У п’ятницю і суботу в Чеській республіці відбудуться вибори президента. Це вже другі прямі президентські вибори в країні, і за попередніми опитуваннями, перемогти у них, принаймні у першому турі, має найбільші шанси той самий кандидат – нинішній президент країни Мілош Земан. На своїй посаді, яку він обіймає вже п’ять років, йому вдалося значно розширити вплив і повноваження цієї, переважно церемоніальної посади, але і розділити чеське суспільство, як жодному іншому політику до нього. За президентську посаду в Чехії змагаються дев’ять кандидатів, яким вдалося зібрати або 50 тисяч підписів від громадськості та 10 підписів від сенаторів, або 20 підписів членів Палати депутатів. Серед них і колишній прем’єр-міністр Мірек Тополанек, і колишній президент Чеської академії наук Їржі Драгош, і колишній посол у Франції Павел Фішер і підприємець Міхал Горачек. Він, до речі, наймолодший кандидат, йому 41 рік. А найстаршим є якраз нинішній президент Мілош Земан, якому 73 роки. Він важко ходить, не завжди зрозуміло висловлюється, але саме йому, згідно з опитуваннями, чехи готові віддати більшість голосів, принаймні у першому турі, що проходитиме 12-13 січня.    foto:ZN.UA. У Празі мітингувальники що вимагали відставки свого проросійського президента Мілоша Земана, засвистали і закидали його яйцями   Хто і чому голосує за Земана? Виборці Земана – переважно провінційні завсідники легендарних чеських кнайп, де розмова про політику – пряма і проста, де люблять своїх і з підозрою ставляться до всіх «інших», де грубі жарти – ознака мужності, а надмірна ввічливість, навпаки – недоречна. Під гарячу руку потрапляють і жінки, і гомосексуалісти, і мігранти. Грубими виразами було щедро пересипано все його президентство, і навіть за кілька днів до виборів Земан заявив в одному з інтерв’ю, що жінки, які виступили зі свідченнями про сексуальні переслідування в кампанії #MeToo є, на його думку «суфражистками», що потерпають від комплексу меншовартості. А про щорічний ґей-парад він сказав, що не бачить причини, чому «організовувати марші Прагою і показувати там голу д*пу». Далекий від Європи, близький до Росії та Китаю © photo.kievjournal.com. Мілошу Земану на демонстрації показали червону картку. Мітенгувальники вийшли до вулиць Праги з транспарантами "Нам соромно за нашого президента" і "Ми не хочемо стати колонією Росії".17 листопада 2014.   Найбільше чеський президент має порозуміння зі своїми виборцями у питанні мігрантів. Чехія, на його думку, має відмовлятися приймати біженців за європейськими квотами, навіть якби це загрожувало країні втратою європейських субсидій. Він обіцяє не згинатися під тиском, «якщо Європейський Союз, під загрозою припинення наших дотацій, змусить нас прийняти в нашій країні кілька тисяч мусульманських мігрантів». Земан додав, що культура ісламських мігрантів дуже відрізняється від європейської. Набагато прихильніші погляди президент Земан має щодо Китаю і Росії, яких, на відміну від європейців, Земан не критикує, а навпаки, каже, що саме в них потрібно вчитися, зокрема і тому, як стабілізувати суспільство.  Демонстранти біля Празького граду, де розміщений офіс президента, несуть плакати «Стоп іслам і стоп Меркель» (Ілюстраційне фото)   Не збігаються погляди президента Земана з європейськими і з інших, важливих вже для України питань. 10 жовтня минулого року Земан виступив на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи, де заявив, що анексія Криму Росією – це «faît accompli», тобто доконаний факт, і запропонував Україну домовлятися з Росією про «певну компенсацію за Крим у фінансовій формі або в натуральній формі – нафтою або газом». А свою промову в ПАРЄ він присвятив необхідності, на його думку, скасувати санкції ЄС щодо Росії. Земан назвав їх «неефективними». Про цю «ефективність» чеські експерти вже відкрито говорять, що вона продиктована впливом потужних фінансових інтересів з оточення президента Земана. «Поведінка Мілоша Земана часто викликає багато запитань щодо його лояльності до Чехії. Президентська кампанія дорога, йому потрібні спонсори», – пояснював таку позицію президента Чехії в інтерв’ю Радіо Свобода упорядник книжки «Російська агресія проти України» Ян Шир. «Чеська республіка не є Земан»?   Сотні людей тоді публічно вибачалися перед Україною, посилали свої послання з написом «Czech Republic is not Zeman», тобто «Чеська республіка не є Земан» та поширювали свої фотографії з цим гаслом під гештегом #SorryUkraine у соціальних мережах. Вони будуть серед тих, хто голосуватиме проти Земана на цих виборах. Серед таких виборців, що не визначилися за свого кандидата, є нинішній депутат Європараменту від Чехії Яромір Штєтіна. На своїй сторінці у Facebook він говорить, що вирішуватиме лише в п’ятницю зранку, кого він обиратиме. «У кожному випадку не буду голосувати за Земана (в першому і другому колі), щоб Земана не обрали. Це є мій пріорітет», – наголошує чеський опозиційний політик Яромір Штєтіта  Але, як говорять соціологи, саме така невизначеність серед опонентів президента Земана може зіграти йому на руку, адже проти нього немає сильного кандидата, який би об’єднав його критиків та запропонував привабливу для виборця програму. За прогнозами соціологів, якщо Земан не переможе відразу в першому колі, а такий шанс вони не виключають, у другому турі він зійдеться у двобої з колишнім президентом Чеської академії наук Їржі Драгошем, де їхні шанси виглядають рівними. Драгоша та його виборців обурюють погляди Земана та спосіб їхнього висловлення. «Він завдав шкоди нашим позиціям на міжнародному рівні, він відвадив від нас основних економічних та безпекових партнерів, він зробив «дешевим» громадський дискурс і все більше потурає екстремістам», – говорить Їржі Драгош в інтерв’ю західній пресі.   