Ексклюзивно для UA Portal CZ. Інтерв’ю з легендарним музичним гуртом “Скрябін” у вимірі серпня 2025 року
“Скрябін” — легендарний український музичний гурт, що за час своєї творчої активності пройшов шлях від синті-попу, постпанку і техно до поп-року та поп-музики. Склад гурту неодноразово змінювався. Єдиним постійним учасником колективу з часу його заснування і до своєї смерті був Андрій “Кузьма” Кузьменко.
Вітання, панове! Празький Майдан радий бачити в своїх стінах гурт “Скрябін” в складі Юрка Юрченка, Вадима Колісніченка та Олексія Зволинського. Гурт, який став уже легендою української музичної культури! Я — Тетяна. Комунікаційна менеджерка Празького Майдану та маю декілька запитань, відповіді на які будуть цікавими читачам наших онлайн-ресурсів.
24 серпня гурт виступає в Празі з концертом. Як виникла ідея? Чому Прага? Чому саме 24 серпня?
Олексій:
Є різні причини. Прагу ми дуже любимо. Гарне місто. А у мене — до того ж — свої відносини з Прагою.
Ще є в нас тут [у Празі] компанія “Довіра”, яка виготовляє БПЛА [безпілотні літальні апарати]. І від них була пропозиція взяти участь в організації цього концерту. Саме 24 серпня цього року. Це колаборація. І це любов до Праги, і любов до українців, які в Празі живуть — до всіх. Концерт присвячується їм. І це буде перший нормальний концерт у Празі. Бо той, який вже був раніше — дуже маленький.
Юрко:
Причина дуже проста. Всі ці концерти зараз є благодійними. Ми ж сюди не просто так розвеселяти людей, але й зустрітися не тільки з діаспорою, а й з людьми Європи. Й нагадати, що в Україні гаряча фаза війни, яка жодного разу не охолоджувалася з 24 лютого 2022 року. Тому наше завдання — зібрати найбільше донатів всіма можливими й неможливими способами, щоб підтримати наші славетні ЗСУ й разом іти до перемоги. Тому, окрім Праги, в нас є тур, який охоплює 5 міст — 4 міста в Німеччині й 1 в Чехії. Так співпало, що концерт і День Незалежності — 24 серпня. В один день. Й думаю, що для багатьох українських пражан чи празьких українців — це великий подарунок. Тому ми сподіваємося на велику чисельність публіки саме в цей день.
Як відчуваєте різницю між виступами в Україні та за кордоном?
Юрко та Олексій:
Перше відчуття, що немає різниці, звичайно. На концерти наші приходять в основному українці. Приходять зі своїми друзями, з якими познайомилися в тій чи іншій країні, але в основному це українці. Десь всередині концерту вони спочатку починають сміятися, потім плакати… Плачуть і хлопці. На то є причина, бо туга — це одна з найсильніших емоцій. Туга за Батьківщиною. Як би не було, але вдома краще. Це відчувається. Видно, що вони дуже сумують за Батьківщиною й хочуть повернутися.
Чи маєте відчуття, що пісні “Скрябіна” з роками набувають нових сенсів?
Вадим та Олексій (в один голос):
Молодих людей більшає. Слова набувають нових значень.
Олексій:
Не тільки доросла публіка, але й багато молоді.
Юрко:
Наприклад, ми співаємо “Не стидайся, то твоя земля”, бо дехто забуває дійсно, що він є українець. Чи за кордоном, чи найгірше — вдома живе, але не спілкується українською, не підтримує. Живе, наче взагалі не причетний до країни. Кузьма завжди піднімав такі теми — від веселого до сумного й націоналістичного. Якби ці пісні були неактуальними, певно, наш гурт не був би потрібним. Бо “приходять собі й співають якісь незрозумілі речі”. А публіка — від колиски й до памперсів.
Вадим:
З плином часу я зрозумів, що ці пісні були написані дуже рано. Тільки зараз вони набувають сенсу. Кузьма і мислив більш масштабно, і бачив крізь час. Можна так сказати. Зараз ці пісні сенсу набули. Й нових значень… “Ми ж не змінилися з тобою” (співають).
Яка пісня (або декілька, можливо) з музичного доробку особливо актуальні наразі? На вашу думку?
Олексій:
“Джинси”…
Леся Довга:
Наш гімн починається зі слів, які людям подобаються: “Ще не вмерла Україна. І слава, і воля”.. Але більшість не зважає на ці слова, бо сприймають цю пісню як гімн. І саме в “Не стидайся, то твоя земля” вже не про “не стидайся”. Тут більше про “бути сином свого батька”. І це вже як ствердження. Не про сором, бо то твоя земля. Більшість співає цю пісню як гімн! Вони гупають, вони кричать, вони волають! Для них це дуже стверджуюча, патріотична пісня.
