Учасники: 0 учасник(и)

Поділились ?

0

Кліки ?

0

Вірусний Ліфт ?

0%

User's Tags

Інші Статті

  • 18 Трав 2018
    Інколи може видатися, що такі свята як Дні матері, батька, дитини в європейському культурному дискурсі є спробою винайти велосипед. Материнство-батьківство стало настільки зайорзаною темою, оброслою пафосом, стереотипами й травмами, що й справді доводиться перевідкривати одвічні цінності. Хто б міг подумати, що в 21-му сторіччі доведеться захищати інститут сім’ї? Захищати дітей від батьків, матір – від світу, батька – від матері. На превеликий жаль, не кожна дитина має народження, має батьків, має любов і захист. Думаю, що День матері є чудовою нагодою зупинитися в коловерті подій і гонитві за успіхом, щоб згадати про свої початки. Про ту, яка була на порозі нашого життя. Чиї голос і дотик стали визначальними в нашій буттєвій ході. Цей спогад не мусить бути романтичним чи приємним. Для когось він може бути дуже болісним. Бо навіть і мами помиляються. Завдяки матері ми, народжені, отримали можливість спробувати Життя, щоб подарувати його іншим. Тож перше, що приходить на думку, коли чую слово «матір», це вдячність за життя. Життя як шлях від любові, в любові та до любові. Маленькими й невпевненими кроками наближатися до Правди. Шпортатися, розбивати колінця, боятися, підійматися та знову йти, дихаючи на повні груди. Почувати себе неодмінним новаком у світі, стаючи очевидцем любові, яка по-весняному творить усе нове. На ці думки мене надихнув культурно-освітній центр “Крок” у Празі, заснований минулоріч у березні при товаристві «Українських професійних спілок», який працює під керівництвом Марії Гаврилюк.  "Наша ціль – це доброзичливе навчання та щире виховання дітей шкільного віку. Вікова категорія дітей, на які зорієнтована програма – це діти від 6 до 17 років. Мета – навчити дітей грамотно писати, читати українською мовою, та привити любов і повагу до української культури та традицій. Родинна атмосфера, жваве та веселе спілкування дають змогу вашим дітям у формі гри вивчати українську мову, літературу та історію. Веселі свята з іграми, конкурсами, піснями та танцями непримушено зачаровують дітей та батьків українськими традиціями та звичаями",- так пише про свою діяльність центр КРОК. 5 травня 2018 року «кроківський» колектив педагогів та організаторів, разом з дітками та їхніми батьками самобутньо відсвяткували День матері в актовому залі, що на вулиці Аргентинській 38. Потішили глядачів неординарною казкою "За пролісками для Матусь". Діти подарували мамусям власноруч виготовлені сердечка, дзвінкі співи й потішні танці. Не забули також і про бабусь – для них виконали пісеньку. А на завершення свята почастувалися смачнющим і дуже красивим тортом. Керівник освітньої програми центру Марія Гаврилюк зізналася, що «всі дуже хвилюватися, але свято вдалося! Казкова історія навчила нас любові та поваги до всього живого навколо. Розповіла нам, що можна завжди знайти вихід з різноманітних ситуацій». І справді, казка у виконанні дітей виявилася доволі проникливим і недитячим посилом. Адже казкові герої з любові до матері вирушили по чудо-квітку. Дітям було не під силу дістати найяскравішу зірку та «соловейком заспівати» для найдорожчої. Тож саме проліски виявилися посильним подарунком. Дорогою на диво-галявину діти зустріли доброзичників (Берізку, Сонце, Весну, Козаків, Зайців, Квіти) та «доброспрагликів»: Вовка-злюку, який від пісні подобрішав, бо «і в нього є мама». А також розбійників, що вимагали в матусь викуп за «говірких малявок», але від згадки про власну маму отямилися: «мама – сонечко в сім’ї. Ми – промінчики малі. Коли сонечко в оселі, то промінчики веселі».   Цікаво, що саме за Весною у виставі було останнє слово: «пам’ятайте лиш одне: навесні усе живе!» Відтак зустрівши диво-квітку, діти усвідомили, що не можуть її зірвати для мами: Я квітку лісову не стану рвати, Її додому я не понесу, Бо вдома їй джмеля не погойдати І не попити ранками росу! Але герої не розгубилися: хутчій намалювали квіти для всіх гостей!     …Як часто хочеться робити щось величне для найдорожчих. Однак, в погоні за подвигом можна знищити «щось живе». Як часто наші обмеження лякають нас. Як часто буттєвий порядок видається нам обмеженням нашої свободи... Тільки серцю, яке вибиває весняний такт, під силу ставати на шию боязні та позірної безвиході. Так хочеться, щоб нам ніколи не бракувало снаги та сміливості долучатися до Життя… З любові… Для Любові… Щиро, Катерина Воїнська для UAportal    