Їржі Драгош - Кандидат в президенти Чехії 2018 Чи це буде важливим для чеських виборців, буде зрозуміло вже у неділю, коли стануть відомі перші результати голосування. Найбільш нетерплячі опоненти нинішнього чеського президента рахують дні і хвилини вже з моменту, коли Мілош Земан заступив на свій перший президентський термін. За матеріалами: Марія Щур Радіо Свобода / UAPORTAL.CZ 

Державна фіскальна служба за 2,5 роки виписала штрафів на суму понад 205,6 мільйона гривень водіям авто на іноземних номерах. Причиною є порушення митного законодавства, бо водії перевищили дозволені терміни транзиту та тимчасового ввезення таких автівок. За неофіційною інформацією, кількість автомобілів на «єврономерах» в Україні перевищує півтора мільйона. Влада заявляє, що не має можливості контролювати такі авто, бо вони використовуються в Україні, а зареєстровані в іншій країні, схема їхнього придбання є ухиленням від сплати податків, та й критичне зростання кількості таких автомобілів призводить до знецінювання українських автомобільних номерів.  Утримання авто в Європі: може, краще велосипед?  У Бельгії кажуть: «Мати авто – це як утримувати хворого члена сім’ї». Чимало витрат припадає на страхування, податок за «перший виїзд на дорогу» для нових авто і щорічний податок, не враховуючи техобслуговування та техогляду.  У деяких країнах податок доведеться сплачувати і в разі, якщо володієте більш ніж одним автомобілем.  Однією з найбільших витрат для власників авто в Європі є страхування. Так, у Чехії обов’язкове страхування цивільної відповідальності, яке одночасно є так званою «зеленою карткою», може коливатись (у перерахунку) від 500 до 800 доларів на рік. Однак в разі автоаварії «зелена картка» значною мірою покриває завдані автомобілю збитки.     За безцінь в Україну – який сенс? Користуватись старим автомобілем в Європі дорожче, ніж придбати новий. З кожним роком екологічний податок для такої машини буде все більшим, як і страхування, без якого неможливо використовувати авто. В Німеччині одні з найвищих екологічних податків. Близько 1,5-2 тисячі євро на рік може обійтися користування старою автівкою. В Чехії машину, старшу за 8 років, можна ввезти тільки з інших країн ЄС.   Що з розмитненням в Європі? В країнах ЄС діють особливі правила щодо користування автівками на реєстрації не своєї країни. Вільно пересуватисякраїнами ЄС можна протягом 6 місяців без реєстрації та сплати податків. В інакшому випадку – доведеться просто зареєструватися і сплатити податки, які встановлені в цій країні: в середньому в межах 400-600 євро. У Литві, наприклад, немає податку при перереєстрації автівки і умови користування автомобілем з європейською реєстрацією в країні досить лояльні. Якщо ви є громадянином країни ЄС і хочете купити машину в іншій країні Євросоюзу, то сплатите (чи повернете собі) різницю у ПДВ в цих країнах. Митне оформлення для автомобілів з інших країн (поза межами ЄС) разом із ПДВ обійдеться в середньому у 30-40% від вартості транспортного засобу, але слід враховувати, що національні законодавства все ж відрізняються. До того ж в європейських країнах сплачують дорожні податки, податок при реєстрації та екологічні податки. В будь-якому разі в європейських країнах законодавство побудоване таким чином, що економічно не вигідно ввозити автомобіль з країн, які не входять до ЄС, тим більше, якщо він старий. Таким чином європейський виробник захищений від американського чи японського автопрому. Однак у 2016 році було імпортовано близько 3 мільйонів автівок: переважно з Туреччини, Японії та Південної Кореї. Лазівки в європейських законах теж є, то як їх вирішують? Раніше латвійці часто їздили на авто з литовськими чи естонськими номерами. Пов’язано це з тим, що в Литві й Естонії техогляд проходять раз на два роки, а в Латвії раз на рік, отже, слід щороку платити дорожній податок. Тож в Латвії дозволили їздити на авто, зареєстрованому в іншій державі, коли за кермом перебуватиме житель Латвії, за сплати мита: за добу – 10 євро, місяць – 250 євро, рік – 1000 євро. Штраф за порушення – до 400 євро. Річна сума мита зрештою робить невигідним постійне використання авто з номерами іншої країни,- повідомляє  Радіо Свобода   Погані дороги, девальвація, високі податки. Що ж підштовхнуло українців завозити автомобілі на єврономерах. Проблема “євроблях” (автівок на єврономерах) виникла ще