Прага – Мандруючи чеськими землями, не можна оминути українських пам’яток архітектури. Ці охайні дерев’яні споруди стоять переважно на природних пагорбах, вони милують око красою різьблення і бездоганними пропорціями форм куполів і дзвіниць. Мовиться про пам’ятки української народної сакральної архітектури в Чеській Республіці, що внесені до реєстру національних і як такі перебувають під охороною держави. Коли в 1919 році Закарпаття увійшло до складу нової Чехословацької Республіки чеські фахівці були першими, хто звернув увагу на красу української народної дерев’яної архітектури Закарпатського краю. Упродовж десятиліття стараннями чеських меценатів, письменників, учених 5 церков із різких куточків закарпатського краю були перевезені до Чехії. Найстаршою на чеських землях українською архітектурною пам’яткою є церква Святої Параскеви в містечку Бланско, що на півдні Морави. Православна церква зведена в 1601 році й походить із Нижнього Селища, що поблизу Хуста. Українська церква мала прикрасити виставку сучасної культури в Брно в 1928 році. Та кошти на її купівлю й перевезення виділило Міністерство шкільництва Чехословаччини тільки в 1936 році. З архівів відомо, що допомагав встановлювати розібрану на фрагменти церкву талановитий закарпатський тесля Михайло Салейчук. Нині церква служить Чехословацькій Церкві Гуситській.    Церква Успіння Богородиця в м. Нова Пака   У 1930 році із закарпатського села Велика Копаня до міста Добржіков помандрувала греко-католицька дерев’яна церква Всіх Святих, зведена в 1669 році. За 16 тисяч крон, а це немалі на той час гроші, її викупив і перевіз залізницею відомій чеський політик, перший міністр національної оборони Чехословаччини Вацлав Клофач. Після проведеної в 1931 році реконструкції церкву сам Клофач називав «добржіковським скарбом». «Завдяки їх перевезенню до Чехії вдалось втримати ці сакральні будівлі»На самобутність українських дерев’яних церков у розмові з Радіо Свобода звертає увагу і чеський дослідник української народної архітектури, працівник регіонального музею в місті Високе Міто Мартін Штепан.«Унікальність полягає вже в самому факті, що йдеться про споруди, які в місці свого створення цілковито розібрані, перевезені на нове місце і знову зібрані, – каже він. – Села, в яких громади ці церкви колись ставили, будували церкви нові, кам’яні, на утримання старих дерев’яних церков часто не мали коштів. Завдяки їх перевезенню до Чехії вдалось втримати ці сакральні будівлі. І до нині частково збереглись їхні оригінальні інтер’єри, прикрашені прекрасними іконостасами». Церква Святого Архангела Михаїла в Празі   Із закарпатського села Обава, що поблизу Мукачева, походить дерев’яна греко-католицька церква Успіня Богородиці, зведена на початку 18 століття. Її викупив і в 1930 році перевіз до Чехії підприємець і меценат Ото Кресшмер. Церква встановлена на Гусовій горі в містечку Нова Пака і славиться багато різьбленим іконостасом у стилі рококо з кінця 17 століття. А в східно-чеському селі Кунчіце прописалась дерев’яна церква Архангела Михаїла, котра походить із села Глиняни, що поблизу Тячева. Церква збудована наприкінці 17 століття, її до Чехії в 1931 році перевіз відомий меценат Едуард Шебела. Пам’яткою української народної архітектури пишається і Прага. Чеську столицю прикрашає одна з найкрасивіших дерев’яних церков – греко-католицька церква Святого Архангела Михаїла. Вона була зведена наприкінці 18 століття в селі Великі Лучки, а перевезена до Праги в 1928 році як експонат до краєзнавчої збірки Національного музею в Празі. Церква встановлена в садах Кінського в центрі туристичної Праги. Неподалік від неї у березні цього року відкритий пам’ятник Тарасу Шевченкові. Боблизу української церкви розташований і Швандовий театр, який довершує український акцент у цьому районі Праги. На сцені Швандового театру в 1924 році з великим успіхом виступав відомий театр Миколи Садовського. (Прага – Київ) Радіо Свобода Оксана Пеленська  

