У самому серці Праги, у майже казковому буднику «У кам’яного дзвону» на Староміській площі у п’ятницю ввечері лунало українське слово. Українські родини зібралися, щоб почути нові казки Лірника Сашка і зануритися в неповторну атмосферу його розповідей. Відомий український казкар вже вдруге приїхав до Праги на запрошення недержавної організації «​Українська Європейська Перспектива»​ Готичний будинок «У кам’яного дзвону» має вже понад 600 років, і за цей час наслухався різних історій, але українські казки наповнили його старі стіни веселим дитячим сміхом, здивованими вигуками і щемливими звуками українських народних пісень. То «козак-характерник» Сашко Лірник зачарував своїми розповідями цілу аудиторію. І малі, і старі не просто слухали, вони грали казку – про сміливих козаків і працьовитих дівчат, про жадібних панів та недолугих чотрів, про лисичок і котиків. Сашко Лірник схопив «лисичику-сестричку» За дві години спілкування Сашко Лірник перетворив на акторів мало не пів-аудиторії. В імпровізованій виставі грали всі: і діти, і мами з татами, і навіть пан посол – йому дісталася роль козака Миколи. Ще б пак! З таким славним козацьким прізвищем, як Перебийніс – Сашко Лірник не розглядав для пана Євгена жодної іншої ролі. Сашко Лірник представляє «козака Миколу», одинадцятилітній «дід» Данило у зеленій футболці У цій же ж казці одинадцятилітній Данило Студеняк грав старого діда. «Я дуже люблю казки Лірника Сашка. Я сам читаю його книжки, а раніше читали батьки. Вчора дивився його по Youtube», – каже Данило. Як і більшість присутніх дітей, він живе в Празі вже довше, ніж в Україні і завдяки українським книжкам і відео з інтернету зберігає і зв’язок з Україною і українську мову. Задоволений виступом був і сам казкар, каже, що українці за кордоном – особлива аудиторія, але він почувався як удома, як у рідній родині, бо для нього Україна є там, де є українці. У великій залі майже не було порожніх місць «Вони не «загодовані» артистами, вони спраглі до українського слова, до казки. Самі бачите, яке тут єднання відбулося – всі відчули себе однією родиною. Я дуже ціную такі виступи за кордоном, бо я сам жив за кордоном довго і знаю, що Україну починаєш цінувати особливо, коли ти відірваний від неї», – говорить Олександр Власюк, якого більшість дітей і дорослих по всьому світу знають під псевдонімом Сашко Лірник. Захоплені слухачі відклали навіть мобільні телефони А з празькими українцями його зв’язує вже тривала дружба. Вперше він побував у Празі на Різдво три роки тому. Тоді «Українська Європейська Перспектива» запрошувала з України дітей загиблих бійців. Разом з Сашком Лірником вони і Різдво зустрічали і колядували на головній площі Чехії. Тоді ж і Прага, щоб підтримати українську громаду, що збирала допомогу для фронту, надала безкоштовно одне з найкращих своїх приміщень.   Сашко Лірник з дружиною після виступу в будинку «У Кам’яного дзвону» Автор: Марія Щур - Радіо Свобода  Фото: Роман Михальчук 

Заява українських організацій у Чеській Республіці стосовно обрання Зденека Ондрачека головою комісії парламенту з контролю GIBS. Українські організації у Чеській Республіці висловлюють занепокоєння з приводу обрання Зденека Ондрачека головою комісії парламенту з контролю GIBS. Значна кількість чеських депутатів виступали проти обрання З. Ондрачека головою комісії. Головним чином тому, що обраний голова брав участь у силовому придушенні демонстрацій під час Тижня Яна Палаха у січні 1989 року як член загону міліції спецпризначення «SNB». Насилля проти мирних демонстрантів – це вчинок, який не забувається. В думках українців живуть спогади про брутальний напад служби безпеки на студентську демонстрацію, з якого почалась революція і т.