Цими днями Чехія відзначає два державні свята: 5 липня – День святих Кирила і Мефодія та 6 липня – День спалення майстра Яна Гуса. Творців слов’янської абетки - братів Кирила та Мефодія, - за правом називають Першовчителями та апостолами, адже вони не тільки поклали початок слов’янській писемності, а й активно сприяли розвитку та поширенню християнства, за що, як православна, так католицька церкви, зарахували їх до лику святих. Ян Гус – мислитель та філософ, один із перших реформаторів католицької церкви, який за свої релігійні проповіді та погляди був заживо спалений на вогнищі. Між іншим, його подвигам присвячена поема Тараса Шевченка «Єретик». Гус активно критикував тодішні звичаї Католицької церкви, та керувався засадами виключно християнської віри. Його страта стала причиною заворушень на чеських землях, які згодом переросли у запеклі та спустошливі гуситські війни, та й і нині чехи вважають Яна Гуса своїм національним героєм. І тут ми стикаємося з великим парадоксом – нація, яка виводить такі релігійні свята на рівень державних, є найбільш атеїстичною нацією сучасної Європи. Тож давайте поговоримо про чеську безбожність і рай на землі.    Про питання релігії  Отже за часткою атеїстів Чеська Республіка займає перше місце в Європі. Ймовірною причиною може бути, до прикладу, націоналістичний рух 19-го і 20-го століть, коли католицизм вважався релігією, нав’язаною австрійськими загарбниками, а гуситському протестантизму так і не вдалося здобути масову кількість послідовників. Варто відзначити і комуністичне минуле країни, коли між 1948 та 1989 роками, як і в решті східної Європи, активно гнобилися всі релігії та натяки на християнство. Так чи інакше, віруючими вважає себе нині лише близько 30% мешканців Чеської Республіки, і  більшість із них походить із регіонів Моравії та Сілезії. Попри те, що у Празі красується чимало величних храмів, які є історичним мистецьким надбанням, чеська столицята регіон Чехи – території, в основному, атеїстичні.    А зараз кілька статистичних даних для відтворення повної картини: найближчі  чеські сусіди та побратими – словаки - наводять цифру 77% віруючих, ще одні сусіди - поляки – взагалі визнані найбільш релігійною нацією Центральної Європи із 87% католиків. Половина чехів стверджує, що ніколи не брала участі у якомусь релігійному обряді (наприклад, богослужбі), і лише 7% відвідує богослужбу регулярно. Лише приблизно ¼ чеських мешканців висловила бажання, щоб церемонія її поховання мала релігійні елементи. Вінчання у церкві вважає потрібною процедурою приблизно 20% чехів. А третина мешканців Чеської Республіки переконана, що шукати відповіді на життєві проблеми в релігії чи в духовних науках – марна трата дорогоцінного часу.  Питання чеської безбожності та національного менталітету вже багато років досліджує польський письменник та журналіст  Маріуш Щиґел (Mariusz Szczygiel). Його називають послом «чеськості» у Польщі та особистим психоаналітиком чеського народу. Він регулярно публікує роздуми і репортажі про «свій улюблений народ», як він сам його називає, та написав дві книги на чеську тематику. Одна з них - «Ґоттленд» («Gottland») - неординарно описує чеські історичні перипетії останнього століття, за що стала бестселером та європейською книгою 2009-го року. Основне питання другої книги Щиґела «Зроби собі рай» («Zrób sobie raj!») звучить наступним чином - «А як вам, чехам, живеться без Бога?».  «Для багатьох чехів атеїзм такий же природній, як і те, що хтось блондин. Вони народжуються і не вірять» - пояснює Щиґел. «Для мене і моїх читачів це дуже цікаво. Польські католики (певно, як і більшість віруючих взагалі ) вважають, що атеїст – людина погана. Йому бракує моральності, адже він не живе релігійними засадами і принципами. Тому ми часто запитуємо себе: як чехи можуть бути щасливими і не потребувати для цього Бога? Чи можливо бути чесним без Бога? Чому вони не бояться життя без Бога? Але європейські соціологічні дослідження свідчать про те, що невіруючі чехи керуються тими ж цінностями, що й віруючі поляки. Наприклад, виховуючи своїх дітей, вони так само вчать їх щирості, солідарності з іншими, приятелюванню. Вони кажуть своїм дітям, що не можна красти і вбивати тощо». Іншими словами, поняття «антирелігійний» та «антиморальний» не йдуть для Щиґела пліч-о-пліч.    Папа Бенедикт XVI. зауважував, що атеїзм може серйозно зашкодити Чехії. Подібно говорив про неї і перший чеський президент Вацлав Гавел: «Ми живемо у першій атеїстичній цивілізації. Тобто в цивілізації, яка втратила відношення до нескінченного та вічного. Тому в ній завжди переважає тимчасовий зиск над зиском довгостроковим. Важливо те, чи якась інвестиція окупиться через 10-15 років, а менш важливо, як це позначиться на життях наших потомків через років сто». Маріуш у цьому відношенні каже: «Я б погодився з Гавлом, якби не одна деталь: католицька цивілізація також думає передусім про тимчасовий зиск та комфорт. Чехи в атеїстичній Празі масово і відповідально сортують відходи. Ми в католицькій Варшаві маємо з цим проблеми, а католицький Рим не сортує взагалі».    