Інколи може видатися, що такі свята як Дні матері, батька, дитини в європейському культурному дискурсі є спробою винайти велосипед. Материнство-батьківство стало настільки зайорзаною темою, оброслою пафосом, стереотипами й травмами, що й справді доводиться перевідкривати одвічні цінності. Хто б міг подумати, що в 21-му сторіччі доведеться захищати інститут сім’ї? Захищати дітей від батьків, матір – від світу, батька – від матері. На превеликий жаль, не кожна дитина має народження, має батьків, має любов і захист. Думаю, що День матері є чудовою нагодою зупинитися в коловерті подій і гонитві за успіхом, щоб згадати про свої початки. Про ту, яка була на порозі нашого життя. Чиї голос і дотик стали визначальними в нашій буттєвій ході. Цей спогад не мусить бути романтичним чи приємним. Для когось він може бути дуже болісним. Бо навіть і мами помиляються. Завдяки матері ми, народжені, отримали можливість спробувати Життя, щоб подарувати його іншим. Тож перше, що приходить на думку, коли чую слово «матір», це вдячність за життя. Життя як шлях від любові, в любові та до любові. Маленькими й невпевненими кроками наближатися до Правди. Шпортатися, розбивати колінця, боятися, підійматися та знову йти, дихаючи на повні груди. Почувати себе неодмінним новаком у світі, стаючи очевидцем любові, яка по-весняному творить усе нове. На ці думки мене надихнув культурно-освітній центр “Крок” у Празі, заснований минулоріч у березні при товаристві «Українських професійних спілок», який працює під керівництвом Марії Гаврилюк.  "Наша ціль – це доброзичливе навчання та щире виховання дітей шкільного віку. Вікова категорія дітей, на які зорієнтована програма – це діти від 6 до 17 років. Мета – навчити дітей грамотно писати, читати українською мовою, та привити любов і повагу до української культури та традицій. Родинна атмосфера, жваве та веселе спілкування дають змогу вашим дітям у формі гри вивчати українську мову, літературу та історію. Веселі свята з іграми, конкурсами, піснями та танцями непримушено зачаровують дітей та батьків українськими традиціями та звичаями",- так пише про свою діяльність центр КРОК. 5 травня 2018 року «кроківський» колектив педагогів та організаторів, разом з дітками та їхніми батьками самобутньо відсвяткували День матері в актовому залі, що на вулиці Аргентинській 38. Потішили глядачів неординарною казкою "За пролісками для Матусь". Діти подарували мамусям власноруч виготовлені сердечка, дзвінкі співи й потішні танці. Не забули також і про бабусь – для них виконали пісеньку. А на завершення свята почастувалися смачнющим і дуже красивим тортом. Керівник освітньої програми центру Марія Гаврилюк зізналася, що «всі дуже хвилюватися, але свято вдалося! Казкова історія навчила нас любові та поваги до всього живого навколо. Розповіла нам, що можна завжди знайти вихід з різноманітних ситуацій». І справді, казка у виконанні дітей виявилася доволі проникливим і недитячим посилом. Адже казкові герої з любові до матері вирушили по чудо-квітку. Дітям було не під силу дістати найяскравішу зірку та «соловейком заспівати» для найдорожчої. Тож саме проліски виявилися посильним подарунком. Дорогою на диво-галявину діти зустріли доброзичників (Берізку, Сонце, Весну, Козаків, Зайців, Квіти) та «доброспрагликів»: Вовка-злюку, який від пісні подобрішав, бо «і в нього є мама». А також розбійників, що вимагали в матусь викуп за «говірких малявок», але від згадки про власну маму отямилися: «мама – сонечко в сім’ї. Ми – промінчики малі. Коли сонечко в оселі, то промінчики веселі».   Цікаво, що саме за Весною у виставі було останнє слово: «пам’ятайте лиш одне: навесні усе живе!» Відтак зустрівши диво-квітку, діти усвідомили, що не можуть її зірвати для мами: Я квітку лісову не стану рвати, Її додому я не понесу, Бо вдома їй джмеля не погойдати І не попити ранками росу! Але герої не розгубилися: хутчій намалювали квіти для всіх гостей!     …Як часто хочеться робити щось величне для найдорожчих. Однак, в погоні за подвигом можна знищити «щось живе». Як часто наші обмеження лякають нас. Як часто буттєвий порядок видається нам обмеженням нашої свободи... Тільки серцю, яке вибиває весняний такт, під силу ставати на шию боязні та позірної безвиході. Так хочеться, щоб нам ніколи не бракувало снаги та сміливості долучатися до Життя… З любові… Для Любові… Щиро, Катерина Воїнська для UAportal    

