Орест Зуб - блогер, мандрівник, фанат ефективності та тайм-менеджменту, нещодавно завітав до Праги на “блогерську тусовку” з приводу відкриття філіалу українського Dream Hostel у столиці Чехії. Ми зустрілись поговорити - про свободу і роботу онлайн, про український ринок та можливості, про особисті пріоритети.    Маргарита: - Привіт, Оресте! Я би хотіла почати про твоєю професією. Ти - блогер. Це відносно новий вид діяльності, який часто сприймається як щось на межі роботи та хобі, а іноді і зовсім як розвага, на якій комусь щастить заробити копійчину. Скажи, чому саме блогерство - це професія?  Орест: - Привіт! Скажу так - тому що це передбачає роботу, підготовку та підвищення своїх кваліфікаційних здібностей. Блогерство передбачає необхідність сісти, сконцентруватися, зробити якийсь клапоть роботи. Воно вимагає постійного самовдосконалення. За нього непогано платять, якщо це робити професійно. Якщо всі згідні з тим, що журналіст - це професія, то чому блогер - не професія? Блогер - це професія, просто вона нова. І багато людей ще не до кінця розуміють механізм роботи. Але це однозначно професія. Це може бути і бізнесом.   М.: - Коли ти почав займатись блогерством?  О.: - Це був кінець 2011 року.   М.: - Розкажи про свій перехід відпрацевлаштування після університету і до блогерства.  О.: - Під час навчання в університеті я досить багато поїздив світом, навіть в Празі був на одній із конференцій. Я вчив право і був членом таких великих міжнародних студентських організацій як AIESEC та AEGEE, а після закінчення університету пройшов ряд стажувань: у Варшаві, Хорватії та в Індії. І, повернувшись, я почав працювати - на звичайній занудній роботі в державному правоохоронному органі. І ясно, що воно не співставлялося з тією реальністю, до якої я вже почав звикати. Тоді треба було придумати план відступу і контратаки. Тоді я і почав читати про тайм-менеджмент і шукати різні варіанти. Почав досліджувати онлайн-бізнес. Пройшло немало і небагато, мабуть, десь півтора року - цей період, коли ти думаєш, починаєш, пробуєш, взагалі нічого не виходить. А потім ти доходиш до певної критичної точки, коли оця чаша переповнюється. І тоді воно “пре”. Так було і у моєму випадку.   М.: - Як думаєш, які перспективи у блогерства? Чи не переживаєш, що сьогодні цей ринок росте настільки стрімко, що відносно скоро він стане перенасиченим і перестане бути цікавим?  О.: - Я думаю, що ні. Блогінг точно швидко не вмре, тому що він використовує сучасні технології, а технології розвиваються. Все більше і більше людей переходять в інтернет. Яким саме буде подальший розвиток… Очевидно, з’являтимуться інші інструменти, людям почнуть чіпи в голову вживляти - багато буде таких речей. І блогінг буде просто “перетікати”, змінювати форму. Адже блогінг - це не що інше ніж використання актуальних на данний момент медійних майданчиків і видача інформації у світ.    М.: - Ти на який майданчиках працюєш? О.: - Основний - це мій блог, окремий сайт openmind.com.ua. Це моє ядро. І його я доповнюю соціальними мережами: Facebook, Instagram, Telegram, YouTube. До того ж, у мене є мейл-розсилка. Все це формує майданчики для комунікації з аудиторією.    М.: - А яку аудиторію ти охоплюєш? О.: - Загалом - порядку 80 тисяч людей.    М.: - Українців, так? Ти ж пишеш тільки українською? О.: - Я пишу українською, так. Виключно. Тому, відповідно, лише українці мене і читають.    М: - А чи замислювався ти над англійською? Як над способом розширення аудиторії?  О.: - Думав про це. Але… фішка зовсім не в ширині аудиторії. Я не хочу бути “одним із багатьох блогерів”, для мене ця діяльність - як своєрідна місія. Я таким чином долучаюся до розвитку ua-нету. Сто років тому люди писали книги українською мовою. Сьогодні вести блог українською - це можливість підтримувати мову і продовжувати її розвивати. Вдумайтесь: в Україні всього лиш навсього 7% онлайн сторінок є українською мовою. Серед усіх українських онлайн ресурсів українською мовою - лише 7%. Решта - російською. І якщо я того не буду робити, або хтось інший… То воно, напевно, просто вмре. І тут мова не про розширення аудиторії… Це моє рішення як члена українського суспільства. Навіть якщо прагматично взяти питання бізнесу, то я вважаю це спеціалізацією, а не звуженням аудиторії.   