З метою надання громадянам України, які перебувають за кордоном або мають намір виїхати за межі України, оперативної інформації щодо безпекової ситуації у різних країнах світу, основ їх міграційного законодавства, митних правил, фітосанітарних вимог, рекомендацій щодо дій у надзвичайних ситуаціях, контактів дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном Департаментом консульської служби МЗС України, за допомогою волонтерів, створено інформаційний ресурс «Поради подорожуючим»: http://tripadvisor.mfa.gov.ua. На динамічній мапі світу веб-ресурсу, серед іншого, будуть оперативно з’являтись  повідомлення про надзвичайні події за кордоном, які можуть мати негативні наслідки для подорожуючих. У 2017 році МЗС України планує додатково розробити та запровадити систему добровільної реєстрації українських громадян при виїзді за кордон (ДРУГ), яка дозволить забезпечити оперативне інформування громадян України, які перебувають за межами України, про безпекову ситуацію, техногенні та природні катаклізми, потенційні загрози, та їхні дії у надзвичайних ситуаціях тощо шляхом надсилання текстових повідомлень на мобільні номери телефонів або повідомлень на електронні адреси зареєстрованих осіб. Планується також розробити мобільний додаток до смартфонів на базі операційних систем Android та іOS, який можна буде безкоштовно завантажити в Google Play або AppStore. У розробленні та впровадженні інформаційного ресурсу «Поради подорожуючим» безпосередню участь брали волонтери: Поремчук Євгенія, керівник проекту «Розумне місто», Поремчук Євген, керівник департаменту інформаційних технологій компанії «30-тий Меридіан»; Любомир Бойчук - віце-президент компанії «Інфопульс», Люба Шипович -  президент громадської організації «Разом», Федір Мартинов - волонтер громадської організації «Разом» та Олександра Навроцька. За інформацією: МЗС України

А правда сьогодні така, що наша держава дуже недостатньо дбає про українську мову, що все починається і закінчується велемовними пустопорожніми фразами, що нас, носіїв українсько їмови, щей сьогодні багато хто з наших співгромадян трактує як дивакуватих аборигенів, що ми щей досі як соняшник до сонця повертаємо голову на почуте українське слово, що й донині нескасовано горезвісний закон Ківалова, який ганьбить цілу націю. Незрідка в наших зрусифікованих містах до мене підходять на вулицях люди і російською мовою дякують за книги. Але ж книги мої українські!  Тобто люди в такий спосіб дають зрозуміти, що вони за те, щоб їхні діти читали і навчалися українською мовою. У них з різних причин з мовою не склалося, але діти їх мають її знати і шанувати. Нарешті, мусить бути закон, який захистить право кожного українця отримувати всі послуги українською мовою - від крамниць і громадських установ до глянцевих видань, радіостанцій і телебачення, де всі без винятку ток-шоу і програми повинні вестися державною мовою.  За чітко виписаними винятками для кримських татарів та кількох інших національних меншин, які купно тут проживають. Треба звести до розумного мінімуму вивіски, писані мовою агресора, а надто ті, зі знущальними назвами на кшталт "Вареничная "Катюша" - так, наче той москаль щодня і щогодини безчестить нашу безталанну Катерину. Кажуть, що мовний закон може комусь зашкодити, але це неправда. Шкодить його відсутність. Згадайте, скільки чудових сучасних українських пісень ми відкрили для себе, відколи вступив у дію закон про музичні квоти. Колись дуже дотепно перефразував Шевченка навічно молодий Назар Гончар. Пишучи про перевертня у бузині, він завершив свого вірша Шевченковим рядком, але в іншому написанні: "Та соловейко не за тих". І справді, соловейко не за них. Адже відомо, що мова - найважливіший маркер національної самоідентифікації. Може видозмінюватися прапор, герб і навіть, на превеликий наш жаль, територія, але, як цитувала Леся Українка слова ірландця Томаса Девіса, "нація повинна боронити мову більше, ніж свою територію.  Втратити рідну мову і перейняти чужу - се найгірший знак підданства". Коли у часи Другої світової Черчилль обговорював зі своїми урядовцями бюджет і вони хотіли урізати видатки на культуру на користь армії, Черчилль обурився. "А що ж ми тоді будемо захищати?" - спитав він. На жаль, нашим урядовцям далеко до Черчилля. Вони не розуміють, що тільки тут, між цим небом і цією землею, народилися такі слова, як "жито", "Дніпро", "човенце", "мрія" і тисячі інших прекрасних слів. І що тут все наладиться лише тоді, коли українська мова лунатиме всюди, коли ми перебуватимемо в океані рідної мови. Можливо, я утопіст, але подібна думка висловлюється в нашому інформаційному просторі все частіше. Якщо тут буде українська мова, то в нас буде лад, а якщо ні - тут буде вічний Путін, як би він не називався. Адже сказано: "На початку було Слово", яке, як відомо, формує свідомість. І з цим Словом ми неодмінно повернемося до самих себе і нарешті повнокровно з'явимося на культурній карті світу.  