чоловік, якого всі називали Дзядзьо Павлік. Він, не підвищуючи голосу, легенько,  з ніжністю її говорив, коли вона його гнала до роботи по господарстві, “Пані! Ти дурняси, яке там сіно, як я ще газету не перечитав, ти подивисі шо сі всвіті діє, аби ті нищісті вхопило!” і далі спокійно читав газету. Цьоця йшла до сусідів які бідно жили і вони йшли на поміч. А Дзядзьо на то казав”А де си бідний заробе як я буду сам робити”. Моєї хресної мами чоловік , Петро Дмитрик, був дяком в церквіі  йому не випадало матюкатися, то він міг казати  “Куртка на ваті” , як його щось діставало.Також, пам’ятаю, вирази вчителів(професура ще польська!). Пані Котовска(то за совітів ми так до вчителів зверталися) могла казати  “Дрантя смердяче!”, а пан Білинський(вчитель фізкультури, майстер спорту СССР а також ще і за польщі був знаним спортовцем), коли на фізкультурі поволі щось робили, кричав: “Йдуть як баби на Кальварію!”   Найстрашніші слова знав, але дуже рідко вживав, мій тато. Він їх навчився в Росїї, де 8 років відбув в армії. Я інших прокльонів від нього ніколи не чув. То навідь важко написати, то треба було чути . Він посилав ” Пішов ти в кибеню мать“, що таке “кибеня” я довго не міг зрозуміти.  І не тільки я , піти туди тато одного разу запропонував начальникові з району. Той не зрозумів, але на всякий випадок звільнив тата з роботи (начальника від тракторів і іншої техніки в колгоспі).А ще моя бабуня до моєї мами могла казати: “Я тобі насер матри“. Я  дуже з того тішився і пояснював бабі, що то вона сама собі таке бажає. Бабуня казала щоб я не був мудрагеликом, бо вона мені може також насрати матри. А ще могла казати: “А би тебе нендза взєла!” А ще в ті часи могли обзивати один одного різними «родзинковими» словами, які в певній мірі могли характеризувати людину: 1.Мурга пискатий – хам 2. Іван Серилович – хлоп з села, у шкіряній маринарці, з золотими зубами, парт-квитком, що вдає ніби любить експресову каву, і носить ондатрову шапку. 3. Хлоп хам, срав, в стайні спав, драбиною сі вкривав, а свиня казала му “добрий день” – все те саме що попереднє тільки у додатку “є при владі”. 4. Тутешній, або місцевий – порядна людина 5. А Коп Моіх Магістрат (їдиш) – дуже мудра і здібна людина 6. Фаталапа, Оферма – незграбна людина, невдаха 6а. Оферма царя небесного –  посиленне значення Оферми 7. Гімно Знає, з”їв цілий розум або Мудриґелик, Серило Мудрий – людина що вдає що все знає, або хитрюга 8. Йойлик, Підскакевич – кар”єрист 9. Малах, сафандула, шлепер, бараба з мосту, – неохайно вдягнена людина, волоцюга 10. Батяр – той що робить збитки 11. Свинтюх – падлюка 12.  Матолок– тупий чоловік 13. В сраці був- гімно видів – про людину, яка нічого не знає 14. Коли ти попід стіл лазив, на гімно гого казав, до кицьки-цьоцю посуньтисі, а на когута- шандар – відношення старших до молодших 15. Коли ти сі врОдив я за дівками в лазенці підглєдав – то саме що і вище 16. Єстем кавалєрем от уродзеня або Скурвий син -той хто любить дівчат 17. Мантелепа, мантелепа засрана– неохайна жінка 18. Курвар -той що ходить до чужих жінок 19. Йолоп, йолоп вісімнадцятий або турок, турок вісімнадцятий – немудра людина 20. Зробити з гімна кулю або бич – говорилося, коли треба було з чогось поганого зробити файне 21. Килавцю. Килавий Ясю – про незграбного чоловіка 22. А би тебе мама ліпше була висьцяла на кропиву 23  Робить, як мокре горить. Робить, як в рукавицях, Має кучеряві пальці! Робить через сраку! Не робота, а драпанєго по стянах! – про незграб 24. Маю тебе в носі! або Маю тебе в сраці! – сприймалося одинаково 25.  Ламага,  розлізлий, сліпцун – про будь кого 26. Не побивай мені дупи! – коли хтось говорив неправду 27. Сидить як запліснілий!– про сумну людину на забаві І ще багато всякого.  На одному форумі я прочитав, що такі матюки по відношенню до «общепрінятого мату» то «детскій лєпет». Так, теперішній мат несе в собі багато жорстокості, а наш , галицький,то поезія. Тішмо ся з того, бо ми того варті. Пише: Versii.if.ua фото: Depo.Закарпаття 

Будівельнику в Україні легко знайти роботу. В оголошеннях про найм приємно вражають розміри зарплати, яка може сягати 30 й більше тисяч гривень. Йдеться передусім про плиточників, малярів, сантехніків, арматурників тощо. Але щоб знайти пристойну роботу на таку зарплату, треба витратити час. І, звісно, на практиці не все так ідилічно, як видається на перший погляд. Оголошені суми досить приблизні, оскільки оплата здійснюється, здебільшого, відповідно до обсягів, і цифри можуть бути дуже різними. А от роботу з зарплатою до 20 тисяч на місяць навіть некваліфікованим робітникам знайти набагато легше. На замовлення UAPORTAL.CZ ,  texty.org.ua провели розслідування і підготували матеріал.   