Гість передачі «Ваша Свобода»: Святослав (Шевчук), верховний архієпископ Києво-Галицький, митрополит Київський, предстоятель Української греко-католицької церкви. Наталія Чурікова: Вітаю Вас, Ваше Блаженство у Празі, де Ви вже не вперше, але вперше як автор книжки «Майдан і греко-католики в Україні», яка була перекладена чеською мовою і видана у Празі. У Чехії пильно стежили за подіями в Україні і я пригадую, як під час Майдану доводилося по кілька разів на тиждень коментувати те, що відбувалося у Києві на Чеському телебаченні. І колеги вони все шукали, чи там були екстремісти. І коли я розповідала про те, що це була мирна акція людей, які знову віднайшли свою гідність і що на Майдані присутні практично всі конфесії, і люди моляться щогодини, то я зустрічала якийсь порожній погляд. Чи Вам вдалося пояснити, чому Майдан був справді важливий для України і не лише для України?   – Феномен Майдану для багатьох є загадкою. Багато хто має спокусу маніпулювати цими подіями чи почуттями, які виникали. Але Майдан поставив дуже високі моральні вимоги і перед українським суспільством назагал, і перед християнами, перед церквами зокрема. Революція гідності була нічим іншим, як виявом, з одного боку, християнських, суспільних цінностей, які ми називаємо європейськими, а з іншого – саме ці події винесли на всеукраїнську дискусію ключові моменти соціальної доктрини церкви. І саме повага до гідності людської особи є найпершим принципом такої доктрини. Глава Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук) – У кривому дзеркалі гібридної війни винний у кровопролитті, не той, хто почав агресію, а той, хто почав оборонятися. Чи Вам не доводиться чути звинувачення, що церква, яка пішла за своєю паствою в окопи, підтримує війну? – Це звинувачення звучало з дуже високих трибун, зокрема навіть в контексті папського Синоду 2014 року, де голова відділу зовнішніх церковних відносин Московського патріархату прямо сказав, що «уніати і розкольники» є причиною війни в Україні. Хоча знаємо, що Україна у тих обставинах є жертвою зовнішньої несправедливої агресії. Сьогодні не існує в Україні жодної сили, навіть церковної, яка могла би вивести на Майдани мільйони людей. Так було і в кінці 2013 року. Сьогодні, коли ми зі своїм народом навіть на передовій, дуже часто закидають, що ми підтримуємо тільки одну частину українського суспільства, таким чином де-факто підтримуємо «громадянський конфлікт». Такими термінами сьогодні оперує агресор, який має на меті з жертви зробити винного у війні.   Насправді жодна з українських церков ніколи не підтримувала жодної агресії, ненависті і ніколи не підтримувала війни. В часи Майдану Всеукраїнська рада церков намагалася все зробити, щоб зберегти характер мирного протесту, не допустити агресії влади проти людей на Майдані. Нам цього не вдалося. Ми були з тими людьми, які готові були віддати своє життя за справедливість. Так само і сьогодні – всі українські церкви, навіть у тому числі і церква Московського патріархату хоче бути поруч із солдатами, які захищають Україну. Майдан – це не був якийсь «націоналістичний переворот», бо говорив різними мовами, молився різними мовами, були присутні священнослужителі різних церков, представники різних національностей. І сьогодні солдати, які захищають Україну, у великій частині розмовляють російською. Це не тільки моральне право, але й громадянський обов’язок. Тому церква поруч. Наші військові капелани поділяють з ними всі ті тяготи військового часу, є і в радості, і в смутку і з ними, і з їхніми родинами. Виставка військової техніки до Дня захисника України неподалік від кафедрального собору Української греко-католицької церкви. Київ, 13 жовтня, 2016 року   – Що ви можете зробити для пастви, яка залишилася на окупованих територіях – в Криму, на Донбасі і в самій Росії? – Найперше – ми є разом з ними. На окупованій території присутні наші священики. Це був наш вибір. По ту лінію розмежування залишилося 11 парохій. І не всі вони сьогодні функціонують належним чином. Але є чотири священики, які душпастирюють у Луганську і Донецьку. Є п’ять наших парохій у Криму, які вдалося зберегти і захистити, навіть при допомозі дипломатичного втручання у справу римської Апостольської столиці. Один із видів служіння – просто бути поруч, з іншого боку, бути голосом людей і мостиком, який єднає ті території з великою українською родиною. – Чи можливе існування сильної православної церкви поруч із сильною греко-католицькою церквою? – Сильні українські церкви є силою