Посольство ЧР в Україні наполегливо заперечує спекуляції, які останніми днями з’явилися в українських медіа і до яких долучилися і деякі офіційні представники України про те, що ЧР має намір масово «роздавати громадянство колишнім громадянам Чехословаччини з сучасної Закарпатської області».  Йдеться про нічим необґрунтовані та неправдиві спекуляції, які випливають з цілком помилкової інформації про проект поправки до Закону №186/2013 Sb., який знаходиться на обговоренні, «Про державне громадянство Чеської Республіки». Як у дійсному законі, так і в запропонованому проекті, що знаходиться на обговоренні, у § 31 абсолютно чітко зазначено, що набуття державного громадянства спрощеним шляхом  (так званою «декларацією») не може стосуватися теперішніх мешканців Закарпатської області України (колишньої Підкарпатської Русі, яка була частиною міжвоєнної Чехословаччини). Цитата: «згідно з декларацією про набуття державного громадянства Чеської Республіки (далі лише «декларація») державне громадянство Чеської Республіки може набути фізична особа, яка втратила чеське або чехословацьке державне громадянство перед днем набуття чинності цього закону, якщо не йдеться про позбавлення чехословацького державного громадянства відповідно до конституційного декрету президента республіки «Про регуляцію чехословацького державного громадянства у осіб німецької та угорської національності» або відповідно до Договору між Чехословацькою Республікою та Союзом Радянських Соціалістичних Республік «Про Закарпатську Україну», або якщо не йдеться про чехословацького державного громадянина, який до 1 січня 1969 року став, або міг стати державним громадянином Словацької Соціалістичної Республіки або Словацької Республіки і дотепер є її громадянином». https://www.senat.cz/xqw/xervlet/pssenat/htmlhled?action=doc&value=88428   Із зазначеного вище чітко випливає, що зазначена поправка до Закону №186/2013 Sb. не передбачає і не уможливлює ані масове надання громадянства ЧР, ані чеських паспортів мешканцям Закарпаття. Повідомляє Чеське міністерство закордонних справ

Які необхідно мати підтверджуючі документи для безперешкодного #безвізового перетину кордону ЄС? Крім біометричного паспорта, необхідно мати підтверджуючі документи, набір яких визначається метою поїздки.Прикордонні служби держав-членів ЄС можуть вимагати від громадян України підтвердження мети та умов перебування в Євросоюзі, а також достатніх фінансових засобів. Чинне законодавство ЄС і держав-членів не містить вичерпного переліку підтверджуючих документів, які прикордонні служби країн-членів ЄС матимуть право вимагати на кордоні від громадян третіх країн, що мають право безвізового в’їзду на територію Євросоюзу.Водночас, у Додатку І до Шенгенського кодексу наводиться перелік документів, які можуть використовуватись для підтвердження мети подорожі та умов перебування, зокрема:a) для ділових поїздок:- запрошення від фірми або органу влади відвідати зустрічі, конференції або події, пов’язані з торгівлею, промисловістю або роботою;- інші документи, які демонструють наявність торговельних або робочих відносин;- вхідні квитки на ярмарки і конгреси, якщо ви плануєте їх відвідати.(b) для подорожей з метою навчання в університеті чи інших видів навчання та вдосконалення навичок:- сертифікат про зарахування/реєстрацію до навчального закладу/курсів/школи з метою відвідання професійних або теоретичних курсів у рамках базового та інших рівнів навчання;- студентські картки або сертифікати відвідуваних курсів.(с) для подорожей з метою туризму або з особистих причин:- супровідні документи щодо проживання (запрошення від приймаючої сторони (господаря), якщо ви зупинитеся в нього (неї), супровідний документ від установи, що надає помешкання, або будь-який інший прийнятний документ, що свідчить про наявність помешкання для проживання;- супровідні документи щодо маршруту, підтвердження замовлення організованої подорожі або будь-якого іншого прийнятного документа, що свідчить про наявність плану подорожі;- супровідні документи щодо повернення: зворотній квиток або квиток туди-назад.(d) для подорожей з метою участі в політичних, наукових, культурних, спортивних чи релігійних заходах або з іншою метою: запрошення, вхідні квитки, дані про реєстрацію (enrolments) або ж програми, в яких зазначено за можливості назву приймаючої організації і тривалість перебування, або будь-які інші прийнятні документи, що засвідчують мету візиту.