Цими днями Чехія відзначає два державні свята: 5 липня – День святих Кирила і Мефодія та 6 липня – День спалення майстра Яна Гуса. Творців слов’янської абетки - братів Кирила та Мефодія, - за правом називають Першовчителями та апостолами, адже вони не тільки поклали початок слов’янській писемності, а й активно сприяли розвитку та поширенню християнства, за що, як православна, так католицька церкви, зарахували їх до лику святих. Ян Гус – мислитель та філософ, один із перших реформаторів католицької церкви, який за свої релігійні проповіді та погляди був заживо спалений на вогнищі. Між іншим, його подвигам присвячена поема Тараса Шевченка «Єретик». Гус активно критикував тодішні звичаї Католицької церкви, та керувався засадами виключно християнської віри. Його страта стала причиною заворушень на чеських землях, які згодом переросли у запеклі та спустошливі гуситські війни, та й і нині чехи вважають Яна Гуса своїм національним героєм. І тут ми стикаємося з великим парадоксом – нація, яка виводить такі релігійні свята на рівень державних, є найбільш атеїстичною нацією сучасної Європи. Тож давайте поговоримо про чеську безбожність і рай на землі.    Про питання релігії  Отже за часткою атеїстів Чеська Республіка займає перше місце в Європі. Ймовірною причиною може бути, до прикладу, націоналістичний рух 19-го і 20-го століть, коли католицизм вважався релігією, нав’язаною австрійськими загарбниками, а гуситському протестантизму так і не вдалося здобути масову кількість послідовників. Варто відзначити і комуністичне минуле країни, коли між 1948 та 1989 роками, як і в решті східної Європи, активно гнобилися всі релігії та натяки на християнство. Так чи інакше, віруючими вважає себе нині лише близько 30% мешканців Чеської Республіки, і  більшість із них походить із регіонів Моравії та Сілезії. Попри те, що у Празі красується чимало величних храмів, які є історичним мистецьким надбанням, чеська столицята регіон Чехи – території, в основному, атеїстичні.    А зараз кілька статистичних даних для відтворення повної картини: найближчі  чеські сусіди та побратими – словаки - наводять цифру 77% віруючих, ще одні сусіди - поляки – взагалі визнані найбільш релігійною нацією Центральної Європи із 87% католиків. Половина чехів стверджує, що ніколи не брала участі у якомусь релігійному обряді (наприклад, богослужбі), і лише 7% відвідує богослужбу регулярно. Лише приблизно ¼ чеських мешканців висловила бажання, щоб церемонія її поховання мала релігійні елементи. Вінчання у церкві вважає потрібною процедурою приблизно 20% чехів. А третина мешканців Чеської Республіки переконана, що шукати відповіді на життєві проблеми в релігії чи в духовних науках – марна трата дорогоцінного часу.  Питання чеської безбожності та національного менталітету вже багато років досліджує польський письменник та журналіст  Маріуш Щиґел (Mariusz Szczygiel). Його називають послом «чеськості» у Польщі та особистим психоаналітиком чеського народу. Він регулярно публікує роздуми і репортажі про «свій улюблений народ», як він сам його називає, та написав дві книги на чеську тематику. Одна з них - «Ґоттленд» («Gottland») - неординарно описує чеські історичні перипетії останнього століття, за що стала бестселером та європейською книгою 2009-го року. Основне питання другої книги Щиґела «Зроби собі рай» («Zrób sobie raj!») звучить наступним чином - «А як вам, чехам, живеться без Бога?».  «Для багатьох чехів атеїзм такий же природній, як і те, що хтось блондин. Вони народжуються і не вірять» - пояснює Щиґел. «Для мене і моїх читачів це дуже цікаво. Польські католики (певно, як і більшість віруючих взагалі ) вважають, що атеїст – людина погана. Йому бракує моральності, адже він не живе релігійними засадами і принципами. Тому ми часто запитуємо себе: як чехи можуть бути щасливими і не потребувати для цього Бога? Чи можливо бути чесним без Бога? Чому вони не бояться життя без Бога? Але європейські соціологічні дослідження свідчать про те, що невіруючі чехи керуються тими ж цінностями, що й віруючі поляки. Наприклад, виховуючи своїх дітей, вони так само вчать їх щирості, солідарності з іншими, приятелюванню. Вони кажуть своїм дітям, що не можна красти і вбивати тощо». Іншими словами, поняття «антирелігійний» та «антиморальний» не йдуть для Щиґела пліч-о-пліч.    Папа Бенедикт XVI. зауважував, що атеїзм може серйозно зашкодити Чехії. Подібно говорив про неї і перший чеський президент Вацлав Гавел: «Ми живемо у першій атеїстичній цивілізації. Тобто в цивілізації, яка втратила відношення до нескінченного та вічного. Тому в ній завжди переважає тимчасовий зиск над зиском довгостроковим. Важливо те, чи якась інвестиція окупиться через 10-15 років, а менш важливо, як це позначиться на життях наших потомків через років сто». Маріуш у цьому відношенні каже: «Я б погодився з Гавлом, якби не одна деталь: католицька цивілізація також думає передусім про тимчасовий зиск та комфорт. Чехи в атеїстичній Празі масово і відповідально сортують відходи. Ми в католицькій Варшаві маємо з цим проблеми, а католицький Рим не сортує взагалі».    Певний час пан Щиґел досліджував процедуру кремації у Чехії.  «Чому така кількість чеських родин не забирає після спалення своїх рідних? Третиною урн ніхто не цікавиться, ніхто до них не зголошується. Що сталося у вас з любов’ю? Той, хто не забирає своїх покійних батька чи маму, не любить їх? Певно любить, але, можливо, не хоче ще раз страждати, знову взявши їхній попіл у руки. Можливо він тікає від неприємних відчуттів. А можливо, йому все байдуже. Він просто не вірить у посмертне життя і не цікавиться, що робиться із залишками його рідних згодом». Про національний менталітет  «Вони «безхребетні»»- каже про чехів один мій знайомий українець - «прийшли німці – підтримали німців, у 68-му прийшли комуністи – встановили у Празі найбільший у світі пам’ятник Сталінові.  Призвичаяться будь-кому!». Однак, на мою думку, таку модель поведінки можна називати безхребетністю, а можна, наприклад, національною гнучкістю. Власне, така позиція презентується і в одному з найбільш відомих чеських літературних творів «Пригоди бравого вояка Швейка». Мета Швейка – пережити, і пережити будь-яким чином. Такий образ глибоко закорінений у свідомості чехів, тому вони не захоплюються героїзмом та кровопролиттям заради нього. Вони вважають, що за несприятливих умов, така мала нація як вони, повинна не бунтувати, а призвичаїтись сильнішим.  Про національний менталітет свого улюбленого народу Маріуш Щиґел каже:  «чехи мають у собі багато самоіронії і не знають жодних табу. Вони часто сміються самі над собою і абсолютно не бояться Бога. Чехи не знають пафосу, він цілком відсутній. Вони радо зрощують у собі міщанські властивості, а культуру використовують як антидепресант». Самоіронію і відсутність табу Щиґел підтверджує таким прикладом: «У центрі Праги стоїть статуя скульптора Давида Черного. Дві бронзові фігури чоловіків справляють малу нужду на карту Чеської Республіки (віз. фото). Натовпи людей ходять на це дивитися! У Польщі щось подібне було б абсолютно неможливим. Автор скульптури і власник ділянки стояли б перед судом, і були б покарані, народ почувався б ображеним та ігнорував би статую. А чехи з радістю споглядають це і цілком задоволені. Їх нічого не виведе з рівноваги. Чеський літературний історик та критик Войтєх Їрат сказав «Малий чеський чоловічок до пафосу або ще не доріс, або вже переріс, і дивиться на нього згори». Про рай на землі  Якщо продовжити говорити про складові чеського національного характеру, не можна оминути такий фактор, як відчуття «погоди» - тобто власного комфорту, затишку та рівноваги. Зазвичай, ви рідко побачите чеську жінку на незручних підборах, чи чоловіка, який у поті чола працює більше, аніж, відведених законом, 8 робочих годин. Чехи – нація, яка віддає перевагу практичності та розміреному, урівноваженому стилю життя. Вони воліють не просто жити, а жити носолоджуючись. Така життєва позиція - це створювання щоденного міні-раю на землі. Блискуче змальовує це Маріуш Щиґел на прикладі чеського гімну. Він звертає увагу на те, що більшість європейських гімнів з героїчним пафосом закликає своїх громадян до великих поривів та звершень. Згадаймо, наприклад, нашу українську самовідданість – «душу й тіло ми положим за нашу свободу!». Чехам же абсолютно достатньо у головному музичному творі країни констатувати: «Де дім мій, Де дім мій? Вода шепотить по лугах, Бори шумлять по скелях, У садочку сяють квіти, Земний рай то на погляд! І це є красива земля, Земля чеська, дім мій...»   Польський письменник повертається до Бога і в цьому контексті. Він пояснює, що у віруючої людини два життя – земне і вічне. За законами віри, раю людина може досягти лише після смерті, а у цьому житті повинна його заслужити. Чехи ж створюють собі рай тут, на землі, тому що переконані, що мають тільки одне життя, і мусять використати його по максимуму. Вони майже завжди задоволені тим місцем і роллю, які відведені їм у цьому світі саме тут і саме зараз. Чого не скажеш про нашу українську людину, яка завжди бажає чогось кращого і більшого, тому стиснувши зуби, століттями демонструє свою завзятість, упертість, надмірну самовідданість та трудоголізм.  Сперечатися про національні позиції, як і про смаки - справа марна. Бо ж кожному своє. Тому питання «що більш правильно?» - чекати  на майбутні дивіденди, чи жити сьогодні і не думати про завтра - залишається риторичним... ОКСАНА МОЙСЕНЮК, для UAPORTAL.CZ 

У Чехії завершується судовий розгляд у справі солдата Збройних сил Еріка Ешту, звинуваченого в тероризмі за участь у бойових діях на боці російських окупаційних військ на сході України. Про це пише “Європейська правда” з посиланням на чеське видання Idnes. У суді міста Пардубіце у понеділок, 29 квітня, відбулося слухання у справі десантника Еріка Ешту. Суд заслухав Іво Зелінку, десантника і офіцера Генерального штабу армії Чехії. Саме він вказав на Ешту. Прокуратура стверджує, що Ешту протягом трьох тижнів займався охороною окопів і виконував інші роботи у бойовиків на Донбасі, зокрема, доглядав за зброєю, а також брав участь у обстрілах. Ешту заявив, що до України просто їздив у гості, а у формі сепаратистів і зі зброєю сфотографувався на пам’ять. “Ми з колегами знайшли його анонімний профіль в інтернеті, де були