Статті

RSS
Галина Андрейців
Учасники: 0 учасник(и)

Поділились ?

0

Кліки ?

0

Вірусний Ліфт ?

0%

Kлючове слово або фраза

 

User's Tags

Інші Статті

  • 24 Бер 2020
    Інформація про перебування іноземців в Чехії на період дії надзвичайного стану
    Чеський уряд ухвалив рішення про оголошення надзвичайного стану в Чехії з 12 березня до 12 квітня. Іноземці, які в день оголошення надзвичайного стану в Чеській Республіці, знаходилися легально на території країни, можуть законно залишатися до завершення надзвичайного стану без потреби отримувати додаткові дозволи (Зб. законів 71/2020, пункт ІІ). Перед завершенням надзвичайного стану (станом на зараз 12 квітня) рекомендуємо звернутися за додатковими роз’ясненнями щодо виїзду до Міністерства внутрішніх справ Чехії (контакти на окремі відділення в Чехії тут: https://www.mvcr.cz/clanek/sluzby-pro-verejnost-informace-pro-cizince-kontakty.aspx?fbclid=IwAR3GJ9apDvdi_ifxP__9dvyG789CrrR6yYAZiAqoJip7qMUMvLjBEaLOSgg Онлайн-реєстрація: https://frs.gov.cz/ Якщо в Чехії ви працюєте по робочій карті (zaměstnanecká karta), з 20 березня до закінчення надзвичайного стану ви можете змінити свого роботодавця і швидше, ніж через 6 місяців після приїзду. Про цю зміну Ви повинні повідомити в МВС Чехії за встановленою процедурою. Бланк повідомлення можна скачати тут: https://www.mvcr.cz/mvcren/article/third-country-nationals-application-requirements-application-forms.aspx?q=Y2hudW09Mw%3D%3D&fbclid=IwAR34D5J18iDr5O7ITeEV51v9suIRVAvbm2JjMujIVGqj9ApcophkPg0Ytaw Якщо Ваш роботодавець був змушений зачинитися через карантин, урядом передбачено, що він повинен Вам виплатити 100% зарплатні. Джерело: https://www.mpsv.cz/informace-ke-koronaviru#Program Якщо Ваш роботодавець відправив Вас на карантин, Ви отримаєте 60% своєї зарплатні. https://www.mpsv.cz/informace-ke-koronaviru#Program Якщо ж ви перебуваєте в Чехії на основі короткострокової робочої шенгенської візи, до якої вам видали дозвіл на роботу, і термін дії візи й дозволу закінчилися в період надзвичайного стану, - це не страшно. Ви можете щонайменше до завершення надзвичайного стану в Чехії легально працювати й перебувати в країні. Єдина умова – потрібно мати дійсний трудовий договір із роботодавцем. Якщо ви перебуваєте в Чехії на основі робочої карти, синьої карти чи дозволу на тимчасове перебування в рамках переведення всередині підприємства і виконуєте всі умови для їхнього продовження, надішліть поштою заяву про продовження і можете на території легально перебувати і працювати аж до отримання рішення щодо Вашої заяви. Якщо у Вас закінчується безвіз, Ви можете залишатися в Чехії до завершення надзвичайного стану. Після 12 квітня звернутися до Міністерства внутрішніх справ та виїхати з Чехії без санкцій: https://www.zakonyprolidi.cz/cs/2020-71 Якщо у Вас є запитання до Міністерства внутрішніх справ щодо Вашого перебування в Чехії на період надзвичайного стану, Ви можете надсилати їх на e-mail чеською або англійською мовами: pobyty@mvcr.cz, або звернутися за допомогою до інтеграційних центрів: https://icpraha.com/uk/ Якщо Ви перебуваєте в Чехії з польською візою, слідкуйте за оновленнями на сайті Посольства України в Польщі. За останньою інформацією, громадяни України, чий термін легального перебування у Польщі завершується у період оголошеного у Польщі стану епідемії, та які не мають можливості залишити територію Польщі, можуть звертатися з клопотанням про продовження візи або отримання дозволу на тимчасове перебування в РП.Детальні роз'яснення подає Urząd do spraw cudzoziemców: https://udsc.gov.pl/skladanie-wnioskow-za-posrednictwem-poczty/?fbclid=IwAR0f0D0m2bGFY1GtvXkHwg6KEN2mbPY3VaRt_gXlzvoGZxx_Uii0vgLc2d0 Також повідомляємо, що керівництво Міністерства закордонних справ України прийняло рішення про призупинення консульського прийому громадян в закордонних дипломатичних та консульських установах України з метою мінімізації ризику поширення коронавірусу COVID-19. З огляду на це та зважаючи на запроваджений в Чеській Республіці надзвичайний стан, консульський прийом при Посольстві України в Чехії призупинено. Про відновлення режиму роботи буде повідомлено додатково. Якщо Ви опинилися у надзвичайній ситуації (втрата паспорта, нещасні випадки тощо), звертайтеся за тел.: +420 602 224 938 (з 08.00 до 17.00) або письмово на email: konzulat@volny.cz. Громадяни України, які опинилися на території Чехії у скрутному становищі, мають можливість отримати гаряче харчування, що організовується товариством FNB кілька раз на тиждень у містах, Прага, Брно, Плзень, Їглава, Ліберець, Дєчін, Градець Гралове, Карлови Вари, Колін, Оломоуц, Острава, Усті над Лабем, Пардубіце, Простєйов, Ческа Ліпа, Кладно, Фрідек Містек. Адреси пунктів гарячого харчування можна знайти за посиланням: https://food-not-bombs.cz/praha.Крім цього допомога громадянам України надається благодійною організацією «Харіта Чеської Республіки», тел.: +420 731432431, телефонувати можна по понеділках, середах та п’ятницях з 9:00 до 12:00 та з 14:00 до 17:00. У місті Ліберець за допомогою можна звертатися до Ліберецької греко-католицької харіти, зокрема, отця Івана Семотюка, тел.: +420 603 321 578. У Чехії з введенням надзвичайного стану, заборонено виходити на вулицю без маски. Якщо у Вас немає маски, не бійтеся звернутися за допомогою. По всій Чехії з'явилися добровольці, які шиють маски й приносять у спеціальні місця збору, де їх можна отримати безкоштовно абсолютно всім.Заходьте на сайт https://www.damerousky.cz/, знаходьте своє місто чи район на карті та звертайтеся до найближчого до вас центру роздачі масок.   Авіакомпанія SkyUp Airlines 27 березня здійснила останній із запланованих рейсів з Праги до Києва та Львова для евакуації українських громадян Посольству України в Чехії вдалось домовитись про 13 рейсів з Чехії в Україну. Від завтра припиняється повітряне сполучення між Чехією та Україною. Всі заплановані рейси авіакомпанії Sky Up, якщо вони не були перенесені на 27 березня, будуть скасовані. Щоб повернути собі вартість квитків, звертайтеся, будь ласка, до перевізника letstalk@skyup.aero.Після 27 березня залишається можливість в’їхати на територію України автомобільним транспортом або перейти кордон пішки на тих пунктах перетину, де це дозволено. Для побудови маршруту, будь ласка, скористайтесь картою на сайті Державної прикордонної служби України https://dpsu.gov.ua/ua/mapПоки що з Чехії залишаються два актуальні шляхи повернення: на автомобілі через Австрію та Угорщину, або переліт до Мінська і наземним транспортом з Мінська в Україну.  Як можна потрапити в Україну, якщо справді це для Вас нагальна необхідність, читайте в нашій статті за посиланням: https://uaportal.cz/blogs/3/819?fbclid=IwAR3TqfDaYZ6OGBFd-afcPLT9N1WcO1UEKS3O13Ofs8dYdcFlvD-NlF6aX3k#.Xnzel5G6_Bw.facebook Відповідно до норм, встановлених МОЗ, усі пасажири проходять температурний скринінг та медичний огляд. Вони також надають свої персональні дані та підтверджують факт самоізоляції на майбутні 14 діб. У випадку, якщо пасажир має ознаки недуги, він проходить експрес-тест на COVID-19. Нагадуємо про рішення чеського уряду про заборону в'їзду іноземців на територію Чехії, в тому числі й тих, хто має дозвіл на проживання (pobyt), якщо вони виїхали з Чехії після запровадження надзвичайного стану (12 березня). Наголошуємо, що громадянам України, які мають в Чехії trvalý nebo s přechodný pobyt nad 90 dnů, Чеська республіка заборонила виїзд з країни від 16 березня 2020 року, так само, як і своїм громадянам. Для них #евакуація неможлива.Є ряд виключень з цього правила, наприклад, можуть виїжджати і повертатись водії міжнародного вантажного транспорту, або хворі на екстренне лікування, але загалом ті, хто має в Чехії громадянство, "тривалий длоугодобий побит", виїхати з країни не можуть. Можна по території Чехії проїхати транзитом, але кордони Польщі і Словакії закриті, можливол проїхати через Угорщину і Австрію. Більше про це читайте тут: https://www.seznamzpravy.cz/clanek/doprava-do-zahranici-z-cr-a-moznosti-cestovani-mimo-cr-93658 Від 25 березня 2020 року Міністерством охорони здоров’я Чехії запроваджено нові заходи, спрямовані на запобігання поширення коронавірусу.Так, обмеження на вільне пересування осіб тепер доповнюється додатковим пунктом, в якому прямо говориться, що "пропонується перебування в громадських місцях не більше двох осіб, за винятком членів одного домогосподарства, випадків ведення підприємницької чи іншої аналогічної діяльності, участі у похороні з дотриманням дистанції не менше двох метрів". Робітникам, які працюють за кордоном в Німеччині або Австрії, а живуть в Чехії, можна перетинати кордон лише раз на 21 день, а не щоденно, як вони робили до цього часу: https://www.mvcr.cz/clanek/coronavirus-informace-mv.aspx Звертаємося до всіх вас із проханням зрозуміти, у який складний період ми зараз живемо. Будь ласка, приймайте раціональні рішення. Подумайте, чи маєте справді нагальну потребу виїжджати з Чехії. Якщо є можливість перечекати надзвичайний стан тут, радимо нею скористатися, бо повернутися до Чехії через кілька тижнів, а можливо й місяців, якщо Ви знову цього захочете, буде неможливо. І останнє: Зараз на порядку денному життя і здоров'я тисяч людей, а не візи й депортації. Не забувайте про це.  
    77224 Опубліковано Галина Андрейців
  • 31 Трав 2017
    Робота по польській візі в Чехії. Відповідь поліції ЧР
    Березнь 2017 для українських трудових мігрантів в Чехії видався дуже складним – сталося те, що одного разу мало статися. Після того, коли консульські представництва Польщі в Україні видали українцям близько 1,3 мільйони віз, що на 27% перевищувало результати 2015 року (близько 922 тисячі віз), чеські підприємства почали масово працевлаштовувати українців із польськими робочими візами. Отримати такі візи набагато легше, ніж чеські. Не обійшлось тут і без  винахідливих українських посередників, які на своїх земляках давно навчились робити бізнес. Чеським державним органам такий масовий наплив іноземців із польськими візами не подобався, і вони вдалися до радикальних дій.  На фірмі «Роглік» затримали майже сотню заробітчан, і 81 з них депортували з Чехії.  Про це можете прочитати в нашій попередній статті: Скандальний "Роглік"-робота по польській візі в Чехії Чеські роботодавці, які через польські агентства «беруть у відрядження» українських працівників, прокоментували цю ситуацію так: «Ми керуємося чеським Законом про працевлаштування, § 98 пунктк), в якому сказано, що на період до 90 днів працівник з візою однієї країни-члена ЄС може працювати в іншій країні-члені ЄС без дозволу на роботу цільової країни. Це так, якби вас «Роглік» вислав тимчасово працювати в іншій фірмі в Німеччині, і це діє також для громадян з країн, які не є членами ЄС. Працюють до 90 днів, бо за § 42 Закону про перебування іноземців в ЧР понад цей термін потрібно мати довготривалу візу», - заявив Томаш Чупр засновник фірми Rohlik.cz UAPORTAL.CZ раніше викладав інформацію, котру вдалося зібрати нашому автору Олександру Студеняку  щодо правил працевлаштування в Чехії при наявності польської робочої візи чи польського дозволу на проживання. Зібрана інформація не давала вичерпну відповідь на питання: Легальною чи ні є робота українців в Чехії з польською візою? Якщо так, то за яких обставин?  Більше читайте в статті: Робота в Чехії при наявності польської візи Після цих подій  виникла ідея зробити офіційний запит до Управління служби поліції у справах іноземців, із проханням роз'яснити  ситуацію а також, дати вичерпні відповіді на важливі для нас запитання.   Запит підготували професійні юристи з адвокатського бюро Libor Petříček, які зацікавились цією проблематикою.   Пропонуємо вашій увазі результат їх роботи.   Переклад з чеської підготував Сватослав Шчигол. Запит на надання інформації відповідно до Закону № 106/1999 Зведення законів «Про вільний доступ до інформації» в редакції подальших актів – повідомлення» Управління служби поліції в справах іноземців як зобов’язаний суб’єкт відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 106/1999 Зведення законів «Про вільний доступ до інформації» в редакції подальших актів за Вашим запитом на надання інформації, що надійшов 27 квітня 2017 р., повідомляє наступне: на питання 1           Скільки громадян України затримано при облаві на так званих «працевлаштованих через агентства зайнятості», що працюють у службі доставки Rohlík.cz компанії VELKÁ PECKA, s.r.o., ІН 03024130, юридична адреса: Sokolovská 100/94, Karlín, 186 00 Praha 8, у березні 2017 р.?  Затримано 86 осіб, що є громадянами України. на питання 2          Скільки з них депортовано?  На сьогоднішній день стосовно 81 іноземця винесено рішення про адміністративне видворення відповідно до Закону № 326/1999 Зведення законів «Про перебування іноземців на території Чеської Республіки та внесення в деякі закони змін» (далі – «Закон № 326/1999 Зведення законів»). Провадження стосовно інших п’яти ще не завершено. на питання 3           Скільки депортованих оскаржило рішення про видворення в судовому порядку, в якому суді та за якими номерами розглядаються їхні справи (якщо вам відомі такі дані)?  За станом на сьогоднішній день проти вищезгаданих рішень про адміністративне видворення позовів не подавалося. на питання 4          Які наслідки матиме така депортація для громадян України, яких вона стосується, у плані можливостей їздити в Європейський Союз та Чеську Республіку – як у статусі туристів, так і в статусі заявників на видачу дозволу на працевлаштування та дозволу на проживання в ЧР? Після винесення рішення про адміністративне видворення Поліцією в справах іноземців розпочато так звану процедуру консультацій, передбачену в ч. 2 ст. 25 Шенгенської виконавчої угоди, з державою-учасником, якою видано відповідні дозволи. Якщо згадана держава такі візи або дозволи на проживання анулює, заборона на в’їзд та перебування поширюватиметься на всі країни, в яких Шенгенська угода застосовується в повному обсязі. Якщо така держава візи або дозволи на проживання не анулює, заборона на в’їзд та перебування поширюватиметься тільки на територію Чеської Республіки. на питання 5          Чи вжито Поліцією в справах іноземців якихось особливих заходів інформаційного характеру для підвищення поінформованості громадян України про те, якими є умови так званого «працевлаштування через агентства зайнятості» на території ЧР? Працевлаштування через агентства зайнятості та вирішення цієї проблеми знаходиться в повній компетенції Міністерства праці та соціальних справ, тому Поліція в справах іноземців ніяких особливих заходів інформаційного характеру не вживатиме. на питання 6          Які положення правових норм ЧР порушено депортованими особами? Виконуючи трудову діяльність без дійсного дозволу на працевлаштування, іноземці порушили положення ч. 1 ст. 178б Закону № 326/1999 Зведення законів, відповідно до якого працевлаштуванням вважається діяльність, для якої іноземцю необхідний дозвіл на працевлаштування, «картка працівника» або «синя картка». Згідно з вищезгаданими положеннями закону як працевлаштування розглядається також виконання завдань, що випливають з предмету діяльності юридичної особи, забезпечуваних засновником, виконавчим органом, членом виконавчого або іншого органу торговельного товариства (для торговельних товариств), членом кооперативу, виконавчого або іншого органу кооперативу (для кооперативів).       Громадянина третьої держави можна прийняти на роботу та працевлаштовувати за наявності в нього дійсного дозволу на працевлаштування, дійсної «картки працівника» або «синьої картки», якщо Законом № 435/2004 Зведення законів не передбачено інше.    Один з винятків, коли працевлаштування іноземця допускається без дозволу на працевлаштування, «картки працівника» або «синьої картки», закріплено в положеннях п. к) ст. 98 Закону № 435/2004 Зведення законів: «Відповідно до п. к) ст. 98 Закону № 435/2004 Зведення законів згадані в цьому Законі дозвіл на працевлаштування, «картка працівника» та «синя картка» не вимагаються для працевлаштування іноземця, направленого на територію Чеської Республіки в порядку надання послуг роботодавцем, штаб-квартира якого знаходиться в іншій державі-учасниці Європейського Союзу».     Призначенням та метою положень п. к) ст. 98 Закону № 435/2004 Зведення законів є дозволити іноземному суб’єкту з юридичною адресою в країні Європейського Союзу направляти своїх працівників у Чеську Республіку в порядку транснаціонального надання послуг, при цьому для виконання робіт такими працівниками не вимагається дозвіл на працевлаштування. Виняток діє за умови надання іноземним суб’єктом послуг безпосередньо чеському споживачу без проміжних ланок. Розглянувши зібрані матеріали окремих справ як самостійно, так і у взаємозв’язку, орган управління дійшов однозначного висновку: -     Для виконання іноземцями трудової діяльності у виробничому об’єкті, де проводилася перевірка, вимагався дозвіл на працевлаштування, «картка працівника» або «синя картка» -     У зв’язку з відсутністю вищезгаданого виконання трудової діяльності суперечило закону -     Орган управління вважає доведеним, що в даному випадку мало місце намагання підпорядкувати роботи положенням про направлення на територію ЧР у порядку надання послуг роботодавцем, штаб-квартира якого знаходиться в іншій державі-учасниці ЄС, в ув’язці з положеннями п. к) ст. 98 Закону № 435/2004 Зведення законів, з цільовим обходженням Закону № 435/2004 Зведення законів. -     Орган управління констатує, що направлення згідно з ч. к) ст. 98 Закону № 435/2004 Зведення законів не мало місця. на питання 7          Чи вжито або буде вжито Поліцією в справах іноземців якихось особливих заходів для попередження порушення згаданих чеських правових норм у майбутньому, а якщо так – яких саме? Поліція в справах іноземців діє відповідно до закону, а згадані заходи в плані зайнятості входять у повноваження Міністерства праці та соціальних справ. Оформила: капітан Магістр Поспішіл Камінска Їндржішка Підписала: полковник Магістр Рендлова Катержіна   Чеський оргигінал:     Читайте також: Як самому офіційно працевлаштуватись в Чехії?  Інформацію підготовлено у співпраці із Адвокатським бюро Libor Petříček Březenská 2466/4, Libeň, 182 00 Praha 82 Контактна особа Андрій Криштоп kryshtop@aklp.cz Тел.: +420 777 339 408 Основні напрямки діяльності: Цивільне право, кримінальне право, конституційне право.   Поважайте закони країни, до якої Ви приїхали і не забувайте, що Ви і Ваша поведінка, це візитівка України.   Успіхів Вам у легальному працевлаштуванні в Чехії!   Автор Галина Андрейців, для UAPORTAL.CZ   
