Відтік українців на роботу за кордон посилився з економічною кризою, ростом тарифів на комунальні послуги та падінням гривні. Цьому сприяє несприятлива ситуація з трудовими ресурсами в сусідніх країнах, які намагаються покращити її за рахунок приїжджих з України.
Бажають виїхати переселенці з Донбасу, яким складно облаштуватися на новому місці в своїй країні. Даються взнаки відсутність держпідтримки у вигляді програм адаптації та працевлаштування, забезпечення житлом – у необхідному обсязі.
В Україні промислове виробництво пішло на спад вдруге з 2012 року. Хроніка падіння виглядає так: 2012 рік – 5,4%, 2013 – 1%, 2014 – 17,2%, 2015 – 1,6%. На цьому тлі приріст 3,1% за підсумками 2016 року не дозволяє погодитися з міністром зовнішньої торгівлі Степаном Кубівим, який заявляє про подолання негативних явищ в економіці України. Так, вона трохи відскочила від дна – в межах статистичної похибки. Прем'єр Володимир Гройсман визнав: реального покращення добробуту громадяни наразі не відчули. В поточному році динаміка знову змінилася на негативну: за підсумками січня промвиробництво впало на 17,5%. Швидше за все, у 2017 році економічного стрибка вперед і вгору не буде. А це – десятки зупинених або переведених на неповний графік підприємств, зниження зарплат, девальвація гривні та лавиноподібне зростання тарифів на житлово-комунальні послуги. Ось і основні причини пошуку українцями роботи за кордоном.
Копійки за закордонними мірками в Україні можуть вважатися добрим доходом. Знову ж таки «завдяки» стрімкому знеціненню гривні. Наприклад, у Чехії українцям готові платити 600 євро на місяць. Це 16-17 тисяч крон або гривень. Місцеві жителі на таку зарплату «крутять носом», бо після необхідних витрат від неї нічого не залишається. Але для українця це дуже достойна винагорода. З метою економії він може зняти місце в одній кімнаті з 10 особами і харчуватися щодня «китайською поливкою» - місцевим варіантом «мівіни». Про відвідання таких заходів, як футбол, театр чи корчма може й не мріяти. Тоді можна відкласти 300-350 євро для підтримки рідних в Україні.
Тут українцям готові платити навіть більше. Наприклад, на автоскладальному заводі в Познані пропонувалося 700 євро на місяць. Так, робота на конвеєрі – на знос, але щомісяця можна перерахувати своїм 11-13 тисяч гривень.
Середня зарплата робітників на українських металургійних підприємствах становить 6,5 тисяч гривень, умови далеко не санаторні. Тому у трудові мігранти подаються не тільки безробітні або неповністю зайняті. Є довгий список вакансій на запорізький коксохімзавод: як робочих, так і інженерних спеціальностей, як у допоміжні цехи, так і в основні. А раніше навіть на робочу спеціальність сюди влаштуватися можна було лише завдяки потрібним знайомствам або за хабар.
Колись основні потоки заробітчан були з Західної України, де зайнятість населення – традиційна проблема. Тепер трудова міграція охопила і промислові регіони. Відтоку кадрів посприяло й скасування пільгового виходу на пенсію для працівників з особливо важкими і шкідливими умовами праці. Тому не тільки у молоді, але і у людей середнього віку – найбільш кваліфікованих і цінних трудових кадрів – зник стимул спускатися в забій або стояти біля сталеплавильної печі.
Стовпи і паркани в українських містах заклеєні оголошеннями: «Робота в Ізраїлі! Потрібні будівельники», «Робота в Польщі! Проживання та харчування за рахунок роботодавця, з. п. від € 600» тощо. До цієї ж категорії слід віднести оголошення «Поїздки до Москви мікроавтобусом, 700 грн», яких раніше не було. Але, як казав класик, попит народжує пропозицію. Бо за такі гроші цілу добу трястися на жорстких сидіннях в салоні не пристосованої маршрутки можуть тільки заробітчани, які економлять кожну копійку. А власники вантажних мікроавтобусів типу «мерседес-спринтер» переобладнали їх під перевезення пасажирів, і, користуючись моментом, заробляють на таких поїздках.
За даними Інституту Горшеніна.
Те саме стосується і відкриття нових залізничних маршрутів в західному напрямку. Першою ластівкою став «Київ-Перемишль», відкритий 23 грудня 2016 року. Нинішнього літа анонсовані «Ковель-Холм» та «Мукачево-Будапешт», у перспективі навіть «Ужгород-Кошице».
Та основний акцент робиться на Польщі. І зовсім не тому, що генеральний директор «Укрзалізниці» Войцех Бальчун – польський громадянин. В цій країні сьогодні перебуває 1-2 млн українських громадян. Польський уряд не цурається говорити про бажання і надалі приймати українців. Ці поїзди не призначаються не для туристів, бо при середній зарплаті $ 240 на місяць не так багато українців можуть дозволити собі поїздку до Польщі дивитися на пам'ятки або відпочивати.
Наприклад, у 2015 році Туреччину відвідало близько 450 тисяч українських туристів, а у 2016 – близько 1 мільйона. Але при цьому у графі «організований туризм» проходить лише трохи більше за 36 тисяч і 93 тисячі осіб відповідно. Тобто левова частка – приватні поїздки. Наші люди працювали в турецьких готелях, на базарах різноробочими, мили посуд, були аніматорами, рятувальниками на пляжах тощо. Те саме стосується і Польщі. Туди у 2016 році було 10 мільйонів виїздів, з них тільки 9,4 тисяч – туризм. У 2013 році до регіону було зафіксовано 7 млн поїздок, серед них туристичних – 32 тисячі. Отже, за три останні роки число українських туристів впало в 3 рази, зате заробітчан побільшало у півтора.
