Ви бачили, як Вишиванка, довжелезна й строката, походжала вулицями Праги, а з її мережок сяяли усмішками українці? Цьогоріч у столиці Чеської Республіки українська громада насолодилася Днем вишиванки сповна: святкували вишиванкове тридення! 17-го травня 2018 року біля пам´ятника Тарасові Шевченкові в Празі українці організували фотоконкурс «Вишиване селфі». Цікаво, що Міжнародна асоціації українців ЄвроМайдан започаткувала традицію, вдягати у вишиванку пам’ятник Кобзаря у Празі. 19-го травня в Будинку національних меншин, що на вул. Воцелова 3, можна було долучитися до майстеркласу «Хрестик за хрестиком – моя вишиванка». А в неділю 20-го травня відбулася вишиванкова хода від храму Св. Климента. Відтак свято звершилося в готелі «Ольшанка», де творчий колектив «Берегиня» під керівництвом Марії Скиби підготував концерт з виступами різних гуртів. Це зокрема «Світоч» (дитячий колектив), «Берегиня» та дует «Мароля». Також для глядачів співали дівчатка Х. Росоловська,Н. Жидовська, С. Косійова та грала Н. Криць. На святкуванні був присутній також Посол України в Чехії Є. Перебийніс. Пан Євген дякував українській громаді, що долучилася до Дня вишиванки, адже такі акції, на думку посла, єднають українців по всьому світі, вишиванка символізує і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь. Також висловив надію, що наступного разу «нас буде ще більше», тому закликав дарувати вишиванки своїм друзям і знайомим. Гостею свята була Олена Медвєдєва – майстриня з міста Рівне, яка разом з Анною Тимошок вишила «Кобзар» Т. Шевченка (перше його видання 1840 року).У цій книзі вісім ранніх творів поета вишито методом «стебновка», а також шість картин – хрестиком. Олена привезла до Праги дві вишиті книги: Ліна Костенко «Я поцілую мальву у щоку» та Іван Франко «Народна пісня». Ці роботи вражають! Після всього побаченого і почутого мені раптом збрела в голову дивацька думка: якщо вишиванка почала ходити – пильнуй, щоб не зашпорталася! Це як з малюком – тільки спокою, поки лежить в ліжечку й усміхається. А коли стає на рівні ноги, то треба вже водити, підстраховувати й оберігати від небезпек... Тож чи доречно прозивати вишиванку «оберегом»? Нам – українцям – пасувало б берегти вишиванку, а не їй – нас… Чому вдягаємо вишиванку? Зі страху перед «вороженьками»? Ще «в лоні історії», за часів енеоліту, Сорочина, оздоблена вишивкою, навіть не здогадувалася, що називатиметься колись "вишиванкою". Скіфи прикрашали одяг вишивкою. Згодом, від часів середньовіччя, вишиванка стала повсякденним і святковим національним вбранням українців, які «народили» її з великого креативного серця, працьовитого тіла та чутливої до краси душі. А на межі ХІХ – ХХ сторіч наша Вишиваночка почала «сидіти»: стала святковим, патріотичним і культовим одягом українців. Подейкуть, що допомогли їй «сісти» Олена Пчілка та Іван Франко. 1876 року мати Лесі Українки видала альбом українських вишивок, який став поштовхом для перших наукових досліджень вишиванки в Україні, а також зачарував орнаментами поціновувачів краси й за межами Батьківщини. А Іван Франко, своєю чергою, “подружив” Вишиванку з європейським одягом: надав перевагу не пишним тогочасним модним комірцям-краваткам, а сорочині з орнаментом. Вона була визначальним елементом Франкового образу у світовій спільноті гуманітаріїв і не тільки. Вишиванка є промовистим знаком винятковості української культури. Вибір вишиванки в умовах бездержавності був посвіткою належності до української нації. Так званим знаком-символом великого бажання українців об’єднатися під своїм єдиним прапором. Українець береже вишиванку як спогад, якого можна оживити та який може оживити. Тому в першій третині ХХ сторіччя все більше людей почало вдягати вишиванки. Але воріженьки не сплять і в нас, і поза нами. Перекидаються, перелицьовуються. В УСРР вишиванки напинали на себе партійні керівники. «Оберігалися» (чи то прикривалися) вишиванкою. Та й зараз, на жаль, таких «носіїв» вишиванок чимало. На початку ХХІ сторіччя наша Сорочина почала «ходити». Стали масовими вишиванкові ходи. Подейкують, що почав особливо популяризувати народний одяг в Києві Олег Скрипка, організувавши міжнародний етнічний фестиваль «Країна мрій» 2004 року. А щодо історії Всесвітнього дня вишиванки, то цю ідею запропонувала 2006 року студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. Виявляється, її надихнув на цю думку Ігор Житарюк, який постійно одягав