Автор: Андрій Гарасим, опубліковано разом із texty.org.ua- Медія для розумних Ще одна ложка дьогтю – переважна більшість оголошень стосується найбільших міст в Україні. Мова йде насамперед про Київ: саме столиця нині є основним ринком найманої робочої сили в країні. На наступних місцях за кількістю оголошень – Одеса, Львів та інші великі обласні центри. Відповідно, по низхідній іде й розмір заробітної плати. Перед частиною українців постав реальний вибір: залишатися вдома чи таки їхати за кордон на ті самі гроші. Різнороб Сергій. Приїхав до Києва Сергій на вигляд суттєво старший за тридцять, хоча йому лише 29. Цементує східці в під’їзді будинку в одному з київських районів. Одягнутий у поношений одяг кольору «міського камуфляжу», який колись носили тепер уже розформовані «беркути». Це не політичний маніфест, як міг би подумати політично заклопотаний фейсбук-користувач. Все набагато простіше. У себе вдома на Миколаївщині він підробляє охоронцем – звідси й уніформа. За роботу в Києві домовляється бригадир. Сергій каже, що це разова робота, а насправді поряд є ще й постійна – робітники ремонтують приміщення, де буде «магазин чи космолот». Мій співрозмовник зараз різнороб, проте сам він досить високо оцінює свої навички у володінні іншими будівельними професіями і вважає, що зможе при нагоді працювати «й маляром, і столяром, да ким завгодно». На питання відносно розміру свого місячного доходу на будівельних роботах в Києві Сергій називає декілька цифр, які суттєво різняться між собою. Зрештою, зупиняється на «десь приблизно 15 тисячах». Живе з іншими роботягами зі своєї бригади у хостелі в напівпідвальному приміщенні «хрущовки» тут же поряд. Платить тисячу гривень за койко-місце, але, за його словами, бригадир ще щось доплачує власникам хостелу. Сергій поїхав би попрацювати кудись у Польщу – дехто з його знайомих там бував – але йому бракує грошей на таку поїздку. За його словами, більшість зарплати йде на утримання сім’ї. Але я живу поряд і частенько бачу Сергія поряд з «наливайкою», в якій зазвичай збирається заробітчанський люд. Як свідчить недавно оприлюднене дослідження Центру близькосхідних досліджень щодо природи української бідності , саме відсутність «підйомних» коштів зупиняє багатьох від поїздок на роботу за кордон: людина не може собі дозволити міграційний старт, бо не має базового капіталу для того, щоб оформити візу, купити квитки, мати якусь суму на перший час. До міграції вдаються ті, хто, як мінімум, може назбирати ці кошти. З іншого боку, якщо є певний рівень забезпеченості, то це не заохочує вирушати кудись у далекі краї. В умовах, коли можна заробити гроші на місці, частина людей вирішує, що краще таки залишитися вдома. І при цьому суміщати роботу з якимись своїми власними справами чи підробітками. Василь і Петро. Майстри на всі руки. Живуть під Києвом Василю 35. Це міцний чоловік, він мешкає з сім’єю в селі під Києвом. Не планував і не планує виїжджати за кордон. Якщо Сергій з Миколаївщини мусить проїхати півкраїни, аби знайти роботу, то у Василя все під боком - в цьому ж селі. Тут і місцеві при грошах, і кияни часто хочуть звести будинок. У селі добре знають його сіру «Деу», завжди вщерть забиту всіляким інструментом. «Я в місто хіба що по матеріали їжджу», – говорить. Роботи вдосталь. Замовлення розписані наперед на 3 – 4 місяці. Замовники самі його шукають, передають одне одному його контакти, хвалиться Василь. Він має славу добросовісного працівника, що якісно виконує широкий спектр будівельних робіт за адекватну ціну. До роботи він, залежно від завантаженості та складності, долучає дружину й сина. Для специфічних підрядів – наприклад, покрівлі – наймає свого родича, також будівельника. Загалом оцінює свій дохід за місяць від 20 до 30 тисяч гривень, залежно від замовлення. Проте тут треба враховувати, що разом із ним також частково працюють члени його сім’ї – дружина та син. До створення власної будівельної бригади й розширення бізнесу ставиться скептично. Його скепсис поділяє й родич-компаньйон Петро. Мовляв, із нашими людьми важко щось організувати, як і нести відповідальність за чужу роботу. Він – тертий калач: працював будівельником у Польщі. Міркує, чи не поїхати знову туди або до Чехії. За кордоном працював у будівельній бригаді, і йому сподобалася не лише зарплатня, але й те, як там організована робота. Петро має досвід роботи і в українських фірмах, які займаються будівельними роботами. Скаржиться на хаос в організації і “руки з задниці” у багатьох співробітників. «Зроблять абияк, а ти потім доробляй». «Я кладу з однієї сторони стінки плитку, а з іншої сторони вже хтось дрелить. Прошу – почекай, а він – мені ніколи, за півгодини вже треба працювати на іншому місці. З нашими людьми дуже важко», – підсумовує він. Кухар Володимир. Повернувся з Чехії Сім’я. Дружина і діти. Про них згадують усі: й ті, що поїхали на заробітки за кордон, і ті, що залишилися тут. Працювати в Україні – чи їхати? З одного боку на шальках терезів – потенційні вигоди, а з іншого – життя без дружини й далеко від дітей. Не дивно, що серед найбільш радикальних залишенців за кордоном – неодружені або розлучені. Сім’янин, який довго пропадає на заробітках, нерідко втрачає сім'ю. Загальновідомий факт і замкнене коло. Володимир повернувся в Україну переважно через родину. Хоч тут він мав досвід роботи на різних спеціальностях, за кордоном вирішив працювати за своїм основним фахом – кухарем. Працював у ресторанній мережі з власниками-росіянами. Всі його колеги – вихідці з колишнього СРСР. Жили в чомусь схожому на гуртожиток, за проживання та їжу платили роботодавці. Володимир помітив, що попит на українців-кухарів у Чехії слабкий. Хоча бувають і винятки, як у його випадку. Набагато більше запитів на супутні роботи – барменів чи розробників туш десь на м’ясокомбінаті. До речі, й зарплата на цих роботах, за словами Володимира, вища, ніж у кухаря. Розповідає, що в середньому кухар-заробітчанин отримує трохи більше тисячі