У третьому кварталі минулого року нерухомість у Чехії подорожчала в порівнянні з аналогічним періодом з минулим роком на 12.3%. Це один з найшвидших показників по усьому ЄС. Одразу за Чехією з цінами наступають Ірландія та Португалія, а ще Польша, Угорщина і Нідерланди. В свою чергу в Італії ситуація складається інакше - там житло, навпаки, стало дешевшим. Середній показник подорожчання нерухомості по ЄС - 4.6%. Що стосується європейських країн, що не входять у ЄС - то у Норвегії наприклад ціна зросла на 2.3%, а от у Ісландії аж на 22%, що перевищує коефіцієнт навіть у Чехії. Що стосується самої Чеської Республіки, то ціна найшвидше зростає у Празі і Брні. Ми порівняли коефіцієнт зростання з минулим роком, але якщо взяти зростання за кілька років, наприклад порівняти з 2015 роком - ціна зросла на 21%. Ще 2 роки тому за новобудову у Празі можна було заплатити 60 тисяч крон за м², але вже наприкінці 2017 року ціна за таку ж саму квартиру склала 85 233 крони за м². Якщо попит і надалі буде перевищувати пропозицію, то у 2018 році, середня вартість за м² може зрости до 100 тисяч крон.  У Празі найдешевшими на сьогодні залишаються квартири в районах Прага 9 та Прага 4, тут вони дешевші приблизно на 20 % в порівнянні із іншими районами міста. Місцева влада дозволяє забудову не лише околиць, але й центру міста. Це стосується побудови житла на місці невикористаних підприємств і залізничних станцій. Тішить те, що місцева влада не видає дозволи на забудову житлових комплексів на місці зелених масивів і парків. Прага і надалі залишається зеленим містом з безліччю парків та відпочинкових майданчиків.   Дефіцит пропозицій – одна з характерних особливостей нинішньої економічної ситуації в країні.  Наприклад у Празі в грудні 2017 року було виставлено на продаж на первинному і вторинному ринку житла 2900 квартир, але реальний попит на них склав близько 6 000. Ціни в Чехії, як і раніше дуже відрізняються в залежності від регіону. Найдорожчі квадратні метри, після Праги - в Брні, у районах навколо столиці і в місті Градец-Кралове. Найдешевші (у 5,5 разів) в Усті над Лабем. Експерти зазначають, що зростання починає сповільнюватись, оскільки відсоткові ставки у банках починають зростати і умови отримання іпотек стають дещо складнішими.   Так, чи інакше, на сьогоднішній день, вигідніше придбати власне житло в Чехії, використовуючи іпотеку, ніж платити гроші за оренду квартири, чи будинку. Чеський національний банк рекомендує іпотечне кредитування з обмеженням 80% вартості від ринкових цін, решта грошей мають бути виплачені з власних коштів, або, що також можливо, за допомогою іншого кредиту. Для прикладу візьмемо квартиру у Празі площею 65 м², середня вартість такої квартири у хорошому районі буде десь 4,3 млн. крон(172 тисячі євро). При іпотечному кредиті 80%, де термін виплат можна встановити на 30 років, ви виплачуватимете банківські внески в розмірі 15 000 крон (600 євро) в місяць.  Оренда такого житла у Празі щомісяця вам обійдеться більше 17 000 крон (680 євро). У Брні таке житло площею 65 м² вартує приблизно 2,6 млн. крон. Оренда коштує десь 11 500 (460 євро) в місяць, а банківський внесок складе 9 500 крон (380 євро).   Якщо ви вирішили, або плануєте у майбутньому взяти іпотечний кредит в Чехії, з впевненістю рекомендуємо вам звернутись до досвідченого професіонала в області кредитування: Іпотечного та інвестиційного фахівця Юрія Остафічука tel.: +420 777 08 19 19 email: jurij@ostafichuk.cz В його портфоліо (15 банків, 6 Stavební Spořitelen, 23 страхових і 18 інвестиційних фондів), він проведе детальний аналіз всього банківського ринку Чехії і знайде для вас оптимальний варіант іпотеки, чи позики. Для користувачів UAPORTAL діють окремі знижки на послуги.  