В свою чергу для перетину кордону з собою необхідно мати певну суму коштів на одну добу. Ми дізнались, скільки коштів необхідно для того, щоб потрапити до Чеської Республіки. Про це розповіла в коментарі кореспондентові Укрінформу заступник начальника прес-служби МЗС Чеської Республіки Ірена Валентова. Згідно зі ст. 6 п.1 Шенгенського кодексу, іноземець під час в'їзду має чітко обгрунтувати мету і умови планованого перебування і довести, що він забезпечений достатніми коштами для існування як під час запланованого перебування, так і для повернення в країну походження або в третю країну, в якій буде гарантовано його перебування і забезпечення. У нашій країні вищезгадані кошти розраховані на основі прожиткового мінімуму в Чеській Республіці, - сказала Валентова. Вона пояснила, що для перебування в ЧР строком до 30 днів особо, яка приїжджає, має довести наявність у неї на день не менше ніж 1100 чеських крон (тобто половини прожиткового рівня, який встановлений в країні на рівні 2200 крон), що еквівалентно 1220 грн або 42 євро. Якщо передбачуване перебування перевищує 30 днів, то гість країни має засвідчити, що він має в своєму розпорядженні суму в, щонайменше, 30Х1100 крон плюс по 4400 крон (два прожиткові мінімуми) за кожен подальший місяць. Представник МЗС передбачила, що відміна віз для короткострокового перебування без мети працевлаштування і ведення бізнесу підвищить кількість туристів з України в країни Шенгенської зони, включаючи Чехію. За її словами, зараз складно передбачити, наскільки збільшиться кількість туристів. Проте це не має вплинути на роботу повітряної гавані Праги і міжнародний аеропорт Вацлава Гавела не планує вживати жодних спеціальних заходів у контексті лібералізації візового режиму для України. У чеському МЗС також звернули увагу на те, що консульства країн Шенгенської зони в Україні видали в 2016 році в цілому майже 1,4 млн "шенгенських віз", з яких близько 60%, - багаторазові. Крім того, громадяни України могли їздити в країни Шенгенської угоди з національними довгостроковими візами і дозволом на перебування в окремих державах-членах, число яких було, за наявною інформацією, навіть вище, ніж кількість "шенгенських віз". У публікації використані матеріали з наступних джерел: https://www.facebook.com/ukraine.embassy.in.czechia https://www.ukrinform.ua/rubric-tourism/2244309-u-mzs-cehii-skazali-aku-sumu-treba-mati-ukrainskim-turistam.html

Коментар посла України в Чехії про важливість декомунізації та про те, як Москва досі послуговується такими ж методами, як за Радянського Союзу. За останні п’ять років Україна пройшла шляхом кардинальних змін і численних реформ. Однією з найголовніших, мабуть, була декомунізація. Ідеться не тільки про демонтаж пам’ятників і перейменування вулиць, хоча і це недооцінювати не можна. Найголовніше – це декомунізація мислення, демонтаж злочинної й брехливої ідеології, яка все поставила з ніг на голову й глибоко засіла в людській свідомості навіть через десятиліття після формального падіння комунізму на зламі 80-х – 90-х років минулого століття. І, звичайно ж, заборона самої злочинної комуністичної ідеології та її провідника – Комуністичної партії. Українцям знадобився певний час (на жаль, досить довгий), щоб зрозуміти, що не очистившись від створеної комуністами фейкової реальності й спотвореної історії, ми не зможемо побудувати по-справжньому вільне й демократичне суспільство. Як там було в Джорджа Орвелла: «Війна – це мир, свобода – це рабство, незнання – сила»? фото: memory.gov.ua Аби відвернути увагу від власних злочинів, комуністи посилено фабрикували теорії про «ворогів народу» – незгодних з їхнім людиноненависницьким режимом, а потім мільйонами їх ліквідували в таборах. З цієї точки зору комуністичний режим нічим не відрізнявся від нацистського. Найбільшим ворогом радянських комуністів були українці, які чи не єдині в колишньому СРСР вели з ними реальну боротьбу. Вони не змирилися з т.зв. «колективізацією», а тому мільйони були заморені Голодомором. Не змирилися з русифікацією, а тому сотні тисяч були вбиті в ГУЛАГу. Вони чинили проти комуністичного режиму збройний опір, а тому режим признав борців за українську незалежність найбільшими «злочинцями». Нинішній російський режим, який вже ніби й не сповідує комуністичну ідеологію, але дуже послідовно користується комуністичними методами пропаганди та придушення інакодумства, знову дістав карту бандерівців, щоб брехнею про них поставити під сумнів нинішню боротьбу України за свободу і незалежність. Задіюючи для цього всю свою закордонну агентуру, вони не шкодують ні сил, ні засобів. Немає нічого несподіваного в тому, що послідовники радянських комуністів в Чехії продовжують повторювати за ними нісенітницю про