В Україні на сьогодні не існує законодавчого механізму блокування інтернет-ресурсів. Рішення РНБО, яке раніше ввів в дію президент, передбачає таку можливість у випадку поширення сайтами російської пропаганди. Відповідний законопроект доручили розробляти Міністерству внутрішніх справ. Серед депутатів, правозахисників та в громадськості є побоювання, що у прагненні позбавитися інформаційного впливу Росії ініціатива перетвориться на інструмент цензури і загрожуватиме свободі слова в Україні. Наскільки тонка межа між кібербезпекою та політичною цензурою? Одним з тих депутатів, який працює над розробкою законопроекту щодо впровадження механізму блокування сайтів, є радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко. Він пояснює, що Україна може захистити себе від агресивного впливу російської пропаганди тільки коли запровадить механізм блокування тих інтернет-ресурсів, які з території Росії чи інших країн ведуть інформаційну війну проти України. Мова йде не про заборону тих сайтів, які критикують українську владу – Геращенко Законопроект включатиме критерії, за якими можна буде здійснювати блокування сайтів. Блокування може бути застосоване і до соціальних мереж, які мають російське походження і є механізмами для розповсюдження пропаганди, зауважує депутат. Антон Геращенко припускає, що функції зі втілення в дію механізму блокування можуть бути покладені на чинний орган, такий як Нацрада з питань телебачення та радіомовлення, або може бути створений окремий орган, що має бути предметом дискусії всередині парламенту, уряду та у спілкуванні із президентом. «Має бути орган, який ухвалює рішення. Має бути суспільний демократичний контроль за тим, щоби приймались рішення лише до тих сайтів, які є шкідливими для України. На сьогодні в державі відсутні будь-які повноваження або органи, які б ухвалювали подібні рішення. І на жаль, лише зараз, на третій рік війни та агресії Росії, держава почала застосовувати заходи», – пояснює радник міністра. Антон Геращенко наводить приклади втілення заходів кібербезпеки у різних країнах. За його словами, у США є випадки, коли не блокують окремі ресурси, а силами спецслужб моніторять користувачів, які відвідують, наприклад, терористичні сайти і врешті слідкують за їхньою поведінкою. В арабських країнах – блокують терористичні сайти і в деяких випадках встановлюють відповідальність за використання технологій, які обходять блокування, пояснює Геращенко. Радник МВС запевняє, що ці технології доступні і для України, у випадку впровадження механізму. На його думку, для цього необхідна лише політична воля. «Мова йде не про заборону тих сайтів, які критикують українську владу, а її є за що критикувати і треба критикувати. Мова йде, наприклад, про такі ресурси як «Новини Новоросії» або телеканали «Лайфньюз», «Звєзда», яки заборонені в кабельних мережах України, але мовлять в інтернеті і регулярно брешуть. Нащо нам інтернет-ресурси, що мовлять з Росії та несуть розбрат в релігійний світ України, в національні почуття українців і не визнають існування України як такої?» – наголошує Антон Геращенко в коментарі Радіо Свобода. Політична карикатура Олексія Кустовського   Цей механізм необхідний не лише для блокування сайтів із російською пропагандою, але й сайтів із дитячою порнографією, порушників авторських прав тощо, додав він. Інтернет влаштований так, що захист в тисячі разів дорожчий за напад – експерт «Інтернет-асоціація України» звинуватила Раду національної безпеки та оборони України у спробі запровадити політичну цензуру в мережі. Про це йдеться в листі президентові України щодо рішення РНБО «Про загрози кібербезпеці держави та невідкладні заходи щодо їхньої нейтралізації», опублікованому на сайті організації. Марнотратством з боку влади і безглуздим заняттям вважає ініціативу український підприємець і громадський діяч у галузі інформаційних технологій, президент холдингу Internet Invest Group Олександр Ольшанський. Рано чи пізно цей механізм влада починає використовувати