    61384 Опубліковано Галина Андрейців
  • 25 Квіт 2017
    Як самому офіційно працевлаштуватись в Чехії?
    Лише в березні цього року Чехія депортувала майже 300 українців, які працювали тут нелегально. На uaportal.cz ми неодноразово піднімали тему нелегального працевлаштування в Чехії і її наслідків, проте ми розуміємо, наскільки це болюча тема для наших земляків, які не від доброго життя, залишають сім’ї і йдуть на заробітки до чужої країни.   Читайте також: Сумна статистика- нелегальне перебування в Чехії Працюючи нелегально, вони в більшості випадків : а) не мають належного доступу до інформації, б) посередники - «клієнти» їм морочать голову тим, що все легально, договір з ними підпишеться на місці, робота є зараз і вже, а потім її вже не буде, бо на їхнє місце є ціла купа гастербайтерів, в) «Ади, сусід Василь, кум, брат, файно заробляють у Чехах і поліція їх не злапала» д) вірять у казки про «порядних клієнтів» Тому, для тих, хто хоче дізнатись, як все ж таки легально самому працевлаштуватись в Чехії, ми підготували цей матеріал. А тим, кому то все до лампочки, попереджаємо – ДЕШЕВИЙ СИР ЛИШЕ У МИШОЛОВЦІ!   Що таке програми «Режим УКРАЇНА» і Пілотний проект ? Почнемо з того, що Ви повинні пам’ятати, що Чехія досить серйозно зацікавлена в українських робітниках, і це не тому, що це дешева робоча сила, тут все залежить від Вас самих, наскільки Ви хороший спеціаліст, чи володієте чеською мовою,  і як Ви оцінюєте свою роботу? Самі  чехи хвалять українців, як працьовитий народ, з яким у них є багато спільного – схожі традиції, подібна мова і культура. Як повідомила віце-президент Торгової палати ЧР Ірена Бартоньова: «Працевлаштування українців - це необхідність, тому що без них компанії не встигають виконувати замовлення. Якщо ситуація не зміниться, деяким компаніям буде необхідно перенести виробництво в країни, де буде легше знайти робочу силу». У  2016 році Торгова палата Чеської Республіки запустила дві основні програми  працевлаштування - Режим Україна і Пілотний проект, згідно яких, на роботу в Чехії можуть розраховувати 5 тисяч українських заробітчан.  Ми вже писали в попередніх статтях, що раніше в рамках даної програми працевлаштуватися в Чехії могли тільки висококваліфіковані українські фахівці. Але тепер, завдяки новому проекту, брати участь в ній можуть працівники середньої і низької кваліфікацій: слюсарі, кухарі, водії, зварювальники, швеї і т.д., тобто працівники для  головних галузей господарства, у виробництві і сфері обслуговування. За умови стабільного зростання числа бажаючих, кількість працевлаштованих в Чехії українців реально може досягти позначки в 5 тисяч осіб на рік.  За словами міністра промисловості Яна Младека, щоб задовільнити прохання чеського бізнесу, Чехія видасть більше дозволів на роботу для українців, ніж ті 5 тисяч, які передбачалися від початку. Як повідомляє Торгова пала Чеської Республіки, у звязку із збільшенням штату ГК у Львові,  на підставі Постанови Уряду №. 105 від 8 лютого 2017 збільшать квоти для прийому заявок на трудову карту. Збільшення щомісячних квот планується з урахуванням наявності працівників МЗС наступним чином: Від 15 березня 2017р. - на 520 заяв в місяць, з 1 квітня 2017р. - на 660 заяв в місяць, а з 1 травня - на 800 заяв в місяць.  Також, важливі зміни і правила, які стосуються як роботодавця так і Вас, як майбутнього працівника: Чеська урядова концепція «Режим Україна» і Пілотні проект, містить чіткий план дій для чеських роботодавців, визначає завдання Генерального консульства Чехії у Львові в процесі оформлення віз і затверджує правила та процедуру дій для кандидатів на отримання віз. ГК у Львові електронною поштою інформуватиме роботодавця про термін, коли заявник повинен подати документи на трудову карту. Раніше працівники ГК у Львові телефонували безпосередньо заявнику і коли той не брав трубку, його могли виключити з програми на отримання робочої картки. Зараз зацікавлений роботодавець, сам може проконтролювати справність всіх необхідних документів заявника і те, щоб його майбутній робітник у зазначений термін прийшов на співбесіду до ГК. Хочу попередити, що додаткові терміни для подачі заяви Вам не будуть призначені. Тому, послухайте свого роботодавця і у відповідний термін подайте всі необхідні документи.  Тривалість всієї процедури від моменту включення заяви роботодавця зі списком працівників( в якому будете і Ви),  до одного з проектів Торгової палати ЧР, до призначення терміну подання заяви на ГК у Львові для Вас, як майбутнього працівника, може тривати більше 6 місяці. Чеські роботодавці, не дивлячись на всю цю бюрократичну тяганину, мають бажання офіційно працевлаштувати українців. Дуже прикро, коли після отримання візи до Чехії, Ви попрацюєте у свого роботодавця у малому периферійному містечку 2 місяці, отримаєте робочу карту і без попередження майхнете до Праги за більшою зарплатою. Такі випадки на жаль трапляються часто і показують, наскільки українці можуть бути безвідповідальними і невдячними. Тому, наше прохання до Вас, попрацюйте принаймі 1 рік у свого роботодавця, повірте, що в тому селі не тільки у Вас, але і у чехів зарплати зазвичай трохи нижчі, ніж у великих містах.   Якщо коротко підвести підсумки, то згідно з цією програмою, роботодавець подає заявку до Торгової палати ЧР про те, щоб його включили в одну із програм, знаходить потрібного співробітника, укладає з ним договір і подає необхідні документи в консульство у Львові. Після цього,  представники дипломатичної установи призначають потенційному працівнику співбесіду. Якщо він зможе її пройти, і всі документи подасть правильно і вчасно, то йому відкривається пряма дорога на Чехію. Які чеські роботодавці можуть приймати участь у сппощеній програмі працевлаштування українців?- фірма чи підприємство, де працює на менше 10 робітників і яка зареєстрована не менше двох років тому. Крім того не повинно бути ніяких заборгованостей по податкам та соціальним внескам. Робота в Чехії без посередників. Самостійний пошук роботи може зайняти у Вас більше часу і сил, зате буде повна свобода вибору, а також з'явиться можливість отримати цінний досвід на майбутнє.  На сайті Міністерства праці і соціального захисту ЧР, є перелік різноманітних вакансій, які постійно поповнюються. Знайти роботу у базі даних вакантних місць Ви можете тут:  https://portal.mpsv.cz/sz/obcane/vmjedno Якщо хочете розмістити свою біографію і надіслати трудову пропозицію, то Вам сюди: https://portal.mpsv.cz/sz/zahr_zam/prociz/cv Можете вибрати одну, або декілька вакансій, обговорити з роботодавцем всі необхідні умови і укласти попередній договір про працю, який Вам буде потрібен для подання заяви до консульства. Читайте також: Обережно- "клієнти" в Чехії !  Які документи Вам потрібні для подання на робочу картку? анкета на робочу карту. дійсний закордонний паспорт, не старше 10 років, паспорт повинен мати мінімально дві вільні сторінки та строк дії паспорта повинен бути мінімально 3 місяці після завершення терміну дії візи; не повинен бути пошкоджений 2 однакові фотографії, які відповідають Вашому актуальному вигляду документ про забезпечення проживання на території ЧР; трудовий договір, договір про трудову діяльність або договір про майбутній договір, в якому сторони зобов'язуються  в узгоджений термін укласти трудовий договір, що містить положення, з якого випливає, що щомісячний розмір заробітної плати, окладу або винагороди іноземця, не буде нижчий, ніж базова ставка мінімальної місячної заробітної плати. Щотижнева робоча доба у кожних основних  трудових відносинах повинна бути не менше 15 годин. довідка про несудимість в Україні – у випадку, якщо іноземець за останні 3 роки перебував безперервно строком довше ніж 6 місяців  в іншій країні, тоді також повинен надати довідку про несудимість з тієї країні документ про мету перебування… Більш детально про документи дізнаєтесь на сайті Чеського міністерства закордонних справ Документи для оформлення довгострокового перебування не повинні бути старші 180 днів від дати видачі – виняток закордонний паспорт, матричні документи та фотографії, якщо відповідають теперішньому Вашому вигляду. Всі документи повинні бути чеською мовою або офіційно перекладені на чеську мову. У випадку українських документів не вимагається апостиль, достатньо нотаріального засвідчення. Ви повинні сплатити встановленний збір, якщо Ваша заява підлягає оплаті.   Заявники на робочу карту в системі Visapoint вже не реєструються! Однак, для подання заяви з іншою метою, ніж робоча карта (наприклад: возз’єднання родини, навчання, підприємницька діяльність, наукова діяльність, синя карта т.д.) і надалі необхідно реєструватися в системі Visapoint. Прийом заяв на робочі карти в дипломатичних установах на території України в першу чергу організований в рамках проектів зі спрощеною процедурою, затверджених урядом Чеської Республіки з метою збільшення трудової міграції з України до Чехії, при урахуванні квот, встановлених відповідно до технічних можливостей дипломатичних установ. Мова йде про наступні проекти: РежимУкраїна  для кваліфікованих працівників з України (Генеральне консульство Чеської Республіки у Львові) Пілотний проект: спеціальні процедури для висококваліфікованих спеціалістів з України (Консульський відділ Посольства Чеської Республіки в Києві) Welcome Package для інвесторів (Консульський відділ Посольства Чеської Республіки в Києві) Fast track – пришвидшена процедура для внутрішньо-фірмового переміщення і локалізації працівників іноземних інвесторів (Консульський відділ Посольства Чеської Республіки в Києві) В рамках вказаних проектів зі спрощеною процедурою приймається більшість (до 95%) всіх заяв на трудові карти в дипломатичних установах Чеської Республіки в Україні.   Що Вам потрібно пам’ятати? У консульстві Ви отримаєте в’їзну візу з метою отримання дозволу на перебування, зі строком дії 6 місяців та строком дозволеного перебування на території ЧР до 60 днів. Після в’їзду на територію ЧР з такою візою Ви повинні до 3-х робочих днів особисто звернутися до відповідного Вашому проживанню відділу з питань притулку та міграційної політики МВС(цизинецька поліція) і подати заяву на оформлення картки дозволу на перебування(трудової картки). Такий дозвіл Вам буде видано від 1 до 2 місяців.  Заяву на отримання робочої карти розглядає Міністерство внутрішніх справ до 60 днів  від дня подачі заяви, в особливих випадках до 90 днів.  У випадку, якщо розгляд заяви призупинено, наприклад на підставі необхідності додати документи, яких не вистачає, строк не зараховується. Робоча карта надається на строк, на який було укладено робочий договір або договір про робочу діяльність, будь-який не більш ніж на 2 роки (потім Ви зможете її продовжити); у випадку якщо Ви надаєте дозвіл на працевлаштування, робоча карта надається на строк зазначений у дозволі на працевлаштування.  Про Нову Новелу до закону про перебування іноземців читайте на UAPORTAL.CZ   Для тих, хто збирається їхати на роботу по польській візі, радимо прочитати: Робота по польській візі в Чехії. Відповідь поліції ЧР Поважайте закони країни, до якої Ви приїхали і не забувайте, що Ви і Ваша поведінка, це візитівка України . Успіхів Вам у легальному працевлаштуванні в Чехії! Використані матеріали : portál MPSV, MZV ČR   фото: Наш вибір Галина Андрейців, спеціально для UAPORTAL.CZ    
    41313 Опубліковано Галина Андрейців
  • 02 Бер 2017
    Працевлаштування в Чехії - програма "Режим Україна"
    Уряд Чехії подвоїв кількість українців, які можуть приїхати на заробітки на запрошення працедавців. Нині у країні -- 132 тисячі вакансій! Найбільше їх у будівництві, промисловості, машинобудуванні та сфері ІТ, пише газета Експрес. Зі слів міністра закордонних справ Чехії Лубоміра Заоралека, квота зросте з нинішніх 3 тисяч 800 осіб на ще приблизно таку саму кількість. Крім того, буде збільшено кількість працівників у генеральному консульстві Чехії у Львові і в Міністерстві внутрішніх справ Чехії, що займаються оформленням працевлаштування українців. -- У лютому уряд Чеської Республіки ухвалив рішення про збільшення вдвічі квоти робітників з України відповідно до урядової програми "Режим Україна", -- розповів Павел Пешек, генеральний консул Чеської Республіки у Львові. -- Від лютого 2017 року щомісячну квоту на прийом заявок на отримання дозволів на роботу для українців збільшення з 320 до 400. А після збільшення штату Генерального консульства ЧР у Львові на 4 особи ця квота поступово може бути збільшена до 800. -- Що таке "Режим Україна"? -- Ця програма працює з серпня 2016 року й передбачає можливість подання заяв на робочу карту до Генерального консульства ЧР у Львові у спрощеному режимі -- без реєстрації в електронній системі Visapoint. -- Яким чином можна взяти участь у програмі? -- Потрібна попередня заявка від чеської фірми, що є податковим резидентом країни, виконує всі зобов’язання перед державою та стандартно протягом останніх двох років до подачі заявки має працевлаштованими в ЧР принаймні 10 людей. Прийом та розгляд заявок на включення до проекту ведеться організаціями-гарантами проекту. Вони повідомляють про своє рішення координатора проекту -- Міністерства промисловості та торгівлі ЧР. Після цього Міністерство закордонних справ ЧР передає подані фірмою списки майбутніх робітників з України до Генерального консульства ЧР у Львові. А воно зв’язується з вказаними особами і запрошує їх на подачу документів. -- Яких спеціалістів потребує Чехія? -- "Режим Україна" призначений, в першу чергу, для технічних спеціальностей. Йдеться про широкий спектр професій, які відповідають оновленій класифікації CZ-ISCO (як правило, основні класи професій 4-8 у сфері виробництва, послуг та у публічному секторі). Цим програма "Режим Україна" принципово відрізняється від іншої -- "Проект Україна", що передбачає спрощений прийом документів для висококваліфікованих працівників і спеціалістів з України. Автор: Світлана ОЛІЙНИК Expres.ua фото:UAPORTAL.CZ  
    34810 Опубліковано Галина Андрейців
Точка зору 2 008 переглядів Oct 04, 2017
Як зрозуміти, чи відбуваються в Україні реформи?

