Рішення Ради Європейського союзу про візову лібералізацію для українців – це однозначно перемога України, але й також і самого ЄС, який продемонстрував, що навіть в умовах кризи і внутрішньої політичної турбуленції здатен виконувати взяті на себе обіцянки. Це не ЄС дозволив, це ми вибороли Подобається це комусь чи ні, але за здобуття омріяного «безвізу» треба похвалити українську владу. Так, безумовно, «чернетку» документа писали ми всі разом на Майдані, але після того настала пора довгої й рутинної кабінетної роботи. Україна виконала поставлені Європейським союзом вимоги – хоч часто й під тиском, а іноді виконання обмежувалося лише зовнішньою атрибутикою, без наповнення змістом (наприклад, у формуванні антикорупційної політики). Згадайте всіх «експертів», які переконували нас, що ніякого «безвізу» ніколи не буде. Мовляв, Європа лише заграє з нами, хоче посварити з Росією, ослабити і потім використовувати як ринок збуту й дешевої робочої сили. Кожного разу, коли ЄС відкладав рішення про «безвіз» – як то було минулої осені – на телеекранах і у фейсбуці з’являлися десятки самозваних «експертів» у дорогих костюмах, які торочили тільки про одне: візи ніколи не скасують, грошей на поїздки в українців все одно немає, в разі відкритого кордону країна спорожніє, бо всі виїдуть. Насправді ж у візовій лібералізації йдеться про питання передусім престижу, визнання українців як рівних собі: ми вам довіряємо, ви такі ж, як і ми. Не гірші. Наша революція була присвячена Гідності, а гідність – це і право перетинати кордон просто в разі потреби, без принизливих допитів і черг у консулятах. Ми втратили мету А тепер – про погане. Ні, не про те, що після здобуття «безвізу» Брюссель втратить важіль впливу на нашу корумповану політичну еліту, це й без мене вже сто разів повторено. Насправді найбільша проблема, з якою ми стикнемося після 11 червня – відсутність подальшої мети. Адже ЄС не готовий до кроків на подальше зближення з Україною, ніхто не пропонує нам членства чи навіть осяжної перспективи інтеграції. Здобувши «безвіз», ми опинимося наодинці з собою і з власними політичними лідерами. У цій ситуації неминуче певне розчарування в Європі, а навіть образа: чому дорога до подальшого зближення для нас закрита? І хоча пані Моґеріні оптимістично заявила, що після брекзиту ЄС поповниться новими членами (малися на увазі балканські країни), нам на таке сподіватися наразі марно. Одна справа прийняти в Євросоюз балканську державу з мільйоном населення, і зовсім інша – сорокамільйонну Україну. До цього не готовий ані Брюссель, ані Україна (економічно, політично, ментально). У цій ситуації для українського суспільства і його лідерів постане надважке завдання: мобілізувати громадську думку на підтримку подальших реформ в Україні уже без зовнішнього тиску і «пряника» у вигляді «безвізу». Це буде нелегко, особливо враховуючи, що наш північний сусід докладе всіх зусиль, щоб розганяти настрій зради і розчарування серед українців. Вперед – малими кроками З огляду на все вищенаведене, після отримання безвізу Україні слід ставити перед собою менші, але досяжні цілі. Ті, які можуть підтримати самі європейці: по-перше, розширення економічної співпраці, торговельних відносин. Не секрет, що жорсткий і довгий контроль на кордоні пов’язаний передусім із масовою контрабандою, а її можна побороти лише шляхом побудови спільного ринку, коли ціни не будуть так разюче відрізнятися (йдеться передусім про цигарки, алкоголь і пальне, бо ціни на продукти харчування та одяг в ЄС часто нижчі за українські). З власного досвіду знаю, що балканські країни, які досить давно здобули безвіз, уже всигли забути про черги на кордоні: якщо перші кілька тижнів мету поїздки й документи перевіряли ретельно, то тепер кордон там можна проїхати, не виходячи з машини. По-друге, з ЄС треба домовлятися про інтеграцію освітніх систем та максимально інтенсифікувати