українського суспільства і народу. Треба нам взаємно побажати, щоб всі церкви в Україні стали сильними, щоб Україна навіть у своєму новому історичному періоді лишилася християнською державою. УГКЦ ніколи не була державною, але завжди була церквою свого народу, який більше 300 років не мав своєї держави. У різних історичних моментах наша церква перебирала силою факту певні функції держави. Ми ніколи не були і не хочемо бути простим інструментом в руках чи то політиків, чи державної машини. Ми хочемо мати свободу сказати правду і політикам, і державним чиновникам. Співіснування різних церков в Україні – один із елементів держбезпеки. Сьогодні Україна є поліконфесійним суспільством. І є дуже небезпечно, коли держава починає фаворизувати одну церкву. Це створює напругу у релігійному суспільстві. Засада відокремлення церкви від держави є досить позитивною і має зберігатися в українському суспільстві незалежно, які вітри віють на тому владному Олімпі. Я дуже стурбовано дивлюся на внутрішні кризи, які переживають православні церкви, зокрема УПЦ (МП). Дуже багато людей відходять від церкви. Частина собі шукає іншої церкви, але велика частина людей розчаровується. Якщо сучасна людина відчуває себе зрадженою своєю церквою, то у неї виникає недовіра до будь-якої іншої. Сьогодні дуже часто можна почути в Україні вираз: а, всі ті попи однакові! Це дуже небезпечний феном, феномен секуляризації, втрачання моральних орієнтирів. Ми не втручаємося у внутрішні православні процеси, хоча молимося за об’єднання українського православ’я, працюємо над тим, щоб була відновлена єдність всіх церков володимирового хрещення, щоб можна було говорити про існування єдиної помісної церкви в Україні. Ми повинні втілювати християнські цінності в життя українського суспільства. Як ми займемося своїми вузькокорпоративними питаннями, будемо воювати за владу, майно, сфери впливу, то зрадимо потреби українського суспільства і не виконаємо своєї місії – навчати людей Божому слову. – Чи Ви хотіли б об’єднати всіх українців греко-католиків під одним омофором? – Моє служіння не обмежується Київською митрополією чи територією України. Я очолюю церкву, яка є глобальною. Церкву глобального масштабу зробили саме наші емігранти, рознесли церкву по всіх континентах – Північна і Південна Америка, Австралія, Західна Європа, Росія, Казахстан. Ми сьогодні відкриваємо вірних у Японії, в Китаї, в Африці, на Близькому Сході. Нашим прагненням не є мати владу над усіма українцями греко-католиками по цілому світі, а мати необхідні ресурси, щоб кожен українець греко-католик мав можливість доступу до свого священика. Наталія Чурікова За інформацією: Радіо Свобода 

З розпадом радянського блоку європейська та євроатлантична інтеграція Чехії визначається, як основний пріоритет національного розвитку країни. Розпочався цей процес з подання Чехією заявки на вступ до Європейського Союзу у січні 1996 року. Після того, як країна досягла критеріїв членства в ЄС, в травні 2004 року її офіційно прийняли до складу організації. Відтоді Чехія як країна-член Європейського союзу активно залучається до реалізації основних програм ЄС, насамперед, Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗПБ), а також «Східного партнерства». В рамках СЗПБ Чехія разом з іншими країнами-членами ЄС бере участь у міжнародних миротворчих операціях, створенні європейських батальйонних тактичних груп та у підтриманні оперативних можливостей (в т.ч. чесько-словацької та польсько-угорсько-словацької в рамках «Вишеградської групи»). В плані реалізації «Східного партнерства» Чехія послідовна в підтримці процесу європейської інтеграції України, була в числі посередників під час врегулювання російсько-українських проблем, викликаних так зв. газовими війнами Росії проти України. Чехія активно сприяє економічному та інституційному розвитку Європейського Союзу. Так, головними напрямами чеського головування в ЄС у першому півріччі 2009 року були сприяння розвитку ринків Європейського Союзу, покращення умов підприємницької діяльності, вирішення проблем безробіття, реалізація спільної сільськогосподарської політики та підвищення енергетичної безпеки Європи. Важливим досягненням за час перебування Чехії в ЄС можна вважати створення передумов для економічного розвитку країни, який був досить динамічним до початку кризових процесів в Європі, викликаних світовою фінансово-економічною кризою. Незважаючи на поточні проблеми, Чехія має всі шанси для відновлення позитивних процесів в економіці.  