Повернення рідній мові державного статусу після тривалого колоніального панування іншої мови, її модернізація, забезпечення умов для її вивчення і використання в усіх сферах життя для всіх прошарків населення – це виклик, який перед Україною прийняли і успішно на нього відповіли у сусідній колишній Чехословаччині. Настільки великим був вплив ідей цього процесу на українських мислителів та державних діячів ХІХ і ХХ століття, який вони називали його «чехізацією»? Як відбувалася «чехізація» у самій Чехословаччині? Після того, як чеські землі на довгі роки потрапили до складу Австрійської імперії Габсбургів, згодом Автро-Угорської імперії, чеська мова була обмежена у повсякденному житті, користувалося нею здебільшого сільське населення. Німецька ж була мовою освіти, документації та владного апарату. Після скасування кріпацтва в останній третині ХVIII століття до міст, які були майже виключно німецькомовними, починає прибувати сільське чеськомовне населення. Там поступово формується інтелігенція та дрібна буржуазія, які мислять чеською мовою. Процес «чехізації» виріс у рух за культурно-політичну автономію чехів – «Народне відродження», кульмінацією якого стала революція 1848 року. Професор Інституту чеської літератури та компаратистики факультету філософії Карлового університету в Празі Їржі Голий називає етапи відродження мови: «Народне відродження» відновило мову, натхненне мовою нижчих прошарків населення. Впродовж ХІХ століття чеська поступово ставала мовою літератури на науки. Коли виникла Чехословацька Республіка у 1918 році, чеську почали використовувати у військовій справі, дипломатії та інших суспільних галузях, де раніше її не було. Тож процес відродження чеської мови був досить тривалим – 100-150 років». Перший президент Чехословаччини Томаш Ґарріґ Масарик у своїй книзі «Чеське питання» написав, що у боротьбі за мову чехи стали «філологічним» народом. Розпочали публікуванням творів старочеської літератури і так званих «захистів» чеської культури та мови. Юзеф Юнґман створив п’ятитомний чесько-німецький словник, який мав довести, що кожен німецький вислів має відповідний чеський, що ці мови рівноправні. Можливо, найважче тоді було німецькомовним чехам, які не могли обрати між лояльністю до свого народу і монархії, якій вони служили. Ось, як це роздвоєння описав письменник Ярослав Гашек у своєму знаменитому романі «Пригоди бравого вояка Швейка». «Надпоручик Лукаш був типовим кадровим офіцером струхлявілої Австрійської монархії. Кадетський корпус виховав з нього гібрида. У товаристві говорив німецькою, писав німецькою, але книжки читав чеські. Він дивився на чеський рух, мов на якусь таємну організацію, яку найкраще обминати десятою дорогою», – пише Гашек у своєму романі. Вироблення літературної мови Чеську мову як повноцінну почали використовувати в літературі після революції 1848 року. «Наприклад, Франтішек Палацький (чеський історик ХІХ століття – ред.) першу частину своєї «Історії чеського народу в Чехії та Моравії» написав німецькою, тому що вона була універсальною мовою інтелігенції, і вплив його твору, написаного німецькою, був набагато більшим. Після революції Палацький уже писав виключно чеською мовою. Тоді німецьку почали сприймати не як об’єднуючу, а як мову німців» – коментує Вацлав Велчовський, професор кафедри чеської мови педагогічного факультету Карлового університету в Празі. Після виникнення незалежної Першої Чехословацької Республіки у 1918 році офіційною мовою молодої країни стала чехословацька, але фактично переважала чеська. «Політична прокламація «чехословакізму» стверджувала, що чехи та словаки є єдиним народом та користуються однією мовою, яка має дві складові: чеську та словацьку. Однією з причин виникнення концепту «чехословакізму» була опозиція до німців. Німців тоді сприймали як меншину, хоча насправді словаків, наприклад, було менше. Навіть в областях, де жило 80-90% німців, звернення від громадян мусили приймати чеською мовою та чеською на них відповідати» – розповідає Вацлав Велчовський. За словами Їржі Голого, чехи та словаки сприймали відмову від німецької мови як щось позитивне. Обидві мови розквітали у сферах суспільного життя, які раніше були виділені німецькій. Але для деяких із них довелося вигадувати нову специфічну термінологію або переймати її з інших слов’янських мов. Вацлав Велчовський наводить приклади мовного планування: «В Міністерстві оборони відбулася зустріч групи мовознавців, які вигадали нову термінологію для зброї, війська, ведення бою тощо. Подібний процес відбувався і у Міністерстві внутрішніх справ, коли вирішувалося питання офіційних назв населених пунктів». «Чехізація» через освіту Важливим для відродження чеської мови стало її впровадження в освіту. Вацлав Велчовський визначає такі головні етапи у цьому: виникнення чеськомовних початкових шкіл наприкінці ХVІІІ сторіччя та гімназій після революційного 1848 року, розділення Карлового університету в Празі на німецький та чеський у році 1882-му. «Після отримання Чехословаччиною незалежності університети почали виникати в Брно, Братиславі, Оломоуці тощо. Утім і тоді все ще існували німецькі університети, як і німецькі театри. Перша Республіка все ще була певною мірою двомовною», – додає Їржі Голий. Було б наївно думати, що німецька мова зникла з ужитку раптово. Її відголосками у чеській залишились приблизно три тисячі перейнятих слів. «Чеську мову впроваджували шляхом закріплення в законі. Питанням залишається, який це мало реальний вплив. Адже, наприклад, у військовій справі люди все ще попри наказ Міністерства внутрішніх справ використовували звичні німецькі терміни. Тут стався конфлікт політичної волі та реальної ситуації» – описує ситуацію Вацлав Велчовський. Активне впровадження чеської мови призвело і до політичних ризиків для молодої Чехословацької держави. Чеський та німецький народи абсолютно відокремилися один від одного на основі мовної ідентифікації і ніколи вже не знайшли спільної мови. На території Чехословаччини було три мільйони чеських німців, для яких поширення чеської мови стало випробуванням. Невдоволення судетських німців, серед іншого, і мовною політикою Праги використала нацистська Німеччина для анексії Судетів. «Так зване «виселення», Друга світова війна, нацистська окупація стали кульмінацією того віддалення чехів та німців, мовної ідентифікації народів, єдності мови-народу-країни, яке почали відчувати все сильніше з кінця ХVІІІ сторіччя», – пояснює Велчовський. Після війни та відокремлення Словаччини Чехія вперше в своїй історії перетворилася на моноетнічну країну. Вивчення чеської мови є обов’язковим для усіх жителів країни та іноземців, які хочуть отримати чеське громадянство. Тож завдання, які ставили перед собою батьки модерної чеської нації в середині ХІХ століття, можна вважати виконаними. Томаш Ґарріґ Масарик завданням столітнього процесу відродження назвав формування власної літературної мови та самобутньої чеської культури, покращення освіти, набуття громадянської відповідальності та солідарності. Нова доба ставить нові завдання, зокрема інтеграцію іноземців, але вона вирішується вже в умовах консолідованої нації.   Автор: Маргарита Голобродська для РадіоСвободаhttps://www.radiosvoboda.org/a/27566789.htmlФото: Reuters