в політичних цілях, каже експерт посилаючись на світову практику. Каже, що механізми обходу блокування легко доступні і широко відомі користувачам інтернету. Аби протидіяти пропаганді, варто виробляти свій якісний контент та підвищувати рівень медіаграмотності українців, а не застосовувати заборони, переконаний підприємець. «Я цей приклад часто наводжу: коли винайшли гармати, люди перестали будувати кріпосні стіни. Не з причини, що гармата може зруйнувати стіну. Причина в іншому: побудувати стіну вартує в тисячу разів дорожче, ніж гармату, яка її пробиває. Інтернет влаштований таким самим чином – в ньому захист вартує в тисячі разів дорожче за напад. Якщо ви намагаєтесь щось заблокувати, ви витратите не в тисячу, а в мільйон разів більше, ніж той, хто ваш захист подолає. Будь-які ресурси, витрачені дарма, йдуть на користь ворогові», – пояснює Ольшанський. В цивілізованому світі заходи у кібербезпеці здійснюються шляхом судового контролю, зауважує заступник директора Харківської правозахисної групи Олександр Павліченко. В Україні достатньо інструментів для врегулювання ситуації, як, наприклад, відповідальність за поширення інформації забороненої кримінальним законодавством, пояснює правозахисник і додає, що ними не надто часто користуються. Олександр Павліченко вважає, що в демократичній країні не може рішення щодо блокування ресурсів одноосібно ухвалюватися та вводитися в дію одним окремим органом. По суті, це спецслужба, яка може перетворитися на тоталітарний орган. «Технології ідуть вперед, і право не встигає за ними, аби регулювати ці відносини. І тут можуть працювати лише ці усталені демократичні інститути, а передовсім судовий захист права», – зазначає Павліченко. Практика блокування сайтів становить ризики свободі вираження поглядів. Такі заходи можуть бути виправдані лише коли держава доводить, що вона діє в межах захисту свого законного інтересу і правовими засобами. Правозахисник розповів, що відсоток пропаганди в соцмережах російського походження є мізерним, в порівнянні із обсягами обміну інформацією. Чи готові депутати проголосувати? Депутати по різному сприймають дану ініціативу. Якщо щодо блокування сепаратисьтських сайтів знайти порозуміння легше, то щодо заборони російських соціальних мереж таких як «ВКонтакте» та «Одноклассники» думки кардинально різняться.  УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №47/2017 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про Доктрину інформаційної безпеки України» Дмитро Добродомов, позафракційний депутат, вважає, що все ж таки рішення про блокування сайтів має ухвалюватися в судовому порядку, і зазначає, що механізм блокування сайтів є все ж таки необхідним з точки зору інформаційної безпеки. Також виступає категорично за те, щоб обмежити доступ до соціальних мереж російського походження. «Якщо ми говоримо про сайти, які мають сепаратистський та навіть екстремістський характер, то блокування є нормальною практикою в усьому світі. Тільки розробникам в МВС необхідно бути дуже обережними, аби цей механізм не став приводом для цензури і закривання тих сайтів, які неугодні владі. В нас дуже часто під благими намірами вмонтовують речі, які просто неприпустимі до прийняття», – розповідає в коментарі Радіо Свобода Дмитро Добродомов. Депутат від «Блоку Петра Порошенка»​ Ольга Червакова висловлювала думку, що блокування соцмереж може принести більше шкоди, ніж користі. Адже саме з цих мереж часто отримують важливу інформацію та доказову базу як спецслужби, так і журналісти й аналітики. Депутат Сергій Лещенко вважає, що разом з інформаційною безпекою є ризик запровадження цензури, адже виникає можливість контролювати засоби масової інформації в інтернеті. Тож депутати сходяться на тому, що механізм має бути ретельно прописаний таким чином, аби унеможливити всі ризики. Автор Ольга Комарова Радіо Свобода 