зв. Євромайдан, а пізніше й певні сумні події в країні, які деякі несерйозні політики ставлять під сумнів.  Чеська Республіка стала домівкою для тисяч українців, котрі у ній вбачають приклад демократії, на якому можна вчитись.  Упродовж останніх років депутат З. Ондрачек поширює спотворену чи неправдиву інформацію про події в Україні. Разом із іншими депутатами від Комуністичної партії Чехії у січні 2016 року, він відвідав окуповану українську територію в Донецькій області, чим  порушив українські закони та принципи міжнародного права. Україна від 2014 року протистоїть агресії Російської Федерації, тобто, агресії штучно створених угрупувань, які, дякуючи підтримці Російської Федерації, дестабілізують Україну. Офіційні візити окупованих територій іноземними політиками сприяють легітимізації незаконних дій зі сторони агресора. Держави західного світу, в тому числі і Чеська Республіка, офіційно засудили анексію Криму і російську агресію на сході України, яка забрала більш ніж 10 тисяч життів і примусила більш ніж 2 мільйони людей «мігрувати» всередині країни. Той факт, що одну з найбільш важливих інституцій, яка займається питаннями безпеки, очолює людина, яка порушує демократичні принципи і захищає агресію проти України, викликає певні побоювання. Ми підтримуємо думку, що цілком доречно, щоб З. Ондрачека було знято з функції голови комісії парламенту з контролю GIBS.(відповідно до § 35 Закону номер 90/1995). Віримо, що Чеська Республіка буде і надалі підтримувати стабілізацію і єдність України, адже ситуація в країні впливатиме на безпеку і стабільність Європи. Організації які підтримали Заяву: Ukrajinsko Evropská Perspektiva (Українська Європейська Перспектива) Ukrajinská tradice v České republice ( Українська традиція в ЧР) Ukrajinská iniciativa v České republice ( Українська ініціатива в ЧР) Asociace Ukrajinské hromady z. s ( Асоціація Української громади) Ukrajinská iniciativa Jižní Moravy ( Українська ініціатива південної Моровії ) Oblastní Řeckokatolická charita v Liberci ( Обласна Грекокатолицька харіта в м.Ліберць) spolek Džerelo ( творче об'єднання "Джерело" ) Sdružení Ukrajinců a příznivců Ukrajiny Оригінал Заяви чеською мовою: 

Українці Чехії зібралися на Староміській площі Праги аби підтримати «Празький майдан» та спільно відзначити День Соборності України проведенням флешмобу «Україна Єдина», «Stop Putin, stop war».  До міжнародного флешмобу «Україна Єдина» приєдналися також Товариство українців у Чехії «Берегиня» та дитячий колектив «Світоч» при товаристві. Згадаємо сторінки історії. Вперше у ХХ столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року ІV-м Універсалом Української Центральної Ради, 100-річчя якого відзначаємо цього року, а вже за рік, 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання в одну державу Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної Республіки, які постали після Першої світової війни в результаті розпаду Російської імперії та Австро-Угорщини. Ці дві події є одними із найважливіших в історії Української революції 1917 – 1921 років і загалом історії України ХХ століття. Соборне возз’єднання або злука, означає об’єднання в одне державне ціле усіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території, духовну консолідацію усіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності і, нарешті, соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу.Сьогодні День Соборності України символізує єдність України та багатьох поколінь українців, які виборювали Соборність і Незалежність нашої держави. На центральній Староміській площі у Празі 21 січня відбулася символічна акція Stop Putin, Stop War, присвячена Дню Соборності України. З нагоди цього українського державного свята у празькому греко-католицькому храмі Святого Климентія для української громади також відбулося богослужіння. Учасники акції закликали шляхом бойкоту чемпіонату світу з футболу в Росії посилити тиск на цю країну, яка анексувала Крим та підтримує збройний конфлікт на Донбасі. Повідомляє на своїх сторінках у фейсбук  Посольство України в Чехії  Відео Радіо Свобода  «Мета (акції – ред.) – нагадати людям про те що відбувається в Україні. Це форма протистояння брехні та великій кількості неправдивої інформації в чеських ЗМІ, інтернеті та чеськомовному середовищі. І ми, українці, які тут живемо, можемо розповісти і допомогти їм розібратися в тому, що відбувається насправді», – зазначила організатор акції Катерина Скрипник. З нагоди святкування в Україні Дня Соборності у празькому греко-католицькому храмі Святого Климентія для української громади також відбулося богослужіння, - інформує Радіо Свобода 

"Russia – hands off Ukraine" ("Росія – руки геть від України", – ред.), саме з таким написом щонеділі, три роки поспіль, стоїть намет на Староміській площі, яка є центром Праги. Щоденно це місце переповнене тисячами туристів. Небайдужі чехи та українці збирають тут кошти для дітей загиблих українських захисників, військових, поранених та ветеранів АТО з осені 2014 року. У 2016 році на кошти організації "Празький Майдан" був куплений сучасний операційний стіл для Волинського обласного госпіталю ветеранів війни. В 2017 році організація планує відновити систему опалення у харківському центрі соціально-психологічної реабілітації воїнів АТО, членів їх родин, родин загиблих безвісті та волонтерів. ЧЕХИ ТА УКРАЇНСЬКІ ПРАЖАНИ ЗРОБИЛИ МАЙДАН "Празький Майдан" – некомерційна організація, яка зареєстрована в січні 2015 року в Чехії. До її складу входять 20 осіб, більшість з яких українці. Проте, ініціаторами підтримки України на початку були саме чехи, це – Міхал Мазнер і Соня Поспешилова. Восени 2014 року вони вперше зібрались на Староміській площі. Тоді ж вирішили зробити акцію постійною, аби привертати увагу до трагедії в країні. Спочатку це були акції, які носили суто просвітницький характер – збір підписів, петицій тощо. З часом виникла ідея збирати кошти, щоб допомога була більш конструктивною. Для цього зареєстрували ГО. Катерина Скрипник – тепер кермач проекту, долучилася до акції в процесі. "Коли це все сталося (війна на сході України, – ред.), особисто для мене було два варіанти: я перестаю читати новини; думаю про те, як забрати свою родину з Луганська і, закриваю цю тему для себе. Або я починаю щось робити… Зрозуміла, що не зможу лишитися осторонь. Перекреслити, забути і відхреститися – це був точно не мій варіант. Шукала, як я можу допомогти Україні", – зізнається вона. ОПЕРАЦІЙНИЙ СТІЛ ЗА 83 ТИСЯЧ КРОН З перших днів кривавих подій на сході України "Празький Майдан" розпочав активно допомагати українським військовим. Активісти зв’язалися з луцькими волонтерами, адже саме Волинь втратила в АТО найбільше своїх людей в перший рік війни. З цього регіону на війну пішло 10 000 осіб, з них понад 2000 поранені, 410 лишились інвалідами, понад 200 було взято в полон, 15 людей і досі є втраченими без вісті. Зв’язною у цьому процесі стала лучанка Наталя Попова. "Нас познайомили спільні друзі з Ізраїлю, які переїхали жити в Прагу, – пригадує жінка. Вони дуже багато зробили для Ковельського центру допомоги. Ми працювали з ними по забезпеченню хлопців формою, бушлатами, потім дуже потребували наші поранені ліків. З Ізраїлю через Прагу йшли препарати ящиками по 500 євро. А також, у зимовий період передавали