Напередодні Міжнародного дня боротьби за права жінок дівчата з підліткової редакції #teenside поговорили про найважливіше — те, що нас дратує, засмучує і злить.   ПРО ФЕМІНІЗМ Моя класна керівниця запропонувала провести до восьмого березня парад. Парад мод. А після мого обуреного спічу на цю тему, заявила, що нехай феміністки тягають гантелі й ідуть працювати у шахти, а вона хоче бути «слабым полом». «Слабый пол, — кажу я, — Валентино Василівно, це поганий ламінат. Ви з такою позицією природний відбір не пройдете. Я от на бокс ходжу, показати?» У нас теж класна часто каже подібне. Вона давно у школі працює, ще клас нашого директора випускала. «Ти джентльмен, піди принеси», «ти дівчинка, полий квіти». Вона викладає зарубіжку і може сказати щось типу «вона жінка, то й писала про любов, про квіточки, а це — чоловік, він про важливі теми писав». А якщо у твоїй родині тримаються за патріархальні цінності, а ти дозволяєш собі назватися феміністкою, то ризикуєш почути щось типу «ми тебе відправимо в ісламську країну», у таке середовище, де тобі покажуть твоє місце. Іноді, коли я говорю про щось, що мені здається дискримінацією жінок, дехто каже: «Ой, та це фігня, ти думаєш, що це дискримінація? Та фемінізм був актуальним, коли жінки не могли голосувати». А зараз, типу, все вже ок. І це мій брат, я з ним постійно сварюся. Взагалі, дратує, коли люди не сприймають серйозно те, що я вважаю серйозним. І коли питають мене про щось, а потім не слухають, що я відповідаю. ПРО КРАСУ Мене дратує, що я не можу зрозуміти, як виглядає моє тіло. Я дивлюся на себе і мене все бісить, а через десять хвилин — наче нічого, жити можна, а пізніше знову дивлюся на себе і все так погано, що я хотіла б народитися ким завгодно, але не собою. Я не розумію, як хочу виглядати та чи зможу я цього колись досягти. Колись я заклалася з батьком, що зможу підтягнутися 10 разів, але мені заборонила мати це робити, бо «якщо підтягуватимешся, матимеш заширокі плечі, не жіночні». І я така: ААААА! Після усіх божевільних штук, які я виробляла зі своїм харчуванням, у мене жахливо збився метаболізм і тепер, скільки б я не їла, мені здається, що я набираю вагу, і це справді так. Мені здається, що люди навколо тільки про це й думають, тож я постійно порівнюю, скільки їм я і скільки їдять інші. Чи не здається їм, що я забагато їм? Чи не думають вони: «Та скільки ж вона жере, може ти вже зупинишся, жирна свиня». Я можу побачити в метро дівчину з дуже худими ногами та думатиму про це цілий день. Чому у мене не такі ноги? І якщо я хочу такі, чому не можу досягти цього? Чи є у мене хоч якась сила волі, якщо мої ноги досі не такі? У мене є подруга, а у неї — брат. Подруга якось сказала, що хоче стати телеведучою, а він відповів, що телеведуча має бути гарною і він би відразу перемкнув канал, якби побачив її на екрані. Я взагалі не знала, як реагувати на таке. Колись ми були разом на морі та він мені сказав: «Або купи закритий купальник, або взагалі не купайся». Його батьки нормальні, я не знаю, що з ним не так. ПРО ЧОЛОВІКІВ Дратує, коли хтось вважає, що чоловіки не мають носити довге волосся, фарбувати нігті, робити собі макіяж. Те, що ти маєш між ніг, не повинно впливати на те, який одяг ти носиш і подібне. І це не визначає, яку сексуальну орієнтацію ти маєш. Якщо чоловік фарбує нігті, це не означає, що він з ЛГБТКІА+. «‎Я