КОМПАНІЯ REGABUS, лідер на маршруті «Чехія-Україна»,з 7 лютого розпочала акційні тижні. Акція триватиме з 7 по 28 лютого 2018 року! Кожен пасажир 145 маршруту «Чернівці-Прага» стане учасником НЕБУВАЛОЇ ПІЛЬГОВОЇ ЛОТЕРЕЇ! 5 ЗВОРОТНИХ КВИТКІВ з 20% ЗНИЖКОЮ аж до 31 березня будуть розіграні на кожному рейсі в кожному автобусі! 5 ПАСАЖИРІВ ЩОДНЯ ГАРАНТОВАНО отримають ці щасливі квитки! ПОСПІШАЙТЕ СКОРИСТАТИСЬ УНІКАЛЬНОЮ МОЖЛИВІСТЮ! -------------------- КОМПАНІЯ REGABUS. Кожен квиток – щасливий:) 

До третьої річниці проведення Дебальцевської операції на українському Донбасі пропонуємо чеській діаспорі і не тільки… ознайомитися з деякими фактами щодо неї. Впевненні, що не всі з вас знайомі з реаліями оборони Збройними Силами України Дебальцевського плацдарму, які підтверджуються фактами та очевидцями, а не впевненими у “вічній зраді”песимістами-дописувачами…   Перед викладенням деяких фактів, в якості преамбули, наведемо вислів безпосереднього учасника подій, режисера документального фільму «Дебальцеве», Євгена Степаненка: «… коли наш Президент в Артемівську (у 2015 році) казав, що ми перемогли, ми у нашому військовому шпиталі дивилися на це і не розуміли. Пройшов рік, і я розумію, що це дійсно була перемога. Я розумію, що Дебальцеве виявилося тим самим наріжним каменем нашої Української армії і нашої сучасної Української держави. Ми показали, що ми можемо, вміємо і воюємо. І це було так важливо і в Мінську, і важливо для нас – стримати ворога там, у Дебальцевому, і вийти достойно».   Тепер до фактів.   1. Дебальцевська операція проводилась в умовах нахабних і брехливих дій Росії на переговорах із Західними країнами. Під час мінської зустрічі «нормандської четвірки» в ніч з 11 на 12 лютого 2015-го, де президенти України, Росії, Франції і Німеччини досягнули домовленості щодо завершення конфлікту, російське військо різко збільшило чисельність на підступах до Дебальцевого.Росія там сконцентрувала до восьми груп своїх регулярних (!) частин (аналіз ГШ ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року). Про готовність України до такого сценарію свідчить те, що у день, коли почався завершальний етап виводу наших підрозділів, Дебальцеве вже залишило 80% військ. Це спростовує міф російської пропаганди про повне блокування ворогом українських підрозділів. Насправді, 19 лютого, практично за добу, останні вже перебували на завчасно підготовлених позиціях.   2. Операція з виводу частини підрозділів з Дебальцевого була плановою та організованою. Поставлені завдання Збройні Сили України виконали повністю. Нашим воїнамвдалося зупинити просування противника вглиб території України. Причому Українське військо забезпечувало не лише власний відхід, а й евакуацію цивільних громадян. Із району бойових дій вдалося вивезти близько 5 тисяч людей (аналіз ГШ ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року). Абсолютна більшість з тих, хто виявив бажання евакуюватися, відмовився виїжджати на території, які контролював окупант. Утримуючи головні дозори, завдаючи удари ворогу та, водночас, організувавши виведення не тільки військ, а й цивільного населення з району Збройні Сили України довели, що Дебальцеве перебувало під нашим контролем, жодного оточення не було, наші частини та підрозділи вийшли планово та організовано. Залишивши бойові дозорні пости і відвівши їх на нову лінію оборони, залишили собі плацдарм для оборони держави. Цими діями була посоромлена Росія, яка ще й вимагала від українських військових скласти зброю, підняти білий прапор і здатися в полон. Українські військові з честю підтримали високе звання захисника Вітчизни і вийшли з Дебальцевого за наказом Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, після того, як російські військовослужбовці заборонили представникам ОБСЄ рухатися в Дебальцеве для того, щоб засвідчити нашу готовність почати відведення важкої артилерії, важкої техніки і продемонструвати відсутність оточення. Вони знали, що це неправда, вони цього боялися, і ми це продемонстрували і довели своєю операцією.   