Наша співрозмовниця – Оксана Пеленська, славіст, мистецтвознавець, культуролог, автор дослідження «Український портрет на тлі Праги». З пані Оксаною ми зустрічаємось в улюбленому кафе колишнього легендарного президента Чехії Вацлава Гавела «Славія», яке розташоване поруч з Національним театром – Народним Дівадлом, як називають його чехи. Й до сьогодні це найулюбленіше місце творчої інтелігенції Праги. – Пані Оксано, Україна та Чехія мають дещо схожі історії мовного поневолення. Як чехам вдалося виграти?– Фактично з 1620 року і аж до 1918 року, коли почалося життя нової Чехословацької Республіки, тобто без 2 років аж 3 століття чехи були під владою свого сусіда, країни набагато сильнішої у всіх відношеннях – економічному, політичному, інших. Велика потужна держава династії Габсбургів і маленька Чехословаччина. Та ці 3 століття чехи не сиділи склавши руки. Вони терпіли – терпіли, потім всередині 19 століття еліта народу (а це були філософи, письменники) зібралися докупи і стали вирішувати: як же нам рятувати мову? І почали вигадувати, наприклад, новий чеський словник, те, що навіть видається сьогодні смішно згадувати, але є такі слова, і їх дуже багато, які живуть успішно по нинішній день. Чеською мовою створили майже всю військову термінологію, вони відкинули всі ці обер-лейтенанти, запровадили своє. Весь народ в Європі грає в волейбол, чехи – в одбієну(те, що відбивається). Усі ходять на футбол, а чехи грають в копану (копають м’яча), всі – в баскетбол, чехи грають в кошікову(кидають в кошик).   – Тобто завчасно очищували мову від інтернаціоналізмів? – Вони хотіли зберегти своє і робили, здавалося б, багато штучного. Але знову ж таки: ось ми поруч із Національним театром. Усі ходять до театру, тільки не чехи. Вони ходять до дівадла, вони ходять дивитися. Було багато вигадано і чимало збереглося слів, пов’язаних з військовою термінологією, спортом, побутом від середини 19 століття. Завдяки лідерам, які відроджували, групі людей – ентузіастів, які вирішили зберегти чеську мову. Тому мовна проблематика в Чехії і по сьогоднішній день дуже й дуже чутлива. Останній приклад – всі ми працюємо на чому? На комп’ютері. А чехи – на почітачі, дослівно – це інструмент, на якому ви рахуєте. Усі сідають за комп’ютер, чех – за почітач, і йому дуже добре при цьому. У мене таке ставлення чехів до своєї мови викликає велику повагу. Скільки українців – 43 мільйони? А чехів – 10. І вони зберегли свою мову, культуру, історію. І тому кожен наїзд, якась спроба щось виправити, перекривити або сказати неправильно – тут же вас виправлять, дуже коректно, дуже гарно поправлять, скажуть, що ви не мали рації, що треба говорити ось так, так і так. І одним із тих, хто ставився до цього дуже коректно, був Томаш Гарріг Масарик, перший Президент Чехословаччини. У цьому причина, можливо, чому його поважають як першого Президента незалежної Чехословаччини. Дуже-дуже шанують. І, мабуть, ще Вацлава Гавела. Це – та людина, яка перехопила це знамено ставлення до історії, людей і по нинішній день до нього тут дуже велика повага. Будете мати хвильку часу, трішечки далі пройдіть вперед, побачите велике червоне серце біля Національного Театру. Це«серце Гавела». Він коли підписувався, писав Вацлав Гавел і креслив сердечко. І ось тепер ця площа так і називається – площа Вацлава Гавела. І там велике червоне серце. Ви на нього можете поглянути. – Чехам пощастило з Гавелом, правда? – Напевне, так. – Українці, на жаль, не мають такого рівня національного лідера…– Мені пощастило, я мала нагоду з Вацлавом Гавелом зустрічатись доволі часто. Зустрічей сім, за різних обставин. Одного разу тут, недалеко. Звідси видно пагорб, на ньому є щось таке як Ейфелева вежа. Називається Петршін, там дуже гарні парки. І коли підніматись на Петршін, де можна відпочивати, десь в половині дороги можна побачити дуже гарний пам’ятник Карелу Гінеку Масі. Маха – поет, історик, в німецький час писав чеською мовою і Гавел завжди на його день народження ходив до його пам’ятника покласти квіти. Я згадую таку зустріч, у мене були мої знайомі, яким я показувала Прагу, і запропонувала піти на Петршін. От піднімаємось, підійшли до пам’ятника Масі, я їм щось розповідаю, дивимось, прийшов Гавел з маленьким букетиком, не ті наші совєтські«мітли», а маленький скромний букетик. Гавел став собі скромно, схилив голову, поклонився, постояв 5 хвилин і пішов. У мене і у всіх інших був шок. – Це він був ще Президентом на той час?– Так. Звісно, була і охорона, але це не ті бодігарди, які вичищають площу, бо якісь VIPи мають прийти. Всі стояли в шоці. Прийшов пан Президент поклонитися поету. Поклонився й пішов. – Чехи мають добру історичну пам’ять, якщо так завзято відстоюють свою ідентичність…– Отже, що я вам розповіла про Білу Гору – 1620 і 1918, оці 3 століття – думаю, про це треба якомога більше говорити українцям, тому що подібну історію мали й вони. Не завжди вдавалося зберегти ставлення до мови чи до історії. Тому що чехи не переживали Голодомор, вони були менше на 30 років під владою більшовиків. Це колосальна для нас втрата – 30-і роки: розстріляне Відродження, багато всього. Але і чехи теж мали складні стосунки. Вони по нинішній день, скажімо, вважають: так, Німеччина – добрий сусід, але давайте будемо коректними і все. Тому що ця історична пам’ять – вона збереглася. Хоча нинішній німець від того «білогорського» німця відрізняється, між ними колосальна різниця й століття між ними, але чех пам’ятає. Вони можуть говорити: давайте зробимо як у Німеччині, але за тим немає отакого поклоніння. Просто треба раціонально відібрати те, що треба, але ми лишимося чехами. А німці хай собі живуть. Я