фотографії, які чітко демонструють його перебування в Україні. Він був на них на знакових пам’ятниках у повній уніформі російської армії зі своєю особистою зброєю АК-74“, – сказав Зелінка в суді. Згідно з матеріалами справи, кримінальне переслідування обвинуваченого почалося у 2016 році. У той час проводився відбір до 43-го повітряно-десантного батальйону в Хрудимі, куди хотів вступати Ешту. "У перший день процесу відбору мені повідомили, що Ешту воював в Україні і розмовляв зі своїми сусідами по кімнаті під час навчання", - сказав Зелінка. Він також сказав, що Ешту розповідав своїм сусідам по кімнаті конкретну інформацію про поїздку в Україну. "Після консультацій з адвокатами я передав справу військовій поліції", - продовжив Зелінка. Під час відбору Ешту не вдалося пройти психологічне тестування. "Він пройшов фізичні випробування, але в есе він абсолютно нереально оцінив свій внесок у збройні сили, я не читав нічого більш дивного. Комісія одноголосно не прийняла його", - сказав Зелінка. Під час розслідування Зелінці та слідчим було сказано нічого не повідомляти підозрюваному, щоб мати змогу перевірити всю інформацію. Тому Ешту перевели до артилерійського полку, де він був кухарем. За звинуваченням у тероризмі Ешту може отримати від 12 до 20 років у в'язниці, або навіть довічне ув’язнення. Вирок, ймовірно, оголосять 17 травня.     Джерело: Європейська правда

Влаштувати дитину в чеський дитсадок, за словами місцевих мам, не є великою проблемою. Місць не бракує, а батьки обирають між державною та приватною установою, переважно орієнтуючись на ціну та пакет послуг. Як відбувається процес улаштування дитини в державний дитсадок у Празі та наскільки комфортним він є, саме про ми розповімо у статті.  Декретна відпустка у Чехії триває, як і в Україні, три роки. І саме з трьох років, як правило, дитину віддають у дитсадок. Туди маля ходить до початку школи, тобто до шести чи семи років. Іноді до дитсадків приймають і молодших дітей, але це, швидше, виняток, аніж правило. А ось останній рік дошкільної освіти є обов’язковим, пояснює у коментарі Радіо Свобода речник Міністерства освіти Чехії Ярміла Балажова. «У Чеській Республіці є закон, який каже, що дитина обов’язково мусить ходити в дитсадочок мінімум рік перед початком школи», – каже вона. Процес улаштування дитини в дитячий садочок в ідеальному варіанті складається із двох етапів: подання заявки та отримання рішення про зарахування. Для молодої мами Євгенії Худак процес улаштування сина – від першого знайомства із дитсадком до отримання офіційного рішення – тривав приблизно два місяці. Дитсадки в Чехії: батьки не знають, що таке черги (Відео) Ще до подання заяви батьки можуть прийти до дитячий садочок, який їх цікавить, на день відкритих дверей. Після цього необхідно скачати з інтернету й заповнити заявку із анкетою, додати медичні довідки, після чого у призначений день особисто прийти в дитсадок і подати документи. Кожен дитсадок може призначити власну дату подання заяв (як правило, у березні), так само, як і дату видачі рішення про зарахування (здебільшого у травні). Процедура зарахування У найкращих дитсадочках можуть бути черги, розповідає Євгенія, але загалом труднощів, як правило, не виникає. Крім того, цей час іноді використовують для того, щоб познайомитись із дітками: проводять ігри, готують подарунки. Чи можливо вирішити це питання повністю он-лайн? Наразі ні. Євгенія пояснює: «Ви можете скачати всі необхідні документи з інтернету, можете там слідкувати за усіма новинами й оголошеннями дитсадочка. Наприклад, ніхто не дзвонив мені стосовно сьогоднішньої дати – я просто прослідкувала в мережі, що маю прийти за документами про зарахування дитини. Але ви маєте прийти особисто й подати заяву та познайомитися із директором». Батьки можуть податися в декілька дитсадочків на випадок, якщо їх дитину не приймуть в перший обраний. «Іноді радять подавати лише одну заяву, тому що дитсадки підтримують між собою зв’язок. Якщо Ви подались у певний дитсадочок, а Вашу дитину туди не прийняли, то Вам дадуть знати, де є вільні місця», – додає Євгенія. Вона й сама подавала три заявки, а влаштувала сина, врешті-решт, у четвертий дитсадок. Причиною відмов був вік хлопчика, якому ще не виповнилось трьох років. Але натомість Євгенії порадили звернутись у дитсадочок в іншому районі міста, де ще були вільні місця. Електронних черг немає, все вирішує директор Вирішальне слово стосовно того, приймати чи ні конкретну дитину в дитсадок, має директор. Пріоритетними для нього є два критерії: вік і місце проживання. Так, старші дітки отримають місце з більшою ймовірністю, ніж молодші. А ті, хто наступного року йтиме до школи, мають абсолютний пріоритет. Наприклад, найстаршій дитині в дитсадочку, куди ходитиме Артур, наразі 7 років, а наймолодшій нещодавно виповнилось 3. Директор цього дитсадочка Ганна Томашова також пояснює, що місце проживання є важливим, але не вирішальним фактором. У випадку із державними дитсадочками засновником виступає місто. Тому пріоритетом є задовольнити потреби усіх жителів певної частини міста. А потім, якщо залишаться вільні місця, дитсадок прийматиме і дітей з інших