Ірина Хмельницька: Презентація коміксу «Наразі непогано»
Досвідчена перекладачка та богемістка Ірина Забіяка буде завтра о 19:30 розповідати про переклад коміксу «Наразі непогано» Яна Новака і Яроміра 99 – одну з найвідоміших історій Холодної війни.
Історію братів Машинів і їхньої родини письменник Ян Новак розповів ... moreПрезентація коміксу «Наразі непогано»
Досвідчена перекладачка та богемістка Ірина Забіяка буде завтра о 19:30 розповідати про переклад коміксу «Наразі непогано» Яна Новака і Яроміра 99 – одну з найвідоміших історій Холодної війни.
Історію братів Машинів і їхньої родини письменник Ян Новак розповів у романі «Наразі непогано», наче напружений, шалений вестерн, і отримав за нього нагороду Magnesia Litera за найкращу книгу року. За його сценарій взявся художник Яромір 99, який створив драматичний і візуально сильний комікс в особливому стилі нуар.
Дивіться наживо на Facebook сторінці Видавництво «Видавництво» та Чеський центр у Києві https://www.facebook.com/events/3047635318789471/less
Галина Андрейців: Враження про книгу Горгона Бобровицька:
" Дід і баба Ілона Маска спочатку жили в Канаді. Вона, Вінніфред Джозефін Флетчер - інструкторка з танців із власною студією. Він, Джошуа Норман Холдеман - спеціаліст з хіропрактики, засновник власної політичноі партії, дуже енергійний і постійно шукав чим зацікавитись.... moreВраження про книгу Горгона Бобровицька:
" Дід і баба Ілона Маска спочатку жили в Канаді. Вона, Вінніфред Джозефін Флетчер - інструкторка з танців із власною студією. Він, Джошуа Норман Холдеман - спеціаліст з хіропрактики, засновник власної політичноі партії, дуже енергійний і постійно шукав чим зацікавитись. Він займався боксом, їздою на необ’їжджених конях для інших фермерів, влаштував одне з перших родео в Канаді. Купив літак, вивчився на пілота, пакували з дружиною туди своіх п’ятеро дітей і літали у мандри, досліджували усю Північну Америку. І книжку написав «Летючі Холдемани: пошкодуйте бідолашного пілота» (вже, вже шукаю почитати)
Якщо звучить неймовірно, чекайте, шо буде далі: вони продають усе і переїжджають жити до Південної Африки. Там продовжують мандри з дітьми, засинаючи в оточенні гієн та леопардів, прокидаючись із левами навколо (відганяючи іх лампою наприклад). Або йдуть на пошуки загубленого міста в пустелі Калахарі(уявляю, на якому етапі Яся почала б страждать, що в неї ноги болять, розлякавши виттям усіх гієн навколо). Оце дитинство! (На трейтьому фото вони якраз у африканській мандрівці серед бушу). До речі, подружжя ніколи не карало дітей, вважаючи, що вони самі інтуітивно прийдуть до належної поведінки.
Удвох з дружиною Холдемани, охоплені жагою мандрів, літають подалі. Наприклад, вони пролетіли усю Африку до Норвегіі та Шотландії. Або в Австралію (48 000 км мандрівка). На одномоторному літаку! Коли він вирубається від перевтоми, Вінні перебирає на себе керування і веде літак майже до приземелення.
Це - навіть крутіше за пригодницькі романи Сабатіні та Стівенсона, які я читала в дитинстві! Два останні тижні я буквально жила з Ілоном Маском, засинаючи під випробовування ракетного двигуна у Техасі і прокидаючись у його нових тунелях під Лос-Анжелесом. З тієі ночі коли зі словами «Зараз ми подивимось, що ти за чоловік» я взяла в руки важку цеглину його біографії авторства Ешлі Венса ексцентричний творець майбутнього і король сарказму увійшов у моє життя енергійною незграбною ходою. За цей час я задовбала ним усіх друзів і чоловіка:
- Уявляєш, щоб заощадити вони не платили страшні гроші за кріокамеру, де випробовують металеву поверхню, натомість орендували фургон для морозива з потрібною температурою! Це геніально!