Гість передачі «Ваша Свобода»: Святослав (Шевчук), верховний архієпископ Києво-Галицький, митрополит Київський, предстоятель Української греко-католицької церкви. Наталія Чурікова: Вітаю Вас, Ваше Блаженство у Празі, де Ви вже не вперше, але вперше як автор книжки «Майдан і греко-католики в Україні», яка була перекладена чеською мовою і видана у Празі. У Чехії пильно стежили за подіями в Україні і я пригадую, як під час Майдану доводилося по кілька разів на тиждень коментувати те, що відбувалося у Києві на Чеському телебаченні. І колеги вони все шукали, чи там були екстремісти. І коли я розповідала про те, що це була мирна акція людей, які знову віднайшли свою гідність і що на Майдані присутні практично всі конфесії, і люди моляться щогодини, то я зустрічала якийсь порожній погляд. Чи Вам вдалося пояснити, чому Майдан був справді важливий для України і не лише для України?   – Феномен Майдану для багатьох є загадкою. Багато хто має спокусу маніпулювати цими подіями чи почуттями, які виникали. Але Майдан поставив дуже високі моральні вимоги і перед українським суспільством назагал, і перед християнами, перед церквами зокрема. Революція гідності була нічим іншим, як виявом, з одного боку, християнських, суспільних цінностей, які ми називаємо європейськими, а з іншого – саме ці події винесли на всеукраїнську дискусію ключові моменти соціальної доктрини церкви. І саме повага до гідності людської особи є найпершим принципом такої доктрини. Глава Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук) – У кривому дзеркалі гібридної війни винний у кровопролитті, не той, хто почав агресію, а той, хто почав оборонятися. Чи Вам не доводиться чути звинувачення, що церква, яка пішла за своєю паствою в окопи, підтримує війну? – Це звинувачення звучало з дуже високих трибун, зокрема навіть в контексті папського Синоду 2014 року, де голова відділу зовнішніх церковних відносин Московського патріархату прямо сказав, що «уніати і розкольники» є причиною війни в Україні. Хоча знаємо, що Україна у тих обставинах є жертвою зовнішньої несправедливої агресії. Сьогодні не існує в Україні жодної сили, навіть церковної, яка могла би вивести на Майдани мільйони людей. Так було і в кінці 2013 року. Сьогодні, коли ми зі своїм народом навіть на передовій, дуже часто закидають, що ми підтримуємо тільки одну частину українського суспільства, таким чином де-факто підтримуємо «громадянський конфлікт». Такими термінами сьогодні оперує агресор, який має на меті з жертви зробити винного у війні.   Насправді жодна з українських церков ніколи не підтримувала жодної агресії, ненависті і ніколи не підтримувала війни. В часи Майдану Всеукраїнська рада церков намагалася все зробити, щоб зберегти характер мирного протесту, не допустити агресії влади проти людей на Майдані. Нам цього не вдалося. Ми були з тими людьми, які готові були віддати своє життя за справедливість. Так само і сьогодні – всі українські церкви, навіть у тому числі і церква Московського патріархату хоче бути поруч із солдатами, які захищають Україну. Майдан – це не був якийсь «націоналістичний переворот», бо говорив різними мовами, молився різними мовами, були присутні священнослужителі різних церков, представники різних національностей. І сьогодні солдати, які захищають Україну, у великій частині розмовляють російською. Це не тільки моральне право, але й громадянський обов’язок. Тому церква поруч. Наші військові капелани поділяють з ними всі ті тяготи військового часу, є і в радості, і в смутку і з ними, і з їхніми родинами. Виставка військової техніки до Дня захисника України неподалік від кафедрального собору Української греко-католицької церкви. Київ, 13 жовтня, 2016 року   – Що ви можете зробити для пастви, яка залишилася на окупованих територіях – в Криму, на Донбасі і в самій Росії? – Найперше – ми є разом з ними. На окупованій території присутні наші священики. Це був наш вибір. По ту лінію розмежування залишилося 11 парохій. І не всі вони сьогодні функціонують належним чином. Але є чотири священики, які душпастирюють у Луганську і Донецьку. Є п’ять наших парохій у Криму, які вдалося