У п’ятницю і суботу в Чеській республіці відбудуться вибори президента. Це вже другі прямі президентські вибори в країні, і за попередніми опитуваннями, перемогти у них, принаймні у першому турі, має найбільші шанси той самий кандидат – нинішній президент країни Мілош Земан. На своїй посаді, яку він обіймає вже п’ять років, йому вдалося значно розширити вплив і повноваження цієї, переважно церемоніальної посади, але і розділити чеське суспільство, як жодному іншому політику до нього. За президентську посаду в Чехії змагаються дев’ять кандидатів, яким вдалося зібрати або 50 тисяч підписів від громадськості та 10 підписів від сенаторів, або 20 підписів членів Палати депутатів. Серед них і колишній прем’єр-міністр Мірек Тополанек, і колишній президент Чеської академії наук Їржі Драгош, і колишній посол у Франції Павел Фішер і підприємець Міхал Горачек. Він, до речі, наймолодший кандидат, йому 41 рік. А найстаршим є якраз нинішній президент Мілош Земан, якому 73 роки. Він важко ходить, не завжди зрозуміло висловлюється, але саме йому, згідно з опитуваннями, чехи готові віддати більшість голосів, принаймні у першому турі, що проходитиме 12-13 січня.    foto:ZN.UA. У Празі мітингувальники що вимагали відставки свого проросійського президента Мілоша Земана, засвистали і закидали його яйцями   Хто і чому голосує за Земана? Виборці Земана – переважно провінційні завсідники легендарних чеських кнайп, де розмова про політику – пряма і проста, де люблять своїх і з підозрою ставляться до всіх «інших», де грубі жарти – ознака мужності, а надмірна ввічливість, навпаки – недоречна. Під гарячу руку потрапляють і жінки, і гомосексуалісти, і мігранти. Грубими виразами було щедро пересипано все його президентство, і навіть за кілька днів до виборів Земан заявив в одному з інтерв’ю, що жінки, які виступили зі свідченнями про сексуальні переслідування в кампанії #MeToo є, на його думку «суфражистками», що потерпають від комплексу меншовартості. А про щорічний ґей-парад він сказав, що не бачить причини, чому «організовувати марші Прагою і показувати там голу д*пу». Далекий від Європи, близький до Росії та Китаю © photo.kievjournal.com. Мілошу Земану на демонстрації показали червону картку. Мітенгувальники вийшли до вулиць Праги з транспарантами "Нам соромно за нашого президента" і "Ми не хочемо стати колонією Росії".17 листопада 2014.   Найбільше чеський президент має порозуміння зі своїми виборцями у питанні мігрантів. Чехія, на його думку, має відмовлятися приймати біженців за європейськими квотами, навіть якби це загрожувало країні втратою європейських субсидій. Він обіцяє не згинатися під тиском, «якщо Європейський Союз, під загрозою припинення наших дотацій, змусить нас прийняти в нашій країні кілька тисяч мусульманських мігрантів». Земан додав, що культура ісламських мігрантів дуже відрізняється від європейської. Набагато прихильніші погляди президент Земан має щодо Китаю і Росії, яких, на відміну від європейців, Земан не критикує, а навпаки, каже, що саме в них потрібно вчитися, зокрема і тому, як стабілізувати суспільство.  Демонстранти біля Празького граду, де розміщений офіс президента, несуть плакати «Стоп іслам і стоп Меркель» (Ілюстраційне фото)   Не збігаються погляди президента Земана з європейськими і з інших, важливих вже для України питань. 10 жовтня минулого року Земан виступив на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи, де заявив, що анексія Криму Росією – це «faît accompli», тобто доконаний факт, і запропонував Україну домовлятися з Росією про «певну компенсацію за Крим у фінансовій формі або в натуральній формі – нафтою або газом». А свою промову в ПАРЄ він присвятив необхідності, на його думку, скасувати санкції ЄС щодо Росії. Земан назвав їх «неефективними». Про цю «ефективність» чеські експерти вже відкрито говорять, що вона продиктована впливом потужних фінансових інтересів з оточення президента Земана. «Поведінка Мілоша Земана часто викликає багато запитань щодо його лояльності до Чехії. Президентська кампанія дорога, йому потрібні спонсори», – пояснював таку позицію президента Чехії в інтерв’ю Радіо Свобода упорядник книжки «Російська агресія проти України» Ян Шир. «Чеська республіка не є Земан»?   