- тільки послухай, вони хотіли купити виконавчий механізм щоб скерувати рух верхнього ступеня ракети, а контора, яка це робить, виставила ціну в 120 тисяч баксів! Маск взоржав і сказав, що вони подуріли, бо цей механізм не складніший за відкривач гаражних воріт і встановив своїм людям бюджет в п‘ять тисяч на розробку. В результаті вони зробили це за 3900! Не дивно, що «SpaceX» практично сама все виробляє
- смішно, вони умудрились зробити в десятки разів дешевшу авіоніку (електронне забезпечення літальних апаратів). За таку систему просили мільони доларів, а «SpaceX» це зробили за суму, яка в НАСА витрачалась лише на їжу для наради. І коли треба було випробовувати цей комунікаційний прилад в НАСА (система призначалась для МКС щоб тримати зв‘язок з Dragon»), то назвали систему «CUCU». І серйозні дядьки змушені були кілька годин ніяковіти, регулярно промовляючи «куку».
Взагалі в Маска класне почуття гумору, оці всі жарти із сиром, який він запустив у космос у тестувальній капсулі, із кнопкою «Не панікувати» в Теслі (яку він теж запустив до зірок). А посеред океану він вибудував плаваючі платформи-коммопорти, назвавши іх «Звісно я все ще тебе кохаю» та «Просто читай інструкцію» з відсилками до науково-фантастичних книг Бенкса. При цьому його дитинство було дуже далеким від щасливого: мама з татом розвелись і батько часто жорстоко знущався з синів, в школі Ілона булили старші хлопці, його переслідували і били до втрати свідомості. Наразі заснувавши власну школу для кількох десятків дітей (своїх і дітей деяких свіробітників) Маск стурбований браком у них нещасливого досвіду, вбачаючи у стражданнях необхідні умови для загартовування сильної особистості (щось в цьому є, хоча особисто мені здається що бекграунд із дивовижними предками і має значення в першу чергу).
Та хлопець ріс розумним, начитаним (він поглинав книги просто шаленими темпами), мав феноменальну пам’ять і дивовижні ідеї (ще в школі він з другом обсуждав як добре було б зробити електронний банкінг, щоб не ходити у відділення і не носитись з паперами, привіт PayPal). Перші п‘ятсот доларів він заробив у 12 років, створивши і продавши комп’ютерну гру «Бластард».
А перші мільони вони заробили разом з братом, заснувавши компанію «жовтих сторінок в інтернеті» Zip2. Вони спали там же, де й програмували, маючи один комп на двох і працюючи по черзі. В процесі, відкалібровуючи «траекторію польоту» бізнеса брати не просто сварились, а молотили одне одного так, що молодшому Кімбелу довелось робити щеплення від правця, коли він обідрав шкіру на кулаку об Ілона.
Біографія Маска - це історія неймовірних злетів (у всіх смислах), шалених (хоча прорахованих) ризиків і таких падінь, що звичайну людину могло би знищити відразу без перспективи відновлення. Але Маск встає, іде і (простіть за мій французький) їбашить вдвічі важче ніж раніше, ризикуючи усіма статками і вкладаючи у вмираючі проекти усі своі сили та гроші до копійки («Ну а що, переїдемо до батьків дружини у підвал жити, а діти підуть в державну школу, я ж ходив» каже під час кризи 2008 року людина, яка ще вчора мала мільони, а сьогодні позичає в друзів на оренду хати)
Окрема історія, яка мені дуже подобається - заснування ракетної фірми «SpaceX». Одержимий ідеєю колонізації Марса і перетворення людей на мультипланетний вид Маск погнав до росіян куплять ракету. Зустрічались вони в якомусь санаторії (о, я відразу уявила цю совкову реальність), довго бухали виголошуючи «За космос!» і жерли ковбасу. Маск, людина діі, яка в принципі не терпить дурних балачок і тупих людей, почав дратуватися вже спочатку. Росіяни не сприйняли Маска серйозно (хтось з них навіть плюнув в його бік) і не продали ракету, запропонувавши запускати вантажі та людей у космос стрибаючи на батуті. Тож в літаку по дорозі додому він вирішив зробити ракету сам і розписав по пунктах вартість необхідних матеріалів (на сьогодні можна відзначити, що батут получівся отлічний).