зберегти і захистити, навіть при допомозі дипломатичного втручання у справу римської Апостольської столиці. Один із видів служіння – просто бути поруч, з іншого боку, бути голосом людей і мостиком, який єднає ті території з великою українською родиною. – Чи можливе існування сильної православної церкви поруч із сильною греко-католицькою церквою? – Сильні українські церкви є силою українського суспільства і народу. Треба нам взаємно побажати, щоб всі церкви в Україні стали сильними, щоб Україна навіть у своєму новому історичному періоді лишилася християнською державою. УГКЦ ніколи не була державною, але завжди була церквою свого народу, який більше 300 років не мав своєї держави. У різних історичних моментах наша церква перебирала силою факту певні функції держави. Ми ніколи не були і не хочемо бути простим інструментом в руках чи то політиків, чи державної машини. Ми хочемо мати свободу сказати правду і політикам, і державним чиновникам. Співіснування різних церков в Україні – один із елементів держбезпеки. Сьогодні Україна є поліконфесійним суспільством. І є дуже небезпечно, коли держава починає фаворизувати одну церкву. Це створює напругу у релігійному суспільстві. Засада відокремлення церкви від держави є досить позитивною і має зберігатися в українському суспільстві незалежно, які вітри віють на тому владному Олімпі. Я дуже стурбовано дивлюся на внутрішні кризи, які переживають православні церкви, зокрема УПЦ (МП). Дуже багато людей відходять від церкви. Частина собі шукає іншої церкви, але велика частина людей розчаровується. Якщо сучасна людина відчуває себе зрадженою своєю церквою, то у неї виникає недовіра до будь-якої іншої. Сьогодні дуже часто можна почути в Україні вираз: а, всі ті попи однакові! Це дуже небезпечний феном, феномен секуляризації, втрачання моральних орієнтирів. Ми не втручаємося у внутрішні православні процеси, хоча молимося за об’єднання українського православ’я, працюємо над тим, щоб була відновлена єдність всіх церков володимирового хрещення, щоб можна було говорити про існування єдиної помісної церкви в Україні. Ми повинні втілювати християнські цінності в життя українського суспільства. Як ми займемося своїми вузькокорпоративними питаннями, будемо воювати за владу, майно, сфери впливу, то зрадимо потреби українського суспільства і не виконаємо своєї місії – навчати людей Божому слову. – Чи Ви хотіли б об’єднати всіх українців греко-католиків під одним омофором? – Моє служіння не обмежується Київською митрополією чи територією України. Я очолюю церкву, яка є глобальною. Церкву глобального масштабу зробили саме наші емігранти, рознесли церкву по всіх континентах – Північна і Південна Америка, Австралія, Західна Європа, Росія, Казахстан. Ми сьогодні відкриваємо вірних у Японії, в Китаї, в Африці, на Близькому Сході. Нашим прагненням не є мати владу над усіма українцями греко-католиками по цілому світі, а мати необхідні ресурси, щоб кожен українець греко-католик мав можливість доступу до свого священика. Наталія Чурікова За інформацією: Радіо Свобода 

Міністр закордонних справ Чеської Республіки Любомир Заоралек сьогодні зустрівся із Архієпископом Української греко-католицької церкви, Святославом Шевчуком. Зустріч відбулась в Чернінському палаці в Празі.  Отець Святослав подякував уряду і громадянам Чеської Республіки за підтримку українського громадського суспільства, демократичних реформ і зближення з Європейським Союзом, також за скасування короткострокових віз для поїздок до країн Шенгену. Міністр Заоралек розпитував про нинішню ситуацію в Україні і проведення реформ. Він  висловив готовність Чехії продовжувати підтримувати незалежність і територіальну цілісність України, також допомагати проводити політичні і економічні реформи в контексті спільної відповідальності за розвиток подій в Європі.  Отець Святослав висвітлив складний процес діалогу громадського суспільства, який є основною рушійною силою процесу реформ, з українською виконавчою і законодавчою владою. В бесіді також обговорювали ситуацію і перспективи подальшого розвитку подій в Росії.   Чеська Республіка вже довший час підтримує демократичні перетворення і стабілізацію України. У минулому році загальна допомога Україні перевищила 60 млн.Крон. Українська греко-католицька церква є найбільшою зі східних церков, які визнають авторитет Папи Римського і Римсько-католицької церкви, поділяють догматичне вчення, і користуються високим рівнем довіри серед українців. За інформацією: МЗС Чехії  фото: МЗС Чехії