Сотні людей тоді публічно вибачалися перед Україною, посилали свої послання з написом «Czech Republic is not Zeman», тобто «Чеська республіка не є Земан» та поширювали свої фотографії з цим гаслом під гештегом #SorryUkraine у соціальних мережах. Вони будуть серед тих, хто голосуватиме проти Земана на цих виборах. Серед таких виборців, що не визначилися за свого кандидата, є нинішній депутат Європараменту від Чехії Яромір Штєтіна. На своїй сторінці у Facebook він говорить, що вирішуватиме лише в п’ятницю зранку, кого він обиратиме. «У кожному випадку не буду голосувати за Земана (в першому і другому колі), щоб Земана не обрали. Це є мій пріорітет», – наголошує чеський опозиційний політик Яромір Штєтіта  Але, як говорять соціологи, саме така невизначеність серед опонентів президента Земана може зіграти йому на руку, адже проти нього немає сильного кандидата, який би об’єднав його критиків та запропонував привабливу для виборця програму. За прогнозами соціологів, якщо Земан не переможе відразу в першому колі, а такий шанс вони не виключають, у другому турі він зійдеться у двобої з колишнім президентом Чеської академії наук Їржі Драгошем, де їхні шанси виглядають рівними. Драгоша та його виборців обурюють погляди Земана та спосіб їхнього висловлення. «Він завдав шкоди нашим позиціям на міжнародному рівні, він відвадив від нас основних економічних та безпекових партнерів, він зробив «дешевим» громадський дискурс і все більше потурає екстремістам», – говорить Їржі Драгош в інтерв’ю західній пресі.   Їржі Драгош - Кандидат в президенти Чехії 2018 Чи це буде важливим для чеських виборців, буде зрозуміло вже у неділю, коли стануть відомі перші результати голосування. Найбільш нетерплячі опоненти нинішнього чеського президента рахують дні і хвилини вже з моменту, коли Мілош Земан заступив на свій перший президентський термін. За матеріалами: Марія Щур Радіо Свобода / UAPORTAL.CZ 

Сьогодні відзначаємо найсвітліше свято – Різдво Христове. У ці дні серця наповнюються миром, любов’ю та сподіванням на краще майбутнє. А навколо лунають різдвяні пісні: колядки та щедрівки. The ВЙО –  Коляда Головні представники стилю реггі в Україні записали “Коляду” кілька років тому. Кажуть, пісня прийшла уві сні.  Слова і музика – Мирослав Джонович Кувалдін. Ivan NAVI – Колядка Іван Сяркевич, він же Іван Navi – нове ім’я української танцювальної музики. Іван до Різдва записав свою улюблену колядку “Радуйтеся всі людіє”. “Це моя улюблена колядка з дитинства, – розповідає виконавець. – Навчили мене її дідусь з бабусею. Вона для мене найцінніший подарунок на Різдво, тому цього року хочу її подарувати і вам! Два дні тому я прокинувся з ідеєю як вона повинна звучати в записі – лише в супроводі контрабасу. Одразу побіг на студію, записали ми за одну ніч, а зйомки відео і його монтаж зайняли всього лише 1 день. Дуже хочу, щоб традиції жили і передавались далі, тому давайте колядувати разом. Веселого Різдва!”   Очеретяний кіт  – Ой, посеред двору… Музичне поздоровлення з новорічними та різдвяними святами підготували для слухачів музиканти вінницького гурту “Очеретяний кіт”. “Ой посеред двору…” була записана минулоріч, а зйомки кліпу відбувались  у затишній хаті мазанці в селі Демидівка Жмеринського р-ну, яка є справжнісінькою творчою лабораторією гурту.   Kozak System  – Різдвяна балада Напередодні Різдва гурт “Kozak System” презентували “Різдвяну баладу”. Як зазначають учасники, вони дали друге дихання треку кінця 1980-х років: “Різдвяна балада” була створена гуртом “Банита Байда”, а згодом виконувалася колишнім учасником “Банити”, автором музики Дмитром Добрим-Вечором разом з його власною групою “Вій”. “Зараз в музичному просторі буде дуже багато різдвяних пісень, але ми вирішили зануритися глибше: наша країна нині переживає дуже важливий, доленосний в своїй історії період, після якого, ми впевнені, Україна зміниться і стане зовсім іншою – такою, про яку ми, українці, мріємо вже триста років. Ця пісня відводить нас від простого святкування Різдва і заглиблює нас в контекст України в цьому Різдві. Це твір, який символізує для нас Різдво самої України, народження нової України”   Гайдамаки – Свят Вечір Пісня фронт-мена гурту “Гайдамаки” Олександра Ярмоли “Свят Вечір” вийшла на платівці ще у 2002 році. Минулого року  на прохання волонтерської організації «Музбат» було зроблено рімейк треку.   