У Консульській службі України розмістили рекомендації для українських туристів, які розпочали планувати свої подорожі за кордон. Щоб уникнути ситуації, яка трапилася із вітчизняними туристами у Єгипті, у МЗС рекомендують уважно обирати туристичного оператора. Про це начальник Департаменту консульського забезпечення МЗС України Василь Кирилич повідомив у своєму Twitter. Читайте також: Українці, які застрягли в Єгипті нарешті повертаються додому, – МЗС Ситуація з повернення українців з Шарм-ель-Шейху на Батьківщину врегульована. Та краще було б її уникнути. До подорожі необхідно готуватися,– написав дипломат. Окрім цього, на сайті консульської служби України розмістили рекомендації для українців, які збираються у подорож. Українських громадян просять звернути увагу на такі поради: – ретельно планувати свої подорожі, враховуючи обставини, які можуть непередбачено виникнути;– уважно обирати туристичного оператора, отримати від нього повну інформацію щодо дій у випадку надзвичайної ситуації, контактні дані компаній та осіб, до яких цілодобово можливо звернутися у випадку виникнення форс-мажорних обставин;– уважно вивчити умови контракту щодо надання туристичних послуг;– враховувати безпекову ситуацію в країні, ситуацію в міжнародних аеропортах, через які здійснюватиметься подорож;– зареєструватися на веб-ресурсі Департаменту консульської служби МЗС України "Добровільна реєстрація українських громадян при подорожах за кордон" ("ДРУГ"), який є ефективним інструментом попередження, за потреби – розшуку та надання сприяння громадянам України в разі надзвичайних подій за кордоном. Вам буде користо прочитати: Друг, якого краще завжди брати з собою у подорожі Окрім цього, у консульській службі описали, що слід робити, якщо форс-мажор трапився у міжнародному аеропорті:– слід невідкладно встановити зв’язок з туроператором, авіаперевізником або їхніми представниками в країні перебування, відповідними аеропортовими службами, з’ясувати причину затримки (скасування) рейсу, перспективи та шляхи вирішення питання, отримати інформацію про порядок розміщення в готелі, надання медичної та іншої необхідної допомоги;– інформувати про актуальний стан ситуації родичів або знайомих в Україні;– невідкладно зателефонувати на "гарячу лінію" посольства або консульської установи в країні перебування аеропорту, або на цілодобову "гарячу лінію" МЗС: +38 044 238 16 57.  foto: Pixabay

У Празі вчора розпочав свою роботу 24-й міжнародний книжковий ярмарок "Світ книги", який вважається другим найбільшим за розміром у Європі. Фестиваль триватиме до 13 травня. Як на справжньому святі книги себе презентує Україна, ми розповідатимемо вам в коротких оглядах.  Як повідомляє кореспондент Радіо Свобода, на цьогорічному фестивалі Україна, на відміну від попереднього року, представлена цікаво і різноманітно. На полицях українського стенду – книжки й альбоми відомих видавництв "А-ба-ба-га-ла-ма-га", "Наш формат”, "Фоліо", «Видавництво Старого Лева», «Комора» й інших. фото: Радіо Свобода   У програмі – авторські читання, дискусії з письменниками і видавцями, презентації нових книжкових видань, в тому числі й у перекладі чеською мовою. У підготовці й реалізації української програми на книжковому ярмарку у Празі взяли участь посольство України в Чехії, Український інститут книги, Чеська асоціація україністів, Міністерство культури України. Почесним гостем фестивалю є Ізраїль, країна, яка цього року відзначає 70-річчя своєї незалежності.  Головна тема зустрічей із письменниками, поетами, ученими, філософами, митцями, чиї книжки представлені на ярмарку, є події XX століття і їх вплив на розвиток світової історії. Також як одну з головних тем ярмарку організатори виділили комікс. На минулорічному, 23-му книжковому ярмарку «Світ книги», українського стенду не було. відео:Радіо Свобода Також Посольство України в Чехії, як один із головних організаторів цьогорічного українського стенду,  на своїх сторінках пише, що для участі у культурній програмі ярмарку до Праги приїхали одні з найцікавіших українських сучасних письменників, публіцистів, перекладачів, культурних та громадських діячів: Катерина Калитко, Ірина Цілик, Артем Чех, Таня Малярчук, Сергій Федорчук, Микита Григоров та Олаф Клеменсен. Учасники українських заходів - також відомі чеські автори – один з ключових письменників чеської літератури Яхим Топол та журналістка, письменниця, громадська діячка Петра Прохазкова. Загалом протягом чотирьох днів роботи ярмарку відбудеться вісім зустрічей з українськими діячами.    