    502 Опубліковано Катерина Воїнська
  • 22 Трав 2018
    Ви бачили, як Вишиванка, довжелезна й строката, походжала вулицями Праги, а з її мережок сяяли усмішками українці? Цьогоріч у столиці Чеської Республіки українська громада насолодилася Днем вишиванки сповна: святкували вишиванкове тридення! 17-го травня 2018 року біля пам´ятника Тарасові Шевченкові в Празі українці організували фотоконкурс «Вишиване селфі». Цікаво, що Міжнародна асоціації українців ЄвроМайдан започаткувала традицію, вдягати у вишиванку пам’ятник Кобзаря у Празі. 19-го травня в Будинку національних меншин, що на вул. Воцелова 3, можна було долучитися до майстеркласу «Хрестик за хрестиком – моя вишиванка». А в неділю 20-го травня відбулася вишиванкова хода від храму Св. Климента. Відтак свято звершилося в готелі «Ольшанка», де творчий колектив «Берегиня» під керівництвом Марії Скиби підготував концерт з виступами різних гуртів. Це зокрема «Світоч» (дитячий колектив), «Берегиня» та дует «Мароля». Також для глядачів співали дівчатка Х. Росоловська,Н. Жидовська, С. Косійова та грала Н. Криць. На святкуванні був присутній також Посол України в Чехії Є. Перебийніс. Пан Євген дякував українській громаді, що долучилася до Дня вишиванки, адже такі акції, на думку посла, єднають українців по всьому світі, вишиванка символізує і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь. Також висловив надію, що наступного разу «нас буде ще більше», тому закликав дарувати вишиванки своїм друзям і знайомим. Гостею свята була Олена Медвєдєва – майстриня з міста Рівне, яка разом з Анною Тимошок вишила «Кобзар» Т. Шевченка (перше його видання 1840 року).У цій книзі вісім ранніх творів поета вишито методом «стебновка», а також шість картин – хрестиком. Олена привезла до Праги дві вишиті книги: Ліна Костенко «Я поцілую мальву у щоку» та Іван Франко «Народна пісня». Ці роботи вражають! Після всього побаченого і почутого мені раптом збрела в голову дивацька думка: якщо вишиванка почала ходити – пильнуй, щоб не зашпорталася! Це як з малюком – тільки спокою, поки лежить в ліжечку й усміхається. А коли стає на рівні ноги, то треба вже водити, підстраховувати й оберігати від небезпек... Тож чи доречно прозивати вишиванку «оберегом»? Нам – українцям – пасувало б берегти вишиванку, а не їй – нас… Чому вдягаємо вишиванку? Зі страху перед «вороженьками»? Ще «в лоні історії», за часів енеоліту, Сорочина, оздоблена вишивкою, навіть не здогадувалася, що називатиметься колись "вишиванкою". Скіфи прикрашали одяг вишивкою. Згодом, від часів середньовіччя, вишиванка стала повсякденним і святковим національним вбранням українців, які «народили» її з великого креативного серця, працьовитого тіла та чутливої до краси душі. А на межі ХІХ – ХХ сторіч наша Вишиваночка почала «сидіти»: стала святковим, патріотичним і культовим одягом українців. Подейкуть, що допомогли їй «сісти» Олена Пчілка та Іван Франко. 1876 року мати Лесі Українки видала альбом українських вишивок, який став поштовхом для перших наукових досліджень вишиванки в Україні, а також зачарував орнаментами поціновувачів краси й за межами Батьківщини. А Іван Франко, своєю чергою, “подружив” Вишиванку з європейським одягом: надав перевагу не пишним тогочасним модним комірцям-краваткам, а сорочині з орнаментом. Вона була визначальним елементом Франкового образу у світовій спільноті гуманітаріїв і не тільки. Вишиванка є промовистим знаком винятковості української культури. Вибір вишиванки в умовах бездержавності був посвіткою належності до української нації. Так званим знаком-символом великого бажання українців об’єднатися під своїм єдиним прапором. Українець береже вишиванку як спогад, якого можна оживити та який може оживити. Тому в першій третині ХХ сторіччя все більше людей