Джалапіта – Колядка На Йорданській річці (‘Пампапарапарам’) Основою проекту “Джалапіта” є народні пісні. Гурт їх адаптує і доносить глибокий зміст пісень наших прабабців. Пісні “Джалапіти” не відстають від сьогодення, завдяки експерементам з аранжуванням.   Рокаш – Щедрик Вже декілька років поспіль “Щедрик” у виконанні закарпатскього гурту “Rock-H” тішить слухачів. Обробку традиційної української щедрівки гурт записав разом із  симфонічним оркестром обласної філармонії. У кліпі знялись не лише учасники гурту та музиканту оркестру, а запрошені друзі та прості перехожі. Христина Соловій – Народився Бог на санях Христина Соловій – нове яскраве ім’я на  українській сцені. Славу виконавиці принесли участь у вокальному шоу “Голос країни” та робота зі Святославом Вакарчуком. Христина разом з музикантами записали колядку “Народився Бог на санях”, слова якої написані Богданом-Ігорем Антоничем, а музика — Василем Жданкіним. ДахаБраха–Дівка Марусечка “Дівка Марусечка”— стародавня українська щедрівка вийшла на платівці, тепер уже без перебільшень всесвітньо відомого українського гурту “ДахаБраха”,  ще у 2009 році. «Щедрик» у виконанні бійців-добровольців  "Небо  і земля" у чудовому виконанні гурту КораЛЛі Щасливих вам Свят! Наш вибір UAPORTAL.CZ       

Уявіть старовинний замок Праги ... Важка кована брама, дзвінке відлуння, що злітає по прольотах гвинтових сходів, зимовий місяць над кам’яним колодязем двору і ... - музика Едварда Гріга, яка лунає з вікон високої вежі, легкий  водоспад сніжної мелодії, немов саме січневе небо осяває світ чистотою! .. Так розпочалась презентація книги «ВИСЛОВИ МУДРОСТІ» Михайла Реґи із с. Лоза, що на Іршавщині.  Пан Михайло народився у 1922 році і протягом 50 років зібрав у 6 зошитах мудрі вислови, приказки, поради, роздуми, які на схилі літ подарував своїм онукам. Його син Іван продовжив справу батька, зібравши всі рукописи, він у 2009-му році видав книгу «Вислови мудрості», яку у Празі презентував внук Михайла, Євген Реґа. Разом із презентацією книги,  стартувала благодійна акція, весь збір від якої буде переданий на лікування поранених воїнів АТО. Як далеко, здавалося б, від Праги події України - кривава визвольна епопея посеред квітучого життя країни, війна, що чорним крилом трощить життя та долі відданих патріотів! Але немає відстані, якщо б’ється спільне серце братніх народів України та Чехії! Нема перепони, якщо прагне душа людини віддати своє добро на допомогу святій справі! І урочиста подія, яка відбулася під егідою керівництва компанії REGABUS увечері 2 січня 2018 року на Староміській площі Праги в Будинку у Кам’яного дзвону - світле підтвердження тому. Низький уклін вам, Воїни-Визволителі української землі! Низький уклін і висока пошана за вашу священну місію, за ваш благородний подвиг! Велика подяка Ростиславу Прокопюку, який є ідейним організатором і куратором цього благодійного заходу! Щира вдячність послу України в Чехії Євгену Перебийнісу та його дружині за сприяння акції та добру участь! Сердечна дяка усім, хто прийшов та допоміг благій справі! Акція започаткована і відтепер діятиме. Зібрані кошти – 7500 Kč – найближчим часом будуть передані Київському військовому шпиталю для лікування поранених воїнів АТО. Компанія REGABUS протягом минулих років завжди словом і ділом підтримувала визвольний рух України, тепер же її участь стане постійною. Слідкуйте за розвитком подій у групі REGABUS та на сторінці Ростислава Прокопюка: https://www.facebook.com/rostislav.prokopjuk БУДЬТЕ З НАМИ! БУДЬТЕ СЕРЕД СВОЇХ… Автор статті  Р. Райдо фото Л. Рега та Ю.Д.     