3. Кремль маніпулював інформацією щодо подій біля Дебальцеве у 2015 році. Жертвами цих маніпуляцій також стали й громадяни України, особливо ті, хто продовжував отримувати інформацію, що поширювалась російськими ботами у мережах “ВКонтакте” та “Одноклассники”. Як це було? Відповідаємо – коли йшли мінські перемовини, а Україна вийшла з односторонньою ініціативою припинити вогонь, пропагандистські каналистворювали враження втечі української армії із Дебальцевського виступу та формували у цільової аудиторії російської пропаганди думку про те, що захоплення міста із околицями є результатом наступу «шахтарів» та «трактористів», нівелюючи роль російської військової компоненти. Російські ЗМІ також мовчали про реальну картину того, де відповідно до Мінських угод повинна перебувати фізично лінія розмежування. Засоби масової інформації Росії в ті дні застосували процедуру заміщення. Картинка нібито розгромного «вигнання» українських військ із Дебальцевського плацдарму гасила незручні питання внутрішньої (російської) аудиторії про свої втрати й страшну ціну наступальної стратегії. Насправді потужні удари української артилерії виснажували противника, утримували основні його угрупування на відстані, достатній для практичного виведення частин ЗСУ в безпечні та вигідні з тактичної точку зору позиції.   4. Навіть в умовах відведення сил під артилерійським вогнем окупантів, українські воїна завдали нищівної поразки російським регулярним збройним силам на Донбасі. У період з 24 січня по 19 лютого в результаті вогневого ураження окупант під Дебальцеве поніс значні втрати:особового складу – до 870 осіб; ракетно-артилерійського озброєння – близько 50 одиниць, бронетанкової техніки – до 110 одиниць, автотехніки – 24 одиниці (Аналіз бойових дій в ході зимової кампанії 2014 – 2015 років ГШ ЗСУ). Україна вже мала тоді військовий потенціал, аби дати гідну відсіч ворогу. Ось лише один приклад – танкісти 1-ї окремої танкової бригади на трьох «Булатах» під час Дебальцевської операції під Логвіновим прийняли бій з переважаючими силами ворога на новітніх Т-72Б3. Вони знищили 8 російських танків, не втративши жодного свого.   5. Дебальцевський плацдарм був і досі є нашим. Відповідно до схваленого в Мінську Меморандуму від 19 вересня 2014 року, який фіксує лінію зіткнення, Дебальцеве повинно бути під контролем України, як і вся інша земля аж до кордону із РФ.   Українське військомогло довше втримувати Дебальцевський виступ, проте ціною більших жертв. Але для України важливим є життя кожного її громадянина. Ми не РФ, що використовує своїх солдатів як «гарматне м’ясо», використовуючи таку практику в чеченських кампаніях, а тепер в Україні й Сирії.   Ми будемо пам’ятати кожного, хто захищав кожен блокпост, кожного, хто віддав своє життя для того, щоб Україна була вільною!    ДОВІДКОВО: Склад восьми батальйонних тактичних груп Збройних сил РФ, зосереджених на тимчасово окупованих територіях України навколо Дебальцеве (аналіз ГШ ЗСУ щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року): 20-а окрема мотострілецька бригада (м. Волгоград) Південного військового округу – в районі Горлівки; 21-а окрема мотострілецька бригада 2-ї армії Центрального військового округу (Тоцкоє, Оренбурзька область) – у районі Єнакієвого; 28-а окрема мотострілецька бригада 2-ї армії Центрального військового округу (м. Єкатеринбург) – у районі Брянки і Стаханова; 32-а окрема мотострілецька бригада Центрального військового округу (с. Шилово, Новосибірська область) – у районі Єнакієвого; 138-а окрема мотострілецька бригада (Камєнка, Ленінградська область) 6-ї армії Західного військового округу – в районі Сніжного і Тореза; 200-а окрема мотострілецька бригада (Печенга) Північного флоту Об’єднаного стратегічного командування «Північ» – у районі Фащівка, Нікішине, Кумшацьке; 13-й танковий полк 4-ї танкової дивізії 1-ї танкової армії Західного військового округу (Наро-Фомінськ) – у районах Новосвітлівки, Кіровського, Єнакієвого; 104-й десантно-штурмовий полк 76-ї десантно-штурмової дивізії (с. Черьоха Псковської області) Повітряно-десантних військ РФ – у Георгіївці та Горлівці. Поблизу Тореза, Сніжного, Шахтарська, Донецька були розгорнуті засоби ППО й підрозділи РЕБ регулярних частин Збройних сил РФ.   