За підсумками 24-го чеського кінофестивалю художніх і документальних фільмів молода українська режисер Анна Любинецька за фільм «Київ Москва» 4 березня отримала нагороду в категорії студентських документальних фільмів на фестивалі «Чеський лев».   Стрічка Анни Любинецької розповідає про події на сході України у дзеркалі щоденного життя, ставлення українців до російсько-українського конфлікту. Щорічний кінофестиваль повнометражних художніх і документальних фільмів «Чеський лев» належить до найпрестижніших у Чехії. В конкурсі студентських фільмів цього року брали участь п’ять стрічок. Нагорода за студентський фільм є позастатутною, неофіційною. За матеріалами Радіо Свобода

Виступ Заступника Міністра закордонних справ Олени Зеркаль на слуханнях у Міжнародному Суді ООН про застосування запобіжних заходів у справі Україна проти РФ (Гаага, 6 березня 2017 р.) Пане Президент, шановні члени поважного Суду. Це велика честь та винятковий привілей виступати сьогодні перед головним судовим органом ООН від імені України. Україна звернулася до Суду з метою захисту основних прав народу України, який зіткнувся з порушеннями міжнародного права з боку Російської Федерації. Сьогодні я прошу Суд запровадити тимчасові заходи для запобігання непоправних порушень прав людини протягом розгляду цієї справи Судом. Тисячі невинних українців вже відчули на собі смертоносні атаки, а мільйони залишаються під невідворотною загрозою. Їхні мирні повсякденні життя зруйновані, а їх фундаментальні права зухвало порушуються одним з постійних членів Ради Безпеки ООН – Російською Федерацією. Російська Федерація безперервно порушує міжнародне право та права людини. Російська Федерація продовжує надавати смертоносну підтримку незаконним збройним формуванням, які вчинили чисельні терористичні акти в Україні. В окупованому Криму Російська Федерація повністю зневажає права людини, впроваджуючи політику культурного знищення та дискримінації. Такі дії є неприпустимими для міжнародної спільноти. Вони були засуджені ООН. Російська Федерація здійснює свою зовнішню політику не зважаючи на людські життя, та використовує будь-які засоби для нав’язування своєї волі. Тактика Російської Федерації включає підтримку тероризму та актів расової дискримінації, пропаганду, підривну діяльність, залякування, політичну корупцію, кібер-атаки. З такою реальністю ми стикнулися в Україні. Російська Федерація продовжує таку поведінку вже протягом трьох років, увесь цей час заперечуючи свою багатоаспектну агресію проти України. Сьогодні я стою перед Судом і прошу захистити основні права українського народу. Ми вимагаємо справедливості та міжнародно-правової відповідальності, у той час як Російська Федерація продовжує демонструвати зневагу до своїх зобов’язань за міжнародними договорами. Як наслідок, український народ піддається тривалій кампанії терору та культурного знищення. Ситуація насправді жахлива. Навіть протягом останніх кількох тижнів ставки були підвищені. Підтримувані Російською Федерацією незаконні збройні формування збільшили кількість атак та посилили градус залякування мирного населення. В українському місті Авдїївка протягом тижня з 29 січня по 5 лютого моніторингова місія ОБСЄ підтвердила щонайменше 8 смертей мирних громадян та 30 випадків отримання ними поранень. В результаті невибіркових обстрілів місто зазнало значної руйнації жилих будівель та критичної інфраструктури, цивільне населення було залишене без електрики, водопостачання, і