Український культурно-освітній центр «Крок» в Празі (Аргентинська 38) започаткував Фестиваль дитячої творчості «Крок до успіху» 20 жовтня 2018 року. За словами керівника центру Марії Гаврилюк, цей фестиваль – це свято обдарованих і талановитих особистостей: «віримо, що наш зовсім юний фестиваль стане поштовхом для розвитку талантів наших молодих артистів і чудовим майданчиком для набуття сценічного досвіду» Про те, що цей фестиваль є конче потрібним для українців в Чехії засвідчила велика кількість учасників – майже сотня! Діти разом з батьками та вчителями прибули з численних міст Чеської Республіки: з міста Градець-Кралове (суботня школа «Ниточка Родоводу», керівник Наталія Доценко), з Мельника (керівники Тетяна Гуляк, Анета Стойкова), з міста Млада-Болеслав. Також завершував фестиваль піснею про маму соліст (Михайло Дакус) з вокальної студії «Ліра», що в Калуші (Україна). І, звичайно, на святі було багато празьких дітей. Зокрема, творчі колективи «Джерело», «ІнФітДАнсKлуб», а також діти, які подали заявки на участь самостійно (без належності до організацій чи шкіл): Яна Перкун, Сандра Коломієць, Злата Конончук, Ілля Манько, -  та учні культурно-освітнього центру «Крок». Журі та всі присутні стали очевидцями неординарної виставки художніх робіт і двадцяти двох різнорідних творчих номерів у номінаціях: літературна творчість, музична творчість, театральне мистецтво та художня творчість. Як повідомляє Марія Гаврилюк, «завданням фестивалю було об’єднати та познайомити творчих дітей української діаспори в Чехії, щоб разом берегти та розвивати традиції українського мистецтва. Також підтримати талановитих діток і стимулювати професійну діяльність учасників. І, звичайно, – обмін досвідом і творча співпраця! Тож за те, що фестиваль вдався, дякую команді «Кроку»: Євгенії Валовій, Світлані Рішко, Світані Бліндовській, Ані Сіщук, Галині Березовській, Любі Гриськовій, Наталі Лагетко, Марії Шумейко та Наталі Доценко. А також Посольству України в Чеській республіці та «Бізнес клубу» – головному меценатові нашого центру». Закінчився фестиваль майстер-класом від танцівниці та засновниці «ІнФітДансКлубу» Інни Бодрилової. Усі учасники синхронно танцювали під відому пісню «Десь по світу». Це треба було бачити! Діти сяяли на сцені, завзято повторюючи рухи – члени журі усміхалися – організатори раділи-пишалися, що все вдалося – а в багатьох батьків наверталися на очі сльози від того, що не мають поки що змоги будувати Україну на своїй землі. Після гарячого танцю настала ще гарячіша церемонія нагородження усіх учасників медалями, дипломами та шоколадками. На завершення викладачі з «Кроку» та гості свята заспівали «Скільки б не співали». Але люди не поспішали розходитися. Діти раділи дипломами, частувалися. Усі фотографувалися, знайомилися, ділилися враженнями. Тож вдалося підслухати таке: «Ой, велику ностальгію навело на мене це свято: так додому захотілося», «файно все так було, а ведуча – супер: така мила, приємна та розумна», «то так добре, що нікого не виокремили, що кожного нагородили. Тут справді кожен був вартий нагороди», «Надіюся, що ми регулярно зустрічатимемося на таких фестивалях», «це наш перший диплом, наша перша медаль, ми постараємося наступного року придумати ще щось». Також вдячність переповнювала викладачів з Градця-Кралове (Наталію Страшідлову (музичний керівник), Олександру Щур (вчитель англійської та української мови), Ольгу Якимцьо (вчитель танців), Оксану Дудлу (вчитель 1 класу)): «виступи наших дітей приймали оплесками, кожна дитина отримала солодощі та медаль. Після смачного обіду всіх гостей