У промислових південно-східних регіонах про поїздки на заробітки в інші країни забули у 2000-х, але тепер згадали знову. Хоча в 1990-х звідти так само йшов пристойний потік – в основному в Росію. А зараз звідси також виїжджають до Польщі та інші країни ЄС.
Колись на іноземців тут дивилися косо, але тепер зустрічають краще. Польща сама зіткнулася з проблемою трудової міграції. Багато поляків виїжджали раніше на заробітки до Західної Європи: в Ірландію, Великобританію, Німеччину, Францію, Бельгію і Нідерланди. Кризові процеси у сусідів були такими самими, що й у нас. І в цьому їхня перевага. Міністерство у справах сім'ї, праці і соцполітики Польщі у 2016 році громадянам України видало 1,3 млн запрошень на тимчасову роботу. Це дуже багато, адже загальну кількість українців на заробітках за кордоном Міністерство соціальної політики України оцінює у 5 мільйонів осіб.
Багато українців працюють в Польщі нелегально, на «пташиних правах». Вони ніяк не захищені, і в разі необґрунтованих дій роботодавця, наприклад, недоплати половини обумовленої суми, скаржитися нема кому. А такі випадки – не рідкість, як свідчать численні публікації у ЗМІ. Чому ж тоді потік заробітчан до Польщі тільки зростає? По-перше, надія на горезвісне «та якось воно буде»... По-друге, багато хто їде з «далеким прицілом» - мріючи отримати посвідку на постійне місце проживання, а потім і громадянство заможнішої, ніж Україна, держави. Заради цього люди готові терпіти негаразди.
Міністр сім'ї, праці і соцполітики Елжбета Рафальська наприкінці січня цього року розповіла про плани залучення працівників з України. «Ситуація на ринку праці нам чітко показує, що в Польщі починає не вистачати робочих рук», - пояснила вона. Уряд прагне давати українцям робочі візи на тривалий час, заохочувати молодих українців до отримання права на проживання і польське громадянство, уточнив заступник міністра розвитку Єжи Квецінскій. Аналогічно і в Чехії, де на початку лютого очільник МЗС Любомир Заоралек повідомив про збільшення квот для трудових мігрантів з України й чисельності консульських працівників – щоб прискорити оформлення документів.
Не залишилася осторонь і Литва, звідки в розвинені країни ЄС на заробітки поїхала приблизно половина працездатного населення. Прем'єр Саулюс Скверняліс 9 лютого повідомив, що уряд Литви вирішив полегшити працевлаштування деяких категорій спеціалістів із третіх країн, і чекає українських заробітчан. «За нашими даними, кілька десятків тисяч українців вже успішно інтегрувалися в трудовий ринок, створюють додаткову вартість і дозволяють бізнесу розвиватися», - сказав С.Скверняліс.
Їм не треба «сушити голови» над поліпшенням інвестиційного клімату і створенням робочих місць для своїх громадян. Проблема припливу валюти в країну і виплат пенсіонерам вирішується за рахунок трудових мігрантів, котрі присилають гроші додому. Можна не підвищувати заробітну платню працівникам в своїй країні – що могло б стимулювати їх залишатися вдома. На низьку зарплату краще найняти приїжджих з України – це дозволяє виробляти продукцію з більш низькою собівартістю. По-перше, це робить її більш конкурентною при експорті, по-друге – приносить більше прибутку власникам підприємств в Польщі, Чехії чи тій же Литві. Легально працевлаштовані мігранти ще й наповнюють місцевий бюджет.
З Україною ж все трохи інакше. Тут уряд так само не зацікавлений в припиненні експорту трудових ресурсів, бо їх все одно нічим заповнити. Підприємці не зможуть привезти сюди робітників з третіх країн, щоб заповнити вакансії. Бо в перерахунку на тверду валюту зарплата виходить занадто скромна навіть для малопродуктивних африканських держав.
Через Україну вже давно проклали маршрути переправлення нелегальних мігрантів з Азії та Африки в ЄС. У ЗМІ повно повідомлень про затриманих прикордонниками жителів Сомалі, Афганістану, Сирії та інших подібних країн. Всі вони прямували в ЄС, але мало у кого з цих мігрантів виникло бажання осісти в Україні. У ще не так давно відсталих азіатських країнах – таких як Таїланд і В'єтнам – зарплата зараз вже вища, ніж в Україні.
Трудовий експорт з України – явище соціально негативне, призводить до розриву сімейних зв'язків. Їдуть зазвичай далеко не найгірші працівники та загалом позитивні люди, які хочуть чесно заробляти на життя.
Якщо раніше власники українських підприємств могли платити своїм працівникам тільки «на їжу», оскільки у тих все одно не залишалося вибору, то тепер вибір є. І робиться він не на користь «роботодавців», які є олігархами, як показує зимовий список вакансій на тому ж «Запоріжкоксі».
При всіх мінусах роботи «за бугром», люди бачать там хоч якусь особисту перспективу. В Україні ж – ні. І тому місцевим роботодавцям невдовзі нічого іншого не залишиться, крім як підвищувати зарплату своїм працівникам до більш вартісного рівня. Принаймні до такого, який дозволить не думати про виїзд із країни.
Автор: Віталій КРИМОВ
Пише часопис Пороги
Коментарі