програми обміну студентів та молодих науковців. Це абсолютно досяжна мета, яка дозволить знизити відтік мізків з України та дасть можливість українським дослідникам брати участь у загальноєвропейському науково-освітньому житті. Учасниця акції на підтримку інтеграції України та Євросоюзу. Київ, 5 квітня 2016 року   Студент, який рік навчання за обміном проживе в країні ЄС, не лише вдосконалить знання іноземної мови й здобуде нові знання та потрібні контакти, а й отримає вищу конкурентну кваліфікацію, що дозволить йому швидше будувати кар’єру в Україні. Та головне: на якийсь час він вгамує своє бажання емігрувати, адже поживе за кордоном, і еміграція для нього втратить свій магічний ореол. Словом, після 11 червня Україні слід змінити стратегію з тотальної євроінтеграції на тактику покрокового зближення. Як у тому анекдоті: поки в Брюсселі ніхто не хоче бачити Україну членом ЄС, у тил союзника слід інтегруватися короткими, але частими перебіжками. Євроінтегрувати українські товари й бізнес, студентів і науковців, а там, дивись, і вся держава підтягнеться. Автор: Андрій Любка – письменник, Радіо Свобода

12 травня посол Радек Матула передав двоюрідній сестрі Олега Сенцова Наталії Каплан лист чеської Асоціації режисерів і сценаристів, у якому висловлюється підтримка ув’язненому режисерові. Чеські митці своїм текстом долучилися до протестів світової спільноти кінематографістів. Посол Радек Матула попросив від його імені та від імені Чеської Республіки висловити Олегу Сенцову підтримку у його нелегкій ситуації та захоплення його вольовою боротьбою. Так само, як Чеська Республіка не визнає російської анексії Криму, не припинить також закликати до звільнення Олега Сенцова та інших українських громадян, засуджених в Російській Федерації під час процесів, що суперечили міжнародному праву й елементарним процесуальним нормам. Повний текст листа чеських кінематографістів: Міністерство закордонних справ Чеської Республіки у минулому уже декілька разів висловлювало категоричну незгоду з вироком не лише Олегу Сенцову, але й іншим українським громадянам. Чеська Республіка на міжнародній арені знову закликає до їхнього негайного звільнення. За інформацією: МЗС Чехії    «Не треба нас витягувати за будь-яку ціну – перемога від цього не наблизиться. Використовувати нас як зброю проти ворога – так. Знайте, що ми – не слабке ваше місце. Якщо нам судилося стати цвяхами в кришку труни тирана, то я хотів би бути таким цвяхом. Просто знайте, що ці цвяхи не зігнуться». Із листа Олега Сенцова до українців, квітень 2017 10 травня минуло три роки відтоді, як співробітники російських окупаційних силових структур затримали українського режисера Олега Сенцова в Сімферополі. Його звинуватили у підготовці терористичного акту. За інформацією російської спецслужби, затримані готувалися «у складі терористичної організації до здійснення вибухів у ніч на 9 травня 2014 року саморобних вибухових пристроїв біля меморіалу «Вічного вогню» і пам'ятника Леніну в Сімферополі, а також підпалів офісів громадської організації «Русская община Крыма» та представництва партії «Единая Россия» в Сімферополі 14 і 18 квітня 2014 року». «10 травня мене затримали біля під’їзду мого будинку. Мене кинули в мікроавтобус, з мішком на голові привезли в колишню будівлю СБУ на Івана Франка. Почався дуже жорсткий допит, мене запитували, кого я знаю з активістів, хто збирався висаджувати в повітря пам’ятники. Мене почали бити ногами, руками, палицями, лежачи й сидячи. Коли я відмовлявся говорити, почали душити... Години через чотири вони стомилися і повезли мене на обшук. Тільки там я дізнався, що це співробітники ФСБ. Вони там чекали побачити терористів і зброю, а знайшли лише мою дитину – вона була присутня під час обшуку, про що в протоколі не говориться. Знайдені гроші – це гроші моєї кінокомпанії для зйомок фільму «Носоріг». Олег Сенцов. 