Український павільйон після церемонії урочистого відкриття виставки-ярмарку відвідав Міністр культури Чеської Республіки Ілля Шмід, директор ярмарку Радован Ауер та директор державної книжкової інституції Czech Lit Онджей Буддеус. Празький книжковий ярмарок та літературний фестиваль “Світ книги” – це: 642 учасники літературного фестивалю; 556 подій фестивалю; 404 учасники ярмарку; 208 стендів; 3 495 м² площі; 26 країн-учасниць фестивалю та 22 країни-учасниці ярмарку. фото: Посольство України в ЧР  Сьогодні, у обговоренні на тему “Території на межі: культур, епох, цивілізацій, війни та миру”, Катерина Калитко, Ірина Цілик, Артем Чех, Станіслав Федорчук, Олаф Клеменсон, Микита Григоров та Петра Прохазкова поділилися своїми роздумами про війну в літературі ХХІ століття, як книга сприяє маніпуляціям, і як від них боронить, презентували антологію українських письменників Донбасу, читали уривки своїх творів. фото: Посольство України в ЧР Завтра, 12 травня "Україно, давай, Україно!" - презентація книги української письменниці Тані Малярчук "Звірослав", яка перекладена чеською.  О 16:00, на території виставкового центру в малому залі Лапідаріуму Національного музею. Неділя, 13 травня о 10:00 Професійний майданчик. Презентація українського видавничого ринку та неформальна зустріч з чеськими видавцями.  Нагадуємо, що український стенд шукайте неподалеку від входу по правій стороні під номером S104 .  Далі буде...   

Привіт, читачу! Дозволите „на Ти“? :)  Сьогодні, у четвер 10 травня, у Празі розпочався 24-й щорічний книжковий ярмарок – „Світ Книги 2018“. Це міжнародний книжковий фестиваль, участь у якому цього року беруть представники 21 країни, між якими традиційно і Україна. (Підказуємо: український стенд шукайте неподалеку від входу по правій стороні під номером S104 ;-) )     Фото: Svět knihy Praha Цього року участь України на книжковому фестивалі „Світ Книги“ стала можливою зусиллями волонтерів із Чехії та України, практично новонародженого Українського інституту книги, створеному при Міністерстві культури України у вересні-жовтні 2017 року, а також Посольства України у Чеській Республіці. Посол України у Чехії Євген Перебийніс у коментарі для нас сказав: “Ми почали працювати над участю в нинішньому "Світі Книги" одразу після закінчення минулорічного ярмарку. Я особисто кілька разів зустрічався з директором "Світу Книги" паном Ауером, домовлялися про умови, знижки і конкретне місце стенду”. Отже, після багатьох років практичної самодіяльності небайдужих людей, організація українського стенду на “Світі Книги” нарешті вийшла на інституціональний рівень. До Праги приїхали 11 видавництв і декілька молодих сучасних авторів (які? хто? звідки? цікаві. різні. звідусіль. Продивись наш Портал і приходь на “Світ Книги”, аби познайомитись). Посол зауважив, що видавництва самостійно оплачують свою участь у ярмарку, а посольство безпосередньо фінансує участь авторів у супровідних заходах – за рахунок коштів, що МЗС України виділяє на іміджеві проекти за кордоном.       Фото: www.blog-svetknihy.cz Чому це важливо?  „Світ Книги“ – це своєрідний осередок обміну досвідом і світобаченням між видавцями й читачами з різних кінців світу – буквально – від Китаю до Сполучених Штатів. Минулого 2017 року 44 тисячі учасників завітали на ярмарок – подивитись на представлену літературу, придбати книжки, послухати і взяти участь у дискусіях. Без перебільшення скажу, що це – чудова можливість для України.  