Певний час пан Щиґел досліджував процедуру кремації у Чехії.  «Чому така кількість чеських родин не забирає після спалення своїх рідних? Третиною урн ніхто не цікавиться, ніхто до них не зголошується. Що сталося у вас з любов’ю? Той, хто не забирає своїх покійних батька чи маму, не любить їх? Певно любить, але, можливо, не хоче ще раз страждати, знову взявши їхній попіл у руки. Можливо він тікає від неприємних відчуттів. А можливо, йому все байдуже. Він просто не вірить у посмертне життя і не цікавиться, що робиться із залишками його рідних згодом». Про національний менталітет  «Вони «безхребетні»»- каже про чехів один мій знайомий українець - «прийшли німці – підтримали німців, у 68-му прийшли комуністи – встановили у Празі найбільший у світі пам’ятник Сталінові.  Призвичаяться будь-кому!». Однак, на мою думку, таку модель поведінки можна називати безхребетністю, а можна, наприклад, національною гнучкістю. Власне, така позиція презентується і в одному з найбільш відомих чеських літературних творів «Пригоди бравого вояка Швейка». Мета Швейка – пережити, і пережити будь-яким чином. Такий образ глибоко закорінений у свідомості чехів, тому вони не захоплюються героїзмом та кровопролиттям заради нього. Вони вважають, що за несприятливих умов, така мала нація як вони, повинна не бунтувати, а призвичаїтись сильнішим.  Про національний менталітет свого улюбленого народу Маріуш Щиґел каже:  «чехи мають у собі багато самоіронії і не знають жодних табу. Вони часто сміються самі над собою і абсолютно не бояться Бога. Чехи не знають пафосу, він цілком відсутній. Вони радо зрощують у собі міщанські властивості, а культуру використовують як антидепресант». Самоіронію і відсутність табу Щиґел підтверджує таким прикладом: «У центрі Праги стоїть статуя скульптора Давида Черного. Дві бронзові фігури чоловіків справляють малу нужду на карту Чеської Республіки (віз. фото). Натовпи людей ходять на це дивитися! У Польщі щось подібне було б абсолютно неможливим. Автор скульптури і власник ділянки стояли б перед судом, і були б покарані, народ почувався б ображеним та ігнорував би статую. А чехи з радістю споглядають це і цілком задоволені. Їх нічого не виведе з рівноваги. Чеський літературний історик та критик Войтєх Їрат сказав «Малий чеський чоловічок до пафосу або ще не доріс, або вже переріс, і дивиться на нього згори». Про рай на землі  Якщо продовжити говорити про складові чеського національного характеру, не можна оминути такий фактор, як відчуття «погоди» - тобто власного комфорту, затишку та рівноваги. Зазвичай, ви рідко побачите чеську жінку на незручних підборах, чи чоловіка, який у поті чола працює більше, аніж, відведених законом, 8 робочих годин. Чехи – нація, яка віддає перевагу практичності та розміреному, урівноваженому стилю життя. Вони воліють не просто жити, а жити носолоджуючись. Така життєва позиція - це створювання щоденного міні-раю на землі. Блискуче змальовує це Маріуш Щиґел на прикладі чеського гімну. Він звертає увагу на те, що більшість європейських гімнів з героїчним пафосом закликає своїх громадян до великих поривів та звершень. Згадаймо, наприклад, нашу українську самовідданість – «душу й тіло ми положим за нашу свободу!». Чехам же абсолютно достатньо у головному музичному творі країни констатувати: «Де дім мій, Де дім мій? Вода шепотить по лугах, Бори шумлять по скелях, У садочку сяють квіти, Земний рай то на погляд! І це є красива земля, Земля чеська, дім мій...»   Польський письменник повертається до Бога і в цьому контексті. Він пояснює, що у віруючої людини два життя – земне і вічне. За законами віри, раю людина може досягти лише після смерті, а у цьому житті повинна його заслужити. Чехи ж створюють собі рай тут, на землі, тому що переконані, що мають тільки одне життя, і мусять використати його по максимуму. Вони майже завжди задоволені тим місцем і роллю, які відведені їм у цьому світі саме тут і саме зараз. Чого не скажеш про нашу українську людину, яка завжди бажає чогось кращого і більшого, тому стиснувши зуби, століттями демонструє свою завзятість, упертість, надмірну самовідданість та трудоголізм.  Сперечатися про національні позиції, як і про смаки - справа марна. Бо ж кожному своє. Тому питання «що більш правильно?» - чекати  на майбутні дивіденди, чи жити сьогодні і не думати про завтра - залишається риторичним... ОКСАНА МОЙСЕНЮК, для UAPORTAL.CZ