не питиму цей коктейль, бо він блакитний і це по-бабськи». Штани у тебе бабські, дурню, пий своє несмачне пиво. А для того, щоб чоловік хоча б помився, потрібно написати на гелі для душу, що він із запахом вугілля, адреналіну й тестостерону. Добре, хоч є вже ютуб-блогери, які показують, що ти не перестаєш бути мужиком, якщо користуєшся сонцезахисним кремом чи фарбуєш нігті. ПРО ЖІНОК Дратують оголені жіночі тіла в рекламі. Не спідньої білизни, а автомийок, пилососів, будівельних магазинів. Навіщо, якщо це взагалі геть не пов’язано? Жінки у купальниках з головами єнотів танцюють на шпильках у рекламі швидких позик. Якого дідька? Я бачила прекрасний соціальний проєкт, де малювали чоловічих персонажів коміксів так, як зазвичай малюють жіночих, у неадекватних позах, відвертому одязі й подібне. І ще міняли місцями чоловічі й жіночі костюми на Хелловін: стоїть чоловік у маєчці, стрінгах і поліцейському кашкеті, а поряд — жінка у цілком нормальній сорочці з жилетом. Коли я обіймаюся з дівчиною, мої однокласники кричать на весь коридор «‎лесбійки!» Або якийсь однокласник, з яким ми взагалі не спілкуємося, підходить і каже: «‎А ви можете поцілуватися?» Якого біса? Або коли ми тримаємося за руки, а вчителька української така: «‎Романтику з дівчатами залиште за дверима». Але коли хлопець з дівчиною тримаються за руки, їм такого не кажуть. І в коридорах нічого не кричать. Але з іншого боку часто різні обнімашки, поцілунки у щічку і подібні речі сприймають лише як милий вияв дружби між дівчатами та потім це переростає у фото з весілля з коментарями: «‎О, у найкращих подруг весілля в один день, а де ж їхні чоловіки». ПРО ПОВАГУ Люди часто нав’язують іншим свій стиль життя. Вегани, які травлять м’ясоїдів, м’ясоїди, які травлять веганів, іноді це штуки, пов’язані з релігією, або коли просто хтось намагається нав’язати тобі щось, що вважає корисним/важливим/потрібним для себе. Робіть, що хочете, але не тикайте цим у мене! Купила собі нарешті нову куртку — і почалося: «Ой, тільки спробуй сказати мені ще хоч раз, що у тебе немає грошей». Ну це ж так не працює! «Якщо ти така бідна, то що ж ти купила собі телефон». Якщо ти назбирав собі грошей на телефон, це не значить, що у тебе з’явилися гроші геть на все. Це ж пріоритети. Мій шкільний біолог — взагалі окрема історія. Він каже, що дівчатам не можна робити розтяжку, неможна сидіти на дієтах, що ті, кого народили через кесарів розтин, неповноцінні. Він приходив у наш клас кататися на стільці на колесах, грати в Angry Birds і ділитися своїми думками про все підряд. Мене дратують люди, які шукають у всьому привід позмагатися. Ти їм говориш: «Блін, я така втомлена, я проспала п’ять годин». А вони: «А я проспав три. І ти мені ще щось тут розказуватимеш?». Блін, ти серйозно? Я хотіла просто поспілкуватися з тобою, а не мірятися. Вони анулюють твої проблеми. Якщо тобі не найгірше, то проблем у тебе немає. Або коли кажуть «Ну, у всіх так». Чи «Тебе що втомлює десятий клас? От у майбутньому…» Це так тупо, це нівелює досвід іншої людини. Складно може бути навіть дошкільнятам, бо це найскладніший період за все їхнє життя. Я не можу не божеволіти від курсової, бо колись провтикаю з податками й мене посадять. Нещодавно я знайшла роботу й отримала першу зарплату. Коли розповіла про це знайомому, він відповів: «О, хоч шмот собі нормальний купиш». Є