Міністерство праці і соціальних справ Чеської Республіки готує програму, яка дозволить значно прискорити процес працевлаштування українців. Про це 21 травня заявила очільниця чеського відомства Ярослава Нємцова, передає Радіо Свобода.У Чехії зараз кількість вільних робочих місць досягла рекордного числа, незайнятими є понад 260 тисяч місць, заявила міністр Ярослава Нємцова. Це передусім медичні сестри і працівники соціальної сфери, а також робітники середньої технічної кваліфікації, будівельники. Міністр праці Чехії Ярослава Нємцова минулого тижня відвідала Україну, зокрема, посольство Чехії в Україні, а також генеральне консульство у Львові, щоб домовитись про спрощення і прискорення процедури оформлення дозволу на працю. Зокрема, передбачається збільшення кількості робочої сили з України з правом працевлаштування на два роки до 19 600 осіб. Довідка: Наразі в Чеській Республіці працює 374 тисячі іноземців, з них 280 тисяч – громадяни ЄС, 94 тисячі – громадяни з інших країн Європи та Азії. Українці з цієї кількості становлять 70 тисяч.   

2–21 вересня 2018 р. у Празі пройде фестиваль класичної музики «Дворжакова Прага» (Dvořákova Praha). Фестиваль, який щорічно проводиться з 2008 року, є ще досить молодий, проте вже завоював визнання. Його головною ідеєю є популяризація чеської музики за допомогою творів Антоніна Дворжака, його сучасників і учнів. На фестивалі виступали, зокрема, такі всесвітньовідомі митці та художні колективи, як оркестр Чеської Філармонії під керівництвом Їржі Б’єлоглавека, Лондонський філармонічний оркестр, оперний баритон Дмитро Хворостовський, піаніст Євген Кісін, скрипалі Вадим Рєпін та Юліан Рахлін, віолончеліст Їржі Барта та інші. Проте в цьогорічній концертній програмі фігурує ім’я досить своєрідного виконавця. Причому своєрідного зовсім не в творчому плані. У середу 19 вересня 2018 р. у залі імені Дворжака празького Рудольфінума виступить американська піаністка українського походження Валентина Лисиця (Valentina Lisitsa), скандально відома своєю антиукраїнською позицією. (До речі, не зовсім зрозуміло, як її виступ ув’язується з заявленою вище головною ідеєю фестивалю – у програмі значаться тільки твори Шуберта – Ліста, Равеля та Мусоргського.)                                                                                                      Валентина Лисиця. Фото: Michael von Aichberger Валентина Лисиця народилася в Києві в 1973 р. – принаймні так наводиться в її біографії на Вікіпедії. (Автору цих рядків, який сам народився в 1972 р., випала честь навчатися з нею в одній школі – КССМШ ім. Миколи Лисенка, де вона була на два класи вище за нього та закінчила навчання в 1988 р., тому вищенаведені офіційні дані вважає принаймні недостовірними, – скоріше за все, справжній рік народження Лисиці – 1970). Закінчила Київську консерваторію ім. П. І. Чайковського (зараз – Національна музична академія України). Під час навчання познайомилася з піаністом Олексієм Кузнєцовим – своїм майбутнім чоловіком, з яким вони разом утворили фортепіанний дует. Закінчивши консерваторію, подружжя переїхало в США, де продовжило спільну концертну діяльність. Лисиця прославилася завдяки каналу на YouTube, де вона завантажила перший ролик у 2007 та який наразі нараховує понад 160 млн. переглядів. Має подвійне громадянство – США та України. Профілі в соцмережах: Facebook, Twitter.   Анонс концерту Валентини Лисиці в програмі фестивалю “Дворжакова Прага” Після Революції гідності та початку російської агресії проти України в 2014 р. Лисиця стала на шлях послідовної підтримки антиукраїнської політики путінської Росії. У зв’язку з цим у липні 2016 р. потрапила в базу даних Центру «Миротворець», де про неї говориться: Пособник російських терористів на Донбасі (Україна).Публічне виправдання тероризму, пропаганда ненависті проти різних етнічних і соціальних груп таких як: українці, афроамериканці, інваліди, а також людей, які пережили Голокост. Проводить послідовну антиукраїнську кампанію в Твіттері, підтримує агресивну політику путінської Росії в збройному протистоянні з Україною на Сході України, є прихильницею анексії Криму РФ у березні 2014 року. Незаконне перетинання українсько-російського кордону на неконтрольованій ділянці в Ростовській обл., РФ. У червні 2015 р. давала фортепіанний концерт у Донецьку. Тут же наводиться документ – «Графік перебування Валентини Лисиці в Донецькій Народній Республіці», де особливої уваги заслуговує пункт «Вечеря з керівництвом Республіки». Графік перебування Валентини Лисиці в “ДНР” Нью-Йоркський політичний коментатор, поет та публіцист Олексій Цвєтков у своєму матеріалі, написаному для російської редакції Радіо Свобода, дає такий опис «громадської позиції» Лисиці: «Українців у цілому вона називає «укропітекамі», «свідомих українців» прирівнює до «собачого лайна», а поруч з фотографією одеських вчителів у національних костюмах поміщає фото африканців у ритуальному танці і відповідному вбранні – жест, явно не розрахований на лестощі на адресу як українців, так і африканців».                                                                