почало вдягати вишиванки. Але воріженьки не сплять і в нас, і поза нами. Перекидаються, перелицьовуються. В УСРР вишиванки напинали на себе партійні керівники. «Оберігалися» (чи то прикривалися) вишиванкою. Та й зараз, на жаль, таких «носіїв» вишиванок чимало. На початку ХХІ сторіччя наша Сорочина почала «ходити». Стали масовими вишиванкові ходи. Подейкують, що почав особливо популяризувати народний одяг в Києві Олег Скрипка, організувавши міжнародний етнічний фестиваль «Країна мрій» 2004 року. А щодо історії Всесвітнього дня вишиванки, то цю ідею запропонувала 2006 року студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. Виявляється, її надихнув на цю думку Ігор Житарюк, який постійно одягав вишиванку на пари. Тоді Леся запропонувала обрати конкретний день, щоб гуртом ходити у вишиванках. Відтак з кожним роком цей день ставав відомішим і популярнішим, розрісшись до міжнародного рівня. Хто коли-небудь брався за вишивання, той знає, яка то клопітка праця, часами дуже довга й одноманітна. Виводиш однакові хрестики кольоровими нитками, вглядаєшся до взірця, рахуєш клітинки... Маленька необачність – і візерунок не вийде. Це так символічно! І так життєво. Вглядатися увічі Взірцю. І вишивати своє, кольорове, унікальне, яке родом з універсального. Не здаватися, коли плутаються нитки та хрестики. У мирі пороти й починати з Початку. Вишиванка звіщає: щоб красиво жити, треба мудро працювати! Катерина Воїнська для UAportal  
    378 Опубліковано Катерина Воїнська
  • 12 Черв 2018
     Уже понад півстоліття світову спільноту щороку об’єднує День дітей як спроба почути та побачити дитину. Її потреби, особливості та права. Почути-побачити, щоб не мовчати, а діяти. Дати життя і плекати життя. Організувати безпечний простір розвитку та свободи для усіх дітей. Особливо для тих, які опинилися без опіки рідних і близьких. Це одне з найстарших міжнародних свят. З нагоди Дня дітей 9 червня 2018 року культурно-освітній центр "Крок" у Празі організував на Аргентинській 38 гучне шоу під назвою «Цікавий та захопливий світ науки». Це був суцільний інтерактив від київських гостей (Ольги Беспоясної та Павла Кружкова) зі студії "Еврика", яку очолює Антоніна Долгополюк. Разом з «мудрими чарівниками» діти з «Кроку» експериментували, розважалися та дивувалися. Для уродинника Євгенчика вистукували кольоровими трубами мелодію «З Днем народження тебе». Намагалися проштрикнути паличкою кульку так, щоб вона не тріснула.   Кожен мав нагоду потримати на носі «стійку» пташку, а в долоньках – теплий сніг. Одягти загадкові окуляри, щоб побачити веселку прямісінько в залі. Смакувати холодну пару, вхопити загадкову бульбашку з колби. І побачити, як з маленької миски виростає туман на весь зал. P.S. Зізнаюся, вразило мене в тому "Кроці" якась дуже особлива та виважена вільність. Під час привітального танцю, яким «кроківські» діти зустріли гостей, маленький глядач вирішив долучитися до гарцю – вихилявся-кружляв разом з танцюристами. Ніхто не хвилювався через цей експромт, бо всі раділи спільно. Це, справді, створило родинну атмосферу, де кожного приймають такого, як він є. Ніхто нікого не мусить вражати. Немає видовищ, показух, зайвого напруження.   Діти мають право бути справжніми. На те, щоб пізнавати світ з його глибинами і берегами. І «кроківські» діти мають береги. Підслухала поміж дітьми такі балачки: «пані вчителько, але той сніг не холодний. Як таке може бути? Певно, то не сніг». А ще: - Вийдемо на хвильку? - Ні, директорці це не сподобається! Або: -         Диви, хтось залишив сочок, може візьмемо? -         Ти що? Тебе мама не вчила чужого не брати? Це ж може бути приманка-отрута! Засвідчити дітям, що вони чудові та бажані. Що нам, дорослим, цікаво та приємно бути з дітьми. Що ми залюбки можемо розважитися та пізнаватимемо світ разом з дітьми. Бо життя – це дивовижна пригода, яку можемо досвідчити спільно. Ступати вільно, без вишколеного «ліва-ліва-раз-два-три». Робити крок, невпевнений, важкий, але такий необхідний для близькості. Крок, щоб наблизиться. Крок, щоб підтримати.   Катерина Воїнська    
    249 Опубліковано Катерина Воїнська
  • 17 Лип 2018