25 серпня 2015-го Північно-Кавказький окружний військовий суд Росії в Ростові-на-Дону оголосив вирок та засудив українського режисера до 20 років ув’язнення у виправній колонії суворого режиму. Сам же Олег свою провину не визнає. Адвокати Сенцова неодноразово заявляли, що справа була сфабрикована російськими спецслужбами, а звинувачення і вирок – незаконні. На вирок суду адвокати направляли касаційну скаргу до Верховного суду Російської Федерації, однак оскарження відхиляли. Водночас Міністерство юстиції України неодноразово направляло запит до Росії про передачу Олега Сенцова Україні, відповідь також була негативною. «В’язниця – це м’ясорубка людських доль, потрапивши в яку, перестаєш вірити в справедливість, але не перестаєш за неї боротися. Тут все по-іншому, тут намагаєшся жити і виживати, хоча відчуваєш, що твоє справжнє життя залишилося десь там, за парканом . І що реальний ти залишився теж на волі, а посадили когось іншого. Що все це тимчасово, що скоро все вирішиться і зміниться. Але нічого не змінюється і не вирішується. Опинившись у в’язниці, привчаєшся жити надією, навіть якщо її немає. (...)Коли я востаннє заїжджав на Майдан, де вже почали гинути люди, моя мама сказала: «Навіщо ти туди їдеш? Адже у тебе двоє дітей!». Я відповів, що саме тому я туди і їду – я не хочу, щоб вони жили в країні рабів. Ми тоді перемогли, але виявилося, що ще не до кінця. І боротьба триває, але вже без мене. А я сиджу в тюрмі і, як будь-якому ув’язненому, мені дуже важко відповідати на просте дитяче запитання: «Тату, коли ти повернешся?» Фрагменти з листа Олега Сенцова, квітень 2017-го До третьої річниці арешту українського режисера Олега Сенцова, ув'язненого в Росії, американський ПЕН-центр розпочав кампанію за його звільнення. До ініціативи приєдналися відомі письменники, художники, режисери й продюсери. У Нью-Йорку 25 квітня Олега Сенцова заочно нагородили премією американського ПЕН-центру імені Барбари Голдсміт «Свобода писати». Від імені кримського режисера премію отримала його двоюрідна сестра Наталія Каплан. На самій церемонії листа, який Олег Сенцов написав із колонії, зачитав його відомий режисер, актор і письменник Алан Каммінг. (Відео Pen America) Читайте більше на сторінках Радіо Свобода

3 травня 2017 року Посол України в Чехії Євген Перебийніс здійснив робочу поїздку до адміністративного центру Південно-Моравського краю – м. Брно. Посол України зустрівся з гетьманом Південно-Моравського краю Богумілом Шімеком, з яким обговорив сучасний стан та перспективи розвитку українсько-чеської міжрегіональної співпраці. Під час зустрічі чеська сторона висловила велику зацікавленість у розбудові співробітництва та розширенні зв’язків з Львівською областю в економічній, науковій, культурно-гуманітарній та інших сферах. Зокрема, йшлося про перспективи встановлення прямого авіасполучення між містами Брно та Львів, що мало б сприяти активізації контактів на всіх рівнях та торговельно-економічній співпраці між українським та чеським регіонами, налагодження взаємодії між торгово-промисловими палатами Львова та Брно, розширення співробітництва між вищими навчальними закладами двох регіонів, активізацію співпраці у сфері туризму. Під час зустрічі Посла із мером міста Брно Петром Вокржалом було обговорено перспективи активізації співробітництва між Брно та Харковом в економічній та культурній сферах, а також у сфері туризму. Керівник дипустанови провів також зустріч з керівництвом компанії «АLTA», яка активно співпрацює з Україною. Зокрема було обговорено перспективи співпраці цієї чеської фірми з українськими компаніями ГП «АНТК ім.О.К.Антонова» та ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод». В Університеті ім. Т.Масарика м. Брно Є.Перебийніс провів зустріч з професорсько-викладацьким складом та студентами відділення україністики кафедри слов’янських мов. За інформацією: МЗС України