Відеосюжет телеканалу «Оплот» про гастролі Валентини Лисиці в Донецьку в червні 2015 р. Зрештою, згадане у базі «Миротворця» концертне турне по «ДНР» – далеко не останнє. 17–23 квітня 2016 р. піаністка гастролювала в різних містах на окупованій території Донбасу – Дебальцевому, Горлівці, Іловайську, Шахтарську, завершивши турне заключним концертом у Донецькому оперному театрі. Свої виступи на Донбасі вона прокоментувала кореспонденту інформбюро ТАСС таким чином: «Тут люди дуже вдячні Росії за гуманітарну допомогу, за підтримку біженців і багато-багато іншого. Чим ми, українці, зараз можемо віддячити Росії? Я своїми невеликими силами вирішила дякувати концертними виступами». Наразі останнє концертне турне Лисиці в «ДНР» пройшло у вересні 2017 р. – сторінка «Міністерства культури ДНР» у Facebook пропонує повний текст відповідей Лисиці на питання журналістів на прес-конференції в Донецьку 6 вересня 2017 р. Програма перебування Лисиці в «народних республіках» є доволі різноманітною – зустрічі з працівниками культури, майстер-класи для студентів та викладачів, участь в урочистих заходах на меморіальному комплексі Савур-Могила з нагоди річниці визволення Донбасу. Лисиця не оминула увагою також окупований Крим. 17–24 вересня 2017 р. разом з оркестром Донецької філармонії вона взяла участь у Фестивалі класичної музики, що проходив у різних кримських містах – Сімферополі, Ялті, Форосі, Євпаторії. У пості на соціальній сторінці «Адміністрації міста Макіївки», присвяченій уже згаданій прес-конференції в Донецьку 6 вересня 2017 р., говориться, що однією з її найважливіших тем конференції стала «роль мистецтва у справі донесення правди про ситуацію в ДНР до світового співтовариства». Лисиця відзначила «тенденцію руйнування стіни пропаганди, змурованої за три роки західними ЗМІ»: «Люди дуже цікавляться подіями в Донбасі, вони все менше вірять тому, що написано в західній пресі. Зараз вони розуміють, що події в Україні нічим не відрізняються від ситуації в Сирії, Іраку. Це штучно створений хаос, і кожна людина повинна зайняти певну позицію, неможливо перебувати посередині». Російські пропагандистські телеканали неодноразово використовували Лисицю в своїх сюжетах. Яскравим прикладом може слугувати ролик «Совість не дозволила Лисиці піти по-тихому», що вийшов в ефір на каналі «Росія 24» 19 квітня 2015 (до речі, знімався в Празі): У свою чергу, в інтерв’ю німецькому виданню Deutsche Wirtschafts Nachrichten від 19 січня 2015 р. Лисиця розповіла: «Батальйон «Азов» є насправді вкрай праворадикальною організацією. Під час громадянської війни члени «Азова» коїли численні звірства. Не буде перебільшенням сказати, що за жорстокістю вони не поступаються ІДІЛ. Свої звірства вони знімають на відео. Це не середньостатистичні українці. Вони – індоктриновані та служать олігархам». У квітні 2015 р. Симфонічний оркестр Торонто (Канада) розірвав укладений з Лисицею контракт (попередньо його оплативши) на плановане виконання Другого концерту Рахманінова. Пояснюючи мотиви свого рішення, керівництво оркестру зазначає, що на його адресу надійшло безліч обурених відгуків на мережеву активність Лисиці, тому в умовах, що склалися, її виступ не виявляється можливим. Зокрема, згадується, що на своєму профілі в соцмережі Twitter вона багаторазово в украй принизливому тоні висловлюється про нинішній український уряд і український народ. До «полювання на Лисицю» невдовзі приєдналася й нідерландська авіакомпанія KLM, яка в серпні 2015 прийняла рішення видалити її записи з розважальної програми польотів. Підстава – повідомлення (офіційна скарга) про її підтримку російських терористів, що надійшла від ініціативної групи, яка виступає проти митців, що підтримують Володимира Путіна. У подальшому KLM самостійно дослідила мережеву активність Лисиці та дійшла аналогічного висновку. Проте схожий досвід торкнувся не тільки Лисиці, але й інших митців, що підтримали путінську агресію. Валерій Гергієв Денис Мацуєв На 13 листопада 2017 р. було анонсовано концерт «За єднання» у Вашингтонському кафедральному соборі