На Порталі запрацював чат! Можете писати повідомлення своїм друзям, відправляти фото (наразі до 1 мб), посилання, користуватися смайлами. Зберігається історія повідомлень. Про отримання повідомдення дізнаєтесь завдяки візуальному та звуковим сигналам(є можливість відключити)  Спробуйте. І напишіть про свої враження ;)  

Чи знаєте ви, що на сайті можна розміщувати безкоштовні оголошення?Вакансії, резюме, нерухомість, послуги, продаж...Модуль ще тестується але вже цілком придатний до використання.Ваше оголошення буде доступним протягом тижня від дати публікації.Зараз, майже немає обмежень на зміст: наприклад, ми бачимо оголошення агенції нерухомості але толеруємо це, бо... ми тестуємо :)Пізніше правила розділу "Оголошення" буде доповнено: за задумом, там мають бути оголошення людей, не бізнесу. Вибираєте пункт "Оголошення" в головному меню. Заходите в потрібний розділ, натискаєте "Створити Нове Оголошення", відповідаєте на декілька запитань і... ваше оголошення опубліковано на сайті :) Дивіться приклад(скріншот). PS ціну треба вводити у форматі xx,0 . Якщо не бажаєте вказувати ціну, пишить 0,0.

Майже кожен п'ятий працездатний українець працював або ж планує працювати за кордоном. У Чехії, кількість трудових мігрантів з України на сьогоднішній день переважає число приїжджих з інших країн. Лише за офіційними даними їх налічують більше 120 тисяч, але кількість тих, які перебувають в Чехії нелегально, порахувати важко.  Найбільше нелегалів живуть у Празі або у Центральній Чехії.  Найбільш поширеним порушенням візового режиму є перебування на території Чеської Республіки з простроченою візою та нелегальне працевлаштування. Простроченою вважається віза у якої завершився термін дії до моменту прибуття її володаря до пропускного пункту паспортного контролю. Візьміть до уваги, що час дії візи в останній день завершується із закінченням доби в 23:59.  Що таке нелегальне працевлаштування? Незаконне виконання роботи іноземцем, це виконання роботи іноземцем, який: не має дійсної візи, або іншого документу, що дозволяє йому перебувати в Чехіїі підстава перебування якого у Чехії не дає права до праці; який працює без дозволу, у тих випадках, коли дозвіл потрібно мати; працює на інших умовах або на іншій посаді, ніж зазначено в дозволі на роботу; без укладення необхідних трудових, або цивільно-правових договорів. До нецільового використання візи відносяться наступні пункти: незаконна підприємницька (освітня, робоча, ділова) діяльність при відсутності спеціального типу візи, поселення на території Шенгенської зони без права на нього, подорож з метою укладення шлюбу без візи, виданої виключно з цієї нагоди. отримання візи однієї країни і поїздка в іншу Штраф, депортація і візовий карантинВід того, наскільки серйозним є порушення, залежить ступінь покарання.Одним з найпопулярніших заходів, які приймають консульські відділи посольств шенгенських країн щодо порушників візового режиму, є відмова у видачі наступної візи і постановка заявника на «візовий карантин». Відмовляти у візі будуть не тільки в тому посольстві, в яке заявник звертався раніше, але і у всіх візових відділах країн-учасниць Шенгенської угоди. Візовий карантин у більшості випадків триває від 1 до 5 років. В залежності від ступеня тяжкості порушення, до візового карантину можуть додаватися штрафи, які коливається від 100 до 4 тисяч євро. І нарешті сумна статистика від Консульського відділенням Посольства України в ЧР Впродовж 2016 року: чеськими правоохоронними органами затримано та заарештовано 1278 громадян України, з них з позначкою: Osoba neoprávněně pobývá na území ČR(Особа, котра нелегально перебуває на території ЧР) – 1035 громадян. Загинуло внаслідок нещасних випадків на виробництві та в побуті – 27 громадян України, з них – 4 нелегали (нам вдалося всіх репатріювати до України). Поранено – 4 особи (це ті, про яких маємо інформацію з медичних закладів, оскільки вони перебували без страхівки, а «клієнти» відмовилися оплатити послуги лікування.) У січні – лютому 2017 року чеськими правоохоронними органами затримано та заарештовано 279 громадян України, з них з позначкою: Osoba neoprávněně pobývá na území ČR(Особа, котра нелегально перебуває на території ЧР) – 248 громадян Загинуло внаслідок нещасних випадків на виробництві та в побуті – 8 громадян України, з них – 3 !!!!!!! нелегали (двох вдалося репатріювати до України, над відправкою тіла ще одного громадянина зараз працюється). Поранено – 2 особи.