Насправді книжка вже два роки пилючилась у мене на полиці: імпульсивно купивши її на розпродажі я якось не наважувалась відкрити цю глибу. Здавалось це буде чергова занудна і шаблонна історія успіху.
Але ні! Хоча відчувається, що автор добряче підпав під чари Ілона (чого важко уникнути в принципі), щиро захоплюючись його інтелектом, напором та баченням майбутнього людства, та він відкриває і темний бік Місяця: егоїзм, хвалькуватість, певну бездушність та жорстокість до людей, які на нього працюють, агресивну манеру менеджемента. Хоча за відгуками його друзів та дружин у сімейному колі він геть інший: готовий без питань заплатити працівникам за операцію, допомогти друзям в скрутній ситуації, він в той же час веселий, відданий та чуйний партнер і уважний батько, що приділяє вільний час власним синам. А їх у Маска вже шестеро: здається цей технолог добре працює за що б не взявся і дуже розстроюється, коли чує, що в якоїсь розумної жінки нема дітей або є лише одна. Він вірить в те, що розумні люди повинні якомога більше розмножуватись щоб покращити негативний вектор дарвінізму (і сам покращує як може).
Я не знаю, мені страшенно хочеться поділитись враженнями від того, як талановито Маск підбирає працівників, висмикуючи підходящих людей звідусіль, і як оптимізовує роботу. І поговорити про те, наскільки новаторським є його підхід в усіх проектах, які він починав майже зі звичайного гаража, цікаво і несподівано долаючи перешкоди і бюрократичні абсурди. І обсудити його страхи перед майбутніми загрозами людству (наприклад його стурбованість штучним інтелектом і як він бачить це протистояння). Але виходить вже так багато букв, що варто зупинитись.
Це було надзвичайно захоплююче читання. Єдине, про що я шкодую - книга хронологічно закінчилась раніше, ніж Маск створив свій новий проект «Нейролінк» (так, так, це там де чіпи в голови людям планують вставляти), очевидно керуючись мотивом «Якщо ти не можеш боротись зі штучним інтелектом перебери на себе керування ним».
Сподіваюсь, я вас надихнула дізнатись про нього більше, мені здається, що саме Маск - та людина, яка може круто змінити нашу історію. Принаймні від один із найцікавіших та обіцяючих персонажів цього сезону історії людства)"
https://www.facebook.com/groups/vrajenniya.ua/permalink/1297584407266662/less
Катерина Рубан: Книга Іди Фінк проводить нас шляхами єврейських родин часів Другої світової війни. Подорож крізь жах, розпач, відданість, чесність і любов.
Дві сестри, яким довелося втікати від епохи, їхати, бігти, грати, берегти в середині себе власну ідентичність і не зупинятись.
Детально виписані пейзажі, герої, часи;... moreКнига Іди Фінк проводить нас шляхами єврейських родин часів Другої світової війни. Подорож крізь жах, розпач, відданість, чесність і любов.
Дві сестри, яким довелося втікати від епохи, їхати, бігти, грати, берегти в середині себе власну ідентичність і не зупинятись.
Детально виписані пейзажі, герої, часи; вагони, колії, дерева і будинок з сірого каменю. Виписані так, що навіть здається, що можна відчути. Як можна відчути відсутність.