Петра і Павла, організований Посольством Росії. Головними виконавцями мали бути російський диригент Валерій Гергієв та піаніст Денис Мацуєв. Обидва в 2014 році підписали колективне звернення діячів культури до російської громадськості з підтримкою позиції Володимира Путіна стосовно України та Криму. У зверненні говорилося «У дні, коли вирішується доля Криму і наших співвітчизників, діячі культури Росії не можуть бути байдужими спостерігачами з холодним серцем. Наша спільна історія і спільні корені, наша культура і її духовні витоки, наші фундаментальні цінності і мова об’єднали нас назавжди. Ми хочемо, щоб спільність наших народів і наших культур мала міцне майбутнє. Ось чому ми твердо заявляємо про підтримку позиції Президента Російської Федерації по Україні і Криму». Невдовзі після появи звернення Гергієв дав декілька інтерв’ю, в яких стверджував, що в Україні до влади прийшли фашисти, а в Києві забороняють виконувати російську музику. У Вашингтоні та Бостоні активісти розгорнули акції протесту проти концерту. З цього приводу 8 вересня 2017 р. на сайті аналітичного центру «Атлантична рада США» Даєн Френсіс написала: «Цей концерт – справа не мистецтва, а пропаганди. Концерт «За єднання» ображає українців та ставить під загрозу американські цінності». Домогтися скасування концерту тоді не вдалося, проте Гергієв у Вашингтоні у відповідь на питання журналіста «Голосу Америки» відхрестився від свого підпису, заявивши: «Ні, не підписував». Протест проти виступу Гергієва та Мацуєва в Нью-Йорку Схожі акції протесту пройшли й Нью-Йорку та Бостоні також перед анонсованими концертами Мацуєва в жовтні 2016 р. (у Нью-Йорку він виступав у Карнегі-холі). Протестувальники заявили, що хочуть поставити перед американськими концертними організаціями питання етичності подальшої співпраці з російськими митцями, що “підтримують агресивний і репресивний режим президента Володимира Путіна”. За словами учасників акції, кілька глядачів, які прийшли на концерт, вирішили не ходити на виступ. Павло Гінтов Ініціатором багатьох акцій протесту в США виступив піаніст українського походження, випускник Московської консерваторії Павло Гінтов. На його думку, «Є люди з позицією, що мистецтво – поза політикою, не потрібно людині мистецтва кудись встрявати, щось говорити. Треба сидіти вдома, займатися музикою. Мені ця позиція здається абсолютно аморальною, бо мова йде не про якусь абстрактну політику. Я в політиці нічого не тямлю та не цікавлюся нею. А мова йде про несправедливість та злочини, про війну і смерть людей. Про такі речі, на які митець, мені здається, не має права не реагувати і не може залишатися осторонь. Мистецтво – це віддзеркалення людського життя. Якщо в житті відбуваються такі речі, а мистецтво залишається позбавленим віддзеркалення цього, а просто служить якоюсь фоновою музикою, якимось розважальним засобом, то це не мистецтво, а чортзна-що. Я переконаний, що завдання кожного митця – гостро реагувати на такі страшні речі, коли вони відбуваються». Своє враження від власної акції протесту проти концерту Маріїнського оркестру 27 січня 2015 р. під керівництвом Гергієва Гінтов на свої сторінці в соцмережі Facebook описує так: «Сьогодні сталося дещо винятково огидне. А саме – довелося поговорити з музикантами Маріїнського оркестру. Одна миловидна дівчина зі скрипкою, проходячи повз мене, подивилася мені в очі, мило посміхнулася і сказала: «Коли ви всі вже поздихаєте, <б…дь>!». Інші говорили «Ідіть працювати!», «Валіть у Хохляндію!». А один крикнув: «Незабаром і Аляска буде наша!». Один оркестрант вирішив сперечатися, ми сказали йому, що протестуємо не проти оркестру, а тільки проти Гергієва, але його товариш відтягнув його зі словами: «Чого ти з ними розмовляєш? Вони ж <єб…ті>». Ще одна група музикантів з інструментами нас голосно обговорювала та сміялася. Я сказав їм: «Ви смієтеся? А ви знаєте, скільки вже людей загинуло?» Один з них відповів зі сміхом: «А в Африці взагалі щодня тисячі людей вмирають, і що?» Це музиканти. Це молоді люди, які закінчили або ще вчаться в консерваторії. Це ті, хто сьогодні грав на сцені Карнегі-холу. Це морок, жах і безумство». Протест проти концерту під керівництвом Гергієва в Лондоні Окрім Гергієва та Мацуєва, активісти в США протестували також виступів скрипаля та диригента Володимира Співакова. Якщо спроби скасувати виступи одіозних класичних музикантів, що підтримують владу Росії в агресивній політиці по відношенню до України, за межами Росії в переважній більшості закінчилися невдачею, дещо успішнішими були справи в інших мистецьких жанрах. Так, 