У моїй скромній книжиці, яку сьогодні у достоєно такої високої відзнаки, я вів річ про дивовижну особливість української абетки, яка починається з Ангела, а закінчується Янголом. І вони обидва мовби захищають нашу абетку від А до Я, Ангел і Янгол. Такого нема в жодній мові. Але іноді, на жаль, навіть їхнього захисту замало, бо цей захист повинна гарантувати українська держава. І ось, коли ми матимемо гідний захист і мови, і держави - тоді нарешті  "Буде бите Царями сіянеє жито!  А люде виростуть. Умруть Ще незачатиє царята... І на оновленій землі Врага не буде, супостата,  А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі"   Уривок з промови Івана Малковича на врученні Шевченківської премії  Весь текст промови читайте на Українській правді  

В Україні на сьогодні не існує законодавчого механізму блокування інтернет-ресурсів. Рішення РНБО, яке раніше ввів в дію президент, передбачає таку можливість у випадку поширення сайтами російської пропаганди. Відповідний законопроект доручили розробляти Міністерству внутрішніх справ. Серед депутатів, правозахисників та в громадськості є побоювання, що у прагненні позбавитися інформаційного впливу Росії ініціатива перетвориться на інструмент цензури і загрожуватиме свободі слова в Україні. Наскільки тонка межа між кібербезпекою та політичною цензурою? Одним з тих депутатів, який працює над розробкою законопроекту щодо впровадження механізму блокування сайтів, є радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко. Він пояснює, що Україна може захистити себе від агресивного впливу російської пропаганди тільки коли запровадить механізм блокування тих інтернет-ресурсів, які з території Росії чи інших країн ведуть інформаційну війну проти України. Мова йде не про заборону тих сайтів, які критикують українську владу – Геращенко Законопроект включатиме критерії, за якими можна буде здійснювати блокування сайтів. Блокування може бути застосоване і до соціальних мереж, які мають російське походження і є механізмами для розповсюдження пропаганди, зауважує депутат. Антон Геращенко припускає, що функції зі втілення в дію механізму блокування можуть бути покладені на чинний орган, такий як Нацрада з питань телебачення та радіомовлення, або може бути створений окремий орган, що має бути предметом дискусії всередині парламенту, уряду та у спілкуванні із президентом. «Має бути орган, який ухвалює рішення. Має бути суспільний демократичний контроль за тим, щоби приймались рішення лише до тих сайтів, які є шкідливими для України. На сьогодні в державі відсутні будь-які повноваження або органи, які б ухвалювали подібні рішення. І на жаль, лише зараз, на третій рік війни та агресії Росії, держава почала застосовувати заходи», – пояснює радник міністра. Антон Геращенко наводить приклади втілення заходів кібербезпеки у різних країнах. За його словами, у США є випадки, коли не блокують окремі ресурси, а силами спецслужб моніторять користувачів, які відвідують, наприклад, терористичні сайти і врешті слідкують за їхньою поведінкою. В арабських країнах – блокують терористичні сайти і в деяких випадках встановлюють відповідальність за використання технологій, які обходять блокування, пояснює Геращенко. Радник МВС запевняє, що ці технології доступні і для України, у випадку впровадження механізму. На його думку, для цього необхідна лише політична воля. «Мова йде не про заборону тих сайтів, які критикують українську владу, а її є за що критикувати і треба критикувати. Мова йде, наприклад, про такі ресурси як «Новини Новоросії» або телеканали «Лайфньюз», «Звєзда», яки заборонені в кабельних мережах України, але мовлять в інтернеті і регулярно брешуть. Нащо нам інтернет-ресурси, що мовлять з Росії та несуть розбрат в релігійний світ України, в національні почуття українців і не визнають існування України як такої?» – наголошує Антон Геращенко в коментарі Радіо Свобода. Політична карикатура Олексія Кустовського   Цей механізм необхідний не лише для блокування сайтів із російською пропагандою, але й сайтів із дитячою порнографією, порушників авторських прав тощо, додав він. Інтернет влаштований так, що захист в тисячі разів дорожчий за напад – експерт «Інтернет-асоціація України» звинуватила Раду національної безпеки та оборони України у спробі запровадити політичну цензуру в мережі. Про це йдеться в листі президентові України щодо рішення РНБО «Про загрози кібербезпеці держави та невідкладні заходи щодо їхньої нейтралізації», опублікованому на сайті організації. Марнотратством з боку влади і безглуздим заняттям вважає ініціативу український підприємець і громадський діяч у галузі інформаційних технологій, президент холдингу Internet Invest Group Олександр Ольшанський. Рано чи пізно цей механізм влада починає використовувати в політичних цілях, каже експерт посилаючись на світову практику. Каже, що механізми обходу блокування легко доступні і широко відомі користувачам інтернету. Аби протидіяти пропаганді, варто виробляти свій якісний контент та підвищувати рівень медіаграмотності українців, а не застосовувати заборони, переконаний підприємець. «Я цей приклад часто наводжу: коли винайшли гармати, люди перестали будувати кріпосні стіни. Не з причини, що гармата може зруйнувати стіну. Причина в іншому: побудувати стіну вартує в тисячу разів дорожче, ніж гармату, яка її пробиває. Інтернет влаштований таким самим чином – в ньому захист вартує в тисячі разів дорожче за напад. Якщо ви намагаєтесь щось заблокувати, ви витратите не в тисячу, а в мільйон разів більше, ніж той, хто ваш захист подолає. Будь-які ресурси, витрачені дарма, йдуть на користь ворогові», – пояснює Ольшанський. В цивілізованому світі заходи у кібербезпеці здійснюються шляхом судового контролю, зауважує заступник директора Харківської правозахисної групи Олександр Павліченко. В Україні достатньо інструментів для врегулювання ситуації, як, наприклад, відповідальність за поширення інформації забороненої кримінальним законодавством, пояснює правозахисник і додає, що ними не надто часто користуються. Олександр Павліченко вважає, що в демократичній країні не може рішення щодо блокування ресурсів одноосібно ухвалюватися та вводитися в дію одним окремим органом. По суті, це спецслужба, яка може перетворитися на тоталітарний орган. «Технології ідуть вперед, і право не встигає за ними, аби регулювати ці відносини. І тут можуть працювати лише ці усталені демократичні інститути, а передовсім судовий захист права», – зазначає Павліченко. Практика блокування сайтів становить ризики свободі вираження поглядів. Такі заходи можуть бути виправдані лише коли держава доводить, що вона діє в межах захисту свого законного інтересу і правовими засобами. Правозахисник розповів, що відсоток пропаганди в соцмережах російського походження є мізерним, в порівнянні із обсягами обміну інформацією. Чи готові депутати проголосувати? Депутати по різному сприймають дану ініціативу. Якщо щодо блокування сепаратисьтських сайтів знайти порозуміння легше, то щодо заборони російських соціальних мереж таких як «ВКонтакте» та «Одноклассники» думки кардинально різняться.  УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №47/2017 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про Доктрину інформаційної безпеки України» Дмитро Добродомов, позафракційний депутат, вважає, що все ж таки рішення про блокування сайтів має ухвалюватися в судовому порядку, і зазначає, що механізм блокування сайтів є все ж таки необхідним з точки зору інформаційної безпеки. Також виступає категорично за те, щоб обмежити доступ до соціальних мереж російського походження. «Якщо ми говоримо про сайти, які мають сепаратистський та навіть екстремістський характер, то блокування є нормальною практикою в усьому світі. Тільки розробникам в МВС необхідно бути дуже обережними, аби цей механізм не став приводом для цензури і закривання тих сайтів, які неугодні владі. В нас дуже часто під благими намірами вмонтовують речі, які просто неприпустимі до прийняття», – розповідає в коментарі Радіо Свобода Дмитро Добродомов. Депутат від «Блоку Петра Порошенка»​ Ольга Червакова висловлювала думку, що блокування соцмереж може принести більше шкоди, ніж користі. Адже саме з цих мереж часто отримують важливу інформацію та доказову базу як спецслужби, так і журналісти й аналітики. Депутат Сергій Лещенко вважає, що разом з інформаційною безпекою є ризик запровадження цензури, адже виникає можливість контролювати засоби масової інформації в інтернеті. Тож депутати сходяться на тому, що механізм має бути ретельно прописаний таким чином, аби унеможливити всі ризики. Автор Ольга Комарова Радіо Свобода 