Подорож для того, щоб врятувати, втекти, заховати. Подорож для того щоб віднайти, зрозуміти, прийняти.
Подорож в життя. І половина підкови, на щастя. less
Катерина Рубан: Я дочитала книжку. І це дуже класна книжка. Може тому, що автор розповідає про війну через речі, що мені близькі та зрозумілі: Лісью бухту в Криму, Лермонтова, гори, мандри, виживання. Вплітає в сюжет війни 2014-2015 рр. прості думки про людей в мирних містах, про вибір за який не соромно, про неповернення. І пісні,... moreЯ дочитала книжку. І це дуже класна книжка. Може тому, що автор розповідає про війну через речі, що мені близькі та зрозумілі: Лісью бухту в Криму, Лермонтова, гори, мандри, виживання. Вплітає в сюжет війни 2014-2015 рр. прості думки про людей в мирних містах, про вибір за який не соромно, про неповернення. І пісні, які майже ніхто не слухає, бо вони малопопулярні та наче з минулого життя. А тут головний герой книжки через них описує світ. Я в шоці, коротше. І раджу звернути увагу. Не пам'ятаю, коли востаннє не могла відіратись від читання та робити щось ще. А тут - другий день втікаю в книжку. В книжку про війну, на хвилинку. less
Галина Андрейців: "Моя бабуся просить їй вибачити
Фредрік Бакман
“Мати бабусю — все одно, що мати армію. Це абсолютне виняткове право внуків: знати, що хтось на твоєму боці завжди, що б не сталося. Навіть якщо помиляєшся. Особливо якщо помиляєшся”.
⠀Післясмак. Хочеться обняти рідних. Казки лікують, не тільки розважають.
⠀Книга... more"Моя бабуся просить їй вибачити
Фредрік Бакман
“Мати бабусю — все одно, що мати армію. Це абсолютне виняткове право внуків: знати, що хтось на твоєму боці завжди, що б не сталося. Навіть якщо помиляєшся. Особливо якщо помиляєшся”.
⠀Післясмак. Хочеться обняти рідних. Казки лікують, не тільки розважають.
⠀Книга швидко читається. Вона скоріше дуже щира та безпосередня, як і персонажі, ніж якась феноменальна. Думаю, це і є причиною її шаленої популярності, і перекладів на 25 різних мов.
⠀Про що? Історія проста:семирічна Ельза втрачає улюблену бабуню. Дівчинка трохи інакша, вона цитує Гаррі Поттера, багато читає, але не концентрується на уроках і не хоче дружити з однолітками. Всі болі та кпини, які отримує онука, бабуся намагається розрулювати смішними вибриками. Щоб дати онуці надійніший внутрішній стержень - вигадує для неї світ казок, з власною мовою та правилами. Що про це все думає вагітна суперорганізована мама Ельзи, яка мусить витягати обох з відділку поліції чи пригод, писати не варто. Це окрема історія, теж дуже показова та повчальна.
⠀Як виявилося, країна Міамас і вся Країна-Спросоння, з Вовчим Серцем, що переміг тіні у Війні-Без-Кінця справжня, всі прототипи цих персонажів постійно були поряд з Ельзою. Просто в буденності це важко помітити. Власне, у кожного з нас є власна суперсила, яку ми не помічаємо щодня.
⠀Бо не всі чудовиська бувають чудовиськами від самого початку. деякі чудовиська народжені печаллю.
⠀Книга чарівна наївністю та легкістю читання, і в той же момент, дуже болісна. Для мене вона болісна тим, що читалася після смерті обох бабусь, які пішли з різницею в півроку. Тому частину книжки я ридала, бо згадувала свою бабусю Олю. В якої ми дуже часто бували. І яка теж для мене створила світ розповідей та неймовірних жартів. Ще, в неї сьогодні день народження.
⠀Мінуси. Є одруківки та переклад перекладу (Бакман пише шведською, переклад на українську зробили з англійської), але це вже питання не до Бакмана та його книги.