Одним з важливих кроків у рамках інтеграції країни до ЄС стало входження Чехії до Шенгенської зони (березень 2008 року).Чеські громадяни, вільно пересуваючись Європою, дістали змогу навчатись та працювати в країнах ЄС. Як вважає чеське керівництво, членство Чехії в НАТО складає основу національної безпеки країни. Так, у 1990 році колишня Чехословацька республіка, після розпаду Варшавського договору, першою встановила контакти з Північноатлантичним союзом, що відбулося під час візиту до Праги Генерального секретаря НАТО. Після виконання всіх необхідних процедур, 12 березня 1999 року Чеська Республіка стала повноправним членом НАТО та взяла на себе всі зобов’язання Північноатлантичного союзу. Щоправда, на відміну від Польщі, країн Балтії та Румунії, головною метою цього вступу стало не стільки забезпечення захисту від Росії, скільки можливість використання потенціалу Альянсу для оптимізації чеської оборонної складової. Так, інтегруючись до НАТО, збройні сили Чехії були скорочені зі 132 тис. осіб у 1993 році до 35 тис. осіб в 2010 році. Була списана і значна кількість застарілого озброєння, з 1 січня 2005 року чеська армія повністю перейшла на контрактний принцип комплектування. Скорочення збройних сил Чехії заощадило значні кошти, та одночасно було компенсоване включенням країни в єдину систему колективної безпеки НАТО і (що важливо!) отриманням нових сучасних зразків озброєння та військової техніки. Багатоцільовий винищувач JAS-39 «Gripen» В рамках цього процесу чеська армія була інтегрована до Об’єднаних збройних сил Північноатлантичного союзу. Система повітряного контролю ЧР інтегрувалася до об’єднаної системи ППО НАТО в Європі. На вигідних офсетних (компенсаційних) умовах чеська армія отримала 14 сучасних шведських літаків JAS-93 «Gripen» (при вартості контракту 750 млн. дол. США чеська сторона отримала офсетні компенсації від компанії Saab на суму 975 млн. дол. США), а також понад 100 австрійських бронетранспортерів «Pandur ІІ» (Чехія заплатила компанії Steyr-Daimler-Puch Spezialfahrzeuge 650 млн.дол.США, а отримала 150 % офсетних компенсацій). Бронетранспортер «Pandur-2» Чеські експерти стверджують, що, незважаючи на скорочення збройних сил, наведені вище заходи в рамках членства країни в НАТО значно підвищили військовий потенціал ЧР. Це і надало можливість Чехії забезпечити виконання своїх зобов’язань перед НАТО як в плані зміцнення безпеки Європи, так і щодо участі у міжнародних військових операціях, в тому числі в Іраку та Афганістані. В рамках концепції «Розумної оборони НАТО» Чеська Республіка спеціалізується на виконанні функцій радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту військ Північноатлантичного союзу. Це завдання покладене на 31 бригаду РХБЗ ЗС Чехії, що перебуває у оперативному резерві Сил швидкого реагування НАТО. В Альянсі Чехія спеціалізується також на виробництві радіоелектронної, бронетанкової та авіаційної техніки, що позитивно позначається на розвиткові чеського оборонно-промислового комплексу. Так, у 2000 році уряд Чехії ухвалив концепцію «Основи взаємодії державного управління і оборонної промисловості Чеської Республіки», а також угоду «Про співробітництво між Міністерством оборони ЧР та Асоціацією підприємств оборонної промисловості», які оптимізували роботу чеського ОПК у нових геополітичних умовах, у яких перебуває країна. Станція пасивної радіотехничної розвідки  «Vera» Спираючись на свою промислову базу, яка не поступається базам інших європейських країн, чеська компанія ERA Pardubice випускає сучасні станції радіоелектронної розвідки «Vera» (є подальшим розвитком відомої «Ramonа»). Крім того, разом зі США ведуться науково-технічні розробки в інтересах американської системи ПРО у Європі. Чеська компанія Aero Vodohody спільно з італійською компанією Alenia Aeronavtika бере участь у складанні середнього військово-транспортного літака C-27J Spartan.  Тактичний військово-транспортний літак C-27J «Spartan»   Більше десятка чеських підприємств залучені до виробництва згаданого вище австрійського БТР Pandur ІІ, які постачаються для збройних сил ЧР. Чехія бере також участь дослідницькій програмі під егідою Європейського оборонного агентства зі створення піхотного спорядження для ведення бойових дій у міських умовах. Позитивні показники членства Чехії в НАТО обумовили високий рівень підтримки процесу євроінтеграції чеським населенням.  