Як закарпатські студенти в Чехії розробляли штучний інтелект. Закарпаття багате на талановитих, розумних та креативних людей. У краї є ціла плеяда іменитих науковців та митців. Можливо, колись серед них будуть  і Микола Роботишин та Анатолій Потапчук. Ці два хлопці ще дуже молоді, проте вже дуже здібні. Вони – студенти УжНУ: Микола – математик, а Анатолій навчається на факультеті інформаційних технологій. Хлопцям поталанило поїхати на практику в Чехію. Університет співпрацює з вишами європейських країн і тому доволі часто студенти можуть відправитися за кордон, аби поповнити свій багаж знань. У Празі ще 1 липня стартувала літня школа з вивчення ІТ-технологій «DataLab SummerCamp 2016». Миколі та Анатолію випала нагода навчатися там аж до вересня. «Почув я про літній табір «DataLab SummerCamp» випадково. На математичному факультеті УжНУ проходила конференція, на якій про це розповідали студентам. Мене на ній не було, але ті, хто був, детально про все розповіли, – зазначає Анатолій Потапчук. – Багато студентів з різних університетів України хотіли поїхати в Чехію, але тільки у двох була віза. Цими студентами виявилися ми з Миколою». «Нам запропонували поїхати в Чехію на практику. Все відбулося дуже швидко. Конкретних деталей, що це і в якому форматі буде відбуватися ми не знали. Але вирішили ризикнути і поїхали», – каже Микола Роботишин. Програма розрахована на чеських студентів-старшокурсників, яких навчають поєднувати математичні алгоритми з виробництвом. Починалося все з лекційного курсу, відтак перейшли до практики. На вибір студентам запропонували декілька проектів від різних фірм, над якими й працюють у рамках практичної частини. Закарпатці ж обрали один із найбільш складних проектів від команди «GoodAI». Пов’язана робота з розробкою штучного інтелекту – ця галузь стає дедалі популярнішою у світі. Навчання відбувалося у форматі декількох лекцій та паралельно дослідження свого проекту. Два тижні студентам читали лекції викладачі університету та програмісти. Один приїхав аж із Сан-Франциско. Потім кожен студент обирав компанію та проект, який хотів виконувати далі. «Процес навчання і сам університет дуже відрізнявся від нашого. Всі студенти були значно старшими за мене, – зазначає Микола. – У Чехії в університет вступають пізніше. У цьому, на мою думку, є плюси і мінуси. Плюси в тому, що в 20 років ти більш свідомий, ніж в 17. Тому краще розумієш всю важливість навчання. Матеріально-технічна база також була на дуже високому рівні. Особливо нас вразила бібліотека. Крім того, майже кожен викладач паралельно працював або мав свою власну компанію. Та й ставилися до нас дуже добре. У перший день ми познайомилися із заступником декана Павелом Кордіком. Він усміхався, питав як наші справи. Всі лекції читали англійською тільки тому, що ми з Толіком не знали чеську». «Якщо брати до уваги той час, що я провів у Чеському технічному університеті, то мене приємно вразило відношення викладачів до студентів. Вони поводилися зі студентами як із рівними собі. Можливо, це пов’язано з тим, що більшість викладачів доволі молоді, – каже Анатолій. – Також у студентів-айтішників трохи інше ставлення до самого навчання, вони розуміють, що отримають достойні й корисні знання, які їм знадобляться у майбутньому. Якщо ж поглянути на мою українську групу в університеті, то більшість або йдуть працювати, навчившись чогось самі, або просто не думають про навчання взагалі, знаючи, що необхідних знань для роботи не отримають. Це, мабуть, тому, що у нас відносно старі програми, які роками не змінюються. А час не стоїть на місці». Микола зауважує, що в нього не було досвіду у сферах, які йому запропонували. Всі теми стосувалися розробки штучного інтелекту. Анатолій же мав деякий досвід: «Цією темою я почав цікавитись ще давно, обожнював читати різноманітні статті про штучний інтелект. У той момент навіть працював над одним