Чеська благодійна організація «Карітас» та низка недержавних організацій оголосили збір коштів на підтримку родини українського робітника, який загинув під час роботи на заводі на заході Чехії в грудні минулого року. Поліція Чехії веде слідство у цій справі. За словами ініціатора Марека Чанєка, зібрані гроші мають допомогти родині загиблого Миколи Шурути подолати перші гострі фінансові труднощі, перед якими опинилася молода вдова з двома малими дітьми. Такий жест міг би бути жестом солідарності з боку чеського суспільства з іноземцями, які працюють тут і не мають достатнього соціального забезпечення, вважає він. «На мою думку, підтримка іноземних працівників є недостатньою в Чеській Республіці. Вони часто займаються важкою і небезпечною роботою, часто їх приймають на роботу не напряму, а через посередників, але про це не говорять у ЗМІ. Частіше можна почути про зростання кількості кримінальних випадків, а не про роботу іноземців на благо Чехії. Тож така підтримка в конкретних випадках показує певну солідарність з боку чеського суспільства», – говорить Чанєк в інтерв’ю Радіо Свобода. Як повідомляли чеські засоби масової інформації, 26-літній Микола Шурута працював у німецькій компанії Borgers, яка займається виготовленням текстильних компонентів для автомобілів і має декілька заводів у Чехії. Смертельний інцидент стався на заводі неподалік міста Плзень вранці 7 грудня, коли Микола Шурута вийшов на роботу і працював з пресом, який його смертельно поранив. За словами представника компанії, вони висловили свої співчуття родині і закликали всіх співробітників дотримуватися правил безпеки. Компанія Borgers нещодавно отримала кошти від європейських фондів на підготовку нових співробітників. Це перший смертельний випадок на заводах цієї фірми. Крім поліцейського слідства, перевірки проводить і чеський інспекторат праці. За словами першого секретаря консульського відділу України в Празі Валерія Борисова, консульство надало допомогу в транспортуванні останків загиблого українця, стежить за перебігом розслідування і перебуває в контакті з його родиною. Як заявив Валерій Борисов Радіо Свобода, Микола Шурута перебував у Чехії законно, мав дозвіл на роботу й перебування, отже, його родина має право на компенсацію й інші виплати, передбачені чеським законодавством у такому випадку. З іншого боку, за даними чеських ЗМІ, Микола Шурута був прийнятий на роботу не напряму, а через посередників, що може ускладнити отримання компенсацій. Уродженець Львівської області Микола Шурута був єдиним годувальником у родині. Його дружина залишилася з двома дітьми, 5 і 2 років, причому одна дитина має проблеми зі здоров’ям від народження і потребує особливого догляду. За даними консульства, щороку близько 20 українців гине на чеських підприємствах у результаті нещасних випадків. Подальший поступ щодо виплат компенсацій залежить від того, чи людина працювала на легальних умовах. Повідомляє Радіо Свобода 

  Військовий капелан Андрій Зелінський "на фронті побачив усю красу українця ХХІ століття", повідомляє у своєму інтерв'ю Gazeta.ua З Андрієм Зелінським зустрічаємося в напівтемній залі кав'ярні на Хрещатику в останній день його відпустки в Києві. Має вільний час перед зустріччю з курсантами. – Презентуватиму посібник із лідерства для морської піхоти "Вести! Боротися! Перемагати!" у військових вишах. Завтра повертаюся у Миколаїв, у свою військову частину, – говорить отець Андрій. Раніше в нас таких посібників для військових не було? – Нічого не було. Формування особистості – тривалий процес. Людину нової якості жодним наказом не створиш. Це – наш другий фронт. Чи задумувалися під час Майдану, що війна – можлива? – Ні. Для мене війна була однією з найбільших несподіванок у житті.   Андрій ЗЕЛІНСЬКИЙ, 38 років, військовий капелан, священик УГКЦ. Народився у Львові в сім’ї робітників. Філософську освіту здобув y коледжі Святого Василія в американському місті Стамфорд, штат Коннектикут. Богословську – у Папському Григоріанському університеті в Римі, Італія. Політологічну – у Національному університеті ”Києво-Могилянська академія”. Тема дисертаційного дослід­ження ”Ідеологія національної безпеки”. Проводить тренінги для студентів. Член чернечого згромадження ”Товариство Ісуса”. 