    Гаряча пора – літо... Назбирати на цілий рік промінців тепла чи обпектися вогнем літа? Вибір за нами. Відпочинок – це також праця. Тож вимагає визначеної цілі, чіткої організації, мирної співпраці. Українська громада в Чехії цьогоріч вчилася відпочивати протягом десяти липневих днів (2 – 12.07.2018). Спільними зусиллями Культурно-освітнього центру «Крок» і Спілки української молоді на березі Слапського водосховища відбувся перший літній український молодіжний табір «Україна в нас одна». Ця акція відбулась за підтримки Посольства України в Чехії.   Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській Республіці Євген Перебийніс також прибув на урочисте відкриття табору. Організатори зізналися, що «задля добра української справи готові докласти максимум зусиль». З двадцятьма п’ятьма дітьми, поділених на рої («Стожари», «Вареники», «Трипільці» – до останнього належало старше юнацтво), працювали представники СУМ: Соломія Кирилович, Віра Куцманд, Дем’ян Пастернак. А також педагоги з «Кроку»: Марія Шумейко, Оксана Березовська, Мирослава Степанюк, Христина Соммерова-Сіщук. Упродовж усього періоду, у ролі виховників були також солісти гурту "Друже Музико" з міста Одеси Максим Трубніков та Мирослава Степанюк.    Табір відбували за сумівським звичаєм. Кожен день мав певне гасло (наприклад, «Бог і Україна», «Бери вершину – матимеш середину», «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», «У своїй хаті – своя правда, і сила, і воля», «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає»). Були також і «клички» дня, перша з них: «Ми валізи розбирали, біля ватри ми співали». Неважко було зрозуміти з реакції дітей, які пункти програми були їм до вподоби, а які не дуже. На гутірках організатори спробували ознайомити таборян з правилами і порядками сумівського юнацтва, його церемоніалом та одностроєм, сумівськими посадами, гімном. Також презентували символи України, етапи становлення української держави, народний автентичний одяг. Діти також мали можливість намалювати, як вони бачать себе в суспільстві. Таборовий день розпочинався з руханки. А тривав у прогулянках, квестах (до прикладу, треба було «об'єднати всі області України та Республіку Крим в єдину державу»), плаваннях з іграми у воді, спортивних іграх (футбол, волейбол, теніс), бансах, скоромовках, кричалках, посиденьках-пострибульках біля ватри та піснях (співали здебільшого народні та патріотичні пісні). Також таборяни ляльки мотали, свій рій презентували, легенди придумували, польові квіти збирали, віночки сплітали (і не тільки віночки), вареники ліпити, сухе гілля на ватру носили, а невгамовні притарабанили суху смереку до вогнища. Спеціально для UAPORTAL очільниця «Кроку» Марія Гаврилюк розповіла, що «інколи дітям на гутірках було нудно, але результат показав те, що вони все добре чули та засвоїли, хоча і водночас гралися. Успішним табір став завдяки команді. Люди, які вперше тут зустрілися, на одному дусі спрацювалися!». Пані Марія спробувала в коментарі згадати кожного, хто доклався до цієї акції. Зокрема Посольство України в Чеській Республіці. Меценатів: двох Тарасів – Костюка та Якубовського. Христину Соммерову – «медсестру, яка завжди була на підхваті». Музичних керівників, що «забезпечили всю культурну програму табору»: Максима Трубнікова та Мирославу Степанюк, – та інших.тТакож не забула і про учасників: «діти – величезні молодці: спочатку сумували за домом, не дуже включались у процес, але потім все пройшло на одному диханні!! Ми навіть не помітили, що пролетіло десять днів табору». Літні місяці минають, генерації минають, звичаї минають… Так багато в історії прослизає між пальцями. І стиснутий кулак залишається порожнім... Попереду серпень, попереду майбутнє. Тільки б навчитися жити сьогодні. Жити з розпростертими долонями для того, що непроминальне. Жити з мудрістю, щоб відрізнити старий бурдюк від нового, а полову від зерна. І сіяти Життя без пафосних маніфестів. Сіяти проникливою піснею...   Катерина Воїнська для UAportal
    135 Опубліковано Катерина Воїнська
ЗНАЙ НАШИХ 344 перегляди Jun 29, 2018
Місце, де можна почути і побачити Україну