Одні з наших дружніх партнерів - Міжнародна транспортна компанія REGABUS, повідомляє справді чудову новину:  ДОРОГІ ПАСАЖИРИ!  Ми раді повідомити, що наша компанія відкриває для вас нову унікальну послугу – REGABUS ТРАНСФЕР!Тепер вам не треба непокоїться про те, як дістатися з речами на вокзал або з вокзалу,мучитися з валізами в метро або витрачати гроші на таксі!МИКРОБУС КОМПАНІЇсам приїде до вас і без проблем привезе вас разом з речами прямо до автобусу!Також він забере вас у самого автобуса і відвезе додому!Ця послуга буде доступна з 1 червня 2018!Коштувати вона буде всього 150 крон у будь який район Праги!А для дітей віком 0-10 – всього 50 крон! =======Замовити трансфер дуже легко:просто заповнюйте дані у відповідному полі при замовленні квитківабо телефонуйте на інфолінію фірми та Більше інформації на сайті REGABUSПРЯМО ВІД ПОРОГУ ВИРУШАЙ В ДОРОГУ!   МІЖНАРОДНА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ REGABUSзаснована в 1994 році, відноситься до ексклюзивної групи Чеських Компаній і є володарем сертифікату «А» РЕЙТИНГУ ВІДПОВІДНОСТІ- ВИЩОЇ ОЦІНКИ РОБОТИ ФІРМИ. Історія REGABUS - засновник Іван Рега Треба хотіти і поставити собі за мету - Євген Реґа      

Поки на вулиці дощить вже другий день, поговоримо із тобою, читачу, про літо :) У суботу 9 червня Прага 4 організовує традиційний мульткультурний фестиваль «Калейдоскоп», на якому від 12:00 до 20:00 будемо і ми! Ця сімейно-дружньо-культурно-інтернаціонально-розважально-освітньо-кулінарно-мистецька подія – наш фаворит вже декілька років.     Сьогодні, я думаю… точніше, я впевнена, дуже важливо знати інші культури. Дуже важливо бути відкритим і бажати зрозуміти інші культури. Саме зрозуміти: послухати, скуштувати, прочитати, протанцювати, промалювати. У сьогоднішьому глобалізованому світі можна спостерігати дуже цікаву річ: з одного боку, суспільства прямують до інтернаціональності і руйнування кордонів, зокрема ментальних; з іншого – виникає страх загубитись у інтернаціональному морі, посилюється відчуття власної національної приналежності. Таким чином, ми із тобою часто стаємо учасниками або свідками парадоксальних ситуацій: люди спілкуються, зустрічаються і працюють із десятками людей із різних країн та континентів, утім часто закриваються один від одного – начебто мультинаціональне суспільство загрожує або применшує важливість власної національності, власних коренів та власної історії. Звідси, на жаль, часто народжуються ворожість і неприязнь. Саме тому такі фестивалі як «Калейдоскоп» - важливі та прекрасні. Тому що такі фестивалі – це прояв того, як різноманітні культури можуть співіснувати разом, кожна у своїй незабутності. Як можуть доповнювати одна одну, гармонійно формуючи сучасне суспільство. І водночас – як залишаються кожна по-своєму особлива. Як адаптуються до контексту конкретної країни (у нашому випадку – Чехії), не втрачаючи зв’язку з власними коренями.     Цього року ми знову будемо на «Калейдоскопі». Знову приготуємо страви національної кухні та запропонуємо наливочки і квас – будемо частувати усіх голодних і зацікавлених :) Познайомимо людей із мистецтвом писанкарства, проведемо майстер-класи з вишивання та плетіння віночків із польових квітів. Проведемо виставку фото і плакатів. А якщо у твоїй родині є маленькі українці, обов’язково приходь із ними – адже до нас приїде українська письменниця Дзвінка Торохтушко із віршиками, а із нею – художних-ілюстратор Олександр Курило. Тож беріть малечу, дорослих, родичів, друзів, знайомих і малознайомих, а також знайомих знайомих і зустрічних перехожих – і приходьте! Ти знаєш, читачу, ми із тобою опинились, можна сказати, в епіцентрі інтернаціонального суспільста – у столиці центральноєвропейської країни. Я сподіваюсь, що твоє серце відкрите новим культурам, але залишається назавжди українським А також сподіваюсь познайомитись із тобою зовсім скоро! З любов’ю,Маргарита   Фото: Прага-4, відео: Роман Михальчук