11 років був капеланом Академії сухопутних військ. У червні 2014-го став першим військовим капеланом при штабі АТО. Працював у найгарячіших точках: під Слов’янськом, Краматорськом, Маріуполем, у Пісках та ін. Досі перебуває в районах лінії розмежування. З 1-го червня 2017-го – штатний капелан 36-ї окремої бригади морської піхоти. Викладає у Київській Трисвятительській духовній семінарії Української греко-католицької церкви. За час перебування на Донеччині написав книжки ”Соняхи. Духовність під час війни” й ”На ріках Вавилонських”. Знає 10 мов: польську, французьку, німецьку, англійську, італійську, португальську, іспанську, старослов’янську, давньогрецьку й латинську. Захоплюється ранковими пробіжками, подорожами. Серед улюблених книжок – ”Маленький принц” Антуана де Сент-Екзюпері, ”Роздуми на самоті” Томаса Мертона,,”Ворота вогню” Стівена Пресфілда  Відтоді почалося ваше капеланство? – Моя подорож у нього почалася 11 років тому, з Академії сухопутних військ у Львові. Хлопці, з якими ми там познайомилися і потоваришували, на початок збройного конфлікту стали командирами бойових підрозділів. Для мене постійним джерелом інформації були не телеканали й інтернет, а їхні історії. Зрозумів: усе, пора мобілізуватись. Попросився на передову. Коли повернувся з першої поїздки в АТО, до п'ятої ранку писав "Репортаж із зони автентичності". Зона АТО в перші місяці проявилась саме такою – автентичною. Зруйнована цивілізація. Там статуси і статки втрачають значення. Більш цінним стає життя. Говоримо про 2014-й. Сьогодні це геть інша дійсність. Тоді почувався зовсім незахищеним: ніхто посеред нічого, зруйнованого війною. Після Іловайська почав формуватися фронт, лінія зіткнення. Потім були Піски – один із найпотужніших спогадів. Я домовлявся з командуванням 93-ї бригади, щоб потрапити на Різдво 2015 року в Донецький аеропорт. Але, якби мене взяли, не зміг би поїхати хтось із військових. На один ствол було б менше. Тому залишився в Пісках. Заїзд, в якому я міг би бути, виявився останнім. Після були постійні обстріли. Стерся поділ на день і ніч. Під обстрілами йдеш на позицію сповідати, бо хтось чекає. Часто проводив службу під мінометним обстрілом у вщент розбитому приміщенні. В Авдіївській промзоні пригадую простріляні ангари. Вони нагадували мені обсерваторію, зоряне небо. Заходиш, а воно все світиться. Вміти крізь отвори від куль і уламки артилерійських снарядів бачити зорі – значить, зберегти в собі здатність до людяності. Як ви пристосувалися до війни? – Я навчився багато чого. Протягом трьох років довелося ночувати в найнесподіваніших для себе місцях: у болоті, під дощем, у підвалах, в окопах, на дереві, на камені, в закинутих будинках, на столі, під столом. Інколи лежиш, а над тобою земля осипається від обстрілів. Бувало, прокидаєшся у воді: мокрий спальник, мокрі берці. Або: 20 градусів морозу, немає води, щоб помитись, нема чим зігрітися. Або буржуйка димить так, що не маєш чим дихати й вибігаєш надвір. Найбільшим досвідом були Піски у грудні 2014-го. Зима в околицях Донецької області – тумани непроглядні. Шалено бракувало світла. Темрява була така густа, що хотілося прийняти душ, аби змити її з себе. Але і там доводилось орієнтуватися на щось людське, досяжне, аби не створювати для себе додаткових стресів. Хлопці співали під гітару і писали музику. На фронті побачив усю красу українця ХХІ століття. Багато почутого від бійців описав у книзі "Соняхи". Не люблю розповідати ці сюжети, щоб нікого не виокремлювати. Згадаю лиш одну з історій. Вона – про військового, який служив у радянський час у спецназі в Афганістані. Він мав двох синів – рідного і прийомного, сина своїх родичів, які загинули. Рідний син ще до початку подій в Україні виїхав у Москву, на заробітки. Прийомний залишився тут воювати за Україну. Після першої хвилі мобілізації батькові привезли тіло прийомного сина, з якого познущалися вороги. А в цей час рідний син телефонує і каже, що повернувся з Росії і воює за ЛНР. Батько пішов у добровольці, щоб помститися за прийомного сина. Але боїться стріляти, щоб не влучити в рідного. З Андрієм Зелінським домовляємося продовжити розмову ввечері. Він бере важкий наплічник і їде на зустріч із курсантами. – Втома – мій перманентний стан, але я її приручив, – сміється на прощання. – Лекції, конференції, зустрічі. Бувало, п'ять