чай, каву, снікерси. Коли потреба вже згасла з основними речами, ми вирішили зробити проект з операційним столом для шпиталю ветеранів війни, адже такі хлопці не можуть обслуговуватися у звичайних шпиталях. А саме в цьому закладі більш за все потрібний був операційний стіл". На цей проект "Празький Майдан" назбирав близько 83 тисяч крон. Стіл купили в Україні, щоб не витрачати гроші на розмитнення і транспортні витрати. Як розказують Катерина та Наталя, для такої благої справи український виробник зробив шалену знижку, а люди, які його монтували взагалі не взяли гроші за свою роботу. Новопридбаний операційний стіл, який може трансформуватися, суттєво полегшив роботу хірургам шпиталю. За рік роботи на новому столі хірурги Олександр Кругляк та Олег Герасимчукзробили біля 300 операцій. ЗІГРІТИ ХАРКІВСЬКИЙ ЦЕНТР РЕАБІЛІТАЦІЇ На цьому робота "Празького Майдану" не зупинилася. На гроші, які вдається зібрати на акціях та в соцмережах, активісти два рази на рік відправляють групи українських дітей, батьки яких загинули в АТО в Прагу на канікули. Ця допомога є ініціативою українки – Галини Андрейцевої, яка теж живе і працює в Празі. Наступним проектом допомоги України для "Празького Майдану" став Харківський центр соціально-психологічної реабілітації воїнів АТО, членів їх родин, родин загиблих безвісті та волонтерів. Катерина Скрипник побувала в ньому влітку 2017 року і дізналася про потребу провести там опалення, адже в приміщенні колишнього літнього дитячого табору система обігріву не працює. Активісти Праги провели логістику та зрозуміли, що на цей проект необхідно близько 400 тисяч гривень. Поки вдалося зібрати близько 140 тисяч гривень. Щоб вже розпочати роботу, волонтери планують перерахувати ці гроші траншами. За перший – монтуватимуть батареї всередині будівлі. Наступний буде тоді, коли назбирають достатню суму. Для цього процесу залучають організації не тільки в Чехії, а й в Україні. "За день вдається зібрати від 300 – 500 до 4000 крон. Іноді буває так, що хто-небудь кине 100 євро, і скаже: "Спасибі!" і піде далі…", – розповідає Катерина Скрипник.   Намет з гаслом "Russia – hands off Ukraine" викликає різні емоції у туристів. "Найнеадекватніша реакція, природно, від росіян. Але не всі. Багато російських туристів абсолютно спокійно реагують на намет, вільно підписують наші петиції. Українці іноді навіть зі сльозами реагують, дякують, не очікують такого", – пригадує волонтерка. Матеріал Наталії Мізюкіної, журналісту УП.Життя

 Самобутній інді-рок гурт «Vivienne Mort» зібрав у суботу на своєму концерті у Празі поціновувачів якісної сучасної музики. Захід відбувся у музичному клубі «Футурум» з ініціативи Української Європейської Перспективи та UAPORTAL.CZ, і мав скоріше «камерний» характер. Тому цифра у майже двісті п’ятдесят глядачів потішила як організаторів, так учасників гурту. Українсько-чеська публіка на льоту підхоплювала усі композиції та неслася у емоційному музичному потоці із володарями сцени. А після концерту я поспілкувалася із солісткою і лідером «Vivienne Mort» Даніелою Заюшкіною про їхню творчість у мінорі, Прагу та сьогоденний музичний український ринок.     