кілька років тому. Зараз українськими дорогами, за даними ДФС, їздить понад 383,3 тис. авто з іноземною реєстрацією. Неофіційна статистика свідчить про понад мільйон машин на єврореєстрації. Стати володарями “євроблях” не гребують і представники влади - у деклараціях чиновників за 2016 років нарахували 295 автомобілів на європейських номерах. Можливість задешево завозити такі авто розділила суспільство на два табори. В Раді зареєстровано 23 законопроекти, що покликані врегулювати це питання. Зараз власників таких автівок штрафують, машини крадуть, за розслідування їх походження взялися й закордоном. Тривають суперечки між владою та активістами щодо їх легалізації, у вересні останні навіть перекривали вулиці Києва, під Радою влаштовували “бляхомайдан”. Та все має свої причини. Що ж призвело до такого масового поширення автомобілів на євробляхах. Законодавчі колізії Митний кодекс України (частина 4 статті 380) забороняє ввезення таких авто для власного користування, але активісти люблять посилатися на Стамбульську конвенцію, яку Україна ратифікувала ще в 1997 році. Стамбульська конвенція - це міжнародний договір,тому він має вищу юридичну силу, аніж українське право. В статті 7 додатку С до конвенції йдеться про те, що для здійснення комерційної діяльності транспортні засоби можуть бути зареєстровані на особу, що фактично не перебуває в країні. Ввозити та використовувати автівки в такому випадку можуть особи, які проживають в Україні. Але якщо авто потрібне для приватного використання, його обов'язково реєструвати та розмитнювати за всіма правилами. Тобто, громадянин України, який працює комерційним агентом іноземної фірми, керуючись ст. 7 додатку до Конвенції, має право користуватися пільгами, передбаченими конвенцією, а саме ставити авто в митний режим. Митний режим, як вже зазначалось, передбачає ввезення строком виїзду до 1 року. В коментарі Еспресо Директор Всеукраїнської асоціації автомобільних імпортерів і дилерів (ВААІД) Олег Назаренко заявив, що схема завезення авто в такому режимі далеко не нова, тож вона не спричинена якимись законодавчими змінами.   Бум на євробляхи був ще в 90-ті роки, але тоді вдалося вирішити цю проблему за тиждень.   “Понад мільйон автівок в 90-ті лише за тиждень вдалося повернути назад. Було наказано спецпідрозділу “Кобра” зупиняти такі машини на кожному кроці. Водії швидко зрозуміли, що платити по 100 доларів на кожній такій зупинці - зовсім невигідна справа, тому намагалися спекатися таких авто”, - пояснює Назаренко. Девальвація гривні, дорогі кредити та банкопад Після девальвації гривні та зниження реальних доходів автомобіль для переважної більшості громадян став майже казковою розкішшю. Нове авто середнього класу коштує як невелика квартира в районному центрі. А на вживані авто в хорошому стані потрібно працювати роками. Якщо в 2013 році навіть німецьку чи японську малолітражку можна було взяти за 100-150 тис грн з салону, то в 2017 році ця сума перетворилася в мізер. Кредити для придбання автомобіля відносно дорогі - зараз за можливість користуватися 400 тис. грн для придбання авто впродовж 24 місяців доведеться виплачувати 20-30%. Джерело: finance.ua Банківська система після так званого банкопаду досі не відновила довіру населення, тож люди вирішували, що краще витратити гроші на дешеве (нехай навіть не зовсім законне) авто, аніж довірити їх банку. Протекціонізм українського виробника Підтримуючи національного виробника, в Україні роками намагалися зробити придбання імпортного авто невигідним. Наприклад, до 2008 року ввізне мито на імпортні автівки становило 25%. Потім зі вступом України до ВОТ в 2008 році мито знизили до 10%, але вже в 2009 ввели додаткове спецмито в розмірі 13%. Укравтопром вимагав підвищити ставку до 47%. Зрештою, після розслідування Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі спецмито встановили на рівні 6-13% (також введено утилізаційний збір). Повністю скасувати спецмито на імпортні авто вдалося лише в 2015 році.  Все це не допомогло українському виробникові залучити інвестиції та витримати конкуренцію. Українці зрозуміли, що Lanos без кондиціонера та подушок безпеки за 10 тис. доларів - надто дороге задоволення, тому шукали дешевші альтернативи, наприклад ввозити авто на європейських номерах. Нещодавно ЗАЗ довелося відмовитися від цієї моделі, посилаючись на неможливість конкурувати з євробляхами.  