Чудова можливість познайомитись зі світом і познайомити світ із собою. Нагода показати „пражакам“ і чехам з різних куточків країни, а також гостям міста, що Україна – це не тільки робочі руки, АТО і корупція. Як би не було тривожно, але факт залишається фактом – про це треба говорити. Сучасна Україна – історично молода, недосвічена, розграбована країна. І живемо ми однією ногою у СРСР, а іншою у сьогоденні. (Точніше, свідомістю частини громадян – у СРСР, а свідомістю іншої частини – у сьогоденні). На сьогоднішній день ситуація закордоном стосовно сприйняття України виглядає так: нас по-справжньому знають тільки ті, хто цілеспрямовано цікавиться українським питанням. Для величезної кількості пересічних європейських громадян (не буду заглядати за межі частини світу, із якою маю безпосередній досвід) Україна – це джерело робочої сили – якісної та доступної. Це, звісно, спрощений погляд на ситуацію. Утім, суть його полягає у тому, що сьогодні на наших із вами плечах лежить відповідальність працювати над тим самим іміджем. Українці – амбіційні, українці переймають досвід та втілюють проекти, будують успішні бізнеси, досягають визначних успіхів у спорті, у навчанні, пишуть музику, розвивають кінематограф і розвиваються самі. Щодня. Всупереч усьому негативному. Дуже важливо, аби нас знали і такими. Тоді зможе народитись справедлива повага – з чистого листа з оглядом на те, хто ти є і що ти робиш – а не на основі того, з якого контексту і з якого минулого ти походиш. Ми – не лише героїчне майбутнє і народна творчість. Ми також – теперішнє і майбутнє.  Для цього, звісно, потрібен час. Але ще більше для цього потрібна ініціатива, або принаймні відсутність безініціативності. Тому що ніхто, у жодній країні світу, ані в минулому, ані у майбутньому не здатен змінити імідж України так, як це можемо зробити ми.    Коли ти, читачу, купиш квиток на “Світ Книги” замість того, аби випити кави. Коли я прийду на фестиваль “Калейдоскоп” допомогти із українським стендом. Коли ми запросимо друзів на коцерт молодого українського гурту. Коли наші українські друзі-туристи замовлять екскурсію в українських гідів. Коли кожен із нас не змовчить у відповідь на зневажливі слова стосовно України.   Тоді настане завтра. І тоді ми будемо українцями, а не людьми із українським паспортом або корінням.     З любов’ю, Маргарита Голобродськадля UAportal.cz Фото муралу: Тиждень.ua

 А у UAportal нова авторка - талановита українська письменниця, журналіст, блогер і чудова людина  Дзвінка Торохтушко ( справжнє ім'я Любов Бурак). Її оповідання і огляди без сумніву завоюють ваші серця. Виділіть для себе декілька хвилин відпочину, заваріть горнятко доброї кави, або духмяного чаю, і насолодлжуйтесь весняним оповіданям  "Зелений борщик".  В березні що не день - то сім п`ятниць. Потерпи, Каштанко! Сніг злізе з гір і поскачемо з тобою на свіжу зелень, - зітхав дідо, досипав у ясла вівса і великим дерев`яним гребенем вичісував кобилі гриву.А сніги лежали на горах кошлатими шапками. Від них гори здавались ще вищими, красивими і неприступними. Сніги були високими і розлогими, стежки в них нагадували тунелі лабіринту. Людей, які ходили тими стежками не було видно . Лише шапки пливли над кучугурами.Отак дивишся з вікна, а стежкою через Чернечину пливе шапка дядька Андрія. І сонечко з гори її підсвічує, зайчики по білому снігу пускає. Бо шапка лисяча, руда і блискуча. Дядько її за тридцять карбованців купив на ринку в Дубні років з десять тому. І з тих пір щоразу коло церкви, коли по службі люди говорили про те, про се, хвалився, що такого майстра, як той поліщук, що йому шапку продав, більше ніде на світі немає. Бо той поліщук після вичинки шкур, ще витримує їх тиждень в розчині живиці, дубової кори і секретних додатків, від чого шкура робиться м`якою, хутро блистить, а міль втрачає апетит і оминає шапку десятою дорогою. Мій дідо сміявся з того і казав, що ніяких секретних додатків немає, поліщук просто цюняє в той розчин, як то роблять всі кожум`яки. От шапка і блищить, як собачі яйця.Дядько Андрій невдоволено фиркав, затоптував мовчки недопалка в сніг, брав свою дружину тітку Люсю під руку і поважно йшов з нею до гастроному по недільну чекушку.Тітка Люся теж мала шапку від того поліщука з Дубна, але кролячу, високу і білу. Як сніги в горах. І сама була жінкою чималенькою, високою і пишно в тілі. Як Лиса гора у сніговій шапці.Так вони і йшли березневими сніговими стежками з дядьком Андрієм. Наче дві невеличкі гори поміж Чернечиною І Бонівкою. Одна в білій шапці, а друга - в рудій лисячій. Наче кружалко сонця в отому сніговому безмежжі.А повітря березневе уже пахло весною. Сонечко вставало з-за гір щодня раніше, підіймалось вище і було все теплішим. Ворони покидали місто і довго кружляли в небі галасливими темними зграями. Вербові котики пробивали тонкі шкаралупки бруньок і тягнулись до сонечка. Часом здавалось, що вербовим котикам холодно і вони мерзлякувато дрижать та хочуть назад у бруньках сховатися. То вітер. Теплий весняний вітер залітав у гори. Від його подуву танули сніги і з`являлись перші проталини. А на них - проліски, скороздри, черемша.