правила 7-12 секунд: якщо щось у зовнішності не можна виправити протягом цього часу — типу петрушку між зубами видлубати — то закрий рота і сиди тихенько. «Ой, а ти шепелявиш». Серйозно? А я ж думаю, що відбувається? А ще коли довіряєш людині, хочеш чимось поділитися, кажеш: «У мене багато роботи, я не встигаю, мені за це не платять…» — «Ну так йди звідти!». «Мені не вистачає грошей…» — «Ну так знайди роботу!». «У мене проблеми вдома» — «Переїдь!». Куди? Під будинок? Але якщо цій людині скажеш щось подібне — все, образиться. У мене з мамою таке. Коли відповідаю їй її ж фразами, така істерика починається. І ще топ геніальних порад: «не хвилюйся», «розслабся», «та не сумуй» — це як сказати людині в інвалідному візку «встань і йди». У мене діабет і мене страшенно дратують люди, які розказують, чого мені не можна їсти. Якого ви лізете? Я краще знаю, це ж я живу у своєму тілі! Я сама знаю, що можу і чого не можу робити. І ще коли дістаю шприц, починається: «Це що наркотики?» Мені сумно, коли люди не помічають повсякденних речей, які забирають купу сил і часу. Наприклад, я щодня готую вечерю і, дідько, тобі що складно сказати, що це смачно, подякувати, «спасибі, що приготувала голубці», дві години на них кляті вбила. ПРО УСПІХ Мене дратує, що зараз з усіх почали ліпити лідерів, особливо з дітей. Усі ці школи лідерства. Плани, які вішаєш на холодильник і монеткою витираєш, що зробив, — отакий план для юного лідера є. Якщо всі будуть лідерами, то ким вони керуватимуть? Хто буде робити усю роботу? Вони ж одне одного подушать. Це як під час музичного джему, де незнайомі музиканти мають зігратися і коли кожен виконує свою партію і слухає інших, виходить дуже круто, але коли з’являється одночасно кілька таких от лідерів, виходить якась какофонія, а не класна музика. Мене дратують ідеальні люди. Оці блогерки, які «я найкрасивіша», «я була у Каліфорнії», «от я взяла себе в руки, встала о 5-й ранку і вивчила 10 англійських слів. Чому ви так не можете?». Та на біса, може, тому що я лягла о третій. І ці дамочки постійно у сторіз. Їх штук сто за день. «Коли у мене трапляється неприємність, я згадую, зі скількома проблемами я вже впоралася сама». А потім я чую від людей у школі: «Боже, вона так багато досягла. Я так хочу бути як вона». Мене дратують успішні люди, які в Інстаграмі розповідають, щоб пробилися з низів. А насправді у них просто багаті батьки. І не треба розповідати, що всього можна досягти, якщо просто зосередитися на меті. Якби я вчилася на контракті, де хотіла, мені подарували у 16 років машину, влаштували на роботу, я б теж говорила, що всього сама досягла. А так виходить, ніби всі інші ліниві прокрастинатори. У моєму класі лише двоє людей здаватимуть ЗНО з історії й іноді я просто відчуваю, як на мене дивляться. Коли ти сім років учишся у фізмат ліцеї, а потім вирішуєш здавати не математику. І ти здаєшся людиною, яка просто геть не розуміє, що їй робити. Хоча інші в 16 років, певно що точно знають, як жити й що робити далі. ПРО ЖАЛІСТЬ ДО СЕБЕ Коли мені щось не вдається, я думаю, що жалію себе, але з іншого боку, що я все ж роблю все, що можу, що стараюсь, але у мене не виходить, а тоді знову думаю, що це ж я жалію себе, — і заплутуюся ще більше. За матеріалами: Букмоль -  Незалежний культурний проект для дітей, їхніх батьків та усіх-усіх небайдужих й охочих до читання.