навіть опалення під час суворих морозів набагато нижче нуля градусів. Протягом лише двох місяців з початку 2017 року кількість снарядів, які використовувались для обстрілів Авдіївки, оцінюється на рівні 15 000 штук. Ця кількість відповідає 14 вагонам доверху наповненим боєприпасами. В той же час, офіційний речник російського Президента публічно виразив сподівання, що підтримувані Росією незаконні групи не залишаться без боєприпасів. Чи можуть залишатися будь-які сумніви щодо того, звідки це озброєння постачається? Ні. Воно постачається з Російської Федерації. Атаки проти мирного українського населення є логічним продовженням підтримки, яку Російська Федерація надає групам, що вчиняють акти тероризму в Україні. Збиття літака рейсу МН17 за допомогою російської системи БУК не зупинило фінансування тероризму Російською Федерацією. За такої постійної підтримки відбулася атака на автобус у Волновасі. Лише за два тижні потому був обстріляний Маріуполь, а Краматорськ – за декілька тижнів після цього. У Харкові мирне населення було залякане низкою вибухів. Ці події не трапились випадково, це наслідок підтримки Російською Федерацією тероризму в Україні. Тим часом, як на сході України мирне населення страждає від невибіркових атак, в окупованому Криму Російська Федерація продовжує втілювати в життя радянський підхід до прав людини, придушуючи групи, які вважає своїми ворогами. Нещодавно 11 кримських татар, які мирно зібрались на протест проти вибіркових обшуків, були насильно затримані. Це є черговим прикладом того, як російський режим змушує замовкнути тих, хто викликає у нього неприязнь. У цій справі Україна вимагає компенсації за триваючі порушення Росією двох міжнародних договорів: Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації. Радники України наведуть детальні обґрунтування природи нашого позову і причини, чому запровадження тимчасових заходів є невідкладною необхідністю. Перед тим як вони це зроблять, я маю намір надати короткий історичний контекст для того щоб продемонструвати, що поточні події в Україні не відбуваються ізольовано від попередніх. З моменту відновлення незалежності сучасної України після розвалу Радянського Союзу, народ України намагався втілити в життя демократичні цінності, встановити життя людини і її гідність найвищою цінністю держави і суспільства. На відміну від багатьох інших пост-комуністичних країн, в Україні ніколи не було напруженості на етнічному підґрунті. Конституція України та відповідне законодавство встановлюють всеохоплюючу систему захисту прав етнічних груп, що підтверджується спостерігачами ООН та ЄС. Жахливі новини про терор проти мирного населення здавалися чимось, що відбувається далеко від нас. Трансформація України та посилення зв’язків з Європейським Союзом стали причиною особливого роздратування Росії. Російська Федерація погрожувала знищити економіку України шляхом запровадження каральних односторонніх торговельних обмежень, намагалася заморозити українських людей шляхом припинення поставок газу протягом холодного зимнього сезону, ставила під сумнів територіальну цілісність України. Протягом останнього десятиліття втручання Російської Федерації у справи України постійно поглиблювалося. Воно досягло небезпечних нових рівнів у 2014 році. Російська Федерація вирішила втрутитися в Україну із застосуванням військової сили; підтримувати незаконні угруповання, які здійснюють акти тероризму на українській землі; і порушувати права людини мільйонів українських громадян, включаючи, для багатьох із них, право на життя. Така поведінка відображає більш широку кампанію Російської Федерації, з якою, на жаль, ми всі знайомі. Як заступник Міністра закордонних справ я маю справу з усіма цими питаннями. Але сьогодні я тут як Агент України, і у такій якості моїм пріоритетом є право, а не політика. Протягом майже трьох років я особисто проводила переговори з Російською Федерацією щодо цих правових спорів. Я визнаю, що це було дуже складно. Час від часу Російська