Прага – Зусилля посольства та української громади в Чехії дали результат. Міська рада Праги схвалила рішення назвати новий пішохідний міст через річку Ботіч, яка є притокою Влтави, у Празькому районі Вршовіце на честь українського дисидента та борця за свободу Василя Макуха. 5 листопада 1968 року В.Макух здійснив акт самоспалення на Хрещатику у Києві на знак протесту проти окупації Чехословаччини радянськими військами. Символічно, що Прага прийняла це рішення у рік 50-х роковин Празької весни та трагічних подій серпня 1968 року. Також символічно, що прямо від цього мосту бере свій початок вулиця Українська у Празі. Віднині чимдалі більше чехів, почувши, що проходять мостом Василя Макуха, дізнаються про цього українського героя, який пожертвував своїм життям заради їхньої свободи. Дякую всім, хто доклав зусиль заради того, щоб це рішення стало реальністю,- повідомив на совї стрічці у фейсбук Посол України у Чеській Республіці Євген Перебийніс    Перший українець, що вчинив самоспалення проти влади СРСР 5 листопада 1968 року в самому центрі Києва на Хрещатику Василь Макух здійснив акт самоспалення. Його називали "живим смолоскипом" він пробіг вулицею, закликаючи земляків до боротьби за незалежну, вільну Україну та за незалежну і вільну від окупантів Чехословаччину.  Василь Макух Життя Василя Макуха, уродженця Львівщини, – це осмислена і цілеспрямована дорога, якою він йшов невідступно, незважаючи на каторгу, допити, знущання і переслідування. Він хотів лиш одного – вільного життя українців у вільній країні. В 17 років Василь Макух вступив до лав УПА, пораненого в бою з радянськими прикордонниками в 1946 році його піймали, суд з вироком не забарився: 10 років каторги в сибірських концтаборах. На волю вийшов у 1956 році, але волі не було: постійно перебував під наглядом радянських спецслужб. Плакат російською мовою «Окупанти, йдіть додому!» на вулиці чеського міста Плзень у день вторгнення в Чехословаччину військ країн Варшавського договору, 21 серпня 1968 року Про стеження за собою Василь Макух знав, однак безстрашно відкидав можливості зійти з дороги, не боявся у листуванні з родиною і однодумцями завжди написати своє гасло «Слава Україні!». Дружині Лідії родом із Дніпра, з якою познайомився на засланні, Василь Макух якось зізнався: «Нині чи пізніше, віддам своє життя за волю України». Василь Макух із дружиною Лідією Потужний імпульс до боротьби внесли події серпня 1968 року, коли військо так званого «мирного» варшавського пакту окупувало Чехословаччину. Свій вибір Василь Макух зробив без вагань: у жовтні листами розлучився з рідними і друзями, зібрав торбину, в якій, крім яблук, була ще наповнена бензином пляшка, і поїздом зі Львова 5 листопада приїхав до Києва. 1968 рік. Радянське вторгнення в Чехословаччину Василь Макух прагнув привернути увагу сучасників до підневільної русифікованої України, до окупованої радянським режимом Чехословаччини. На Хрещатику він облив себе бензином і підпалив. Охоплений вогнем, мов живий смолоскип, Василь Макух біг центром Києва, безстрашно вигукуючи гасла: «Хай живе вільна Україна!», «Геть окупантів!» Василя Макуха піймала міліція, намагалась загасити вогонь, але було пізно: Василь Макух впав і вже до тями не приходив, хоча лікарі отримали від КДБістів наказ за всяку ціну врятувати його життя.   