Дідо зачіпляв Каштанці вуздечку, брав повід і вів кобилу в гори. Приносив додому з тих перших проталин молоду черемшу до хати і бабця пекла до неї свіжий хліб у п`єцові або витомлювала в горщику гречану кашу на оливі з цибулькою.Нестерпно хотілось свіжого і зеленого. А в льоху закінчувались макові ренети і семеренки. Лишались тільки дрібні тарольки і космини. Бабця терла їх з морквою і перемішувала з медом. - Треба ж Гамнові якісь атаміни давати, шоб воно кістками не торохтіло і на людину було схоже. От якби ще було щось від того, щоб язиком не мололо, як дурне...Було смачно, особливо зі свіжим хлібом з п`єцу, але чогось бракувало. Бракувало весни в їжіТому дідо з тими в`язанками черемші... Він був для нас із Питровною символом весни. Уже було можна!Ми взувалися у високі биті валянки з чунями, закутувались у кролячі шуби і йшли танучими заметами до лісу. На Лису гору. Збіглі сніги там лишали за собою темні проталини, їх нагрівало сонечко і молода зелень швидко проростала під скелею. Зелено-брунатні листочки кропиви визирали з-під камінців, обпікали долоні, котрі потім свербіли весь день, але ми набирали рівно півкошика тої кропиви. Бо решту... Трохи збоку на осонні вже пробивалися крізь торішню траву зелені листочки дикого щавлю. Він ріс там невеликою галявиною, трохи схожою з відстані на силует риби. І ми з Питровною гралися в моряків, котрі на ту рибу полюють. Зривали зелені листочки, спочатку наїдались ними до несхочу і ледве не оскоми, а потім набирали до кошика.Молодий щавель пахнув якось так свіжо, тепло і з нотками приморозків... Весною він пахнув.Ми приносили кошика з зеленню додому і просили бабцю приготувати нам...весну. Бабця казала до діда:- Чуєш, Михалку, що каже? Дай мені тут першу таблетку від Гамна, бо воно мене зараз доведе до сказу. Весну варити просить! Я знаю, що то в роддомі винні, бо або вкинули, як воно родилось, або пуповину перетиснули зарано і розум в голову не попав. От воно і сплітає тепер всяке. Скажи їй щось, бо тако як ляпне де на людях, то засміють...Тітка Надя люто підтримувала бабцю і казала, що весну в піст варити не годиться. Бо Бозя нагнівається і пошле заворот кишок, грижу, "пиндицит" і неврожай на огірки. А Гамнові треба заборонити бібліотечні книжки і відправити читати Псалтиря над померлими - то хоч три карбованці за ніч заробить і в гріхи не залізе.- Ціхо, квоки! - Відказував дідо і йшов до льоху.Березень - то був час, коли великодній кабан ще нагулював сало в хліві, а з різдвяного лишились тільки пересолені костомахи, складені в льохові в трилітрових слоїках і закручених металевими кришками. Бо так надійніше. Бо "срань котяча", тобто кіт Васька розледачів і мишей не ловить, тільки нявчить у стрісі.Дідо приносив з льоху слоїк тих костомах і бабця їх ділила на "дві весни". Другу досипала сіллю і дідо заносив слоїка назад до льоху, а першу частину бабця вимочувала тричі в теплій воді і клала до баняка варитись. Давала нам з Питровною дві шумівки, щоб ми збирали накип і піну на бульйоні, а сама ставила на вогонь ківшика з яйцями і чистила картоплю, моркву, корені петрушки і велику цибулину.Ми з Питровною знімали піну в баняку, кіт Васька терся нам об ноги і вимогливо нявчав. А ми хитро переморгувались. Бо приготування весни, то було не просто стравою, то був цілоденний ритуал. І закінчувався він пізно вночі, коли всі вже спали. Окрім нас, тітки Наді і кота Васьки. За участь в цьому ритуалі кіт отримував піну з бульйону, а ми з Питровною після того як бабця випивала другу таблетку від Гамна, ту, що, коли воно її вже довело до сказу - лозину. Але то таке...Коли костомахи уварювались ледь не до стану холодцю, бабця ретельно оббирала з них м`ясо і виколупувала кіствовий мозок.- Для Гамна, щоб воно хоч поїло мозку, раз свого не має. Кістки дідо виносив Рябкові, а все решту бабця складала назад до казана, доводила до кипіння, ми з Питровною знову "штирма лівими дзюравими руками " знімали піну, а бабця клала в казан порізану картоплю і корінь петрушки. Коли вони були готові, заправляла засмажкою з цибулі і моркви і знову давала трохи покипіти. А ми чистили не зовсім вистуджені яйця. Бо їх треба у страву класти теплими. Так бабця казала.