Федерація відхиляла протести України щодо порушень положень міжнародних договорів. Наші заперечення не сприймалися всерйоз, і нам повторювали раз за разом, що у нас немає реального спору. Після цього я поверталася додому та на власні очі бачила, як Російська Федерація продовжує свою кампанію проти українського народу. Після численних спроб, настав час визнати, що вже досить. Це те, що привело нас сюди, в Міжнародний суд ООН. У цей складний час ми маємо довіритися міжнародно-правовим інституціям для захисту. Ця справа стане меседжем, що міжнародний правовий порядок може протистояти могутнім державам, які зневажають міжнародне право та права людини. Водночас, наше прохання сьогодні є дуже скромним. Все, чого ми шукаємо – це стабільність і спокій у непередбачуваній та небезпечній ситуації. Пане Президент, члени Суду, в світлі невідворотної небезпеки, яка нависла над народом України, я закликаю вас встановити тимчасові заходи. Наш шановний юридичний радник пояснить причини, чому Суд має гарантувати нам цей захист. По-перше, Профессор Гарольд Хонджі Ко надасть загальний огляд заяв України та нашого клопотання про введення тимчасових заходів. По-друге, пані Марні Чік пояснить необхідність введення тимчасових заходів відносно Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, та продемонструє, що усі критерії для їх введення виконані. По-третє, пан Джонатан Гімблетт пояснить необхідність введення тимчасових заходів відносно Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, та продемонструє, що усі критерії для введення тимчасових заходів за цією конвенцією також виконані. Дякую, пане Президент та шановні члени Суду. Я прошу передати слово професору Ко для продовження усного виступу України. Джерело:МЗС України фото Peace Palace Library

В четвер  в Брюсселі буде зроблено ще один, невеличкий крок до затвердження українського безвізу – країни-члени затвердять результати тріалогу і дадуть остаточне "зелене світло" запуску подальшої процедури. Всі джерела свідчать, що це голосування стане формальністю: ЄС давно підтвердив свою згоду на скасування віз і нині лишається тільки пройти весь процедурний шлях. Але є деталі. В розпорядженні ЄП опинився детальний календарний план розгляду "українського" рішення, включно з орієнтовною датою початку роботи безвізу на кордоні. На жаль, цей документ свідчить, що Франція не відмовилася від наміру штучно відсунути наше рішення на період після президентських виборів. 7 кроків до безвізу Отже, ми пройшли етап, після якого навіть скептикам доводиться визнавати: рішення про безвізовий режим вже близько. Більше того, тепер про невідворотність безвізу кажуть не лише політики (як наші, так і брюссельські), але і офіційні органи. До прикладу, в середу представництво Євросоюзу  в повідомленні про домовленість європейських органів влади взагалі відійшло від бюрократичної обережності і підкреслило: від цього тижня про український безвіз можна говорити не "якщо", а "коли" "Незабаром громадяни України матимуть змогу подорожувати до Євросоюзу без віз. Це, зокрема, стане можливим завдяки неформальній угоді, досягнутій переговірниками від Європарламенту і Ради ЄС 28 лютого", - пояснили в дипмісії. Хоча формально рішення ще має пройти кілька етапів. Нагадаємо, посли країн-членів ЄС вже в четвер 2 березня мають затвердити результати тріалогу. Після цього на рішення чекає наступна процедура: 1) скасування віз схвалює профільний комітет Європарламенту; 2) Європарламент голосує на пленарному засіданні; 3) далі в гру знову вступають країни-члени: посли повторно підтримують ухвалене рішення і вносять його в порядок денний зустрічі міністрів; 4) рішення схвалюється кваліфікованою більшістю Ради міністрів ЄС; 5) лише після цього рішення підписують президент Європарламенту та представник головуючої країни (Мальти); 6) воно публікується в офіційному віснику ЄС (цей етап зазвичай забирає до тижня, хоча термінові рішення публікують вже на наступний день); 7) після цього відраховуємо 20 