З екранів телевізорів політики озвучують часто суперечливі думки про зміни в країні. Одні стверджують, що довкола «зрада», справжніх реформ не втілюють, а перспективи держави погіршуються, бо уряд і Президент лише імітують зміни. Інші вказують на те, що ситуація, в яку потрапила Україна, доволі складна, апелюють до того, що триває війна, а погіршення рівня життя населення — це лише побічний тимчасовий ефект від проведення таких потрібних, хоча й непопулярних у суспільстві реформ.

Тож перед пересічним українцем часто постає запитання: як зрозуміти, чи відбуваються в країні справжні реформи?

Пролити світло на цю дилему ми попросили кількох людей, які мали або мають причетність до процесів реформ: експерта зі стратегій Євгена Глібовицького, екс-міністра економіки Павла Шеремету, експерта з питань адвокації Реанімаційного пакету реформ Ярослава Юрчишина та голову Комітету підприємців Львівщини Андрія Гринчука.

 


Євген Глібовицький

Керуючий партнер pro.mova. Учасник Несторівської та Унівської експертних груп

Для того, щоб оцінити хід змін, треба мати хорошу спроможність до прогнозування і передбачення наслідків нових правил гри. Це можуть робити переважно спеціалісти експертних центрів, які отримують або не отримують довіру громадян на підставі своєї репутації. Репутація залежить від того, наскільки їхні попередні прогнози були правильними.

Для того, щоби громадяни могли покладатися на думку таких експертних центрів або експертів, вони мали б бути спроможними «зчитувати» репутацію, а це означає, що горизонт планування має бути досить великим. Якщо горизонт планування в людини короткий, то їй дуже важко говорити про «завтра», бо «завтра» для неї — це завжди повторення «сьогодні». Тому відповідь на запитання:  «Справжні ці реформи чи не справжні?» потребує доволі проникливої інтелектуальної роботи. Її спроможні виконувати ті, хто добре освічений і хто хоче занурюватися у суть. Ті ж, кого цікавить поверхнева відповідь, найімовірніше, коректної інформації отримати не зможуть. Тому їхні відповіді на запитання: «Справжні реформи чи не справжні?» будуть залежати від багатьох чинників. У тому числі — від не пов’язаних із суттю самої реформи. Наприклад, емоційний стан або погода будуть на це впливати.

Оцінити, чи справжня реформа, чи відбувається лише її імітація, важко тим, хто не має критичного мислення, і тим, хто не має горизонту планування, який дає змогу дивитися на роки вперед. Таким людям залишається довіряти/не довіряти оцінці експертних центрів або тим, кого вони вважають суспільними авторитетами.Тож важливим є рівень інституційної довіри, бо працівники різних інституцій дають свої оцінки. Тому, до прикладу, в Галичині таке шалене значення має Церква (зрештою, по всій Україні). Тому представники влади мають низький рівень інституційної довіри. Преса мала би виконувати цю роль, але преса з нею не справляється, бо не обслуговує інтересів аудиторії. І аудиторія це дуже добре відчуває.

Якщо говорити конкретно про Україну, то, на мою думку, відбуваються фундаментальні зміни. По-перше, зміни є всередині суспільства, тобто ми бачимо запит на інші цінності. Відбувся зсув. Цей зсув не має однакового прояву по всьому спектру, по всіх суспільних групах, але він запустив пошук нової точки рівноваги, яка відкриває вікно можливостей для величезної кількості реформ. Це раз. Це дуже важлива зміна всередині суспільства. Українська політична культура передбачає, що основні рішення приймають внизу, а не нагорі, і оскільки основні рішення приймають внизу, то це означає, що будь-яка суспільна зміна потім відобразиться нагорі, а не навпаки.

По-друге, відбулися фундаментальні реформи в безпековому секторі. Це дуже сильно вплине на цінності суспільства. Підвищення рівня національної безпеки і рух у бік підвищення рівня людської безпеки — це те, що визначало короткозорість, «зашореність» кількох поспіль українських поколінь (з точки зору горизонту планування). Як тільки страху за свою перспективу стане менше, з’явиться планування. Те, що відбувається зараз з енергетичною безпекою (те, що зробила команда «Нафтогазу», вартує найкращих відгуків, — практично зняла Україну з голки «Газпрому»), зміни, що відбуваються у Збройних Силах, зміни, які відбуваються в правоохоронних органах, — це є власне те, що потрібно, аби з часом сформувалися нові прошарки українців, які не будуть настільки стривоженими. Бо в них «безпекові» питання будуть краще вирішені, ніж у їхніх попередників.