говорю, що це було б несправедливо: українців порівнювати з чехами, тому що та історична катастрофа, яку пережила Україна – ніхто такої в Європі не переживав. Але оці уроки – ставлення до історії і прагнення понад усе зберегти своє – вони у чехів залишились. По сьогоднішній день вони працюють на «почітачі», вони вигадують всю термінологію на комп’ютері – вона вся чеською мовою. Вони шанують іноземців, але вважають себе найкращими. – В Україні довго насаджувалась думка, що українська мова – це мова селян. Чи не було чогось подібного в Чехії? Адже німецька так само, як у нас російська, була мовою освіти, бюрократії, державних установ. – Не кажіть чехові, що в нього селянська мова. Це мова цивілізованого народу. Все. Це не можна так говорити – селянська мова. Як і не можна говорити, що українська мова –селянська. Це неправильно. Є міський діалект і є діалект села, і вони між собою різняться. Те, що Україна була переважно сільською країною – не означає, що й мова сільська. І ніколи не можна так казати, це – мова цивілізованого народу, так само як і українська. Люди говорили й намагались зберегти своє. Як би не було тяжко, і в селі, і в місті. У чехів нема того, що має Україна – колосальна земля, дуже багата земля. І, відповідно, населення сільське преважало над міським. Я не знаю, яке зараз співвідношення, здається, уже немає такого. Але так бувало завжди.– Здається, зараз 31 % сільського населення в Україні, відповідно 69% – міського.– Сільське населення і в нас, і в чехів, і скрізь переважно підживлює мови. Той же фольклор – це скарб невикористаний. – А в чехів дуже популярні народні звичаї, народні гуляння. Розкажіть про це.– У кожному селі є день – свято патрона – якогось святого, чи народне. Тоді всі одягають народний одяг, і хай це буде всього 200 людей, вони будуть святкувати у себе на площі, і до них приїде телебачення, і про це село будуть розповідатиі всім показувати, який стиль одягу народного, і якою говіркою вони про щось розмовляють, кажуть, наприклад, не вино, а «вінко», або якось інакше. І з великим захопленням все це роблять, на відміну від українців. – Тобто вони кращі промоутери чеського, ніж ми – українського?– Розумієте, народна драма – поневолення на 3 століття – вона консолідувала чехів, не розбила, а консолідувала. Вони якось згуртувалися, їм було цікавіше, потихеньку. Подивіться на фото Праги кінця 19 століття: хмара вивісок німецькою мовою, але вони заходили все одно по своє «півечко», до своєї кантини і розмовляли по-своєму, по-чеськи. – Діяч чеського відродження Йосип Юнгман колись сказав, що чехом є той, хто розмовляє чеською.– Любити свою мову й культуру може будь-хто: росіянин, чех, німець. Але чомусь якщо хтось в Україні заявляє, що любить власну країну, мову й культуру, чомусь відразу прикріплюють йому ярлик націоналіста. – В Україні актуальна боротьба з суржиком. Чи є у чехів подібна проблема?– У чехів суржику нема. Престижно розмовляти чеською. Міста мають свої особливості, є, звісно, й діалекти. Дуже гарно розмовляють на Мораві – там тягуча, співуча мова. І вони надсміхаються над пражанами: мовляв, вони розмовляють, наче стріляють. Отож, ті «стріляють», а ті «тягнуть». Але є набута властивість – зберегти своє: нас мало, якщо ми не будемо себе берегти – то нас не стане. Треба своє шанувати. – Цікаво, а в часи Чехословаччини яким чином співіснували чеська й словацька? Наскільки я знаю, на телебаченні було, як у нас зараз – хтось говорить українською, хтось – російською. Так само було і тут, так?– Дуже-дуже чітко було, не можна сказати – виміряно, але вивчено співставлення. Приблизно якщо можна говорити про нинішню Словаччину – це 5 млн. Нинішня Чехія – 10 млн. Може, трішечки більше. Всі радіоканали, пригадую, говорили по-чеськи й по-словацьки, так і так. Словаки з великою радістю, коли тільки настав момент від’єднатися, чи, скажімо, мати свою країну, вони це зробили. Бо ментальність: вони відчували себе таким немовби «молодшим братом». Не хотілося їм цього. Були чехословаки, не словаки. По-різному воно відбувалося, але хотілося мати своє. Тому вони від’єдналися і зберегли мову. Розумієте? Під тим «старшим братом» вони зберегли мову, свою словацьку. – Ви як фахівець у цій сфері, культуролог, як ви вважаєте, чому мова така важлива? Чому серед політиканів вона буває таким дражливим фактором?– Я не скажу нічого нового: якщо є мова – є нація. Якщо немає мови – ви перестаєте існувати. Все. Якщо ви йдете до крамниці в Києві, заходите до книгарні – і не можете знайти книжки українською мовою, то варто задуматись, кому це потрібно і на чию це користь грає? Тут такої проблеми немає і ніколи не було. За німців, у ті часи – так. Але були ті будителі, які завжди закликали, власне, те, що ви сказали – не забувати мову. Перестане існувати чеська мова – перестане існувати чеська нація і держава. Тому вигадували, як здавалось, смішні слова. І це були недаремні зусилля, мова їх прийняла. Якщо б я знала, що ви мене про це запитаєте, знайшла б приклади – дуже й дуже смішні слова, котрими вони хотіли замінити оці інтернаціоналізми. Якось так хустинка смішно називалась, не згадаю зараз.– Але вони не прижилися?– Деякі не прижилися, інші – використовуються. Наприклад, у спортивній термінології, культурі. От є бібліотека, у чехів – «кніговна». Ми можемо, слава Богу, вже зараз говорити книгарня. А вони давно говорять. – А чому нема в українців, як Ви думаєте, отакого самодостоїнства сприйняти свою мову? Не вважається це предметом гордості, як у чехів? –Навіть якщо піти тут на уроки танців, то й там навіть іноземці з інших країн говорять чеською. У них є розуміння, якщо вони в Чехії, то їхнім обов’язком є спілкування чеською. Їх би чехи не прийняли на навчання до Чеської Республіки,це перша умова – вивчити чеську. По нинішній день. Хочете тут жити й працювати? Перше, що зроблять, вас навчать мови.  – А як щодо шкіл національних меншин?– Є повністю українські, російські і т.д. Але якщо ви тут – обов’язковою є чеська мова. Навіть ніхто не буде питатись. Спочатку мова, а потім працюйте, і т.д. Якщо ви захочете навчатись на своїй, то це вам буде коштувати дуже й дуже дорого – платне навчання.– Це дражливе питання для України: мова російської, угорської меншин…– Якщо ви вступаєте, наприклад, в Карлів університет, ви будете слухати лекції чеською мовою. Нема такого, щоб викладач Карлового університету з історії, фізики, математики чи географії читав лекції німецькою чи будь-якою іншою іноземною. Чеською, звичайно. Якщо ви хочете вчитись на загальних умовах в університеті, ви повинні володіти чеською мовою. Якщо ви цього не зробите, ви будете вчитися, скажімо, українською, англійською, але це навчання платне. Все.