Якщо робити все правильно, то дистанційна робота може стати справжньою знахідкою в організації особистого та професійного життя працівників. Відсутність потреби витрачати гору часу на добирання до офісу створює додаткові можливості для менеджування сімейних справ та інших важливих обов’язків. Окрім того, дослідження свідчать, що дистанційні працівники щасливіші та продуктивніші за колег, які працюють в офісі. Ось кілька порад для найкращої організації роботи вдома: Будьте чесними Довіра — основа успішних відносин для тих, хто працює дистанційно. Вашому керівнику потрібно бути впевненим, що ви виконуєте свої зобов’язання, навіть якщо за вами ніхто не спостерігає. А вам потрібно бути впевненим у тому, що вас оцінюють за тими ж мірками, що й ваших офісних колег. На початку домовленостей детально обговоріть зі своїм керівником усе, що стосується годин вашої роботи та очікуваних результатів. Для вашого керівника єдиним свідченням вашої праці поза офісом є те, що вам вдалося зробити. Тому, обговорюючи умови своєї дистанційної роботи, попередньо переконайтеся, що ви обоє правильно розумієте критерії, за якими вас оцінюватимуть. Також важливо бути чесним із собою щодо того, чи справді дистанційна робота для вас. Ви організовані? Чи легко вам вдається дотримуватися встановлених дедлайнів? Ви почуваєтеся в офісі «у своїй тарілці» чи вважаєте, що краще відгородитися від усіх відволікаючих факторів, коли вам потрібно терміново завершити якусь важливу справу? Подбайте про своє робоче місце Найважливіше, аби у вас було постійне робоче місце з надійним безперебійним доступом до інтернету. Якщо вам пощастило мати окрему кімнату (бажано з дверима), яку можна використовувати як «домашній офіс», то це прекрасно! Якщо ж ні, обладнайте свою робочу зону таким чином, щоб максимально звільнити її від будь-яких відволікаючих факторів. Щоденний прихід у ваш «офіс» дає змогу встановити чіткі межі між домом та роботою (а це необхідне вміння, яке ми детальніше розглянемо пізніше). Дистанційна робота не обов’язково повинна бути роботою вдома. Ви маєте маленьких дітей, домашніх тварин чи галасливих сусідів? Ви знаходите натхнення у взаємодії з колективом та від різноманітних веселощів офісного життя? Якщо так, то, ймовірно, коворкінг — це ваш варіант. Він дозволить поєднувати гнучкий графік роботи з перевагами офісу. У будь-якому випадку, переконайтеся, що маєте під рукою усе необхідне для виконання завдань та безперешкодного спілкування з колегами. Надійний інтернет-зв’язок, що дасть вам змогу брати участь у відеоконференціях, — це те, про що слід подбати насамперед. Також вам не завадить пара навушників для покращення якості звуку.     Якщо ви матимете доступ до внутрішньої організаційної мережі компанії чи якихось важливих документів, то не забудьте подбати про безпеку. Комунікація є ключовою Організовуйте регулярні переговори зі своїм керівником та членами команди, заохочуйте їх проводити такі обговорення у форматі відеоконференцій, якщо є така можливість. Відстань може спричиняти непорозуміння між вами. Якщо ви маєте щотижневі зустрічі з керівником, то формуйте їхній порядок денний впродовж усього тижня та інформуйте колег про суть питань. Так ви не проґавите чогось важливого. Узгоджуйте наступні дії та плануйте наступні зустрічі за допомогою листування електронною поштою. Ретельно оновлюйте свій календар та інформацію. Дистанційний працівник також має право відлучитися на кілька годин через візит до лікаря чи перерву на каву, але бажано надіслати коротеньке попередження про те, що ви не на місці, членам своєї команди. Так ви зможете уникнути будь-якої плутанини, якщо раптом комусь із ваших колег не вдасться з вами сконтактувати. Підтримуйте стосунки Для дистанційного працівника підтримання гарних взаємин з іншими членами команди настільки ж важливе, як і для працівників, які трудяться пліч-о-пліч. Взаємодія дає поштовх для досягнення спільної мети. Плануйте регулярні відвідування головного офісу. Невелика кількість часу, що виділений на особисті зустрічі, допоможе зміцнити відносини та довіру, а також зробить ваші наступні