У самому центрі Праги 26 червня 2018 року відкрили Галерею українського мистецтва «P&B» (V Jirchářích 1285/12). Тут з нагоди святкування Дня Конституції України присутні мали нагоду насолодитися виставкою живопису сучасних українських художників.

Як зазначив Посол України в Чеській Республіці Євген Перебийніс Галерея українського мистецтва матиме не лише комерційний потенціал. Адже «ця чудова ідея, – за словами пана Євгена, – дозволить нам мати ще одне місце, де будуть збиратися українці, будуть збиратися ті, хто люблять і цікавляться Україною, де можна буде почути і побачити Україну. Це буде місце, де як мешканці Праги, так і десятки тисяч гостей Праги з інших країн, туристи зможуть побачити, чим сьогодні живе Україна і яке мистецтво сьогодні твориться в Україні».

Є. Перебийніс також наголосив, що посольство має домовилено з власником галереї Олександром Запрудським про її відкритість для різних українських заходів, літературних і музичних зустрічей. Адже, як переконаний Посол, образотворче мистецтвоможе сказати про країну, про народ набагато влучніше, ніж політики, ніж дипломати.«Ми впевнені, що ця галерея доноситиме правду про Україну, доноситиме те, що сьогодні відбувається в Україні. Ви можете побачити, що при вході тут розміщений щит, простріляний кулями, як згадка про те, що в Україні сьогодні продовжується війна за її незалежність, але мистецтво все одно живе».

Організатори пообіцяли, що регулярно оновлюватимуть експозиції. Очільник Дирекції виставок Національної спілки художників України Ігор Волощук назвав галерею «осередком українського мистецтва у Празі». Адже, за його словами, Запрудський «має розрахунок на звичайну людину. Талантів в Україні вистарчає, аби була можливість робити технічні речі: вивозити та завозити нові картини».

Власник галереї О. Запрудський спецільно для UAPORTAL зізнався, що хоче поширювати українське мистецтво далі у світі. Він уже понад 15 років керує галерею в Києві (на початку Андріївського узвозу), яка називається «В гостях у гнома». 2017 року його галерея вийшла на міжнародний рівень – було відкрито її філіал у Відні. Пан Запрудський орієнтується на «гномів». Так він називає «прошарок людей, які готові віддавати гроші за живопис». Має на увазі зрілих чоловік, «яким бракує усмішки. Вони мають гроші, владу, але щоб усміхнутися їм треба мистецтва. А ціни на картини немаленькі»... Стосовно планів про співпрацю з Посольством України пан Олександр сказав, «що все просто. У цій справі важливий розголос. Якщо прийде Посол сюди, то інші теж прийдуть».

Щодо самих картин, то галерея презентує твори майстрів з різних куточків України: Андрій Фіґоль (родом з Черкаської області, член Національної спілки художників України, акцентує на «швидкоплинних станах природи»),Олександр Фандіков (з Донецької області, працює у жанрі «фентезі»),

Володимир Півень (з Полтавської області, його роботи збережені в приватних колекціях Європи та США, художній світ В. Півня – це «мерехтіння барв і контрастів»),

Андрій Цой (народився в Мурманську, закінчив Дніпропетровське художнє училище, на полотні зображає «підсвідомий зміст світу»),

Наталя Музиченко (промовисто зображає «напівреальні куточки міських пейзажів»), 

 

також Діна Вальчук (родом з Хмельницької області, творить сентиментальні картини з сюжетами на дитячу тематику), Анатолій Козельський (уродженець Чернівців,його роботи збережені в приватних колекціях Європи та США, його художній світ – це промовиста «іронія втомлений людей») та ін.

Згромадження в невеликому приміщенні колоритних праць талановитих людей відкриває перед реципієнтом колосальний і строкатий простір українського світовідчуття. Тож раджу завітати до місця, в якому сучасний український живопис промовисто «шепоче казку таємную». Це чудова нагода, щоб зупинитися в коловерті подій. Зупинитися, щоб відчути мить. Мить, яка пройшла через художника й лягла на полотно.

Катерина Воїнська