– Дорого платне?– Дорого. Для студентів, якщо в нього немає якоїсь підтримки, то якщо ви навчаєтесь за кордоном, мусите мати якусь підтримку. А це платне, це дуже дороге навчання. І це закон. Хочете отримати чеське громадянство? Перше, що вам треба – здати іспит з чеської мови. Без цього іспиту ви, наприклад, якщо й були б головою якоїсь великої корпорації, й у вас би тут був банк – ви повинні здати іспит з чеської мови. –  Де ще, окрім цього, запобіжники збереження мови у чехів?–  Побутує скрізь, у побуті всюди чеська мова. Ви питали, чому ми не маємо такої гордості? Бо в українців у крові ще страх, цей пострадянський, дуже важливий гіркий синдром. Він ще довго буде існувати. За захист свого загинули покоління, за захист своєї мови, історії, культури. На Сибіру – десятки тисяч, і не просто українців, а цвіту нації, відомий «матвєєвський»розстрільний список 1111 осіб. Це відомі імена. Ніхто такого не пережив, як пережила Україна. Голодомор, НКВС… Слава Богу, що зараз вже з’явилися джерела, відкрились архіви, і ми змогли про це дізнатись.В Чехії, наприклад, дуже раді піти до архіву, вивчати, писати, говорити. На чеському громадському ТБ є програма, яка називається «Історія». Вона мене дуже багато чому навчила. Йдеться про речі, які стосуються колишніх чи нинішніх фактів, але в основному це криваве 20 століття. І, звісно ж, розмовляють лише чеською мовою відомі фахівці, відомі знавці. Це півгодинна програма з повторами, дуже повчально й цікаво. І кожного разу після цієї програми мені прикро, чому в нас немає такої програми. Це по-перше. А, по-друге, нема усвідомлення того, що це потрібно. Без цього просто не вижити. Поки не будуть названі імена всіх, хто загинув, не буде чітко сказано, хто в цьому винний. – Тут ще й інше ставлення до цінності життя, мені здається. У нас культивується жертвоприношення, продукуються гасла. Напевне, визначення патріотизму у нас і тут відрізняються?– Відрізняються. Тому що тут цілком інша історія. Хоча слов’янські народи і не так дуже географічно віддалені один від одного. Але в історичному розвитку це абсолютно дві різні лінії. Цілком. І передусім це власне совєтський період, який на Україні позначився катастрофічно. Адам Міхнік висловив дуже гарну думку:  найстрашніше в комунізмі – те, що після нього залишилось. Тому що це перекручена, знищена свідомість українського народу як чогось гіршого. І страх. Оце є 2 такі фактори. От зараз народилось перше покоління. Тим людям зараз – 20 – 25 років. Вони лише входять в історію. Хоча би ще 2 – 3 покоління. Хоча б ще 20 – 25 років.– Якщо вони не втечуть.– Думаю, не втечуть. Будемо разом жити в Європейському Союзі, дружно, без кордонів. Будемо мігрувати. Але бачите, що діється в Європі – з однієї крайнощі в іншу. – Але ж Чехія займає особливу нішу щодо міграції.– Бо вони знають – що то таке, чужий у своїй хаті. Вони це мали 300 років, вони цього не хочуть. Тому вони дуже й дуже обережні. Тут є табори для мігрантів, біженців, в яких 20 осіб, докупи – 700 – 800. Багато розголосу довкола цього, ніби біженців Бог знає скільки. Чехи дуже упереджені щодо цього. І це – наслідок їхнього історичного досвіду. – Через те вони більше й залучають українців, бо ми ментально близькі.– Це по-перше. По-друге, вони мають щодо цього добрий досвід. Коли після Перщої світової війни прийшла Велика Жовтнева Революція, а після того більшовики захопили Україну, а вже опісля у 1918-у перестала існувати УНР, і ті люди, які мали можливість, вони рятувались, емігрували. Скажімо, члени Української Центральної Ради, тому що ті, які не виїхали, їхнє життя закінчилось або в ГУЛАГах, або їх розстріляли. Тож велика кількість українців, які все ж виїхали, опинилася тут, у Чехословаччині Масарика, приблизно понад 20 тисяч. Можете собі уявити, країна, яка тільки-тільки записалася на карті, почала існувати, президент Масарик розумів, що цим людям, які тікають не від того, що їм погано і вони шукають щось краще, а від того, що рятують своє життя від комуністичного режиму. Хоча уявлення Масарика про незалежну Україну не було ще до кінця сформоване, він думав, що можна було лишатись автономією у складі Росії. Але це вже інша тема. І він прийняв отих 20 тисяч українських утікачів, серед них були й поети, й письменники, вчені, науковці, педагоги. І протягом 2 десятиліть – з 1919 по 1939, до початку війни, українці тут створили Український вільний університет, Український педагогічний інститут імені Драгоманова, Українську господарську академію, Українську мистецьку академію (вона називалась Студія образотворчого мистецтва), були свої театри, школи, громадські товариства, видавництва. Українці видавали неймовірну кількість друкованої періодики. Є така Мар’яна Савка, вона про це навіть книжку написала. Тому українці мають тут своє історичне коріння. Навіть Президент Мілош Земан, я сама була свідком, чула, сказав: треба приймати на роботу українців, вони працьовиті, і вони нам культурно близькі. Так що отаке ставлення до українців має історичне підгрунтя, тут багато українських архівів, українських бібліотек і т.д. Це те, що зібрала українська міжвоєнна громада, що вдалося зберегти. – Нині, коли Чехія в ЄСі всі знають та вивчають англійську – чи немає знову проблеми збереження мовної ідентичності?– Цілком ні. Це чужа мова. Чужі мови треба знати, але свою передусім. – А в радянський період чи були утиски чеської мови?– Ні, не було. Єдине те, що серед іноземних мов превалювала російська. Старше покоління її знає.Знайома журналіст з України розповідала, що, беручи недавно в чеського посадовця інтерв’ю англійською, побачила, що той засмутився трохи, що не чеською, хоч він і прекрасно володіє англійською. В Україні ми зазвичай дуже поблажливо ставимось до іноземців і відразу переходимо на їхню мову, включно з російською. – Хотіла спитати: ви собі уявляєте подібну ситуацію в Україні, щоб там хтось так відреагував? –Наша 45-мільйонна нація не може собі такого уявити, а 10-мільйонна, з такою історією, може. Чехи пишаються своєю мовою. Розумієте, от те, що вони вижили, дало їм привід усвідомити себе народом, який здатен чинити опір і зберегти найдорожче – мову. І вони тим пишаються. Якийсь там німець приїхав. Ну Боже мій, їх 80 мільйонів, нас – 10, ну і що? –Вони пишаються й минулим, і сучасним. Українці зазвичай – минулим. Процвітає таке собі пишаторство: шаровари, глечики, вареники. Не вистачає глибинності. – Тому що треба вчити вчителів. Нема кому про це розповісти. Мало хто про це знає. І немає людей, які б про це знали. Вони лежать десь там між Москвою і ГУЛАГом в Сибіру. –Відомий чеський художник – Альфонс Муха – намагався створити фундамент ідентичності, мешкаючи у Франції. У нас є Шевченко, який теж тривалий час творив на чужині. Виходить, чужина допомагає усвідомити ідентичність.