проектом, пов’язаним із цим. Побачивши тематику цього табору, я відразу ж відправив їм своє резюме, сподіваючись навчитися чогось справді актуального». Кожна тема розв’язувала якусь конкретну практичну задачу. Зараз є тенденція, що щороку попит на спеціалістів у сфері штучного інтелекту зростає. Науковці прогнозують, що це – найпопулярніша робота майбутнього. Ідея в тому, що комп’ютери, завдяки їх потужності, можуть аналізувати і бачити ті дані, які не може людина. Студент-математик Микола вважає, що потрібно ще багато часу, аби людство придумало справжній штучний інтелект, який би зрівнявся з людським. Але прогрес помітний. Подібні літні школи надзвичайно популярні в європейських країнах. Та й Україна активно до них долучається. Щороку сотні студентів їдуть на навчання за кордон. Дехто повертається з новими, надзвичайно корисними знаннями і вдало використовує їх у своїй країні, дехто – залишається в Європі і реалізовує себе там. Однак, де б молодь не використовувала здобуті знання, в Україні чи за кордоном, як зазначає експерт «Реанімаційного пакету реформ» Володимир Бахрушин така співпраця корисна. «Студенти краще розуміють вимоги ринку праці, необхідність (чи зайвість) для майбутньої роботи тих чи інших дисциплін, тем, методів, які вони вивчають. Це полегшує їм перехід від навчання до реальної роботи, – запевняє Володимир Бахрушин. – Особливістю літньої школи з вивчення ІТ-технологій «DataLab SummerCamp 2016» є те, що вона спрямована на достатньо високий рівень підготовки учасників і дає нашим студентам змогу побачити, що в програмуванні є велика кількість задач, які не зводяться до застосування відомих шаблонів і стандартних інструментів. Важливим є і те, що молодь отримує можливість прилучитися до практики інших університетів, а також пізнати життя в інших країнах, порівняти з тим, що вони бачать вдома. А повертаючись в Україну, вони, можливо, не тільки розповідатимуть про це товаришам, але і сприятимуть поширенню в нас того, що їм сподобалося за кордоном».  Інший експерт Наталія Шульга зауважила, що участь у подібних проектах дає великі перспективи для молодих ІТ-спеціалістів: «ІТ в Україні – це можливо єдина галузь, яка бурхливо розвивається. Зарплати є конкурентними. Тому хлопці можуть працювати і в Україні, і в ЄС, США. Як то кажуть, в добру путь їм.» Двійко закарпатських студентів, яким поталанило навчатися в Чехії, вважають, що брати участь у таких школах – це великий, надзвичайно корисний досвід. «Зараз я студент третього курсу математичного факультету. А в майбутньому бачу себе саме в тій сфері, яку ми вивчали в Празі. Після Чехії я зрозумів, що потрібно ще дуже багато працювати, особливо застосовувати знання, які я отримую в університеті, на практиці, – каже студент-математик. – Зараз планую присвятити літо вивченню цієї сфери та отримати сертифікат із англійської мови. І наступного року, після здобуття бакалавра, піти на стажування за кордон. Я завжди готовий до нових випробувань та вражень. Особливо хочеться відвідати Південну Корею та Сінгапур. Кажуть, що рівень розробки штучного інтелекту в Південній Кореї набагато кращий, ніж у Чехії. А в далекому майбутньому також хочеться заснувати компанію в Ужгороді і співпрацювати з нашим факультетом». Анатолій та Микола вже зробили перші кроки у світ штучного інтелекту, який багатьом пересічним українцям поки що зрозуміти важко. У хлопців велике майбутнє і через кілька років вони досягнуть неабияких успіхів в улюбленій сфері. До речі, саме зараз компанія «GoodAI» разом із провідними світовими IT-компаніями, такими як «Microsoft» та «NVIDIA», влаштовують конкурс, який стосується  штучного інтелекту. Тому, якщо когось цікавить ця тема, можете спробувати свої сили. Відправляти власні проекти можна до 31 серпня. Можливо наступним, кому пощастить здобути знання за кордоном, станете саме Ви. Як показує досвід закарпатців, це цілком реально. Головне – бажання. За інформацією: PMG.ua  