запросили на екскурсію Прагою, яку організувала і провадила пані Марія Гаврилюк. Екскурсійний катер і прогулянка Прагою запам’ятається нам особливо. Ми дуже вдячні!». А ось відгуки про фестиваль членів журі:  «Можу впевнено сказати, що свято вдалося. Вдячна кожній дитині за ці емоції, які вони нам сьогодні подарували. Вони найталановитіші, найуспішніші. Вдячна батькам, які попри свою зайнятість долучилися до свята. Вдячна викладачам і керівникам, які так багато вкладають у майбутнє України. Цей фестиваль – це також чудово нагода дізнатися, що ми – українці – є в різних містах Чехії. Бажаю, щоб цей фестиваль продовжувався та мав гарні традиції» (культурний аташе Посольства України в Чеській республіці Тетяна Горупович) «Для багатьох дітей і гуртів сьогодні відбулася прем’єра. Це велика прем’єра. Я вперше побувала на такому українському дитячому фестивалі. І вразила мене різнорідність. Тут було все: спів, танці, театр, живопис. Найбільше мені сподобалося, шо всі діти були відважні. Там були прекрасні жести. Можна було побачити, що з багатьох будуть актори, співаки, танцюристи. Хоч сьогодні переможців визначати не будемо. Але для мене тут є один переможець – це дівчинка, яка повторила свій виступ: забула слова, але почала співати спочатку. Для мене відвага – це дуже важливо. Мистецтво – одне, це прекрасно, що всі тут показали, що вони вміють. А ця дівчинка показала, що вона не боїться. Що коли щось не вдається, вона спробує ще раз» (викладач кафедри україністики Карлового університету докторка Тереза Хланьова)   «На цьому святі я не мала зовсім відчуття, що я десь далеко від України. Просто хочеться плакати від щастя, що в нас є такі діти, які бережуть нашу культуру, наші пісні, танці. Всі вони молодці. Від найменшого до найбільшого. Вразив цей фінальний танець «Десь по світу». Слова до цієї пісні написав мій друг, одногрупник з дрогобицького училища – Роман Стахнів. Є ця Україна! Ми всі разом, як одна родина! (викладач вокалу та співачка Оксана Нагірна)  «Мені дуже сподобалося. Дякую цим дітям, Марії та всім, хто підтримав нас сьогодні. Усі просто молодці і, справді, заслуговують гарячих оплесків» (професійна танцівниця, засновник та провідний «ІнФітДансКлубу» Інна Бодрилова)  «Велика подяка батькам, що привели дітей на конкурс. Що діти мають вишиванки, що віддали свій час. Це велика радість. Молодці!» (хореограф Наталія Колва) Таким був Перший фестиваль дитячої творчості «Крок до успіху», тож далі буде :)   Спеціально для UAPORTAL Катерина Воїнська

Зі «Свята мрій» розпочався навчальний рік в українському культурно-освітньому центрі «Крок» у Празі (Аргентинська 38) 22 вересня 2018 року. Ця урочистість була також присвячена сторіччю відновлення української державності та Дню незалежності.           Свято розпочалося з гімну України та хвилини мовчання за тих, хто береже наш спокій, жертвуючи власним життям. Для першачків пролунав перший дзвоник, вони розповіли віршики про мрії. Учні «Кроку» продемонстрували танець, Марія Болеховська – пісні, а Станіслав Рішко – гумореску «Кухлик» П. Глазового. Святкування закінчилося спільним фото біля спеціальної фотозони, в якій діти разом з вчителями мали нагоду прокричали «миш-ка». Всі частувалися величезним тортом.             Чому Свято мрії? А як же без неї? Про це розповідали віршики: «бо хто повірить, той ввійде», «що робить Мрія у житті? Вона долає перешкоди і вказує нам шлях до перемоги»,«тож мріймо стільки душа наша просить, вона нам в майбутньому щастя приносить».  