– Це питання складне. Залежить від того, з якою метою і як. В Мухи це був власний вибір, це була ще й країна, яка його навчила фаху. Але він лишився тут, для нього чеське було елементом натхнення. Візьміть,наприклад, нашого Олександра Архипенка. Якщо ви зараз поглянете в довідники, навіть в інтернет, то прочитаєте, що Архипенко – росіянин. Українці ніколи не крали і не хотіли мати чужого. Але повернути своє потрібно. Тут, в Чехії, я бачила твори Архипенка, які має Національна галерея Чехії. Чому б не поговорити тій громаді, що тут є, про ці цінності – як вони сюди потрапили, чому вони можуть нас навчити і зрештою повернути їх додому. Архипенко не російський, а український скульптор. І таких прикладів багато: українець чи росіянин? У чехів такого немає. Візьміть Божену Нємцову і її «Бабусю»: якщо читати цей твір, то з першої літери і до останнього рядочка – це дуже чеська література. І не лише в мовному відношенні. Як можна загорнути дитинку, говорити зі старшими, пройтися селом, які паралелі викликає погода? Але це все в чеському контексті. Герой цього твору ніколи не зробить порівняння з німцями, ще з кимось, тому, коли говорять про Божену і «Бабусю» – це квінтесенція чеського. Дуже потрібного, без цього не вижити, не підете далі, не будете рухатись. Чи виїдете за кордон, як Муха, але зі своїм, а не з чужим. Якби не було трагедії, яка перервала ланцюг поколінь, була б і в Україні ситуація інша. Але була перервана традиція, ланцюг традицій. У нас є люди, які поняття не мають про історію, і не хочуть знати, і не хочуть принципово до цього наближатись. Але треба, бо інакше буде тяжко рухатись далі. Ну, може, Шевченко, Франко – все. На цьому все закінчується. Називаєте в мистецтві пару імен – будуть говорити, що це російські композитори, художники. Нам непотрібно чужого брати, але своє потрібно повернути.   – Наприклад, відомий чех Франц Кафка –з єврейським корінням, при цьому писав німецькою. Яке до нього ставлення?– Чеське. Так як Бруно Шульц – український письменник, який писав німецькою. Або той же Гоголь, який писав російською.Це називається російська школа в українській літературі. Микола Гоголь не може бути однозначно російським письменником. Був тут такий поет – Євген Маланюк. До речі, дуже наполягав, щоб його називали Евген, бо колись так говорилось українською. Він говорив про Гоголя, назвав це явище – «українськість». Вийшла його «Книга спостережень», вже за кордоном, в Америці, в 1954 році, а з 1923 по 1945 рік Маланюк жив у Чехословаччині. Написав розкішне есе, яке увійшло в цю книгу, і там він пише про «українськість» Гоголя, про ланцюг української культурної традиції. – Які зараз нові виклики має українська громада в Чехії, адже хвилі еміграції інші?– Ви дуже слушно зауважили – інші покоління, хвилі. Перед нашим посольством, як ніколи, сьогодні дуже великі й серйозні завдання. Громада велика – 120 тисяч, найбільша після словаків. Тільки у Празі – 52 тисяч українців. Ці люди – переважно вихованці вже радянської школи. Мало знають про історію, але спраглі до історії, культури, і з ними треба працювати, проводити літературні вечори, є потреба запрошувати письменників, говорити про історію. Потрібно урізноманітнювати роботу. – Сприятлива економічна ситуація в Чехії спонукає українців сюди їхати?– Так, чехи шанують працю українців, вони дуже дисципліновані, у Чехії реноме успішної та цікавої туристичної країни, туризм – важливе джерело надходжень. Вони пережили економічну кризу й пішли далі. І на вістрі буму зацікавлені в робочій силі з України, щоб набрати людей і заповнити вільні місця.Загалом те мовне й культурне просвітництво, яким займається СловОпис – це дуже цікаво. В Україні загалом мала поінформованість про власну історію, культуру. І треба вчити вчителів. Я не можу уявити, щоб тут говорили викладачі з помилками. Увесь би світ уже знав, що такий професор зробив помилку, і завтра він би вже не викладав. А в нас може бути титулована особа, і за 10 хвилин зробити тисячу помилок. – Так, у нас ще відсутня лінгвоекологія.– Немає запиту, але думаю, що це прийде. Вірю в нове вільне покоління. Вони хочуть і в них це вийде. Інтерв’ю записала Тамара Куцай СловОпис

Stravenky – це, простіше кажучи, талони на їжу. Досить дивно звучить у наш час. Але беззаперечно досить корисна штука, яка дозволяє досить гарно економити. Я довгий час не знала, що це таке. Але воно й не дивно. Зазвичай, стравенки отримують на роботі. Щось на зразок бонусу від керівництва. Коли мені їх вперше видали, я трохи розгубилась. Як ними користуватись? А головне де? Відповідь на ці питання я отримала приблизно таку: «На їжу в столовці». «Круто» - подумала я, а потім детальніше почала шукати інформацію про них. Виявилось, що за стравенки справді можна купити їжу, але не лише в їдальні, а майже будь-де. Від дешевих забігайлівок до хороших ресторанів. Більше того, їжу за них можна купувати і в багатьох магазинах, таких як Альберт, Білла, Кауфланд, Теско та ін. Всюди, де можна побачити такі позначки: Стравенки бувають різні – номіналом від 70 і до 109 крон. І які ви отримаєте залежить від роботодавця. Зазвичай, на місяць їх можна отримати 21-22 шт., в залежності від кількості робочих днів. Хоча точніше сказати за кожні 8 год робочого часу – 1 ставенка. Перед підрахунком зарплати з робітника знімають певну суму за стравенки. Ця сума розраховується приблизно так: ви платите 45%, роботодавець 55%. Є також кілька обмежень щодо використання стравенок. А саме: -         на одну покупку їх можна використати на суму не більше 500 крон, хоча ліміт залежить все-таки від магазинів; -         решту з них видають лише 10, а інколи і 5 крон. Так що доводиться вчитись гарно рахувати, щоб при покупках не втрачати; -         ще один мінус, яких багатьох обурює – за стравенки не можна купити алкогольні напої. Ну що ж стравенки за здоровий спосіб життя) До недавнього часу був ще один мінус (чи то може я вже багато хочу) – стравенки видавали в закритому конверті, і носити їх в гаманці досить не зручно. Все таки 22 штуки, як паперові гроші. Але тепер сучасні технології добрались і до цієї області. Принаймні я дуже зраділа, коли замість звичайних стравенок мені видали пластикову картку. При тому ще й безконтактну. Тут трохи інші, хоча й дуже схожі обмеження. На день можна витратити лише 500 крон. Зате у цьому проміжку витрачаєш скільки хочеш і проблема зі рештою вирішена. Де приймають стравенки можна з’ясувати не лише на місці, а й он-лайн. На сайті www.mujpass.cz. Сайт на чеській і на англійській. Ну от, здається, основну інформацію про купончики на їжу розповіла. Так що смачних вам обідів зі знижками) Світлана Малецька спеціально для UAPORTAL.CZ 