28 вересня до Праги завітав «Книжковий дворик на колесах» - мандрівний автобус з українськими майстрами, письменниками, видавцями та скульпторами. Знайомство і майстер-класи проходили у культурно-освітньому центрі "КРОК". Їх просто неможливо було роз’єднати ні на мить,  розвести ні на крок та ані стишити, щоб офіційно відкрити унікальний майстер-клас митців з України та учнів і гостей культурно-освітнього центру «Крок» у Празі. Взаємне тяжіння було непереборним.  Хлопчики заповзято творили з пластиліну могутніх  динозаврів під керівництвом молодих скульпторів Василя Лева та Сергія Грицанюка. Поруч їхня наставниця, учасниця понад 50 міжнародних симпозіумів та 70 міжнародних виставок, скульптор Наталя Лєйкіна, яку маленькі пражани  буквально  стребували до столу, коли вона відійшла на кілька хвилин, щоб перевести дух. Адже учасники  мистецької акції «Книжковий дворик на колесах», які і спровокували 28 вересня у Празі це творче шаленство,  потрапили буквально з корабля на бал – розпочали роботу з дітьми, заледве виступивши з автобусу після довгої дороги зі Львова. І от на столі майстра повстяних виробів Ніни Безпятої одне за одним починають битися пухкенькі жовто-блакитні серця, а керівник «Кроку» Марія Гаврилюк тихесенько шепоче щось молитовне, із жахом спостерігаючи, як трирічний Мар’ян Яремінець вправно орудує голкою. На що співорганізатор акції Тарас   Костюк, голова Українських профспілок в Чехії, тільки усміхається, мовляв, спокійно, все ж під контролем. Поруч  поетеса та автор власної педагогічної системи Марія Чумарна  вчить дітей малювати… пластиліном. Майстрині Марина Футерко та Любов Федоришин показують, як зробити з ниток стильних ляльок, що ними можна прикрасити шкільний наплічник. Батьки старанно оминають кипуче творче вариво, мандруючи від столу до столу, де продаються книжки «Видавництва старого Лева», «Урбіно», «Піраміди», «Українського пріоритету» та  релігійного видавництва «Святих Володимира та Ольги». Письменники роздають автографи: Марія Ткачівська, Василь Кузан, Любов Долих, Анна Хома, Іван Гентош, Валентина Семеняк, Надія Бойко, Наталія Калиновська, Тетяна П´янкова. І слова Надзвичайного і Повноважного посла України у Чехії Євгена Перебийноса дуже влучно окреслюють суть цього творчого хаосу: -        Не мені вам розповідати, наскільки потребують уваги діти в Україні, потребують донесення української мови, літератури, культури. Діти за кордоном потребують всього цього не менше. А що, як не книжка, потрібно для того, щоб діти виростали у гармонії зі своєю Батьківщиною? Попереду у митців «Книжкового дворика на колесах» Відень, Рим, Флоренція, Венеція, Любляна.  Творча мандрівка шляхами українців за кордоном.     Коментарі до теми: Тетяна Пилипець, співорганізатор акції, авторка фестивалів “Кальміус” та  “Перший всеукраїнський форум військових письменників”: Нашою метою є формування дружнього простору між інтелігенцію, що проживає в Україні та українцями, які з різних причин знаходяться за межами держави: у Чехії, в Італії, Австрії, у Словенії.  Крім того, ми хочемо залучити молодь діаспори до активнішого пропагування української літератури. Любов Хомчак, ініціатор та керівник проекту: Це наша перша закордонна поїзда. Після останніх виборів Президента я жахнулася, наскільки мало українці знають одне одного. Протилежність наших поглядів та почуттів шокувала. І це всередині країни. А що говорити про тих, хто опинився за кордоном? Ось чому так гостро захотілося з ними зустрітися. Обмінятися енергіями.  І хоч кликали нас до Риму давно, вирушаємо тільки тепер. Що ж до Праги та Відня – для мене це особливі міста. Міста, які після Першої та Другої світових війн створили особливі умови для творчого зростання наших співвітчизників:  Олександра Олеся, Олени Теліги… Так хочеться перейтися тими вуличками, якими ходили вони… Доторкнутися до історії. Марія Гаврилюк, керівник культурно-освітнього центру «Крок»: Такі зустрічі для нас є надзвичайно важливими. Ми, українці,  намагаємося зберегти за кордоном свою мову та культуру, але, на жаль, втрачаємо з останньою реальний зв’язок. Ми щось десь чуємо і читаємо, але здебільшого зберігаємо у пам’яті те, що бачили до еміграції. Живе спілкування з митцями показує нам, що Україна не стоїть на місці, що вона змінюється, стає дедалі модернішою. Наші учні бачать Батьківщину двічі на рік, на канікулах. Решту часу вона перетворюється для них на гарну казку, яку  розповідають вчителі. Зустріч з художниками та письменниками показує, що прекрасна і прогресуюча Україна – реальність, про яку можна розповісти однокласникам  у чеській школі. Ефект від такого спілкування важко переоцінити.  Авторка:Олена Лань          