районів і навіть з області. Що робити, якщо дитину не прийняли до жодного із дитсадочків? Існує декілька варіантів: батьки можуть подати апеляцію, чекати осені (часто місця звільняються на початку навчального року) або віддати дитину до приватного дитячого садка. У Чехії існують різні типи дошкільних освітніх закладів: державні, церковні, приватні, корпоративні тощо. Наразі у чеських дитсадочках достатньо місць, аби всі дітки провчились щонайменше обов’язковий рік перед школою – це можливе завдяки підтримці різноманітних фондів, у тому числі і європейських, зазначає речник Міністерства освіти Чехії. Крім того, у найближчі роки кількість місць планують збільшити ще на 65 тисяч. Приватний дитячий садочок у Чехії коштує до 1000 євро Ціни на приватні дитсадочки у Празі досить різноманітні: від 200 до 900 євро на місяць, вартість залежить від кількості днів на тиждень та годин, які дитина перебуватиме у дитсадку. Але й державні дитсадочки не є безкоштовними. Закон встановлює, що, крім держави, певний внесок на їхнє функціонування мають сплачувати і батьки. Утім, цей внесок становить малий відсоток від загального бюджету – витрати на те, чим дитина користується в дитсадочку (від канцелярських потреб до постільної білизни), покриває здебільшого державний бюджет, пояснює Ганна Томашова.   Вона також додає: «Плата за дитсадок у нас варіюється щороку. Минулого року вона становила 817 крон, наступного буде приблизно 820 крон на місяць (приблизно 30 євро – ред.). Плюс щодня сплачується 32 крони (приблизно 1,20 євро – ред.) за харчування. Харчування оплачується авансом, а потім гроші вираховуються, відповідно до того, скільки днів дитина фактично ходила в дитсадочок». Безкоштовних дитячих садків у Чехії не існує. Директор Томашова пояснює, що у виняткових випадках батьки можуть подати заяву, щоб із них зняли зобов’язання сплачувати внески. «Але подібне відбувається дуже рідко. Я особисто ще жодного разу нікого від плати не звільнила. Причиною для цього мають бути складні соціальні обставини, в яких опинилась родина. А ми тут, напевно, не настільки бідні», – розповідає вона.   Влаштувати дитину до дитсадочка в Празі з першої спроби цілком реально, буквально у декілька кроків. Головне – вчасно приділити цьому достатньо уваги. В Україні ж на 12 дітей – лише 10 місць. Щоправда, лібералізація законів може дозволити «квартирним» садочкам без власного харчоблоку і пральних машин стати альтернативою. Автори   Маргарита Голобродська Яна Полянська Радіо Свобода 

Українці в Чехію, напевно, частіше їздять з метою роботи, ніж з метою туризму. Адже, тут є багато роботи, яку самі чехи не дуже хочуть робити. А українці ж з радістю за неї беруться, бо як для України тут можна заробити досить непогані гроші. Тим паче у Чехії на ринку праці безліч вільних вакансій і роботу можна знайти легко. Варто лише захотіти.   У цій статті якраз піде мова про пошук роботи. Де тільки її не пропонують. Пам’ятаю, мій під’їзд на Україні був обклеєний оголошеннями «Робота в Польщі, Чехії». Та що під’їзд, на кожному стовпі вони висіли, друкувались у газетах, тощо. Та й конторок багато повідкривалося з виготовлення віз та пропозицій роботи. Багато моїх знайомих знаходили роботу приблизно таким чином: « Мого кума брата син там працює». Але насправді, нескінченним джерелом пропозицій роботи є інтернет. Починаючи з офіційних сайтів і закінчуючи соціальними мережами і дошкою оголошень OLX.   Саме пошук роботи в інтернеті і розглянемо. Отож, якщо ви вирішили все таки законно, а не нелегально знайти в Чехії роботу, то почати варто з офіційних джерел. 1. Integrovaný portál Ministerstva práce a sociálních věcí.Інтегрований портал Міністерства праці і соціального захисту. Щось на зразок нашого центру зайнятості. І навіть не варто хвилюватись, що на чеській мові ви нічого не зрозумієте. Сайт розроблено так, щоб в іноземців не виникало проблем з пошуком роботи. Певні частини сайту перекладені на 6 мов, і одна з них українська.   «Іноземці мають можливість шукати роботу на території Чеської Республіки у базі даних вільних робочих місць. База даних використовує інформацію усіх державних Центрів Зайнятості в ЧР. На цій сторінці пошук влаштований так, щоб робочі місця, які підходять іноземцям, обиралися автоматично. Йдеться про ті вакансії, на які працедавець має дозвіл набирати іноземців і які він згоден зайняти іноземцями. Іноземці, зацікавлені працювати в ЧР, можуть переглянути пропозицію вільних робочих місць або зареєструватися та вкласти тут своє резюме. Роботодавці можуть переглянути пропозицію зацікавлених у працевлаштуванні або зареєструватися, і також опублікувати тут свою пропозицію вільних робочих місць, які підходять для іноземців» - вказано на їхньому сайті.   Ось так виглядає сторінка для пошуку роботи.     