В чому чехи справді найкращі, так це у відповідальному ставленні до сортування свого сміття, що підняло їх на найвищу сходинку в ЄС.  Люди, які сортують сміття, не належать до меншості.  Вже 72% населення Чехії  активно сортують відходи. Це ж добре, чи не так?  Для більшості це абсолютно нормальне і природне явище. Не має значення, чи ти відомий співак, художник,чи водій тролейбусу – сортують всі.  І так повинно бути. Чому важливо сортувати своє сміття? Трохи статистики: -  27км2природи було в минулому році врятовано завдяки сортуванню відходів! -  2 100 000 дерев в лісах Чехії не було вирубано тільки дякуючи тому, що її мешканці відсортували 526 000 тонн паперу. Чеські газети наприклад  друкуються на папір, який з 98% перероблений з відходів -          Кожна родина відсортувала в минулому році 46 кг паперу, 28 кг пластику і 28 кг скла. Разом їм вдалось переробити 77% загального обсягу виробництва пакувальних матеріалів. Саме тому, Чехія  випередила більшість європейських країн! -          Середня відстань від дому до контейнерів  для сортування  в Чехії становить 96 метрів(вимога Євросоюзу 100) і з кожним роком ця відстань зменшується. Це займе у вас всього 2 хвилини.  -          Понад 307 000 кольорових контейнерів налічується в даний час в Чехії. Це дає можливість сортувати  10,5 мільйонам чоловік. Сортувати зараз може кожен! Як вам такі цифри? Вражаючі, правда? Чехи з відходів виробляють електроенергію, тепло, футболки і навіть форму для місцевих футбольних команд. До 2024 року вони обіцяють закрити всі сміттєзвалища, яких на даний час в країні 180.  "18 тисяч садиб у Празі опалюють енергією від нашого спаленого сміття. Також виробляємо з відходів залізо для будівництва 25 кілометрів колій для залізниці та будматеріалу для нових доріг, – каже працівник одного із сміттєспалювальних заводів Праги Любко Коваш. Багато українців не задумується над сортуванням своїх відходів, в той час, коли чехи у найвіддаленіших селах активно його розділяють до кольорових контейнерів.  Новий закон 185/2001 про відходи є безкомпромісний -  Netřídíš, zaplatíš! ( не сортуєш,-плати!)  http://www.podnikatel.cz/zakony/zakon-c-185-2001-sb-zakon-o-odpadech/uplne/    Згідно закону, кожен мешканець Чехії повинен належним чином сортувати своє сміття.  Я вас не лякаю, лише прошу замислитись і брати сортування сміття, як щось само-собою необхідне,  як щоденне чищення зубів. В цьому не має нічого складного, тільки не лінуйтесь, візьміть це як медитацію, чи прочищення вашої карми.   Як сортувати своє сміття? У будь-якому чеському місті, чи селі ви побачите кольорові контейнери для сортування відходів. Найчастіше це : пластик, скло, папір і змішані відходи (směsný odpad). Додатково є  ще контейнери для металу, біологічних відходів, на пакети від соку, молока і інших питних продуктів, контейнери для одягу і взуття. Сортуються також батарейки, електропроводи, ліки, навіть вже є спеціальні контейнери для шприців. Всі контейнери щільно закриті, щоб сміття не розкидалось та не було неприємного запаху. Перед тим, ніж викинете у сміття пластик, чи скло, потрібно іх сполоснути. Особливо ретельно помийте тару від олії.  Головне, не панікуйте :) Життя інколи буває складне, але ви впораєтесь. Разом із сортуванням сміття, зміниться і стиль вашого життя. У будь якому випадку, ви будете собою пишатись і отримаєте жирний плюс до карми. Не лякайтесь, що вам одразу буде потрібно мати вдома чотири сміттєвих баки, або коробки.  Ми, наприклад, маємо вдома один, гарненький двоповерховий. Він має вигляд поштової скриньки. До одного ми даємо змішані відходи, до другого все, що можна сортувати. Коли виносимо сміття, тоді все розділяємо по контейнерах. Можливо це не настільки ідеально, як би хотілось, але, маємо те, що маємо на разі.  Розпізнати, куди які відходи ви може викинути, крім письмового означення, можна і по кольорах: Оранжевий – для пакетів від напоїв (NÁPOJOVÝ KARTON!) До оранжевого викидайте пакети від молока, кефіру, соків, вина, одним словом, тару від напоїв. Перед тим, ніж викинете їх у контейнер, спресуйте її рукам, або ногою.   Жовтий – контейнери для пластику (PLASTY), ПЕТ-пляшки від лимонаду, води, та іншого.  Сюди також викидайте тару від йогуртів, пусту тару від шампунів, кремів(крім скла звичайно), пральних порошків, пом'якшувачів, і тому подібне.  Також спресуйте їх, перед тим, як викинуте.    Синій – контейнери для паперу (PAPÍR). Сюди викидайте газети, журнали, книги без лакованих палітурок (якщо взагалі захочете викинути книжку. Ми віддаємо їх іншим людям). Крім того, до синіх контейнерів можете викинути зошити, всі ваші щоденники, картонні коробки(перед тим коробки зложіть, або розріжте). Не вкидайте туди будь ласка жодні брудні серветки, або жирні газети. Викиньте їх краще до контейнеру для змішаних відходів.   Зелені і білі – це контейнери для сортування скла(SKLO) В зелений викидайте кольорове скло, а в білий – прозоре. НЕ плутати! Це не важко - викидайте  всі скляні пляшки і банки від усього, що було колись смачне, або не зовсім,  ПУСТІ і принаймні хоч трохи вимиті. Пляшки від пива можете здати і отримати ще й за них гроші. От і будете мати гроші на пиво з друзями. Не викидайте в зелені і білі контейнери керамічні і фарфорові вироби! І про небезпечне і габаритне сміття. Є такі категорії товарів, які не можна викидати у контейнери зі змішаним сміттям, чи сортувальні контейнери. Лампочки, батарейки, акумулятори, фарби і хімічні речовини, великі електропилади, будівельні матеріали і автомобільні шини. У таких випадках, зайдіть на сайт sberne-dvory.cz і знайдіть найближчий пункт прийому такого роду сміття. Утилізувати старий холодильник, телевізор, або пральну машину ви можете у магазинах, в яких продають електроніку або в пунктах з прийому небезпечного сміття.     Якщо хочете бути справжнім експертом у сортуванні сміття, почитайте:  jaktridit.cz   Třídění odpadudoma – jak na to? У наступній статті напишемо вам, як досягти вищого левелу і жити без сміття  взагалі – стиль “Zero Waste” Галина Андрейців для UAPORTAL.CZ