За матеріалами Міністерства оборони України та представників Українського волонтерського руху. Фото та докази військових злочинів російських регулярних військ на Донбасі використані з дослідження Канадської недержавної організації “Prometheus”     January 28, 2015. Special forces soldier of the 3rd Brigade of GRU poses with the Russian “Val” rifle. The photo had this comment added: “Before the assault on a height… In 2 hours I will be 300.” (“300” denotes troops wounded in action.) The soldier was wounded at 15:30 while attacking the height 307.9 near the village of Sanzharivka, Donetsk Oblast. https://goo.gl/Uw4Whf   February 2, 2016. Fire range exercise by Russian militants at the village of Manuilivka, near Chystiakove / Torez, Donetsk Oblast. The photo shows the Russian 2B26 MLRS based on Kamaz-5350 truck, which is not in service in the Ukrainian Army and is a direct proof of weapon deliveries from Russia. https://goo.gl/RuhNj6     Summer 2015. The photo shows the modern Russian EW system RB-314B “Leer-3” in Donetsk. It was also seen in videos taken in March 2016 in Donetsk suburbs. The system includes Russian “Orlan-10” UAVs. It is used for jamming GSM end user devices, signals intelligence, and imitation of cell tower operation. It is also used to send text messages. https://goo.gl/qQ4Dmf     August-September 2014. Anton Dmitriyev and Sergei Malafeyev, servicemen of the 44th training tank regiment of the Russian Army (military unit 30616-8, part of the 467th District Training Center), next to the road sign on the village line of Chervonosilske, Amvrosiivka Raion, Donetsk Oblast. The village is located   12km away from Ilovaisk, where heavy fighting took place in August 2014. https://goo.gl/FKskkT  

В питанні історичної пам’яті німці, здається, протилежна крайність від поляків та українців. Глава МЗС Німеччини про зміни в польському законодавстві заявив: "Немає ні найменшого сумніву в тому, хто несе відповідальність за табори смерті, управління ними та вбивство мільйонів європейських євреїв, а саме - німці. Організоване масове вбивство було вчинено нашою країною і ніким іншим». В мене був пізнавальний діалог щодо власної статті, яка мала (має?) бути опублікована в виданні німецького університету. Стосується гучної справи Хасевича-Стекляра. В The Guardian свого часу про цю справу написали, що, мовляв, націоналісти на чолі з Володимиром В’ятровичем переслідують в Україні єврейського ветерана. (Агент НКВД Стекляр, який в 1952 дав наказ вбити Ніла Хасевича, помер буквально два тижні тому) «Ну, то як, справді влада переслідує єврея-ветерана?» «Розумієте, тут насправді цілком байдуже, чи він єврей, чи росіянин, чи українець. Мова про те, що він вчинив злочин. Його розслідують. Буде видно» «Але ж він єврей?» «Це немає значення. Він агент НКВД» «Але ж єврей?» «Сам він писав, що українець» «Тобто ви не впевнені? Підкресліть, в тексті, що він, можливо, єврей» Так віз і нині там. Текст досі не опублікований. Але це все я до питання об’єктивності. В німців одна крайність, яка, мені здається, іноді межує з мазохізмом – в поляків тепер інша. Вони тепер святі та божі. Ніби не було єврейських погромів під час війни (Єдвабне, 1941) чи навіть після (Кєльце 1946). Власне, руками поляків. Так само і з Україною. Можна до хрипоти сперечатися, як називати події на Волині і чи був тоді справді виданий централізований наказ УПА. Але факт погромів є – з цим нічого не зробиш. В цій війні не було «білих» персонажів. Ті, хто сприймаються позитивно з одного боку фронту, ніколи не будуть так сприйматися з іншого боку. Чи АК чи УПА. Чи Бандера чи раніше Пілсудський. Кожна воююча сторона має своїх героїв. Спроба показати, що хтось був тоді «чистішим» за інших - в принципі неможлива. У всіх головних персонажів ІІ СВ руки в крові. Всюди були вбивства, погроми і колабораціонізм. В Польщі, в Україні, в країнах Балтії - де завгодно. В цій дискусії просто не може бути спільних знаменників – за визначенням. Є лише герої по один бік фронту. І варто це вже зрозуміти. Інакше нічого доброго очікувати не доводиться.