Гість передачі «Ваша Свобода»: Святослав (Шевчук), верховний архієпископ Києво-Галицький, митрополит Київський, предстоятель Української греко-католицької церкви. Наталія Чурікова: Вітаю Вас, Ваше Блаженство у Празі, де Ви вже не вперше, але вперше як автор книжки «Майдан і греко-католики в Україні», яка була перекладена чеською мовою і видана у Празі. У Чехії пильно стежили за подіями в Україні і я пригадую, як під час Майдану доводилося по кілька разів на тиждень коментувати те, що відбувалося у Києві на Чеському телебаченні. І колеги вони все шукали, чи там були екстремісти. І коли я розповідала про те, що це була мирна акція людей, які знову віднайшли свою гідність і що на Майдані присутні практично всі конфесії, і люди моляться щогодини, то я зустрічала якийсь порожній погляд. Чи Вам вдалося пояснити, чому Майдан був справді важливий для України і не лише для України?   – Феномен Майдану для багатьох є загадкою. Багато хто має спокусу маніпулювати цими подіями чи почуттями, які виникали. Але Майдан поставив дуже високі моральні вимоги і перед українським суспільством назагал, і перед християнами, перед церквами зокрема. Революція гідності була нічим іншим, як виявом, з одного боку, християнських, суспільних цінностей, які ми називаємо європейськими, а з іншого – саме ці події винесли на всеукраїнську дискусію ключові моменти соціальної доктрини церкви. І саме повага до гідності людської особи є найпершим принципом такої доктрини. Глава Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук) – У кривому дзеркалі гібридної війни винний у кровопролитті, не той, хто почав агресію, а той, хто почав оборонятися. Чи Вам не доводиться чути звинувачення, що церква, яка пішла за своєю паствою в окопи, підтримує війну? – Це звинувачення звучало з дуже високих трибун, зокрема навіть в контексті папського Синоду 2014 року, де голова відділу зовнішніх церковних відносин Московського патріархату прямо сказав, що «уніати і розкольники» є причиною війни в Україні. Хоча знаємо, що Україна у тих обставинах є жертвою зовнішньої несправедливої агресії. Сьогодні не існує в Україні жодної сили, навіть церковної, яка могла би вивести на Майдани мільйони людей. Так було і в кінці 2013 року. Сьогодні, коли ми зі своїм народом навіть на передовій, дуже часто закидають, що ми підтримуємо тільки одну частину українського суспільства, таким чином де-факто підтримуємо «громадянський конфлікт». Такими термінами сьогодні оперує агресор, який має на меті з жертви зробити винного у війні.   Насправді жодна з українських церков ніколи не підтримувала жодної агресії, ненависті і ніколи не підтримувала війни. В часи Майдану Всеукраїнська рада церков намагалася все зробити, щоб зберегти характер мирного протесту, не допустити агресії влади проти людей на Майдані. Нам цього не вдалося. Ми були з тими людьми, які готові були віддати своє життя за справедливість. Так само і сьогодні – всі українські церкви, навіть у тому числі і церква Московського патріархату хоче бути поруч із солдатами, які захищають Україну. Майдан – це не був якийсь «націоналістичний переворот», бо говорив різними мовами, молився різними мовами, були присутні священнослужителі різних церков, представники різних національностей. І сьогодні солдати, які захищають Україну, у великій частині розмовляють російською. Це не тільки моральне право, але й громадянський обов’язок. Тому церква поруч. Наші військові капелани поділяють з ними всі ті тяготи військового часу, є і в радості, і в смутку і з ними, і з їхніми родинами. Виставка військової техніки до Дня захисника України неподалік від кафедрального собору Української греко-католицької церкви. Київ, 13 жовтня, 2016 року   – Що ви можете зробити для пастви, яка залишилася на окупованих територіях – в Криму, на Донбасі і в самій Росії? – Найперше – ми є разом з ними. На окупованій території присутні наші священики. Це був наш вибір. По ту лінію розмежування залишилося 11 парохій. І не всі вони сьогодні функціонують належним чином. Але є чотири священики, які душпастирюють у Луганську і Донецьку. Є п’ять наших парохій у Криму, які вдалося зберегти і захистити, навіть при допомозі дипломатичного втручання у справу римської Апостольської столиці. Один із видів служіння – просто бути