Як офіційно легально працювати в Чехії читайте тут: https://uaportal.cz/blogs/3/128/- Будьмо уважні ! Поважайте закони чудої і своєї країни!  Галина Андрейців спеціально для  UAPORTAL.CZ Дякуємо за співпрацю Першому секретарю з консульських питань Павлу Ковтуну. фото: Deutsche Welle  

За підсумками 24-го чеського кінофестивалю художніх і документальних фільмів молода українська режисер Анна Любинецька за фільм «Київ Москва» 4 березня отримала нагороду в категорії студентських документальних фільмів на фестивалі «Чеський лев».   Стрічка Анни Любинецької розповідає про події на сході України у дзеркалі щоденного життя, ставлення українців до російсько-українського конфлікту. Щорічний кінофестиваль повнометражних художніх і документальних фільмів «Чеський лев» належить до найпрестижніших у Чехії. В конкурсі студентських фільмів цього року брали участь п’ять стрічок. Нагорода за студентський фільм є позастатутною, неофіційною. За матеріалами Радіо Свобода

Виступ Заступника Міністра закордонних справ Олени Зеркаль на слуханнях у Міжнародному Суді ООН про застосування запобіжних заходів у справі Україна проти РФ (Гаага, 6 березня 2017 р.) Пане Президент, шановні члени поважного Суду. Це велика честь та винятковий привілей виступати сьогодні перед головним судовим органом ООН від імені України. Україна звернулася до Суду з метою захисту основних прав народу України, який зіткнувся з порушеннями міжнародного права з боку Російської Федерації. Сьогодні я прошу Суд запровадити тимчасові заходи для запобігання непоправних порушень прав людини протягом розгляду цієї справи Судом. Тисячі невинних українців вже відчули на собі смертоносні атаки, а мільйони залишаються під невідворотною загрозою. Їхні мирні повсякденні життя зруйновані, а їх фундаментальні права зухвало порушуються одним з постійних членів Ради Безпеки ООН – Російською Федерацією. Російська Федерація безперервно порушує міжнародне право та права людини. Російська Федерація продовжує надавати смертоносну підтримку незаконним збройним формуванням, які вчинили чисельні терористичні акти в Україні. В окупованому Криму Російська Федерація повністю зневажає права людини, впроваджуючи політику культурного знищення та дискримінації. Такі дії є неприпустимими для міжнародної спільноти. Вони були засуджені ООН. Російська Федерація здійснює свою зовнішню політику не зважаючи на людські життя, та використовує будь-які засоби для нав’язування своєї волі. Тактика Російської Федерації включає підтримку тероризму та актів расової дискримінації, пропаганду, підривну діяльність, залякування, політичну корупцію, кібер-атаки. З такою реальністю ми стикнулися в Україні. Російська Федерація продовжує таку поведінку вже протягом трьох років, увесь цей час заперечуючи свою багатоаспектну агресію проти України. Сьогодні я стою перед Судом і прошу захистити основні права українського народу. Ми вимагаємо справедливості та міжнародно-правової відповідальності, у той час як Російська Федерація продовжує демонструвати зневагу до своїх зобов’язань за міжнародними договорами. Як наслідок, український народ піддається тривалій кампанії терору та культурного знищення. Ситуація насправді жахлива. Навіть протягом останніх кількох тижнів ставки були підвищені. Підтримувані Російською Федерацією незаконні збройні формування збільшили кількість атак та посилили градус залякування мирного населення. В українському