Податкове навантаження Та відміна спецмита не зробила імпортні авто значно доступнішими. Зараз українці, що хочуть придбати вживане авто закордоном, повинні сплатити акцизний збір (залежить від віку, типу палива, об’єму двигуна ТЗ), ПДВ (20% митної вартості), ввізне мито (в середньому 10%), збір до Пенсійного фонду (3-5% митної вартості) та транспортний податок (лише, якщо авто з двигуном понад 3 літрів не старше 5 років). Частина з них - взагалі штучна, вважає Назаренко. Він наводить приклад відрахування до пенсійного фонду при ввезенні автомобілів з-за кордону, яке свого часу запроваджувалося як тимчасовий захід на один рік до виплати заборгованостей перед пенсіонерами. Але тепер дія цього правила автоматично подовжується разом із ухваленням чергового закону про державний бюджет. Читайте також: З 1 січня знизиться ввізне мито на машини з ЄС. Наскільки подешевшають автівки Також тривалий час існувала проблема з подвійною сплатою ПДВ, зараз її частково вирішує система відшкодування. Податок на додану вартість платився на імпортні деталі раз на кордоні й все уже включалося у вартість деталей. Натомість автосервіси, вираховуючи людям вартість роботи, вартість деталей вдруге включали у квитанцію ПДВ. Тобто, споживач податок на додану вартість платив двічі. Висока вартість розмитнення через Євро-5 З 1 січня 2016 року в Україні запровадили стандарт екологічної безпеки Євро-5, який передбачає, що мінімальний вік ввезених в Україну автомобілів може бути не більше 7 років (2010 року випуску). Автомобілі, що відповідають Євро-5, коштують в ЄС 7-8 тис. євро. Автівку на “євробляхах” можна придбати навіть за 1,5-2 тис. євро.   Пільгове оформлення для автомобілів екологічного класу Євро-5, вироблених не пізніше 2010 року, обійдеться в плюс 40% від його вартості.   А на загальних умовах за митне оформлення часто потрібно заплатити більше, ніж за саме авто. Мережею навіть блукає іронічна історія про те, як «Запорожця» 1991 р.в. для експерименту спочатку продали в Польшу і поставили на польську реєстрацію, заплативши близько 700 євро (вартість авто, розмитнення, техогляд, постановка на облік тощо). А щоб пригнати “горбатого” назад в Україну і поставити на українську реєстрацію, довелося викласти близько 3500 євро. Близькість ринків Найпопулярніші серед українців автівки на литовських чи польських номерах. Й справа тут не лише в географічній близькості. Просто саме туди автівки віком “за 10 років” стікаються з усієї Європи. Якщо загалом у зоні Євросоюзу середній вік авто 10,7 року, то в цих країнах – 16-17 років. Середній вік автівок в ЄС А все тому, що користуватись старим автомобілем в Європі дорожче, ніж придбати новий. З кожним роком екологічний податок, страхування та обслуговування для такої машини буде все більшим, тож власники радо їх продають. Ці авто потрапляють спочатку до Литви, Польщі, Румунії, Молдови, а потім - в Україну. Щоб вести бізнес в цих країнах, навіть не потрібно знати іноземні мови (в Литві багато російськомовного населення, з поляками порозумітися не тяжко навіть, якщо говорити українськю). Та й в порівнянні з цінами в ЄС, послуги в Литві та Польщі для українців є “порівняно доступними”. Крім того, поліція не має доступудо баз Держфіскалслужби (ДФС), яка відзначає всі авто, що перетинають кордон. Термін перебування транзитної машини в країні становить 5-10 днів. Якщо більше, то фіскали на кордоні виписують штраф — 8,5 тис. грн. Та як поліцейські можуть зрозуміти, скільки часу авто перебуває в Україні? Тому вже на території країни за транзитною машиною ніхто не ганяється для перевірки документів. Погані дороги, малі ризики та прагнення жити краще З дорогами все зрозуміло: людина думає, навіщо працювати 10 років, щоб купити автівку, якщо її можна потім “вбити” за два-три роки по українських дорогах. Особливо проблема актуальна для водіїв таксі, тому навіть усвідомлюючи, що схема нелегальна, вони віддають перевагу дешевому авто. Тим паче, що ризики за кермування такими машинами - нижчі. Якщо власник автомобіля з українською реєстрацією потрапить в ДТП з вини "іноземця ", то він ризикує не отримати кошти на ремонт від винного. Також популярний аргумент серед тих, хто займається ввезенням авто: “навіть якщо ухвалять якийсь закон для заборони євроблях, автівку можна просто продати на деталі”. Й подекуди навіть залишитися в плюсі. Якщо авто конфіскують, втрати також будуть відносно невеликими. Ну й останній аргумент - прагнення жити краще, аніж можна собі дозволити. Українці часто люблять похизуватися, щоб переплюнути принаймні сусіда. Бо інших причин пояснити, чому “зубожіле” населення приганяє з-за кордону моделі Mercedes, BMW чи навіть Cadillac з двигунами понад 3 куб. м., коли бензин коштує 30 грн за літр, немає. Повідомляє УЛЯНА БУКАТЮК  espreso.tv

Сьогодні відзначаємо найсвітліше свято – Різдво Христове. У ці дні серця наповнюються миром, любов’ю та сподіванням на краще майбутнє. А навколо лунають різдвяні пісні: колядки та щедрівки. The ВЙО –  Коляда Головні представники стилю реггі в Україні записали “Коляду” кілька років тому. Кажуть, пісня прийшла уві сні.  Слова і музика – Мирослав Джонович Кувалдін. Ivan NAVI – Колядка Іван Сяркевич, він же Іван Navi – нове ім’я української танцювальної музики. Іван до Різдва записав свою улюблену колядку “Радуйтеся всі людіє”. “Це моя улюблена колядка з дитинства, – розповідає виконавець. – Навчили мене її дідусь з бабусею. Вона для мене найцінніший подарунок на Різдво, тому цього року хочу її подарувати і вам! Два дні тому я прокинувся з ідеєю як вона повинна звучати в записі – лише в супроводі контрабасу. Одразу побіг на студію, записали ми за одну ніч, а зйомки відео і його монтаж зайняли всього лише 1 день. Дуже хочу, щоб традиції жили і передавались далі, тому давайте колядувати разом. Веселого Різдва!”   