Випадки кору потроїлись в Європі у 2018 році, і одна країна внесла найбільший внесок до цього спалаху: Україна. Минулого тижня у головному офісі Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) прозвітували про близько 83 000 випадків захворювання на кір як і були зафіксовані в Європі у 2018, порівняно з 25 000 в 2017. За інформацією українського уряду на Україну припадає більш ніж 54 000 випадків 2018 року. Минулого року 16 Українців померли від надзвичайно заразної вірусної хвороби, якої дуже легко можна уникнути за допомогою вакцинації.   “Нинішня епідемія наймасштабніша в за весь час після винайдення вакцини”, каже Наталя Винник, спеціаліст з педіатричних інфекційних хвороб у Дитячій клінічній лікарні Києва. Більш ніж 15 000 випадків і сім смертей між 28 грудня 2018 та 1 лютого 2019, згідно статистики МОЗ, і епідемія продовжує зростати. Український уряд діє. “Це нечувано мати людей, що хворіють на кір в 21 столітті в європейській країні” говорить Уляна Супрун, лікар, яка була призначена виконувачем обов'язків міністра охорони здоров'я в серпні 2016. Вона покладає провину на десятиліття корупції, війну, брак політичної волі для підтримки вакцинації, та антивакцинні настрої. Кір є респіраторним захворювання. Більшість людей одужує, втім хвороба часом може призводити до фатальних ускладнень, включно з пневмонією та запаленням мозку. Зазвичай дітей вакцинують коли їм виповнюється рік (перед тим як вони починають відвідувати дитячий садок — примітка перекладача) і, повторно, перед тим як вони йдуть в школу. Згідно статистики ВООЗ, 95% дітей мають бути повністю вакциновані, щоб зупинити поширення хвороби. В інших країнах Європи скептичне ставлення до вакцинації сприяє поширенню вірусу. Кількість випадків в Греції подвоїлась у 2018 порівняно з 2017, а у Франції виросла в шість разів. В той же час в Сполучених Штатах 372 випадки захворювання зафіксовано за минулий рік. Спалах у Вашингтоні цього року мав наслідком 53 підтверджених випадки захворювання станом на 11 лютого, майже винятково серед невакцинованих дітей і збільшив статистику за поточний рік до 100 підтверджених випадків. За останнє десятиліття відмова від вакцин грала велику роль і в Україні також. В 2008 через день після вакцинації від кору через нез’ясовані обставини померла 17-річна дитина, що було підтверджено ВООЗ. Ця смерть призвела до великої втрати довіри серед батьків: відсоток вакцинованих серед однорічних дітей впав з 97% у 2007 до 56% у 2010. Після цього ситуація трохи покращилась — у 2012 та 2013 роках кількість вакцинованих сягала 79%. Але в 2014, Віктор Янукович, на той момент президент України, був вигнаний під час бурхливих протестів, Росія анексувала Крим, а на сході України розпочався військовий конфлікт. Паралізований уряд не міг закупити вакцини аж до кінця 2015. Через нестачу вакцини Україна змогла вакцинувати лише 42% своїх малюків в 2016 році. В той же рік лише 31% шестирічних дітей отримали рекомендовану повторну вакцинацію — це найнижчий показник в світі. “Якщо у вас великий відсоток невакцинованих дітей, вам не уникнути подібної епідемії”, говорить Вусала Аллахвердієва, експерт з питань імунізації в київському офісі ВООЗ. Є також і інші проблеми. Українська влада зіткнулась зі складнощами на найнижих рівнях. Під час розслідування спалаху, що призвів до 90 випадків захворювання в гірських районах західної України в 2018, МОЗ з’ясувало, що дітей вакцинували в клініці яка мала перебої з електрикою і не мала електрогенератора. (Щоб бути ефективною вакцина повинна зберігатись при температурі нижче 8 градусів цельсія). Справа також може бути у неякісних вакцинах. Відповідно до даних МОЗ, більш ніж 20 000 інфікованих в 2018 були дорослі, які були вакциновані десятиліття тому російською вакциною, яку перестали використовувати в 2001. Міністерство намагається визначити чи втратила ця вакцина ефективність з роками, щоб за необхідності перевакцинувати тих, хто її