27 березня 2018 р. білоруська редакція InformNapalm повідомила про те, що на 28 березня в Драматичному театрі міста Гродно анонсовано концерт барда Олексія Нєжевця – щирого захисника та пропагандиста «російського світу», прихильника окупації української території Російською Федерацією та пособника бойовиків незаконних збройних формувань. У статті наводилися контактні дані керівництва театру та компетентних державних установ, які могли вплинути на ситуацію. Протести громадських активістів досягли своєї мети – наступного дня стало відомо, що концерт скасовано. Зрештою, в Україні подібні справи вже деякий час регулюються на державному рівні. Так, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України» Міністерство культури України складає перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці. У цьому чорному списку фігурують 83 переважно російські діячі культури, яким за їхню політичну позицію та погляди на Революцію гідності 2013–2014 рр. заборонено в’їзд в Україну. Якщо ж повернутися до Валентини Лисиці, вже згаданий Павло Гінтов коментує її діяльність так: «Мені важко сказати, що у Валентини Лисиці є якась позиція. У тому, що вона пише, бувають речі відверто людиноненависницькі, буває знущання над Україною, її культурою, мовою. Я не вважаю це позицією, я вважаю це таким собі клінічним випадком. Людина народилася в Україні, жила у США досить довго і з такою ненавистю пише. Я її не розумію, не розумію природи цього явища. Я не хочу з нею сперечатися. Це не протистояння. Мені їй сказати нічого». Що казати – російська пропаганда вже переламала життя та мізки багатьом. Проте якщо дехто відгукується на її поклики, бо їй щиро вірить, і тези російських пропагандистів просто резонують з його ідеалами та світобаченням, інші, в свою чергу, цілком свідомо використовують подібні «клінічні випадки» як зброю в гібридній інформаційній війні в інтересах Кремля. Хоча організатори фестивалю «Дворжакова Прага» навряд чи це усвідомлюють, російська пропаганда та її прихильники в Чехії не пропустять нагоди скористатися виступом піаністки. А сама вона в перервах між репетиціями з великою ймовірністю розповідатиме журналістам (бажаючих знайдеться досить – починаючи з видання Parlamentní listy та закінчуючи газетою Halo noviny) про те, що в Україні – фашизм, про жорстоких бандерівців з Правого сектора, що розпинають хлопчиків, та про героїчний народ Донбасу, що бореться за своє виживання. З вищенаведеного важко зробити інший висновок, ніж погодитися з Даєн Френсіс: це – не стільки мистецтво, скільки пропаганда. А якщо продовжувати її словами – виступ Валентини Лисиці в Празі є неприйнятним. Бо це – ляпас як численній українській громаді Чехії, так і всім, хто постраждав від російської агресії. Усім активним громадянам, що не бажають, аби Валентина Лисиця виступала на фестивалі «Дворжакова Прага» у вересні 2018 р., пропонуємо надіслати відповідне звернення до організаторів фестивалю, контактні дані яких наводимо нижче, або підписати петицію аналогічного змісту (чеською мовою). І ще додаткова інформація для роздумів: як стало відомо чеській редакції InformNapalm, декілька музикантів, серед яких є й колишні співучні Валентини Лисиці та які наразі не бажають називати своїх імен, виступило з ідеєю – якщо виступ Лисиці не буде скасовано, влаштувати в той самий час альтернативний концерт-протест на підтримку України. При нагоді концерту слухачі зможуть ознайомитися з інформаційними матеріалами, в яких представлено факти та докази російської агресії проти України, Грузії та Сирії. Робоча назва заходу – «ПОЛЮВАННЯ НА ЛИСИЦЮ». Контакти для звернення Організатор Akademie klasické hudby, z. ú.Palackého 740/1 (3-й поверх)110 00 Praha 1, Чеська Республікателефон: +420-224-946-508info@dvorakovapraha.cz Керівництво фестивалю Марек Врабец (Marek Vrabec) – художній директор фестивалюvrabec@dvorakovapraha.cz Роберт Коларш (Robert Kolář) – директор Академії класичної музикиkolar@dvorakovapraha.cz Радек Кршіжановски (Radek Křižanovský) – менеджер художнього плануванняkrizanovsky@dvorakovapraha.cz  Автор: Сватослав Щиголь.Джерело: InformNapalmГоловне фото: «Голова Ради міністрів ДНР» Олександр Захарченко та Валентина Лисиця на концерті в Донецьку. © Ігор Маслов, РИА «Новости»