Радянські солдати намагаються загасити палаючий танк, підпалений протестувальниками біля будівлі Чехословацького радіо в Празі, 21 серпня 1968 року Його вогонь палає й досі Життя Василя Макуха не врятували, але його вогонь палає й досі. Про героїчний вчинок Василя Макуха, про небувалий у новітній європейській історії український «живий смолоскип» заговорив світ, дізнались про нього і в Чехословаччині. Услід за Василем Макухом встав до бою «за нашу і вашу свободу» 20-річний празький студент Ян Палах. 16 січня 1969 року він, як і Василь Макух, підпалив себе і смолоскипом пробіг головною Вацлавською площею столиці Чехословаччини, щоб продемонструвати відкритий протест проти радянської окупації. На третій день, 19 січня, в лікарні Ян Палах помер.  Фотогалерея: 1968 рік. Радянське вторгнення в Чехословаччину Щороку в день загибелі Яна Палаха чехи збираються на Вацлавській площі Праги, щоб згадати свого героя, запалюють свічки, кладуть квіти. Згадують чехи і українського героя Василя Макуха, який захищав незалежність України і незалежність Чехословаччини. «Вчинок Василя Макуха повторили борці проти тоталітаризму з Литви, Польщі і Чехії. Через 10 років після Макуха самоспалення вчинив Олекса Гірник на Чернечій горі у Каневі, протестуючи проти русифікації України радянським режимом», – зазначає голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В’ятрович. 14 листопада – день народження Василя Макуха, йому б виповнилося 90 років. Рік тому група чеських активістів виступила з ініціативою присвоїти одній з празьких вулиць ім’я Василя Макуха. Однак, як зазначив у розмові з Радіо Свобода працівник Інституту з вивчення тоталітарних режимів ​Павел Риячек, «ініціативна група нас не контактувала». Меморіальна дошка Василю Макуху. Київ, Хрещатик 27, січень 2017 року «Василь Макух заслужив мати в Празі вулицю свого імені, так само, як поляк Ріхард Сівєц, на вулиці, що несе його ім’я, розташована будівля нашого Інституту. Шкода, що так і залишається невиконаною обіцянка ініціативної групи чеських активістів назвати одну з вулиць у Празі іменем українського героя Василя Макуха», – зазначив Павел Риячек. А в Києві про героїчний акт самоспалення Василя Макуха нині нагадує пам’ятна таблиця, встановлена на Хрещатику. За інформацією Радіо Свобода    До дня загибелі Василя Макуха (05.11.1968). ІскраНа диво, цього вечора метро не було переповнене. Можливо, тому що кияни вже залишили столицю Радянської України напередодні Жовтневих свят. Лариса із задоволенням сіла на місце, що звільнилося. Настрій у неї був чудовий, і не лише через вихідні, що наближалися. Справжня причина в неї на колінах. Велика картонна коробка з новенькими румунськими чобітками. Вони були такі чудові, що Лариса аж сама собі заздрила. Коричневі, замшеві, з високими до колін халявами — вони варті були тих кількох годин у черзі. Тих переживань, що їй «знову не вистачить», що «останню пару знову заберуть перед носом», що доведеться й цю зиму доношувати старі чоботи львівського «Прогресу» з вічно поламаними замками.Звістка, що в ЦУМі на Хрешатику «викинули» румунські чоботи, вимела з їхньої контори, напевно, весь жіночий колектив. І коли Лариса добігла до ЦУМу, зрозуміла — не лише їхньої контори. Черга тяглася довгим хвостом від входу і здавалася безкінечною. Вона побачила її, як тільки вийшла на Хрещатик з боку Бесарабки. Серце її геть упало: «Точно не вистачить», — і підтюпцем побігла до магазину. Дорогою зіткнулася з якимось дивним чоловіком. Він вискочив з одного з під’їздів і біг так, ніби теж нічого не бачив, тому й зачепив її, що так поспішала в бік черги. Чоловік був дуже збуджений, схоже, п’яний. Щось вигукував, тримаючи в руках якісь папірці. Коли вони зіткнулися, Лариса відчула, що від нього тхне, але не алкоголем, а бензином. Їхні погляди перетнулися. «Дивні очі, таких у п’яниць не буває», — мимохідь подумала. Чоловік ніби намагався щось сказати їй, щось сунув у руки, але Лариса лише додала темпу. Ще бракувало, щоб вона втратила шанс купити чудові чоботи.