доларів. Звісно, у шеф-кухарів зарплата вища, але пробитися туди – це окрема справа. Після повернення в Україну Володимир змінив свій фах. За його словами, середня зарплата кухарів навіть у Києві сягає 10 – 15 тисяч гривень. Володимир вважає роботу за кордоном цікавою, але одразу ж додає, що це справа для молодих і неодружених. Для тих, у кого в Україні сім’ї, все це загрожує призвести до сварок з дружиною, від чого щасливішим не станеш. Як ми вже згадували, сім’я стала причиною повернення. Але не єдиною. В Чехії він відчував незахищеність і самотність: не мав жодної медичної страховки, а після роботи не було з ким і поговорити: «Якщо з тобою там щось станеться, тобі ніхто не допоможе». Зараз Володимир працює ріелтером у Києві, й новий фах його надихає: «Нормальні гроші можна мати й тут!» – такий його висновок. Сергій, різьбяр по дереву. Працював у Чехії на складі Робота за кордоном – це їзда незнайомою покрученою дорогою. Ніколи не знаєш, що вигулькне завтра. Ми поговорили з нашими заробітчанами в Чехії. Це популярна серед українців країна. Люди приїздять, щоб заробити, і працюють по 10 – 12 годин без вихідних. Оплата погодинна. Працівник без навиків може розраховувати максимум на 5 доларів за годину, а зазвичай і менше. В місяць набігає десь 1000 доларів. Але робітники затребуваних спеціальностей та з досвідом – а це серед українців, головним чином, будівельники – можуть отримувати набагато більше. Зазвичай приїздять, скориставшись безвізовим режимом або короткочасною візою, за допомогою якої шукають роботу. Історія Сергія Коновалова з Житомирщини – напевне, одне з багатьох свідчень про різницю між реальністю та тим, що описують рекрутерські фірми. Сергій – один з небагатьох, хто ствердно киває на запитання, чи можна назвати його прізвище. Вочевидь, він дійсно хоче поділитися своїми спогадами про роботу в Чехії: як він каже, «може, комусь наукою буде». За фахом Сергій різьбяр по дереву, воював на Сході. Коли він звернувся в одну з компаній-посередників, які займаються відправкою українських робітників на роботу до Чехії, там пообіцяли роботу за фахом. «Приїхав і тиждень просто сидів без роботи», – розповідає Сергій. За його словами, фірма-посередник надала йому житло безкоштовно, але харчувався за свій кошт. Зрештою, після того, як Сергій пригрозив скандалом, представник компанії привіз його на виробництво, яке складало меблі з ДСП – зовсім не та робота, на яку мав влаштуватися Сергій. До того ж, він повинен був самотужки організувати своє робоче місце, зокрема, зібрати робочий стіл. «Я подивися на це все, у мене всередині закипіло», – резюмує Сергій. Після повторної розмови з агентством, йому запропонували роботу в сортувальному цеху на пошті. Його заробіток на новому місці повністю залежав від виробітку: він отримував 95 крон (одна крона приблизно коштує одну гривню) за годину (коли їхав влаштовуватися до Чехії, йому обіцяли зарплату на рівні 120 – 130 крон за годину). «Відповідно, я старався працювати якомога побільше. Я приходив на роботу о 5 години ранку і залишався до 8 вечора», – згадує Сергій. Він знімав кімнатку, яка йому обходилася в 4,5 тисяч крон на місяць. Сергій також кілька разів намагався самостійно влаштуватися на роботу – хотів таки працювати за фахом. Але все безрезультатно. Різьблення по дереву виявилося в Чехії переважно сімейним бізнесом. Заробітчанам не дають складну й гарно оплачувану роботу, відводячи їм місце підмайстрів. Попри все, Сергій позитивно сприймає свій досвід. «Для мене це було як реабілітація. Довелося багато ходити, і це дуже добре. Після АТО мені треба було переключитися, я мав контузію, треба було привести себе в порядок. Дома у мене не виходило це зробити, а закордон реально мобілізує», – пояснює Сергій. Він також критично ставиться до можливості добре заробляти своїм фахом як у рідному Житомирі, так і в Києві. «Ну знайду роботу в столиці. Треба жити в Києві, відповідно, знайти таку роботу, на якій би мав півтори тисячі доларів. А приїхати й отримувати 15 – 20 тисяч гривень, як мені пропонували – ну це вдвічі менше. Так, я знаю людей, які заробляють різьбою більше, але вони роблять замовлення для Росії», – рахує Сергій. Найбільшим мінусом своїх заробітків у Чехії Сергій називає співпрацю з фірмою-посередником: «Підозрюю, що такі фірми не зацікавлені в якомусь свідомому доборі адекватних посад для клієнтів. Вони просто гонять вал, заганяють велику кількість людей на будь-яку роботу, бо чим більше людей, тим вони більше мають. Фактично, беруть не якістю, а кількістю». За його словами, зарплату він отримував не напряму, йому сплачувала її фірма-посередник. Якщо Сергій отримував за годину 95 крон, то ті, хто влаштувався самостійно, отримували більше. Сергій переконаний, що різниця між справжньою зарплатою та тим, що він отримував на руки, осідала в компанії-посереднику. Ми цей його здогад перевіряли. «Якщо все-таки їхати в Чехію на роботу, то найкраще мати домовленості безпосередньо з роботодавцями», – резюмує Сергій. Катерина, активістка з Чехії Одна з активісток «празького Майдану», яка вже досить давно проживає у Чехії, Катерина С., багато спілкується з українськими заробітчанами. «Щонеділі ми проводимо в центрі Праги акцію на підтримку України – називається Празький Майдан. Ми стоїмо на вулиці з українськими прапорами. Українці, які не мають до кого