ПРАЗЬКИЙ КОНЦЕРТ І ЗАКОРДОННІ УКРАЇНЦІ - Дано, дякуючи празькій публіці, ви сказали, що вона для вас дуже цінна. У чому полягає ця основна цінність? - Прихід людей на концерт завжди для мене багато означає. Я дивлюся по собі - для походу на концерт мені потрібно бажання і рішення. Вони обрали нас і виділили цілий вечір, щоб провести його з нами і нашими піснями. Ми з хлопцями обговорювали концерт і виявилося, що для всіх нас спочатку було незвично чути, як наші пісні співаються так далеко від дому. Ми не знали, що пісня долітає так далеко і не чекали такої сильної віддачі. Люди прийшли слухати музику, це класно. Бо якщо її не слухати, вона зникне. Музиці потрібні слухачі. - Де ще за кордоном вам доводилося виступати, і чи відрізняються між собою різні публіки у різних країнах? - Тричі їздили до Польщі. Публіка скрізь різна, але вона завжди залежить від артиста. І тому відрізняються між собою скоріше самі концерти. Концерт створює дуже багато факторів. Вдома простіше контролювати технічну підготовку залу, на фестивалях не проконтролюєш погоду. Як це не прикро, ще один з факторів, наприклад - мій настрій, який одразу з різних боків демонструє рівень мого професіоналізму. Часом я не можу відключитися від якогось свого нав'язливого стану, попереднього наповнення, не придатного для виступу. Як мінімум, так можна підвести людей, які покладають надії на цей вечір. Глобально - доки ти не розберешся з собою, тобі нічого сказати людям, окрім того, що ти зараз знаходишся в пошуку. Друга сторона «переговорів» – публіка, – у нас хороша завжди! Люди зазвичай дуже чуйні та емоційні, чекають на щось хороше. Навіть якщо на фестивалі перед нами виступав грайнд-кор і "розбаламутив народ", я з першої пісні повинна включити своє кіно, проектор тепер мій. Кожен артист – диригент своєї публіки. Як її налаштуєш, так вона і звучить.  - Яке враження справила на вас Прага? Що відвезете звідси додому? - Празькі пейзажі - це як якийсь крем для очей. Навіть фізично відчуваєш, наскільки приємно дивитися на всі ці акварелі і помпезні архітектурні композиції.  Після подорожей в красиві міста, починаю ставитися уважніше до того, як виглядає середовище, в якому живу. Хочу, щоб в нас теж було чисто і без зайвих речей. В нас дуже красиві міста, але важко побачити красу Одеси, коли вона обклеєна рекламними банерами, як холодильник в старій квартирі. Я не політик і не знаю, як це змінити. Просто згадала після Праги, що мене це непокоїть. Поки що це привід для фрустрації, але я завжди відгукнуся на ефективні методи боротьби за зміни.  З речей купила собі магніт з Францом Кафкою, олівці, блокноти і тарілочку. - Перебуваючи у Празі, можливо і раніше, ви спілкувалися із "закордонними" українцями... Як ви ставитеся до людей, які з тих чи інших причин, залишають територію України, і їдуть жити за кордон? - Хто б що не казав, для більшості людей важлива у житті гармонія. Ми всі за те, щоб почуватися добре, навіть коли не зізнаємося собі в цьому. Для оточуючих не важливо те, що ми робимо для них. Для них важливіше, як вони почуваються поряд з нами, яку енергію ми випромінюємо. Якщо комусь для того, щоб почуватися краще, потрібно виїхати, і вони відчувають, що так їхнє життя стане більш гармонійним, то для чого лишатися? Якщо їм буде краще, то й усім оточуючим буде краще. Але не знаю, чи я колись переїду в іншу країну. Здається, мені буде недостатньо спілкування і реалізації. Мені підходить жити в Києві і подорожувати. - Про вас відомо, і це засвідчує, наприклад, відеокліп на пісню «Пташечка», що ви доволі співзвучна із культурою та філософією Індії. Що близьке вам у менталітеті індусів, і чим, на вашу думку, категорично відрізняються від них українці як нація? - Ми більше поспішаємо, у нас більше амбіцій, нам важливо якось яскраво себе реалізовувати, підкреслювати свою вийнятковість. Індуси за таке переживають менше. Їх дуже багато, місця мало, доводиться рухатися більш синхронно. Можливо, вони частіше займаються саморефлексією. Можливо, ні, але в них можна повчитися спокою, терпляче ставитися  до людей, дозволяти іншому бути іншим, поважати особистий простір сусіда. Я, наприклад, зі свого боку, якщо зустріну когось, хто мені дуже подобається, то мушу час від часу пояснювати собі, що мій друг - це ще не моя власність і він мені не належить.  