«Ті́ні забу́тих пре́дків» в міжнародному прокаті «Диќі ко́ні вогню́» (англ. Wild Horses of Fire) — український радянський художній фільм режисера Сергія Параджанова, відзнятий 1964 року на кіностудії імені Олександра Довженка. Екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського.

Знімання фільму здійснювалися в справжніх гуцульських хатах та околицях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. Саме тут Михайло Коцюбинський написав свою повість.

Сценарій фільму написали Іван Чендей, відомий тоді як упорядник закарпатських казок, та Сергій Параджанов, режисер Київської кіностудії.

Параджанов жив у Чендеїв майже місяць. Вчив Марію Чендей робити голубці з виноградного листя. Спав у робочому кабінеті Івана Михайловича. Після вечері лягав на диван і до другої ночі розказував письменникові технології написання сценаріїв. Зачіпав теми, на які подружжя боялося говорити. Іронізував:

У часи опали прізвища Івана Чендея у титрах не було.

У грудні 1962 на засіданні художньої ради Київської кіностудії ім. Довженка з нагоди святкування сторіччя від дня народження Михайла Коцюбинського сценарій фільму затвердили.

Робота над фільмом тривала від 30 травня 1963 р. до 15 жовтня 1964 р.

Сергій Параджанов про зйомки:

«Я ображав групу тим, що вивчав храми, ходив на хрестини, на похорони. Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності.»

8,5 млн глядачів побачили «Тіні забутих предків» протягом 1965-го — першого року прокату

1988 року в Києві Сергій Параджанов заявив: «Фільм не з'явився на порожньому місці… Був великий класик Коцюбинський. Вражений красою Карпат, він створив своїх Ромео і Джульєтту, поетичну притчу про кохання. Пам'ятаєте картину Тіціана, на якій зображені дві жінки — „Любов земна і Любов небесна“. У моєму фільмі це — Марічка і Палагна»

На головну роль Івана Палійчука спочатку розглядали іншого актора. Спочатку Параджанов вважав зовнішність Миколайчука невідповідною для ліричного героя. Проби вирішили все ж зробити, а згодом Параджанов писав:

Я не очікував нічого особливого, тому доручив Іллєнку (оператору) провести зйомки і пішов з павільйону. Через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрій: "Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння і сприйняття. Злякавшись, що я пішов, Іван побілів, йому здалося, що він мені не сподобався (так зізнавався актор потім), і в ньому ніби щось прорвалося. Він зачарував нас. Юний, дуже стурбований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувались з нього, що ми були вражені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор.

Акторка Лариса Кадочникова була затверджена швидко. Параджанов із Юрієм Іллєнком приїхав до Міністерства культури СРСР для здачі сценарію стрічки. Там Іллєнко познайомив Параджанова із дружиною Ларисою.. Побачивши її на вулиці, Сергій крикнув: «О, Марічка!» і вирішив віддати роль їй.