ночей підряд у потязі проводив. Коли прокидаєшся зранку, найважливіше – згадати, в якому ти місті. Як реформується армія? – Армію чотири роки тому не порівняти з нинішньою. Реформа Збройних сил – одна з найбільш вдалих і успішних. У нас з'явилися необхідна зброя і досвід. Але це досягнення здебільшого на рівні м'язів. Українській армії сьогодні бракує душі. Душею війська є лідерство – механізм, на який давно звернули увагу у провідних арміях світу. Доктрина військового лідерства – це формування особистостей, які знають, чого хочуть. Військовослужбовець – одне, а воїн – зовсім інше. Це людина певних цінностей, віддана перемозі над собою, над життєвими обставинами, над ворогом. У становленні характеру воїна важливу роль грає вміння відчувати смак перемоги – найдрібнішої, не тільки на полі бою, а у спорті чи навчанні. Армія у незалежній Україні майже втратила потенціал школи життя з реальним кодексом честі. Поки що дуже часто "честь", "відвага", "патріотизм", "професіоналізм" — це лише слова, які пишуть на білбордах. Війна мала би навчити нас не пускати слова на вітер. – Війна, попри трагізм, створила багато можливостей. Що будемо з ними робити, залежить від нас. Упродовж війни втратили стільки світлих і яскравих людей, що кожному треба подумати, як жити більш яскраво, вдвічі інтенсивніше, вдвічі продуктивніше – за себе і за хлопця, який не повернувся з бою. Більше, ніж російського агресора, нам слід здолати час. У нас його мало, щоб почали ефективно функціонувати державні і суспільні інститути. Обсяг і масштаб реформ, які зараз робимо, мабуть, безпрецедентний для сучасної історії європейських держав. А суспільні трансформації тривають довго й еволюційно. Час грає проти нас. У плані державотворення ми ще наївні й незрілі. Хочемо всього одразу. Щоб був конкретний хтось, хто все це полагодить. Кожні вибори йдемо обирати не функцію, а месію, який здійснить епохальні перетворення. Ми здатні на надзвичайні речі. Але інколи ця наївність призводить до великих втрат. Багато витрачаємо, аби досягти малого. І часто не робимо звичайних речей, щоб досягнути великого. У чому причина? – Майдан не запропонував тексту, правил, озвучених цінностей. Усе, що залишилось на четвертий рік після нього – це суто особисті враження, досвіди, переживання. Ми вже забули, за що стояли? – Ще ні. Але це неминуче станеться, якщо не буде інституційного оформлення цінностей. Інституційна пам'ять, – це постійна слабинка українського народу. Тому державність у нашій історії була радше винятком. А її втрата – закономірністю. Ще не знаємо, в якій Україні будемо жити. Нам бракує слів і образів для нашої перемоги. Абстрактних перемог не буває. Кожна має конкретні координати. Перемога – це не просто припинення вогню на лінії зіткнення. Перемога – це мета, до якої ми вирушили після Майдану. Як змінюється характер війни? – Я розрізняю три етапи періоду бойових дій в Україні. Перший – етап великого ідеологічного хаосу. Тоді військовослужбовці й добровольці часто питали себе: "Що відбувається? Що я тут роблю?" Другий – етап, коли війна стала затягуватися. Усі негаразди українського суспільства проявляються й у війську. Третій етап – поява професійної армії, контрактної служби, людей, які добровільно і свідомо беруть на себе відповідальність. Яким є нинішній етап на фронті? – Обстріли локалізувалися і не такі інтенсивні. Дехто вважає, що тепер про зону конфлікту можна забути. Це – небезпечно. В разі нашої перемоги чи довго зону окупації очищатимемо й інтегруватимемо в Україну? – Не ми перші. У світі розбитість і зраненість бували значно глибшими. Історія Європи – це століття невпинних воєн і постійної ворожнечі. А сьогодні не можна уявити війну між одвічними ворогами Німеччиною і Францією. Євросоюз отримав Нобелівську премію миру за те, що протягом 60 років на його території не було війн. Змогла Європа – зможемо і ми. Ми – теж Європа. Які політичні події за цей рік вас найбільше здивували чи порадували? – Безвіз. Це спосіб інтегруватися в європейський цивілізаційний простір. Європа міняється, і не в усьому – у кращий бік. Чимало хто каже, що треба вибудовувати власну національну ідею. – Епоха великих ідеологій минула. Вони народжувались наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть. Більшість із них довели