вишиванку на пари. Тоді Леся запропонувала обрати конкретний день, щоб гуртом ходити у вишиванках. Відтак з кожним роком цей день ставав відомішим і популярнішим, розрісшись до міжнародного рівня. Хто коли-небудь брався за вишивання, той знає, яка то клопітка праця, часами дуже довга й одноманітна. Виводиш однакові хрестики кольоровими нитками, вглядаєшся до взірця, рахуєш клітинки... Маленька необачність – і візерунок не вийде. Це так символічно! І так життєво. Вглядатися увічі Взірцю. І вишивати своє, кольорове, унікальне, яке родом з універсального. Не здаватися, коли плутаються нитки та хрестики. У мирі пороти й починати з Початку. Вишиванка звіщає: щоб красиво жити, треба мудро працювати! Катерина Воїнська для UAportal  

Прагу недарма називають містичною столицею Європи. Такої кількості загадок і таємничих легенд ви не знайдете, мабуть, ні в якому іншому місті світу. І найпікантніші з них зосереджені не в багатовікових храмах і замках, а глибоко під землею. Підземелля чеської столиці - це кілометри коридорів, лабіринтів і переходів, які являють собою ціле підземне місто. У різний час тут були виробничі майстерні, в'язниці, катівні, місця страт, тут розміщувалися тайники, де ховали найважливіші та цінні речі, тут від цікавих очей ховалися закохані, злодії і вбивці. Сьогодні празькі підземелля - улюблене місце дигерів і вчених-істориків. Перші шукають тут пригоди, а другі розгадують таємниці століть. І першого, і другого в празьких підземеллях хоч відбавляй. Тому екскурсія від компанії EuroTour Group гарантовано стане однією з найбільш незвичайних і емоційних подорожей у вашому житті. Індивідуальний тур від EuroTour Group для любителів пригод і мисливців за адреналіном. Хочете розгадати найдавніші празькі загадки і дізнатися містичні таємниці середньовічної чеської столиці? Тоді ця подорож для вас. У програмі індивідуальної екскурсії - вивчення таємничих підземель Праги, де протягом багатьох століть кипіло особливе життя. Організація екскурсії ТАЄМНИЦІ ДРЕВНИХ ПІДЗЕМЕЛЬ і ПРАЗЬКИХ МОНАСТИРІВ - це індивідуальна екскурсія. Тур організований для вас з максимальною зручністю: місце зустрічі з гідом і кінцеву точку маршруту ви визначаєте самостійно там, де це буде вам найбільш зручно. Цю інформацію ви повідомляєте менеджеру компанії під час замовлення туру; під час туру тільки у вашому розпорядженні комфортабельний автомобіль; досвідчений гід працює тільки для вас, тому ви не пропустите нічого цікавого; маршрут екскурсії ретельно продуманий і включає найбільш цікаві місця празьких підземель і багато визначних пам'яток Праги. Квитки до туристичних об'єктів не входять у вартість туру і оплачуються додатково. Маршрут екскурсії Підземелля Праги - це велика історична цінність. Це об'єкт підвищеної уваги як з боку вчених, так і туристів, які шукають гострих відчуттів. І не даремно. Пульс кожного, хто відвідує празькі підземні лабіринти вперше, дійсно починає прискорюватися. Маршрут екскурсії проходить в самому серці старовинної Праги. Тут зосереджена величезна кількість визначних пам'яток міста і його головних візитівок. У їх числі знаменита Староміська ратуша, пам'ятник Яну Гусу, Тинський храм, унікальний астрономічний годинник Орлой, церква Святого Мікулаша, костел Діви Марії Сніжної. Тут особлива атмосфера і приголомшливий середньовічний колорит. Під Староміською ратушею розташоване одне з найдавніших підземель Праги, яке ви зможете вивчити в деталях під час екскурсії. Енергетика цих місць не надто приємна. Довгий час в Староміських підземеллях були в'язниці, де проводилися страшні тортури і утримувалися ув'язнені, засуджені до страти. Для них вихід на поверхню був тільки один - на ешафот. Ну і, звичайно ж, підземелля Праги - улюблене місце проживання найколоритніших чеських привидів, відьом і перевертнів. Від досвідченого гіда компанії EuroTour Group ви обов'язково дізнаєтеся самі містичні легенди про цих підземних мешканців Праги, а якщо пощастить, то й зустрінете когось із них в одному із таємничих лабіринтів ;-)  І як завжди, ми пропонуємо Вам приємні ціни від нашого партнера EuroTour Group!   Початок: 9:00  Місце зустрічі: Вацлавська площа (біля пам. Св. Вацлаву на коні)  Тривалість: 4 години    Вартість екскурсії: дорослі 19 євро, діти 15 євро.    Екскурсія проходить українською або російською мовою.  Замовити екскурсію можна на сайті EuroTour Group   Ми бажаємо Вам приємної та цікавої подорожі! 