Про це звістила й керівник центру Марія Гаврилюк у слові до всіх присутніх: «Мрії бувають різні: вони можуть бути далекоглядними, а можуть бути і миттєвими. Вірю, що мрії збуваються. Чимало людей довгі роки мріяли про незалежність нашої країни. Вони вклали в цю мрію всю свою енергію. Я також маю мрію: щоб проживаючи далеко від рідної країни, ми зберігали рідну мову та культуру. І ця моя мрія здійснюється кожного року – в учнях нашого центру. Маленькі усміхнені обличчя дають можливість бути впевненим у тому, що робимо добру справу. Тому дякуємо малюкам та батькам за відданість і любов до нашої країни. Бажаємо міцного здоров'я та натхнення, а батькам – витримки та мужності на спільному шкільному шляху».             Про мрії звіщали й родичі учнів «Кроку»:  «Все мені тут подобається. Точно все! Ми на чужині, а так хочеться, щоб наша культура, наші традиції та письменники не були дітям чужі. Спочатку було важко кожної суботи їздити. Але тепер моя дитина дуже добре читає та пише. Вже другий рік тут вчимося. І поки буде «Крок», ходитимемо. До останнього ходитимемо!» (Тарас Дусан) «Я мама трьох діток. Привела сюди свою найстаршеньку, щоб дитина навчилася читати і писати по-українськи, бо ми вже в Чехії достатньо довго. Ми сьогодні першачки! Дізналися про «Крок» у церкві Климента, там роздавали рекламки» (Ольга Семчук) «Я тітка першачка. Мені тут дуже подобається. Свято чудово організовано! Дітки молодці – виступають. Приємно чути рідну мову. Це свято – просто як українське натхнення!» (Ірина Триліс) «Я тут учитель гри на гітарі. Цей «Крок» – дуже потрібна річ у Празі. Нашу культуру, мову, традиції необхідно плекати, а це нелегко, коли ти далеко від Батьківщини. Тут чудовий педагогічний колектив. Учителі знаходять підхід. Дають необхідну інформацію діткам про все добре, що стосується України» (Олександр Стеблюк) «Уже третій рік моя донька – їй 11 років – вчиться тут. Воджу її сюди щосуботи, бо я українець. Хай пізнає Україну! Треба вчитися! Маємо тут дуже файну вчительку – Галину Березовську. Вона дуже гарно все пояснює, вчить правильно спілкуватися, знайомить зі символами України, поетами. Якби я у свій час мав таку вчительку! Вразило сьогодні, що так багато дітей в «Кроці». Я розповідаю друзям і знайомим про цей центр. Сам привів уже двох сюди. Маю 4-річного сина – він теж тут буде вчитися. Ми від початку створення «Кроку»!» Усе мені тут подобається. Єдине, що би хотів поліпшити… Трохи довго сидимо: з 10-ої до 13-ої. А мої діти привикли їсти о 12-ій годині – поки заїдемо, поки щось підігріємо. То я вирішив привозити зі собою торбу з їжею, щоб ще в «Кроці» годувати дітей» (Іван Минда) Також спеціально для UAportal-у Марія Гаврилюк розповіла про передісторію «Кроку»: «десь, напевно, з п'ятого класу я складала сценарії свят, різні конкурси придумувала. Завжди щось таке любила, воно так і до кінця школи протяглося, що завжди мала відношення до планування свят. Радію з того. що можу привити дітям любов до України навіть на відстані, щоб вони вміли правильно розмовляти рідною мовою. Хочеться зробити щось таке, що залишиться на покоління після нас. Тож щиро дякую всім за допомогу в підготувці сьогоднішнього свята: Посольству України в Чехії , Тарасу Якубовському, Тарасу Костюку, Mарії Шумейко, Світлані Рішко, Марії Лагетко, Світлані Бліндовській, Анні Сіщук, Любові Гриськовій, Наталі Лагетко. Також дякуємо за тортика Іванні Лешанич. Життя змушує нас цінувати кожну мить, бо незнаємо, котра секудна буде останньою... Тому, напевно, потрібно жити так, немов проживаємо останній день, і в цьому дні цінувати кожну мить радості та щастя, щоб разом творити велику історію добра». Автор Катерина Воїнська для UAportal.