У Празі відбувся 25-й ювілейний міжнародний фестиваль студентських театрів. Серед численних місцевих та закордонних труп були молоді актори з України. Студенти Факультету культури і мистецтв Львівського університету представили перформанс «Так чи ні» українського режисера, випускниці Празької академії сценічного мистецтва Анастасії Торос. У програмі фестивалю був і виступ студентського етно-гурту «ЯгОди», який заспівав українські та інші слов’янські пісні. Публіка, яка складалася значною мірою зі студентів та викладачів театральних факультетів, була вражена професійним рівнем та запальною енергетикою українських авторів. Ані незнайома мова, ані спека, що стояла у приміщенні театральної студії, не стали на перешкоді успіху молодих українських акторів на фестивалі студентських театрів Zlom vaz. Назва фестивалю походить від акторського побажання перед виходом на сцену, що можна перекласти як «ні пуху, ні пера». І здається, українці своїм перформансом дійсно вирішили не лишити від своєї публіки ні пуху, ні пера – стільки енергії вони вклали у свій виступ, що публіка стежила невідривно за кожним рухом, кожним словом, кожним звуком. «Це було цікаве поєднання модерну, сучасного погляду на проблеми суспільства, з елементами українського фольклору, який був і новий, і знайомий для мене одночасно. Я не розумів все, що говорилося українською, але це і не завжди було потрібно – виступ був дуже потужний», – говорить словак Адам, який працює в Академії музичних мистецтв у Брно. Сама авторка перформансу Анастасія Торос говорить, що її дипломна робота була про те, як поєднати традицію і сучасність, як нинішнє суспільство сприймає «інакшість» – стосунки чоловіка і жінки, різних культур, як долає непорозуміння. «Я дуже тішуся, що мені вдалося поставити свою дипломну працю разом з нашими львівськими молодими акторами. Я мала можливість грати з ким завгодно, але я після кількох років навчання хотіла повернутися в Україну і залучити до праці наших акторів. Я рада, що саме цю роботу було відібрано на фестиваль. Це – велика акторська група, яка була співавтором постановки. З кимось іншим вистава була б про щось інше», – розповідає режисер, яка незважаючи на молоді роки, вже встигла повчитися і в Чехії, і у Великій Британії, і в Грузії. Одна з молодих акторок говорить, що готували виставу майже рік тому, і тоді вони отримували від режисера завдання – створити перформанс із елементів реального життя. «Я пригадую, що ми ходили по вулицях і записували діалоги, підслуховували їх, підглядали, а потім приносили до класу і якісь залишалися, якісь відпадали», – ділиться вона своїми враженнями про новий для себе досвід. Адже перформанси – відносно новий для України театральний жанр, і більшість молодих акторів вперше спробували у ньому свої сили. Зате у фольклорному співі українці могли сміливо похизуватися багатою традицією. Виступ гурту «ЯгОди» проходив в одному з найгарніших концертних залів Праги – «Дзеркальній каплиці» Климентинського монастиря. Викладачка театрального факультету Празької академії Івана Востаркова, яка викладає мистецтво володіння голосом на сцені, говорить, що дуже важливо не відмовлятися від своєї традиції, а навпаки, використовувати її в театрі. «Я це називаю «клітинною сутністю» культури, місця, мови, того, що творить місцеві культурні особливості, а також добре свідомо експериментувати, позичати з інших культур. В мене, наприклад, є одна чеська студентка, якій дуже подобається українська пісня, а от чеського голосу в ньому вона ще не знайшла. Тому мені дуже подобається фольклор, бо він є чистим джерелом. Зараз ми почули українські та неукраїнські пісні, але ви можете почути, що і, попри певну стилізацію, ви маєте справу з потужною традицією – формування голосу є дуже традиційним», – ділиться своїми професійними спостереженнями Івана Востаркова. Керівник гурту «ЯгОди» Зоряна Дибовська, яка поєднує роботу в драматичному театрі з викладанням в університеті та співом у гурті, каже, що молодий колектив, який існує заледве рік, свідомо обрав свій шлях у поєднанні різних традицій, бо відродження власної української традиції в Україні відбувається настільки потужно, що в ньому вже важко відшукати свій унікальний «голос». «Нас цікавлять східні мотиви, ми хочемо їх поєднати з українськими, і ми це робимо не лише співом, але хочемо ще ввести і нові інструменти – дудук, наприклад. Ми співаємо болгарські, сербські, македонські, маємо одну білоруську пісню. Здається, що в нас в репертуарі вже стає більше інших слов’янських пісень, ніж українських. Але, думаю, що буде половина на половину», – ділиться своїми планами співачка та акторка Зоряна Дибовська. Представити свою роботу на празькому міжнародному фестивалі є можливістю подивитися, що відбувається у студентському театральному світі, заявити про себе, нав’язати професійні контакти, говорить студентка Празької театральної академії Мар’яна