звернутися по допомогу, підходять до нас», – розповідає Катерина. За її словами, найбільше скарг – на те, що не заплатили за роботу. Люди їдуть працювати в Чехію переважно нелегально, і їх просто «кидають». «Або вони приїхали сюди з одними обіцянками по оплаті, а їм платять зовсім інше. Наприклад, їм обіцяли 5 – 5,5 євро за годину, а насправді платять 3 – 4. Або ще – їм обіцяють, що вони нелегально тут пропрацюють усі три місяці, вони приїжджають сюди, працюють два тижні – а потім їм кажуть, що роботи немає. Далі вони сидять без роботи і намагаються її якось знайти. Вони не можуть нікуди звернутися, тому що нелегали. «Якщо ми можемо допомогти, то, звичайно, допомагаємо. Правда, в більшості випадків ми не маємо реальних можливостей це зробити», – додає вона. За словами Катерини, уникнути «кидка» з працевлаштуванням можна, зазирнувши у відкриті реєстри чеських компаній, де вказані ті позиції, на які вони хочуть взяти працівників-іноземців. Ця інформація є у відкритому доступі. Наприклад, посередник говорить, що для якогось заводу в Чехії набирають людей з України. Тоді претендент на роботу, маючи ідентифікаційний номер компанії, може в інтернеті перевірити, чи справді завод набирає людей на ті посади, які обіцяє посередник, і чи готові брати іноземців. Іноді самі компанії шукають потрібних фахівців в Україні. Так, до одного з наших співрозмовників свого часу звернулася відома міжнародна компанія з автобудування, яка має офіс у Чехії. Просили знайти двох механіків з України. З ними провели онлайн-співбесіди та тестування, тому залишилось тільки законно оформити їх на роботу в Чехії. Це зробили завдяки державній програмі «Режим Україна». Єдиною проблемою в цій ситуації була довга процедура оформлення, яка тривала майже півроку. Але працівник отримав офіційний договір, офіційну зарплату та медичне страхування. Фактично, це єдиний спосіб легально й повноцінно працевлаштуватися в Чехії. Для того, аби чеська компанія могла звернутися через цей режим, вона має відповідати низці критеріїв – зокрема, не мати заборгованостей. Крім того, в її штаті має бути щонайменше 6 людей. Попри те, що квота цього року була збільшена вдвічі – до 40 тисяч, охочих працювати по ній набагато більше. За різними оцінками, сьогодні в Чехії перебуває кілька сотень тисяч українських заробітчан. І саме українці є найбільшою групою заробітчан з-поза меж ЄС в Чехії, залишаючи далеко позаду заробітчан із Росії та країн Азії. «Українці сьогодні рятують чеську економіку від сповільнення. В Чехії спостерігається велика нестача робочих рук. І українці ментально, мовно і здатністю працювати найближче підходять під цей ринок, порівняно з працівниками з усіх сусідніх країн. Людям легко вивчити чеську мову, вони дуже швидко освоюються, приїжджають і практично відразу починають працювати. Нікого більше, хто б міг замінити українців сьогодні в Чехії, я не бачу. На мій погляд, Чехія робить дуже велику помилку і проблему для самої себе, що видає візи таким складним шляхом. Хоча, можливо, для України це добре – інакше поїхало б ще більше», – зазначає Катерина С. І хоч у 90 % випадків мова йде про досить вузький перелік спеціальностей або просто про низькокваліфіковану важку фізичну працю, українці досить охоче їдуть до Чехії. Вочевидь, не всі в нас є умілими майстрами-плиточниками чи класними штукатурами або айтішніками. І Чехія та Польща можуть дати роботу набагато більшій кількості низькокваліфікованих українців, ніж Київ та великі регіональні центри в Україні. Володимир, програміст. Працює в Чехії За словами українського айтішника, який працює в Чехії, керівника порталу українців у Чехії Uaportal.cz Володимира Теленька, особливої різниці в умовах роботи в Україні та Чехії для програмістів немає. «Звичайно, якщо ти працюєш у чеській компанії, то, принаймні, повинен показати, що можеш вивчити чеську мову», – зазначає він. За його словами, після приїзду до Чехії він одразу отримав роботу з зарплатою, яка була вищою від української на півтисячі доларів. Зараз, вважає, в Україні міг би заробляти навіть більше. Проте у Чехії його приваблює не лише зарплата. Говорить і про певний стиль життя: «Тут спокійніше, люди привітніші, добре пиво і немає проблем з переходом в іншу культуру». Розповідає, що будні офіційно працевлаштованих українців з видом на проживання суттєво відрізняються від життя українських нелегалів. В Чехії сьогодні зарплати вищі порівняно з тією ж Польщею. Відповідно, до Чехії намагається приїхати багато заробітчан. «З одного боку, чеська сторона декларує, що ринок відкритий, що дуже бракує робочих рук, а з іншого – вони ставлять обмеження. Чехи побоюються, що коли настане криза, їм самим не буде де працювати. Тож вони намагаються захищати свій ринок праці правдами й неправдами», – ділиться оцінкою ситуації Володимир. До того ж, за його словами, нелегальні заробітчани вигідні й чеському бізнесу, який не платить за них податків. Ситуацію ускладнює й те, що сьогодні прийшли до влади популістські проросійські політики, які заграють зі страхами виборців втратити роботу через мігрантів. «Я не розумію українців, які просто пхають голову в петлю та їдуть сюди нелегально, живуть як худоба, заробляють не так уже й багато, при цьому гаруючи по 12 годин на добу – і при цьому їх як нелегалів можуть «кинути», або поліція в будь-який момент може вислати