В цілому, приєднання Чехії до ЄС та НАТО можна вважати послідовним і виваженим кроком, який духовно та фактично повернув країну до Європи, забезпечивши їй прогрес у сфері безпеки, а також нові можливості в економічному та соціально-політичному розвитку. Більш того, європейська та євроатлантична інтеграція країни гарантує їй мирний та безпечний розвиток на далеку перспективу. Нинішнє обговорення відносин України та ЄС нагадує період, коли Чехія лише планувала вступати до ЄС. Як і перед українцями зараз, перед чехами також постали фундаментальні питання, пов’язані з основами функціонування чеської держави. Чехія повинна була пройти через обов’язкові реформи адміністрації та законодавства, реформу судової системи, щоб відповідати вимогам приєднання до ЄС. Незважаючи на часткову хвилю гніву та невдоволення, що Чехія повинна підпорядкуватися диктатурі Брюсселя, громадяни країни були твердо переконані, що ЄС - це місце, до якого Чехія, як Європейська держава, належить. Цей факт був досить точно відображений на референдумі, коли три чверті виборців сказали "так" приєднанню до Європейського Союзу. В цьому і є відмінність між минулим досвідом Чехії та Україною зараз. В Україні загальне сприйняття ЄС в не є однозначним та балансує між позитивним і негативним.   Цитуючи Діту Харанзову – депутата Європарламенту від Чехії: «У порівнянні з тодішніми настроями у Чехії, відмінності у сприйнятті в Україні відчутні на різних рівнях. По-перше, Чехія вступила до ЄС 15 років тому, після Оксамитової революції, все ще будучи сповненою оптимізму, маючи позаду перший успіх у вигляді вступу до НАТО. По-друге, безсумнівно, коли ми вступили до ЄС в 2004 році, це був зовсім інший союз. Сьогодні Європа переживає чимало проблем у багатьох сферах, вона шукає рішення та відповіді на фундаментальні питання, пов’язані з майбутнім напрямком європейської інтеграції. ЄС має справу зі складним розвитком ситуації у сусідньому регіоні, а також далеко за межами Шенгенської зони. І по-третє, ЄС був для нас стратегічним партнером, якого ми потребували не лише для економічних інтересів та переваг, таких як вільний рух людей чи товарів, але також як гарантію безпеки та оборони. Ось якраз у цій частині наші інтереси збігаються. Я можу сказати від себе, що ніколи не сумнівалася, що рішення приєднатися до ЄС було правильним і єдиним можливим у нашій ситуації. Переконана, що майбутня перспектива для України має бути такою ж.»  Використані матеріали: Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень , Європейська правда  UAPORTAL.CZ                                                      

У Чехії – вже втретє – розпочався фестиваль українського кіно. Протягом тижня у Празі, а з цього року ще у двох містах Чехії – Брно та Оломоуці – шанувальники українського фільму зможуть познайомитися з найновішими українськими стрічками – «Атлантида», «Іловайськ», «Додому». Будуть представлені і короткометражні, документальні фільми, а серед складних тем знайдеться місце і для усмішки – фестиваль завершиться комедією «Мої тихі думки». Та центральною подією фільмового фестивалю у Чехії став фільм Аґнєшки Холланд «Пан Джонс», який незабаром вийде в український прокат під назвою «Ціна правди». Він розповідає про те, як важко правда про Голодомор пробивала собі дорогу до світу. Цей та деякі інші фільми чеські глядачі побачить іще до їхньої прем’єри в Україні. Про це пише Радіо Свобода «Сім вечорів для України» – так у чеській пресі повідомляють про початок фестивалю українських фільмів, що проходить в основному в артгаусних кінотеатрах у центрі Праги за підтримки посольства України в Чехії і громадської організації «Рута», якою керує празька україністка Ленка Віхова. «Ми вибирали найкращі українські фільми цього року, стежили за відгуками фестивалів у Венеції, в Одесі, Карлових Варах, за оцінкою професійних критиків, – каже в інтерв’ю Радіо Свобода організаторка фестивалю Ленка Віхова. – Ми хотіли обрати для показу в Чехії найякісніший продукт, який, можливо, не розрахований на смак масового глядача, але такий, що може якнайкраще представити сьогоднішнє українське кіно – його теми і його художній бік. Ми розраховували на обізнану і вибагливу публіку». «Атлантида», фільм Валентина Васяновича, яким відкрився фестиваль у Празі, представляв виконавець головної ролі – ветеран АТО, психолог Андрій Римарук. Незважаючи на те, що дія фільму перенесена у майбутнє, коли війна на Донбасі вже скінчилася, розмова після перегляду нагадала про те, що вона ще триває. Протягом майже годинної дискусії Римарук розповів, що фільм має великий успіх – після світової прем’єри на Венеційському кінофестивалі, де