український повстанський рух, використовувати відверту брехню й вигадки про нібито участь бандерівців у вбивствах волинських чехів, зокрема, у трагедії в Чеському Малині. Але дивує і навіть лякає, що цю риторику Кремля переймають навіть ті, хто, все ж таки мав би дорожити своєю репутацією, оперувати фактами, а не сфабрикованими в Москві фейками. Жоден з придуманих комуністами міфів не прожив у Чехії так довго, як міф про нібито «злочини бандерівців». Ці «страшилки», як правило, — голослівні, не підкріплені жодними фактами. Образ, створений комуністами ще в кінці 1940–х років, так сильно запав у підсвідомість чехів, що вони навіть думки не припускають, що це може бути брехня. Даремно. Брехня комуністичної пропаганди не має винятків. Візьмімо, наприклад, ситуацію  з Чеським Малином і подивімося на неї мовою фактів і документів, наприклад, свідчень, опублікованих в 1944 році, тобто менше, ніж через рік після трагедії, у брошурі Nezapomeneme, pomstíme! авторства Франтішека Пекси. Брошура (її копія, до речі, вільно доступна в Інтернеті) була створена на матеріалах розслідування, організованого генералом Людвіком Свободою, і містить безпосередні свідчення тих кількох волинських чехів, яким чудом вдалося вижити у влаштованій нацистами різанині. Що ж ми дізнаємося з цього видання? Звичайно ж, там немає ні слова про участь в розправі бандерівців. Натомість, у деяких свідченнях читаємо таке: «Німці належали до підрозділів SS, а на їхніх шапках був знак черепа з перехрещеними кістками. Були серед них також російські білогвардійці та поляки з колонії Неротувка та інших навколишніх сіл. Деякі німці розмовляли ламаною чеською. (Сільський голова Ян Чінка).» Не буду займати простір цитатами інших свідчень. Кому цікаво, може загуглити й почитати. Головний же висновок з усього цього, що трагедія Українського та Чеського Малина була злочином німецьких нацистів. У цій різанині загинули переважно чехи і українці, які багато років жили поруч у злагоді і добросусідстві. Твердити щось інше – не тільки антиісторично, а й просто цинічно. фото: wikipedia А що ж УПА? Читаємо «Протокол про вбивства населення, спалення й пограбування села Чеський Малин гітлерівськими злочинцями», підписаний 3 квітня 1944 генералом Л.Свободою і опублікований у тій самій брошурі: «Після того, як мешканців села Чеський Малин погрупували й підрахували, німці відвели їх у садки між будинками в Українському Малині. У цей час німці вже почали палити Український Малин, посилилася стрілянина. Німці стверджували, що на них нібито напала банда бандерівців.» Що ж це виходить – бандерівці не лише не допомагали німцям, а й, навпаки, воювали проти них? Це вже ніяк не вписується у кремлівські шаблони товаришів комуністів. Але саме про це свідчать архівні матеріали УПА, про які йдеться в роботі українського історика Ярослава Антонюка «Добрі сусіди: взаємини волинських чехів з підпіллям ОУН та УПА», яка зараз готується до друку: «Малин намагалася захистити боївка самооборони УПА на чолі з Андрієм Гаврилюком. Проте у нерівному бою з німцями усі 16 повстанців загинуло, лише одному вдалося врятуватися. Тоді ж німецьким каральним загоном було розгромлено підрозділ УПА «Чумака» (40 бійців), які намагалися захистити Малин». Проте, що підрозділ УПА «Чумака» мав наказ захистити Малин від  знищення нацистами йдеться і у матеріалах допиту заарештованого пізніше радянськими каральними органами бійця УПА Василя Солов’я (архівний підрозділ УСБУ в Рівненській області, справа 10919): «Когда немец стал палить село Малин, наш отряд попал туда с задачей выгнать немцев, но когда мы вступили в бой с немцами, он нас окружил и зазбил». інфографіка: memory.gov.ua У цій же праці, до речі, на основі архівних матеріалів доводиться, що між українськими повстанцями і волинськими чехами переважно були нормальні, коректні відносини. Багато чехів підтримували українців у їхній боротьбі за здобуття незалежності, а деякі (хоча й не багато) навіть брали участь у боях на стороні УПА. Українці зі свого боку поважали позицію більшості волинських чехів, яка полягала у збереженні нейтралітету й небажанні однозначно займати чиюсь одну сторону. Хоча, потрібно визнати, що під кінець війни окремі конфлікти між УПА і чехами виникали на ґрунті того, що повстанці вимагали від волинських чехів приєднатися до них у боротьбі проти комуністичного режиму. Проте говорити про масові жертви в результатів таких конфліктів просто безпідставно. Достовірних документів щодо цього немає. Достовірним є тільки те, що пише про волинських чехів у своїй брошурі той самий Франтішек Пекса: «Як і всі чехи за кордоном, відділені від Батьківщини, вони намагалися утримати чеську мову, культуру й національне самоусвідомлення як за царського, так пізніше й польського режиму, хоча й наражалися на постійні перешкоди. Однак їм допомогло те, що їх оточував добросердечний український народ, який пригнічували за обох режимів, з яким у чехів завжди були хороші відносини.»   