з країни. І от мене завжди цікавило: в чому сенс таких заробітків? Чому люди платять незрозумілим посередникам по 1000 доларів замість того, щоб ці гроші вкласти в здобуття цінного фаху, а потім поїхати працювати легально й на більші гроші? Або, здобувши затребуваний фах, чому б не заробляти більше вдома?» Чому їдуть? Риторичне запитання. Український бізнес останнім часом теж часто скаржиться на нестачу працівників. І платять іноді добре. Наприклад, висококваліфікований зварювальник на кораблебудівних підприємствах в Україні може заробляти до 50 тисяч гривень на місяць. Але треба мати досвід і вміти читати документацію. Простий зварювальник у Києві отримує 15 – 20 тисяч. Курсів, на яких можна навчитися, чимало – щоправда, якість навчання ми не перевіряли. Можливо, це просто мода: їхати на заробітки в Польщу чи Чехію, бо всі їдуть. І мало хто знає про можливість більше заробляти в Україні. Крім того, нормально оплачувана робота в Україні є не всюди, а лише у великих містах чи там, де розташовані потужні підприємства. До того, ж у нас не прийнято перевозити сім’ю в інше місто, туди, де знайшлася гарна робота. А якщо вже їхати, то особливої різниці, до Києва чи до Кракова – немає. З урахуванням того, що дітей в іншому українському місті з боями треба буде влаштовувати у школи чи дитсадочки, власники квартир не горять бажанням здавати свою нерухомість сім’ям із дітьми, дружина зароблятиме не дуже багато – іноді з умовних Черкас простіше поїхати в Чехію на три місяці, ніж перевезти сім’ю до Києва. Та й зарплата у 20 тисяч гривень, якщо немає власного житла, не така вже й велика. До того ж, робота в Україні стабільно нестабільна: сьогодні є, а завтра немає. Тому варіант, коли сім’я живе у власному будинку/квартирі десь у провінції (а чимало сімей отримали нерухомість у спадок чи можуть жити з батьками в їхньому житлі), а чоловік/дружина робить рейди на заробітки – виглядає цілком практичним. Ще й після заробітків можна приїхати додому й наступні три місяці відпочивати – така поведінка цілком поширена, як випливає із дослідження про причини бідності, яке ми цитували в цій статті вище. А може, відповідь у тому, що охоронець Сергій з Миколаєва, який цементує сходи в Києві, вважає себе й так майстром на всі руки, не відчуваючи потреби ще чомусь вчитися. Просто сьогодні йому не пощастило з роботою. А в Чехії точно пощастить. Там же немає олігархів і бариги Порошенка. Використані фото: https://pixabay.com/

   Пан Цветан, якому 67 років, їздив на заробітки до Чехії від дев’яностих років, за цей час він працював у різних агентствах. У квітні 2017 пережив важкий перелом ноги і відтоді є непрацездатним. Агентство, на яке працював пан Цветан, розірвало із ним після нещасного випадку всі стосунки і упродовж усієї доби непрацездатності, не виплачувало ані крони компенсації. Пан Цветан мешкав у гуртожитку, і жив тільки з державної фінансової допомоги по стану здоров’я. Після дуже складного періоду, коли він власними силами та з допомогою адвоката намагався отримати втрачені гроші, у нього закінчились заощадження, та чоловік опинився на вулиці. Потім його прийняли до себе співробітники Дияконії Євангелістської церкви чеських братів. Ситуацію пана Цветана, яка ілюструє проблематику іноземців на чеському ринку праці, не вирішено по сьогодні. З якими формами зловживання зустрічаються іноземні працівники та які рішення пропонують організації, що займаються вирішенням проблематики на практиці? 67-річний пан Цветан їздив на заробітки до Чехії від дев’яностих років. У році 2011 він зупинився у Чехії надовго і до Болгарії вже не повертався. За цей час він працював у різних агентствах з працевлаштування по всій Чеській Республіці. В одному з таких агентств спочатку він працював як зварювальник, начебто без підписання дійсного договору. Заробітна плата але була в порядку, і з власних слів пана Цветана, він був задоволений. Опісля працював на підробітках у фірмі в Ниржанах(Nýřanech). На роботу його возили машиною, він мав чипову карту на чуже ім’я, якою обмінювався і з іншими працівниками. Пан Цветан у розмові з представниками Дияконії додає: «Я там ніде не був зареєстрований. Цветана там не існує, я мав тільки той чип. Ми отримували 90 крон на годину та працювали по 12 годин. Там я був приблизно 15 днів. Так само бувало і в інших місцях».   Фото: Pexels НАЧЕ З РАБАМИ Від жовтня позаминулого року пан Цветан працював у великій фірмі у місті Плзень – без договору, лиш на основі усної домовленості з агентством. З його власних слів, заробляв від 110 до 150 крон чистого заробітку за годину – як і було узгоджено. Працював приблизно 7-8 годин на позиції зварювальника. Працював і на вихідних та у святкові дні, завжди за ту ж платню. Відпустки пан Цветан не мав.   