Очеретяний кіт  – Ой, посеред двору… Музичне поздоровлення з новорічними та різдвяними святами підготували для слухачів музиканти вінницького гурту “Очеретяний кіт”. “Ой посеред двору…” була записана минулоріч, а зйомки кліпу відбувались  у затишній хаті мазанці в селі Демидівка Жмеринського р-ну, яка є справжнісінькою творчою лабораторією гурту.   Kozak System  – Різдвяна балада Напередодні Різдва гурт “Kozak System” презентували “Різдвяну баладу”. Як зазначають учасники, вони дали друге дихання треку кінця 1980-х років: “Різдвяна балада” була створена гуртом “Банита Байда”, а згодом виконувалася колишнім учасником “Банити”, автором музики Дмитром Добрим-Вечором разом з його власною групою “Вій”. “Зараз в музичному просторі буде дуже багато різдвяних пісень, але ми вирішили зануритися глибше: наша країна нині переживає дуже важливий, доленосний в своїй історії період, після якого, ми впевнені, Україна зміниться і стане зовсім іншою – такою, про яку ми, українці, мріємо вже триста років. Ця пісня відводить нас від простого святкування Різдва і заглиблює нас в контекст України в цьому Різдві. Це твір, який символізує для нас Різдво самої України, народження нової України”   Гайдамаки – Свят Вечір Пісня фронт-мена гурту “Гайдамаки” Олександра Ярмоли “Свят Вечір” вийшла на платівці ще у 2002 році. Минулого року  на прохання волонтерської організації «Музбат» було зроблено рімейк треку.   Джалапіта – Колядка На Йорданській річці (‘Пампапарапарам’) Основою проекту “Джалапіта” є народні пісні. Гурт їх адаптує і доносить глибокий зміст пісень наших прабабців. Пісні “Джалапіти” не відстають від сьогодення, завдяки експерементам з аранжуванням.   Рокаш – Щедрик Вже декілька років поспіль “Щедрик” у виконанні закарпатскього гурту “Rock-H” тішить слухачів. Обробку традиційної української щедрівки гурт записав разом із  симфонічним оркестром обласної філармонії. У кліпі знялись не лише учасники гурту та музиканту оркестру, а запрошені друзі та прості перехожі. Христина Соловій – Народився Бог на санях Христина Соловій – нове яскраве ім’я на  українській сцені. Славу виконавиці принесли участь у вокальному шоу “Голос країни” та робота зі Святославом Вакарчуком. Христина разом з музикантами записали колядку “Народився Бог на санях”, слова якої написані Богданом-Ігорем Антоничем, а музика — Василем Жданкіним. ДахаБраха–Дівка Марусечка “Дівка Марусечка”— стародавня українська щедрівка вийшла на платівці, тепер уже без перебільшень всесвітньо відомого українського гурту “ДахаБраха”,  ще у 2009 році. «Щедрик» у виконанні бійців-добровольців  "Небо  і земля" у чудовому виконанні гурту КораЛЛі Щасливих вам Свят! Наш вибір UAPORTAL.CZ       

Уявіть старовинний замок Праги ... Важка кована брама, дзвінке відлуння, що злітає по прольотах гвинтових сходів, зимовий місяць над кам’яним колодязем двору і ... - музика Едварда Гріга, яка лунає з вікон високої вежі, легкий  водоспад сніжної мелодії, немов саме січневе небо осяває світ чистотою! .. Так розпочалась презентація книги «ВИСЛОВИ МУДРОСТІ» Михайла Реґи із с. Лоза, що на Іршавщині.  Пан Михайло народився у 1922 році і протягом 50 років зібрав у 6 зошитах мудрі вислови, приказки, поради, роздуми, які на схилі літ подарував своїм онукам. Його син Іван продовжив справу батька, зібравши всі рукописи, він у 2009-му році видав книгу «Вислови мудрості», яку у Празі презентував внук Михайла, Євген Реґа. Разом із презентацією книги,  стартувала благодійна акція, весь збір від якої буде переданий на лікування поранених воїнів АТО. Як далеко, здавалося б, від Праги події України - кривава визвольна епопея посеред квітучого життя країни, війна, що чорним крилом трощить життя та долі відданих патріотів! Але немає відстані, якщо б’ється спільне серце братніх народів України та Чехії! Нема перепони, якщо прагне душа людини віддати своє добро на допомогу святій справі! І урочиста подія, яка відбулася під егідою керівництва компанії REGABUS увечері 2 січня 2018 року на Староміській площі Праги в Будинку у Кам’яного дзвону - світле підтвердження тому. Низький уклін вам, Воїни-Визволителі української землі! Низький уклін і висока пошана за вашу священну місію, за ваш благородний подвиг! Велика подяка Ростиславу Прокопюку, який є ідейним організатором і куратором цього благодійного заходу! Щира вдячність послу України в Чехії Євгену Перебийнісу та його дружині за сприяння акції та добру участь! Сердечна дяка усім, хто прийшов та допоміг благій справі! Акція започаткована і відтепер діятиме. Зібрані кошти – 7500 Kč – найближчим часом будуть передані Київському військовому шпиталю для лікування поранених воїнів АТО. Компанія REGABUS протягом минулих років завжди словом і ділом підтримувала визвольний рух України, тепер же її участь стане постійною. Слідкуйте за розвитком подій у групі REGABUS та на сторінці Ростислава Прокопюка: https://www.facebook.com/rostislav.prokopjuk БУДЬТЕ З НАМИ! БУДЬТЕ СЕРЕД СВОЇХ… Автор статті  Р. Райдо фото Л. Рега та Ю.Д.     