місті Авдїївка протягом тижня з 29 січня по 5 лютого моніторингова місія ОБСЄ підтвердила щонайменше 8 смертей мирних громадян та 30 випадків отримання ними поранень. В результаті невибіркових обстрілів місто зазнало значної руйнації жилих будівель та критичної інфраструктури, цивільне населення було залишене без електрики, водопостачання, і навіть опалення під час суворих морозів набагато нижче нуля градусів. Протягом лише двох місяців з початку 2017 року кількість снарядів, які використовувались для обстрілів Авдіївки, оцінюється на рівні 15 000 штук. Ця кількість відповідає 14 вагонам доверху наповненим боєприпасами. В той же час, офіційний речник російського Президента публічно виразив сподівання, що підтримувані Росією незаконні групи не залишаться без боєприпасів. Чи можуть залишатися будь-які сумніви щодо того, звідки це озброєння постачається? Ні. Воно постачається з Російської Федерації. Атаки проти мирного українського населення є логічним продовженням підтримки, яку Російська Федерація надає групам, що вчиняють акти тероризму в Україні. Збиття літака рейсу МН17 за допомогою російської системи БУК не зупинило фінансування тероризму Російською Федерацією. За такої постійної підтримки відбулася атака на автобус у Волновасі. Лише за два тижні потому був обстріляний Маріуполь, а Краматорськ – за декілька тижнів після цього. У Харкові мирне населення було залякане низкою вибухів. Ці події не трапились випадково, це наслідок підтримки Російською Федерацією тероризму в Україні. Тим часом, як на сході України мирне населення страждає від невибіркових атак, в окупованому Криму Російська Федерація продовжує втілювати в життя радянський підхід до прав людини, придушуючи групи, які вважає своїми ворогами. Нещодавно 11 кримських татар, які мирно зібрались на протест проти вибіркових обшуків, були насильно затримані. Це є черговим прикладом того, як російський режим змушує замовкнути тих, хто викликає у нього неприязнь. У цій справі Україна вимагає компенсації за триваючі порушення Росією двох міжнародних договорів: Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації. Радники України наведуть детальні обґрунтування природи нашого позову і причини, чому запровадження тимчасових заходів є невідкладною необхідністю. Перед тим як вони це зроблять, я маю намір надати короткий історичний контекст для того щоб продемонструвати, що поточні події в Україні не відбуваються ізольовано від попередніх. З моменту відновлення незалежності сучасної України після розвалу Радянського Союзу, народ України намагався втілити в життя демократичні цінності, встановити життя людини і її гідність найвищою цінністю держави і суспільства. На відміну від багатьох інших пост-комуністичних країн, в Україні ніколи не було напруженості на етнічному підґрунті. Конституція України та відповідне законодавство встановлюють всеохоплюючу систему захисту прав етнічних груп, що підтверджується спостерігачами ООН та ЄС. Жахливі новини про терор проти мирного населення здавалися чимось, що відбувається далеко від нас. Трансформація України та посилення зв’язків з Європейським Союзом стали причиною особливого роздратування Росії. Російська Федерація погрожувала знищити економіку України шляхом запровадження каральних односторонніх торговельних обмежень, намагалася заморозити українських людей шляхом припинення поставок газу протягом холодного зимнього сезону, ставила під сумнів територіальну цілісність України. Протягом останнього десятиліття втручання Російської Федерації у справи України постійно поглиблювалося. Воно досягло небезпечних нових рівнів у 2014 році. Російська Федерація вирішила втрутитися в Україну із застосуванням військової сили; підтримувати незаконні угруповання, які здійснюють акти тероризму на українській землі; і порушувати права людини мільйонів українських громадян, включаючи, для багатьох із них, право на життя. Така поведінка відображає більш широку кампанію