Ще індуси рідко бувають дратівливі. Впевнена, що в них той самий людський набір якостей, ніяких чудес, просто вони вміють себе опановувати, більше розуміють себе. Хотілося б, щоб нас з дитинства якось вчили пізнавати самих себе. Вдома або у школі. Мені нещодавно підказали, що цей предмет міг би називатися "саморефлексія». Де діти записували б свої думки: що відбулося зі мною за день, що мені подобалося, що ні, чому я посварився з сусідом по парті, чому на мене накричала вчителька, чому я потім плакав. Тоді нам легше буде у процесі життя лишатися на одинці з собою, розмовляти з собою, розуміти свої страхи і свої бар’єри, і що важливіше – свої бажання. Тому що життя не таке довге, і глибоко в середині себе ми обов'язково чогось сміливо бажаємо, але зустрічаємося із труднощами і страхами, і тоді ці бажання відходять на другий план, і починається просто існування, перехід з дня у день через ніч.   СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА СЦЕНА - Розкажіть, будь ласка, про своє ставлення до закону про мовні квоти на українському радіо- та телепросторі.   - Кажуть, стало більше української музики на радіо і телебаченні. Не маю підтверджень. Знаєте, коли справа стосується музики, то я не є «за» різного роду заборони. Мені здається, що музика – це одне з небагатьох явищ, яке, навпаки, дає свободу. В музиці можна робити, що хочеш, і вигадувати, що хочеш, це поле для творчості, польоту фантазії, вона не дає нам закам’яніти, зануритися в побут. Історично склалося, що в нас двомовна країна. Мені не хотілося б, щоб талановиті музиканти, які класно пишуть тексти російською, починали писати такі собі тексти українською, щоб попасти на радіо. А музикантам по природі потрібна увага, і через квоти вони це вже роблять. - Як ви в загальному оцінюєте сучасну українську музику і сцену?   - Вона стрімко розвивається. Музиканти багато працюють.  Також радісно, що окрім феномену Олега Винника, хранителя традицій радянської естради, в нас є артисти, які цікавляться західною музикою, а деякі взагалі в свою творчість вкладають багато свого власного досвіду і самих себе, не намагаючись нічого цілеспрямовано запозичувати. - Кого із своїх колег-виконвців ви вважаєте гідними представниками сьогоднішньої української сцени? Через кого нині звучить Україна?   - Якби я хотіла поставити іноземцям українську музику, щоб передати наші етнічні особливості, я б поставила «ДахуБраху», це ідеально для такої презентації: "Це найбільше схоже на Україну". Також «Один в каное». В Ірин голос (солістка гурту «Один в каное» Ірина Швайдак – прим. редакції) вкладено емоційний інтелект, тому не обов’язково знати українську і розуміти, про що вона співає, щоб відчути цю творчість. Для української музики історично багато значать «ВВ» та "Океан Ельзи".    ТВОРЧІСТЬ VIVIENNE MORT - З ким, передусім, співзвучна ваша музика? Як ви бачите своїх слухачів? Які вони? - Дуже дивні люди. Я не знаю, звідки вони взялися і чому це роблять. Але у них у всіх є спільне - якась беззахисна доброта. Можливо, на час концерту, але вони стають довірливими, і потім підходять і різними способами стараються дізнатися - "а ти чесно така?" Хочуть, щоб завжди була Пташечка, втілення тендітної доброти. І я стараюся показати, що ми з ними не хороші і не погані. Ми в нулі і перед нами вибір. Хочеш - старайся бути хорошим, хочеш - будь підлим, щоб бути злим і підлим - тут взагалі, ніяких перешкод. Одне ясно: між мною і слухачами - зв'язок. - Яку високу мету несе в собі творчості VIVIENNE MORT? І чому вона у мінорі? - Мені складно говорити про творчість. В момент написання я мало що усвідомлюю. Але знаю, що в мінорі мені більше вдається. Так я відчуваю.  