У ванькирі тітка Надя чіпляла православні підкови на всі зуби і через них голосно молилася Акафіста до всіх святих, щоб простили оскоромлених грішників, наслали на них тільки грижу, "пиндицит" і заворот кишок, але не допустили неврожаю на огірки. А потім приходила до кухні і казала бабці, що яйця в піст заборонені церковним начальством і монастирськими уставами. Навіть, святий Йов ніколи в піст не їв яєць, бо то є гріхом.Бабця відповідала тітці, що ліпше б вона йшла до монастиря або шукала собі якогось Йова, хай і з пісними яйцями, аби роботящого. Бо дідо вже не годен коло Каштанки ходити, а сама тітка не те, що в кобилах, а і в конях не розбирається, бо до сорока літ так і не нажила собі ніякого скакуна.Тітка Надя казала бабці, що випнуться нам ті яйця в піст боком. І що з тих яєць можна висидіти курчат. На що бабця відповідала, що якби тітка найшла собі такі, що випинаються в хлопа в штанах, то не досиділа б до сивої коси і не переймалась би курячими.- Ціхо квоки! - Гримав дідо. - Ворушіться, бо в мене вже кишки марша грають, зараз слиною вдавлюся. Помру - що без мене будете робити?- Дідусю, ми з Питровною над вами Псалтиряпочитаємо. - Заспокоювала я діда.- Без грошей, - додавала Питровна.Дідо сміявся, бабця хапалась за голову, а тітка Надя дивилась на нас поглядом інвізитора.- Бабцю! Питровна правду каже, що безкоштовно. Бо дідо вже буде неживий, а ви за три карбованці зайця в полі заганяєте. Бабця сплескувала в долоні:- Михалку! Богом прошу: дай мені ту другу таблетку від Гамна, бо воно вже мене до сказу довело!- Бабцю, ну ви ж самі так казали, коли бабу Хтодорчиху ховали і монашка, що вичитувала Псалтиря, взяла з дядька Макара три карбованці...Бабця хапала лозину, але мусила її відкласти, бо в баняку якраз перекипіла засмажка. Дідо йшов надвір і приносив з грядки жменьку маленьких листочків кореневої пертушки, котра зимувала під снігом. А бабця заливала в баняк півлітри сметани, чекала поки закипить, докладала дров у плиту, відчиняла повністю піддувало, щоб був великий вогонь. І щойно в баняку забулькувало і закипало, кидала туди ложку солі, дрібку чорного перцю і всипала, наскубані мною і Питровною кропиву і щавель. Зверху притрушувала листочками петрушки, помішувала великою дерев`яною ложкою і принюхувалась, коли воно буде готове. Бабця готовність всіх страв визначала по запаху.А запах у кухні був такий! Весною там пахнуло...- Борщик готовий, - казала бабця і ставила баняк на на середину столу на стару дерев`яну підставку, помережану кругами від баняків і років.Ми сідали обідати. Тітка Надя демонстративно їла розіргіту пинцакову кашу з квашеною капустою і запивала її простою водою. А ми вдихали, насолоджувались і смакували зелений борщик.- Мозок їж! - Наказувала бабця. - Може він тобі з кендюха до голови зайде.- Який приклад ви даєте дитині? - сичала тітка Надя.- Яйця, м`ясо, сметана в піст!- Якби ти вчасно комусь дала, то мала б уже, може, і своїх дітей. А так тіко на гімні сметану шукєш - відказувала їй бабця.- Ціхо, квоки! - Казав дідо, брав велику скибку домашнього хліба, намащував її черемшою, перетертою з часником і сметаною, вмочав у борщик, заплющував очі і з насолодою смачно сьорбав зелений борщик.Увечері уже вся родина смакувала тим борщем. І у всіх на обличчях блукали якісь теплі, майже сонячні посмішки. Наче бабця і справді приготувала весну.А потім ми з Питровною впрошували бабцю, аби дозволила Питровні в нас ночувати. В теплому запічкові за кухнею, де в маленькому віконечку завжди світив місяць і гойдались гілки старої груші, на яку приліта, певно, так само древній сич і голосно пугукав. Бабця, трішки побурчавши, для годиться, дозволяла. І ми під монотонне муркання кота Васьки чекали ночі, наслухаючи як дорослі вмощуються спати.І, щойно всі затихали, а дідо починав голосно хропіти, рипіли двері до ванькира. Тітка Надя нечутно прослизала на кухню, тихцем знімала з баняка кришку і прямо звідти зачерпувала ложкою зелений борщик. За кожною ложкою тричі хрестилась і шепотіла:" Господи, прости мене грішну... Пошли мені хоч пиндицит, хоч грижу, тільки не допусти, щоб огірки мокляками поставали..."