Козак. Вона вчиться у Празі вже п’ятий рік, і в рамках навчання повернулася на два роки до України і вчилася у Київському театральному університеті імені Карпенка-Карого. «Мені шкода, що колеги з Києва не змогли приїхати, бо фестиваль проводиться з розмахом, тут не шкодують грошей на якісні речі. На трьох сценах постійно відбуваються якісь події – тут є майбутні актори з різних кінців світу, з Нідерландів, з Туреччини, з Ірану, університет живе зараз тільки цим», – розповідає празька студентка. «Це дуже цікаво порівнювати з тим, що відбувається в Україні, де також дуже багато робиться в театральному мистецтві. Я була у різних театрах, на «Гоголь-Fest». Мене вразив просто геніальний фестиваль «Порто Франко», що проходить в Івано-франківську, це тепер мій улюблений фестиваль і улюблений театр в Івано-Франківську, і я туди обов’язково повернуся. Але тут набагато більше театрів, ніж в Україні. У Києві є лише кілька великих сцен, а тут у маленькій Празі – десятки», – говорить Мар’яна Козак. Вона додає, що, на щастя, зараз завдяки стипендіям, українські студенти можуть подорожувати і поєднувати ці два світи, український, де пульсує нова театральна енергія, та чеський, славний своєю традицією, яку підтримує держава і суспільство. За статистикою, чехи є однією з найбільш «театральних» націй світу. За рік в театрі, яких є майже 200, хоч раз побуває 6 мільйонів осіб, що є більше, ніж половина мешканців 10-мільйонної країни. Пише: Радіо Свобода  

8 травня у Чехії пройшли марші "безсмертного полку". Анонс цього заходу пролунав напередодні в соц мережах. За прогнозами організаторів “полку” в Празі мало би зібратися близька 1000 людей і відзначити День Перемоги. Проте, як виявилось насправді, прихильників названого в народі "перемогобісся" в столиці Чехії зібралось не більше 300. Цього разу, на відміну від такої ж акції у 2017 році все пройшла без значних провокацій, під контролем чеської поліції.  Відзначити День Перемоги акцією "безсмертний полк" вийшли на головну площу Праги в основному місцеві і приїжджі росіяни та проросійськи налаштовані чехи. 8 травня - державне свято в Чехії, яке означає День звільнення від фашизму та скорботи за загиблими у Другій Світовій війні. В цей день в Чехії не передбачено урочистостей та святкувань на кшталт тих, що проходять в країнах колишнього СРСР. Проте, як розповідають місцеві жителі, вже кілька років поспіль саме проросійські сили влаштовують в деяких чеських містах акції на честь Дня Перемоги.  Староміська площа Праги сьогодні наповнилась родичами "переможців" з георгієвськими стрічками, які роздавали прямо на місці, російськими та  радянськими, прапорами. Несли портрети дідів які воювали разом із портретом одного із найкривавіших вбивць - Сталіна, а також прапори терористичного формування "ДНР" та Новоросії. Діти і дорослі вдягнуті у солдатську форму із червоними зірками, малюки у пілотках, меланхолійні тітки із триколорами у волоссі...  Вся ця процесія,  під звуки "смуглянки" і "катюші", вирушила на площу Ovocný trh, яка хоча і знаходиться в центрі міста, проте закрита від великого потоку туристів. На відповідно облаштованій сцені для учасників маршу і звичайних перехожих, був влаштований святковий концерт, на якому виступали місцеві та російські творчі колективи. Знайомі пісні радянських часів лунали зі сцени а публіка "безсмертного полку" ностальгічно підспівувала і плескала їм із викриками "Молодци!" В основному на сцені виступали дитячі колективи, один з яких приїхав із Росії.  Яскравим штрихом став вокальний колектив чеських козаків, які виконали кілька відомих пісень під баян у тому числі й "Катюшу". Святкова програма, як засвідчили представники поліції, мала тривати до 18:00. Проте, гості поволі розходились і вже у 15:00 свято скінчилось. Поруч із акцією "безсмертний полк" проходила мовчазна акція протесту чеських та українських активістів з плакатами проти російської агресії у світі та радянської окупації Чехословакії. В їхній бік чулась лайка та образи, час від часу до них підходили учасники "полку" із триколорами і погрозами, але чеська поліція іх вгамовувала і відводила вбік. "Важко уявити, щоб у Європі можливо було вийти на вулиці з прапором терористичного формування ІДІЛ. Вочевидь, тут слід замислитися самій Україні про недопущення поширення пропаганди терористичних формувань у Європі і про заборону їхньої символіки на інтернаціональному рівні",- вдало  зауважила міжнародна спільнота InformNapalm акція"Безсмертний полк" у Празі. Відео Роман Михальчук   автор:Наталія Мізюкіна для UAPORTAL.CZ фото: Катерина Скрипнік.   