Як перевірити посередника у пошуку роботи за кордоном, щоб не стати чиїмось заручником, будучи в чужій країні? Ознаки нелегального працевлаштування Серед безлічі пропозицій заробити за кордоном можна зіткнутися з обманом. Сергій Марченко, директор з розвитку Work.ua, пропонує перевіряти помічників у пошуку роботи за кордоном за 7 маркерами, щоб визначити нелегальних роботодавців і не попастися в чіпкі руки аферистів. 1. Відсутність ліцензії Мінсоцполітики Перше і легке, що можна перевірити – наявність ліцензії у посередника, який допомагає вам у пошуку роботи за кордоном. Повний перелік ліцензіатів можна знайти на сайті Міністерства соціальної політики, в Департаменті ринку праці та зайнятості якого і створено відділ ліцензування діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Крім ліцензії, фірма-посередник повинна мати свідоцтво про державну реєстрацію та договір з іноземною фірмою-роботодавцем. 2. Гроші за працевлаштування Згідно з умовами ліцензування Мінсоцполітики, рекрутери, які працевлаштовують українців за кордон, не можуть брати гроші за працевлаштування — підбір роботи. Можуть брати кошти за проїзд, оформлення документів (візовий збір), але не за те, що знайдуть роботу. Вимога передоплати за консультацію, пересилання документів роботодавцю тощо є індикатором нечесного агентства. Якщо вам кажуть: «Дай 150 євро і поїдеш в Польщу на круту роботу», — швидше за все, це обман. 3. Не робоча віза, а будь-яка інша На роботу в іншу країну потрібно їхати тільки по робочій візі і ніяк інакше: туристичні, культурні та інші візи — явні ознаки нелегальних аспектів працевлаштування. 4. Прихованість деталей працевлаштування Якщо вам підшукують роботу за кордоном і дають лише загальну інформацію про компанію, в якій потенційно будете працювати, — не називають точну назву компанії, загальними фразами пояснюють сферу її діяльності і так само описують ваші майбутні обов’язки, — будьте впевнені в спланованому обмані. Ви маєте право знати повну інформацію про майбутнього роботодавця, графік роботи, розмір оплати праці, умови проїзду та проживання, порядок медичного і соціального страхування — про всі нюанси працевлаштування. 5. Без питань про навички Шахраї практично ніколи нічого не питають про професійні навички потенційного кандидата — беруть всіх, хто відгукнеться. Це логічно, якщо вам не потрібно наймати людей на роботу, а просто забезпечити якомога більшу кількість людей, які заплатять гроші за працевлаштування. На роботу так не наймають. Справжній роботодавець завжди запитає, що ви вмієте і який досвід у вас є», — роз’яснює Сергій Марченко. 6. Маніпуляції з договором Не підписуйте документи наосліп, уважно читайте договір, який, до речі, має бути перекладено на рідну мову. Ніколи не ставте підпис на порожньому аркуші паперу, не піддавайтеся на вмовляння увкладення «подвійного» трудового договору (чорнового варіанту з більш низькими сумами оплати праці тощо) і контракту, який містить умови: «та інші види робіт», «всі види робіт на вимогу роботодавця». Ще один маркер нелегальної роботи — часто обіцяють платити більше, ніж за легальну. Багато хто забуває про обережність і, спокушені високими заробітками, попадаються на гачок аферистів. З цього питання у Сергія Марченка слушна порада для претендентів: «Перша робота за кордоном завжди повинна бути легальною. Їдьте, придивіться. Найчастіше на місці можна знайти свого наступного роботодавця, який буде платити більше. Виїжджаючи на заробітки в перший раз важливо в першу чергу звертати увагу на надійність, а гроші прийдуть з досвідом». 