Російської Федерації, з якою, на жаль, ми всі знайомі. Як заступник Міністра закордонних справ я маю справу з усіма цими питаннями. Але сьогодні я тут як Агент України, і у такій якості моїм пріоритетом є право, а не політика. Протягом майже трьох років я особисто проводила переговори з Російською Федерацією щодо цих правових спорів. Я визнаю, що це було дуже складно. Час від часу Російська Федерація відхиляла протести України щодо порушень положень міжнародних договорів. Наші заперечення не сприймалися всерйоз, і нам повторювали раз за разом, що у нас немає реального спору. Після цього я поверталася додому та на власні очі бачила, як Російська Федерація продовжує свою кампанію проти українського народу. Після численних спроб, настав час визнати, що вже досить. Це те, що привело нас сюди, в Міжнародний суд ООН. У цей складний час ми маємо довіритися міжнародно-правовим інституціям для захисту. Ця справа стане меседжем, що міжнародний правовий порядок може протистояти могутнім державам, які зневажають міжнародне право та права людини. Водночас, наше прохання сьогодні є дуже скромним. Все, чого ми шукаємо – це стабільність і спокій у непередбачуваній та небезпечній ситуації. Пане Президент, члени Суду, в світлі невідворотної небезпеки, яка нависла над народом України, я закликаю вас встановити тимчасові заходи. Наш шановний юридичний радник пояснить причини, чому Суд має гарантувати нам цей захист. По-перше, Профессор Гарольд Хонджі Ко надасть загальний огляд заяв України та нашого клопотання про введення тимчасових заходів. По-друге, пані Марні Чік пояснить необхідність введення тимчасових заходів відносно Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, та продемонструє, що усі критерії для їх введення виконані. По-третє, пан Джонатан Гімблетт пояснить необхідність введення тимчасових заходів відносно Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, та продемонструє, що усі критерії для введення тимчасових заходів за цією конвенцією також виконані. Дякую, пане Президент та шановні члени Суду. Я прошу передати слово професору Ко для продовження усного виступу України. Джерело:МЗС України фото Peace Palace Library

Українська поетеса, публіцистка, діячка ОУН Олена Теліга присвятила своє коротке життя боротьбі за Україну.  Олена Іванівна Теліга (дівоче прізвище Шовгенова) народилася 21 липня 1906 року в місті Іллінську під Москвою у шляхетній родині. Мати майбутньої поетеси Уляна (Юлія) Степанівна Качковська була родом з Поділля з сім'ї священика. Батько Іван Опанасович Шовгенов (Шовгенів) з 1905 по 1911 рік жив і працював у Москві, а з 1911 року певний час виконував обов'язки професора у Санкт-Петербурзькому університеті.1918 року родина Шовгенових з трьома дітьми (в Олени були старші брати Андрій та Сергій) переїздить до Києва, де в 1918 - 1920 роках батько Олени був професором Київського політехнічного інституту (гідротехнічне та меліоративне відділення інженерного факультету). У травні 1920 року інженера Шовгенова було призначено на посаду директора департаменту водного та дорожного господарства міністерства шляхів, а 14 листопада 1920 року разом з іншими урядовцями УНР І. Шовгенов був евакуйований до Тарнова (Польща), де він жив зі старшим сином Андрієм до квітня 1922 року. У цей час І. Шовгенов обіймав посаду товариша(заступника) міністра шляхів, керував відповідним міністерством (з вересня 1921 року також пошт і телеграфів). 24 квітня 1922 року І. Шовгенов з 21-річним сином прибув до Чехо-Словаччини. "Географія" ж доньки урядовця була така: у Київ Олена Шовгенова приїхала з міста Ізюм Харківської губернії, де жила, певне, у родині батька, який у вересні 1918 року перевів дочку до третього класу Київської жіночої гімназії Дучинської.Несподіваний від'їзд у 1920 році батька родини за кордон, коли Олені було лише 13 років, поклав край її безтурботному життю.