 “Як і минулого року, опівдні сонце засліпить промінням сотні портретів учасників 2. Світової війни, які в руках турботливо триматимуть нащадки воїнів-визволителів. Росіяни і Чехи стоятимуть пліч-о-пліч, але у цей день національності не матимуть значення, адже перемога була спільною” - так розпочинає анонс чергового походу Безсмертного полку у Чехії найбільш епічний проекремлівський інформаційний (інформаційно-пропагандистський) ресурс cz.sputniknews.com   За інформацією "Спутника", минулого 2017 року в Празі замість 500 осіб, які зголосились прийти заздалегідь, до акції долучились понад 1000 людей. Утім, відкриваємо минулорічний анонс ходи Безсмертного полку та читаємо цитату однієї з організаторок Ольги Кондрашилової: “Минулого року [тобто року 2016] замість 500 осіб, які зголосились прийти заздалегідь, до акції долучились понад 1000 людей”. Дежавю або геніальний маркетинг, який стабільно гарантує удвічі більше людей, ніж очікувалось? Цілком вірогідно, що 8 травня цього 2018 року так само прийде понад 1000 людей – тобто удвічі більше, ніж зголоситься.     "Безсмертний полк" Прага 2017 Що ж таке Безсмертний полк? Організацію "Безсмертний полк" було зареєстровано трьома журналістами у Томську у 2011 році. Організація має офіційний веб-сайт, на який кожен бажаючий може додати фото та історію загиблого у Другій світовій війні родича. Регулярно у травні організація проводить марші, на які люди виходять із портретами учасників Другої світової війни, аби таким чином вшанувати пам’ять загиблих. Як мінімум, мали б виходити. Це - хороший задум, хіба не так? Надати Дню перемоги або Дню звільнення від фашизму (в залежності від часово-просторового контексту) обличчя людськості. Проблема лиш у тому, що ідеологія Російської Федерації цей хороший задум поглинула і перетворила його на інструмент пропаганди. Ми розкажемо вам, як це працює у Празі, де хода Безсмертного полку цьогоріч проходитиме вже втретє:     Фото: AFP Очевидно, перемога у Другій світовій війні – це героїчне досягнення Росії. Над колоною майорять десятки російських триколорів разом із червоними комуністичними прапорами. Іноді видніються чеські стяги. І все. Чи воювали українці проти фашистів? Забули. Чи воювали білоруси, казахи, грузини? Також забули. Хтось іще воював? Нічого не знаємо - Росія врятувала всіх.     Як пройшов безсмертний полк у Празі у 2017 р.   Якби не Росія, то Європа би сьогодні була «милом, яким би фашисти мили ноги!» Цей факт, а також багато інших історичних екскурсів можна почути від учасників ходи Безсмертного полку. Якщо Ви наважитесь порівнювати тоталітарну політику Сталіна із політикою Гітлера, то напевно почуєте, що нічого ви не розумієте! «Вы там были? Откуда вы знаете?» А почуєте Ви це, цілком імовірно, від жіночки років тридцяти –  і досі залишається таємницею, де саме, коли і як вона там побувала, аби так упевнено "аргументувати". Після поминальної ходи має відбуватись концерт. Із виступами хорів. Дитячих. Із Чехії та… Росії, саме так.   Цього року хода Безсмертного полку пройде у чотирьох містах Чехії: Празі, Брно, Карлових Варах та Остраві.     Окупація Чехословакії в1968 році і її жертви. фото VHÚ   Чехи ж розділились на два табори. Табір «ностальгічний» виходить на марш, згадує чарівні й романтичні комуністичні часи та дякує сильній державі Росії за мирне небо над чеськими головами. Табір «прогресивний» виходить на мовчазну акцію протесту і намагається звернути увагу людей на виразні подібності гітлерівського і сталінського режимів, вимагаючи уваги до історичної справедливості.  Минулого року невелика група чеських активістів під час ходи Безсмертного полку організувала мовчазну акцію, під час якої вони пригадували жертв російської агресії. «Нас було всього декілька людей із плакатами» – згадує активістка Соня Поспішилова, котра вийшла на акцію протесту через те, що їй не подобається перекручування історії та зловживання пам’яттю загиблих. Соня розповідає, що демонстрантів з Безсмертного полку було декілька сотень: «Деякі накинулись на нас, розірвали наші плакати. На одну з наших учасниць врешті-решт накинулась чеська пропутінська активістка, подряпала її та зірвала фотоапарат. Дуже нахабно нас лаяли та погрожували, що їх будуть мільйони, і вони будуть нами правити». Поліції під час сутичок не було. Наостанок, не забуваймо, що історії з Чехії – це навіть не найбільш абсурдні історії. У Празі минулого року роздавали тільки Георгіївські стрічки. А ось дехто на цьому не зупинився – роздавали дідів. Тих самих, котрі воювали. Або й не воювали. Хіба може людина знати, якщо бачить фото вперше у житті, та й усього на кілька годин?       Дідів роздавали   Ми живемо у суперечливий час, коли історія часто стає не більше і не менше ніж інструментом пропаганди. Друга світова війна була страшною. І наші з вами батьки, дідусі й бабусі дійсно воювали. Чи заслуговують їх жертви на вшанування? Звісно ж, заслуговують. Утім, чи заслуговують вони на зловживання? На це не заслуговує ніхто.   