 Уже понад півстоліття світову спільноту щороку об’єднує День дітей як спроба почути та побачити дитину. Її потреби, особливості та права. Почути-побачити, щоб не мовчати, а діяти. Дати життя і плекати життя. Організувати безпечний простір розвитку та свободи для усіх дітей. Особливо для тих, які опинилися без опіки рідних і близьких. Це одне з найстарших міжнародних свят. З нагоди Дня дітей 9 червня 2018 року культурно-освітній центр "Крок" у Празі організував на Аргентинській 38 гучне шоу під назвою «Цікавий та захопливий світ науки». Це був суцільний інтерактив від київських гостей (Ольги Беспоясної та Павла Кружкова) зі студії "Еврика", яку очолює Антоніна Долгополюк. Разом з «мудрими чарівниками» діти з «Кроку» експериментували, розважалися та дивувалися. Для уродинника Євгенчика вистукували кольоровими трубами мелодію «З Днем народження тебе». Намагалися проштрикнути паличкою кульку так, щоб вона не тріснула.   Кожен мав нагоду потримати на носі «стійку» пташку, а в долоньках – теплий сніг. Одягти загадкові окуляри, щоб побачити веселку прямісінько в залі. Смакувати холодну пару, вхопити загадкову бульбашку з колби. І побачити, як з маленької миски виростає туман на весь зал. P.S. Зізнаюся, вразило мене в тому "Кроці" якась дуже особлива та виважена вільність. Під час привітального танцю, яким «кроківські» діти зустріли гостей, маленький глядач вирішив долучитися до гарцю – вихилявся-кружляв разом з танцюристами. Ніхто не хвилювався через цей експромт, бо всі раділи спільно. Це, справді, створило родинну атмосферу, де кожного приймають такого, як він є. Ніхто нікого не мусить вражати. Немає видовищ, показух, зайвого напруження.   Діти мають право бути справжніми. На те, щоб пізнавати світ з його глибинами і берегами. І «кроківські» діти мають береги. Підслухала поміж дітьми такі балачки: «пані вчителько, але той сніг не холодний. Як таке може бути? Певно, то не сніг». А ще: - Вийдемо на хвильку? - Ні, директорці це не сподобається! Або: -         Диви, хтось залишив сочок, може візьмемо? -         Ти що? Тебе мама не вчила чужого не брати? Це ж може бути приманка-отрута! Засвідчити дітям, що вони чудові та бажані. Що нам, дорослим, цікаво та приємно бути з дітьми. Що ми залюбки можемо розважитися та пізнаватимемо світ разом з дітьми. Бо життя – це дивовижна пригода, яку можемо досвідчити спільно. Ступати вільно, без вишколеного «ліва-ліва-раз-два-три». Робити крок, невпевнений, важкий, але такий необхідний для близькості. Крок, щоб наблизиться. Крок, щоб підтримати.   Катерина Воїнська    

Інколи може видатися, що такі свята як Дні матері, батька, дитини в європейському культурному дискурсі є спробою винайти велосипед. Материнство-батьківство стало настільки зайорзаною темою, оброслою пафосом, стереотипами й травмами, що й справді доводиться перевідкривати одвічні цінності. Хто б міг подумати, що в 21-му сторіччі доведеться захищати інститут сім’ї? Захищати дітей від батьків, матір – від світу, батька – від матері. На превеликий жаль, не кожна дитина має народження, має батьків, має любов і захист. Думаю, що День матері є чудовою нагодою зупинитися в коловерті подій і гонитві за успіхом, щоб згадати про свої початки. Про ту, яка була на порозі нашого життя. Чиї голос і дотик стали визначальними в нашій буттєвій ході. Цей спогад не мусить бути романтичним чи приємним. Для когось він може бути дуже болісним. Бо навіть і мами помиляються. Завдяки матері ми, народжені, отримали