свою небезпечність. Для нас Європа – це більше ніж безвіз чи зона вільної торгівлі. Європа нам потрібна як система цінностей, аби ми стали Україною – країною вільних і рівних можливостей, демократичною державою. Ви кажете, що нашому суспільству притаманний страх. Чого боїмося найбільше? – Страх брати відповідальність за своє життя і за життя країни. Страх невдачі. Він зроджений досвідом невдач. Страх бути успішним і страх бути собою. Можемо розпочати щось надзвичайне, але потім лякаємося і не доводимо до кінця. Це – один із наслідків радянського минулого. Нам на всіх рівнях бракує ініціативності й творчості. Живемо в дуже сірому суспільстві. Опускаєтеся в метро – і це сірий простір. Окрім реклами, що строкато кричить до споживачів. Живемо ж ми нестрокато. Навіть в одязі відсутня яскрава барва. На мені – чорний колір. Він упевнений і справжній. А от сірі тони – це відсутність чітко вираженого характеру. Боїмося вирізнитися. У чому секрет яскравого життя? – Я – священик і чернець. Відтак молитва і духовне життя – джерела, звідки для мене з'являється сенс усього, що роблю. Важливим є якісне, емоційне спілкування з друзями. Ранкові чи вечірні пробіжки – для мене можливість відпочити. Я люблю рух. Воїн – це людина, яка перебуває в постійному русі до чергової перемоги. Потрібно долати одновимірність життя і вузькість світогляду. Живу чотири життя – як капелан, священик, викладач і політолог. Ці різні види діяльності вимагають іншого одягу, іншого місця, іншої мови. Ось мої здобутки, – отець Андрій дістає з кишені жолудь і камінь. – Минулого тижня був у Греції на конференції. Жолудь підняв у Фермопілах, на місці загибелі 300 спартанців. Для мене він є символом стійкості і витривалості. А камінець виколупав із дороги в стародавній Спарті. Автор: Валерія РАДЗІЄВСЬКА, Юлія ПАСІЧНИК, фото: Сергій СТАРОСТЕНКО та Християнська служба порятунку  Gazeta.ua  

Кожного року, коли настає передсвяткова пора, ми свідомо чи несвідомо починаємо робити підсумки, підводити риску, приміряти нашу наступну сходинку чи підносити планку. Якщо свідомо не робимо цього самі, то часто робота вимагає писати звіти, проводити підсумкові наради, робити зведені таблиці. І кожного року, перебуваючи в лещатах незакінчених справ, ми сподіваємось і віримо, що під час цьогорічних святкувань і всього наступного року щось та й має бути інакше. Навіть, якщо цьогоріч ви плануєте провести ці свята в традиційний для вас спосіб — вдома з родиною чи у подорожі — пропонуємо вам декілька ідей і порад, які допоможуть наповнити ці святкові дні змістом, позитивними емоціями, зможуть зробити їх ще більш особливими і подарувати якнайбільше незабутніх щасливих хвилин. Запровадьте серед своїх друзів та сім’ї нові різдвяні і новорічні традиції Наприклад, перед святами можна зробити гру лотерею — записати на стікерах імена всіх членів родини, загорнути і помістити в капелюх чи якусь посудину. Потім кожен витягає картку з іменем того, для кого підготує подарунок.  Найкраще ця гра підійде для сімей, в яких діти вже достатньо дорослі. В родинах з малими дітьми можна зробити подарунки разом з ними — це може бути саморобна листівки чи прикраса на ялинку. Ця забава ідеально підійде для проведення Нового року в компанії друзів — ускладнити завдання можна, вигадавши  цікаву тему, чи обов’язковий для всіх подарунків колір, або ж встановити максимальну вартість подарунка.   Таким чином ви купуєте один подарунок, а не п’ять чи десять. Замість того, щоб стояти в чергах в магазинах, проведіть цей час зі своїми рідними. Окрім цього, це чудовий спосіб заощадити час і гроші. Запровадьте нові традиції не тільки у вашій родині, а й у фірмі чи компанії. Подумайте, чи доцільно збиратись на передноворічний корпоратив, інвестувати кошти, яких під кінець року і так мало, чи зробити усім колективом щось, що залишиться не лише на прийдешній рік, а можливо, на довше — взяти участь в благочинній акції, зорганізувати збірку чи долучитись до неї. Не викидайте їжу — готуйте стільки, скільки зможете з’їсти Різдвяні свята  — це протягом року одна з небегатьох можливостей зібратися усією родиною в урочистій атмосфері за святковим столом.  