Маленьке, але дуже стареньке містечко з населенням в неповних 15 тисяч люду за 50 км від Праги. Старовинний замок, великий і затишний парк, річка і озеро. Типові чеські будиночки, пенсіонери з простих чеських робітників і вчителів, розмірено неквапливий плин життя.
Подебради.
Це містечко навряд відрізняється чимось від сотень інших, таких самих малих і затишних місць Чеської Республіки. Подорожуючи по ній цілий рік, досить явно переконався в цьому. Але саме тут є дещо особливе, що дуже різко змусило мій серцевий ритм стрибнути на порядок вгору.
Йдучи по міському кладовищу (цвинтарі тут схожі більше на музеї архітектури — статуї, надгробки та пам'ятники є справжніми витворами мистецтва), я в мить застиг від того, що побачив перед собою. Після черги родинних могил Франтішків, Гоубцових та Курценфюстових на мене дивився український тризуб. Такий рідний символ, якого я не бачив вже з півроку. Підійшовши, чи то підбігши, ближче став швидко і гарячково читати: “Дорогим товаришам, яким доля не судила повернутися на Батьківщину — Персонал Української Господарської Академії. р.Б.1933” . Далі імена і прізвища, загалом до семи людей. Всі представники інтелігенції, професори, доценти. Обійшовши пам'ятник з усіх сторін і обдивившись помічаю лампади, прапор, ікону і фото. За пам'ятником доглядають. Трохи заспокоївшись і вдосталь нафотографувавши іду далі. Поруч ще могила з тризубом. Далі ще одна. Через ряд ще. Деякі написи вже не читаються і залишились самі обриси того, що було написано. Записую порядкові номери могил — можна буде звірити в реєстрі кладовища. Переконавшись, що більше поруч нічого нема іду зі цвинтарю. Треба більше дізнатись про них.
Українська Господарська Академія. Не чув ніколи про неї. Живу в цьому місті вже півроку, але про неї ані згадки в історичних записах, ані в пам'яті мешканців. Тільки раз мені казав один старий, що він знав багато українців, мовляв, гарні інтелігентні люди були.
Вікіпедія каже:”Українська Господарська Академія (УГА), українська висока технічна школа в Подебрадах (Чехословаччина), заснована 1922 Українським Громадським Комітетом у Празі на чолі з М. Шаповалом при фінансовій допомозі міністерства закордонних справ Чехословаччини” Відомо, що тут було три факультети: агрономічно-лісовий, інженерний та економічно-кооперативний. По закінченні навчання випускники отримували інженерське звання, що є свідченням високого рівня підготовки в даному навчальному закладі. Далі йде багато статистичної інформації, та мене найперше цікавлять прізвища з моїх фото. Серед них є: Н.Ф. Івасюк, О. Павлова(Івасюк), Гайковські, Борис Зленко, Сергій Володимирів, Дмитро Антонович, В'ячеслав Лященко, Мацієвич Кость, Григорій Шиянів.
Пошуки в інтернеті дають наступне:
Мацієвич, Кость (18.05.1874 - 02.04.1942) - український державний і політичний діяч, вчений-агроном. [...]Був обраний до складу Української Центральної Ради та Малої Ради. Займаючи посаду товариша секретаря земельних справ М. Савченка-Більського, розробив проект земельної реформи в Україні, згодом - генеральний секретар земельних справ УНР. М., за дорученням Генерального Секретаріату УЦР-УНР, готував проект земельної реформи в Україні. В січні-лютому 1919 К. входив до складу дипломатичної місії (очолював А. Марголін), що вела переговори з представниками Антанти в Одесі. З 13.2.1919 до 9.4.1919 очолював Міністерство закордонних справ УНР в кабінеті С. Остапенка. У 1919-23 - голова української дипломатичної місії у Румунії.
Дмитро́ Володи́мирович Анто́нович (псевдонім Войнаровський, Муха, Шельменко, Подорожній; (2 листопада 1877, Київ — †12 жовтня 1945, Прага) — український історик мистецтва й театру, політичний діяч, син Володимира Антоновича; один із засновників Революційної української партії, редактор численних українських часописів; член Української Центральної Ради, член Всеросiйських установчих зборів, морський міністр, міністр мистецтва, голова дипломатичної місії в Римі (1919), один з організаторів, ректор Українського вільного університету у Відні та Празі; голова Українського історико-філологічного товариства у Празі;
Шиянів Григорій (1874 — 1955), правник і громадський діяч; за Української Центральної Ради - член Генерального Суду, згодом сенатор Адміністративного Генерального Суду; в еміграції - директор канцелярії Української Господарчої Академії у Подєбрадах, у якій викладав право.
Це найвідоміші з похованих тут. Хто були інші ще залишається з'ясувати. Та мене все ж не полишає тепла думка про те, що навіть знаходячись за сотні кілометрів від Батьківщини, я можу знайти її частину навіть поруч. Вони не забуті і їхні могили доглянуті. Так, як каже епітафія, їм “доля не судила повернутися на Батьківщину”, та я можу впевнено сказати, що тепер тут саме вони є Батьківщиною вже для інших.
“Ми сильні доки пам'ятаємо, вони — доки шануємо.”
В тексті використано матеріали наступних джерел:
http://uk.wikipedia.org/wiki/Антонович_Дмитро_Володимирович
http://uk.wikipedia.org/wiki/Шиянів_Григорій
http://histpol.pl.ua/pages/content.php?page=2382
http://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_Господарська_Академія
Автор: Сашко Жежела
|