Думаю про мету своєї творчості і навіщо вона мені. Мабуть, це те місце, де я найкраще можу проявити свої здібності. Ще до написання пісень мені подобалося бачити красу. Я не знаю, чи приношу користь людям. Можна сказати, що я створюю свою хмару і затягую в неї інших.  - А як щодо культури, літератури, мистецтва? Хто є вашими натхненниками? Які книги читає Даніела Заюшкіна? Фільми яких режисерів дивиться? - Останнім часом дивилася Андрія Звягінцева, Сергія Лобана, Юрія Бикова, планую ще трохи подивитися Сокурова, Кончаловського, все, що не бачила Лунгіна, в кінці заполірую Братом-2 і чао. Для цього можна навіть зняти квартиру на Борщагівці з видом на осінню електростанцію. Коли мене будуть провідувати в реанімації, я попрошу записати на флешку фільми з Луі де Фюнесом, всі серії "Поліцейської академії" і пригоди Містера Біна.  Читаю зараз збірку п'єс і розповідей Дмитра Ліпскерова, раджу тим, кому подобаються твори Милорада Павича і Набокова. Оксана Мойсенюк для UAPORTAL.CZ Автор фото - Tomáš Kozel 

Процес становлення української діаспори в Чеській Республіці умовно можна поділити на чотири періоди. 1. До подій 1917 року більшість емігрантів становили представники інтелігенції та студентство, які залишали Батьківщину з політичних мотивів та з метою підвищення освітнього рівня. Українські студенти вступали до Гірничого інституту в Пршібрамі та до Карлового університету Праги. У 1902-1903 роках український професор Іван Горбачевський став навіть ректором Карлового університету. 2. Нова, велика «хвиля» української еміграції (інтелігенція, військові біженці) припадає на початок 20-х років минулого століття. Вона пов’язана з поразкою у боротьбі за незалежну Україну. У міжвоєнний період завдяки, в першу чергу, Президенту Т.Масарику Чехословаччина стала найбільшим у Європі політичним, науковим, культурним та духовним центром закордонного українства. З Відня до Праги був переведений Український вільний університет. В Чехословаччині виходили українські газети, часописи, діяли видавництва, середні та вищі навчальні заклади, музеї, товариства. В Празі жили і творили поети О.Олесь, Є.Маланюк, О.Ольжич, художник В.Касіян, багато інших визначних представників української культури. Однак, після Другої світової війни, значна частина української інтелігенції під загрозою репресій з боку місцевої комуністичної влади та СРСР була змушена від’їхати далі на Захід. Чимало представників української еміграції 20-30 рр. залишили Чехословаччину також після введення військ країн Варшавського договору в серпні 1968 року. 3. Після завершення Другої світової війни до Чехії прибували військовослужбовці сформованого в СРСР 1-го Чехословацького армійського корпусу, в якому переважали жителі міжвоєнної Підкарпатської Русі (Закарпатської України), а також волинські чехи. 4. До четвертої, сучасної «хвилі» українських мігрантів в ЧР належать наші співвітчизники, які почали прибувати в пошуках роботи до цієї країни з початку 90-х років минулого століття. Станом на кінець 2016 року на території Чехії зареєстровано близько 150 тисяч українських трудових мігрантів, частина з яких одержала дозвіл на проживання в ЧР на 10 і більше років. Українські дипломатичні установи щорічно реєструють в Чеській Республіці близько 1000 новонароджених громадян України. Із зрозумілих демографічних причин нинішня українська діаспора в ЧР, що складається, головним чином, з громадян Чеської Республіки - нащадків згаданих українських емігрантів, постійно скорочується. Значну роль тут також відіграють процеси поступової асиміляції українців до чеського суспільства. Згідно з останнім переписом населення у 2011 році до української національності зголосилося понад 54 тисячі чеських громадян, або 0,5 відсотка від населення країни (під час попереднього перепису населення у 2001 році таких було близько 22 тисяч). Переважна частина «чеських» українців - це представники інтелігенції: науковці, викладачі, підприємці тощо. Проживають вони, головним чином, у містах: Прага, Карлові Вари, Дєчін, Брно, Пршеров, Острава і Хомутов.   