⠀Любити себе, любити інших та інакших, бути поряд з близькими. Бо час летить, і “зима вже близько” (але це вже не з цієї книги)" Рецензія на книгу від Tetiana Sapsai https://www.facebook.com/groups/vrajenniya.ua/permalink/1100896150268823/⠀ ⠀ less
Володимир Теленько: "Цього тижня у рубриці «Чеські книги» #czechimage — один з найвизначніших чеських письменників ХХ століття — Богуміл Грабал, і його видатний роман «Я обслуговував англійського короля». За словами Івана Малковича, видавця українського перекладу: «У феноменальному квартеті великих чеських романістів ХХ ... more"Цього тижня у рубриці «Чеські книги» #czechimage — один з найвизначніших чеських письменників ХХ століття — Богуміл Грабал, і його видатний роман «Я обслуговував англійського короля». За словами Івана Малковича, видавця українського перекладу: «У феноменальному квартеті великих чеських романістів ХХ століття — Гашек, Чапек, Грабал, Кундера — Грабал може з блиском виконати будь-яку партію: від скрипаля-віртуоза до контрабасиста-пересмішника».
Здавалося би: мемуари кельнера — що тут може бути цікавого? Та Грабал, чия біографія була переповнена найрізноманітнішими досвідами, так вміло переплавляв навіть дрібні побутові деталі у гротескну, щемливу, а іноді й відзначену чорним гумором оповідь, що сповідь офіціанта у його виконанні врешті перетворюється на історію Йови, який мав усе, і усе втратив. Довгі, нескінченні речення, наче захлинаються бажанням розповісти вам якомога більше за раз — низькорослий і невпевнений в собі, головний герой не знає, чи дослухають його до кінця… Але насичений текст роману затягує своїх читачів: не дарма «Я обслуговував...» вважається одним з найкращих творів Грабала, а сам Грабал — найбільш перекладений іноземними мовами чеський письменник ХХ ст.
У соціалістичній Чехословаччині роман не видавався: написаний у 1971 році, він вперше побачив світ у 1980 закордоном, і аж у 1989 — на батьківщині. А вже у 1994 Богуміл Грабал був номінований на Нобелівську премію з літератури.
Українською «Я обслуговував...» переклав Юрій Винничук. Світлана Самохіна у своїй рецензії пише: «Юрій Андрухович наголошував, що Грабал – не просто геніальний, він геніально-чеський, а тому його варто читати лише в оригіналі. Проте Юрію Винничуку таки вдалося передати колорит та щонайменші нюанси у майже джойсівському потоці свідомості грабалових персонажів». Переклад вийшов у 2009 році у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»: https://cutt.ly/dyRZjnR
Чеською шукайте тут https://www.databazeknih.cz/knihy/obsluhoval-jsem-anglickeho-krale-243
Екранізація роману (Чеський лев за найкращий фільм року, 2006) https://www.imdb.com/title/tt0284363/
P.S. Маленька приємність наостанок: цьогоріч у видавництві «Комора» за сприяння Чеського центру в Києві та Посольства Чеської Республіки в Україні вийде перекладений Іриною Забіякою ще один знаковий роман Богуміла Грабала Příliš hlučná samota (1977).
_________________
Богуміл Грабал (1914 — 1997) народився перед Першою світовою війною поблизу Брна. Після війни (1919) переїжджає до містечка Німбурк. 1935 р. вступає на юридичний факультет Карлового університету. Під час Другої світової війни працює телеграфістом та черговим на залізничній станції, після війни — страховим агентом, комівояжером, пакувальником макулатури, робітником сцени в театрі... Перші значні твори Грабал створив на четвертому десятку життя, а публікуватися почав ще пізніше — у шістдесяті роки. Після драматичних подій Празької весни (1968) його твори майже не публікувалися. Популяризації Грабала після Оксамитової революції 1989 сприяв Вацлав Ґавел.