Мій прадід не любив говорити про війну. Я була дитиною і мені було страшенно цікаво, що ж таке ця «Велика вітчизняна війна»? Прадід хотів, щоб я знала одне: «Війна – це страшно. І чим менше цього страху ти знатимеш, тим краще». І я переконана, що це – реалії героїзму. А маніпулювання трагічним минулим на користь сучасного домінування однієї держави – це політична гра. Пам’ять існує вдома за родинним столом, у запаленій свічці, у родинних фотоальбомах. А Безсмертний полк – це спосіб вкоренити війну і жорстокість у свідомості людей. Навіщо малим дітям знати, як це – марширувати у військовій формі червоної армії? Навіщо піднімати прапори Комуністичної партії, яка закатувала і знищила тисячі людей? Як можна використовувати день пам’яті для розповсюдження пропаганди? Цьому можна знайти лише одне пояснення: аби зробити відчуття близькості війни нормою – у той чи інший спосіб.   Автор: Маргарита Голобродська для UAPORTAL.CZ 

Оскарження, подане самопроголошеним «Позаштатним консулом Донецької Народної Республіки» Нелою Лісковою в Оломоуцький вищий суд, виявилося марним. Останній підтвердив рішення суду першої інстанції та остаточно припинив діяльність громадської організації «Представницький центр ДНР», створеної Лісковою в місті Острава два роки тому. Ліскова з’явилася до суду в останній момент та без адвоката. Протягом засідання, що тривало приблизно півгодини, навіть не знімала пальто та лише повторювала слова, сказані нею на захист свого товариства в Остравському крайовому суді. «З цього приводу не скажу вам нічого нового. Гадаю, що при попередньому судовому провадженні я висловила свої думки цілком чітко. Свою заяву підтримую. В мене немає що додати», – сказала Ліскова в суді. Товариство рибалок, товариство собачників та Представницький центр… На питання судді Анни Єжікової про те, чи бажає Ліскова своє оскарження зачитати або будь-яким чином доповнити, остання відповіла, що не розуміє підстав анулювання товариства, оскільки суд попередньо схвалив його створення. Судовий процес назвала політичною справою, ініціатором якої є Міністерство закордонних справ. ©HlídacíPes.org/Якуб Мікел «Це сприймається мною як тиск на судочинство. Адже в нашій країні діють різноманітні об’єднання громадян, – наприклад, товариство рибалок, товариство любителів собак, моє товариство «Представницький центр ДНР» – і всі вони повинні задовольняти якимось нормам, що дозволяють об’єднанню розпочати діяльність», – заявила Ліскова, підкресливши, що не бачить нічого поганого в дружбі між двома слов’янськими народами. Зміна статуту через два дні після створення товариства Аргумент Ліскової щодо відсутності підстав для припинення діяльності товариства в зв’язку з тим, що його створення було попередньо схвалено судом, суддя відкинула, посилаючись на те, що «Представницький центр ДНР» через два дні після свого створення вніс зміни в свій статут. Якщо в початковій редакції говорилося про те, що об’єднання співпрацює з Донецькою областю України, у новій вже значилася співпраця з «Донецькою Народною Республікою». У зміні статуту Ліскова не вбачає ніяких проблем. «Це нормальний процес. Враховуючи те, що об’єднання громадян проходить певний розвиток, у його статут можуть вноситися зміни. Якщо належним чином скликано загальні збори, і всі члени товариства підтримують відповідну пропозицію, нічого незаконного в цьому немає» – заявила Ліскова. Проте, як уже раніше повідомив серверу HlídacíPes.org колишній член товариства Петр Вікторин, ніяких зборів товариства перед зміною статуту явно не проводилося. «Ніякі офіційні збори не проводилися та не могли проводитись. Згідно зі статутом голова зобов’язаний повідомляти про скликання зборів за тридцять днів до їхнього проведення. У даному випадку це неможливо, оскільки тоді Ліскова мала вчинити таке повідомлення за двадцять вісім днів до створення товариства як такого», – пояснив Вікторин, додавши, що його підпис у документі явно підроблено. foto: Michal Polášek «Буду продовжувати роботу» Ліскова заявила, що таке рішення суду очікувала. «Це мене не здивувало. Щодо подальших дій проконсультуюся зі своїм повіреним», – повідомила вона, підкресливши, що обміркує можливість звернення у Верховний суд. За її словами, закриття «Представницького центра ДНР» не справить ніякого випливу на її власну діяльність. Допускає і можливість створення нового об’єднання громадян. «Що стосується моєї діяльності, я обов’язково продовжу свою роботу», – підсумувала Ліскова. За темою читайте також: Представництво донецьких сепаратистів у Чехії. Фікція та реальність, 12 липня 2016 р. В Остраві відкрилося «консульство ДНР». Люди протестують, 1 вересня 2016 р. Суд закрив «консульство ДНР» у Чехії, 29 червня 2017 р. Член «Національної самооборони» не здається – продовжує боротися за «консульство ДНР» у Чехії, 27 вересня 2017 р. Автор: Томаш ПікаДжерело: HlídacíPes.org, 26 квітня 2018 р.Переклад: Сватослав Щиголь InformNapalm Головне фото: Michal Polášek