У липні 1922 року 15-річна Олена з матір'ю та 18-річним братом Сергієм вирушає на еміграцію до Чехо-Словаччини, де батько сімейства на той час став першим ректором Української Подєбрадської господарської академії (УГА). Саме там навчався майбутній чоловік Олени кубанський козак Михайло Теліга.1923 року Олена Шовгенова закінчує матуральні курси у Подєбрадах і вступає до Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі. З невідомих причин диплому вона разом з однокурсниками - випускниками 1928/29 років не одержала. 1 серпня 1926 року Олена обвінчалася у празькому храмі св. Миколая з Михайлом Телігою. У другій половині вересня 1929 року подружжя переїздить до Варшави. Уже 1927 року у колі друзів про Олену говорять як про поетесу (щоправда, публікацій її віршів цього періоду не знайдено). Улітку 1932 і 1933 років Теліги мешкали поблизу Варшави у с. Желязна Жондова. У листах цього часу поетеса звіряється: "Вишиваю, шию, трохи читаю. Захоплююся стрільбою в ціль. З кожним днем стріляю все краще і краще" (Цит. за ст. О. Кобець "Олена Теліга: громадське і духовне покликання жінки"). Усе гострішою стає і публіцистична думка Олени Теліги - увиразнюються її культурологічні та ідеологічні рефлексії. Вона пише блискучі статті "Сліпа вулиця", "Партачі життя", "Якими нас прагнете?", що й по сьогдні не втратили своєї актуальності. Стрільба в ціль ставала безпомильною, бо не спортивними і не віртуальними були мішені, в які прагнула поціляти молода патріотка ("Я радію, що ти непохитна українка", "Наша українськість не підлягає під жодні вітри, не йде на жодні компроміси" - так означує О. Теліга свій ідеал - націоналістичну скерованість). "У далекій польській місцині, забута багатьма, борючись з неймовірними нестатками, вона сповіщає, що написала вірш про п о в о р о т на Україну" (О. Кобець). Це був вибір не на життя, а на смерть. Доля почала відлік останніх років Олени Теліги. Останніх її днів і хвилин. Життя рівнозначне чину вимагало посвяченості й жертовності, що її вона мала за найвище щастя. Дослідники життя й творчості Олени Теліги пишуть про "феномен цивільної відваги", притаманний письменниці як романтику націоналістичної ідеї і в цілому такій самій ідеалістці, яким був, до слова, і фанатично відданий Україні Олег Ольжич. "Партачі життя - це є ті люди, що не мають звичайної, не геройської, буденної цивільної відваги, без опертя якої найвищий героїзм зависав у повітрі, не пустивши коріння ані в землю, ні в маси. "...Що не дається багатьом героїчним зусиллям, це завжди вдається партачам життя. Псуючи життя, поборюючи не живе, а мертве, заплутуючи правду, удосконалившися просто в цьому мистецтві, партачі життя зробили з нього свій фах. Руйнуючи все живе, гаряче і незалежне, руйнуючи свою власну гідність, самі вони завжди живуть з цього і завдяки цьому - якнайліпше". Під час другої світової війни, а точніше після загибелі Голови Проводу Українських Націоналістів полковника Є. Коновальця 23 травня 1938 року під час терористичного акту у Роттердамі, Олена Теліга на заклик Олега Ольжича бере участь в утворенні й розбудові Культурної Референтури ОУН. Виконуючи завдання Проводу, в надії на національне визволення й відродження самостійної України, Олена Теліга похідною групою ОУН уже за два тижні після початку війни вирушає до Києва. Аж по трьох місяцях дороги у жовтні 1941 року вона прибуває до окупованої німцями столиці України і очолює Спілку письменників. Стає вона і членом Національної Ради ОУН - з-поміж ста тридцяти обраних до неї була й сестра Лесі Українки Ізідора Косач-Борисова. Недовгий час Теліга редагує літературно-мистецький додаток до газети "Українське слово" - журнал "Літаври".Ілюзії щодо визвольної місії німецької армії одначе швидко й трагічно розвіялися: гестапівці полювали на українських громадських діячів так само люто, як і на комуністів. Через три з чимось місяці після прибуття до Києва Олену Телігу було заарештовано у приміщенні Спілки письменників, що містилася на вулиці Трьохсвятительській. Вона не захотіла залишити Київ, незважаючи на розпорядження Проводу ОУН і попередження про арешт. 