переписки в чаті набагато веселішими. Одна з найбільших потенційних загроз дистанційної роботи — ізоляція. Коли більшість ваших взаємодій з головним офісом відбувається через чат, електронне листування чи відеодзвінки, то переконайтеся в тому, щоб стільки ж часу спілкуватися з людьми тет-а-тет. Це може бути похід на каву з колегою, обід із другом або ж обідня прогулянка. Якщо ви фрілансер або перебуваєте далеко від своєї організації, то подумайте про приєднання до професійної спільноти або платформи. В будь-якому випадку, вам необхідні дози взаємодії, щоб вберегтися від божевілля чи дивакуватості. Встановіть межі Робота вдома не повинна означати, що ви «постійно працюватимете». Встановіть рамки та дотримуйтеся розпорядку роботи, який схожий на офісний. Якщо у вас є певні сімейні обов’язки, то це робити навіть простіше: темп одразу змінюється, тільки-но діти повертаються додому зі школи або садочка. Оберігайте свій час. І не забувайте про відпочинок, бо у вас має знайтися вільна хвилинка, щоб у кінці робочого дня прогулятися та відволіктися від справ. Заздалегідь подбайте і про те, щоб ваші близькі ненароком не відволікли вас від виконання ваших професійних обов’язків. Повідомте колегам час, коли ви працюватимете, щоб вони знали, коли можуть вас турбувати і коли ви не можете виконувати роботу.  Будьте впевненими Завжди знайдуться співробітники, які уявлятимуть віддалену роботу як роботу у ліжку або можливість упродовж всього дня гратися з дітьми. Не хвилюйтеся щодо цього. Найкращий спосіб дати  гарну відповідь скептикам — показати результати своєї роботи. Нехай ваша праця говорить сама за себе. За інформацією: The Ukrainians Оригінал — Corinne PurtillАдаптований переклад — Ліля Гук Зображення : pixabay.com 

"За всіма нашими емоційними розмовами й категоричними заявами з приводу корупції та бізнесу в Росії, кадрової політики та судової реформи, армії, економіки та зовнішньої політики, культура традиційно лишається осторонь, десь поміж спортом і прогнозом погоди",- пише Сергій Жадан на своїй офіційній сторінці у фейсбук "А поміж тим саме останні п’ять років держава має якусь бодай подобизну культурної політики. І не на рівні зібраного на офіційні свята пулу народних артистів чи просування в якості бренду трипільських артефактів. На рівні створення та підтримки інституцій і започаткування довготривалих і доволі затратних проектів, розрахованих на тяглість і закорінення. Інститут книги, Культурний фонд, Український інститут (який ще по-справжньому й не запрацював), Мистецький арсенал, Довженко-центр, Держкіно, загалом – послідовна підтримка вітчизняного кінематографу, формування та захист інформаційного простору, діяльність багатьох державних та приватних культурних структур – за всім цим справді нескладно побачити стратегічний приціл, роботу на перспективу: те, чого в нашій культурі майже ніколи не було. Щонайменше – не було в новій історії. Можна уявити, як це все може працювати надалі, можна навіть уявити, які це в перспективі може дати результати – глибокі й серйозні. Але так само доволі нескладно уявити собі, як зі зміною політичного вектору, політичних пріоритетів чи просто в результаті популістських загравань, все це формування нового культурного ландшафту буде просто нівельоване, відмотане назад – років так на п’ять, в часи єдиного гастрольного простору, і марною виявиться п’ятирічна робот тисяч причетних, які наполегливо й доволі успішно творили нове українське культурне поле – в реаліях війни, в реаліях великих суспільних трансформацій, вірячи в те, що формування цього самого поля є не менш важливим за формування, скажімо, боєздатної армії. І ось тепер цілком реальним видається обнулення ситуації. Обнулення, яке так чи інакше призведе до того, що потім знову доведеться починати все від початку. Дивує, з яким марнотратством ми ставимось до власного часу, до власних ресурсів, до власного потенціалу. Дивно спостерігати, як суспільство відмовляється від того, що має, на користь того, чого, скоріш за все, не отримає. Не дивує лише одне – те, що речі, пов’язані з культурною політикою, майже не проговорюються. Всіх куди більше цікавлять депутатські заробітки, а не дитячі бібліотеки." Джерело: Сергій Жадан / Facebook 