Юрко:
Я думаю, що ще пісня “Місця щасливих людей” дуже тригерить людей саме зараз, бо пов’язана з тими місцями, які вони втратили. Раніше ця пісня була про добрі спогади, а зараз це більше про біль. Місця, які зникли й залишилися тільки в пам’яті. Ще дуже актуальна пісня “Сука, війна”, яка вже цього часу, військового.
Ще — “Мам”…
Леся Довга:
Й “Спи собі сама” набула вже іншого значення… До мене дівчинка одна підійшла і сказала: “Ви не уявляєте! Зараз ця пісня — про жінок та подруг військових”. А я так це не бачила… “Спи собі сама, поки мене біля тебе немає…” І всі ридають. І вже не за тими сенсами, які раніше, а саме за цими. Дуже багато розлучених людей. Війна дуже багато сімей порозбивала.
Що змінилася у музиці гурту без Кузьми? Чи трансформувалися меседжі? Як?
Олексій:
Змінився час, змінилися сенси…
Юрко:
Солісти змінилися. Кожен сприймає і передає пісню так, як це бачить він. Наприклад, я трішки старший, то я добре знаю, бо ми з Кузьмою приблизно одного віку й радянського розливу. Й пам’ятаємо, проходили. Молодші солісти — вони по-іншому співали про це. Але головна ідея — від смішного до гіркого. Це настрій, це драйв, це рок-н-рол. Це відвертість, яка збереглася. Хоча ми вже не молоді хлопці, але двіжуємо, як і раніше.
Що найбільше впливає на ваш творчий процес наразі — події в країні та світі? Особисті переживання?
Олексій:
Все разом. Як і в кожної людини.
Юрко:
Для мене все ж більше події військові, бо я і сам йшов добровольцем. З пісень, які я понаписував, з 10 – 9 про війну, ЗСУ, ТРО. Про висоту. Про різне. Ось про любов, шкода, менше, бо вони не так пишуться. Змінюється все…
Вадим:
На мій процес творчий впливає шоколад… А ще мене надихає гра на інструментах. Сходив до магазину, купив дві штуки нових барабанів — вони мене будуть надихати. Такий звичайний, натуральний дофамін. Музика, в першу чергу, надихає. Ми стали музикантами, щоб подобатися дівчатам. Тепер вони стали мамами. І ми граємо музику їхнім дочкам, а часом і онучкам. Ми вже стали більш професійними і шукаємо якісь нові підходи — те, що додасть нам дофамін в музиці. Це нові струни, гітара, будь-що.
Але більше це спілкування з людьми.
Спілкування з українцями за кордоном різниться, ніж вдома. Це відчувається. Люди по-іншому ставляться до тебе й до всього, що відбувається.
Чи є в планах ремікси? Колаборації?
Олексій:
Вже записали пісню-колаборацію з військовими. Вона має назву “Птахи-Лелеки”. Чому “Птахи-Лелеки”? Бо ми збираємо гроші на Лелеки, це розвідувальні БПЛА, яких потребують на фронті. Великі комплекси, які коштують 3 мільйони гривень – 3 БПЛА й одна станція. Також потрібно вчити літати людей на цих птахах. Це разом з компанією “Довіра”. Ми робили конкурс, шукали військових, уточнювали з ними, чи можемо зробити цю колаборацію. Чекаємо на реліз.
Юрко:
Військові надали своє бачення пісні. Ми вже її записали.
Яка найтепліша або найнеочікуваніша історія зустрічі з публікою чи фанами сталася з гуртом за кордоном?
Юрко:
Дуже багато історій. Але не такі, що можна розказати. Вони важкі. Кожне ж місто по-своєму тепле і привітне.
Олексій:
Мені здається, що кожна зустріч за кордоном — дивовижна. Завжди тепло зустрічають. Це відчувається. Можна виривати якісь такі цікаві фрази з концертів.
Вадим:
Мені нещодавно одна жінка сказала: “У вас дуже сильні руки”. Звісно, барабани тягати… (Сміється)
Більше якісь фрази…
А ще обов’язково, якщо хтось заміж виходить, то йдуть зі сцени вітати.
Нещодавно прийшла дівчинка в костюмі аніме. А в залі побачили двох персонажів — як з Гаррі Поттера чи щось таке. І я шукав в інтернеті, під яку пісню Скрябіна підходить цей лук. (Сміється)
Як та чим відновлюєтеся після концертів у турах? Чим надихаєтеся на подальші творчі пошуки та знахідки?