отримав. Українське МОЗ намагалось виправити ситуацію. Вакцини закупались дешевше через UNICEF; у Львові, який серйозно постраждав від епідемії, від школи до школи їздили мобільні бригади вакцинації; запроваджена грошова винагороди для лікарів, які вакцинують усіх дітей у своїх практиках. В 2017 році кількість вакцинованих відновилась до рівня 93% серед однорічних дітей, та 91% серед шестирічних. Втім через велику кількість невакцинованих і недостатньо вакцинованих епідемія в Україні продовжує лютувати. “Нам потрібно почати мислити нестандартно” каже Супрун. Для прикладу UNICEF працює з урядом над кампанією, яка спрямована на бабусь і дідусів, які в Україні часто доглядають за онукам і заохочує їх вакцинувати своїх нащадків. Український спалах закриває рік, сплесків захворювання на кір по всьому світу. Станом на середину січня 2019 року ВООЗ отримала інформацію про більш ніж 229 000 випадків захворювання на кір по всьому світу. Ця цифра ще може вирости, оскільки, статистика за 2018 буде продовжувати надходити до червня, але навіть поточні дані говорять про зростання порівняно з 2017 на рівні 32%. “Причина спалахів кору полягає у… недостатній вакцинації” говорить Катріна Крестінгер, провідний експерт з кору в головному офісі ВООЗ. “Багато людей в багатьох країнах залишаються вразливими, а великі анклави вразливих людей можуть призводити до великих спалахів” Оригінал статті німецькою мовою опубліковано в журналі Science Авторка статті Meredith Wadman Українською переклав Oleksandr Snidalov

Законодавством України, зокрема п. 3 ст. 313 Цивільного кодексу, передбачено право дитини, яка досягла шістнадцяти років, на вільний самостійний виїзд за межі країни. Однак, незалежно від мети подорожі (лікування за кордоном, оздоровлення, туристична екскурсія, поїздка до родичів і т.д.), діти до 16 років мають право на виїзд за кордон тільки за згодою батьків і в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними. У цій статті мова йде про особливості виїзду малолітніх громадян за межі України у супроводі мами і тата, одного з батьків або з іншими членами сім’ї. Також, найбільш актуальні питання і проблеми, що супроводжують вивезення дитини. Який порядок вивезення дитини за межі України? Процедура вивезення дітей, які не досягли шістнадцяти років, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених ними, відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, здійснюється за нотаріально посвідченим дозволом другого з батьків. Документ обов’язково повинен містити маршрут прямування і часові рамки даної поїздки. foto MČ Praha 4 Покинути Україну без згоди батька (матері) на виїзд дитини за кордон можна в таких випадках: батько є іноземцем або особою без громадянства та відсутній у пункті пропуску в закордонному паспорті матері або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України до іншої держави чи відмітка про взяття на постійний консульський облік (Постанова Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 733) Згода батька на вивезення дітей за кордон не потрібна при пред’явленні таких документів: довідка про народження дитини, видана органом РАЦСу, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України рішення суду про надання дозволу на вивезення дитини з України судове рішення про визнання другого з батьків недієздатним рішення суду про визнання батька безвісно відсутнім судове рішення про позбавлення батьківських прав свідоцтво про смерть другого з батьків Як оформити довіреність на виїзд дитини за кордон? Нотаріальна згода батьків на вивезення дітей за кордон є юридичним документом, що запобігає незаконному вивезенню (викраденню) дітей з України. Дозвіл батька (матері) на перетин дитиною кордону потрібно тільки громадянам України. Діти, які мають громадянство інших держав, виїжджають з України без пред’явлення довіреності. Процедура оформлення довіреності (заяви) на вивезення дітей за кордон займає близько 15-20 хвилин. Для цього нотаріусу знадобиться мінімум документів: оригінали паспортів батьків, їх ІПН та свідоцтво про народження дитини. При цьому, форма довіреності залежить від того, хто супроводжує дитину в подорожі. Якщо малеча виїжджає з країни в супроводі близьких родичів (бабусі, дідуся, дядьки, тітки, брата, сестри), нотаріально завірений дозвіл на перетин дитиною кордону повинен надаватися і батьком, і матір’ю. При складанні нотаріально завіреної заяви на виїзд малолітньої (неповнолітньої) дитини з України обов’язково вказується інформація про особу що супроводжує малюка (довіреність оформляється на її ім’я), країни подорожі (в т.