3 лютого 1997 року, намагаючись погодувати голубів з вікна лікарні, письменник випав з п'ятого поверху. Вважають, що він міг здійснити самогубство, оскільки подібне падіння описане у деяких його творах. Урна з прахом Б. Грабала похована на сільському цвинтарі в сімейному склепі під Прагою".- Джерело: Чеський Центр у Києві less
Катерина Рубан: Гурія - це історичний регіон західної Грузії. Край гір, вітрів і парадоксів.
"Гурійський щоденник" - іронічно-лірична і соковита книжка про пам`ять. Пам`ять запахів, смаків, звуків і дотиків. Пам`ять про дім та дитинство. Пам`ять про ідентичність і самість.
Гіоргі Кікелідзе водить нас по своїй особистій Гурії,... moreГурія - це історичний регіон західної Грузії. Край гір, вітрів і парадоксів.
"Гурійський щоденник" - іронічно-лірична і соковита книжка про пам`ять. Пам`ять запахів, смаків, звуків і дотиків. Пам`ять про дім та дитинство. Пам`ять про ідентичність і самість.
Гіоргі Кікелідзе водить нас по своїй особистій Гурії, травить байки, лишає запитання і ледь відчутний щем замість відповідей.
Тут є все, - від дитячих закоханостей до відчуття вічності моменту. Від смаку макарон до сніжної тиші. Те, що прочитавши один раз, перечитуєш ще раз, зберігаєш в собі, проживаєш, проговорюєш.
Змовчуєш. less
Катерина Рубан: Ґертруда Стайн "Автобіографія Еліс Б. Токлас".
Ґертруда Стайн - авторка терміну "втрачене покоління", письменниця, критикиня, добра подруга Пікассо, Ґемінгвея і Фіцджеральдів, колекціонерка з бездоганним смаком, модерністка, яка "забивала" на коми, людина, яка 40 років прожила в щасливому відкритому одностатевому... moreҐертруда Стайн "Автобіографія Еліс Б. Токлас".
Ґертруда Стайн - авторка терміну "втрачене покоління", письменниця, критикиня, добра подруга Пікассо, Ґемінгвея і Фіцджеральдів, колекціонерка з бездоганним смаком, модерністка, яка "забивала" на коми, людина, яка 40 років прожила в щасливому відкритому одностатевому шлюбі, господиня художнього салону в Парижі, де збирались авангардисти. Тут можна довго перераховувати, насправді, але і цього досить.
"Автобіографія Еліс Б. Токлас" - книжка, написана від імені дружини Ґертруди Стайн про саму Ґертруду Стайн, так що важко зрозуміти чия ж то автобіографія. Це нарізка зі спогадів про художників, письменників, геніїв і дружин геніїв (з якими часто сиділа головна героїня-оповідачка), що приходили в салон на вулиці Флерюсе, 27. Це дотепний пазл про життя паризької богеми в роки перед Першою світовою війною.
Для мене - перенасичений фактами, але, цікавезний. Коли ввійдеш в ритм тексту, з купою посилань, коментарів та роз'яснень, починаєш прив"язуватись до героїв і чекати, а що ж там в Матіссів, а як там в Пікассо? І над тим всім - постійний врочистий образ Ґертруди Стайн, не Ґертруди, не Стайн, жодних скорочень, жодних прізвиськ чи займенників, тільки повним ім"ям, як про символ.
Люблю я тих модерністів. less
Катерина Рубан: Як розповісти про сучасну фізику використовуючи лише одну формулу, тітоньку з кришталевими вазами, беземоційного робота і безмежну уяву?
Кристоф Ґальфар у своїй книзі "Всесвіт на долоні" жартуючи і заграючи з часом та простором дає відповідь на це запитання.
Уявіть себе на безлюдному острові посеред... moreЯк розповісти про сучасну фізику використовуючи лише одну формулу, тітоньку з кришталевими вазами, беземоційного робота і безмежну уяву?