можливість спробувати Життя, щоб подарувати його іншим. Тож перше, що приходить на думку, коли чую слово «матір», це вдячність за життя. Життя як шлях від любові, в любові та до любові. Маленькими й невпевненими кроками наближатися до Правди. Шпортатися, розбивати колінця, боятися, підійматися та знову йти, дихаючи на повні груди. Почувати себе неодмінним новаком у світі, стаючи очевидцем любові, яка по-весняному творить усе нове. На ці думки мене надихнув культурно-освітній центр “Крок” у Празі, заснований минулоріч у березні при товаристві «Українських професійних спілок», який працює під керівництвом Марії Гаврилюк.  "Наша ціль – це доброзичливе навчання та щире виховання дітей шкільного віку. Вікова категорія дітей, на які зорієнтована програма – це діти від 6 до 17 років. Мета – навчити дітей грамотно писати, читати українською мовою, та привити любов і повагу до української культури та традицій. Родинна атмосфера, жваве та веселе спілкування дають змогу вашим дітям у формі гри вивчати українську мову, літературу та історію. Веселі свята з іграми, конкурсами, піснями та танцями непримушено зачаровують дітей та батьків українськими традиціями та звичаями",- так пише про свою діяльність центр КРОК. 5 травня 2018 року «кроківський» колектив педагогів та організаторів, разом з дітками та їхніми батьками самобутньо відсвяткували День матері в актовому залі, що на вулиці Аргентинській 38. Потішили глядачів неординарною казкою "За пролісками для Матусь". Діти подарували мамусям власноруч виготовлені сердечка, дзвінкі співи й потішні танці. Не забули також і про бабусь – для них виконали пісеньку. А на завершення свята почастувалися смачнющим і дуже красивим тортом. Керівник освітньої програми центру Марія Гаврилюк зізналася, що «всі дуже хвилюватися, але свято вдалося! Казкова історія навчила нас любові та поваги до всього живого навколо. Розповіла нам, що можна завжди знайти вихід з різноманітних ситуацій». І справді, казка у виконанні дітей виявилася доволі проникливим і недитячим посилом. Адже казкові герої з любові до матері вирушили по чудо-квітку. Дітям було не під силу дістати найяскравішу зірку та «соловейком заспівати» для найдорожчої. Тож саме проліски виявилися посильним подарунком. Дорогою на диво-галявину діти зустріли доброзичників (Берізку, Сонце, Весну, Козаків, Зайців, Квіти) та «доброспрагликів»: Вовка-злюку, який від пісні подобрішав, бо «і в нього є мама». А також розбійників, що вимагали в матусь викуп за «говірких малявок», але від згадки про власну маму отямилися: «мама – сонечко в сім’ї. Ми – промінчики малі. Коли сонечко в оселі, то промінчики веселі».   Цікаво, що саме за Весною у виставі було останнє слово: «пам’ятайте лиш одне: навесні усе живе!» Відтак зустрівши диво-квітку, діти усвідомили, що не можуть її зірвати для мами: Я квітку лісову не стану рвати, Її додому я не понесу, Бо вдома їй джмеля не погойдати І не попити ранками росу! Але герої не розгубилися: хутчій намалювали квіти для всіх гостей!     …Як часто хочеться робити щось величне для найдорожчих. Однак, в погоні за подвигом можна знищити «щось живе». Як часто наші обмеження лякають нас. Як часто буттєвий порядок видається нам обмеженням нашої свободи... Тільки серцю, яке вибиває весняний такт, під силу ставати на шию боязні та позірної безвиході. Так хочеться, щоб нам ніколи не бракувало снаги та сміливості долучатися до Життя… З любові… Для Любові… Щиро, Катерина Воїнська для UAportal