 Цими днями Чехія відзначає два державні свята: 5 липня – День святих Кирила і Мефодія та 6 липня – День спалення майстра Яна Гуса. Творців слов’янської абетки - братів Кирила та Мефодія, - за правом називають Першовчителями та апостолами, адже вони не тільки поклали початок слов’янській писемності, а й активно сприяли розвитку та поширенню християнства, за що, як православна, так католицька церкви, зарахували їх до лику святих. Ян Гус – мислитель та філософ, один із перших реформаторів католицької церкви, який за свої релігійні проповіді та погляди був заживо спалений на вогнищі. Між іншим, його подвигам присвячена поема Тараса Шевченка «Єретик». Гус активно критикував тодішні звичаї Католицької церкви, та керувався засадами виключно християнської віри. Його страта стала причиною заворушень на чеських землях, які згодом переросли у запеклі та спустошливі гуситські війни, та й і нині чехи вважають Яна Гуса своїм національним героєм. І тут ми стикаємося з великим парадоксом – нація, яка виводить такі релігійні свята на рівень державних, є найбільш атеїстичною нацією сучасної Європи. Тож давайте поговоримо про чеську безбожність і рай на землі.    Про питання релігії  Отже за часткою атеїстів Чеська Республіка займає перше місце в Європі. Ймовірною причиною може бути, до прикладу, націоналістичний рух 19-го і 20-го століть, коли католицизм вважався релігією, нав’язаною австрійськими загарбниками, а гуситському протестантизму так і не вдалося здобути масову кількість послідовників. Варто відзначити і комуністичне минуле країни, коли між 1948 та 1989 роками, як і в решті східної Європи, активно гнобилися всі релігії та натяки на християнство. Так чи інакше, віруючими вважає себе нині лише близько 30% мешканців Чеської Республіки, і  більшість із них походить із регіонів Моравії та Сілезії. Попри те, що у Празі красується чимало величних храмів, які є історичним мистецьким надбанням, чеська столицята регіон Чехи – території, в основному, атеїстичні.    А зараз кілька статистичних даних для відтворення повної картини: найближчі  чеські сусіди та побратими – словаки - наводять цифру 77% віруючих, ще одні сусіди - поляки – взагалі визнані найбільш релігійною нацією Центральної Європи із 87% католиків. Половина чехів стверджує, що ніколи не брала участі у якомусь релігійному обряді (наприклад, богослужбі), і лише 7% відвідує богослужбу регулярно. Лише приблизно ¼ чеських мешканців висловила бажання, щоб церемонія її поховання мала релігійні елементи. Вінчання у церкві вважає потрібною процедурою приблизно 20% чехів. А третина мешканців Чеської Республіки переконана, що шукати відповіді на життєві проблеми в релігії чи в духовних науках – марна трата дорогоцінного часу.  Питання чеської безбожності та національного менталітету вже багато років досліджує польський письменник та журналіст  Маріуш Щиґел (Mariusz Szczygiel). Його називають послом «чеськості» у Польщі та особистим психоаналітиком чеського народу. Він регулярно публікує роздуми і репортажі про «свій улюблений народ», як він сам його називає, та написав дві книги на чеську тематику. Одна з них - «Ґоттленд» («Gottland») - неординарно описує чеські історичні перипетії останнього століття, за що стала бестселером та європейською книгою 2009-го року. Основне питання другої книги Щиґела «Зроби собі рай» («Zrób sobie raj!») звучить наступним чином - «А як вам, чехам, живеться без Бога?».  «Для багатьох чехів атеїзм такий же природній, як і те, що хтось блондин. Вони народжуються і не вірять» - пояснює Щиґел. «Для мене і моїх читачів це дуже цікаво. Польські католики (певно, як і більшість віруючих взагалі ) вважають, що атеїст – людина погана. Йому бракує моральності, адже він не живе релігійними засадами і принципами. Тому ми часто запитуємо себе: як чехи можуть бути щасливими і не потребувати для цього Бога? Чи можливо бути чесним без Бога? Чому вони не бояться життя без Бога? Але європейські соціологічні дослідження свідчать про те, що невіруючі чехи керуються тими ж цінностями, що й віруючі поляки. Наприклад, виховуючи своїх дітей, вони так само вчать їх щирості, солідарності з іншими, приятелюванню. Вони кажуть своїм дітям, що не можна красти і вбивати тощо». Іншими словами, поняття «антирелігійний» та «антиморальний» не йдуть для Щиґела пліч-о-пліч.    Папа Бенедикт XVI. зауважував, що атеїзм може серйозно зашкодити Чехії. Подібно говорив про неї і перший чеський президент Вацлав Гавел: «Ми живемо у першій атеїстичній цивілізації. Тобто в цивілізації, яка втратила відношення до нескінченного та вічного. Тому в ній завжди переважає тимчасовий зиск над зиском довгостроковим. Важливо те, чи якась інвестиція окупиться через 10-15 років, а менш важливо, як це позначиться на життях наших потомків через років сто». Маріуш у цьому відношенні каже: «Я б погодився з Гавлом, якби не одна деталь: католицька цивілізація також думає передусім про тимчасовий зиск та комфорт. Чехи в атеїстичній Празі масово і відповідально сортують відходи. Ми в католицькій Варшаві маємо з цим проблеми, а католицький Рим не сортує взагалі».    Певний час пан Щиґел досліджував процедуру кремації у Чехії.  «Чому така кількість чеських родин не забирає після спалення своїх рідних? Третиною урн ніхто не цікавиться, ніхто до них не зголошується. Що сталося у вас з любов’ю? Той, хто не забирає своїх покійних батька чи маму, не любить їх? Певно любить, але, можливо, не хоче ще раз страждати, знову взявши їхній попіл у руки. Можливо він тікає від неприємних відчуттів. А можливо, йому все байдуже. Він просто не вірить у посмертне життя і не цікавиться, що робиться із залишками його рідних згодом». Про національний менталітет  «Вони «безхребетні»»- каже про чехів один мій знайомий українець - «прийшли німці – підтримали німців, у 68-му прийшли комуністи – встановили у Празі найбільший у світі пам’ятник Сталінові.  