Окрім того, є велика кількість ініціатив, які мають стратегічний вплив на зміни в державі. Наприклад, більша прозорість державних закупівель. Це дуже важливо, бо підвищує ефективність державного сектору. Зміни в Мінтрансі мало помітні українцям, але вони впливають на те, наскільки сталою буде якість інфраструктури, якою ми користуємося. Нам важко сказати, чи дорога за рік зношується на 5%, чи на 7%. Але це має шалене значення, тому що потім ремонтувати чи переробляти дорогу коштує шалених грошей і вони ні звідки не візьмуться, окрім як із наших кишень. Тому ці реформи не є настільки помітними, вони потребують експертів для того, аби пояснити, що відбувається.

Політичний процес стає конкурентнішим. Попри те, що закон про місцеві вибори заплутаний (і навряд чи нову систему виборів можна назвати пропорційною), представництво стало справедливішим і ближчим до того, чого хочуть виборці, аніж раніше. Ми бачимо, що маятник суттєво зсунувся, і дуже важко уявити собі ситуацію відкочування назад.

Крім того, є багато інших сфер, про які ми не згадали. Наприклад, освіта, де тривають ґрунтовні реформи, — це дуже важливо; культура, де реформ не проводять, але де експертна спільнота починає говорити спільним голосом. Це все важливі речі. Вони, можливо, не помітні у щоденному житті, але вони матимуть велике значення в тому, наскільки наступне покоління українців буде відчувати себе захищеним, спроможним і наскільки буде здатне себе реалізувати.  

 


Павло Шеремета

Керівник Школи управління УКУ

На мою думку, відбуваються точкові реформи. Поліція, фінансове оздоровлення «Нафтогазу», скорочення дефіциту бюджету (тому що ця «діра» сиділа в нас на бюджеті), елементи електронного урядування… Це все точкові реформи. Але вони поки що не перетворюються у комплексний процес. Чому? Коли мені в бізнесі вішають локшину на вуха, що щось не вдалося (наприклад, що клієнт не зміг, або погана ситуація в світі була, або криза чи страйк у Німеччині), то я завжди кажу одну річ: усе, що ми хотіли зробити, це тому, що ми справді хотіли це зробити. Отже все, чого ми не зробили, це тільки тому, що ми не хотіли цього зробити.

В уряді є люди, які дуже хочуть втілювати реформи — і втілюють їх. І в уряді є люди, які не хочуть нічого змінювати і, відповідно, їх блокують. Як громадянам відрізнити, чи відбуваються реформи, чи це імітація? Якраз прості громадяни і є кінцевим суб’єктом думки «Чи відбуваються реформи, чи ні». Якщо життя стало кращим, то це означає, що реформи відбуваються. Якщо життя не покращилося, отже, немає ніяких реформ.

Я наведу свій особистий приклад. У Львові я вперше в житті зіткнувся з новою поліцією. Вони мене оштрафували начебто за те, що я неправильно припаркувався біля Львівської обласної адміністрації. Я паркувався там постійно. В той день, коли вони мене оштрафували, там було припарковано десять інших машин. Ну, добре, якщо вони вважають, що це частина перехрестя, я оплачу цей штраф. Це було 6 січня ввечері. Я саме йшов на святвечірню слубжу в Успенську церкву. Припустимо, це перехрестя і там паркуватися не можна. Проблема в тому що 7, 8, 9, 10 числа я там проїжджав — і там постійно стояло десять інших машин. Я не проти того, щоб мене штрафували, якщо я порушив правила, але я вважаю, що це вибіркове правосуддя, тому що в усі інші дні — і до, і після — на цьому місці стояли припарковані авто. Саме цим грішила раніше і міліція. Тому я не бачу принципової різниці між міліцією і поліцією. На жаль.

Мені напишуть у Фейсбук, що ні-ні, бо, мовляв, там комусь допомогли колесо підкачати, там десь бабусю перевели через перехід… Ще раз наголошую: суть не в моїх наріканнях на поліцію, а в тому, що громадяни якраз і є отим джерелом думки. Я, на жаль, повинен сказати, що не бачу суттєвої реформи поліції. Якщо комусь допомогли підкачати колесо і він бачить реформу — прекрасно! Отже, є реформа. Бабуся каже, що є реформа, бо її перевели через перехід, а раніше міліція не переводила. Отже, є реформа для бабусі — прекрасно!

У нас буде мозаїка поглядів — і це нормально. З цього, врешті, і складається погляд суспільства на реформи. Якби мене зараз запитали: поліція — це реформа чи не реформа, я сказав би, що ні. А багато людей — напевно, більшість — сказали би, що так.

 


Ярослав Юрчишин

Експерт із питань адвокації Реанімаційного Пакету Реформ

Перше, що потрібно зрозуміти, — для того, аби реформи справді дали результати, потрібен час. Тобто коли політики нам «згодовують» рожеві схеми, що ми сьогодні приймемо закон, а завтра нам усім стане набагато краще, чи ми з 1 січня ввійдемо у зону вільної торгівлі з ЄС і в межах року український бізнес працюватиме за стандартами ЄС, то це неправда. Для таких системних речей необхідні певні періоди часу. І про це теж треба говорити доволі відверто. На жаль, дуже рідко політики не завищують очікувань, а відразу готують суспільство до того, що реформи дадуть результат, але через певний конкретний період часу.

Стосовно того, як помітити, працюють реформи чи ні: треба орієнтуватися не за реформами загалом, а брати конкретну галузь. Наприклад, коли ми будемо знати, чи запрацювала антикорупційна реформа на повну потужність? Тоді, коли хтось із ТОП-корупціонерів чинного чи колишнього режиму зазнає адекватної відповідальності. Тобто не обмежиться затриманням і електронним браслетом, а справу буде доведено до суду, суд доведе провину і політик чи чиновник відбуде адекватне покарання.

Щодо реформи, наприклад, поліції. Коли ми поглянемо на результати соціологічних опитувань і побачимо підвищення рівня довіри до поліції, то тоді буде зрозуміло, що реформа триває. І йдеться не про опитування на початку, коли усі були в стані ейфорії і більшість суспільства оцінювала форму і ввічливість поліціянтів, а не показники розкриття злочинів чи оперативність прибуття на місце аварії. Опитування повинні показувати системне підвищення довіри.

У сфері медицини, до прикладу, повинна зникнути побутова корупція. Коли можна буде за доступні для людини ресурси отримати якісну допомогу, тоді буде зрозуміло, що реформа успішна. Тобто щодо кожної реформи є певні показники, на які слід орієнтуватися. А якщо громадянин не відчуває зміни в державному управлінні, то або реформи немає, або для її втілення потрібно більше часу. Часто треба дізнаватися самим або отримувати інформацію від громадських експертів, бо політики, запускаючи складні реформи, не говорять про те, що результат буде не одразу, а через певний період часу. Це, наприклад, відбувається з реформуванням газової сфери, в якій на повну потужність реформа запрацює ближче до 2017 року.

Якщо загалом характеризувати ситуацію реформування в Україні, то це, на жаль, далеко не той шлях рішучих реформ, який свого часу проходила Польща, Грузія чи Чехія. Особливо в економічному і соціальному вимірі. Це поступові, початкові реформи, які будуть давати результати, але не дуже швидко. Відповідно, якщо тактика влади не зміниться і в особливо критичних сферах реформ не пришвидшать (реформу медицини чи судову), то рівень суспільної довіри до адміністраторів реформ (виконавчої влади) опуститься до такого низького рівня, що проводити їх буде технологічно дуже складно. Тоді до будь-якого кроку уряду суспільство буде апріорі ставитись негативно. Ми вже зараз маємо такі тенденції.

Окрім того, не можна різати хвоста частинами. Тобто, якщо справді щось хворе, його треба відрубувати і створювати на його місці нове. Дуже гарну думку озвучив Любомир Гузар, коли ми з ним спілкувалися стосовно реформ: потрібна декомунізація, але не лише декомунізація назв вулиць чи населених пунктів, а декомунізація системи управління.

Є ще дуже багато місць, де діють пострадянські чи викривлені радянські норми, тобто існує каральність правоохоронної системи. Заполітизованість Генеральної прокуратури, від якої влада формально хоче відмовитися, але юридично робить напівкроки, не допускаючи нових людей до конкурсу на посади. Навпаки, нових людей, таких як, наприклад, Віталій Касько чи Давід Сакварелідзе, відсторонюють від процесу прийняття рішень.

Проблема в тому, що багато чиновників добре розуміють, як жити за старого режиму. Вони погоджуються на зміни або під тиском міжнародних партнерів (тут ключову роль відіграють ЄС і МВФ), або під тиском суспільства, коли вже немає можливості не змінюватися і не змінювати. Реформатори у законодавчій і виконавчій владі є. Але це не більшість, а активна меншість. Тому їм вдається провадити зміни, лише коли сходяться три різнопланових, але зацікавлених у реформуванні сили. Це суспільство (суспільна думка), міжнародні інституції і власне реформатори у владі. Якщо є ці три позиції і вони добре прокомуніковані як в публічній, так і в непублічній площині, тоді реформи відбуваються не частково, а комплексно.

 


Андрій Гринчук

Голова Комітету підприємців Львівщини, керівник адвокатського об’єднання «Гринчук і Партнери»

Мені дуже сподобалася сентенція, котра якось потрапила на очі у Фейсбуці. Я не знаю, хто її автор, але звучить вона приблизно так: «Ми вийшли на Майдан змінювати країну, а змінилися самі. Тепер залишилося зовсім мало — таки змінити країну». Тут, як на мене, дуже добре описана загальна суть реформ: змінюйся сам, змінюй середовище навколо себе, змінюй країну. Про це багато говорять, і я не буду оригінальним — реформи починаються з кожного. Не можна очікувати змін в країні, не змінюючи своїх усталених, іноді абсолютно неприйнятних у нормальному суспільстві звичок.

Такий підхід, звичайно, не звільняє державних інституцій від покладених на них суспільством обов’язків із реконструкції країни. Як би чемно і чесно я не поводився, я навряд чи суттєво вплину, наприклад, на банківську систему. Тому реформи — це вулиця із двостороннім рухом. У складних системах, із яких сконструйована сучасна держава, — наприклад фінансова, податкова, банківська, — важко оцінювати реформи людям, які не є фахівцями у відповідних питаннях. При впровадженні тих чи інших змін нефахівцям визначити, «зрада» це чи «перемога», іноді може бути взагалі неможливо. Але є кілька непрямих критеріїв, якими я радив би користуватися.

У будь-якій сфері, де є хоча б мінімальний майновий ресурс, у нас були і переважно лишилися отримувачі корупційної ренти, які заробляють використанням обмеженого доступу до ресурсів, інформації тощо. У кожного з нас серед близьких або далеких знайомих є такі люди. І от, коли вони починають жалітися, що «раніше було краще» — коли керівник лісгоспу тужить за часами Януковича, коли митник їздить на «малолітражці», а не на авті з об’ємом 6 м3 з метою економії пального, коли звільнений даівець плаче, як йому тепер опалювати будинок на 400 м2, — можете бути певні: у цих сферах почалися реформи.

Я не маю однозначної відповіді на запитання, чи зараз в Україні відбуваються реформи, чи імітація реформ. Залежно від сфери, вистачає і «зрад», і «перемог». Мені дуже імпонує, наприклад, робота команди в Мінекономіки, яка відповідає за впровадження електронних державних закупівель. Нещодавно Макс Нєфьодов, заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України, писав у Facebook, що тендер для Міноборони вперше виграла «маловідома» (сміюся!) компанія METRO Cash & Carry Ukraine. До того вона не проходила за кваліфкритеріями, а тендери вигравали різні ФОПи.

У сфері оподаткування змін на краще практично не відбулося. Реформи провалені, люди, які за це відповідають, абсолютно неадекватні. Нічого доброго у найближчий час у цій сфері не очікуйте, поки не змінять керівництво ДФС та відповідальних у Мінфіні.

А загалом — дивіться на профайли «реформаторів»: не може успішні реформи за відкритими правилами впроваджувати людина, яка очолювала Державну продуктово-зернову корпорацію за часів Януковича. «Не такое у нее воспитание».