Приїхати в Грузію необхідно кожному, хто живе подорожами, нескінченно вивчає історію, відкритий для нового світу і готовий приймати його таким, яким він є без ілюзій і прикрас. Тбілісі - не тільки як столиця, а саме як мекка грузинської культури і історії заслуговує на окрему увагу і повільне занурення в себе. Не поспішайте за два-три дні переглянути це місто. Віддайте Тбілісі мінімум тиждень і ви залишитеся йому безмежно вдячні за все, що він з вами зробить. Так само, як і я в 2016 році, коли побувала в цьому прекрасному місті разом із родиною. Тбілісі – თბილისი (грузинською– тбілі – теплий). Це ім'я місто отримало за часів правління свого першого царя Вахтанга. Саме він, за кількома легендами, дав таку назву поселенню через теплі джерела, які били і продовжують бити з надр тбіліських гір. Тбілісі - друга столиця Сакартвело (грузинською - Грузії), першою була Мцхета - прекрасне містечко, розташоване неподалік. Тбілісі - стародавнє місто, історія якого сягає в 5 століття нашої ери. Архітектура Тбілісі ввібрала в себе всі тонкощі східного стилю, монументальних середньовічних споруд, будинків в стилі бароко, помпезних будівель сталінського періоду і сучасних космічних будівель, які однаково хвилюють очі, як вдень так і вночі. На фото: панарамний вид на Тбілісі У Тбілісі можна відвідати, як мінімум 20 пам'яток. Атмосфера міста Незабутне знайомство з Тбілісі починається на вулицях міста. Тут необхідно просто гуляти, щоб відчути аромати квітучих вулиць, хачапурі, хліба, фруктів, приправ і слухати як кричать грузинські діти, сміються і лаються грузинські жінки і чоловіки, сігналять поліцейські і співають горлиці. Проте все, що буде попадатися на очі злегка розчаровує і навіть засмучує. Старе місто, яке зберігає колорит і самобутність Тбілісі, занепадає прямо на очах.  На фото: вулиця в центрі міста та магазин де продають і печуть хліб Стіни багатьох будівель просто розвалюються. Незліченні прибудови та надбудови, зроблені тбілісцями багато років тому на вже і без того старих будівлях, просто відмирають. Частина цих будинків покинута мешканцями. Деякі з них призначені під знос. На місці знесених будуються нові для приватного використання. Дуже популярні тут  відновлені домівки під хостели, готелі, апартаменти. Також в місті йде активне будівництво доріг, підземних переходів, реконструкцій фасадів. Дуже відчувається рівень безпеки. У Тбілісі можно спокійно гуляти по нічних вулицях, забувати свої особисті речі де завгодно, залишати не закритими двері машин і будинків - поліція контролює вашу безпеку дуже чітко. У кожній авто - пробці, в незаконній парковці обов'язково з'явиться автомобіль правоохоронців і, не дивлячись на статус водія, його оштрафують, евакуатор забере це залізне «чудо» на штраф-майданчик.  На фото: центральна площа міста біля річки Але водії в Тбілісі дуже темпераментні. Їзда в цьому місті вельми екстремальна. Якщо хочете взяти машину на прокат і їздити по Тбілісі, беріть, якщо ви володієте тбіліським стилем водіння. Також, потрібно вдумливо переходити дорогу. Краще показати водіям на пішохідному переході, що ви збираєтесь йти, і тоді перемога буде на вашому боці.  Дивує в Тбілісі кількість європейських праворульних машин. Як розповіли місцеві жителі причина в тому, що в Грузії мінімізовано мито на ввезення іноземних автомобілів. Тому сюди стікаються машини всіх видів і конструкцій за дуже низькою ціною. У Грузії хороший автомобіль, не новий, можна купити за три тисячі доларів, тоді як в Україні це просто неможливо. Якість доріг в Грузії і Тбілісі - практично ідеальна. Зараз в Тбілісі їх продовжують будувати, ремонтувати по необхідності, підтримувати на гідному рівні. На фото: панарамний вид міста  Панарамний Тбілісі Найбільш незабутніми враженнями для мандрівника будь-якого віку стануть види міста з висоти пташиного польоту. Їх можна побачити по-різному: - на канатній дорозі, яка перетинає Мктварі або Куру, сучасний парк і старе місто - з гори біля символу Матері Грузії - з гори Мтацмінда (там кілька переглядових майданчиків) - з лівого берега Кури - з території Собору Святої