М.: - З кого складається твоя аудиторія? Це здебільшого молоді люди, чи є звязок і зі старшим поколінням?  О.: - Враховуючи, що я вже цим досить довго займаюся, моя аудиторія росте зі мною. Я почав вести блог, коли мені було 23 або 24 роки. І тоді, очевидно, більшість моїх читачів - це були молоді спеціалісти, наприклад люди, котрі щойно закінчили університет. На сьогоднішній день левова частина моєї вудиторії - це люди 30-35-40 років. Я навіть робив дослідження аудиторії, і виявляється, що щонайменше чверть аудиторії, яка мене читає, в середньому заробляє втричі більше ніж середньостатистично по Україні. Тобто, я вважаю, що моя аудиторія - це думаючі люди, це інтелігентні люди, які хочуть бачити світ, які володіють кількома іноземними мовами. І так, моя аудиторія росте зі мною разом. Навіть тут у Празі на презентації декілька людей підходили і кажуть: “Ми тебе читаємо уже 5 років”. І це дуже приємно.    М.: - Статистику по читачах, яку ти озвучив, видає Google Analytics?  О.: - Так. Я знаю, наприклад, і звідки мене читають. Виходить десь так: понад 80% (81-82%) - це люди з України, 5% - це Польща, і потім 2-3% - США і деякі окремі країни Західної Європи, де живуть українці. Очевидно, що стовідсотково ті, хто мене читають - це українці, тому що я пишу українською мовою. Тобто, росіяни - вони не розуміють. І це можуть бути російськомовні українці, але вони читають українською, вони розуміють. Ru-нет не розуміє. І в цьому велика сила иого блогу, мені здається, тому що це дуже вузькопрофільно.    М.: - У тебе є й інші сайти. Розкажи, які ще маєш проекти?  О.: - unistudy.org.ua ще є, а також ukraine-travel-secrets.com - це мій перший сайт, він працює і сьогодні, у нього постійно іде органічний трафік. Але я ним не займаюся так, як я займаюсь openmind, бо це, все-таки моя душа. Ukraine-travel-secrets був моїм першим проектом, на якому я вчився і якому я завдячую тим, що почав активно розвиватися. Крім того, у мене є ще один ресурс, який я також розкручую - це unistudy.org.ua, онлайн портал для української молоді і студентства про міжнародні волонтерські програми, стажування та інші програми закордоном. Це інформаційний портал. Наша фішка у тому, що ми щодня публікуємо щось на кшталт: “Ось тут - стажування у Франції, тут - якась волонтерська група збирається їде до Чехії”. Ось такі речі.   М.: - Ти пишеш, що плануєш відвідати усі 193 країни. Наразі вже маєш за плечима 109. Скажи, чому саме подоржі як мета? О.: - Я завжди хотів подорожувати. Тобто, блог та вся онлайн-діяльність для мене були інструментами досягнення мети - свободи. Свобода - це моя фінальна мета. Я хочу побачити світ, хочу бути вільним і незалежним. І для того потрібно мати певні напрацювання: зокрема гроші та діяльність, яку можна здійснювати незалежно від свого місця перебування. От блог і став цією діяльністю. А подорожувати я хотів завжди. То був первийнний рушій, ця driving force. Потім я вже зрозумів, що подорожувати - це кльово, але за тим є щось далі. Є legacy, спадок, який ти можеш лишити, можливість приносити користь людям, розвиватись як професіонал - ці речі згодом уже приходять. А первинно - це просто бажання їздити і прагнення свободи.    М.: - Після всіх мандрівок, які ти маєш за плечима на сьогоднішній день, чи є у тебе своє улюблене місце, місто “номер 1”?  О.: - У світі? Україна точно. Львів.   М.: - А з відвіданих країн?  