Ми з Питровною давали їй можливість достаньо оскоромитись, а потім лоскотали кота Ваську і він з несамовитим м`явкотом кидався від нас на кухню, впивався кігтями в тітчині ноги і дряпався по ній вгору спочатку на груди, а потім аж до плечей.Тітка голосно скрикувалаі і починала вддирати від себе кота, ложка з дзенькотом падала на долівку.- Чотри б тебе забрали, котяча срань! - Репетувала тітка.- Михалку! - Прокидалась бабця. - Ой! Не витримаю! Дай мені бігом таблетки від Гамна, бо я зараз її приб`ю! - Та що ж ти за Гамно таке! - Озивалась мама. - Ні вдень, ні вночі спокою нема!- Мааа! То не я. То не ми. То тітка борщем оскоромилась і Бозя її Ваською покарав. - То все через ті книжки бібліотечні! - заводила своєї тітка. - Читала б Псалтиря, то, може, б вилюдніла! А ще ви, мамо, зі своїми яйцями в піст і сметаною!...- Іди сама почитай Псалтиря, - відповідала їй бабця. - Може там є адреса якого монаха. Хай і без яєць, аби роботящий був.- Ціхо, квоки! - Буркав з ліжка дідо. - Мені завтра рано вставати, Каштанку на зелене вивести треба.***З тих пір стільки талої води збігло з моїх гір, що, напевно, нею можна було повернути у міжгір`я давнє сарматське море.Але щоразу як надходить березень, мені хочеться весни. Тієї, з розпашілого від жару баняка, з першої зелені, котра пахне так пряно, терпко, тепло. Так рідно.І я варю зелений борщик. Дкивлюсь як мружаться від задоволення мої дівчатиська, як Зайко, точно як колись мій дідо вмочає скибку хліба в тарілку і смачно присьорбує і бачу мої гори. Бачу моє віконечко з місяцем і гілкою груші, на якій пугукає древній, як світ сич. Бачу в тому віконечку високі снігові замети. Бабця казала: виспи понамітало...І мені, здається, що я бачу як стежками по тих снігових виспах бреде до церкви лисяча шапка дядька Андрія. То сходить сонце. Руде, весняне, веснянкувате. Воно розтоплює сніг. Десь там, у небесних горах. Там мій дідо вигулює Каштанку по морозяній зелені, збирає першу черемшу на проталинах. І кропиву, і щавель. І десь там є бабціна грядка з петрушкою, що перезимувала під снігом. І льох зі слоїками костомах від різдвяного кабана.Там моя бабця розпалює п`єца і розпускає опару для хліба у дерев`яних нецьках. А руки бабціні - чорні від праці. І борошно забивається у шморки на долонях. Як сніг...Я знаю, що бабця струшує з рук борошняний пил. І тому в березні падає сніг. Тут, на землі. А потім, коли бабця хліб з печі виймає - сходить сонечко.- В березні що не день - то сім п`ятниць. - Каже мій дідо.А Каштанка вже на зелене проситься...Я знаю, що бабця зараз варитиме костомахи. І, певно, тітка Надя зніматиме шумівкою піну в баняку. І кіт Васька вимогливо нявчатиме. А бабця подивиться вниз, на нас із Питровною. і скаже: - То все в роддомі винні, бо вкинули, або пуповину зарано перерізали. - відповість бабця.- Ні! - заперечить тітка Надя. - То через бібліотечні книжки.- Ціхо, квоки! - нагримає на них дідо.І бабця вийме хліб з п`'єца і варитиме зелений борщик Варитиме весну...А вночі тітка Надя рипне лель чутно дверима ванькира, пробереться на кухню і сьорбатиме ще теплий борщик, тричі хрестячись на кожну ложку. і просячи собі "пиндициту". А потім та ложка їй випаде з рук. Обов`язково випаде! Закон збереження ментальної енергії.І кіт Васька злякається стуку ложки об долівку. І стрибне на тітку. Тітка Надя чортихнеться непобожно...Мабуть, що так якось воно і буде. А поки що я дивлюсь, як Зайко вмочає хліб у борщик. так само, як то дідо колись робив. І присьорбує.А я розказую йому про шапку дядька Андрія, котра насправді сонце. І про те, як дідо з Каштанкою весни не могли дочекатись. І про галявину з проталиною, схожою на рибу, на Лисій горі, де ростуть найвесняніші в світі молода кропива і щавель.Моя бабця, мабуть же чує ті мої балачки. І хапається за голову. І каже до діда:- Михалку! Дай мені, певно, обидві таблетки від Гамна... Автор оповідання Дзвінка Торохтушко для UAPORTAL.CZ  Ілюстрація: Олександр Курило 