21 лютого 1942 року на тридцять п'ятому році життя Олену Телігу, разом із її чоловіком Михайлом Телігою і Іваном Ірлявським, професором Гупалом та іншими націонал-патріотами, розстріляли фашисти у зловісно-відомому Бабиному Яру... А лише п'ять років тому молода, енергійна, романтично налаштована поетеса виголошувала в Українській Студентській Громаді у Варшаві свій полум'яний реферат про нащадків Гете і Вагнера "Сила через радість". Вона щиро захоплювалася "небувалою силою", уособленням якої стали для неї носії генетичного коду арійської нації: "Праця і спочинок, сила і радість, обов'язки і пристрасті переплітаються у тих юнаків в одну цілість. Вони нічого не зрікаються в житті, живуть барвно і гостро, але живуть для Німеччини. Кожний, хто бачив ту радісну молодь під час спортивних змагань, в бальовій залі, на фабриці, в бюрах чи в струнких лавах під час маршу, бадьорих і розсміяних, відчував, що так само, як радістю є у них життя для батьківщини, - так не жертвою, а радістю буде і смерть для неї"... Певно що куля одного з таких "радісних", екзальтованих вихованців гітлерюгенду поклала край трагічним ілюзіям і молодому життю Олени Теліги. У своїй "Розповіді про Лєну" Євген Маланюк писав, що особистість цієї жінки була більша за її літературну спадщину: "Вона вся як істота, була якимось протестом проти сірости, безбарвности, нудоти життя... Це була людина, яка хотіла радости, і ще раз радости з королівськими значеннями цього слова". Відомий лише сорок один вірш з написаних О. Телігою. Твори її були видані по війні у збірці "Прапори духу" /1946/ і ще двома збірками. Окремим виданням у Нью-Йорку 1992 року представлено епістолярну спадщину Олени Теліги (Матеріали до історії літератури і громадської думки, т. 3. Листування з американських архівів, 1857 - 1933. Джерела до новітньої історії України /Ред. Богдан Струмінський, Марта Скорупська у співпраці з Едвардом Касинцем та Наталею Лівицькою-Холодною. Нью-Йорк, УВАН у США. 1992/). Та найповніше видання здійснило наприкінці століття видавництво імені О. Теліги в Києві 1999 року. Утім, це видання відразу стало раритетом. Це книга на півтисячі сторінок: "Олена Теліга: О краю мій...". Нинішнього року має вийти у світ доповнене та уточнене видання творів письменниці, приурочене вже певно до її сторічного ювілею. З метою вшанування пам'яті видатної української поетеси, громадської діячки, борця за незалежність України і пошанування визначних діячів літератури та мистецтва Всеукраїнським жіночим товариством імені О. Теліги було засновано Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Олени Теліги. Першим її лауреатом 2000 року стала всесвітньовідома поетеса Ліна Костенко. У лауреатському дипломі №1 такий індивідуальний текст почесної відзнаки: "ПОЕТЕСІ ЛІНІ ВАСИЛІВНІ КОСТЕНКО - ЗА ЛИЦАРСТВО В ЖИТТІ, ПОДВИЖНИЦЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ В ІМ'Я УКРАЇНИ, ЗА СТВОРЕНІ ВИСОКОХУДОЖНІ ТВОРИ В ГАЛУЗІ ПОЕЗІЇ ТА ПУБЛІЦИСТИКИ, ЩО Є ЗНАЧНИМ ВНЕСКОМ У ДУХОВНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ, ЗБАГАЧУЮТЬ ЙОГО ІСТОРИЧНУ ПАМ'ЯТЬ, УТВЕРДЖУЮТЬ ВИСОКІ ГУМАНІСТИЧНІ ІДЕАЛИ". Лауреатами премії імені Олени Теліги наступних років стали письменниця Михайлина Коцюбинська, завдяки якій прийшли до нас поезії та листи багатостраждального Василя Стуса, та мати в'язня совісті, що став жертвою політичних репресій радянського режиму, Валерія Марченка Ніна Михайлівна Марченко. (матеріал взятий з інтернетового джерела - ''Стожари'') В 2017 році був відкритий пам'ятник, присвячений Олені Телізі, в місці її розстрілу, в Бабиному Яру. В Чехії знаходиться пам'ятна дошка, в місті Подєбради, місті, де працював батько Олени, та де відбулась її зустріч з своїм життєвим коханням. Дошка знаходиться в ареалі готелю Лібень, на стіні прилеглого до головної будови лікувального відділку, ліворуч від вхідних дверей.