Кристоф Ґальфар у своїй книзі "Всесвіт на долоні" жартуючи і заграючи з часом та простором дає відповідь на це запитання.
Уявіть себе на безлюдному острові посеред океану. Над вами зірки. Ті самі, яких ми не помічаємо за світлом реклами і щоденними клопотами.
Ті самі, що були там завжди (наше відносне "завжди", про яке теж є в книзі). Ті самі зірки, що надихають поетів і манять мрійників. Що ми про них знаємо?
За що саме отримали Нобелівську премію троє фізиків цього року? Про що, в решті-решт, жартували Шелдон з Леонардом в "Теорії Великого Вибуху"?
Крістоф Ґальфар, учень і співавтор Стівена Гокінга, влаштовує нам подорож від початку часу до найменших часток, з яких все складається.
Світ відкривається фантастично гармонійним і на диво незвіданим.
Книга відкривається і кличе в подорож.
Хіба можна відмовити? less
Катерина Рубан: "Танець недоумка" Ілларіона Павлюка.
Головний плюс в тому, як майстерно це все написано та вписано в сучасний контекст. Якраз той випадок, коли читання захоплює, огортає атмосферою, розважає та не відпускає. Саме тому, що всі характери й ситуації знайомі, ми з ними живемо, ми в них втрапляємо. Те, що описується... more"Танець недоумка" Ілларіона Павлюка.
Головний плюс в тому, як майстерно це все написано та вписано в сучасний контекст. Якраз той випадок, коли читання захоплює, огортає атмосферою, розважає та не відпускає. Саме тому, що всі характери й ситуації знайомі, ми з ними живемо, ми в них втрапляємо. Те, що описується як далеке майбутнє, цілком могло відбуватись зараз. Просто декорації інші.
Це як подивитись голлівудський бойовик: гарно знятий, смішний, сумний, атмосферний. Можливо вся проблема в мене з цією книжкою в тому, що я не люблю голлівудські бойовики. less
Катерина Рубан: Машаду де Ассіс (1839 -1908) - знаний класик бразильської літератури, один з засновників Бразильської академії письменництва, чия творчість сьогодні знову стає популярною. За деякими його творами навіть роблять комікси.
Головний герой роману пише нам з того світу. Він з гумором, іноді безжально, розповідає... moreМашаду де Ассіс (1839 -1908) - знаний класик бразильської літератури, один з засновників Бразильської академії письменництва, чия творчість сьогодні знову стає популярною. За деякими його творами навіть роблять комікси.
Головний герой роману пише нам з того світу. Він з гумором, іноді безжально, розповідає історію свого життя і свого часу. Не завжди викликає симпатію, але і не надто намагається цього досягнути. Брас Кубас самотній багатій, якого, за його власними словами, вбила велична ідея протиіпохондричного пластиру.
В такому ж дусі описується і все життя головного героя: будь то кохання до Віржилії, смерть матері чи історія дони Пласіди. Це безжальна самоіронія, загравання з канонами та сарказм.
Глибоко іронічний текст про людську природу і ХІХ століття. less
Катерина Рубан: "Аустерліц" В. Г. Зебальда.
У 2019 році посіла 5 місце у списку The Guardian із 100 найкращих книг 21 століття.
Читала її довго. Поступом переходила між плетивом спогадів, зупинялась погуглити, як виглядає той чи інакший форт, папужка, міль, ландшафт. В голові вибудовувався світ. Фантастичний світ прозорих не моїх... more"Аустерліц" В. Г. Зебальда.
У 2019 році посіла 5 місце у списку The Guardian із 100 найкращих книг 21 століття.
Читала її довго. Поступом переходила між плетивом спогадів, зупинялась погуглити, як виглядає той чи інакший форт, папужка, міль, ландшафт. В голові вибудовувався світ. Фантастичний світ прозорих не моїх думок та асоціацій.