Чеська благодійна організація «Карітас» та низка недержавних організацій оголосили збір коштів на підтримку родини українського робітника, який загинув під час роботи на заводі на заході Чехії в грудні минулого року. Поліція Чехії веде слідство у цій справі. За словами ініціатора Марека Чанєка, зібрані гроші мають допомогти родині загиблого Миколи Шурути подолати перші гострі фінансові труднощі, перед якими опинилася молода вдова з двома малими дітьми. Такий жест міг би бути жестом солідарності з боку чеського суспільства з іноземцями, які працюють тут і не мають достатнього соціального забезпечення, вважає він. «На мою думку, підтримка іноземних працівників є недостатньою в Чеській Республіці. Вони часто займаються важкою і небезпечною роботою, часто їх приймають на роботу не напряму, а через посередників, але про це не говорять у ЗМІ. Частіше можна почути про зростання кількості кримінальних випадків, а не про роботу іноземців на благо Чехії. Тож така підтримка в конкретних випадках показує певну солідарність з боку чеського суспільства», – говорить Чанєк в інтерв’ю Радіо Свобода. Як повідомляли чеські засоби масової інформації, 26-літній Микола Шурута працював у німецькій компанії Borgers, яка займається виготовленням текстильних компонентів для автомобілів і має декілька заводів у Чехії. Смертельний інцидент стався на заводі неподалік міста Плзень вранці 7 грудня, коли Микола Шурута вийшов на роботу і працював з пресом, який його смертельно поранив. За словами представника компанії, вони висловили свої співчуття родині і закликали всіх співробітників дотримуватися правил безпеки. Компанія Borgers нещодавно отримала кошти від європейських фондів на підготовку нових співробітників. Це перший смертельний випадок на заводах цієї фірми. Крім поліцейського слідства, перевірки проводить і чеський інспекторат праці. За словами першого секретаря консульського відділу України в Празі Валерія Борисова, консульство надало допомогу в транспортуванні останків загиблого українця, стежить за перебігом розслідування і перебуває в контакті з його родиною. Як заявив Валерій Борисов Радіо Свобода, Микола Шурута перебував у Чехії законно, мав дозвіл на роботу й перебування, отже, його родина має право на компенсацію й інші виплати, передбачені чеським законодавством у такому випадку. З іншого боку, за даними чеських ЗМІ, Микола Шурута був прийнятий на роботу не напряму, а через посередників, що може ускладнити отримання компенсацій. Уродженець Львівської області Микола Шурута був єдиним годувальником у родині. Його дружина залишилася з двома дітьми, 5 і 2 років, причому одна дитина має проблеми зі здоров’ям від народження і потребує особливого догляду. За даними консульства, щороку близько 20 українців гине на чеських підприємствах у результаті нещасних випадків. Подальший поступ щодо виплат компенсацій залежить від того, чи людина працювала на легальних умовах. Повідомляє Радіо Свобода 

  Військовий капелан Андрій Зелінський "на фронті побачив усю красу українця ХХІ століття", повідомляє у своєму інтерв'ю Gazeta.ua З Андрієм Зелінським зустрічаємося в напівтемній залі кав'ярні на Хрещатику в останній день його відпустки в Києві. Має вільний час перед зустріччю з курсантами. – Презентуватиму посібник із лідерства для морської піхоти "Вести! Боротися! Перемагати!" у військових вишах. Завтра повертаюся у Миколаїв, у свою військову частину, – говорить отець Андрій. Раніше в нас таких посібників для військових не було? – Нічого не було. Формування особистості – тривалий процес. Людину нової якості жодним наказом не створиш. Це – наш другий фронт. Чи задумувалися під час Майдану, що війна – можлива? – Ні. Для мене війна була однією з найбільших несподіванок у житті.   Андрій ЗЕЛІНСЬКИЙ, 38 років, військовий капелан, священик УГКЦ. Народився у Львові в сім’ї робітників. Філософську освіту здобув y коледжі Святого Василія в американському місті Стамфорд, штат Коннектикут. Богословську – у Папському Григоріанському університеті в Римі, Італія. Політологічну – у Національному університеті ”Києво-Могилянська академія”. Тема дисертаційного дослід­ження ”Ідеологія національної безпеки”. Проводить тренінги для студентів. Член чернечого згромадження ”Товариство Ісуса”. 