Саме стоячи в черзі, вона почула, що якийсь божевільний кілька хвилин тому підпалив себе, обливши бензином, і напевно помер. Тема лише на мить викликала жваве зацікавлення у жінок. Бо коли хтось прошепотів, що на місце прибули не лише міліціонери, але й «люди в цивільному», розмови швидко повернулися до того звичних тем: хто, що, де і як дістав. Лише тепер, сидячи у метро, Лариса усвідомила, що той божевільний, який спалив себе, коли вона була в магазині, — напевно, той самий, з яким вона зіткнулася. Їй стало не по собі. Це значить, що вона бачила того чоловіка за кілька хвилин до смерті — самогубства, самоспалення чи що воно там було. Пригадала, як він щось намагався їй сказати. Може, якби вона вислухала його, цього не сталося б? Може, вона могла б спинити цього п’яницю перед таким необачним кроком? Та ні, не був він п’яницею — не буває таких очей у п’яниць. Але вона тоді думала лише про чоботи, що зараз лежать у неї на колінах. А того чоловіка нині хтось не дочекається вдома. Хто він? Навіщо це зробив? Вона могла це зрозуміти, але не спинилася почути його.«Ще були якісь папірці в нього в руках», — промайнула думка. Лариса сунула руку в кишеню й намацала зім’ятий папірець. Тремтячими пальцями витягла та розправила на картонній коробці. Почала читати й похолола. Швидко кинула оком, чи бува хтось не заглядає в записку. Але в напівпорожньому вечірньому вагоні вона нікого не цікавила. Продовжила читати — про «Празьку весну», придушену радянськими танками, про поневолену комуністами Україну, про боротьбу за свободу. Чоловік писав, що спалює себе, щоб запалити інших, стати іскрою, яка розбудить їх зі сну. Текст закінчувався підписом — «Василь Макух, українець, політв’язень». Ларису пройняв жах. Не те, щоб вона нічого цього взагалі не знала — і про події цього літа в Чехословаччині, і про борців за вільну Україну (їх називали дисидентами) вона краєм вуха чула. Про перше часом говорили в тих же чергах, де стояли перелякані жінки відправлених до Праги. Про друге розповідали по радіо, яке по ночах слухав її батько. Він попереджав, аби Лариса десь на роботі бува про це не обмовилася. Хоча вона й так розуміла, що про таке краще мовчати. Навіть попри те, що ці «ворожі голоси» під завивання радянських глушників слухали в багатьох квартирах. Але з усіх цих радіопередач із-за кордону складалося враження, що те все відбувається десь дуже далеко. Радянська ж преса взагалі запевняла, що то все вигадки «клятих імперіалістів». А тут Лариса усвідомила: ні, все це відбувається в тому ж світі, в якому вона живе, де ось вже третій рік після інституту щодня ходить на обридлу роботу, де годинами стоїть у чергах у гонитві за дефіцитом. Виявляється, серед людей, з якими вона щоденно перетинається, є ті, кому бракує не лише масла чи чобіт, але й свободи. Виявляється, здатні на вчинки можуть жити й у цей сірий, як їй здавалося, абсолютно безликий і нецікавий час. Не просто жити — вони можуть горіти, бути іскрою, яка прагне запалити інших.«Іскра», — зачепилася думкою за це слово і згадала дивний погляд того невідомого чоловіка. Та ні, вже відомого — Василя Макуха. Тепер вона пам’ятатиме це ім’я.Встаючи, Лариса акуратно склала пропахлий бензином папірець і заховала в сумочку. Розуміла, що буде, якщо його знайдуть, але не могла й допустити думки, щоб його викинути чи знищити.Потяг зупинився. Лариса вискочила з вагона й рушила до виходу. Самотня коробка з новими чобітьми поїхала далі. Із книги «(Не)історичні миті». Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В’ятрович. UAPORTAL.CZ  