В Україні на сьогодні не існує законодавчого механізму блокування інтернет-ресурсів. Рішення РНБО, яке раніше ввів в дію президент, передбачає таку можливість у випадку поширення сайтами російської пропаганди. Відповідний законопроект доручили розробляти Міністерству внутрішніх справ. Серед депутатів, правозахисників та в громадськості є побоювання, що у прагненні позбавитися інформаційного впливу Росії ініціатива перетвориться на інструмент цензури і загрожуватиме свободі слова в Україні. Наскільки тонка межа між кібербезпекою та політичною цензурою? Одним з тих депутатів, який працює над розробкою законопроекту щодо впровадження механізму блокування сайтів, є радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко. Він пояснює, що Україна може захистити себе від агресивного впливу російської пропаганди тільки коли запровадить механізм блокування тих інтернет-ресурсів, які з території Росії чи інших країн ведуть інформаційну війну проти України. Мова йде не про заборону тих сайтів, які критикують українську владу – Геращенко Законопроект включатиме критерії, за якими можна буде здійснювати блокування сайтів. Блокування може бути застосоване і до соціальних мереж, які мають російське походження і є механізмами для розповсюдження пропаганди, зауважує депутат. Антон Геращенко припускає, що функції зі втілення в дію механізму блокування можуть бути покладені на чинний орган, такий як Нацрада з питань телебачення та радіомовлення, або може бути створений окремий орган, що має бути предметом дискусії всередині парламенту, уряду та у спілкуванні із президентом. «Має бути орган, який ухвалює рішення. Має бути суспільний демократичний контроль за тим, щоби приймались рішення лише до тих сайтів, які є шкідливими для України. На сьогодні в державі відсутні будь-які повноваження або органи, які б ухвалювали подібні рішення. І на жаль, лише зараз, на третій рік війни та агресії Росії, держава почала застосовувати заходи», – пояснює радник міністра. Антон Геращенко наводить приклади втілення заходів кібербезпеки у різних країнах. За його словами, у США є випадки, коли не блокують окремі ресурси, а силами спецслужб моніторять користувачів, які відвідують, наприклад, терористичні сайти і врешті слідкують за їхньою поведінкою. В арабських країнах – блокують терористичні сайти і в деяких випадках встановлюють відповідальність за використання технологій, які обходять блокування, пояснює Геращенко. Радник МВС запевняє, що ці технології доступні і для України, у випадку впровадження механізму. На його думку, для цього необхідна лише політична воля. «Мова йде не про заборону тих сайтів, які критикують українську владу, а її є за що критикувати і треба критикувати. Мова йде, наприклад, про такі ресурси як «Новини Новоросії» або телеканали «Лайфньюз», «Звєзда», яки заборонені в кабельних мережах України, але мовлять в інтернеті і регулярно брешуть. Нащо нам інтернет-ресурси, що мовлять з Росії та несуть розбрат в релігійний світ України, в національні почуття українців і не визнають існування України як такої?» – наголошує Антон Геращенко в коментарі Радіо Свобода. Політична карикатура Олексія Кустовського   Цей механізм необхідний не лише для блокування сайтів із російською пропагандою, але й сайтів із дитячою порнографією, порушників авторських прав тощо, додав він. Інтернет влаштований так, що захист в тисячі разів дорожчий за напад – експерт «Інтернет-асоціація України» звинуватила Раду національної безпеки та оборони України у спробі запровадити політичну цензуру в мережі. Про це йдеться в листі президентові України щодо рішення РНБО «Про загрози кібербезпеці держави та невідкладні заходи щодо їхньої нейтралізації», опублікованому на сайті організації. Марнотратством з боку влади і безглуздим заняттям вважає ініціативу український підприємець і громадський діяч у галузі інформаційних технологій, президент холдингу Internet Invest Group Олександр Ольшанський. Рано чи пізно цей механізм