Інколи може видатися, що такі свята як Дні матері, батька, дитини в європейському культурному дискурсі є спробою винайти велосипед. Материнство-батьківство стало настільки зайорзаною темою, оброслою пафосом, стереотипами й травмами, що й справді доводиться перевідкривати одвічні цінності. Хто б міг подумати, що в 21-му сторіччі доведеться захищати інститут сім’ї? Захищати дітей від батьків, матір – від світу, батька – від матері. На превеликий жаль, не кожна дитина має народження, має батьків, має любов і захист. Думаю, що День матері є чудовою нагодою зупинитися в коловерті подій і гонитві за успіхом, щоб згадати про свої початки. Про ту, яка була на порозі нашого життя. Чиї голос і дотик стали визначальними в нашій буттєвій ході. Цей спогад не мусить бути романтичним чи приємним. Для когось він може бути дуже болісним. Бо навіть і мами помиляються. Завдяки матері ми, народжені, отримали можливість спробувати Життя, щоб подарувати його іншим. Тож перше, що приходить на думку, коли чую слово «матір», це вдячність за життя. Життя як шлях від любові, в любові та до любові. Маленькими й невпевненими кроками наближатися до Правди. Шпортатися, розбивати колінця, боятися, підійматися та знову йти, дихаючи на повні груди. Почувати себе неодмінним новаком у світі, стаючи очевидцем любові, яка по-весняному творить усе нове. На ці думки мене надихнув культурно-освітній центр “Крок” у Празі, заснований минулоріч у березні при товаристві «Українських професійних спілок», який працює під керівництвом Марії Гаврилюк.  "Наша ціль – це доброзичливе навчання та щире виховання дітей шкільного віку. Вікова категорія дітей, на які зорієнтована програма – це діти від 6 до 17 років. Мета – навчити дітей грамотно писати, читати українською мовою, та привити любов і повагу до української культури та традицій. Родинна атмосфера, жваве та веселе спілкування дають змогу вашим дітям у формі гри вивчати українську мову, літературу та історію. Веселі свята з іграми, конкурсами, піснями та танцями непримушено зачаровують дітей та батьків українськими традиціями та звичаями",- так пише про свою діяльність центр КРОК. 5 травня 2018 року «кроківський» колектив педагогів та організаторів, разом з дітками та їхніми батьками самобутньо відсвяткували День матері в актовому залі, що на вулиці Аргентинській 38. Потішили глядачів неординарною казкою "За пролісками для Матусь". Діти подарували мамусям власноруч виготовлені сердечка, дзвінкі співи й потішні танці. Не забули також і про бабусь – для них виконали пісеньку. А на завершення свята почастувалися смачнющим і дуже красивим тортом. Керівник освітньої програми центру Марія Гаврилюк зізналася, що «всі дуже хвилюватися, але свято вдалося! Казкова історія навчила нас любові та поваги до всього живого навколо. Розповіла нам, що можна завжди знайти вихід з різноманітних ситуацій». І справді, казка у виконанні дітей виявилася доволі проникливим і недитячим посилом. Адже казкові герої з любові до матері вирушили по чудо-квітку. Дітям було не під силу дістати найяскравішу зірку та «соловейком заспівати» для найдорожчої. Тож саме проліски виявилися посильним подарунком. Дорогою на диво-галявину діти зустріли доброзичників (Берізку, Сонце, Весну, Козаків, Зайців, Квіти) та «доброспрагликів»: Вовка-злюку, який від пісні подобрішав, бо «і в нього є мама». А також розбійників, що вимагали в матусь викуп за «говірких малявок», але від згадки про власну маму отямилися: «мама – сонечко в сім’ї. Ми – промінчики малі. Коли сонечко в оселі, то промінчики веселі».   Цікаво, що саме за Весною у виставі було останнє слово: «пам’ятайте лиш одне: навесні усе живе!» Відтак зустрівши диво-квітку, діти усвідомили, що не можуть її зірвати для мами: Я квітку лісову не стану рвати, Її додому я не понесу, Бо вдома їй джмеля не погойдати І не попити ранками росу! Але герої не розгубилися: хутчій намалювали квіти для всіх гостей!     …Як часто хочеться робити щось величне для найдорожчих. Однак, в погоні за подвигом можна знищити «щось живе». Як часто наші обмеження лякають нас. Як часто буттєвий порядок видається нам обмеженням нашої свободи... Тільки серцю, яке вибиває весняний такт, під силу ставати на шию боязні та позірної безвиході. Так хочеться, щоб нам ніколи не бракувало снаги та сміливості долучатися до Життя… З любові… Для Любові… Щиро, Катерина Воїнська для UAportal    