Трійці На фото: парк Ріке та канатна дорога В подорож до Тбілісі можна сміливо брати з собою дітей. У цьому місті вони не занудьгують. Кілька парків, канатна дорога, фунікулер, парк-розваг, зоопарк, в якому живе бегемот-утікач і цілих два слона, залишать у дитини незабутні враження. Що приємно, так це те, що українців тут приймають як своїх. "Аааа - Україна", - кажуть грузини протяжно й сумно посміхаються. Деякі наливають вино, деякі погладжують по плечу, а деякі розливаються в тирадах про те, що вони патріоти України і прекрасно розуміють, хто напав на нашу країну, тому що самі втратили близьких та рідних у війсьовому конфлікті із Росією. Чого немає ніде, а є тільки в Тбілісі!  Будь-яке сучасне фото Тбілісі вже неможливе без, як мінімум, двох дивовижних будівель епохи Саакашвілі. Це міст Миру, найбільший в світі Будинок Юстиції і парк Рікі. Міст Миру - проект італійського архітектора Michele De Lucchi. Виглядає, як хвилеподібне диво зі скла і металу, яке і вночі і вдень просто вражає. Увечері міст підсвічується 30 тисячами лампочок. Це інтерактивна світлова система на двох парапетах моста Миру, яка за допомоги азбуки Морзе щогодини зображує один з елементів таблиці Менделєєва, який є в людському організмі, бо свідчить тим самим про те, що всі ми єдині, не дивлячись ні на що. На фото: мост Миру Парк Ріке- також, в рейтингу сучасних чудес Тбілісі не поступається позицій. Сучасні кам'яні скульптурні композиції: лавки, доріжки, клумби, фонтанчики, непрацюючі щупальця концертного залу - вразять будь-якого гостя міста. Сюди сміливо можна приходити з чадом і «зависнути» на цілий день. На фото: парк Ріке Будинок Юстиції - грибне царство, так я його називаю - дивовижна будова. Його розміри вражають, так само, як і функціональність. Тут об'єднані такі організації, як Палата нотаріусів Грузії, Національне агентство публічного реєстру, Агентство цивільного реєстру, Національний архів і Національне бюро по виконанню. Мета Будинки Юстиції - видача документації та здійснення обслуговування, що знаходиться у відповідальності держави. Будинок Юстиції об'єднує понад 300 сервісів. На фото: дім Юстиції Вражає своєю величчю і красою президентський палац, розташований в історичному районі Тбілісі - Авлабарі. Його можна розглянути тільки з протилежної частини міста. Підхід до палацу надійно захищений високим муром і охороною. По дорозі вище можна потрапити в найвеличніший і високий храм Грузії - Собор Святої Трійці. Гостю храмового комплексу відкриються християнська символіка Грузії - прапор з хрестом Святої Ніно, яка хрестила Грузію, колони, як символи 12 апостолів, каплиці, розкішні клумби, павичі, квіти, чудовий вид на Тбілісі і, звичайно ж, сам храм, усередині якого безліч безцінних старовинних ікон, розписаних в різних техніках і стилях. Ну і на завершення не можу не відзначити, що кожному гостю міста просто необхідно потрапити на вулицю Шавтелі. Тут ЖИВЕ театр дивовижної особистості - сценариста, художника, скульптора, режисера - Резо Габріадзе. В цьому театрі історії розповідають ляльки - маріонетки. Діти до 12 років на це дійство не допускаються, хоча, як мене, саме дітям вкрай необхідно розуміти всю не банальність та психоделізм цих вистав. На фото: фрагмент спектаклю в театри Різо Габріадзе На фото: вежа біля театру Різо Габріадзе Буквально в двох метрах від театру криво визирає вежа, яку придумав Габріадзе. Вона виконана з вмираючих тбіліських будинків, цим останкам несказанно підкортило, вони будуть продовжувати свою історію вже в казковому виконанні. На вежі є кахлі розписані Резо, величезний годинник, міні-сцена для вистави, а під куполом вежі ніша, в якій кожну годину з'являється Ангел і відбиває молоточком в дзвін час. О 12:00 і 19:00 на сцені вежі з'являються ляльки, які проїжджаючи по колу показують, яке швидкоплинне і банальне наше життя.  