Тобто фільтрів і критеріїв для пошуку потрібного варіанту досить багато. А галочка біля пункту «Роботодавець готовий працевлаштувати іноземця» встановлена уже автоматично, при переключенні на будь-яку мову окрім чеської. А ось так виглядає приблизно результат пошуку вакансії, яку хотіла б я:   І так, основні параметри вакансії чітко вказані українською. Щодо приміток чеською мовою – вкладені посилання на Google-перекладач. Зручним є те, що відразу вказуються, які мови треба знати, щоб працювати на даній роботі. І відразу з оголошення відкривається форма «відіслати запит роботодавцеві». Зареєструвавшись на цьому сайті, з’являється можливість відмітити вакансії, які сподобались зеленим прапорцем, щоб потім повернутись до них.  2. www.jobs.cz – можна сказати, супермаркет вакантних місць. Більшість моїх друзів і колег по роботі, саме на цьому сайті знайшли собі роботу в ЧР.     Хоча й перекладу на українську тут немає. Але для того, щоб почати пошук варто відповісти лише на 2 запитання: Jakou práci hledáte? – Яку роботу шукаєте? Kde? – Де?   Як результат пошуку отримаємо такий список:     Тут уже кожну вакансію потрібно відкривати, щоб ознайомитися з умовами. Відкривши, отримуємо детальний опис, що потрібно знати і уміти, які будуть поставлені завдання на робочому місці, а також інформація про додаткові бонуси та заохочення. Перекладу тут немає, але думаю з перекладачем Google в сусідній вкладці проблем не виникне. На сайті є кілька фільтрів, в тому числі й мови – Jazyky. На цьому сайті також можна залишити резюме і просто переглядати вакансії кожного дня або оформити розсилку на електронну пошту.   За схожою схемою працюють ще кілька сайтів, яких видає Google на першій сторінці пошуку: -         www.prace.cz/ -         www.profesia.cz/ (партнер багатьох великих міжнародних компаній, так що можна знайти круті вакансії) -         www.gastrojobs.cz/cs/ (більшість вакансій зі сфери послуг, таких як офіціанти, покоївки, тощо) -         www.hledampraci.cz/ -         www.chcipraci.cz -         www.jenprace.cz -         cz.indeed.com -         www.monster.cz   3. Дошки оголошень https://prace.hyperinzerce.cz, https://www.annonce.cz/, https://www.seznam.cz/ - це сайти, де розміщені не тільки пропозиції роботи, а й все-все інше: купівля і продаж, оренда житла, знайомства, тощо. На цих сайтах все розкладено по розділах, так що знайти досить легко. Також тут можна знайти бригади або так звані "фушки" – короткий нестабільний заробіток.   4. Також хочу відмітити ще один сайт спрямований на допомогу у знаходженні роботи – LinkedIn. Це поєднання соціальної мережі і біржі праці. Це сайт де можна знаходити і встановлювати контакти з людьми у потрібній професійній сфері. Звичайно, для пошуку простих професій ця мережа не підходить. Але якщо у вас багато талантів і бажання, то можна знайти роботу хоч на іншому куточку планети.   Трохи про те як все працює. Як і у звичайній соц. мережі потрібно заповнити профіль – освіта, навички і уміння. Далі обрати професію, якою б хотіли займатися. І тоді вже розглядати пропозиції конкретних вакансій, або компаній, які їх пропонують. LinkedIn – розумна мережа, у вашому профілі з’являтимуться вакансії, що можуть вас зацікавити. Також список вакансій формується на основі заповнених даних профілю. Особливо корисною ця мережа буде для студентів, які знаходяться у пошуках майбутньої роботи. 5. І ще один спосіб пошуку для тих «хто знає, чого хоче». Якщо у вас віддавна є мрія працювати на якусь мегапопулярну популярну компанію, то найпростіший спосіб – стежити за вакансіями на їхньому сайті. Майже на кожному сайті компаній є розділ «кар’єра», і звісно, там гарно розписані вакансії і вимоги до них. Так що, якщо у вас диплом конкретного профілю, то план пошуку краще будувати від пошуку компаній до пошуку вакансій. І навіть, якщо нема диплому то такий спосіб пошуку буде досить ефективний, варто лише визначити бажану сферу діяльності.   Отже, де шукати роботу чи як мінімум з чого почати – варіантів безліч. Зараз би хотіла трохи зупинитися на позначках, які найчастіше трапляються у описах чеських вакансій:  VŠ (Vysoká škola) – вища освітаSŠ (Střední školа) – середня професійна освітаAj, Čj, Rj, Nj– англійська, чеська, російська, німецька мови відповідно. Uj– не зустрічала, зазвичай пишуть повністю ukrajinština.PC – праця з комп’ютеромŘP B (řidičský průkaz skupiny B) – посвідчення водія категорії B.   Ще одне важливе питання: з якими документами можна працювати у Чехії? Якщо, у вас є: -         Робоча та синя карта, оскільки вони видаються з метою працевлаштування; -         Дозвіл на постійне проживання з метою возз’єднання родини; -         Довгострокове перебування з метою навчання. Тобто, якщо ви студент, ви можете офіційно підпрацьовувати. Однак, оплачувана робота не може бути основним заняттям під час вашого перебування. І, можливо, знадобиться дозвіл на роботу. Його буде видано тільки у разі, якщо робота не вплине на навчання. Дозвіл на роботу видає місцевий центр зайнятості. Всі деталі, щодо працевлаштування студенту краще обговорювати зі своїм навчальним закладом. -         Інші специфічні візи, такі як карта співробітника, який переводиться у межах одного підприємства - стажера, менеджера, спеціаліста -         Довгострокова віза з метою сезонного працевлаштування, тощо.   