Український культурно-освітній центр «Крок» в Празі (Аргентинська 38) започаткував Фестиваль дитячої творчості «Крок до успіху» 20 жовтня 2018 року. За словами керівника центру Марії Гаврилюк, цей фестиваль – це свято обдарованих і талановитих особистостей: «віримо, що наш зовсім юний фестиваль стане поштовхом для розвитку талантів наших молодих артистів і чудовим майданчиком для набуття сценічного досвіду» Про те, що цей фестиваль є конче потрібним для українців в Чехії засвідчила велика кількість учасників – майже сотня! Діти разом з батьками та вчителями прибули з численних міст Чеської Республіки: з міста Градець-Кралове (суботня школа «Ниточка Родоводу», керівник Наталія Доценко), з Мельника (керівники Тетяна Гуляк, Анета Стойкова), з міста Млада-Болеслав. Також завершував фестиваль піснею про маму соліст (Михайло Дакус) з вокальної студії «Ліра», що в Калуші (Україна). І, звичайно, на святі було багато празьких дітей. Зокрема, творчі колективи «Джерело», «ІнФітДАнсKлуб», а також діти, які подали заявки на участь самостійно (без належності до організацій чи шкіл): Яна Перкун, Сандра Коломієць, Злата Конончук, Ілля Манько, -  та учні культурно-освітнього центру «Крок». Журі та всі присутні стали очевидцями неординарної виставки художніх робіт і двадцяти двох різнорідних творчих номерів у номінаціях: літературна творчість, музична творчість, театральне мистецтво та художня творчість. Як повідомляє Марія Гаврилюк, «завданням фестивалю було об’єднати та познайомити творчих дітей української діаспори в Чехії, щоб разом берегти та розвивати традиції українського мистецтва. Також підтримати талановитих діток і стимулювати професійну діяльність учасників. І, звичайно, – обмін досвідом і творча співпраця! Тож за те, що фестиваль вдався, дякую команді «Кроку»: Євгенії Валовій, Світлані Рішко, Світані Бліндовській, Ані Сіщук, Галині Березовській, Любі Гриськовій, Наталі Лагетко, Марії Шумейко та Наталі Доценко. А також Посольству України в Чеській республіці та «Бізнес клубу» – головному меценатові нашого центру». Закінчився фестиваль майстер-класом від танцівниці та засновниці «ІнФітДансКлубу» Інни Бодрилової. Усі учасники синхронно танцювали під відому пісню «Десь по світу». Це треба було бачити! Діти сяяли на сцені, завзято повторюючи рухи – члени журі усміхалися – організатори раділи-пишалися, що все вдалося – а в багатьох батьків наверталися на очі сльози від того, що не мають поки що змоги будувати Україну на своїй землі. Після гарячого танцю настала ще гарячіша церемонія нагородження усіх учасників медалями, дипломами та шоколадками. На завершення викладачі з «Кроку» та гості свята заспівали «Скільки б не співали». Але люди не поспішали розходитися. Діти раділи дипломами, частувалися. Усі фотографувалися, знайомилися, ділилися враженнями. Тож вдалося підслухати таке: «Ой, велику ностальгію навело на мене це свято: так додому захотілося», «файно все так було, а ведуча – супер: така мила, приємна та розумна», «то так добре, що нікого не виокремили, що кожного нагородили. Тут справді кожен був вартий нагороди», «Надіюся, що ми регулярно зустрічатимемося на таких фестивалях», «це наш перший диплом, наша перша медаль, ми постараємося наступного року придумати ще щось». Також вдячність переповнювала викладачів з Градця-Кралове (Наталію Страшідлову (музичний керівник), Олександру Щур (вчитель англійської та української