Юрко:
В Празі — пивом, в Ірландії — віскі…
Вадим:
Я собі придумав занятті різні. Коли приїжджаю після концертів, то мені потрібно трішки поспати. Я піднімаюся й або йду в гараж граю якийсь кавер, або ввечері можу на велосипеді кататись. Або машину кручу. Тобто такі речі, які відволікають. Коли ти приїжджаєш з гастролей, де один ритм життя, а вдома інший і потрібно запускати рутину. Поспілкуватися з сім’єю, дітьми тощо.
Юрко:
Для мене —;це час із сім’єю. В більшості треба поспати, а потім запускати побут. Це перемикає й надихає, щоб поїхати на нові гастролі швидше.
Олексій:
А я не зупиняюся.
Леся Довга:
Я дружина Олексія й не дам збрехати.. Він приїжджає, висипається, прокидається й одразу: “Де телефон?”. І постійно. Де що нове і так далі. Дзвонить, роздає завдання…
Які місця в Празі найбільше подобаються?
Олексій:
Для мене — це паб із мого минулого життя в Празі… Біля театру навіть й зараз є ресторація, де збиралися тоді актори театру вечорами. Зараз там не так цікаво, бо то більше нині як столовка. Потім Богніце. Це спальний район у Празі. Поряд кладовище та покинута психлікарня. Багато хто приїжджає туди на екскурсії. Я там жив — біля Богніце. Там був величезний простір, де збиралися друзі між собою і всі відпочивали по вечорах після роботи. Ігрова була неподалік. Там мої друзі відпочивали. Потім Жижков. То перший мій досвід життя в Празі. А Главні Надражі — це найперший досвід життя в Празі.
Вадим:
Перший раз, коли потрапляєш в Прагу, то ти йдеш на Карловий міст, годинник — такі туристичні місця. Потім другий раз. І хоча вже так там був, все одно йдеш туди. А третій раз вже йдеш на барахолку в суботу. Сьогодні я “поперся” взагалі в барабанний магазин. І з кожним разом все змінюється. До прикладу, як житель Києва я не гуляю по Хрещатику, а шукаю, де менше людей… Так і в Празі. Ходимо по околицях. Познайомився з дівчатами. Ми пройшлися по всіх визначних місцях. Уже вночі. Комендантської немає, людей немає — це було дійсно кайфово.
На барахолці купив велосипед і катався на ньому по бруківці. Такі речі запам’ятовуються.
Якби Кузьма сьогодні — в серпні 2025 року — був із вами в Празі, з яким би меседжем, на вашу думку, він звернувся б до українців? Чехів? До всіх?
Юрко:
Думаю, він би максимально підтримав людей. Хто знає, що було б ще в Україні. Хто знає, як би Андрій зараз контактував із цією владою? За владу чи проти? Він точно підтримав би українців. Ще було б написано багато нових пісень, наповнених сенсами. І щоб люди відчули себе хоч трішки вдома.
Олексій:
Важко сказати. Навіть боюся думати, як би Кузьма казав про владу.
Вадим:
Не можна взяти Андрія 15-го року і перенести в 25-ий. Цей проміжок би зіграв багато чого. Ким би він став? Всі кажуть, що Андрій зараз мав би бути Президентом. А може, вже й взагалі б не було гурту “Скрябін”.
Як мені мама казала: “Ти що будеш завжди грати на барабанах в 50 років”. Виходить, що буду. Андрій співав би чи не співав? Й чи був би гурт — це теж питання. Сказати, що б Андрій зробив зараз — ніхто не знає. Але він був би з народом.
Про що я не запитала, а ви б хотіли сказати? Що б побажати українцям, взагалі світу щодо України.
Вадим:
Я б хотів побажати всім українцям якнайшвидше повернутися. Щоб працювати не на Європу, а будувати свою країну.
Олексій:
Залишатися українцями.
Юрко:
Але треба працювати і в Європі — як наприклад, Празький Майдан. Донатити. Не забувати, що війна — в гарячій фазі. Тому побажання, щоб наш ворог взагалі пропав. В тому болоті, з якого він вийшов, щоб там і втопився! А Україна стала процвітаючою країною. Й щоб люди повернулися, бо дуже багато роботи. Щоб відбудувати все й створювати нових щасливих людей й нові щасливі місця в незалежній, соборній Україні. Європейській. Роботи дуже багато зараз. Й для українців найважливіше зараз — не стояти осторонь, не забувати, що якщо в тебе немає своєї країни, то й тебе немає і ти не вартий нічого. Тільки разом! Бути українцями!
Панове, Празький Майдан щиро дякує вам за щиру відкритість та що посилюєте звучання українських тем. Зокрема в Празі. В столиці однієї з тих європейських країн, яка підтримує Україну та українців в протистоянні насправді спільному для всієї Європи підступному агресору, який навряд зупиниться на Україні!
Фото: Іван Кравченко