7. Боротьба за оригінал паспорта Не віддавайте оригінал паспорта потенційним роботодавцям ні під яким приводом! Копія паспорта потрібна при оформленні документів, оригінал паспорта особисто показуєте прикордонникам при перетині кордону. Ніяких причин комусь віддавати оригінал немає і бути не може. Прохання віддати оригінал документів для збереження до прибуття до місця роботи або формулювання «це обов’язкова умова» повинні вас насторожити. Де шукати допомоги Контакти, де можна проконсультуватися до від’їзду працювати за кордон і під час, юристи радять такі. 1. Центр консультування мігрантів Міжнародної організації міграції В ЦКМ Вам допоможуть у тлумаченні умов угоди, запропонованої іноземним роботодавцем і фірмою-посередником, нададуть інформацію про права людей, що працюють за кордоном. Всі послуги центру безкоштовні. Сайт: http://www.migrantinfo.org.ua/ Телефон: (0 800) 505-501 2. Всеукраїнська профспілка працівників-мігрантів в Україні та за її межами В профспілку варто звернутися ще до від’їзду за кордон, для того, щоб фахівці опрацювали» вашу робочу візу. А протягом усього часу перебування за кордоном, зарубіжний партнер української профспілки (така ж профспілка), буде тримати вас на обліку, відстежуючи відносини з роботодавцем. У разі порушення ваших трудових прав ви можете звернутися в дану профспілку. Сайт: http://migrant.org.ua/ Телефон: (044) 236-98-36 3. Інформаційно-консультаційний проект за сприяння людям, які виїжджають за кордон — Universal Assistance Тут можна отримати юридичну консультацію та інформаційну підтримку, якщо зіткнулися з проблемами за кордоном, у тому числі і в сфері трудових відносин. Як і в попередніх випадках, про свою безпеку варто подумати заздалегідь і звернутися до фахівців проекту ще до від’їзду. Телефон: (067) 720-51-03 4. Консульство України в країні перебування По приїзді за кордон стати на консульський облік в українському консульстві. Для цього варто особисто звернутися в установу. У разі порушення ваших прав консульство має надати вам допомогу захист. 5. Місцева поліція Якщо вас обдурили, звертайтеся в найближчий поліцейський відділок. Ви маєте повне право на захист з боку місцевих органів влади, перебуваючи в країні на легальних підставах по робочій візі.   Будьте уважні!  За інформацією: FINANCE.UA  фото: ZakNEWS 

В Україні планується «велика чистка» на ринку агентств, що спеціалізуються на відправці робітників за кордон. У Верховній Раді зареєстрований законопроект № 6275, який прописує нові правила для посередників з працевлаштування. Проект поправок в парламент подали Ірина Луценко, Ірина Геращенко, Марія Іонова і інші представники президентської партії, тому у нього досить високі шанси отримати законний статус. У пояснювальній записці до проекту зазначається, що українських «гастарбайтерів нещадно експлуатують у всьому світі, причому, не тільки роботодавці: українці нерідко потрапляють в мережі торговців людьми. Тільки за 2012-2014 роки жертвами стали понад 40 тисяч співвітчизників». В минулому році Україна увійшла до групи ризику з торгівлі людьми, відповідно до щорічного звіту Держдепартаменту США за 2016 рік. Автори пишуть, що традиційним каналом торгівлі людьми є вербування і передача громадян за межі України для примусової експлуатації якраз таки через агентства, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.  Їх в Україні ніхто по суті не контролює. Чинне законодавство не дозволяє вчасно виявляти причини і умови, які призводять до торгівлі людьми, і ефективно протидіяти зазначеній торгівлі, що розв'язує руки злочинцям. Також в документі сказано, що за даними Мінсоцполітики кількість жертв торгівлі людьми в 2015-2016 роках збільшилася в порівнянні з 2014 роком майже в три рази.  