Текст: Уляна Корицька , Роман Рак 

The Ukrainians


Теги: #Україна  #зміни  #реформи  #політика 

Схожі Статті

  • Автор Галина Андрейців
    Звідки взялася шароварщина, хто винен і що робити.
    Хори та ансамблі на кшталт імені Г. Верьовки і П. Вірського – «нафталінова» творчість чи високе мистецтво? «Бабусі» у районних Будинках культури – «шароварщина» (далі – «Ш.») чи невинна самодіяльність? Театри пісні і танцю й поп-виконавці з безсмертними хітами про «калину» і «вербу» – банальна низькопробність чи бомба уповільненої дії? Феномен «Ш.» в українській музичній культурі, про який вперше заговорили у 90-х, трактують по-різному. Варто одразу зазначити, ця стаття не має на меті вести боротьбу з цим явищем. Її завдання – простежити причинно-наслідкові зв’язки походження «Ш.», означити різні її прояви у музиці і якомога об’єктивніше висвітлити цей прецедент. Адже, як відомо, названа проблема – це, можна вважати, вилікувана. Пропонуємо читачеві, подібно Орфеєві, зануритись у серцевину «Ш.», пройти всі її митарства і дійти до омріяного просвітлення (фолк-нірвани чи етно-дзену – як вам завгодно).    50 відтінків шароварщини   Термін «Ш.» зазвичай вживається як негативний випад проти несмаку і примітивізму у зображенні національного. Етимологія веде коріння від чоловічих шароварів, яким судилося стати яблуком розбрату у «райському» саду української культури, вписавшись до переліку найпопулярніших стереотипних образів українського: «сало-оселедець-вареники-гопак». Юрко Іздрик називає їх культурними, ідентифікаційними кодами, що становлять значну частину identity нації-носія і виконують репрезентативну функцію – є своєрідною візитівкою нації для виходу в світ. Ні для кого не секрет, що спрощена репрезентація країни у мистецтві з використанням культурних маркерів розповсюджена по всьому світу: пригадаймо «циганщину», російські «матрьошки-ікру-водку», французьких шансоньє, брюхатих добродіїв німців з келихами пива і гармошкою, шотландців в кілтах і з волинками. В Україні маємо свій готовий, легко схоплюваний іншими культурами шаблон – вічно хмільний козак в широчезних червоних шароварах. Поруч із ним – вірна пишногруда козачка у строкатій сорочці, яка явно перегинає палку з вуглеводами та жирами (сувенір у вигляді українки з мискою вареничків красується на холодильнику чи не в кожного іноземця/туриста, який тут побував). Зі здобуттям Україною Незалежності ці образи неабияк активізувалися і дали горду назву всьому явищу – «шароварщина». Вона справляється зі своїм завданням на всі 100 % – слугує простим засобом відрізнити своє від чужого для представників того чи іншого етносу. Інша річ, якщо зображення нації вульгарне, примітивне, яке затьмарює глибинний зміст окремої культури. На світовій арені культурна Україна бачиться саме як «шаровара-land». Примітно, що і в нашій свідомості засів той самий стереотип, яким ми ж користуємось для самовисміювання, а подекуди і їдкого сарказму. Оце проблема!   Також існує версія, що етимологія «Ш.» веде свій початок і через видатного українського режисера масових заходів Бориса Шарварка, який культивував в Україні тип псевдофольклорної культури. Він взяв за основу ту ж систему національних образів – спрощених та узагальнених. Такий собі «комбікорм для мас» (за визначенням композитора, учасника гурту «Хорея козацька» Данила Перцова). Проте «Ш.» визрівала ще задовго до Незалежності України. Тенденція до редукції та уніфікації фольклору (так званого кічу) відома ще з початку ХХ століття. Так родзинками спектаклів тієї доби стали інсценізації пісень, а також створення хореографічних композицій на основі народнопісенного матеріалу. На авансцену найперше висувалися пісенні зразки пізньої традиції, а королем народно-сценічної хореографії надовго став гопак.   На світовій арені культурна Україна бачиться саме як «шаровара-land».   Згодом цю тенденцію підхопили численні шоу-групи, які піддавалися гарячій критиці з боку корифеїв українського театру. Ось як про це писав Микола Садовський: «Гопак був доведений до таких шедеврів, що його витанцьовували пар по десять танцюристів, одягнених у таке вбрання, якого ніколи ніхто не бачив і яке нашому народові ніколи не снилося — включно до білих чобіт на жіноцтві, спідниці по коліна, а намисто... звисало на жінці нижче пояса, і це звався народний український театр!». В той час це явище називали «малоросійщиною», яка передбачала вульгаризацію усіх  складових театрального дійства: «Костюм – величезний вінок на голові з безліччю стьожок, буси замість намиста, півпуда стеклярусу, нашитого на вбрання, все це не мало нічого спільного з тим народним костюмом, який ми завжди можемо бачити, чи то на селі, чи в кожному першому-ліпшому музеї. Танок, не танок, а циркова акробатика. Пісня, не пісня, а один крик, галасування та вигуки». Так поступово «малоросійський кіч» входив у моду ХХ століття. Та головний інгредієнт у рецепті «Ш.» – музика. Пам’ятаєте російську народну «Эх, яблочко» – приблизно так звучить обробка української народної пісні у «шароварному» стилі. Наш слух з перших секунд ідентифікує це звучання, яке формує психологічну установку на певний лад сприйняття. Проаналізуємо, в які етапи у свідомості слухача формується установка на «Ш.» – від фонізму до усвідомлення композиційного рівня:   Масивне звучання хору – практика народного гуртового співу замінена на хор з 200 чоловік, яким орудує диригент; розлогі заспіви солістів хору, в той час як у звичаєвій традиції заспів соліста (виводчика) короткий, зазвичай, це лише перші слова куплету; Штучна манера співу (гібрид двох традицій – народної (черевне дихання) та академічної (грудне). Варто зауважити, що експериментальний хоровий спів, який синтезував народну та академічну виконавські манери, вперше було випробувано на зламі ХІХ-ХХ століть в «Охматівському» хорі під орудою Порфірія Демуцького. Колектив налічував 200 чоловік, які були носіями фольклорної традиції даного регіону; їх діяльність охоплювала одразу дві сфери виконавського фольклоризму: автентичний гуртовий спів (первинний тип) та експериментальна інтерпретація автентичного співу (вторинний); Гармонізація, голосоведення – академічна хорова традиція; Інструментарій – поєднання традиційного українського (цимбали, народні духові) та академічного (струнні, дерев’яні духові, хроматична бандура, баяни); Виструнчена композиція, нетипова для автентичного виконавства (переважно трихвилинні твори хвилеподібної будови з генеральною кульмінацією і апофеозним фіналом на кшталт «Циганочки»);   У підборі пісень характерні жанрові обмеження: жартівливі (діалогічного типу), ліричні, історичні пісні без регіональної прив’язки, які б годилися для зручної обробки. Відтак, усі деформації фольклору на різних параметрах зумовлені виключно вимогами сцени, яка диктує свої правила стосовно видовищності й акустики великого залу. Слухати 40-хвилинну думу не так цікаво, як дивитися на вистроєних у ряд вокалістів, яким акомпанує батальйон бандур, а попереду – танцювальне шоу. До речі, сценічні танці і досі продовжують помилково називати «народними», хоча жоден з цих танців не побутував і не побутує в природному середовищі. Це авторська хореографія з окремими елементами народної, яка ані за духом, ані за формою нічого спільного з сільським традиційним танцем не має.   Слухати 40-хвилинну думу не так цікаво, як дивитися на вистроєних у ряд вокалістів, яким акомпанує батальйон бандур, а попереду – танцювальне шоу.   «Сцена – інший жанр, там має бути яскраво, ти маєш бути картиною, на яку стоять і дивляться, щоб із заднього ряду, за 50 метрів тебе бачили і відчували, яка ти красива, але зблизька це, звичайно, буде вирви око. Тому воно було і залишилося», – говорить музикант гурту «Баламути», засновник Майстерні автентичного костюму «Шляхетний одяг» Руслан Павлюк (Прорва). – «Пісню “Ой на горі два дубки” не лише ненормально співають, а ще й обігрують. При чому так, як Станіславський казав «Не верю!». Занадто багато рафінованості. Оці всі ручки, ужимки, червоні губи, оці простакуваті обігрування в кліпах, воно віє примітивізмом. Ми виросли від цього насправді. Колись, можливо, у 70-80-ті це було цікаво, з гумором ще сприймалося. Я ж сам на Вірського виростав. Але потім це стало рафінованим мистецтвом, нецікавим, некорисним (як рафіновані продукти не радять вживати у великих кількостях). А насправді пісня-то хороша, просто що її заялозили».   Тому головні вимоги у сценічній подачі народної пісні – гучно, помпезно, яскраво, доступно. Хтось скаже, що це охудожнення «дикої» фольклорної стихії, я ж схиляюся до трактування кічової форми як спрощення виразових можливостей автентики. У 40-х роках минулого століття цей метод був дуже зручним та ефективним, адже дозволяв зрівняти, пригладити, причесати колорит, самобутність різних народів, що входили у велику радянську родину. Так виникла штучна культура «совоукр», а її музичним обличчям став Національний заслужений академічний народний хор України імені Григорія Верьовки, створений 1943 року в Харкові.   В епоху розквіту ідеологічного кічу фольклор став формою соціалізації радянських людей, а народний хор – інструментом пропаганди ідеології.   Музикознавець, музичний критик Олеся Найдюк визначає хор ім. Верьовки як суто радянський феномен – «гламурна версія фольклору, імітування, копіювання, стилізація, – втім дуже грамотна й фахова». У статті «Український кіч імені Верьовки» авторка описує розквіт ідеологічного кічу, під час якого фольклор став формою соціалізації радянських людей, а народний хор – інструментом пропаганди ідеології. Та крім цього хор ім. Верьовки, а слідом за ним й інші подібні колективи (Академічний ансамбль пісні і танцю «Козаки Поділля», Волинський, Черкаський, Чернігівський народні хори та ще багато інших) пропагували естетику поверхневу й сміховинну, найчастіше апелюючи до образів козака в шароварах та його подруги, які постійно з’ясовують стосунки під жартівливі пісні з діалогічною формою типу «А мій милий вареничків хоче». Народні пісні зі складним, глибоким змістом замінювалися більш легшими про куму, кума, сусідку, дівчиноньку й парубонька.     Україна вийшла з Радянського Союзу в 1991-му, а народні хори й ансамблі досі працюють по інерції совкової доби – майже той самий репертуар, ті ж аранжування, та ж подача. До прикладу наведу репертуар Народного аматорського ансамблю української пісні «Любисток» (смт. Нова Ушиця) станом на 1990-2000 рр.. Поряд з авторськими творами колектив виконував народні пісні в обробках, зокрема такі хіти як «Ой чий то кінь стоїть» (обр. А. Авдієвського), «Дівка в сінях стояла» (К. Котенка), «Ой у неділеньку рано» (О. Яковчука), «Сусідка» (Я. Яциневича), «Як була я маленька» (Г. Верьовки), «Вийди, Грицю» (Є. Кухарця). І все це, звісно, під супровід баянів.   Анатолій Гнатюк, Михайло Поплавський, гурт «Лісапетний батальйон», Театр пісні і танцю «Джерела», Оксана Пекун – типова шароварна естрада, яка активно пропагується з телеекрану і яку наслідують безліч аматорських гуртів.       Як ви думаєте, для чого це все, з яким меседжем виходять на сцену такі колективи? Виявляється, вони творять «з метою збереження і популяризації традиційної народної пісенної творчості, унікальних взірців гуртового співу, широкого показу художніх багатств народної хорової поліфонії і виконавських стилів» (із прес-релізу VІІI Всеукраїнського фестивалю-конкурсу колективів народного хорового співу імені Порфирія Демуцького). У кожній фразі цього кредо ставимо прочерк, бо ані традиційного гуртового співу, ані унікальних пісень, ані народного багатоголосся у цих колективів не спостерігається. Відтак, розпізнати автентику в народних хорах – все одно, що виявити мелодію у славнозвісному хіті Півника Петі «Ти ж моя курочка». Єдине, у чому вони не лукавлять, то це в ідеї тріумфально поширювати світом українську народну пісню та українське музичне мистецтво. У ній зчитується типовий радянський пафос, возвеличення, гіперболізм, які отримали відповідне музичне втілення. Так народна пісня стала звучати наближено до гімнів, маршів і масових пісень радянської доби, і це все як подавалося, так і продовжує подаватися: як фолк-пропаганда, на ура-патріотичній ноті. Найприкріше те, що в українців склалось стійке враження, що український фольклор – це народні хори. Співати традиційно стало не комільфо, надто екзотично, тому усі хотіли наслідувати Ніну Матвієнко з її художньо-естетичним переосмисленням народного співу. І це був лише початок…   Чим гірше, тим краще (Мао Цзедун)   Буремні 90-ті – розквіт жлобства, рогулізму і «Ш.», яка шукала нових форм і знайшла їх у вітчизняній естраді. «Сало-вареники-верба-кропива-калина-черешня-мама-борщ» – стандартний набір шароварної пісні a la Поплавський. «Концерти Поплавського – ніщо інше як рогулізм», – зазначає музичний продюсер Володимир Бебешко, автор знаменитої «Кропиви». У збірці есеїв «Жлобологія» (К.: Наш формат, 2015) детально розбираються поняття рогуль, жлоб – «зразкова біологічна істота, звичайна людина – мінус духовні запити і цілі» (театральний критик, журналіст Сергій Васильєв); «жлобство у масовій культурі – мистецькі твори, які на примітивному рівні заторкують найприземленіші почуття малоосвічених людей» (письменник, перекладач Юрій Винничук). Відштовхуючись від цих визначень, очевидна паралель із музичною «Ш.», яка також працює за моделлю спрощення.   