О.: - З відвіданих? Нема такого. Це схоже на те, щоб запитати у художника, яка його улюблена картина. В якийсь момент часу у тебе улюблена ця країна… Потім інша. А абсолютний номер 1 для мене - це Україна. Я пожив і побував у багатьох різних місцях, і під цим я маю на увазі “провів понад місяць часу, занурюючись у побутові речі, такі як пошук житла, прання, походи по продуктових магазинах”. Жив у Буенос-Айресі та Мексиці, у Таїланді, на Балі й у Індії, в Штатах у Каліфорнії. У мене був різний досвід, я багато дивився… і побачив, що на даному етапі життя найбільше можливостей для самореалізації та створення позитивного впливу у мене є в Україні.   М.: - Розкажи, чому?  О.: - На своєму полі завжди легше грати - це в першу чергу. У тебе більше контактів, знайомств і знань, ти краще відчуваєш ринок. У себе - ти як риба у воді. Часто говорять про те як люди виїжджають. Наприклад у Чехії більшість людей - емігранти. Принаймні серед тих, котрі зустрічались мені. Ясно, що в кожного є своя особиста причина для виїзду. Але якщо взяти з точки зору фінансів та економічних показників, то… У нас ринок іще не настільки наповнений, як у західних країнах. Відповідно, легше “вирулити”. Тобто піднятися у фінансовому плані в Україні можна швидше ніж у багатьох країнах Західної Європи. Сюди ти приїжджаєш уже на готове і стаєш частинкою системи. Я розумію, звісно, що є окремі історії успіху, але абсолютна більшість українців тут - це стандартні випадки. В Україні твоя цінність на ринку може бути більшою за рахунок незаповнення ринку і за рахунок отриманих закордоном знань і досвіду, коли ти приїжджаєш до України та імплементовуєш досвід, отриманий в розвинутих економіках. До того ж, мені подобається відчуття причетності до змін. Я бачу, як змінюються міста, як змінюються люди. І для мене особисто це важливо.   М.: - От скажи, що б ти, котрий одного дня вирішив змінити своє життя, порадив молодим випускникам університетів? Адже часто ми в Україні ідемо до університету у 17-18 років і зовсім іще не знажмо, чим саме прагнемо займатись у житті. І після випускного вечора опиняємось на роздоріжжі. Куди іти? О.: - Треба шукати. Це чудовий час, коли можна шукати, за що взятись. І, швидше за все, спроб буде значно більше, ніж ми собі могли передбачити. Я особисто займався купою різних справ до того, ніж знайшов свій формат діяльності. Практична штука, з якої почати - це принцип ікігай - варіант, коли ви холоднокровно накладаєте те, що любите, на те, що вмієте або чому можете навчитися, на те, що потрібно Всесвіту і на те, за що платять. Принцип ікігай - це найбільш практичний у даному випадку підхід до пошуку справи життя.    М.: - Розкажи, як народилась книга “Формула продуктивності”? О.: - Книжка - це частина моєї професійної діяльності. Я почав вести openmind.com.ua на тему саморозвитку, писати власні думки, певні напрацювання та роздуми. Якщо в архіві відмотати назад і подивитись статті за 11 і 12 рік, більшість із них були про саморозвиток, ця тематика мене дуже цікавила. Я почав напрошуватися проводити лекції до різних студентських організацій та й будь-куди, де мене могли брати. Я всюди приходив зі словами: “Давайте я вам розкажу, проведу тренінг - ось такий, такий і такий”. Пізніше почав проводити онлайн-тренінги, згодом - вже на комерційній основі. В результаті всі мої напрацювання у тайм-менеджменті стали книгою.    М.: - Скільки в цій книзі аналізу вичитаного матеріалу, а скільки - твоїх  особистих доопрацювань?  О.: - Однозначно абсолютна більшість - це вже існуючі речі. В світі все вже є. Все вже вигадано. Будь-яке нове - це вже не зовсім нове, але більш грамотне і вдале поєднання ознак чогось попереднього. Перед Facebook були інші соціальні мережі, перед iPhone - інші телефони. Це просто більш довершені форми. Так і моя книга - це своєрідна витяжка найефективніших, на мою думку, фішок тайм-менеджменту. А те, як я їх поєднав і подав читачеві - ось це вже, напевно, своєрідне ноу-хау. У книзі - стопроцентна практика. Її фішка в простоті - багато хто мені це каже. Книжка проста, і коли її читаєш, складається враження, наче Орест тут поряд із тобою сидить і з тобою спілкується. М.: - Скільки екземплярів ви вже продали? Чи перевидаєте книгу повторно? О.: - Вже продали понад 5 тисяч примірників, це бестселер українського сегменту. Вже вийшло пару тиражів. Ми завантажуємо примірники до книгарні, люди розкуповують - і ми друкуємо новий тираж.   