Знайти роботу – це лише перший етап. Потім чекає не менш важлива частина. А саме співбесіда з майбутнім роботодавцем. Шукаючи роботу в Чехії, я часто стикалася з позначкою «перший контакт з роботодавцем через електронну пошту». Відсилала резюме й мотиваційний лист. Доводилось підлаштовувати дані під кожного роботодавця. Але саме така форма спілкування сприймається легше, а ніж очікування дзвінка. Зараз набирає популярності, така річ як співбесіда по скайпу. Тобто, роботу й справді можна знайти перебуваючи в іншій країні.   Пошук роботи – це також робота. На це потрібно затрати свої сили і час. Але результат вартий того. Для того, хто не знає з чого почати – на допомогу є мультсеріал «Пошук роботи». Хоча він розроблений для українців, які шукають роботу в Україні, але у ньому простою мовою висвітлені важливі питання з якими рано чи пізно стикається будь-яка людина. Вам буде цікаво також прочитати: Робота в Чехії: умови працевлаштування для іноземців  Автор: Світлана Малецька, спеціально для UAPORTAL.CZ 

Різдвяні свята завершилися для багатьох українців безкінечними чергами на кордонах.  По 15-17 годин з 10 січня стоять автобуси та автомобілі у напрямку Польщі, Угорщини, Словаччини та українських інших кордонів. Причина – нові митні правила, які почали діяти з 1 січня 2018 року. Оновлений Закон змінює максимальну суму, на яку одна особа може ввезти товар з закордону в Україну без сплати мита. Якщо раніше, наприклад, з Польщі можна було привезти товару не більше, аніж на 500 євро без сплати мита, то відтепер ввіз товарів на цю суму можливий лише за дотримання одночасно двох умов.  Що це за дві умови? Отже, за новим Законом якщо особа була відсутня в Україні довше, ніж 24 години, а також не перетинала український кордон більше, аніж один раз за останні 72 години (три доби), не спачує мито, якщо вартість товару не перевищила 500 євро. В іншому випадку, відповідно до прийнятого закону, людина, що була відсутня в Україні менше, ніж 24 години, може безкоштовно (без сплати мита) ввозити на територію України товари вартістю не більше 50 євро і вагою не більше 50 кілограм. Те саме стосується і осіб, які перетинають український кордон частіше, ніж один раз на 72 години. Якщо ви порушили одну з часових вимог, тобто були за кордоном менше 24 годин або в'їжджали в Україну кілька разів за 72 години, тоді українській митниці доведеться доплатити 20% податку з вартості, що перевищує 50 євро.  Якщо ж ви дотримались умов перетину кордону, але вартість перевищила 500 євро, тоді доведеться сплачувати і 20% ПДВ, і 10% мита. Оскільки у такому випадку ПДВ розраховується від вартості товару із митом, то в сумі це виходить навіть більше 30% додаткових витрат. Якщо ви дотримались всього, але везете більше 50 кг, то за зайві кілограми також доведеться платити і 10% мита, і 20% ПДВ (тут розраховуватиметься пропорційна до всієї ваги вартість зайвих кілограмів, при цьому ПДВ розраховується від вартості товару з нарахованим митом, то ж тут у сумі також вийде більше 30% додаткових витрат). Пише Zahid.net  Фото сайту: www.2000.au  Кому «прикручують гайки» новими правилами? Основна причина нових правил – боротьба з контрабандою. Адже бізнес українських «човників» в європейських країнах процвітає в Україні протягом багатьох років, а безвіз ще більше спростив цю систему. У ДФС вважають, що запровадивши норму про перебування закордоном не менше 24 годин, «човниковий» бізнес просто втратить сенс. Як наслідок – на кордоні зникнуть черги. І, зважаючи на реакцію активістів з прикордонних районів, «човники» ще не придумали, як все це обходити. Зміни стосуються лише автомобільних, пішохідних і залізничних переходів. Якщо ви перетинаєте кордон літаком, то як і раніше можете скористатися безмитним ввезенням товарів на суму до 1000 євро. Отже, якщо ви часто перетинаєте кордон та закуповуєтесь, у вас залишається дві можливості: - перша: їздити не частіше, ніж раз у три дні, і перебувати на території Польщі (Угорщини, Румунії, Словаччини, Білорусі і т. д.) не менше доби (доведеться десь заночувати). У такому випадку ви можете провезти в Україну товарів на 500 євро без сплати податків. - другий варіант: ви можете їздити за кордон хоч кілька разів на день і повертатись коли заманеться, але у такому випадку без сплати податків можна провезти товарів лише на 50 євро за один раз. Однак, при другому перетині кордону і всіх наступних доведеться додатково сплачувати мито у 10%. А от, якщо ви їдете скуповуватись сім'єю, то все це розраховується на кожну людину окремо. Це означає, що дві людини можуть провезти без оподаткування товарів на 1000 євро, три – на 1500 євро і так далі.  