Через саме аранжування і підхід до нього народні хори ретранслюють типовий «совоукр», і це – в епоху декомунізації.   Про «шароварну» естраду – музичний продюсер Юрко Зелений: «У будь-якій культурі є різні культурні шари. Тобто завжди була умовно низька і висока культура, рівень кабаре і опери, театру. Так було в усі часи. Високі пісні прославляли Бога, а низькі мали побутову тематику. Але ніколи рівень кабаре не видавався за рівень класики, низьке завжди було на задвірках. І ніхто з кабаре не прирівнювався до вершини культури. А в нас все сталося з ніг на голову. Справжнє мистецтво було зачавлене, відправлене на задвірки, в підвали, а рівень низького кабаре був виведений у ранг високого мистецтва. Звідси ми маємо і блатняки, і Сердючок. Це все нав’язувалось впродовж 25-ти років. Естрадна “шароварщина”, як і радянська, продовжує створювати образ того, що українська культура меншовартісна, низькопробна». Анатолій Гнатюк, Михайло Поплавський, гурт «Лісапетний батальйон», Театр пісні і танцю «Джерела», Оксана Пекун – типова шароварна естрада, яка активно пропагується з телеекрану і яку наслідують безліч аматорських гуртів. Тому не дивно, що на будь-якому національному святкуванні не можливо позбутися відчуття, ніби живеш на окупованій шароварами території. Більше того, бутафорність зі сцени перейшла у ресторанний бізнес. І як довго споживач буде варитися у цьому замкнутому колі – питання?     Ефект метелика   У фольклорних колах поширена думка, що колективи «сільського розливу», які лабають низькопробні польочки і «7:40» під Ямаху – це шароварна самодіяльність, а народно-академічні хори на кшталт ім. Верьовки – високе мистецтво, адже його формують професіонали з вищою музичною освітою (!). Аматорство чи професіоналізм? Думаю, справа не в якості, а в естетиці. Народні хори, хоч вже і не співають про Сталіна, продовжують нести радянську ідіоматику в музиці. Коли ти їх слухаєш, наче потрапляєш у капсулу часу і здається, що на дворі 70-ті. А справжнє мистецтво – це коли ніщо не здається нічим. Низькопробні аранжування народних пісень розраховані на невибагливе вухо і не несуть аж такої кривди. Тут треба пам’ятати – є поганий мейнстрім, а є хороший. Зроблене якісно з музичної точки зору – ще не означає, що це музично оправдано. Коли я чую чисте, професійне, злагоджене, помпезне виконання народної пісні «Ой, на горі два дубки» того чи іншого заслуженого національного хору, то це мене аж ніяк не підкуповує. Я розумію, що це ті ж самі «дубки», що і в репертуарі аматорських «весільних гуртів», але через саме аранжування і підхід до нього народні хори ретранслюють типовий «совоукр», і це – в епоху декомунізації. Прислухаючись до соціологів, хибно критикувати явище, яке є інтегральною частиною культурної системи. Народно-академічні хори стали перехідним етапом між композиторським фольклоризмом та ф’южном, який зараз особливо актуальний. Можливо, якби не хор ім. Верьовки, ми б не мали зараз таких проектів як  «ДахаБраха», Катя Chilly, ONUKA, Joryi Kłoc, The Doox... Тому «Ш.» бити не варто, як і робити їй чорного піару. Як говорить Євген Єфремов – відомий етномузиколог, керівник ансамблю «Древо» (Київ), людина, яка пізнала етно-дзен: «Не потрібно ні з чим боротися. Все, що у нас є сьогодні – має право на існування. А болячки мають тенденцію самі по собі відходити. Покоління любителів “шароварщини” відходить, натомість приходять ті, яким подобається автентичне. У мене немає ілюзій, що фольклор стане провідною дорогою у розвитку музичної культури, врешті так і не повинно бути. Але я вважаю, що це живильний струмочок і завдання фольклористів – щоб він не пересох».   Автор:  Катря Гончарук Музичний критик, радіоведуча cultprostir.ua
    Серп 31, 2017 0
  • Автор Ян Роман
    MH-17: Фейки Кремля та паралелі зі справою Локербі
    9 березня у Нідерландах розпочинається судовий процес щодо збитого у липні 2014 році у небі над окупованим російськими військами Донбасом цивільного літака авіарейсу MH-17 “Малайзійських авіаліній”. Трагедію, яка відібрала життя 298 людей, вже порівнюють з історичною справою Локербі, коли у грудні 1988 року агенти лівійської спецслужби підірвали цивільний літак з пасажирами у небі над цим шотландським містом. Паралелі між цими двома справами полягають, перш за все, у поведінці як тоді лівійського (М.Каддафі), так і тепер російського (В.Путін) диктаторів не тільки у перші дні після трагедій, а й впродовж декількох наступних років. Коли зараз весь світ дивується як можна було Кремлю настільки цинічно і відверто брехати про дійсні причини катастрофи MH-17, які за 5,5 років міжнародними експертами розкладені по поличкам без шансів на сприйняття російських “версій”, слід нагадати, що і по справі Локербі лівійський режим відкидав будь-яку свою причетність до того теракту. Перші офіційні звинувачення тоді Державний департамент юстиції Шотландії висунув лише у листопаді 1991 року – тобто майже через 3 роки після події. Як у 1991 році, так і у нинішній справі MH-17 звинувачення ґрунтуються на конкретних фактах і свідченнях проти виконавців терактів. У справі Локербі проти двох агентів лівійської спецслужби, у справі MH-17 – проти трьох громадян Росії та одного колаборанта з України. На даному етапі паралелі між цими двома справами очевидні. Дійсно цікаво чи будуть вони зберігатися і надалі, а якщо так, то нагадаємо як це відбувалось на прикладі справи Локербі: Висунення звинувачень у 1991 році і очікувана відмова лівійського режиму визначити свою провину за знищення цивільного літака. Введення Радою безпеки ООН у 1992 році перших санкцій проти Лівії за причетність до знищення цивільного Боїнгу та відмову видати правосуддю звинувачуваних. Тут є цікавим той факт, що ці санкції на той час не забороняли експорт лівійської нафти…, то ж тут Росія може сподіватися на збереження каналів збагачення своєї еліти… 1999 рік – через 7 років після введення санкцій лівійський диктатор надав дозвіл на видачу шотландській поліції виконавців теракту. 2002 рік – Лівія визнає причетність своїх офіційних осіб до теракту у небі над Локербі, хоча на той час вони вже як 2 роки відбували тюремне покарання, Каддафі погоджується виплатити родичам загиблих грошову компенсацію. 2004 рік – Вашингтон оголосив про часткове зняття санкцій з Лівії. 20 жовтня 2011 року – старіючий Каддафі, який так і не втримався від спроб поширити свій диктаторський вплив, помер у місті Сирт від поранень, отриманих у бойовому зіткненні з лівійськими повстанцями. Його вбили його ж колишні прихильники… Чи повторюється історія? Чи може людство розраховувати на неминучість покарання за цинічні злочини проти них? Час покаже. Автор: Ян Роман спеціально для UAPORTAL.CZ
    Бер 09, 2020 0
  • Автор Галина Андрейців
    М'яке поглинання. Як Чехія поступово стає російським сателітом
    Країни Центральної Європи зацікавлені в тому, аби Україна втрималась від російської окупації у будь-якій формі. І в інтересах України, аби втрималась Центральна Європа – й не стала залежною від Росії. Фронт на Донбасі стримує фізичну силу, але по неокупованій території йде російська дестабілізаційна боротьба, так само, як і по цілій Центральній Європі. Її мета – послабити інстиції влади й державий механізм як такий. Про те, як Росія непомітно знищує незалежність Чеської республіки, розповідає Ленка Віх – україніст, редактор "Українського журналу", який виходить у Чехії. Розмовляв: Роман Кульчинський – Президент Чехії Мілош Земан має проросійську позицію. Але в Україні його подають як випадкового персонажа у чеській політиці. Це так? – Ні, Мілош Земан зовсім невипадкова персона на чеській політичній арені. Він з'явився (і тут питання чи випадково) під час Оксамитової революції. Став депутатом ще федерального парламенту, очолив одну з найпотужніших політичних партій соціал-демократів, став головою Парламенту, а пізніше – головою уряду. Після невдалої спроби стати президентом відійшов на кілька років із політичного життя, в яке повернувся у 2013-му з партією, в якої не було ні членів, ні потенціалу. Зате були зв’язки із Росією, принаймні фінансові, – але я би ризикнула сказати, що не тільки. Земан надзвичайно сильний маніпулятор, який дуже добре орієнтується у чеській політичній реальності. А його проросійськість не випливає із незнання або нерозуміння ситуації. Повірте, чеські спеціальні служби працюють, так само як працюють інші гілки дежравного апарату. І йому все прекрасно відомо. Ми не знаємо, яка у нього мотивація, ми взагалі ще багато чого про нього не знаємо, але знаємо, бо за цим спостерігаємо не один рік, що він робить усе можливе, аби послабити чеські державні інституції й саму державу. – Наскільки взагалі сильний російський вплив у Чехії? – Дуже сильний. Бо окрім інформаційної атаки, якій піддався чеський інформаційний простір, як і більшість інформпросторів у Європі, й окрім сильного тиску бізнесу, передусім з енергетичної сфери, що повязаний із Росією, тут ще багато інших «земанів». Вони так само або присутні у чеській політиці десятки років, або через свої амбіції не бачать серйозних загроз для країни. Акція протесту біля Граду, офісу президента Чехії Мілоша Земана – Земан завжди був проросійським, із часів Оксамитової революції? – Не уявляю, як би мала виглядати «проросійськість» у дев'яностих чи нулевих роках. Звичайно, в його діяльності можна спостерігати певні незрозумілі кроки на користь Росії, але вони ніяк не відрізняються від інших, скажемо так, «прагматичних» кроків європейських політиків. Його мотиви нам невідомі. Тому ми й не знаємо, чи він до такої ролі готувався довго, чи, може, як вважає мій колега, в певний момент хтось зумів скористатися його патологічним нарцисизмом, жагою не до грошей, а до влади. В кожному разі, він не один, хто здивував своєю позицією. З’явилися навіть колишні дисиденти, авторитети, які нібито боролися упродовж десятиліть із комуністичною системою, а тут стали на захист «оточеної» й «атакованої зі всіх боків», «миролюбної» Росії з її «історичною правдою» і «історичними правом» на Крим. Мабуть, просто настав час, коли всі були змушені себе ідентифікувати. – Хто з дисидентів виступав з такою позицією? – Ці імена в Україні нікому невідомі, оскільки, на жаль, контактів між українськими й чеськими дисидентськкими рухами фактично не існувало. Але, для прикладу, це був вже покійний Ян Петранек, довголітній журналіст і коментатор Чеського радіо, який від 1968 року й аж до 1989-го не міг працювати за своїм фахом. А до того він був кореспондентом і в Індії, й у Радянському Союзі. Людина з високим авторитетом у суспільстві, хоча його й пов’язували з різними спецслужбами. Але саме він під кінець свого життя, будучи вже дуже хворою людиною, тиражував різного роду російські фейки й підтримував Нічних вовків (російські байкери – ред.), вказуючи на їхню любов до свободи. Наступним цікавим прикладом міг би бути так само журналіст і колишній політик Петр Угл, який під час Майдану й на початку анексії Криму розповсюджував інформацію про так звані Корсунські масові вбивства. Ви, мабуть, не знаєте, як і більшість моїх знайомих українців, про що мова – і правильно, бо такого убивства не було. Але в чеському інфопросторі цей міф певний час жив. Цікаво, що саме Петр Угл під час Оксамитової революції був розповсюдив інформацію про вбитого студента, яка пішла по цілому світові. Пізніше виявилося, що цього «вбитого» студента імітував співробітник таємної поліції. Тобто, ця людина не вперше поширювала фейк, який мав викликати емоційний струс. І питання лише в тому, чи він ці фейки поширював свідомо, чи ні. Але, якщо ви самі в певний час зрозумієте, що вашою довірливістю хтось раз вже скористався, то, мабуть, обережніше почнете ставитися до ще не підтверджених інформацій, чи не так? – Тобто, люстрація й відкриття архівів радянських спецслужб не спрацювало? – Мета люстраційного закону полягала в тому, аби на час, доки не відбудеться заміна генерацій, не допустити до важливих і високих державних посад