М.: - Ти згадував, що нещодавно став почесним амбасадором Львова. Розкажи, будь ласка, що це означає і що входить у твої “обов’язки”? О.: - Я став амбасадором в листопаді 2018 року. Люди звикли, що амбасадор - це офіційний представник, і для такої позиції найкраще підходять якісь відомі публічні люди: спортсмени, культурні діячі тощо. Але в даному контексті Інтституту Почесного Амбасадора Львову фішка полягає в тому, щоби популяризувати Львів як напрямок для ділового туризму. І тут амбасадорів вибирають за критерієм, який я називаю “широко відомий у вузьких колах”. Тобто це люди, які користуються повагою та авторитетом у якійсь своїй вузькопрофільній індустрії, і які здатні привернути увагу цієї індустрії до свого міста. Я спеціалізуюсь на онлан-підприємництві. У світі є категорія людей, які називають себе digital nomad, які подорожують світом і працюють, як правило, у різних медійних індустріях - типу блогери, онлайн-підприємці, фрілансери і так далі. І вони десь тусять, зустрічаються в різних локаціях по цілому світі, і Львів, на мою думку, є чудовим напрямком для збільшення цього трафіку. Ми ведемо перемовини і працюємо над тим, аби привернути увагу цих людей до Львова. Бо це не так просто - коли на радарі є Нью-Йорк, Лісабон, Ріо-де-Жанейро, тяжко привезти людей до Львова.    М.: - Чим заманюєте?  О.: - Перш за все, потрібно самому проявити лояльність. Я перший іду на певні події як учасник, знайомлюсь із людьми, починаю із ними вести діалог і запрошую їх. Вони спочатку часто кажуть: “Ех, ти знаєш, щось я не дуже…” Тобто, ти мусиш показати людям, що Львів для них буде вигідним, що там можна провести якусь подію. Тому існує Lviv Convention Bureau - це окремий департамент міської ради, який займається розвитком ділового туризму. І вони мають змогу запросити людей і провести ознайомчий тур - це коли прилітає якийсь потенційний делегат, його зустрічають в аеропорту і возять, показують місця під конференц-зали, готельну та ресторанну індустрії, аби людина переконалася, що Львів - це класне місце для проведення заходу.   М.: - І переконала інших.  О.: - Саме так. А у Львова є дуже класна властивість - Львів дуже легко у себе закохує. Тобто, як тільки ти потрапляєш до Львова - “всьо”. Ти вже поплив, ти розтанув. Я народився та виріс у Львові. Я це місто дуже добре знаю.   М.: - А як ти взагалі вважаєш, чи стала Україна більш відкритою та привабливою для світу після запровадження безвізу та появи нових лоукостів у країні? Словом, після того як світ став відкритішим для України та почався безперервний рух мандрівників? О.: - Той факт, що зараз кожен українець може собі за тисячу гривень зробити біометричний паспорт і просто ось так поїхати собі куди він хоче - це колосальний прорив, якого не було в нас із часів Незалежності. З’являється дуже багато можливостей. Я не маю статистичних даних, але, те що люди почали значно більше їздити - це факт. З’являються прямі поїзди до Польщі, у Львові стрімко зростає аеропорт. За 2018 рік у нас було більше ніж півтора мільйони перевезених пасажирів - це зростання у 47% за рік, це дуже багато. Тобто тенденція колосальна! І це напряму впливає на все! Люди поїхали, подивились, вони мають з чим порівняти, вони якісь цікаві ідеї привезли назад. Зараз кажуть: “Ооо, всі повиїжджають”. О’кей! Ми живемо у вільній країні. Добре, що та можливість є. Ти поїхав, подивився, які є можливості. Хочеш - лишився, не хочеш - то попрацював, заробив якісь гроші, можеш потім інвестувати їх у себе вдома. Або приїхати з новими знаннями. Це круто, я вважаю! Так має бути! Так що світ відкритий для всіх, варто просто скористатись можливостями, які у ньому є доступні!   Спілкувалась Маргарита ГолобродськаІлюстраційне фото - openmind.com.ua