ч. транзитні), цілі і терміни поїздки. Увага! Перетин кордону здійснюється виключно за оригіналом довіреності. Який термін дії довіреності на вивезення дитини за кордон? Строк дії довіреності на дитину для виїзду за кордон прописується індивідуально, так як безпосередньо залежить від цілей подорожі. На законодавчому рівні передбачено оформлення батьківської згоди на кожну поїздку окремо. Однак в ряді випадків (лікування, навчання, змагання, спілкування з родичами і т.д.) довіреність може бути оформлена на серію поїздок. Вартість довіреності на виїзд дитини за кордон у 2018 році становить близько 200-250 гривень. Які документи потрібні для поїздки за кордон з дитиною? Неповнолітні громадяни України виїжджають з України за наявності паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичного паспорта, службового паспорта, проїзного документа дитини, який видається дітям у віці до 18 років, або якщо вони вписані в закордонний паспорт одного з батьків, та у його супроводі. Таким чином, переймаючи європейську практику, закордонний паспорт для дитини є єдиним діючим документом для перетину кордону. При цьому оформити його можна і новонародженим, але термін дії документа для дітей, які не досягли 16 років, обмежений чотирма роками. Після досягнення 16-річного віку закордонний паспорт видається на 10 років. Чи можливо вивезти дитину за кордон без згоди батька(матері)? В юридичній практиці зустрічаються випадки, коли батько(матір) не дає згоду на виїзд неповнолітніх дітей з України. Це може бути викликано розлученням і подальшим конфліктом з дружиною(чоловіком), або місце проживання батька(матері) невідомо. Якщо мирним шляхом досягти компромісу не вдається, єдиним варіантом вирішення проблеми є звернення до суду. Особливу увагу слід приділити складанню позовної заяви, оскільки від переконливої аргументації необхідності вивезення дитини за кордон залежить результат судового розгляду. Доказом може послужити довідка з медичної установи про потребу в лікуванні за кордоном, якщо метою поїздки є оздоровлення, або письмовий доказ родинних зв’язків, якщо подорож викликана бажання відвідати родичів, які живуть в іншій країні. Який перелік документів потрібен для отримання дозволу на виїзд дітей за кордон України через суд? Процедура надання судового дозволу на вивезення дитини з України (список документів): позовна заява про виїзд дитини за кордон копія внутрішнього паспорта, ІПН позивача копія рішення суду про розірвання шлюбу копія свідоцтва про народження дитини позовна заява та додатки до неї докази доцільності поїздки В'їзд неповнолітніх громадян ЄС до України. Чи потрібно мати дозвіл батьків, якщо діти в'їжджають з третьою особою? Чи потрібен при в'їзді з одним із батьків дозвіл другого з батьків? Для в’їзду в Україну важливо,щоб неповнолітні громадяни ЄС мали дійсний паспорт для подорожей та не були в Україні більш, ніж 90 днів протягом 180 днів. Однак, радимо обов’язково звертатися до уповноважених органів відповідних держав-членів ЄС (як правило, це поліція) для з’ясування чи потрібен дозвіл батьків на виїзд з відповідної держави.  Вам буде корисно прочитати також: Дитячий безвіз та паспорти: деталі сімейних поїздок в ЄС Ірина Хмельницька для UAportal У статті використані матеріали Державної прикордонної служби України та Юридичного порталу України.   фото: pixabay.com 

Сучасні діти не можуть уявити  світ без технологій та інтернету, у якому поруч із корисною інформацією йде величезний потік шкідливої. За даними Інституту соціології НАН України,  понад 75% українських батьків не знають, які ресурси відвідують діти та як регулювати доступ до інтернет-контенту.   Пропонуємо кілька правил, як зробити користування інтернетом для дітей безпечнішим.    1. Встановіть конкретні правила користування Інтернетом. Враховуючи вік та заняття дитини, окресліть чіткі періоди користування, ресурси, спосіб підключення тощо. Зважайте на те, що ви і самі повинні дотримуватися цих правил, адже якщо забороняти дитині щось, а самим порушувати правила, позитивного ефекту не буде.    2. Знайте, чим цікавиться дитина. Щоб регулювати діяльність вашої дитини у мережі, ви маєте розуміти, на що вона витрачає свій час в інтернеті. Знайдіть спільні інтереси та зацікавлення, говоріть про те, що цікавого знайшли у мережі. Користуйтеся інтернетом разом.   