Фото з сайту: shoppingpl.com Як зменшити витрати? Краще скуповуватись у магазинах, в яких можна оформити tax free. Адже згідно  законодавства ЄС, якщо придбаний на території Євросоюзу товар був вивезений за межі ЄС, то покупець має право на повернення податку на додану вартість. Зазвичай, у магазинах є окремі оголошення про те, що там така послуга існує. На більшість товарів, наприклад у Польщі, поширюється ПДВ 23% (техніка, будівельні матеріали, одяг, парфуми, спорттовари, дитячі товари, алкоголь), хоча на багато фруктів діє 8%, а на інші продукти і книги – 5%. Оформлення tax free діє на покупки сумарним чеком від 200 злотих (трішки менше 50 євро). Тобто оформивши цей документ, ви можете повернути собі до 23% від вартості товарів. В Чехії інша історія. Мінімальна сума покупок для повернення  ПДВ по tax free: 2001 чеська крона. Стандартна ставка: 21%. На ліки, книги, окуляри можна повернути 15%. Щоб отримати відшкодування ПДВ потрібно, щоб ви не були резидентом ЄС. Фото з сайту: "Все тут"  Та звідки ці митники взнають, на яку суму мої товари? Якщо ви не представили чеки на товар, який провозите, митники оцінюють вартість ваших  покупок за спеціальними каталогами. Тому сума цього перевезення може і відрізнятися від тієї, яку ви витратили, згідно цього і вся калькуляція митного відсотка. Тому краще мати чеки для уникнення зайвих проблем. Отже, "Закон Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" вступив у дію з 1 січня. Поки що він ускладнює пересування на кордонах України. Наслідком довгих черг стали протестні акції, які влаштовують водії прямо на пунктах перетину. Проте, як вважають фахівці з часом ситуація налагодиться і черги скоротяться. Щоб цього досягти, треба уважно перечитати пункти оновленого Закону і контролювати його чітке виконання. У матеріалі використані джерела: Zahid.net, "Все тут"; фото: vgolos.ua, "Все тут" , leopolis.news  Автор: Наталя Мізюкіна спеціально для UAPORTAL.CZ 

Та ну вас з тим Євровіжином! Ні голосу, ні слуху. І класика жанру: нема вокалу, то покажемо цицьки і дупи. Надувні. Або чесно заявимо про нетрадиційку в ліжку, бо це на євросценах помагає краще за сопрано, тенор і вміння прив`язати голосовими звязками всі ноти вищої октави. А піпл і бек-вокал схаває, ні? Моя думка така: хоч би вже навчились на тих бек-вокалах виїжджати, чи що? І таланти шукати за якимись іншими критеріями. Бо апаратура - то, ясна річ, добре. Але ж, якщо голосовий апарат працює в режимі мінету, то робіть те, що вмієте по маленькому і не пробуйте співати з великої сцени.От в нас у Кременці є Сірожа. Виходить він ночами на гору Звіринець та й співає все і любе. І таким низьким гортанно-прокуреним баритоном, що солов`ї з дерев падають, кури несуть яйця з трьома жовтками, корови несамовито дояться, а собаки бентежно по селі валують.Коли Сірожа співає на горі Звіринець, то в дівок аж на Калинівці та Бонівці майтки і станики злітають самі собою. І з багатьма відбувається непорочне зачаття. Правду кажу, бо в тих околицях купа дітей схожі на Сірожу, як дві краплі води. Цього феномену вчені і доктори кременецькі досі не можуть пояснити. Тобто: всі знають, що капнуло в Сірожі, але як воно стало дитиною на другому кінці села - ніхто не знає. От що таке бик-вокал, люди. А не те, що нам показують і дають послухати. Але то таке. Євровіжин - то так собі. Забавка. Набагато цікавіші його обговорення. Там. У них, в Домодєдовських єбєнях.Колись, як не було телевізора, то каже мій Пращур, що всі ̶п̶р̶и̶д̶у̶р̶к̶и̶ експерти сходились коло криниці. Так було, коли Маруся Чурай презентувала пісню "Ой, не ходи, Грицю!". Навіть, чоловіки тоді пішли до криниці погомоніти. З коромислами, аякже. Коромисло - то був вагомий аргумент для відвертої розмови з опонентом. Бо пан отаман забороняв у культурних дискусіях вживати шаблі та пістолі.Маруся тоді не виграла фінал. Але пісню її досі співають. Але я не про те. Я про домодєдовські канали. Це такий треш, що слів немає. Паралельна реальність.Sru.TV.Сидять в студії ̶п̶р̶и̶д̶у̶р̶к̶и̶ експерти їхні, щелепами узкими цьмакають, пики свої ̶т̶у̶п̶е̶з̶н̶і̶ музикознавчі в розумні лиця покривили, очима на суфлерське табло втупились і пальчиками "Дєньпабєди" по столу вицокують. - Ето бил сімвол домодєдовских єбєнєй! - Каже якийсь іскуствовєд по фамілії Разносол.- Даааа... Лєдяная гара на сценє і на нєй дєвачька-інвалід - ето наш Запорєбрік ... - Тягне за ним балєріна Дома офіцерів з Тобольська з рожою парторга общепіта.- Живая, пающяя душа в бесчувствєнном лєдяном океанє нєнавісті, - продовжує ̶к̶у̶р̶в̶а̶ дуже відома співачка з України.- Наши дєди нікагда б такого нє дапустілі! - Хрипить ветеран совєцкого естрадного мінету і гримає кулаком по столу.Від чого у балєріни з рожою партогра відпадає накладний ніготь.- Клєй нєкачествєнний, - вибачається балєріна.- Наши дєди нікагдаби не разрєшилі молодьожі такой клєй! - Виголошує ветеран.- Всьо такі, - перебиває їх ведучий. - Как случілось так, что ми пролєтєлі?- Ето уже ставіцца закономєрностью, пачєму-то! - Вигукує депутат Госдуми, женоподібна істота з обличчям цілковитої дури в гімнастерці і пілотці, прикрученій до шиньйону невидимками з булижниками від Сваровскі.- Нє знаю! - Кричить з монітора в студії продюсер. - Всьо же учлі. Всьо, чьто прокатіло би в Європє. Поющая дєвачька-інвалід, одьожку єй купілі у циган на вокзалє, кольца, серьожкі, коляска, несправєдлівая ізоляция страни - льод на сценє і лужа.- І чьто? - Тоном інвізитора питає ведучий.- Нє прокатіло, - червоніє продюсер.- Пачєму? Может там турнікєтов не било?- Билі, - виправдовується продюсер. - Ми на коляскє дєвачькі спєциально кальоса мєнялі в Чопє.- Дєди нікагда би нє разрєшилі такіє кальоса! - Кричить ветеран.- Нам єщьо в Чопє мєстниє сказалі, что нє прокатіт, - Витирає замацаним шмаркальником піт із чола продюсер.- Зглазілі! - Репетує депутат Госдуми. - Ето украінци нас в Чопє сглазілі.