З метою реалізації своїх прав, які сформульовано у схваленому в 2001 році Законі «Про права національних меншин», українською діаспорою створено низку громадських організацій. В Празі, зокрема, діють:  «Українська ініціатива в Чеській Республіці» (керівник – Василь Райчинець); «Об’єднання українців та прихильників України в Чеській Республіці» (керівник – Ольга Мандова); "Міжнародна громадська організація "Українська Європейська Перспектива" (керівник - Галина Андрейців) ; «Об’єднання українок в Чеській Республіці» (керівник – Марія Прокоп’юк); «Форум культур» (керівник – Ростислав Прокоп’юк); «Асоціація українців в Чеській Республіці» (керівник – Павло Бубряк); «Українські профспілки в Чеській Республіці» (керівник – Тарас Костюк); «Міжнародна асоціація українців «Євромайдан» (керівник – Михайло Топоров); «Український народний дім в ЧР» (керівник – В.Губчук); «Празький Майдан»; «Рута» (керівник – Богдан Копчак);  «Український національно-культурний центр» (керівник – Г.Базаєв); «Український бізнес-клуб в ЧР»;  «Міжнародне об’єднання «Українська свобода» (керівник – Богдан Костів); Крім того, діють самостійні громадські організації, які по своїй суті є творчими колективами: «Товариство трудової міграції українців в ЧР «Берегиня» (керівник – Марія Скиба); Танцювальний колектив «Джерело» (керівник – Дарія Любачівська); Творчий колектив «Родина» (керівник – Йосип Климкович).     Українські організації діють також у м. Градець Кралове – «Регіональне українське товариство Східної Чехії» (керівник – Н.Доценко), у м. Брно – «Українська ініціатива Південної Моравії» (керівник – Ільнара Дудаш), у м. Хомутов – «Дзвони надії» (керівник – В.Кулацький), у м. Карлови Вари – «Союз українців Богемії» (керівник – В.Роговий), у м. Ліберець – «Ліберецька греко-католицька харіта» (керівник – отець Іван Семотюк), м. Тепліце – «Українська світлиця» (керівник – Калісія Федорук), у м. Пардубіце – керівник Г.Величко. Українські діти, батьки яких тимчасово перебувають у ЧР, мають можливість відвідувати українську суботню школу «Ерудит». Цей навчальний заклад працює за угодою з Міжнародною українською школою. У 2017 році розпочав роботу "Культурно-освітній центр «Крок»", метою діяльності якого є навчання дітей, які проживають разом з батьками у Чехії українській мові, літературі, культурі, географії України. Також у лютому 2017 року, відкрився інформаційний портал українців Чехії UAPORTAL.CZ  - вся корисна інформація для українців, які живуть, навчаються, працюють та відпочивають в Чехії. Сайт буде цікавий і тим, хто тільки збирається відвідати цю країну.  У містах Прага, Ліберець та Брно діють греко-католицькі церкви, в яких служба ведеться в т.ч. українською мовою.   При чеському Уряді діє постійна Комісія з питань національних меншин, в якій українську громаду у Чехії представляє сьогодні Голова організації «Українська ініціатива в Чеській Республіці» Б.Райчинець. Уряд ЧР фінансово підтримує діяльність українських громадських об’єднань, а також видання україномовного журналу «Пороги» (заснований у 1993 році), та «Українського журналу» (заснований у 2005 році). Оновлено 22.05.2017 р За матеріалами МЗС України