стрічка отримала головну нагороду в секції «Горизонти», був Спеціальний приз журі на Токійському міжнародному кінофестивалі і «Гран-прі» на фестивалі «Лістапад» у Мінську. Остання нагорода була особливо приємною для команди фільму, бо стрічку, яку показали у кінотеатрі «Москва», побачило багато російських чи проросійських критиків, які відреагували на неї відвертим страхом – казали, що у Мінську показують «антиросійські фільми». «Це добре, бо відчутно, що в росіян «підгорає», – втішено сказав Римарук. Перший вечір фестивалю запам’ятається ще і тим, що на ньому був присутній колишній кремлівський бранець – Олександр Кольченко, чийого визволення, разом з Олегом Сенцовим та іншими полоненими, вимагали учасники попередніх двох фестивалів українського кіно. Кольченко перебував у Празі на запрошення місцевої гуманітарної організації, зустрічався з українською громадою, давав інтерв’ю місцевій пресі. Другий фільм українського тижня також, за словами чеської преси, мав принести «сильні переживання». Фільм Аґнєшки Холланд, польської режисерки, «Пан Джонс», або «Ціна правди», як він буде представлений в українському прокаті наприкінці місяця, розповідає про пошуки правди молодого валлійського журналіста Ґаррета Джонса у сталінському СРСР. Він на власні очі побачив наслідки сталінської політики в Україні, де вимирали у 1932–33 роках цілими селами, і намагався розповісти про це світові. Незважаючи на те, що фільм уже мав кілька показів у Чехії, в прокат його не закупили. Як кажуть знавці кіноринку, це – перший фільм Аґнєшки Холланд, який не пішов у чеський прокат. Можливо, тому, що «переживання» від фільму були надто сильними, а можливо, тому, що українська тема не викликає масового інтересу. З п’ятьох показів фільму в Чехії саме той, що проходив в рамках українського фестивалю, був найбільш успішним – всі квитки невеликого артгаусного залу кінотеатру «Евальд» були викуплені вже у перші дні, тож тим, кому квиток не дістався, довелося сидіти на сходах. Вихід людей з кінотеатру виглядав як вихід з похорон, тільки поспівчувати не було кому – всі, і місцеві українці, і чехи, були однаково приголомшені. Коли люди знову змогли говорити, то на вулиці вже можна було почути, що фільм був «важкий, але добрий, сильний». «Чеський глядач, який не шукає в кіно лише розваг, звик до складних фільмів, тому ми включили в програму цей фільм. Також ми хотіли показати, що Україна, яка була співпродюсером фільму, співпрацює з європейським кінематографом, є частиною європейського кінематографу», – пояснює свій задум Ленка Віхова. Далі у програмі фестивалю – кримськотатарський фільм «Evge. Додому» режисера Нарімана Алієва, який щойно вийшов в прокат в Україні. Цей фільм про повернення додому в Крим загиблого кримськотатарського воїна брав участь у Каннському міжнародному кінофестивалі, в конкурсній програмі «Особливий погляд», а у серпні Український оскарівський комітет номінував його як національного претендента від України на американську премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою. Тема війни на сході України пролунає і у фільмі «Іловайськ» – стрічці Івана Тимченка, а про цей регіон напередодні війни розповість стрічка «Дике поле» за мотивами роману Сергія Жадана. Задовольнили свою цікавість і любителі короткого метру – один вечір віддали їм. Глядачі побачили відразу п’ять короткометражних фільмів від різних режисерів: «Будинок «Слово» (режисера Івана Висневського), «Mia Donna» (режисера Павла Острікова), «Fingerman» (режисера Івана Шохи), «Нокдаун» (режисера Антона Скрипця) і «Лишатися не можна тікати» (режисера Марини Лопушіної). Завершується фестиваль в понеділок 18 листопада на веселішій ноті – комедією «Мої думки тихі» молодого автора Антоніо Лукіча зі знаменитою Ірмою Вітовською в головній ролі. Попри те, що фестиваль готувався вже втретє, його підготовка йшла найскладніше, каже Ленка Віхова – далися взнаки зміни в українському Держкіно. «Цього року було найскладніше організовувати фестиваль. Вакуум у керівництві Держкіно ускладнив нашу роботу, бо раніше ми могли покладатися на допомогу українського державного агентства, і фінансову, і організаційну, знати, що співпраця надійна, але цього року з цим було набагато складніше», – зазначає вона. Як каже Ленка Віхова, чеський глядач починає звикати до того, що у листопаді він може ознайомитися з новинками українського кіно, у фестивалю з’являються постійні глядачі, розширюється глядацька аудиторія, про фестиваль більше повідомляють у пресі, на радіо, на телебаченні. Присутність Андрія Римарука, який представив фільм «Атлантида», викликала додатковий інтерес, інтерв’ю з ним робили кілька чеських медіа, тож відгомін після фестивалю буде і після того, як він закінчиться. Автор:Марія Щур  