11 років був капеланом Академії сухопутних військ. У червні 2014-го став першим військовим капеланом при штабі АТО. Працював у найгарячіших точках: під Слов’янськом, Краматорськом, Маріуполем, у Пісках та ін. Досі перебуває в районах лінії розмежування. З 1-го червня 2017-го – штатний капелан 36-ї окремої бригади морської піхоти. Викладає у Київській Трисвятительській духовній семінарії Української греко-католицької церкви. За час перебування на Донеччині написав книжки ”Соняхи. Духовність під час війни” й ”На ріках Вавилонських”. Знає 10 мов: польську, французьку, німецьку, англійську, італійську, португальську, іспанську, старослов’янську, давньогрецьку й латинську. Захоплюється ранковими пробіжками, подорожами. Серед улюблених книжок – ”Маленький принц” Антуана де Сент-Екзюпері, ”Роздуми на самоті” Томаса Мертона,,”Ворота вогню” Стівена Пресфілда  Відтоді почалося ваше капеланство? – Моя подорож у нього почалася 11 років тому, з Академії сухопутних військ у Львові. Хлопці, з якими ми там познайомилися і потоваришували, на початок збройного конфлікту стали командирами бойових підрозділів. Для мене постійним джерелом інформації були не телеканали й інтернет, а їхні історії. Зрозумів: усе, пора мобілізуватись. Попросився на передову. Коли повернувся з першої поїздки в АТО, до п'ятої ранку писав "Репортаж із зони автентичності". Зона АТО в перші місяці проявилась саме такою – автентичною. Зруйнована цивілізація. Там статуси і статки втрачають значення. Більш цінним стає життя. Говоримо про 2014-й. Сьогодні це геть інша дійсність. Тоді почувався зовсім незахищеним: ніхто посеред нічого, зруйнованого війною. Після Іловайська почав формуватися фронт, лінія зіткнення. Потім були Піски – один із найпотужніших спогадів. Я домовлявся з командуванням 93-ї бригади, щоб потрапити на Різдво 2015 року в Донецький аеропорт. Але, якби мене взяли, не зміг би поїхати хтось із військових. На один ствол було б менше. Тому залишився в Пісках. Заїзд, в якому я міг би бути, виявився останнім. Після були постійні обстріли. Стерся поділ на день і ніч. Під обстрілами йдеш на позицію сповідати, бо хтось чекає. Часто проводив службу під мінометним обстрілом у вщент розбитому приміщенні. В Авдіївській промзоні пригадую простріляні ангари. Вони нагадували мені обсерваторію, зоряне небо. Заходиш, а воно все світиться. Вміти крізь отвори від куль і уламки артилерійських снарядів бачити зорі – значить, зберегти в собі здатність до людяності. Як ви пристосувалися до війни? – Я навчився багато чого. Протягом трьох років довелося ночувати в найнесподіваніших для себе місцях: у болоті, під дощем, у підвалах, в окопах, на дереві, на камені, в закинутих будинках, на столі, під столом. Інколи лежиш, а над тобою земля осипається від обстрілів. Бувало, прокидаєшся у воді: мокрий спальник, мокрі берці. Або: 20 градусів морозу, немає води, щоб помитись, нема чим зігрітися. Або буржуйка димить так, що не маєш чим дихати й вибігаєш надвір. Найбільшим досвідом були Піски у грудні 2014-го. Зима в околицях Донецької області – тумани непроглядні. Шалено бракувало світла. Темрява була така густа, що хотілося прийняти душ, аби змити її з себе. Але і там доводилось орієнтуватися на щось людське, досяжне, аби не створювати для себе додаткових стресів. Хлопці співали під гітару і писали музику. На фронті побачив усю красу українця ХХІ століття. Багато почутого від бійців описав у книзі "Соняхи". Не люблю розповідати ці сюжети, щоб нікого не виокремлювати. Згадаю лиш одну з історій. Вона – про військового, який служив у радянський час у спецназі в Афганістані. Він мав двох синів – рідного і прийомного, сина своїх родичів, які загинули. Рідний син ще до початку подій в Україні виїхав у Москву, на заробітки. Прийомний залишився тут воювати за Україну. Після першої хвилі мобілізації батькові привезли тіло прийомного сина, з якого познущалися вороги. А в цей час рідний син телефонує і каже, що повернувся з Росії і воює за ЛНР. Батько пішов у добровольці, щоб помститися за прийомного сина. Але боїться стріляти, щоб не влучити в рідного. З Андрієм Зелінським домовляємося продовжити розмову ввечері. Він бере важкий наплічник і їде на зустріч із курсантами. – Втома – мій перманентний стан, але я її приручив, – сміється на прощання. – Лекції, конференції, зустрічі. Бувало, п'ять ночей підряд у потязі проводив. Коли прокидаєшся зранку, найважливіше – згадати, в якому ти місті. Як реформується армія? – Армію чотири роки тому не порівняти з нинішньою. Реформа Збройних сил – одна з найбільш вдалих і успішних. У нас з'явилися необхідна зброя і досвід. Але це досягнення здебільшого на рівні м'язів. Українській армії сьогодні бракує душі. Душею війська є лідерство – механізм, на який давно звернули увагу у провідних арміях світу. Доктрина військового лідерства – це формування особистостей, які знають, чого хочуть. Військовослужбовець – одне, а воїн – зовсім інше. Це людина певних цінностей, віддана перемозі над собою, над життєвими обставинами, над ворогом. У становленні характеру воїна важливу роль грає вміння відчувати смак перемоги – найдрібнішої, не тільки на полі бою, а у спорті чи навчанні. Армія у незалежній Україні майже втратила потенціал школи життя з реальним кодексом честі. Поки що дуже часто "честь", "відвага", "патріотизм", "професіоналізм" — це лише слова, які пишуть на білбордах. Війна мала би навчити нас не пускати слова на вітер. – Війна, попри трагізм, створила багато можливостей. Що будемо з ними робити, залежить від нас. Упродовж війни втратили стільки світлих і яскравих людей, що