3. Безпека – понад усе. Чи відомо вашій дитині, що у мережі краще використовувати ніки (прізвиська) та уникати оприлюднення будь-якої приватної інформації? Поясніть, що публікувати фото, контактну інформацію, будь-які особисті дані дуже небезпечно, розкажіть як «комп’ютерні» злочинці можуть цим скористатися. Допоможіть створити якомога складніший пароль для пошти чи соціальної мережі. Обов’язково наголосіть на тому, що паролі від акаунтів не можна нікому довіряти, окрім батьків.   4. Слідкуйте за поведінкою у мережі. Наголосіть дитині, що і у віртуальному житті потрібно бути ввічливими та порядними.  Сучасні ігри та соціальні мережі дають можливість не лише обмінюватися повідомленнями, але й вести аудіо- чи відеозв’язок. Тож слідкуйте за тим, чи користується ваша дитина цими додатковими функціями, адже невідомо, ким виявиться її співрозмовник та чи нормативною буде його лексика.    5. Витрачання грошей у мережі теж потребує уваги. Багато ігор чи ресурсів вимагають за послуги оплату, наприклад, у вигляді SMS. І часто вартість цих повідомлень вказана меншою, ніж є насправді. Нехай у таких ситуаціях дитина порадиться з батьками, чи варто вносити подібну оплату.   6. Зробіть домашній інтернет безпечним. Слідкуйте, щоб у доступних місцях на комп’ютері (робочий стіл, електронна скринька, закладки у браузерах тощо) не було файлів, не призначених для дітей. Найкраще створіть на комп’ютері кілька профілів користувачів з різними паролями для дітей та для батьків.   7. Захистіть від вірусів та обманів. Часто на різних ресурсах з’являється сила-силенна різноманітних посилань, які можуть «заразити» комп’ютер вірусами. Зараження може відбутися і під час завантаження файлів від невідомих відправників. Поясніть дитині, що небезпечно завантажувати невідомі файли. Якщо ж дитина отримає лист з вимогою особистих даних чи грошей, нехай відразу звернеться до батьків.   8. Порекомендуйте дитині користуватися спеціальними ресурсами, наприклад, kidsclick.org, askkids.com.Перелік безпечних ресурсів для дітей    9. Передивляйтесь контент ресурсів, які відвідує дитина. Сучасне програмне забезпечення дозволяє контролювати час використання дітьми Інтернету, фільтрувати сайти з небезпечним наповненням тощо. Не шкодуйте часу,  ознайомтеся та користуйтеся такими сервісами, наприклад, PC TimeLimit, McGruffSafeGuard, Net NannyParentalControls, McAfeeSafeEyes, CYBERsitter.    10. Найважливішим правилом є довірливі стосунки батьків і дітей. Поясніть дитині, що якщо вона чогось не розуміє на тих чи інших ресурсах, або ж відчуває небезпеку, вона може звернутися до вас за допомогою чи порадою.   А ще можете придбати для своєї дитини книгу Тетяни Шербаченко «Як не заблукати в Павутині», що вийшла у «Видавництві Старого Лева» та познайомить юних користувачів інтернету з можливостями Всесвітньої мережі.    За інформацією: Видавництво старого лева   Для теперішніх дітей інтернет є такою самою звичною річчю, як для нас були телевізори. Діти дуже швидко на рівні інтуітивного сприйняття розбираються, як дати собі раду з усілякими ґаджетами: смартфонами, планшетами, ноутбуками. Проте їхньої інтуіції зовсім недостатньо для того, щоб убезпечити себе від загроз, що несе інтернет-простір. До найпоширеніших можна віднести: - поширення особистих даних (імені, фото, адреси, номеру телефону, тощо); - залякування; - порноматеріали; - насильство; - сумнівні знайомства; - шахрайство; - зловмисне ПЗ (віруси, фішингові сайти, трояни, шпигунські програми, тощо). Про кожну з цих потенційних загроз варто говорити з дітьми окремо, на доступному для них рівні розуміння. Загальні фрази типу «Не лізь, куди не слід» або «Не спілкуйся з поганими людьми» звучать непереконливо і неоднозначно. Адже дитина в більшості випадків не може відрізнити хороше від поганого, яке маскується під хороше. Не варто довіряти технічним засобам безпеку своєї дитини. Тісний контакт, щирі стосунки дають більше гарантії, що дитина омине інтернет-ризики, ніж всі найсучасніші засоби разом узяті. Цитати із : Sittersglobal.com