колишніх працівників і співробітників комуністичної Служби безпеки чи представників комуністичної номенклатури. Без негативного так званого люстраційного посвідчення людина такої посади отримати не могла, хоча були випадки, десь біля сотні, коли перевірка не спрацювала. Так само виявилося, що орган, який цю перевірку реалізує, не мав доступу до архівів військової розвідки, тож ці люди могли й далі займати високі посади. Іншою проблемою є те, що виставлені за двері номеклатурники й співробітники держбезпеки через 20 років повернулися у вигляді олігархів, які скупили медіа та створили приватні партії. Економічної діяльності їм же ніхто не забороняв – а в них з часів минулого режиму залишилися неоціненні зв’язки як удома, так і за кордоном. – Можете детальніше розповісти, як Росія крок за кроком нарощувала вплив у Чехії? І чому їй це вдалося? В моєму уявленні Чехія – це країна, яка символізує спротив радянському режимові. Адже у вас були й Празька весна, й Оксамитова революція. – Росія після 1989 року нікуди не зникла. Із колишньої Чехословаччини відійшли лише радянські війська. Все інше залишилося. Ми її просто не бачили. Росія та її чеські колаборанти були тут присутні у 2008 році, коли вирішувалася доля американського радару – і їм вдалося переконати суспільство, що Чехії радар непотрібний, і що він для неї навіть небезпечний. Під час президентських виборів у 2013 році роль Росії вже не можна було не помітити, так само як і відверту проросійськійсть і російські гроші в оточенні нинішнього президента. До речі, Вратіслав Мінарж, голова секретаріату президента та його права рука, досі не отримав від Національного бюро безпеки дозвіл на доступ до державної таємниці. Тобто, він не має права працювати з секретними матеріалами й інформаціями, бо спецслужби йому не довіряють. Крім того, чеська контррозвідка вже роками в кожному своєму відкритому звіті інформує про високу активність російських спецслужб на території Чехії. Наведу цікавий приклад. За даними Містерства закордонних справ Чеської Республіки, у російському посольстві працює 140 працівників, з них – 53 дипломати. Для порівняння, в американському посольстві працює 70 працівників, і з них – 44 дипломати. Тобто, росіян набагато більше. Але, що цікаво, у 53 російських дипломатів є 71 дипломатична машина, які, як відомо, чеська поліція не має право контролювати. Постає запитання, хто користується тими машинами і в яких цілях. Уявлення українців про Чехію та її спротив проти радянському режиму – це все до певної міри ілюзія. Це добре, що ви знаєте ці кращі сторінки чеської історії й на них рівняєтеся. Але реальність трохи інша. Празька весна – це гарно, це час відлиги, коли суспільство змогло після сумних 50-их подихати свіжим повітрям, хоча й ненадовго. До слова, я погоджуюся з думкою, що чехи, на жаль, донині не змогли інтерпретувати події 68-го року по-іншому, ніж з точки зору тодішніх реформаторських комуністів. 68-й – рік це так само рік приниження, розуміння того, що у чехословацької комуністичної еліти не було жодного плану. Що гірше, в неї не було розуміння того, якими методами діють її совєтські «брати». Тож еліта виявилася цілком безсилою й непідготовленою до конфронтації з Москвою, і врешті капітулювала та частково колаборувала. До речі, для українців могло би бути цікавим, що єдиним чехословацьким політиком, який відмовився підписати так званий Московський протокол – тобто, фактично, капітуляцію – був Франтішек Крігель, який на початку минулого століття народився в родині галицьких євреїв у Станіславі, нинішньому Івано-Франківську. І єдине, чим чехословацька делегація не зганьбилася остаточно, – це відмова поїхати з Москви без Крігеля. 68-ий – це також усвідомлення того, що тодішня чеська еліта – це не лише комуністи-реформатори, але також сталіністи й колаборанти, які були готові негайно надіслати в Москву лист-запрошення, легітимізуючи прихід окупаційних військ. Усе це були чехи чи чехословаки. Це – невесела картина, якої ми не бажаємо бачити, зосереджуючись лише на тих речах, які нам подобаються і за які не соромно. Так, як нікуди не поділися колаборанти у 68-ому році – так вони нікуди не поділися й нині. А про деяких «героїв» Оксамитової революції я вже розказала вище. Так, є імена, якими можна і треба пишатися. Є Вацлав Гавел, але він був скоріше винятком із правила. За нормальних обставин людина з його характером не могла б ніколи потрапити у високу політику і стати президентом. Довгі роки окупації не можна подолати одною революцією. Й навіть двома. Цим натякаю на те, що «третій» майдан-революція, якою весь час лякають чи обіцяють певні українські політики, не замінить еволюції. – Чим пояснюється висока активність російської дипломатії та спецслужб саме в Чехії? – А я не думаю, що Чехія – якийсь великий виняток. Я, звісно, не фахівець у цьому питанні, але, скажімо, австрійський аналітик, колишній керівник стратегічного відділення Міністерства оборони Австрії Густав Грессел в одному з інтерв'ю для чеських ЗМІ заявив, що Австрія є епіцентром російського шпіонажу в Європі, оскільки в Австрії були дуже вигідні банківські умови й досі є недосконалі правила щодо банківської таємниці. І саме в австрійських банках є дуже багато рахунків незрозумілих організацій, пов'язаних із Росією. – Як діяла Росія з моменту розвалу СРСР? Є загальна думка, що Росія впливає через бізнес. Чи можете назвати конкретні механізми цього впливу, які використовувалися в Чехії? – Зі звітів чеської контррозвідки випливає, що Росія впливає на Чехію різними інструментами, і лише відстежуючи увесь цей інструментарій, можна приблизно зрозуміти шпигунські цілі Москви. Це й інформаційний вплив – вкидання в чеський інфопростір тем, пов’язаних із закордонною політикою, метою яких є вплив на внутрішню політику держави. Це й монополія на історію – до речі, контррозвідка вперше минулого року визнала, що сучасне подання історії, як її вчать у школах, дуже близьке до совєтської інтерпретації. Це, звичайно, контакт із громадськими організаціями, політиками й урядовцями. Вони часто не усвідомлюють, що якщо російські «дипломати» отримують із різних джерел велику кількість інтерної інформації, тобто, інформації невідкритого характеру, хоч і не з грифом секретно – то їм уже не потрібно красти секретну інформацію. Але одною з найбільших проблем є контроль росіян над чеськими приватними підприємствами, які опинилися в корупційних скандалах. Російський інвестор, часто колишній співпрацівник спецслужб, захований за чеськими підставними особами чи офшорами, перехоплює підприємство, яке намагається отримати державні замовлення, наприклад, від Міністерства оборони чи внутрішніх справ. На таких підприємствах можуть на менеджерських посадах працювати особи з не найкращою репуацією, які раніше фігурували в корупційних скандалах. Таким чином Росія отримує доступ до великої кількості копромату, який має потенціал послабити чехів, пов’язаних із корупційними справами. А ними часто є політики, урядовці і т.п. Ленка Віх, фото: heroes.sk, автор фото: Ондржей Тилчер – Ви говорите про чеську контрозвідку. Як їй вдається викривати Росію при проросійському президенті? Президент Чехії є одним із адресатів контррозвідки, тобто, одержувачів інформації. Він навіть може давати їй завдання, але лише за згоди уряду. Бо саме уряд є тим інститутом, якому контррозвідка підзвітна. Земан, після публікації останнього звіту Служби безпеки та інформації (BIS), в якому Росію й Китай названо найбільшими безпековими проблемами для країни, розпочав проти контррозвідки відкриту війну навіть у ЗМІ. Він назвав працівників спецслужб невдахами, а їхні звіти – «дурними розмовами без доказів», і вже вдруге не надав голові BIS звання генерала. На це працівники цієї спецслужби відповіли тим, що не сприймають критики Президента. Вони нагадали, що від початку минулого року всі законні адресати, включно з Президентом, були інформовані про те, що чеській контррозвідці вдалось розбити мережу шпигунів одної з російських служб, завдавши їй непоправної шкоди. За словами шефа BIS, ішлося про видворення трьох російських «дипломатів» у справі Скрипалів. – Наскільки сильні проросійські позиції в уряді та парламенті? – На це запитання важко відповісти. В уряді є такі особи, як міністриня промисловості та торгівлі Матра Новакова, яка нещодавно дала інтерв’ю російському телеканалу «Спутнік» – і, мабуть, не очікувала, що це викличе здивування. Провину за це взяла на себе її прес-секретар, але хіба можливо, аби політик на такій посаді міг не розуміти, що таке «Спутнік»? З іншого боку, є міністр закордонних справ Томаш Петржічек, який своєю, скажемо так, проукраїнською, але насправді проєвропейською, пратлантичною і прочеською позицією дуже розгнівав як президента Земана, так і чеських комуністів. Іще тиждень тому здавалося, що Петржічек не мусить втриматись ані у кріслі міністра, ані на посаді заступника голови соціал-демократів. До речі, його відважна позиція, яку він проявив саме довкола українського питання, принесла йому схвалення від журналістів і звичайних людей. Що стосується парламенту – там те саме. Є партії – як, наприклад, комуністична – у яких реалізується не чеська, а російська політика. Причому, вони не лише зачаровані політикою Москви, вони самі вкидають у чеський простір московські наративи. Є Партія прямої демократії, якій вигідно паразитувати на московських планах, бо саме ненависть до мігрантів і Заходу як такого їх привела в Парламент. Є в Парламенті нова партія Пірати, де є як проросійські чи потенційно проросійські депутати, так і явно проєвропейські. І так – у кожній партії. Незважаючи на те, йдеться про лівих чи правих. – Якщо Україна понесе поразку у війні з Росією – це якось вплине на ситуацію в Чехії? – У наших найглибших інтересах, аби Україна втрималась, так само як і в найглибших інтересах України, аби втрималась Центральна Європа. Донбас стримує фізичну силу, але по неокупованій території йде теж деструктивна і дестабілізаційна боротьба, так само, як і по цілій Центральній Європі, метою якої є послабити інституції й державний механізм як такий. Ви тільки гляньте, що коїться в Угорщині, Польщі, Чехії чи Словаччині. Послабивши остаточно інститути, ми можемо легко опинитися у позиції України 2013 року. А в таких країнах, де не працюють інститути, як каже Тімоті Снайдер, можливо все, включно з концтаборами. Але ж цю роботу роблять не росіяни. Тут, як ніколи, актуальні слова Симона Петлюри: «Нам не так страшні московські воші, нам страшні українські (чеські, польські.. – авт.) гниди». Тому це треба розуміти, але ми так само маємо мати на увазі те, що надмірна паніка теж не у наших інтересах. Бо, панікуючи над «салямовим» методом (коли території чи вплив набуваються невеликими частинами, як нарізання салямі – ред.) поступового ковтання Росією наступних територій, ми підтримуємо один з її наративів. Він полягає в тому, що не спрацює п’ята стаття Вашингтонського договору, тобто, країни НАТО не стануть воювати за малі країни – Словачинну, Чехію, та навіть за Польщу. А якщо ми перестанемо вірити у нашу єдність, то цієї єдності не буде. Тому наші політики та високі урядовці часто занадто обережно вибирають слова. Але моя порада така: не слухати те, що хто говорить, а дивитися на те, що він робить. На жаль, наші медіа не дуже готові до екстраординарного часу і подій. Полюбляють або розганяти паніку, або інтелектуально не в силі підхопити сигнали й правильно їх аналізувати. З дуже великим сумом дивлюся на часто неадекватне подавання інформації про Україну в центральноєвропейських ЗМІ. Але з таким самим сумом стежу за саркастичними висловлюваннями декотрих українських коментаторів про позицію Європи, про її вічну «стурбованість» в часи, коли українці помирають на фронті за Європу. Повірте, справа не настільки проста. Тому що без цього «слабкого» Заходу – до речі, це, знову ж таки. наратив Москви, що Захід слабкий і за Україну не постоїть – Україні було би набагато важче. Джерело: TEXTY.ORG.UA Головне фото: Aktuálně
    Бер 19, 2019 0
  • Автор Ірина Хмельницька
    Що таке євробляхи і чому в Україні на них шалений попит