влада починає використовувати в політичних цілях, каже експерт посилаючись на світову практику. Каже, що механізми обходу блокування легко доступні і широко відомі користувачам інтернету. Аби протидіяти пропаганді, варто виробляти свій якісний контент та підвищувати рівень медіаграмотності українців, а не застосовувати заборони, переконаний підприємець. «Я цей приклад часто наводжу: коли винайшли гармати, люди перестали будувати кріпосні стіни. Не з причини, що гармата може зруйнувати стіну. Причина в іншому: побудувати стіну вартує в тисячу разів дорожче, ніж гармату, яка її пробиває. Інтернет влаштований таким самим чином – в ньому захист вартує в тисячі разів дорожче за напад. Якщо ви намагаєтесь щось заблокувати, ви витратите не в тисячу, а в мільйон разів більше, ніж той, хто ваш захист подолає. Будь-які ресурси, витрачені дарма, йдуть на користь ворогові», – пояснює Ольшанський. В цивілізованому світі заходи у кібербезпеці здійснюються шляхом судового контролю, зауважує заступник директора Харківської правозахисної групи Олександр Павліченко. В Україні достатньо інструментів для врегулювання ситуації, як, наприклад, відповідальність за поширення інформації забороненої кримінальним законодавством, пояснює правозахисник і додає, що ними не надто часто користуються. Олександр Павліченко вважає, що в демократичній країні не може рішення щодо блокування ресурсів одноосібно ухвалюватися та вводитися в дію одним окремим органом. По суті, це спецслужба, яка може перетворитися на тоталітарний орган. «Технології ідуть вперед, і право не встигає за ними, аби регулювати ці відносини. І тут можуть працювати лише ці усталені демократичні інститути, а передовсім судовий захист права», – зазначає Павліченко. Практика блокування сайтів становить ризики свободі вираження поглядів. Такі заходи можуть бути виправдані лише коли держава доводить, що вона діє в межах захисту свого законного інтересу і правовими засобами. Правозахисник розповів, що відсоток пропаганди в соцмережах російського походження є мізерним, в порівнянні із обсягами обміну інформацією. Чи готові депутати проголосувати? Депутати по різному сприймають дану ініціативу. Якщо щодо блокування сепаратисьтських сайтів знайти порозуміння легше, то щодо заборони російських соціальних мереж таких як «ВКонтакте» та «Одноклассники» думки кардинально різняться.  УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №47/2017 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про Доктрину інформаційної безпеки України» Дмитро Добродомов, позафракційний депутат, вважає, що все ж таки рішення про блокування сайтів має ухвалюватися в судовому порядку, і зазначає, що механізм блокування сайтів є все ж таки необхідним з точки зору інформаційної безпеки. Також виступає категорично за те, щоб обмежити доступ до соціальних мереж російського походження. «Якщо ми говоримо про сайти, які мають сепаратистський та навіть екстремістський характер, то блокування є нормальною практикою в усьому світі. Тільки розробникам в МВС необхідно бути дуже обережними, аби цей механізм не став приводом для цензури і закривання тих сайтів, які неугодні владі. В нас дуже часто під благими намірами вмонтовують речі, які просто неприпустимі до прийняття», – розповідає в коментарі Радіо Свобода Дмитро Добродомов. Депутат від «Блоку Петра Порошенка»​ Ольга Червакова висловлювала думку, що блокування соцмереж може принести більше шкоди, ніж користі. Адже саме з цих мереж часто отримують важливу інформацію та доказову базу як спецслужби, так і журналісти й аналітики. Депутат Сергій Лещенко вважає, що разом з інформаційною безпекою є ризик запровадження цензури, адже виникає можливість контролювати засоби масової інформації в інтернеті. Тож депутати сходяться на тому, що механізм має бути ретельно прописаний таким чином, аби унеможливити всі ризики. Автор Ольга Комарова Радіо Свобода 