8 травня у Чехії пройшли марші "безсмертного полку". Анонс цього заходу пролунав напередодні в соц мережах. За прогнозами організаторів “полку” в Празі мало би зібратися близька 1000 людей і відзначити День Перемоги. Проте, як виявилось насправді, прихильників названого в народі "перемогобісся" в столиці Чехії зібралось не більше 300. Цього разу, на відміну від такої ж акції у 2017 році все пройшла без значних провокацій, під контролем чеської поліції.  Відзначити День Перемоги акцією "безсмертний полк" вийшли на головну площу Праги в основному місцеві і приїжджі росіяни та проросійськи налаштовані чехи. 8 травня - державне свято в Чехії, яке означає День звільнення від фашизму та скорботи за загиблими у Другій Світовій війні. В цей день в Чехії не передбачено урочистостей та святкувань на кшталт тих, що проходять в країнах колишнього СРСР. Проте, як розповідають місцеві жителі, вже кілька років поспіль саме проросійські сили влаштовують в деяких чеських містах акції на честь Дня Перемоги.  Староміська площа Праги сьогодні наповнилась родичами "переможців" з георгієвськими стрічками, які роздавали прямо на місці, російськими та  радянськими, прапорами. Несли портрети дідів які воювали разом із портретом одного із найкривавіших вбивць - Сталіна, а також прапори терористичного формування "ДНР" та Новоросії. Діти і дорослі вдягнуті у солдатську форму із червоними зірками, малюки у пілотках, меланхолійні тітки із триколорами у волоссі...  Вся ця процесія,  під звуки "смуглянки" і "катюші", вирушила на площу Ovocný trh, яка хоча і знаходиться в центрі міста, проте закрита від великого потоку туристів. На відповідно облаштованій сцені для учасників маршу і звичайних перехожих, був влаштований святковий концерт, на якому виступали місцеві та російські творчі колективи. Знайомі пісні радянських часів лунали зі сцени а публіка "безсмертного полку" ностальгічно підспівувала і плескала їм із викриками "Молодци!" В основному на сцені виступали дитячі колективи, один з яких приїхав із Росії.  Яскравим штрихом став вокальний колектив чеських козаків, які виконали кілька відомих пісень під баян у тому числі й "Катюшу". Святкова програма, як засвідчили представники поліції, мала тривати до 18:00. Проте, гості поволі розходились і вже у 15:00 свято скінчилось. Поруч із акцією "безсмертний полк" проходила мовчазна акція протесту чеських та українських активістів з плакатами проти російської агресії у світі та радянської окупації Чехословакії. В їхній бік чулась лайка та образи, час від часу до них підходили учасники "полку" із триколорами і погрозами, але чеська поліція іх вгамовувала і відводила вбік. "Важко уявити, щоб у Європі можливо було вийти на вулиці з прапором терористичного формування ІДІЛ. Вочевидь, тут слід замислитися самій Україні про недопущення поширення пропаганди терористичних формувань у Європі і про заборону їхньої символіки на інтернаціональному рівні",- вдало  зауважила міжнародна спільнота InformNapalm акція"Безсмертний полк" у Празі. Відео Роман Михальчук   автор:Наталія Мізюкіна для UAPORTAL.CZ фото: Катерина Скрипнік.   

 “Як і минулого року, опівдні сонце засліпить промінням сотні портретів учасників 2. Світової війни, які в руках турботливо триматимуть нащадки воїнів-визволителів. Росіяни і Чехи стоятимуть пліч-о-пліч, але у цей день національності не матимуть значення, адже перемога була спільною” - так розпочинає анонс чергового походу Безсмертного полку у Чехії найбільш епічний проекремлівський інформаційний (інформаційно-пропагандистський) ресурс cz.sputniknews.com   За інформацією "Спутника", минулого 2017 року в Празі замість 500 осіб, які зголосились прийти заздалегідь, до акції долучились понад 1000 людей. Утім, відкриваємо минулорічний анонс ходи Безсмертного полку та читаємо цитату однієї з організаторок Ольги Кондрашилової: “Минулого року [тобто року 2016] замість 500 осіб, які зголосились прийти заздалегідь, до акції долучились понад 1000 людей”. Дежавю або геніальний маркетинг, який стабільно гарантує удвічі більше людей, ніж очікувалось? Цілком вірогідно, що 8 травня цього 2018 року так само прийде понад 1000 людей – тобто удвічі більше, ніж зголоситься.     "Безсмертний полк" Прага 2017 Що ж таке Безсмертний полк? Організацію "Безсмертний полк" було зареєстровано трьома журналістами у Томську у 2011 році. Організація має офіційний веб-сайт, на який кожен бажаючий може додати фото та історію загиблого у Другій світовій війні родича. Регулярно у травні організація проводить марші, на які люди виходять із портретами учасників Другої світової війни, аби таким чином вшанувати пам’ять загиблих. Як мінімум, мали б виходити. Це - хороший задум, хіба не так? Надати Дню перемоги або Дню звільнення від фашизму (в залежності від часово-просторового контексту) обличчя людськості. Проблема лиш у тому, що ідеологія Російської Федерації цей хороший задум поглинула і перетворила його на інструмент пропаганди. Ми розкажемо вам, як це працює у Празі, де хода Безсмертного полку цьогоріч проходитиме вже втретє:     Фото: AFP Очевидно, перемога у Другій світовій війні – це героїчне досягнення Росії. Над колоною майорять десятки російських триколорів разом із червоними комуністичними прапорами. Іноді видніються чеські стяги. І все. Чи воювали українці проти фашистів? Забули. Чи воювали білоруси, казахи, грузини? Також забули. Хтось іще воював? Нічого не знаємо - Росія врятувала всіх.     Як пройшов безсмертний полк у Празі у 2017 р.   Якби не Росія, то Європа би сьогодні була «милом, яким би фашисти мили ноги!» Цей факт, а також багато інших історичних екскурсів можна почути від учасників ходи Безсмертного полку. Якщо Ви наважитесь порівнювати тоталітарну політику Сталіна із політикою Гітлера, то напевно почуєте, що нічого ви не розумієте! «Вы там были? Откуда вы знаете?» А почуєте Ви це, цілком імовірно, від жіночки років тридцяти –  і досі залишається таємницею, де саме, коли і як вона там побувала, аби так упевнено "аргументувати". Після поминальної ходи має відбуватись концерт. Із виступами хорів. Дитячих. Із Чехії та… Росії, саме так.   Цього року хода Безсмертного полку пройде у чотирьох містах Чехії: Празі, Брно, Карлових Варах та Остраві.     Окупація Чехословакії в1968 році і її жертви. фото VHÚ   Чехи ж розділились на два табори. Табір «ностальгічний» виходить на марш, згадує чарівні й романтичні комуністичні часи та дякує сильній державі Росії за мирне небо над чеськими головами. Табір «прогресивний» виходить на мовчазну акцію протесту і намагається звернути увагу людей на виразні подібності гітлерівського і сталінського режимів, вимагаючи уваги до історичної справедливості.  Минулого року невелика група чеських активістів під час ходи Безсмертного полку організувала мовчазну акцію, під час якої вони пригадували жертв російської агресії. «Нас було всього декілька людей із плакатами» – згадує активістка Соня Поспішилова, котра вийшла на акцію протесту через те, що їй не подобається перекручування історії та зловживання пам’яттю загиблих. Соня розповідає, що демонстрантів з Безсмертного полку було декілька сотень: «Деякі накинулись на нас, розірвали наші плакати. На одну з наших учасниць врешті-решт накинулась чеська пропутінська активістка, подряпала її та зірвала фотоапарат. Дуже нахабно нас лаяли та погрожували, що їх будуть мільйони, і вони будуть нами правити». Поліції під час сутичок не було. Наостанок, не забуваймо, що історії з Чехії – це навіть не найбільш абсурдні історії. У Празі минулого року роздавали тільки Георгіївські стрічки. А ось дехто на цьому не зупинився – роздавали дідів. Тих самих, котрі воювали. Або й не воювали. Хіба може людина знати, якщо бачить фото вперше у житті, та й усього на кілька годин?       Дідів роздавали   Ми живемо у суперечливий час, коли історія часто стає не більше і не менше ніж інструментом пропаганди. Друга світова війна була страшною. І наші з вами батьки, дідусі й бабусі дійсно воювали. Чи заслуговують їх жертви на вшанування? Звісно ж, заслуговують. Утім, чи заслуговують вони на зловживання? На це не заслуговує ніхто.   Мій прадід не любив говорити про війну. Я була дитиною і мені було страшенно цікаво, що ж таке ця «Велика вітчизняна війна»? Прадід хотів, щоб я знала одне: «Війна – це страшно. І чим менше цього страху ти знатимеш, тим краще». І я переконана, що це – реалії героїзму. А маніпулювання трагічним минулим на користь сучасного домінування однієї держави – це політична гра. Пам’ять існує вдома за родинним столом, у запаленій свічці, у родинних фотоальбомах. А Безсмертний полк – це спосіб вкоренити війну і жорстокість у свідомості людей. Навіщо малим дітям знати, як це – марширувати у військовій формі червоної армії? Навіщо піднімати прапори Комуністичної партії, яка закатувала і знищила тисячі людей? Як можна використовувати день пам’яті для розповсюдження пропаганди? Цьому можна знайти лише одне пояснення: аби зробити відчуття близькості війни нормою – у той чи інший спосіб.   Автор: Маргарита Голобродська для UAPORTAL.CZ