    Державна фіскальна служба за 2,5 роки виписала штрафів на суму понад 205,6 мільйона гривень водіям авто на іноземних номерах. Причиною є порушення митного законодавства, бо водії перевищили дозволені терміни транзиту та тимчасового ввезення таких автівок. За неофіційною інформацією, кількість автомобілів на «єврономерах» в Україні перевищує півтора мільйона. Влада заявляє, що не має можливості контролювати такі авто, бо вони використовуються в Україні, а зареєстровані в іншій країні, схема їхнього придбання є ухиленням від сплати податків, та й критичне зростання кількості таких автомобілів призводить до знецінювання українських автомобільних номерів.  Утримання авто в Європі: може, краще велосипед?  У Бельгії кажуть: «Мати авто – це як утримувати хворого члена сім’ї». Чимало витрат припадає на страхування, податок за «перший виїзд на дорогу» для нових авто і щорічний податок, не враховуючи техобслуговування та техогляду.  У деяких країнах податок доведеться сплачувати і в разі, якщо володієте більш ніж одним автомобілем.  Однією з найбільших витрат для власників авто в Європі є страхування. Так, у Чехії обов’язкове страхування цивільної відповідальності, яке одночасно є так званою «зеленою карткою», може коливатись (у перерахунку) від 500 до 800 доларів на рік. Однак в разі автоаварії «зелена картка» значною мірою покриває завдані автомобілю збитки.     За безцінь в Україну – який сенс? Користуватись старим автомобілем в Європі дорожче, ніж придбати новий. З кожним роком екологічний податок для такої машини буде все більшим, як і страхування, без якого неможливо використовувати авто. В Німеччині одні з найвищих екологічних податків. Близько 1,5-2 тисячі євро на рік може обійтися користування старою автівкою. В Чехії машину, старшу за 8 років, можна ввезти тільки з інших країн ЄС.   Що з розмитненням в Європі? В країнах ЄС діють особливі правила щодо користування автівками на реєстрації не своєї країни. Вільно пересуватисякраїнами ЄС можна протягом 6 місяців без реєстрації та сплати податків. В інакшому випадку – доведеться просто зареєструватися і сплатити податки, які встановлені в цій країні: в середньому в межах 400-600 євро. У Литві, наприклад, немає податку при перереєстрації автівки і умови користування автомобілем з європейською реєстрацією в країні досить лояльні. Якщо ви є громадянином країни ЄС і хочете купити машину в іншій країні Євросоюзу, то сплатите (чи повернете собі) різницю у ПДВ в цих країнах. Митне оформлення для автомобілів з інших країн (поза межами ЄС) разом із ПДВ обійдеться в середньому у 30-40% від вартості транспортного засобу, але слід враховувати, що національні законодавства все ж відрізняються. До того ж в європейських країнах сплачують дорожні податки, податок при реєстрації та екологічні податки. В будь-якому разі в європейських країнах законодавство побудоване таким чином, що економічно не вигідно ввозити автомобіль з країн, які не входять до ЄС, тим більше, якщо він старий. Таким чином європейський виробник захищений від американського чи японського автопрому. Однак у 2016 році було імпортовано близько 3 мільйонів автівок: переважно з Туреччини, Японії та Південної Кореї. Лазівки в європейських законах теж є, то як їх вирішують? Раніше латвійці часто їздили на авто з литовськими чи естонськими номерами. Пов’язано це з тим, що в Литві й Естонії техогляд проходять раз на два роки, а в Латвії раз на рік, отже, слід щороку платити дорожній податок. Тож в Латвії дозволили їздити на авто, зареєстрованому в іншій державі, коли за кермом перебуватиме житель Латвії, за сплати мита: за добу – 10 євро, місяць – 250 євро, рік – 1000 євро. Штраф за порушення – до 400 євро. Річна сума мита зрештою робить невигідним постійне використання авто з номерами іншої країни,- повідомляє  Радіо Свобода   Погані дороги, девальвація, високі податки. Що ж підштовхнуло українців завозити автомобілі на єврономерах. Проблема “євроблях” (автівок на єврономерах) виникла ще кілька років тому. Зараз українськими дорогами, за даними ДФС, їздить понад 383,3 тис. авто з іноземною реєстрацією. Неофіційна статистика свідчить про понад мільйон машин на єврореєстрації. Стати володарями “євроблях” не гребують і представники влади - у деклараціях чиновників за 2016 років нарахували 295 автомобілів на європейських номерах. Можливість задешево завозити такі авто розділила суспільство на два табори. В Раді зареєстровано 23 законопроекти, що покликані врегулювати це питання. Зараз власників таких автівок штрафують, машини крадуть, за розслідування їх походження взялися й закордоном. Тривають суперечки між владою та активістами щодо їх легалізації, у вересні останні навіть перекривали вулиці Києва, під Радою влаштовували “бляхомайдан”. Та все має свої причини. Що ж призвело до такого масового поширення автомобілів на євробляхах. Законодавчі колізії Митний кодекс України (частина 4 статті 380) забороняє ввезення таких авто для власного користування, але активісти люблять посилатися на Стамбульську конвенцію, яку Україна ратифікувала ще в 1997 році. Стамбульська конвенція - це міжнародний договір,тому він має вищу юридичну силу, аніж українське право. В статті 7 додатку С до конвенції йдеться про те, що для здійснення комерційної діяльності транспортні засоби можуть бути зареєстровані на особу, що фактично не перебуває в країні. Ввозити та використовувати автівки в такому випадку можуть особи, які проживають в Україні. Але якщо авто потрібне для приватного використання, його обов'язково реєструвати та розмитнювати за всіма правилами. Тобто, громадянин України, який працює комерційним агентом іноземної фірми, керуючись ст. 7 додатку до Конвенції, має право користуватися пільгами, передбаченими конвенцією, а саме ставити авто в митний режим. Митний режим, як вже зазначалось, передбачає ввезення строком виїзду до 1 року. В коментарі Еспресо Директор Всеукраїнської асоціації автомобільних імпортерів і дилерів (ВААІД) Олег Назаренко заявив, що схема завезення авто в такому режимі далеко не нова, тож вона не спричинена якимись законодавчими змінами.   Бум на євробляхи був ще в 90-ті роки, але тоді вдалося вирішити цю проблему за тиждень.   “Понад мільйон автівок в 90-ті лише за тиждень вдалося повернути назад. Було наказано спецпідрозділу “Кобра” зупиняти такі машини на кожному кроці. Водії швидко зрозуміли, що платити по 100 доларів на кожній такій зупинці - зовсім невигідна справа, тому намагалися спекатися таких авто”, - пояснює Назаренко. Девальвація гривні, дорогі кредити та банкопад Після девальвації гривні та зниження реальних доходів автомобіль для переважної більшості громадян став майже казковою розкішшю. Нове авто середнього класу коштує як невелика квартира в районному центрі. А на вживані авто в хорошому стані потрібно працювати роками. Якщо в 2013 році навіть німецьку чи японську малолітражку можна було взяти за 100-150 тис грн з салону, то в 2017 році ця сума перетворилася в мізер. Кредити для придбання автомобіля відносно дорогі - зараз за можливість користуватися 400 тис. грн для придбання авто впродовж 24 місяців доведеться виплачувати 20-30%. Джерело: finance.ua Банківська система після так званого банкопаду досі не відновила довіру населення, тож люди вирішували, що краще витратити гроші на дешеве (нехай навіть не зовсім законне) авто, аніж довірити їх банку. Протекціонізм українського виробника Підтримуючи національного виробника, в Україні роками намагалися зробити придбання імпортного авто невигідним. Наприклад, до 2008 року ввізне мито на імпортні автівки становило 25%. Потім зі вступом України до ВОТ в 2008 році мито знизили до 10%, але вже в 2009 ввели додаткове спецмито в розмірі 13%. Укравтопром вимагав підвищити ставку до 47%. Зрештою, після розслідування Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі спецмито встановили на рівні 6-13% (також введено утилізаційний збір). Повністю скасувати спецмито на імпортні авто вдалося лише в 2015 році.  Все це не допомогло українському виробникові залучити інвестиції та витримати конкуренцію. Українці зрозуміли, що Lanos без кондиціонера та подушок безпеки за 10 тис. доларів - надто дороге задоволення, тому шукали дешевші альтернативи, наприклад ввозити авто на європейських номерах. Нещодавно ЗАЗ довелося відмовитися від цієї моделі, посилаючись на неможливість конкурувати з євробляхами.  Податкове навантаження Та відміна спецмита не зробила імпортні авто значно доступнішими. Зараз українці, що хочуть придбати вживане авто закордоном, повинні сплатити акцизний збір (залежить від віку, типу палива, об’єму двигуна ТЗ), ПДВ (20% митної вартості), ввізне мито (в середньому 10%), збір до Пенсійного фонду (3-5% митної вартості) та транспортний податок (лише, якщо авто з двигуном понад 3 літрів не старше 5 років). Частина з них - взагалі штучна, вважає Назаренко. Він наводить приклад відрахування до пенсійного фонду при ввезенні автомобілів з-за кордону, яке свого часу запроваджувалося як тимчасовий захід на один рік до виплати заборгованостей перед пенсіонерами. Але тепер дія цього правила автоматично подовжується разом із ухваленням чергового закону про державний бюджет. Читайте також: З 1 січня знизиться ввізне мито на машини з ЄС. Наскільки подешевшають автівки Також тривалий час існувала проблема з подвійною сплатою ПДВ, зараз її частково вирішує система відшкодування. Податок на додану вартість платився на імпортні деталі раз на кордоні й все уже включалося у вартість деталей. Натомість автосервіси, вираховуючи людям вартість роботи, вартість деталей вдруге включали у квитанцію ПДВ. Тобто, споживач податок на додану вартість платив двічі. Висока вартість розмитнення через Євро-5 З 1 січня 2016 року в Україні запровадили стандарт екологічної безпеки Євро-5, який передбачає, що мінімальний вік ввезених в Україну автомобілів може бути не більше 7 років (2010 року випуску). Автомобілі, що відповідають Євро-5, коштують в ЄС 7-8 тис. євро. Автівку на “євробляхах” можна придбати навіть за 1,5-2 тис. євро.   Пільгове оформлення для автомобілів екологічного класу Євро-5, вироблених не пізніше 2010 року, обійдеться в плюс 40% від його вартості.   А на загальних умовах за митне оформлення часто потрібно заплатити більше, ніж за саме авто. Мережею навіть блукає іронічна історія про те, як «Запорожця» 1991 р.в. для експерименту спочатку продали в Польшу і поставили на польську реєстрацію, заплативши близько 700 євро (вартість авто, розмитнення, техогляд, постановка на облік тощо). А щоб пригнати “горбатого” назад в Україну і поставити на українську реєстрацію, довелося викласти близько 3500 євро. Близькість ринків Найпопулярніші серед українців автівки на литовських чи польських номерах. Й справа тут не лише в географічній близькості. Просто саме туди автівки віком “за 10 років” стікаються з усієї Європи. Якщо загалом у зоні Євросоюзу середній вік авто 10,7 року, то в цих країнах – 16-17 років. Середній вік автівок в ЄС А все тому, що користуватись старим автомобілем в Європі дорожче, ніж придбати новий. З кожним роком екологічний податок, страхування та обслуговування для такої машини буде все більшим, тож власники радо їх продають. Ці авто потрапляють спочатку до Литви, Польщі, Румунії, Молдови, а потім - в Україну. Щоб вести бізнес в цих країнах, навіть не потрібно знати іноземні мови (в Литві багато російськомовного населення, з поляками порозумітися не тяжко навіть, якщо говорити українськю). Та й в порівнянні з цінами в ЄС, послуги в Литві та Польщі для українців є “порівняно доступними”. Крім того, поліція не має доступудо баз Держфіскалслужби (ДФС), яка відзначає всі авто, що перетинають кордон. Термін перебування транзитної машини в країні становить 5-10 днів. Якщо більше, то фіскали на кордоні виписують штраф — 8,5 тис. грн. Та як поліцейські можуть зрозуміти, скільки часу авто перебуває в Україні? Тому вже на території країни за транзитною машиною ніхто не ганяється для перевірки документів. Погані дороги, малі ризики та прагнення жити краще З дорогами все зрозуміло: людина думає, навіщо працювати 10 років, щоб купити автівку, якщо її можна потім “вбити” за два-три роки по українських дорогах. Особливо проблема актуальна для водіїв таксі, тому навіть усвідомлюючи, що схема нелегальна, вони віддають перевагу дешевому авто. Тим паче, що ризики за кермування такими машинами - нижчі. Якщо власник автомобіля з українською реєстрацією потрапить в ДТП з вини "іноземця ", то він ризикує не отримати кошти на ремонт від винного. Також популярний аргумент серед тих, хто займається ввезенням авто: “навіть якщо ухвалять якийсь закон для заборони євроблях, автівку можна просто продати на деталі”. Й подекуди навіть залишитися в плюсі. Якщо авто конфіскують, втрати також будуть відносно невеликими. Ну й останній аргумент - прагнення жити краще, аніж можна собі дозволити. Українці часто люблять похизуватися, щоб переплюнути принаймні сусіда. Бо інших причин пояснити, чому “зубожіле” населення приганяє з-за кордону моделі Mercedes, BMW чи навіть Cadillac з двигунами понад 3 куб. м., коли бензин коштує 30 грн за літр, немає. Повідомляє УЛЯНА БУКАТЮК  espreso.tv
    Січ 10, 2018 0

Коментарі

1 коментар