- А давайтє спросім в украінцев! - Каже ведучий.На моніторі з`являється Чопська митниця і її головний стрілочник пан Фоштер.- Пачєму ми нє прашлі? - Питає його власкор Sru.TV.- А бо я годен знати? - Каже пан Фоштер. - То ж ви поребрики по самі помідори вистроїли, а як через них калікам та убогим ходити не подумали.- Зглазілі! - Кричить депутат Госдуми. - Ето он і сглазіл! Бєшений! Смотрітє: у нево на усах красная пєна. Фашист!- Тю! Дурна, - каже пан Фоштер. - То мені юшка з паприкашу присохла. Але його ніхто не слухає. Студія зайнята голосуванням на тему: наврочили їх українці, чи ми просто фашисти. 86% кажуть, що питання можна поєднати.- Патаму я і уєхала с Украіни! - Схлипує к̶у̶р̶в̶а̶ відома українська співачка. - Нас такіх міліони. Каториє вот ето вот нє смоглі винєсті.- Бєднєнькая! - співчуває їй балерина.- Ми тєбє вєрньом всьо в зад! - Заспокоює та обіймає співачку ветеран.- Спасіба! - Каже ̶к̶у̶р̶в̶а̶ співачка і вдячно відсовується від нього.- А давайтє спросім у простих людєй! - Оголошує ведучий. - У самих простих домодєвцев.На екрані з`являється домодєдовська глибинка. На порозі багатоповерхівки, перебудованої по технології пожежі в курну ізбу, сидить мужик в камуфлі, жлуктить щось мутне з пляшки і курить чинарика. Поряд з ним на пеньку знаходяться оселедець і нещасний зашмульганий кіт.- Мущіна! - звертається до нього кореспондент. - Как ви думаєтє: пачєму ми не взялі Євровідєніє?Мужик піднімає на нього посоловілі очі, допиває з пляшки, свистить в горлечко і смачно занюхує котом.Після чого дає коту шматок оселедця, простягує ведучому пляшку і каже:- Дуй!Ведучий дує.- Да нє в бутилку, а по бутилку! - Ірже мужик. - Дєнь пабєди! - Ви нє понялі, - каже креспондент. - Я спрашиваю: пачєму ми нє взялі Євровідєніє?- Патаму шо гарючеє кончілось!- Вот она - прічіна всєх наших нєудач! - Каже ведучий в студії. І ето прі том, что сідім то ми на трубє!.- Дєди Бєрлін бралі бєз горючєго! - Наставляє ветеран.- А давайтє спросім саміх європєйцев! - Оголошує ведучий. На екрані з`являється шляхетна Варшава і пан Мар`янек- Ви знаєтє, - звертається до нього власкор Sru.TV, - чьто ми не взялі Евровіденіє?- Tak. I miałem to w dupie, proszę pana!- Чьто он гаваріт? - Питає ведучий.- Гаваріт, чьто поддєрживает Ірландію.- Ato! - Киває головою пан Мар`янек.- Ви поддєрживаєтє Ірландію? Страна консєрватівного католіцизма поддєрживаєт гєєв?- Самі ви - консерви лупані. А я підримую бійців АТО!В студії починається немислимий хаос і какофонія. У ветерана починається напад побєдобєсія, ̶к̶у̶р̶в̶а̶ відома українська співачка нервово пригадує мову, депутатка Госдуми падає в обморок, а країна, котра плаче над цим серіалом, втрачає свідомість.Коли все трохи втихомирюється, ведучий дивиться в камеру очима дохлої камбали:- А чьто думают в самой Португаліі прастиє люді?На екрані святковий Лісабон і Хосе з радісною посмішкою.- Как ви думаєтє, дон Хосе, пачєму ми пралєтєлі на Євровідєніі? - питає його власкор Sru.TV.- Essa é a lei da madeira compensada! - Радісно відповідає Хосе.- Чьто? - Перепитує його ведучий.- О! - Лускає себе по чолу Хосе! Você não entende o idioma! - Чьто? - Не розуміє ведучий.- То в нас у Теребовлі в подібних ситуаціях так кажуть. - Пояснює Хосе.- Чьто? - Витріщається на нього ведучий? - Чьто ето?- Закон фанери! - Регочеться Хосе. - Вона завжди пролітає.В студії зависає могильна тиша. Чути, як скриплять опори Останкінської вежі і ворушаться костомахи в мавзолеї.Щось дзвенить. Ведучий дістає телефона з кишені.- Да! Да! Владімір Владімірич! Да!І зі щасливою посмішкою втонулого в пубертатних ілюзіях ідіота, оголошує на камеру:- У нас на связі наш дорогой і любімий прєзідєнт.На моніторі з`являється козявкувата постать власника Запорєбрика, який оголошує, що по приїзді дамой, дівчинка-інвалід отримає в подарунок вимпел, грамоту, перехідний прапор, якісь таблетки, рулон бумаги з його президентським портретом, право довічно співати на сходах собору Василія Блаженного і бантик з переможної стрічки.Студія ридає і голосує за мір во всьом мірє. Депутатка Госдуми обіцяє подарити їй пілотку, але без заколки. Наша ̶к̶у̶р̶в̶а̶ відома українська співачка своє плаття з фестивалю "Червона рута -1992", якщо знайде його, а мужик із домодєдовської глибинки обіцяє написати заповіт на ізбу, оселедця і кота.Всі аплодують стоячи. - Ми єщьо всєм покажем! - Кричить депутат Госдуми. Ветеран естрадного мінету затягує :- Дєньпабєди! Как он бил от нас дальок!- Как в ізбє патухшей таял угольок! - Тягне за ним мужик.Кіт і оселедець промовисто мовчать...*****NB Я не сміюся над дівчинкою в інвалідному візку. Я, взагалі, не сміюсь. Бо це не смішно. Це страшно і показово. Колос на глиняних ногах. Країна з пробуханими і промитими дурнуватною пропагандою мізками в інвалідному візку історії. Котра розповзлась на 1/6 частину суші, але ніяк не може знайти собі місця в людській спільноті.Вони ще покажуть... Вірю - покажуть. В когось вкрадуть і покажуть. Бо на своє не здатні. ПС. А наш Сірожа, таки, краще співає! В нього такий бик-вокал, що Євровіжину вашому і не снилось! Оповідання надане UAPORTAL Дзвінкою Торохтушко Публікується мовою оригіналу з дозволу авторки. фото "День"