мови), Ольгу Якимцьо (вчитель танців), Оксану Дудлу (вчитель 1 класу)): «виступи наших дітей приймали оплесками, кожна дитина отримала солодощі та медаль. Після смачного обіду всіх гостей запросили на екскурсію Прагою, яку організувала і провадила пані Марія Гаврилюк. Екскурсійний катер і прогулянка Прагою запам’ятається нам особливо. Ми дуже вдячні!». А ось відгуки про фестиваль членів журі:  «Можу впевнено сказати, що свято вдалося. Вдячна кожній дитині за ці емоції, які вони нам сьогодні подарували. Вони найталановитіші, найуспішніші. Вдячна батькам, які попри свою зайнятість долучилися до свята. Вдячна викладачам і керівникам, які так багато вкладають у майбутнє України. Цей фестиваль – це також чудово нагода дізнатися, що ми – українці – є в різних містах Чехії. Бажаю, щоб цей фестиваль продовжувався та мав гарні традиції» (культурний аташе Посольства України в Чеській республіці Тетяна Горупович) «Для багатьох дітей і гуртів сьогодні відбулася прем’єра. Це велика прем’єра. Я вперше побувала на такому українському дитячому фестивалі. І вразила мене різнорідність. Тут було все: спів, танці, театр, живопис. Найбільше мені сподобалося, шо всі діти були відважні. Там були прекрасні жести. Можна було побачити, що з багатьох будуть актори, співаки, танцюристи. Хоч сьогодні переможців визначати не будемо. Але для мене тут є один переможець – це дівчинка, яка повторила свій виступ: забула слова, але почала співати спочатку. Для мене відвага – це дуже важливо. Мистецтво – одне, це прекрасно, що всі тут показали, що вони вміють. А ця дівчинка показала, що вона не боїться. Що коли щось не вдається, вона спробує ще раз» (викладач кафедри україністики Карлового університету докторка Тереза Хланьова)   «На цьому святі я не мала зовсім відчуття, що я десь далеко від України. Просто хочеться плакати від щастя, що в нас є такі діти, які бережуть нашу культуру, наші пісні, танці. Всі вони молодці. Від найменшого до найбільшого. Вразив цей фінальний танець «Десь по світу». Слова до цієї пісні написав мій друг, одногрупник з дрогобицького училища – Роман Стахнів. Є ця Україна! Ми всі разом, як одна родина! (викладач вокалу та співачка Оксана Нагірна)  «Мені дуже сподобалося. Дякую цим дітям, Марії та всім, хто підтримав нас сьогодні. Усі просто молодці і, справді, заслуговують гарячих оплесків» (професійна танцівниця, засновник та провідний «ІнФітДансКлубу» Інна Бодрилова)  «Велика подяка батькам, що привели дітей на конкурс. Що діти мають вишиванки, що віддали свій час. Це велика радість. Молодці!» (хореограф Наталія Колва) Таким був Перший фестиваль дитячої творчості «Крок до успіху», тож далі буде :)   Спеціально для UAPORTAL Катерина Воїнська

Чехія має багаті освітні традіції. Перший університет був побудован у 1348 році королем Карлом 4 і носить його ім'я. Першим у світі відокремленим технічним універсітетом був Празьский технічний університет, який заснован у 1707 році. Зараз у Чехії діє 26 державних та 48 приватних університетів. А також 2 відомчі вищі школи: поліції та міністерства оборони. Навчання в державних університетах проходить на чешскій мові і є безкоштовним, але деякі факультети можуть пропонувати навчання на англійскій мові і за це вже необхідно платити. Усі університети працюють по Булонсьскій системі та мають давати можливість своїм студентам мати участь в міжнародних програмах (ERASMUS, Work and Travel...) Університети мають сучасне обладнання, велику технічну та наукову базу. На цей час у Чехії навчається близько 390 тис. студентів. Серед них - блізько 40 тис. іноземців.  Іноземці можуть вивчатися в державних університетах Чехії без обмежень та безкоштовно. Для цього потрібно: - мати сертифікат В2 CEFR , який підтверджує знання чешскої мови; - документ, який підтверджує нострифікацію середної освіти  - успішно здані вступні іспити Бакалавріат триває 3 роки, магістратута 2 роки.  