У квітні 2017 року чоловік постраждав від перелому ноги із ускладненням і відтоді є непрацездатним. Агентство, на яке він працював, перестало з ним спілкуватись,  і упродовж усієї доби непрацездатності не виплатило ані крони компенсації. На робочому місці, куди пана Цветана свого часу направило трудове агентство, травму було зафіксовано – але в агентстві не зафіксували нічого. Агентство лиш виплатило йому 6 тисяч крон на руки з тим, що більше йому дати не може. «З нами обходились наче з рабами – коли нас посилали кудись, ми мусили їхати. У нас не було відпустки, понаднормовий час не був оплачений. Ніхто нам нічого не казав, після тієї травми я вже нічого не отримав. Уся ситуація просто жахлива, ніде не маєш захисту» - розповідав працівникам Дияконії Цветан. Фото: Wikipedia БЕЗ ЗАОЩАДЖЕНЬ, ЖИТЛА І МОЖЛИВОСТЕЙ Пан Цветан мешкав у гуртожитку, жив тільки з державної фінансової допомоги по стану здоров’я від Празького відомства соціального забезпечення – це становило 5 тисяч крон на місяць. Після дуже складного періоду, коли він власними силами та з допомогою адвоката намагався отримати втрачені гроші, у нього закінчились заощадження. Продав телевізор, планшет і увесь свій маєток, аби сплатити орендну плату. Але вже на початку листопада не мав грошей на сплату оренди й опинився на вулиці. Чотирнадцять днів жив без даху над головою, звернувся до міграційної служби в поліцію, звідки його лише перенаправили до Дияконії Євангелістської церкви чеських братів – центру для Західної Чехії. Тут його прийняли працівники, котрі займаються людьми у складних життєвих ситуаціях, заплатили у співпраці з організацією LaStrada екстренне житло та почали займатись ситуацією пана Цветана. Знайти рішення не вдалось до сьогоднішнього дня, навіть із допомогою працівників Дияконії. Працівникам вдалося довести, що на момент отримання травми пан Цветан дійсно був працівником у агентстві – згідно з договором та з виписок зі страхової. Вони об’єднались із Державним відомством з інспекції праці у Плзенській та Карловарській областях, де було підтверджено порушення кодексу праці та інших правових норм. До протизаконних дій дійшло і у випадку, коли після травми пана Цветана на робочому місці агентство знизило його реальний заробіток і замість 150 крон на годину фіксувало лиш мінімальну заробітну плату. Тож пан Цветан втратив значну суму грошей.   На сьогоднішній день агентство має всі підстави для сплати постраждалому та використання обов’язкового страхування, з якого могли б заплатити працівнику. Утім вони навмисно, як стверджують працівники Дияконії, тягнуть із ситуацією та не платять. Пан Цветан живе у стресі та досі не має постійного місця проживання. Мешкає, на жаль, у квартирі без реального дійсного договору, тому не може надавати інформацію про сплачені суми до відповідних відомств. Працівники Дияконії стурбовані, аби він знову не опинився на вулиці. Фото: Wikipedia ІНОЗЕМЦЯМ ЗАГРОЖУЄ БІЛЬША НЕБЕЗПЕКА НА РОБОЧОМУ МІСЦІ ТА БІЛЬШЕ ТРАВМ Історія пана Цветана зовсім не унікальна. Асоціація з інтеграції та міграції (SIMI) займається несприятливою ситуацією на ринку праці від 2012 року, і у співпраці з Організацією для допомоги біженцям та Мультикультурним центром Прага реалізує проект «Іноземні працівники на ринку праці», що спрямований на сприяння рівним правам іноземних працівників та підвищення рівня їх безпеки під час праці. Організації на власній практиці з’ясували, що іноземцям на ринку праці загрожує більша небезпека та частіші травми на робочих місцях. «Незважаючи на те, що загальний відсоток травм іноземців офіційно у Чехії не цілих  3%, осіб травмованих на робочих місцях, на основі різних досліджень значно більше. На жаль, ці травми нерідко мають летальні наслідки. На схожу ситуацію можна розраховувати і у випадку з професійними хворобами» - пояснює соціолог Марія Єлінкова з організації SIMI.   РІЗНІ ФОРМИ НЕВИГІДНОГО СТАНОВИЩА ІНОЗЕМЦІВ Несприятливість ситуації полягає, наприклад, у тому, що іноземці частіше зустрічаються із різними формами зловживання – від недотримання норми робочих годин і нижчої заробітної платні за таку ж роботу, до відсутності захисних пристосувань, абсолютно неприйнятних гігієнічних умов чи в екстремальних випадках обмеження особистої свободи. Проблемою є і часто відсутнє медичне і соціальне страхування. «Дійсне законодавство також змушує значну кількість іноземців користуватись виключно так званим комерційним страхуванням, яке неодноразово критикували за велику кількість обмежень, що не підлягають страхуванню, та й взагалі за їх ставлення до іноземців» - коментує Павел Чижинський, адвокат, котрий співпрацює із Мультикультурним центром Прага. У 2014 році Дияконія займалась конкретною справою групи з 15 румунів, котрі працювали у садівничому кооперативі з головним офісом у Празі, що спеціалізується на сезонному виробництві плетених віночків і значною мірою залежить на роботі іноземних працівників. Вони наймають робітників у Румунії, обіцяючи високу платню. Після цього люди працюють по 12-14 годин на день впродовж 2-3 місяців без вихідного, часто лише за оплату дороги, їжі та житла. Організація звернулась до інспекції праці та до міграційної служби. До вересня 2015 року були виконані всі кроки, яких вимагала інспекція праці (опрацьовані анкети із постраждалими, поданий запит для контролю, виявлені та надіслані рахунки клієнтів). Утім, постраждалі нічого не отримали. Натомість їм порадили звернутися до громадянського суду, який на практиці може тривати роками і для постраждалих у зв’язку з їх соціальним становищем є незадовільною альтернативою. Фото: Flickr ЗЛОВЖИВАННЯ ІНОЗЕМНИМИ РОБІТНИКАМИ «Система зловживання іноземними робітниками є надзвичайно проста і дієва, і схоже, не існує інституції, яка б могла тому запобігати. Працівники отримують обіцяну платню за годину, яку при наближенні терміну виплати перерахують на норми, які неможливо виконати.  