Оскарження, подане самопроголошеним «Позаштатним консулом Донецької Народної Республіки» Нелою Лісковою в Оломоуцький вищий суд, виявилося марним. Останній підтвердив рішення суду першої інстанції та остаточно припинив діяльність громадської організації «Представницький центр ДНР», створеної Лісковою в місті Острава два роки тому. Ліскова з’явилася до суду в останній момент та без адвоката. Протягом засідання, що тривало приблизно півгодини, навіть не знімала пальто та лише повторювала слова, сказані нею на захист свого товариства в Остравському крайовому суді. «З цього приводу не скажу вам нічого нового. Гадаю, що при попередньому судовому провадженні я висловила свої думки цілком чітко. Свою заяву підтримую. В мене немає що додати», – сказала Ліскова в суді. Товариство рибалок, товариство собачників та Представницький центр… На питання судді Анни Єжікової про те, чи бажає Ліскова своє оскарження зачитати або будь-яким чином доповнити, остання відповіла, що не розуміє підстав анулювання товариства, оскільки суд попередньо схвалив його створення. Судовий процес назвала політичною справою, ініціатором якої є Міністерство закордонних справ. ©HlídacíPes.org/Якуб Мікел «Це сприймається мною як тиск на судочинство. Адже в нашій країні діють різноманітні об’єднання громадян, – наприклад, товариство рибалок, товариство любителів собак, моє товариство «Представницький центр ДНР» – і всі вони повинні задовольняти якимось нормам, що дозволяють об’єднанню розпочати діяльність», – заявила Ліскова, підкресливши, що не бачить нічого поганого в дружбі між двома слов’янськими народами. Зміна статуту через два дні після створення товариства Аргумент Ліскової щодо відсутності підстав для припинення діяльності товариства в зв’язку з тим, що його створення було попередньо схвалено судом, суддя відкинула, посилаючись на те, що «Представницький центр ДНР» через два дні після свого створення вніс зміни в свій статут. Якщо в початковій редакції говорилося про те, що об’єднання співпрацює з Донецькою областю України, у новій вже значилася співпраця з «Донецькою Народною Республікою». У зміні статуту Ліскова не вбачає ніяких проблем. «Це нормальний процес. Враховуючи те, що об’єднання громадян проходить певний розвиток, у його статут можуть вноситися зміни. Якщо належним чином скликано загальні збори, і всі члени товариства підтримують відповідну пропозицію, нічого незаконного в цьому немає» – заявила Ліскова. Проте, як уже раніше повідомив серверу HlídacíPes.org колишній член товариства Петр Вікторин, ніяких зборів товариства перед зміною статуту явно не проводилося. «Ніякі офіційні збори не проводилися та не могли проводитись. Згідно зі статутом голова зобов’язаний повідомляти про скликання зборів за тридцять днів до їхнього проведення. У даному випадку це неможливо, оскільки тоді Ліскова мала вчинити таке повідомлення за двадцять вісім днів до створення товариства як такого», – пояснив Вікторин, додавши, що його підпис у документі явно підроблено. foto: Michal Polášek «Буду продовжувати роботу» Ліскова заявила, що таке рішення суду очікувала. «Це мене не здивувало. Щодо подальших дій проконсультуюся зі своїм повіреним», – повідомила вона, підкресливши, що обміркує можливість звернення у Верховний суд. За її словами, закриття «Представницького центра ДНР» не справить ніякого випливу на її власну діяльність. Допускає і можливість створення нового об’єднання громадян. «Що стосується моєї діяльності, я обов’язково продовжу свою роботу», – підсумувала Ліскова. За темою читайте також: Представництво донецьких сепаратистів у Чехії. Фікція та реальність, 12 липня 2016 р. В Остраві відкрилося «консульство ДНР». Люди протестують, 1 вересня 2016 р. Суд закрив «консульство ДНР» у Чехії, 29 червня 2017 р. Член «Національної самооборони» не здається – продовжує боротися за «консульство ДНР» у Чехії, 27 вересня 2017 р. Автор: Томаш ПікаДжерело: HlídacíPes.org, 26 квітня 2018 р.Переклад: Сватослав Щиголь InformNapalm Головне фото: Michal Polášek