Призвичаяться будь-кому!». Однак, на мою думку, таку модель поведінки можна називати безхребетністю, а можна, наприклад, національною гнучкістю. Власне, така позиція презентується і в одному з найбільш відомих чеських літературних творів «Пригоди бравого вояка Швейка». Мета Швейка – пережити, і пережити будь-яким чином. Такий образ глибоко закорінений у свідомості чехів, тому вони не захоплюються героїзмом та кровопролиттям заради нього. Вони вважають, що за несприятливих умов, така мала нація як вони, повинна не бунтувати, а призвичаїтись сильнішим.  Про національний менталітет свого улюбленого народу Маріуш Щиґел каже:  «чехи мають у собі багато самоіронії і не знають жодних табу. Вони часто сміються самі над собою і абсолютно не бояться Бога. Чехи не знають пафосу, він цілком відсутній. Вони радо зрощують у собі міщанські властивості, а культуру використовують як антидепресант». Самоіронію і відсутність табу Щиґел підтверджує таким прикладом: «У центрі Праги стоїть статуя скульптора Давида Черного. Дві бронзові фігури чоловіків справляють малу нужду на карту Чеської Республіки (віз. фото). Натовпи людей ходять на це дивитися! У Польщі щось подібне було б абсолютно неможливим. Автор скульптури і власник ділянки стояли б перед судом, і були б покарані, народ почувався б ображеним та ігнорував би статую. А чехи з радістю споглядають це і цілком задоволені. Їх нічого не виведе з рівноваги. Чеський літературний історик та критик Войтєх Їрат сказав «Малий чеський чоловічок до пафосу або ще не доріс, або вже переріс, і дивиться на нього згори». Про рай на землі  Якщо продовжити говорити про складові чеського національного характеру, не можна оминути такий фактор, як відчуття «погоди» - тобто власного комфорту, затишку та рівноваги. Зазвичай, ви рідко побачите чеську жінку на незручних підборах, чи чоловіка, який у поті чола працює більше, аніж, відведених законом, 8 робочих годин. Чехи – нація, яка віддає перевагу практичності та розміреному, урівноваженому стилю життя. Вони воліють не просто жити, а жити носолоджуючись. Така життєва позиція - це створювання щоденного міні-раю на землі. Блискуче змальовує це Маріуш Щиґел на прикладі чеського гімну. Він звертає увагу на те, що більшість європейських гімнів з героїчним пафосом закликає своїх громадян до великих поривів та звершень. Згадаймо, наприклад, нашу українську самовідданість – «душу й тіло ми положим за нашу свободу!». Чехам же абсолютно достатньо у головному музичному творі країни констатувати: «Де дім мій, Де дім мій? Вода шепотить по лугах, Бори шумлять по скелях, У садочку сяють квіти, Земний рай то на погляд! І це є красива земля, Земля чеська, дім мій...»   Польський письменник повертається до Бога і в цьому контексті. Він пояснює, що у віруючої людини два життя – земне і вічне. За законами віри, раю людина може досягти лише після смерті, а у цьому житті повинна його заслужити. Чехи ж створюють собі рай тут, на землі, тому що переконані, що мають тільки одне життя, і мусять використати його по максимуму. Вони майже завжди задоволені тим місцем і роллю, які відведені їм у цьому світі саме тут і саме зараз. Чого не скажеш про нашу українську людину, яка завжди бажає чогось кращого і більшого, тому стиснувши зуби, століттями демонструє свою завзятість, упертість, надмірну самовідданість та трудоголізм.  Сперечатися про національні позиції, як і про смаки - справа марна. Бо ж кожному своє. Тому питання «що більш правильно?» - чекати  на майбутні дивіденди, чи жити сьогодні і не думати про завтра - залишається риторичним... ОКСАНА МОЙСЕНЮК, для UAPORTAL.CZ 

Їздити поїздом в Чехії - комфортно, швидко і вигідно. Чисті, затишні вагони, майже ніколи не заповнені повністю. Хоча я не так часто користуюсь поїздом. Тому добре не знаю загальну ситуацію. Але деякі люди користуються цим видом транспорту мало не щодня. І відповідно, на придбання квитків тратять чимало коштів. Чеська залізниця звісно це передбачила і пропонує своїм постійним користувачам бонусну програму InKarta. InKarta – на вигляд звичайна пластикова картка з чіпом. Служить як носій проїзних документів і знижок. Тобто, ви купуєте InKarta і далі на неї можна докупити різні додатки. А тут вже є ряд цікавих пропозицій, починаючи зі знижки на квитки 25%... і аж до 100%. Картка дійсна 6 років з дня покупки. Стосується це як і внутрішніх так і міжнародних перевезень. Купівля квитка відбувається так само в касі, але за зниженою ціною. При перевірці паперового білету контролер прикладає InKarta до свого КПК і отримує інформацію про пасажира (його знижки). IN25 – знижка на 25% для всіх подорожуючих, включаючи дітей, школярів, студентів і людей, які дістаються потягом до робочих місць. Знижка діє в одну сторону, туди і назад, на приміські квитки (щотижневі, щомісячні або щоквартальні), знижки на квитки за кордон (по програмі Rail plus), та деякі акційні квитки. Додаток IN25 можна купити на 3 місяці, 1 рік чи 3 роки.   IN50 – знижка на 50% особливо підходить для щоденних поїздок молоді віком від 15 до 26 років і дорослих. За спеціальною ціною пропонується для пенсіонерів. Знижка діє в одну сторону, туди і назад, 50% знижки на приміські квитки для пасажирів віком 15+, знижки на квитки за кордон, та деякі акційні квитки. Додаток IN50 можна купити на 1-3 роки.   IN100 – необмежені поїздки в другому класі, без додаткової покупки квитка. Знижка буде цікава тим, хто часто подорожує поїздом на далекі відстані. Оцінять також любителі комфорту. Перевезення однієї тварини або велосипеда безкоштовно. Безкоштовна поїздка автобусом Airport Express між Прагою та аеропортом Václava Havla. Та багато інших бонусів. Додаток IN100 можна купити на 1-3 роки. Цікавою є пропозиція IN100 для бізнесу за акційною ціною. Таку картку може використати будь-хто зі співробітників фірми для відрядження.    Вартість InKarta: Замовити інкарту можна на сайті https://www.cd.cz/eshop/in-karta/ або у касах вокзалу. Для того щоб її отримати потрібно заповнити заяву, додати фотографію і оплатити вартість обраної карти у будь-якій касі вокзалу. Формуляр заяви можна отримати на касі або скачати з інтернету (https://old.cd.cz/vyhody-pro-cestujici/in-karta/). Опрацювання заявки і виготовлення карти триває 28 днів. Якщо замовляти на сайті то 21 день.  На період виготовлення карти можна отримати тимчасову карту і користуватися бонусами відразу.   Власники інкарти стверджують, що лише за декілька поїздок вона повністю окупиться і знижка відчувається вагомо. А знижки і бонуси - це завжди приємно, особливо коли йдуть в комплекті з комфортною поїздкою з гарним краєвидом за вікном. Світлана Малецька для UAPORTAL.CZ