Тож частка моментально зменшиться настільки, що після того, коли їм вирахують витрати на дорогу з Румунії, на проживання та харчування, значна кількість працівників ще й залишиться винною роботодавцям» - говориться у коментарі з дослідження порушення трудового права, проведеного завдяки співпраці Мультикультурного центру Прага, Адміністрації Обдусмена у Чехії  та Дияконії Євангелістської церкви чеських братів. Іноземні працівники на території Чехії часто також працюють без укладеного договору, іноді ставлять підпис під текстом, який не розуміють. Вони часто змушені працювати наднормові години без оплати, працюють без права на перерви та відпустки, початкові домовленості часто не дотримуються. Важливу роль також відіграє мовний бар’єр та незнання своїх прав і місць, куди можна звернутись. Фото: Wikipedia ПРОБЛЕМА СТОСУЄТЬСЯ І ЛЮДЕЙ З ЧЕХІЇ «Люди з України, Болгарії, іноді й з Румунії хочуть працювати по 12-14 годин на день на фабриках чи будівництвах, часто мають і дві праці. Хочуть грошей та не усвідомлюють, що це неправильний шлях. Не завжди йдеться про те, що їх змушують працювати по 12 годин на день, навпаки – вони самі того вимагають. Коли ми такій людині запропонуємо пряме працевлаштування на фабриці, де вона буде отримувати 80 крон за годину, більшість українців туди не підуть. Натомість вони підуть до агентства, де зможуть працювати 12 годин за 120 крон на руки зі страхуванням, яке сплачується згідно з мінімальною заробітною платою, та підозрілим контрактом» - наголошує на інший аспект проблеми працівник Дияконії Віктор Румпік.    «Тому вони часто працюють через напівлегальні агентства, проживають у помешканнях по 10 людей, а за 20 років з’ясовують, що не мають грошей на пенсію. І офіційно мають відпрацьовано лиш мінімум. Тут треба підкреслити, що йдеться про людей, котрі працюють з радістю та вдячністю, що можуть надіслати гроші родині додому. У цих людей інші запити, передумови та уявлення про життя. Їм важко щось пояснити» - додає Румпік та звертає увагу, що справжня проблема з’являється, коли щось піде не так, станеться травма чи інші негаразди. «У таких самих умовах як мігранти, знаходяться і працівники з Чехії, Словаччини, Морави на так званому другорядному ринку праці. В кінці-кінців, не має значення, хто є хто, але скоріше хто де працює, на яких позиціях та яким чином» - пояснює Румпік.    Фото: Flickr СИСТЕМАТИЧНІ ПОРАДИ З ОБЛАСТІ ОХОРОНИ ПРАВ Згідно з дослідженням, при міркуваннях та систематичних рекомендаціях у сфері прав іноземних працівників, треба виходити з того, що ці люди є вдвічі більш уразливі – як працівники та як іноземці, котрі мають менше можливостей чи здатностей скористатись своїми правами. З досвіду різних організацій можна сказати, що ситуація на сьогоднішній день була б кращою, якщо б інспекція  мала повноваження примусити роботодавців виплатити працівникам заборговані частки. Подібне рішення було б реально виконати, і це б значно допомогло постраждалим отримати свої гроші. По-друге, як говорять спеціалісти, контроль нелегального працевлаштування мав би бути виправлений так, аби з нього не випливало зобов’язання інспекції автоматично передавати інформацію до чужинецькій поліції. Надзвичайно важливо посилити довіру робітників до того, що метою контролю є охорона їх робочих прав. В області правосуддя допомогло б, якби в законі про перебування іноземців було додано можливість проводити судове засідання за допомогою відеоконференції. Це б допомогло зокрема іноземцям, котрі після втрати роботи були змушені залишити територію Чехії, та продовжують спроби отримати свої гроші з-за кордону. Важливим є також підтримати профспілкові та інші недержавні неприбуткові організації, щоб була частіше використана можливість представництва під час судових засідань – що є дешевшим за адвоката. Фото: Wikipedia «Мігрантам я б порадив вилізти зі своєї мушлі та з мережі земляків. Необхідно цікавитись тим, що відбувається навколо, не вірити всьому, що говорить агентство, посередник, замовник, часто і мафіозі. Цікавитись, де знаходяться організації для іноземців, перед від’їздом знати, куди їду, який буду мати договір, та мати контакт на когось із організацій, що можуть допомогти. Сьогодні, в час Інтернету, отримати таку інформацію досить легко. Утім є люди, які походять з дуже невтішних умов та місць – у такому випадку необхідне потужне втручання місцевих працівників і програм, що борються зі зловживанням, торгівлею з людьми, за рівні умови праці» - радить Віктор Румпік і додає, що інтервенція та освіта мали б мати місце і в країнах походження іноземних працівників. «Хоч і досі є правдою, що мігрують зазвичай більш досвідчені люди, котрі мають ширший світогляд і вважаються здатними виїхати за кордон, існують ситуації – у звичайному житті банальні – що закордоном стають ризиковими. Якщо ми ці ризики подолаємо, міграція стане вигідною і для країни вихідця, і для приймаючої країни» - додає він. За словами Румпіка, надзвичайно важливими є також зміни згори. Наприклад, регулювання працевлаштування через агентства, контроль відправлення працівників на робочі місця та більш прозоре працевлаштування на другорядному ринку праці. «Зміни знизу проводити дуже складно. Соціальна служба, як наприклад, ми (Дияконія), намагається працювати превентивно, але часто ми є саме тими, хто гасить величезні проблеми мігрантів, спричинені підозрілими працедавцями. Ми там, де не вистачає кодексу праці, інспекції праці та міграційної служби. Хоч ми з тими суб’єктами і співпрацюємо, деякі «пожежі» без систематичних змін погасити не вдасться» - додає спеціаліст.   Матеріал перекладено з сайту hatefree.cz Переклад: Маргарита Голобродська, спеціально для UAPORTAL.CZ