В Україні планується «велика чистка» на ринку агентств, що спеціалізуються на відправці робітників за кордон. У Верховній Раді зареєстрований законопроект № 6275, який прописує нові правила для посередників з працевлаштування. Проект поправок в парламент подали Ірина Луценко, Ірина Геращенко, Марія Іонова і інші представники президентської партії, тому у нього досить високі шанси отримати законний статус. У пояснювальній записці до проекту зазначається, що українських «гастарбайтерів нещадно експлуатують у всьому світі, причому, не тільки роботодавці: українці нерідко потрапляють в мережі торговців людьми. Тільки за 2012-2014 роки жертвами стали понад 40 тисяч співвітчизників». В минулому році Україна увійшла до групи ризику з торгівлі людьми, відповідно до щорічного звіту Держдепартаменту США за 2016 рік. Автори пишуть, що традиційним каналом торгівлі людьми є вербування і передача громадян за межі України для примусової експлуатації якраз таки через агентства, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.  Їх в Україні ніхто по суті не контролює. Чинне законодавство не дозволяє вчасно виявляти причини і умови, які призводять до торгівлі людьми, і ефективно протидіяти зазначеній торгівлі, що розв'язує руки злочинцям. Також в документі сказано, що за даними Мінсоцполітики кількість жертв торгівлі людьми в 2015-2016 роках збільшилася в порівнянні з 2014 роком майже в три рази.  За словами координатора громадської організації "Ла Страда" Ольги Дунебабіної, діяльність подібних рекрутингових агентств дійсно потрібно регулювати, тому, що за їх допомогою українці найчастіше потрапляють у трудове рабство. "Це дійсно проблема. У агентств, які не мають ліцензії, але при цьому надають послугу працевлаштування закордоном, є два способи шахрайства. Перший — вони обіцяють людині працевлаштування, але за певну суму, грубо кажучи, просять оплатити витрати, які має понести агентство для того, щоб знайти для людини роботу закордоном. Зазвичай це сума в межах 500-700 євро, яку людина нібито потім покриє внаслідок високого заробітку за кордоном. Це перша схема, і вона найбільш поширена бо такі агентства офіційно можуть займатися торгівлею або дрібними послугами, при цьому, стверджуючи, що вони працевлаштовують закордоном. Другий спосіб — це дійсно вивезення людини за кордон з метою трудової експлуатації або ж рабства. Це найбільш розповсюджена схема, коли люди потрапляють в рабство саме через такі агентства. Випадки, коли людина виїжджає сама за кордон з метою знайти там роботу вже за фактом і потрапляє там в трудове рабство або сексуальну експлуатацію вони не те, що поодинокі, але їх значно менше. Тобто основна схема — це агентства" Також вона розповіла, що за минулий рік на "гарячу лінію" організації звернулося близько тисячі українців, які побоювалися трудової експлуатації за кордоном. "Ми ведемо статистику звернень з питань протидії торгівлі людьми, цих дзвінків за 2016 рік було близько тисячі. Але основні питання перед виїздом, тобто превентивно. Дзвінків, пов'язаних з пошуком зниклих за кордоном або з інформацією про те, що є випадки, коли люди потрапляють в рабство — менше — до ста дзвінків за рік", — пояснила координатор. За словами Дунебабіної, найчастіше в трудове рабство українці потрапляють в Росії, Туреччині, Еміратах, Польщі, Італії та Іспанії. І поки законопроект знаходиться на розгляді в профільних комітетах, а на ринку функціонує безліч фірм-шахраїв, Дунебабіна пропонує кілька способів, як українцям убезпечити себе від недобросовісних агентств. "Перше — це перевірка фірми, чи має вона право надавати послуги посередника для працевлаштування за кордоном. Друге — необхідно обов'язково підписувати трудовий договір або контракт зрозумілою мовою, потрібно дивитися на застереження в контракті, потрібно уважно стежити за своїми документами і мати при собі копії документів і необхідно знати номери посольств і консульств. І головне, віза повинна бути обов'язково не туристична, а робоча", — додає консультант "Ла Стради". Автори законопроекту пропонують істотно посилити правила роботи для посередників з працевлаштування. Так, невиконання приписів чиновників або недопуск їх для перевірки загрожуватиме штраф в 100-200 неоподатковуваних мінімумів (160-320 тисяч грн.). Органам місцевої влади дозволятимуться позапланові рейди у кадрові агентства, незважаючи на мораторій перевірок бізнесу. Чиновників, у разі прийняття проекту, зобов'яжуть збирати і ретельно аналізувати будь-яку інформацію щодо торгівлі людьми. За таке агентствам відбиратимуть ліцензії. Якщо посередник відправить українця до закордонного роботодавця, а той виявиться непорядним, відповідати також будуть українські кадровики. Отримати статус посередницького агентства стане непросто. Для цього