Отже, щоб розфарбувати життя яскравими кольорами, потрібно обов'язково приїхати в Грузію і в першу чергу в Тбілісі. Там ви дізнаєтеся про Святу Ніно і її унікальні хрести, послухаєте грузинський спів, спробуєте справжні грузинські страви, побуваєте в храмах, де продовжують відбуватися чудеса. Проїдете в одному вагончику фунікулера з галасливою ватагою грузинських дітей і з представниками вищого світу Тбілісі, тому що тільки так можна дістатися до топових ресторанів грузинської столиці і парк розваг на горі Мтацмінда. А якщо буде час, то обов'язково вийдіть на півдорозі з вагончика фунікулера, і сходіть в старовинний храм Мама Давіді, побудований в місці, де жив Святий Давид - один з засновників християнства Грузії.    Безумовно описати в одному блозі все, що мені вдалося побачити і відчути в Тбілісі - неможливо. Звичайно ж, в пам'яті кожного гостя цієї дивовижної країни залишаться свої спогади. В моєму серці назавжди тепер є місце для теплої, гостинної, простої і доброзичливої Грузії. Яку охороняє віра в Бога, Свята Ніно, Матір Грузія, Георгій Побідоносець, вірний народ і прекрасний Кавказ, який ви побачите з ілюмінатора, якщо не встигнете піднятися в гори, покидаючи цю райську землю. І нехай суворі, колючі, крижані гори, нагадають вам стражників, які оберігають свою Грузію і всіх, хто є її частиною.  საქართველო - Сакартвело, ти прекрасна! Автор: Наталя Мізюкіна

«Хто володіє інформацією, той володіє світом», - Вінстон Черчилль. Цю найпоширенішу тезу добре знають власники українських ЗМІ, більшість з яких представляють олігархічний та політичний "істеблішмент" країни. Політика є центром всіх рішень в Україні. І саме інформація у всіх її проявах та напрямках є основним інтересом тих, хто утримує владу. Трендом у сфері медіа-власності протягом 2017 року стало збільшення використання складних офшорних структур та збільшення впливу політиків на аудіовізуальні ЗМІ. Однак перелік власників ЗМІ не мінявся вже кілька років. Пише Інститут масової інформації. Дослідження "Політичної критики". Телеканали: Результати моніторингу концентрації ЗМІ показали, що найбільш концентрованим в Україні є ринок радіомовлення та телевізійний ринок. 76% аудиторії телеканалів покривають 4 компанії, пов’язані з одними з найбагатших людей країни: Віктором Пінчуком (СТБ, ICTV, «Новий канал», QTV, M1, M2) — 21,68% ефіру, Ігорем Коломойським (1+1, «Плюс Плюс», 2+2, ТЕТ, «Бігуді», УНІАН) — 20,49%, Дмитром Фірташем («Інтер», НТН, «Мега», К1, К2, Zoom, «Enter-Фільм», «Піксель») — 21,42% та Ринатом Ахметовим (ТРК «Україна», «НЛО TV», «Індиго ТВ») — 12,66%). Радіо: Ще більш концентрованим виглядає ринок радіомовлення, де в руках чотирьох основних гравців сконцентровані майже 93% усіх медіа. Зокрема, радіогрупа Віктора Пінчука  «Тавр Медіа» (Radio ROKS, Русское радио Украина, Хіт FM, Kiss FM, радіо «Мелодія», Радіо Relax) охоплює 39,53% аудиторії, Сергія Курченко (Ретро FM, «Наше радіо», Радіо NRJ, «Авторадіо», радіо «П’ятниця») — 30,73%, Анатолія Євтушенко (радіо «Шансон», «Любимое радио», DJFM) — 11,76% і Катерини Кіт-Садової (радіо «Люкс FM», Радіо 24) — 10,21%. Інтеренет-видання: Значно менш сконцентрованим є ринок друкованої преси та Інтернет-видань. Тут частка читацької аудиторії, яку охоплюють 4 найбільші власники, становить 18,60% для друкованих та 17,65% для Інтернет-видань, а найбільшими власниками є Сергій Курченко, Ігор Коломойський, Ринат Ахметов, Олександр Швець, Михайло Бродський, Денис Мозговий та Тетяна Олександрова. ГО «Інститут масової інформації» спільно з міжнародною організацією «Репортери без кордонів» провів своє щорічне дослідження і виявив, що основні зміни у сфері медіа-власності протягом останнього року були пов’язані з телеканалами «1+1», «Еспресо» та «Прямий» (колишній «Тоніс»). Зокрема, у кінці липня 2017 року стало відомо, що частка Ігоря Коломойського в структурі власності телеканалу «1+1» суттєво зменшилася, проте він залишається кінцевим бенефіціаром телеканалу. Згідно з інформацією на сайті Нацради з питань телебачення та радіомовлення, станом на 30 червня 2017 року частка власності Ігоря Коломойського та Ігоря Суркіса склала 24,8655% та 24,65595% відповідно (для порівняння, у квітні 2017 року частки Ігоря Коломойського та Ігоря Суркіса у структурі власності «1+1» складали 57,534% та 24,623% відповідно). Також у поданих «плюсами» до Нацради