кожному треба подумати, як жити більш яскраво, вдвічі інтенсивніше, вдвічі продуктивніше – за себе і за хлопця, який не повернувся з бою. Більше, ніж російського агресора, нам слід здолати час. У нас його мало, щоб почали ефективно функціонувати державні і суспільні інститути. Обсяг і масштаб реформ, які зараз робимо, мабуть, безпрецедентний для сучасної історії європейських держав. А суспільні трансформації тривають довго й еволюційно. Час грає проти нас. У плані державотворення ми ще наївні й незрілі. Хочемо всього одразу. Щоб був конкретний хтось, хто все це полагодить. Кожні вибори йдемо обирати не функцію, а месію, який здійснить епохальні перетворення. Ми здатні на надзвичайні речі. Але інколи ця наївність призводить до великих втрат. Багато витрачаємо, аби досягти малого. І часто не робимо звичайних речей, щоб досягнути великого. У чому причина? – Майдан не запропонував тексту, правил, озвучених цінностей. Усе, що залишилось на четвертий рік після нього – це суто особисті враження, досвіди, переживання. Ми вже забули, за що стояли? – Ще ні. Але це неминуче станеться, якщо не буде інституційного оформлення цінностей. Інституційна пам'ять, – це постійна слабинка українського народу. Тому державність у нашій історії була радше винятком. А її втрата – закономірністю. Ще не знаємо, в якій Україні будемо жити. Нам бракує слів і образів для нашої перемоги. Абстрактних перемог не буває. Кожна має конкретні координати. Перемога – це не просто припинення вогню на лінії зіткнення. Перемога – це мета, до якої ми вирушили після Майдану. Як змінюється характер війни? – Я розрізняю три етапи періоду бойових дій в Україні. Перший – етап великого ідеологічного хаосу. Тоді військовослужбовці й добровольці часто питали себе: "Що відбувається? Що я тут роблю?" Другий – етап, коли війна стала затягуватися. Усі негаразди українського суспільства проявляються й у війську. Третій етап – поява професійної армії, контрактної служби, людей, які добровільно і свідомо беруть на себе відповідальність. Яким є нинішній етап на фронті? – Обстріли локалізувалися і не такі інтенсивні. Дехто вважає, що тепер про зону конфлікту можна забути. Це – небезпечно. В разі нашої перемоги чи довго зону окупації очищатимемо й інтегруватимемо в Україну? – Не ми перші. У світі розбитість і зраненість бували значно глибшими. Історія Європи – це століття невпинних воєн і постійної ворожнечі. А сьогодні не можна уявити війну між одвічними ворогами Німеччиною і Францією. Євросоюз отримав Нобелівську премію миру за те, що протягом 60 років на його території не було війн. Змогла Європа – зможемо і ми. Ми – теж Європа. Які політичні події за цей рік вас найбільше здивували чи порадували? – Безвіз. Це спосіб інтегруватися в європейський цивілізаційний простір. Європа міняється, і не в усьому – у кращий бік. Чимало хто каже, що треба вибудовувати власну національну ідею. – Епоха великих ідеологій минула. Вони народжувались наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть. Більшість із них довели свою небезпечність. Для нас Європа – це більше ніж безвіз чи зона вільної торгівлі. Європа нам потрібна як система цінностей, аби ми стали Україною – країною вільних і рівних можливостей, демократичною державою. Ви кажете, що нашому суспільству притаманний страх. Чого боїмося найбільше? – Страх брати відповідальність за своє життя і за життя країни. Страх невдачі. Він зроджений досвідом невдач. Страх бути успішним і страх бути собою. Можемо розпочати щось надзвичайне, але потім лякаємося і не доводимо до кінця. Це – один із наслідків радянського минулого. Нам на всіх рівнях бракує ініціативності й творчості. Живемо в дуже сірому суспільстві. Опускаєтеся в метро – і це сірий простір. Окрім реклами, що строкато кричить до споживачів. Живемо ж ми нестрокато. Навіть в одязі відсутня яскрава барва. На мені – чорний колір. Він упевнений і справжній. А от сірі тони – це відсутність чітко вираженого характеру. Боїмося вирізнитися. У чому секрет яскравого життя? – Я – священик і чернець. Відтак молитва і духовне життя – джерела, звідки для мене з'являється сенс усього, що роблю. Важливим є якісне, емоційне спілкування з друзями. Ранкові чи вечірні пробіжки – для мене можливість відпочити. Я люблю рух. Воїн – це людина, яка перебуває в постійному русі до чергової перемоги. Потрібно долати одновимірність життя і вузькість світогляду. Живу чотири життя – як капелан, священик, викладач і політолог. Ці різні види діяльності вимагають іншого одягу, іншого місця, іншої мови. Ось мої здобутки, – отець Андрій дістає з кишені жолудь і камінь. – Минулого тижня був у Греції на конференції. Жолудь підняв у Фермопілах, на місці загибелі 300 спартанців. Для мене він є символом стійкості і витривалості. А камінець виколупав із дороги в стародавній Спарті. Автор: Валерія РАДЗІЄВСЬКА, Юлія ПАСІЧНИК, фото: Сергій СТАРОСТЕНКО та Християнська служба порятунку  Gazeta.ua