фірмі знадобиться зовнішньоекономічний контракт із зарубіжними партнерами, затверджений проект трудового договору, який пропонуватиметься на підпис українським трудовим мігрантам. Оплату з влаштованих громадян агентство зможе отримати не раніше, ніж йому нададуть копію вже укладеного з роботодавцем трудового контракту та підписання акту про надані послуги. Тому варто очікувати помітного скорочення числа посередників з працевлаштування. Великі фірми цьому тільки раді, бо вже давно вимагають від влади «почистити» ринок, стверджуючи, що його заполонили пройдисвіти. Втім, експерти списували чималу частку таких претензій на конкурентну боротьбу – «малюки» беруть за працевлаштування невелику комісію, що приваблює потенційних клієнтів. Якщо ж посередників на ринку стане менше, вони зможуть підвищити вартість своїх послуг, вважають експерти. Для написання статті використані матеріли: часопис Пороги,  apostrophe.ua Юлія Забеліна фото: newsweek.pl

Українські десантники з 79 ДШБ та 14 ОМБ провели «майстер-клас» на міжнародних військових навчаннях Combined Resolve X, що проходять у Німеччині. Своїми діями вони примусили учасників навчань відійти від усталених правил. Українська ротна тактична група у складі десантників Миколаївської 79 десантно-штурмової бригади та танкістів 14 окремої механізованої бригади в ході міжнародних навчань Combined Resolve X своїми діями змусила спостерігачів відійти від усталеного плану дій, а перейти в режим наближений до реального. Українська група не лише витримала наступ, а й «знищила» велику кількість бронетехніки та живої сили умовного супротивника. Також українські військові здійснили марш у визначений район, під час зіткнення підбили декілька «ворожих» танків M1A2 Abrams та практично без втрат дісталися місця призначення. Вони зайшли у тил «ворожих» військ і зайняли домінуючу висоту над містом Равенсдорф. Як повідомляє Генеральний штаб ЗСУ, українські військовослужбовці закріпилися на позиції, замінувавши шляхи та створивши мережу опорних та спостережних пунктів. Відбили дві атаки і захопили карту «Супротивник неодноразово намагався виявити українські позиції за допомогою безпілотних літальних апаратів, і потім вдався до штурму силами до механізованої роти на бронемашинах «Bradley», мовиться у повідомленні на офіційній сторінці Генерального штабу ЗСУ у мережі Facebook. Відбиваючи атаку, українські військові знищили 4 бронемашини та 80% особового складу. Спостерігачі вирішили «переграти» цей епізод і наказали провести повторний штурм. Представники сил «BLUEFOR» під час нової атаки втратили ще дві бронемашини й відступили, а українським десантникам вдалося захопити «ворожу карту» з нанесеною оперативною обстановкою і передати трофей до штабу багатонаціонального батальйону сил «OPFOR». «У нас тут відбуваються дуже багато ротацій, як правило, ти не бачиш нічого нового, але ця ротація – виняткова. Українські військові показали речі, які я раніше не бачив. Я гадаю, що солдати сил «OPFOR» – всі вони трохи вчаться в українців. Я задоволений цими навчаннями» – цитує прес-служба ЗСУ слова офіцера зв’язку США капітана Холда. Воювали за ДАП і тепер навчають інших Президент України Петро Порошенко привітав українських військовослужбовців із активною участю у багатонаціональних військових навчаннях. «Гордий за наших військових, які вкотре довели, що українська армія – одна з найбільш боєздатних у світі!», – написав президент України на своїй офіційній сторінці у Facebook. Високо оцінив дії українських військових і комбат багатонаціонального батальйону – військовослужбовець США. «Наступного разу треба запросити тільки українців, і просто спостерігати», – цитує комадира батальйона прес-служба ЗСУ. Результативність дій підрозділів, що беруть участь у навчаннях Combined Resolve X визначається за допомогою системи MILES. На зброї прикріплені лазерні випромінювачі. Вони місять інформацію про тип зброї, з якої «запускаються» холостим пострілом. На солдатах та техніці є датчики, які фіксують «ураження». Вони дають інформацію про тип завданого ушкодження: «загибель», «поранення», «підбиття». Combined Resolve X – спільні військові навчання країн Європейського Союзу і США за участю України проходять на полігоні поблизу міста Хохенфельц у Німеччині. У них беруть участь 3700 військовослужбовців з 13 країн. Українська зведена тактична група складається із військовослужбовців, які, зокрема, брали участь в обороні Донецького аеропорту (2014-2015 роки). Матеріал запозичено з ресурсу "Радіо Свобода"