За словами координатора громадської організації "Ла Страда" Ольги Дунебабіної, діяльність подібних рекрутингових агентств дійсно потрібно регулювати, тому, що за їх допомогою українці найчастіше потрапляють у трудове рабство. "Це дійсно проблема. У агентств, які не мають ліцензії, але при цьому надають послугу працевлаштування закордоном, є два способи шахрайства. Перший — вони обіцяють людині працевлаштування, але за певну суму, грубо кажучи, просять оплатити витрати, які має понести агентство для того, щоб знайти для людини роботу закордоном. Зазвичай це сума в межах 500-700 євро, яку людина нібито потім покриє внаслідок високого заробітку за кордоном. Це перша схема, і вона найбільш поширена бо такі агентства офіційно можуть займатися торгівлею або дрібними послугами, при цьому, стверджуючи, що вони працевлаштовують закордоном. Другий спосіб — це дійсно вивезення людини за кордон з метою трудової експлуатації або ж рабства. Це найбільш розповсюджена схема, коли люди потрапляють в рабство саме через такі агентства. Випадки, коли людина виїжджає сама за кордон з метою знайти там роботу вже за фактом і потрапляє там в трудове рабство або сексуальну експлуатацію вони не те, що поодинокі, але їх значно менше. Тобто основна схема — це агентства" Також вона розповіла, що за минулий рік на "гарячу лінію" організації звернулося близько тисячі українців, які побоювалися трудової експлуатації за кордоном. "Ми ведемо статистику звернень з питань протидії торгівлі людьми, цих дзвінків за 2016 рік було близько тисячі. Але основні питання перед виїздом, тобто превентивно. Дзвінків, пов'язаних з пошуком зниклих за кордоном або з інформацією про те, що є випадки, коли люди потрапляють в рабство — менше — до ста дзвінків за рік", — пояснила координатор. За словами Дунебабіної, найчастіше в трудове рабство українці потрапляють в Росії, Туреччині, Еміратах, Польщі, Італії та Іспанії. І поки законопроект знаходиться на розгляді в профільних комітетах, а на ринку функціонує безліч фірм-шахраїв, Дунебабіна пропонує кілька способів, як українцям убезпечити себе від недобросовісних агентств. "Перше — це перевірка фірми, чи має вона право надавати послуги посередника для працевлаштування за кордоном. Друге — необхідно обов'язково підписувати трудовий договір або контракт зрозумілою мовою, потрібно дивитися на застереження в контракті, потрібно уважно стежити за своїми документами і мати при собі копії документів і необхідно знати номери посольств і консульств. І головне, віза повинна бути обов'язково не туристична, а робоча", — додає консультант "Ла Стради". Автори законопроекту пропонують істотно посилити правила роботи для посередників з працевлаштування. Так, невиконання приписів чиновників або недопуск їх для перевірки загрожуватиме штраф в 100-200 неоподатковуваних мінімумів (160-320 тисяч грн.). Органам місцевої влади дозволятимуться позапланові рейди у кадрові агентства, незважаючи на мораторій перевірок бізнесу. Чиновників, у разі прийняття проекту, зобов'яжуть збирати і ретельно аналізувати будь-яку інформацію щодо торгівлі людьми. За таке агентствам відбиратимуть ліцензії. Якщо посередник відправить українця до закордонного роботодавця, а той виявиться непорядним, відповідати також будуть українські кадровики. Отримати статус посередницького агентства стане непросто. Для цього фірмі знадобиться зовнішньоекономічний контракт із зарубіжними партнерами, затверджений проект трудового договору, який пропонуватиметься на підпис українським трудовим мігрантам. Оплату з влаштованих громадян агентство зможе отримати не раніше, ніж йому нададуть копію вже укладеного з роботодавцем трудового контракту та підписання акту про надані послуги. Тому варто очікувати помітного скорочення числа посередників з працевлаштування. Великі фірми цьому тільки раді, бо вже давно вимагають від влади «почистити» ринок, стверджуючи, що його заполонили пройдисвіти. Втім, експерти списували чималу частку таких претензій на конкурентну боротьбу – «малюки» беруть за працевлаштування невелику комісію, що приваблює потенційних клієнтів. Якщо ж посередників на ринку стане менше, вони зможуть підвищити вартість своїх послуг, вважають експерти. Для написання статті використані матеріли: часопис Пороги,  apostrophe.ua Юлія Забеліна фото: newsweek.pl