Привіт, читачу! Дозволите „на Ти“? :)  Сьогодні, у четвер 10 травня, у Празі розпочався 24-й щорічний книжковий ярмарок – „Світ Книги 2018“. Це міжнародний книжковий фестиваль, участь у якому цього року беруть представники 21 країни, між якими традиційно і Україна. (Підказуємо: український стенд шукайте неподалеку від входу по правій стороні під номером S104 ;-) )     Фото: Svět knihy Praha Цього року участь України на книжковому фестивалі „Світ Книги“ стала можливою зусиллями волонтерів із Чехії та України, практично новонародженого Українського інституту книги, створеному при Міністерстві культури України у вересні-жовтні 2017 року, а також Посольства України у Чеській Республіці. Посол України у Чехії Євген Перебийніс у коментарі для нас сказав: “Ми почали працювати над участю в нинішньому "Світі Книги" одразу після закінчення минулорічного ярмарку. Я особисто кілька разів зустрічався з директором "Світу Книги" паном Ауером, домовлялися про умови, знижки і конкретне місце стенду”. Отже, після багатьох років практичної самодіяльності небайдужих людей, організація українського стенду на “Світі Книги” нарешті вийшла на інституціональний рівень. До Праги приїхали 11 видавництв і декілька молодих сучасних авторів (які? хто? звідки? цікаві. різні. звідусіль. Продивись наш Портал і приходь на “Світ Книги”, аби познайомитись). Посол зауважив, що видавництва самостійно оплачують свою участь у ярмарку, а посольство безпосередньо фінансує участь авторів у супровідних заходах – за рахунок коштів, що МЗС України виділяє на іміджеві проекти за кордоном.       Фото: www.blog-svetknihy.cz Чому це важливо?  „Світ Книги“ – це своєрідний осередок обміну досвідом і світобаченням між видавцями й читачами з різних кінців світу – буквально – від Китаю до Сполучених Штатів. Минулого 2017 року 44 тисячі учасників завітали на ярмарок – подивитись на представлену літературу, придбати книжки, послухати і взяти участь у дискусіях. Без перебільшення скажу, що це – чудова можливість для України.  Чудова можливість познайомитись зі світом і познайомити світ із собою. Нагода показати „пражакам“ і чехам з різних куточків країни, а також гостям міста, що Україна – це не тільки робочі руки, АТО і корупція. Як би не було тривожно, але факт залишається фактом – про це треба говорити. Сучасна Україна – історично молода, недосвічена, розграбована країна. І живемо ми однією ногою у СРСР, а іншою у сьогоденні. (Точніше, свідомістю частини громадян – у СРСР, а свідомістю іншої частини – у сьогоденні). На сьогоднішній день ситуація закордоном стосовно сприйняття України виглядає так: нас по-справжньому знають тільки ті, хто цілеспрямовано цікавиться українським питанням. Для величезної кількості пересічних європейських громадян (не буду заглядати за межі частини світу, із якою маю безпосередній досвід) Україна – це джерело робочої сили – якісної та доступної. Це, звісно, спрощений погляд на ситуацію. Утім, суть його полягає у тому, що сьогодні на наших із вами плечах лежить відповідальність працювати над тим самим іміджем. Українці – амбіційні, українці переймають досвід та втілюють проекти, будують успішні бізнеси, досягають визначних успіхів у спорті, у навчанні, пишуть музику, розвивають кінематограф і розвиваються самі. Щодня. Всупереч усьому негативному. Дуже важливо, аби нас знали і такими. Тоді зможе народитись справедлива повага – з чистого листа з оглядом на те, хто ти є і що ти робиш – а не на основі того, з якого контексту і з якого минулого ти походиш. Ми – не лише героїчне майбутнє і народна творчість. Ми також – теперішнє і майбутнє.  Для цього, звісно, потрібен час. Але ще більше для цього потрібна ініціатива, або принаймні відсутність безініціативності. Тому що ніхто, у жодній країні світу, ані в минулому, ані у майбутньому не здатен змінити імідж України так, як це можемо зробити ми.    Коли ти, читачу, купиш квиток на “Світ Книги” замість того, аби випити кави. Коли я прийду на фестиваль “Калейдоскоп” допомогти із українським стендом. Коли ми запросимо друзів на коцерт молодого українського гурту. Коли наші українські друзі-туристи замовлять екскурсію в українських гідів. Коли кожен із нас не змовчить у відповідь на зневажливі слова стосовно України.   Тоді настане завтра. І тоді ми будемо українцями, а не людьми із українським паспортом або корінням.     З любов’ю, Маргарита Голобродськадля UAportal.cz Фото муралу: Тиждень.ua