Брюссель – «Безвіз» в України майже «в кишені»: нині посли держав-членів ЄС у Брюсселі – Комітет постійних представників – підтримали надання українцям безвізового режиму. Тепер цей жест із боку об’єднаної Європи залишилося затвердити тільки європейським міністрам, і після публікації у офіційному журналі ЄС, орієнтовно в середині червня, українці зможуть відвідувати держави «шенгену» з одним лише біометричним паспортом. Як кажуть експерти, цим кроком ЄС підтвердив, що довіра до України зростає, а європейці вміють тримати слово. Нинішнє рішення європейських дипломатів про скасування віз для українців – це логічне продовження домовленостей, досягнутих між євроустановами та підтримки «безвізу» в Європарламенті на початку квітня. Про підтримку цього кроку з боку європейських послів при ЄС президент України Петро Порошенко дізнався на Чорнобильській АЕС, де нині відбулося відзначення роковин катастрофи. «Щойно – Рада Євросоюзу на рівні послів прийняла історичне рішення про надання Україні безвізового режиму. Двері Європи для України відкриті», – заявив він. – Зараз залишилось рішення Ради Євросоюзу на рівні міністрів, і процес завершений». Тепер залишилося підтвердити це, як каже український президент, «історичне рішення», Радою ЄС, що очікується орієнтовно 11 травня. Далі – урочисте підписання візового режиму готують у Європарламенті на 17 травня. І тоді залишиться дочекатися публікації в офіційному журналі ЄС – і, власне, початок дії «безвізу» очікується десь у середині червня. Для Криму подолання корупції було б привабливішим навіть за «безвіз» – експерт На думку виконавчого директора громадської організації «Європа без бар’єрів» Ірини Сушко, українці наближаються до скасування віз за передбаченим планом, хіба б у ЄС сталося щось надзвичайне. «Все це є свідченням того, що поки в планах ЄС та його інституцій не з’явилося якогось іншого, більш нагального питання чи якоїсь надзвичайної події, яка б змішала всі карти, це означає, що ми рухаємося у заданому порядку й темпі», – каже експерт.  Водночас, на думку Ірини Сушко, ця «історія успіху України є привабливою, скажімо, для жителів Криму», який у 2014 році окупувала Росія, які, з одного боку, можуть сприйняти «безвіз» із заздрощами, з іншого – із бажанням повернутися «в Україну»: «Рівень інтересу до цієї події та України загалом там підвищився, але втримати цей інтерес можна тільки сталими реформами. А незворотнім прагнення людей з окупованих територій повернутися «в Україну» зробив би прогрес у подоланні корупції». Заступник директора Центру європейських досліджень Вілфріда Мартенса Роланд Фройденштайн зауважує, що без так званого «механізму призупинення» «безвізів», ухваленого нещодавно, домогтися скасування віз для України не дозволили б Німеччина та Франція. Роланд Фройденштайн   «Це тільки крок у зближенні України та ЄС, і його тут сприймають дуже позитивно, визнаючи прогрес українців у реформах. Але дозволив це зробити «механізм призупинення», що може повертати візи, скажімо, в разі криз або зростання організованої злочинності через вихідців із тих чи інших держав. Натомість українці засвідчили прогрес», – каже Фройденштайн. Скасування віз засвідчить, що українці для ЄС – партнери, що варті співпраці – дипломат Поступальний і впевнений рух до внесення України у список держав, громадянам яких не потрібні візи, на думку бельгійського дипломата українського походження Зенона Коваля означає: «По-перше, що Україна як держава спроможна виконувати свої зобов’язання. По-друге, що ця країна й ситуація навколо неї далі залишаються у полі уваги Європейського союзу. По-третє, це визнання того, що українці для ЄС є партнерами, з якими варто працювати. І останнє, що нинішні обставини та позиція України дають переваги над супротивниками друзям України всередині європейської співдружності». В ЄС раніше заявляли, що «безвіз» для українців може запрацювати наприкінці червня. Для безвізових поїздок громадянам України потрібно отримати біометричний паспорт. Угода про лібералізацію візового режиму буде поширюватися на всі країни ЄС, окрім Великобританії та Ірландії, а також діятиме в країнах шенгенського простору, що не входять в ЄС, – Норвегії, Ісландії, Ліхтенштейні та Швейцарії. Автор: Віталій Єреміца  За інформацією : Радіо Свобода    