Готуючись до свят, зробімо цього року обдумані і раціональні покупки, щоб після вечері чи вечірки залишилось якнайменше недоїдків, а куплені продукти не довелося викидати. Зробіть так, щоб перший день нового року зустріти в доброму здоров’ї і хорошому настрої, а не з почуттям даремно витраченого часу і грошей, ще й з головним болем на додаток. Не купуйте живу ялинку Можна зробити навіть ялинку самостійно. Безліч ідей, як це зробити, знайдемо в інтернеті. Для багатьох людей новорічні та різдвяні свята асоціюються з запахом ялинки. Тим не менше, власне цьогоріч кожен може врятувати принаймні одне деревце, зробивши креативну ялинку у себе вдома. Це стає справжньою модою, тому в інтернеті знайдемо багато прикладів, як можна це зробити. А якщо дійсно не зможете обійтись без запаху новорічного деревця, придумайте цікаву композицію на святковий стіл з гілочок ялинки чи придбайте символічну маленьку ялинку, зроблену з гілочок. Не витрачайте грошей на ялинкові прикраси та святкові декорації Зробіть самостійно прикраси на ялинку, не витрачайте на це гроші. Можна залучити до цього дітей, це буде не лише чудовою розвиваючою грою, а й цікавою ідеєю для сімейного дозвілля. Ялинку можна прикрасити практично всім, в тому числі цукерками та духмяними пряниками. Не купуйте петарди та феєрверки Існує думка, що Новий рік треба зустріти гучно — в прямому сенсі цього слова. Зустрічаються випадки, коли молодь бавиться петардами та феєрверками навіть на Різдво, яке має бути одним з найтихіших і найзатишніших святкових днів року. В інтернеті та соціальних мережах знайдемо багато дискусій про доцільність використання феєрверків в час, коли в країні іде війна. Знайдемо теж статті і дискусії про те, як страждають від петард і гучних вибухів тварини, скільки це грошей вистрілених повітря, тобто, фактично, змарнованих. Згадайте перший день цього року і ту кількість сміття, яка вкриває центральні площі і майданчики наших міст і містечок. Задумайтесь, скільки в цій “традиції” нашого егоїзму, а скільки реальної радості і втіхи і просто не купуйте петарди і феєрверки цього року. Робіть передсвяткове прибирання з благочинною метою Роблячи святкове прибирання, перегляньте вміст вашої шафи, виберіть речі, які є в добрій якості, але які ви протягом року не одягали і віддайте бідним родинам, бездомним чи потребуючим. Знайдіть час подзвонити до тих, кого не зможете привітати особисто Подзвоніть до тих, хто не може бути з вами на свята, до тих хто далеко чи в подорожі. Передноворічна святкова метушня забирає багато часу, але якщо ви знайдете час подзвонити до тих, з ким не розмовляли довгий час, повірте, що ці свята стануть особливими не лише для вас, а й для близьких і далеких знайомих. Скажіть добрі слова тим, хто цього потребує. Можливо, ви навіть не здогадуєтесь, наскільки це може бути для когось важливим. Робіть плани і виконуйте їх Є різні підходи стосовно того, чи варто писати довгі списки планів на майбутнє, які треба зреалізувати в прийдешньому році. З одного боку, не зреалізувавши задуманого, нас чекає розчарування, можливо, навіть депресія. Як вихід, інший підхід пропонує складати реалістичні плани, які з більшою вірогідністю вдасться реалізувати. Робіть плани і виконуйте їх: підсумовуйте, якщо робите це щороку. Але саме цого року пам’ятайте, щоб до довгого (чи короткого — у кого який) списку планів додати благочинність і турботу про інших — не лише родину і найближчих, а про тих дальших, можливо, незнайомих, тих, хто дійсно цього потребує. Спосіб здійснення благочинної діяльності оберіть самі — залежно від вашого вільного часу і можливостей. Проводьте більше часу з вашими родинами і друзями Не піддавайтесь передсвятковій метушні, відмовтеся від вихідних в торговому центрі. Замість цього відвідайте разом з близькими доброчинний ярмарок і придбайте унікальні hand-made подарунки зроблені майстрами. В такий спосіб ви не лише придбаєте унікальну і ціннісну річ, а й підтримаєте творчих ремісників, які розвивають власну справу. Не забуваймо про релігійний зміст свят Розкажіть дітям про Різдво, про справжній вимір і значення цього свята, про диво народження Христа, щоб дитина не асоціювала це свято лише з подарунками і цукерками. Пам’ятайте про те, щоб проводити час з найближчими — з родиною, друзями, з тими, хто підтримує вашу віру в добро, хто дарує любов і підтримку. Віддавайте і чиніть добро, а в Новому році повернеться вам сторицею. Наш Вибір