поруч, з іншого боку, бути голосом людей і мостиком, який єднає ті території з великою українською родиною. – Чи можливе існування сильної православної церкви поруч із сильною греко-католицькою церквою? – Сильні українські церкви є силою українського суспільства і народу. Треба нам взаємно побажати, щоб всі церкви в Україні стали сильними, щоб Україна навіть у своєму новому історичному періоді лишилася християнською державою. УГКЦ ніколи не була державною, але завжди була церквою свого народу, який більше 300 років не мав своєї держави. У різних історичних моментах наша церква перебирала силою факту певні функції держави. Ми ніколи не були і не хочемо бути простим інструментом в руках чи то політиків, чи державної машини. Ми хочемо мати свободу сказати правду і політикам, і державним чиновникам. Співіснування різних церков в Україні – один із елементів держбезпеки. Сьогодні Україна є поліконфесійним суспільством. І є дуже небезпечно, коли держава починає фаворизувати одну церкву. Це створює напругу у релігійному суспільстві. Засада відокремлення церкви від держави є досить позитивною і має зберігатися в українському суспільстві незалежно, які вітри віють на тому владному Олімпі. Я дуже стурбовано дивлюся на внутрішні кризи, які переживають православні церкви, зокрема УПЦ (МП). Дуже багато людей відходять від церкви. Частина собі шукає іншої церкви, але велика частина людей розчаровується. Якщо сучасна людина відчуває себе зрадженою своєю церквою, то у неї виникає недовіра до будь-якої іншої. Сьогодні дуже часто можна почути в Україні вираз: а, всі ті попи однакові! Це дуже небезпечний феном, феномен секуляризації, втрачання моральних орієнтирів. Ми не втручаємося у внутрішні православні процеси, хоча молимося за об’єднання українського православ’я, працюємо над тим, щоб була відновлена єдність всіх церков володимирового хрещення, щоб можна було говорити про існування єдиної помісної церкви в Україні. Ми повинні втілювати християнські цінності в життя українського суспільства. Як ми займемося своїми вузькокорпоративними питаннями, будемо воювати за владу, майно, сфери впливу, то зрадимо потреби українського суспільства і не виконаємо своєї місії – навчати людей Божому слову. – Чи Ви хотіли б об’єднати всіх українців греко-католиків під одним омофором? – Моє служіння не обмежується Київською митрополією чи територією України. Я очолюю церкву, яка є глобальною. Церкву глобального масштабу зробили саме наші емігранти, рознесли церкву по всіх континентах – Північна і Південна Америка, Австралія, Західна Європа, Росія, Казахстан. Ми сьогодні відкриваємо вірних у Японії, в Китаї, в Африці, на Близькому Сході. Нашим прагненням не є мати владу над усіма українцями греко-католиками по цілому світі, а мати необхідні ресурси, щоб кожен українець греко-католик мав можливість доступу до свого священика. Наталія Чурікова За інформацією: Радіо Свобода 

Міністр закордонних справ Чеської Республіки Любомир Заоралек сьогодні зустрівся із Архієпископом Української греко-католицької церкви, Святославом Шевчуком. Зустріч відбулась в Чернінському палаці в Празі.  Отець Святослав подякував уряду і громадянам Чеської Республіки за підтримку українського громадського суспільства, демократичних реформ і зближення з Європейським Союзом, також за скасування короткострокових віз для поїздок до країн Шенгену. Міністр Заоралек розпитував про нинішню ситуацію в Україні і проведення реформ. Він  висловив готовність Чехії продовжувати підтримувати незалежність і територіальну цілісність України, також допомагати проводити політичні і економічні реформи в контексті спільної відповідальності за розвиток подій в Європі.  Отець Святослав висвітлив складний процес діалогу громадського суспільства, який є основною рушійною силою процесу реформ, з українською виконавчою і законодавчою владою. В бесіді також обговорювали ситуацію і перспективи подальшого розвитку подій в Росії.   Чеська Республіка вже довший час підтримує демократичні перетворення і стабілізацію України. У минулому році загальна допомога Україні перевищила 60 млн.Крон. Українська греко-католицька церква є найбільшою зі східних церков, які визнають авторитет Папи Римського і Римсько-католицької церкви, поділяють догматичне вчення, і користуються високим рівнем довіри серед українців. За інформацією: МЗС Чехії  фото: МЗС Чехії