Посол України в Чеській Республіці Євген Перебийніс зустрівся з Міністром закордонних справ Чехії Любомиром Заоралеком. Євген Перебийніс написав на своїй сторінці у facebook:  " 25 квітня мав надзвичайно теплу і продуктивну зустріч з Міністром закордонних справ Чехії Любомиром Заоралеком. Загалом зустріч підтвердила, що Чехія є надійним другом і партнером України. Як сказав пан Заоралек, Чеська Республіка докладе всіх зусиль для того, щоб підтримати Україну у нинішній непростій ситуації і щоб український народ відчував, що він не залишиться наодинці перед складними випробуваннями, які випали на його долю. Зі свого боку подякував Міністру за підтримку, яку надає уряд Чеської Республіки Україні як на двосторонньому рівні, так і в рамках міжнародних організацій. Ми обговорили шляхи активізації двостороннього політичного діалогу між двома країнами, а також перспективи поглиблення українсько-чеського співробітництва в торговельно-економічній сфері. Л.Заоралек запевнив у незмінній підтримці Чехією незалежності та територіальної цілісності України, її зусиль, спрямованих на протидію російської агресії. Він ще раз підтвердив позицію Чеської Республіки, яка полягає у необхідності продовження санкційного тиску на Росію до повного виконання нею Мінських домовленостей. Також ми обговорили актуальні питання відносин між Україною та ЄС. Чеський Міністр при цьому висловив підтримку якнайшвидшому вступу в силу Угоди про асоціацію, а також запровадженню з боку ЄС безвізового режиму для громадян України. Крім того, Л.Заоралек високо оцінив прогрес, досягнутий Україною у впровадженні економічних реформ та боротьбі з корупцією."

У Карловому університеті Праги за підтримки празького Інтеграційного центру відкрилася виставка "Інша Україна" ("UkraJina"), до якої входять портрети українців, що проживають у Чехії. Про це "Радіо Свободі" повідомила один з організаторів цього проекту, докторантка Карлового університету Галина Бабак. "Мені хотілося сказати, що не кожен тут заробітчанин, який не має якогось культурного багажу, просто їхнє життя могло скластися так, що їм довелося приїхати сюди заробітчанами. Хотілося розповісти про тих українців, які тут досягли успіху, інтегрувалися, вивчили мову, відкрили свою справу", – розповідає вона. За її словами, експозиція складається з 11 портретів українських емігрантів. "Дехто, наприклад, робітник, приїхав до Чехії два роки тому, а є люди, як, наприклад, художник Мирослав Зузук, живе тут уже 20 років. Це було непросто знайти людей, які б погодилися нам дати інтерв’ю, і особливо таких, які б погодилися сфотографуватися. Мені було простіше знайти людей, які б були зі сфери мистецтва, бо я сама з цієї сфери, а щодо інших, то я розпитувала і просила мені порадити цікаві історії цікавих людей", – додає дівчина. Вона зауважує, що українці у Чехії дуже різні: одні хочуть повертатися в Україну, інші  -залишатися, є й такі, яким не подобається ані Україна, ані Чехії, і своє щастя вони збираються шукати далі по світу. Також одні з них цікавляться подіями в Україні, відчувають себе частиною українського світу, а от інші - не захоплюються нічим, окрім заробляння грошей. Однак серед них найбільше Бабак вразила історія вже немолодої жінки, яку життя змусило покинути рідних та приїхати прибирати готелі у Празі. "Це Інна Гінчевська – у неї троє дітей, троє внуків, вона дуже інтелігентна, і їй зараз дуже багато доводиться фізично працювати, але це людина, від якої іде світло. Це людина, яка ще до 2016 року в Кам’янці-Подільському мала своє приватне підприємство. Але через війну і кризу її фірму, що займалася оптово-роздрібною торгівлею, вони вирішили з чоловіком продати. В неї захворів чоловік, і їй довелося поїхати на заробітки, щоб допомагати родині. Я спитала, чи подобається їй Прага, але вона сказала, що так, це комфортне місто, але за цей рік вона ще не встигла його навіть подивитися", – розповіла вона. Нагадаємо, у Чехії проживає понад 100 тисяч українців, які зазвичай працюють на будівництві, хатніми робітницями та доглядають дітей. https://soundcloud.com/radiosvoboda/u-praz-pokazali-portreti-novo-ukransko-daspori