Водночас, товаришам, думаю, буде корисно знати, що, за даними чеських істориків, у період з 1918 по 1956 роки на території Радянського Союзу зазнали репресій від радянської тоталітарної системи 25–30 тис. чехословацьких громадян та чехів. Точну кількість встановити наразі важко через відсутність доступу російських архівів. При цьому, за матеріалами Штепана Черноушка, всього на території Радянської України комуністами було розстріляно близько 600 чехів. Найбільший розстріл відбувся у м. Житомир 28 вересня 1938 р: розстріляно 78 осіб з чеським корінням, яких звинуватили в організації «чеської військово–повстанської шпигунської організації». Але щось мені говорить, що їх це мало цікавитиме, бо комуністи в принципі не звикли оперувати фактами. Історія – річ складна і суб’єктивна. Трактування будь-яких історичних подій ніколи не буде повністю об’єктивним, оскільки її пишуть звичайні люди, які мають свою позицію. Правда завжди буде десь посередині. І це нормально. Однак неприйнятно, коли в історію, замість істориків, втручаються політики, намагаючись подати суспільству як історію відверту брехню. Так само складною і неоднозначною є історія українського повстанського руху. Були в ній сторінки переможні, були й такі, які сьогодні можуть трактуватися як злочини. В ході Другої світової війни, однак, не було жодної армії, на совісті якої не було б людських життів. Такі речі треба визнавати, просити вибачення і прощати. Але усім сторонам, а не тільки обраним. Україна до цього готова. Як готова і до того, щоб віддати належне тим борцям за нашу незалежність, які поклали своє життя в боротьбі за звільнення рідної землі він нацистських і комуністичних окупантів. Оригінал статті: Vrtěti banderovci aneb Komunisté opakují své lži o ukrajinském boji za svobodu Посольство України в Чехії 

Посол України в Чехії Євген Перебийніс заявив, що посольство буде захищати права українських громадян, які прибувають до цієї країни. Як сказав він у Празі на своїй першій прес-конференції на цій посаді у відповідь на запитання Радіо Свобода, як Україна ставиться до того, що Чехія запрошує на працевлаштування висококваліфікованих українських робітників, він як посол узагалі не є прихильником того, щоб українці масово виїжджали на роботу за кордон. «Але ми демократична країна, ми відкрита країна, – наголосив посол, – і, звичайно ж, якщо людина хоче виїхати за кордон, вона може це вільно зробити. Нашим завданням є стежити за тим, щоб права наших громадян не порушувалися. Щоб різноманітні посередники не штовхали українців на порушення чеських законів. За що вони потім, на жаль, депортуються з Європейського союзу». Він також ознайомив журналістів зі змінами, які відбулися у внутрішній і зовнішній політиці України за останній час. Перед цим у посольстві України в Чехії з нагоди Дня Державного прапора України відбулося урочисте підняття цього прапора. У церемонії взяв участь сам посол і працівники посольства та гості. За даними Управління політики в галузі надання притулку і міграції Міністерства внутрішніх справ Чехії, на 30 червня 2017 року в цій країні законно перебувало 112 956 українців (це 22,1% з-поміж усіх іноземців). Згідно з даними Бюро праці, яке реєструє дозволи на працевлаштування для іноземців, українці серед іноземців, які працюють у Чехії, є на другому місці після словаків. Останнім часом у Чехії сталося кілька гучних випадків із депортацією відразу кількох десятків громадян України, які працювали в Чехії, переважно з дозволами на працевлаштування з Польщі, за порушення закону. Формальні польські працедавці «відряджали» таких своїх працівників на роботу до Чехії, не маючи на це права за чеським законодавством. Депортованим також заборонили в’їзд до всього Євросоюзу терміном на один рік. Крім того, нелегальну роботу в Чехії пропонують українцям так звані «клієнти» – так серед заробітчан називають неформальних посередників у працевлаштуванні. Виявлених порушників засад працевлаштування також депортують. У лютому цього року чеський уряд удвічі збільшив квоту на легальних працівників із України з майже чотирьох тисяч на приблизно ще таку ж кількість, передусім для робітників із нижчою і середньою кваліфікацією. За інформацією: Радіо Свобода