Українське подружжя із Кропивницького Таша і Алекс, вирішили відкрити у Празі затишне бістро, де українці зможуть посмакувати домашній борщ, а чехи та гості з інших країн скуштувати страви сучасної української кухні. Тут плануються майстер-класи, українські вечірки та багато цікавих зустрічей.   Коли у 2017 році Алексу, як ІТ-спеціалісту,  запропонували у Празі цікавий проект, він вирішив із дружиною переїхати до Праги.  "Ми полюбили Прагу і подружилися тут з людьми з різних країн. Ми обожнюємо приймати гостей і наш дім завжди відкритий для друзів. Звісно, ми любимо пригощати наших гостей чимось смачненьким. Ташин борщ — популярна страва на наших домашніх вечірках. На одній з них і народилась ідея відкрити затишну «борщарню. В Чехії популярні “полевкарни”, де продають перші страви (полевка — суп чеською). Нас надихнув цей формат. Український борщ ідеально вписується в таку модель з невичерпною кількістю варіацій: червоний, зелений, пісний з чорносливом і білими грибами.  Тож у нас буде своя борщова полевкарна. В меню — 2-3 види борщу, кілька традиційних українських страв: пиріжки, голубці, вареники та узвар і квас до них. А ще крафтове пиво з Чехії та України. Наші цінності: Гостинність і привітливий сервіс; Смачна їжа; Сучасність (вибачте, але жодних шароварів і глечиків).- розповідають про свою ідею Таша і Алекс.    Приміщення для майбутнього бісто знайшли в чудовому місці, центральному районі Праги - Виногради. Для гостей ідеальна локація,  та й за ціну нижче, ніж будь-що поруч. Але, як розповідають засновники "THE BORŠČ",  підвальне приміщення занедбане і потребує капітального ремонту.  "Мусимо відремонтувати буквально все. І, найдорожчий з проєктів, - замінити всю вентиляційну систему. Щоб повітря циркулювало, аромати з кухні не потрапляли на відвідувачів, щоб влітку було прохолодно, а взимку тепло. Це гігантська сума грошей. Ми не маємо її всю. Бо якщо зробимо вентиляцію, на головний зал не залишиться. А ще ж вивіски виготовити. І класний інтер'єр, яким можна буде пишатися",- розповідає Таша.  Саме тому Таша і Алекс започаткували краудфандингову кампанію зі збору коштів.  "Ми наперед прорахували свої можливості і розуміли приблизні витрати. Однак після двох місяців ремонту бачимо, що нам потрібна допомога. Що ми вже зробили: закінчили роботи кухні: встановили нові електрику і водопровід, оновили кахлі та придбали більшість техніки, якої не вистачало; ремонт у вбиральні; третину робіт з заміни вентиляційної системи; почистили стіни і стелю від старої штукатурки; замовили керамічний посуд ручної роботи; маємо круту айдентику від талановитої української художниці. Що ще залишилося: зробити нову проводку для вентиляції (стара не витримає навантаження потужних вентиляційних двигунів) — 150 000 чеських крон/€4400; придбати електродвигуни, вентилятори, поглиначі шуму в вентиляційну систему — 140 000 чеських крон/€5400; ремонт головної зали — до 220 000 чеських крон/€8500; заміна вивіски і вхідних дверей — 65 000 чеських крон/€2500; придбати частину техніки (холодильна камера, холодильна вітрина, конвекторна піч) — до 160 000 чеських крон/€6200",- розповідає подружжя.  " Ми вже інвестували приблизно дві третини необхідних коштів. Але без вашої допомоги, скоріше за все, дата відкриття борщарні значно відкладеться і світ ще довго не дізнається, що український борщ може бути таким же смачним і популярним, як рамен чи суп фо =) Які ризики? Для успіху проєкту ми маємо враховувати ризики. Ось основні: 1. Пандемія. Йой, ну вона вже точно скоро закінчиться. А навіть якщо не закінчиться, полевкарни прекрасно працюють на виніс. Ми не люксовий ресторан, де треба сидіти півтори-дві години. Ми гнучкі і цілком готові до викликів ковідної ситуації. 2. Відсутність досвіду. Ми не ресторатори. Алекс — айтішник. Таша працювала у менеджменті і продажах. Але в нас є багато знайомих-рестораторів, які допомагають нам порадами. У Чехії маємо друга-кухаря, який працював у крутих закладах української кухні “Шо” і “Барви». Він допоможе нам з меню. Також ми найняли досвідчених місцевих консультантів з ресторанної справи. 3. Конкуренція. Борщі в Празі, хоча їх і багато, далеко не найкращі. От вєтнамський фо ви тут знайдете розкішний. Борща, до якого хотілося б повертатися, — немає. Ми знаємо, що зможемо зварити борщ краще, ніж він зараз представлений на ринку. Також будемо пропонувати страви, яких ви не знайдете більше ніде в Празі.  4. До нас не прийдуть відвідувачі. У країні, де найбільша діаспора — це українці, і де немає жодного сучасного українського закладу, у нас величезна потенційна аудиторія",- розповідають Таша і Алекс.    Як допомогти: Переходьте за посиланням на краудфандингову кампанію і зробіть донейт в обмін на обраний подарунок. Що ще ви можете зробити? Розкажіть про проєкт своїм друзям (особливо у Чехії) Поширте інформацію в соц.мережах Підпишіться на проект в Інстаграм або сторінку у Фейсбуці, щоб стежити за успіхом Таші і Алекса.   Відкривайте українське світу разом з нами!