документах про зміну власності відображені попередньо описані придбання часток у статутному капіталі Олександром Ткаченко та іншими співробітниками «1+1 Медіа», які стали міноритарними власниками телеканалу «1+1» (ставши співвласниками Іноземного підприємства «1+1 Продакшн», яке володіє 30% ТОВ «Телерадіокомпанії “Студія 1+1″»). За даними експертів ІМІ та згідно з даними на сайті Нацради з питань телебачення та радіомовлення, зміни у власності «1+1» стосувалися того, що корпоративні права щодо п’яти офшорних компаній, які контролюють ІП «1+1 Продакшн» (30 % у ТОВ «ТРК Студія 1+1», блокуючий пакет) перейшли від Коломойського до групи фізосіб, кожна з яких опосередковано володіє менш як 10% у телерадіокомпанії. За словами юриста ІМІ Романа Головенка, іноді такі групи фізосіб, між якими подрібнено корпоративні права, ще називають «футбольними командами», оскільки в групі має бути мінімум 11 людей, аби на кожного припадало менше 10%, і тоді особи членів групи можуть не розкриваються у звітності. Ця ж група номінально і опосередковано контролює і телерадіокомпанію «1+1» (зокрема, через CME Ukraine Holding II B.V., Harley Trading Limited та фізособу Мічалакіса Ціцеккоса (Кіпр), що спостерігалося й до цього, але не виключено, що персональний склад групи змінився – однак це не можливо відслідкувати, бо особи членів групи не розкриваються. Іншою важливою зміною у сфері медіа-власності у 2017 році стало придбання Арсенієм Яценюком та Інною Аваковою часток у статутному капіталі ТОВ «Астра фінанс», що на 100% володіє ТОВ «Голдберрі» (телеканал «Еспресо»). Відповідну інформацію було розміщено у Держреєстрі юридичних та фізичних осіб підприємців. Інна Авакова та Арсеній Яценюк стали співвласниками 40% та 30% відповідно, та замінили ТОВ «Новини ТВ», які попередньо володіли 70% ТОВ «Голдберрі» та належали Ларисі Княжицькій (99% ТОВ «Новини ТВ») та Вадиму Денисенку (1% ТОВ «Новини ТВ»).  Ще одна зміна на медіа-ринку стосувалася колишнього телеканалу «Тоніс». Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення 20 липня переоформила сім ліцензій ТОВ «ТК ТОНІС», у зв’язку зі зміною власників, кінцевого бенефіціарного власника, пов’язаних осіб, логотипа, складу редакційної ради, адреси студії та програмної концепції мовлення. Відповідно до повідомлення Нацради, одноосібним власником і кінцевим бенефіціарним власником «Прямого» став український політик Володимир Макєєнко (колишній заступник голови фракції Партії Регіонів, у 2015 балотувався на посаду мера Києва від партії «Наш край»). Оновлений канал із логотипом «Прямий» (колишній «Тоніс») вийшов в ефір 24 серпня 2017. За інформацією видання «Українська правда», Макєєнко пов’язаний з оточенням Президента Петра Порошенка. Згідно з даними дослідження ІМІ та «Репортерів без кордонів», політичний вплив на українські телеканали, як і торік, лишається надзвичайно високим. 10 з 11 національних телеканалів, які було обрано для дослідження, прямо чи опосередковано пов’язані із політичними фігурами. Структури медіа-власності у сфері аудіовізуальних медіа лишаються дуже концентрованими — за даними дослідження ІМІ, більше ніж три чверті всієї глядацької аудиторії телеканалів в Україні (понад 75%) припадає всього лише на чотирьох найбільших власників телеканалів (Пінчука, Коломойського, Фірташа, і Ахметова) і так само понад 92% аудиторії українських радіослухачів припадають на чотири найбільші групи радіостанцій.  «Приватні власники продовжують домінувати на медіа-ринку України, і якщо говорити про власників національних аудіовізуальних ЗМІ, то майже всі вони займають місце серед найбагатших людей у цій країні. Не дивлячись на те, що імена медіа-власників відомі в більшості випадків, самі корпоративні структури часто залишаються прихованими через офшорні холдинги та різні схеми. Брак прозорості призводить до того, що українські ЗМІ у редакційній політиці лишаються залежними від інтересів їхніх власників», — заявила виконавча директорка ІМІ Оксана Романюк. В матеріалі використані такі джерела: сайт Інститут масової інформації, Політична критика, фото сайту Укрінформ