днів... і можемо їхати на кордон без візи. Як бачимо, кроків чимало. Та порахувати їх тривалість – не надто складно. Європейський календар Насправді в ЄС вже є прорахований календар розгляду українського безвізу. Він був окреслений і повідомлений представникам країн-членів ЄС ще на початку року. Наразі все іде за планом, тому з великою імовірністю, його дотримуватимуться і надалі. В останні дні від джерел в двох країнах-член ЄС "Європейська правда" отримала підтвердження про оновлений і узгоджений "робочий графік" ухвалення українського безвізу. Він, зокрема, був погоджений із ключовими державами-членами. Важлива деталь: ніхто не може гарантувати дотримання намірів на 100%. Світ непередбачуваний, і ситуація в Європі – зокрема. Але наразі є підстави розраховувати, що події йтимуть саме за тим графіком, що прописаний нижче. Отже, коли буде пройдений кожний з етапів? І коли ЄС нарешті скасує візи для українців?  Нині календар є таким: 1) комітет ЄП – 9 березня; 2) пленарне  засідання ЄП – орієнтовно, 4 квітня (оновлено - згодом ЄП оприлюднив індикативну дату, 5 квітня); 3) посли ЄС – 26 квітня; 4) Рада ЄС – 11 травня (голосуватиме Рада міністрів закордонних справ, хоча вона є непрофільною); 5) підписання – орієнтовно 15 травня; 6) публікація – орієнтовно 22 травня; 7) початок роботи безвізу – орієнтовно 11 червня. Ті етапи, де нема примітки "орієнтовно", прив’язані до засідань органів ЄС, графік яких визначений заздалегідь. Як бачимо, між деякими етапами – доволі тривала пауза. Подекуди вона обґрунтована, але подекуди – ні. І це заслуговує на окрему увагу. Франція в грі Хай би як і хай би скільки разів не заперечувала цей факт у своїх інтерв’ю посол Франції в Україні Ізабель Дюмон, але її колеги в Брюсселі визнають: український безвіз буде схвалений пізніше за грузинський саме з ініціативи французької сторони.   І останні повідомлення з Брюсселя це підтверджують. У Франції чомусь вирішили, що скасування віз для українців може стати козирем для Марін Ле Пен на президентських виборах, які відбудуться 23 квітня та 7 травня (два тури). І те, що нині Ле Пен стрімко втрачає шанси на перемогу, не змінює позицію Парижа: жодного безвізу до виборів. "І досі всі налякані можливістю її перемоги, ніхто не хоче давати їй додаткову зброю", - пояснив один зі співрозмовників ЄП, інформований про дискусію в Раді ЄС Саме тому схвалення Радою ЄС, тобто країнами-членами, заплановане за 4 дні після другого туру виборів. На той момент змін в уряді Франції не має відбутися, тож навіть у разі перемоги антиукраїнського кандидата ця країна не заблокує остаточне затвердження безвізу. Та й, нагадаємо,для скасування віз не потрібна одностайність – достатньо кваліфікованої більшості. Графік схвалення безвізу цікавий тривалими  паузами між голосуванням в ЄП та в Раді ЄС. Якщо пауза між комітетським і пленарним голосуванням має пояснення (за процедурою текст має бути перекладений на 23 інші мови ЄС і пройти юридичну вичитку), то подальша затримка – штучна. Цікаво, що до календарного графіку, який надійшов до країн-членів та до впливових європейських депутатів, додається пояснення квітневої паузи: мовляв, "причиною є великодні канікули". Але це – неправда. В Раді ЄС проходитимуть також інші засідання, на які нескладно встигнути. Так, посли країн-членів могли б розглянути українське питання ще 12 квітня, а міністри – 26 квітня, і в такому разі безвіз запрацював би ще до початку сезону відпусток... Але для того, щоб виключити обурення Франції,  в Раді ЄС вирішили врахувати їх побажання. Наскільки відомо ЄП, український МЗС все ж намагатиметься переконати європейських колег скоригувати графік, надавши нам додаткових два тижні безвізу, але шанси на це – вкрай малі. Та це не так важливо. Головне – щоб був витриманий принаймні даний графік і з 11 червня (або 10, або 12 – несуттєво) громадяни України нарешті забули про існування короткострокових шенгенських віз. Краще пізно, аніж ніколи.  Сергій Сидоренко, Європейська правда фото gx.net.ua