Українські десантники з 79 ДШБ та 14 ОМБ провели «майстер-клас» на міжнародних військових навчаннях Combined Resolve X, що проходять у Німеччині. Своїми діями вони примусили учасників навчань відійти від усталених правил. Українська ротна тактична група у складі десантників Миколаївської 79 десантно-штурмової бригади та танкістів 14 окремої механізованої бригади в ході міжнародних навчань Combined Resolve X своїми діями змусила спостерігачів відійти від усталеного плану дій, а перейти в режим наближений до реального. Українська група не лише витримала наступ, а й «знищила» велику кількість бронетехніки та живої сили умовного супротивника. Також українські військові здійснили марш у визначений район, під час зіткнення підбили декілька «ворожих» танків M1A2 Abrams та практично без втрат дісталися місця призначення. Вони зайшли у тил «ворожих» військ і зайняли домінуючу висоту над містом Равенсдорф. Як повідомляє Генеральний штаб ЗСУ, українські військовослужбовці закріпилися на позиції, замінувавши шляхи та створивши мережу опорних та спостережних пунктів. Відбили дві атаки і захопили карту «Супротивник неодноразово намагався виявити українські позиції за допомогою безпілотних літальних апаратів, і потім вдався до штурму силами до механізованої роти на бронемашинах «Bradley», мовиться у повідомленні на офіційній сторінці Генерального штабу ЗСУ у мережі Facebook. Відбиваючи атаку, українські військові знищили 4 бронемашини та 80% особового складу. Спостерігачі вирішили «переграти» цей епізод і наказали провести повторний штурм. Представники сил «BLUEFOR» під час нової атаки втратили ще дві бронемашини й відступили, а українським десантникам вдалося захопити «ворожу карту» з нанесеною оперативною обстановкою і передати трофей до штабу багатонаціонального батальйону сил «OPFOR». «У нас тут відбуваються дуже багато ротацій, як правило, ти не бачиш нічого нового, але ця ротація – виняткова. Українські військові показали речі, які я раніше не бачив. Я гадаю, що солдати сил «OPFOR» – всі вони трохи вчаться в українців. Я задоволений цими навчаннями» – цитує прес-служба ЗСУ слова офіцера зв’язку США капітана Холда. Воювали за ДАП і тепер навчають інших Президент України Петро Порошенко привітав українських військовослужбовців із активною участю у багатонаціональних військових навчаннях. «Гордий за наших військових, які вкотре довели, що українська армія – одна з найбільш боєздатних у світі!», – написав президент України на своїй офіційній сторінці у Facebook. Високо оцінив дії українських військових і комбат багатонаціонального батальйону – військовослужбовець США. «Наступного разу треба запросити тільки українців, і просто спостерігати», – цитує комадира батальйона прес-служба ЗСУ. Результативність дій підрозділів, що беруть участь у навчаннях Combined Resolve X визначається за допомогою системи MILES. На зброї прикріплені лазерні випромінювачі. Вони місять інформацію про тип зброї, з якої «запускаються» холостим пострілом. На солдатах та техніці є датчики, які фіксують «ураження». Вони дають інформацію про тип завданого ушкодження: «загибель», «поранення», «підбиття». Combined Resolve X – спільні військові навчання країн Європейського Союзу і США за участю України проходять на полігоні поблизу міста Хохенфельц у Німеччині. У них беруть участь 3700 військовослужбовців з 13 країн. Українська зведена тактична група складається із військовослужбовців, які, зокрема, брали участь в обороні Донецького аеропорту (2014-2015 роки). Матеріал запозичено з ресурсу "Радіо Свобода"

Німецький перевізник FlixBus влаштував акцію на автобусні квитки всередині Чехії! Квитки вартість 29 крон доступні для придбання через мобільний додаток та сайт. Період подорожі: весна-літо 2018 року.   Перейти на сайт FlixBus >>> FlixBus - німецький лоукостер серед автобусних перевізників, мережа напрямків якого покриває цілу Європу. 13 лютого 2013 року перші маршрути перевізник запустив у Німеччині. Через кілька років FlixBus обєднався з мережею автобусів далекого сполучення MeinFernBus, а нещодавно викупив і бюджетну лінію автобусів Megabus. В Україні FlixBus співпрацює з перевізником LeoExpress на партнерських засадах. За знижками від лоукостера FlixBus слідкуйте на нашому сайті за відповідним тегом. Дізнавайтеся, як придбати дешеві квитки на автобус в країни Європи. Слідкуйте за акціями таких популярних бюджетних автобусних компаній як PolskiBus, LeoExpress, Ecolines та LuxExpress.