Такої деталізації, прискіпливого обліку власної реальності дуже давно не зустрічала, хіба, може, в Пруста чи Джойса. Але тут - зовсім інакше.
Книга-фортеця, виплекана в кожному камінчику. Пласти історій та історії, нюанси оздоблень, постійність руху. Книга-мереживо. Книга-павутина. Написана, як думка: ніколи не знаєш, куди заведе. Просто йдеш собі по світу, час від часу зустрічаєш Аустерліца, і ви продовжуєте розмову.
Прекрасна. less
Катерина Рубан: "Компас завжди вказує на схід" Матіаса Енара.
Головний герой роману подорожує часом і історіями світу не виходячи з кімнати. Він блукає лабіринтами власної пам'яті, марень, асоціацій. Спогади настільки насичені та переплутані, що важко як відірватися від книжки, так і продовжити її читати.
Текст п'янить,... more"Компас завжди вказує на схід" Матіаса Енара.
Головний герой роману подорожує часом і історіями світу не виходячи з кімнати. Він блукає лабіринтами власної пам'яті, марень, асоціацій. Спогади настільки насичені та переплутані, що важко як відірватися від книжки, так і продовжити її читати.
Текст п'янить, захоплює, чарує.
В спогадах музика Відню переходить у звуки народних іранських інструментів, дощові вулиці єврейських кварталів - у світанки на руїнах, коридори поважних університетів - у зону військових навчань з ідеальним асфальтом.
Пам'ять головного героя - це скринька з історіями-асоціаціями-спогадами про Моцарта, Бальзака, Кафку, Фрейда; про міста та прочитані книги; про схід та ідентичність, про кохання.
І він відкриває її перед нами на одну безсонну ніч.
Ґонкурівська премія 2015 року.
Перекладачка - Ірина Славінська less
Галина Андрейців: Авторське читання, документалістика, наука та техніка для дітей і дорослих, мистецтво ... Інспірація для Вас з майстерні Českého rozhlasu. Все на одному місці, Вам залишається лише вибрати те, що вам підходить: https://portal.rozhlas.cz/vyber
Катерина Рубан: "Остання дівчина. Історія мого полону та моя боротьба з Ісламською державою" Надіі Мурад. Читала російською, українською ще немає.
Надіа Мурад - іракська правозахисниця єзидського походження, Посол доброї волі управління ООН з наркотиків і злочинності, лауреат премії Вацлава Гавела з прав людини, премії... more"Остання дівчина. Історія мого полону та моя боротьба з Ісламською державою" Надіі Мурад. Читала російською, українською ще немає.
Надіа Мурад - іракська правозахисниця єзидського походження, Посол доброї волі управління ООН з наркотиків і злочинності, лауреат премії Вацлава Гавела з прав людини, премії Андрія Сахарова за свободу думки, лауреат Нобелівської премії миру 2018 року. Включена журналом Time до 100 найвпливовіших людей світу 2016 року.
І я, до цієї книги, не знала нічого ні про неї, ні про єзидів взагалі. За це трохи соромно, бо події, які вона описує, відбувались в 2014-2015 роках, мала б знати. Ця книга про дім та його втрату. Вона про геноцид. Про те, як боротись навіть тоді, коли твій особистий світ знищено, а тебе саму, як людину, нищать щодня і надії на те, що це закінчиться майже немає. Але це "майже" вирішує все.
Ця книга про любов до власної культури і до людей. Там стільки подробиць про побут та звичаї єзидів, стільки символів, нагадувань про важливість дрібниць, про вірність та ідентичність. Тут стільки любові та боротьби (інколи навіть з собою за життя), що стає моторошно, але захопливо від того, яка сильна та світла ця дівчина.
Для мене ця книга - пігулка від зневіри. Нагадування, що ти сам вирішуєш, як чинити в нелюдських ситуаціях. І чи має сенс боротьба. less
Галина Андрейців likes this.