User's Tags

Ірина Хмельницька 's Entries

46 blogs
  • 24 Apr 2018
    У самому серці Праги, у майже казковому буднику «У кам’яного дзвону» на Староміській площі у п’ятницю ввечері лунало українське слово. Українські родини зібралися, щоб почути нові казки Лірника Сашка і зануритися в неповторну атмосферу його розповідей. Відомий український казкар вже вдруге приїхав до Праги на запрошення недержавної організації «​Українська Європейська Перспектива»​ Готичний будинок «У кам’яного дзвону» має вже понад 600 років, і за цей час наслухався різних історій, але українські казки наповнили його старі стіни веселим дитячим сміхом, здивованими вигуками і щемливими звуками українських народних пісень. То «козак-характерник» Сашко Лірник зачарував своїми розповідями цілу аудиторію. І малі, і старі не просто слухали, вони грали казку – про сміливих козаків і працьовитих дівчат, про жадібних панів та недолугих чотрів, про лисичок і котиків. Сашко Лірник схопив «лисичику-сестричку» За дві години спілкування Сашко Лірник перетворив на акторів мало не пів-аудиторії. В імпровізованій виставі грали всі: і діти, і мами з татами, і навіть пан посол – йому дісталася роль козака Миколи. Ще б пак! З таким славним козацьким прізвищем, як Перебийніс – Сашко Лірник не розглядав для пана Євгена жодної іншої ролі. Сашко Лірник представляє «козака Миколу», одинадцятилітній «дід» Данило у зеленій футболці У цій же ж казці одинадцятилітній Данило Студеняк грав старого діда. «Я дуже люблю казки Лірника Сашка. Я сам читаю його книжки, а раніше читали батьки. Вчора дивився його по Youtube», – каже Данило. Як і більшість присутніх дітей, він живе в Празі вже довше, ніж в Україні і завдяки українським книжкам і відео з інтернету зберігає і зв’язок з Україною і українську мову. Задоволений виступом був і сам казкар, каже, що українці за кордоном – особлива аудиторія, але він почувався як удома, як у рідній родині, бо для нього Україна є там, де є українці. У великій залі майже не було порожніх місць «Вони не «загодовані» артистами, вони спраглі до українського слова, до казки. Самі бачите, яке тут єднання відбулося – всі відчули себе однією родиною. Я дуже ціную такі виступи за кордоном, бо я сам жив за кордоном довго і знаю, що Україну починаєш цінувати особливо, коли ти відірваний від неї», – говорить Олександр Власюк, якого більшість дітей і дорослих по всьому світу знають під псевдонімом Сашко Лірник. Захоплені слухачі відклали навіть мобільні телефони А з празькими українцями його зв’язує вже тривала дружба. Вперше він побував у Празі на Різдво три роки тому. Тоді «Українська Європейська Перспектива» запрошувала з України дітей загиблих бійців. Разом з Сашком Лірником вони і Різдво зустрічали і колядували на головній площі Чехії. Тоді ж і Прага, щоб підтримати українську громаду, що збирала допомогу для фронту, надала безкоштовно одне з найкращих своїх приміщень.   Сашко Лірник з дружиною після виступу в будинку «У Кам’яного дзвону» Автор: Марія Щур - Радіо Свобода  Фото: Роман Михальчук 
  • У самому серці Праги, у майже казковому буднику «У кам’яного дзвону» на Староміській площі у п’ятницю ввечері лунало українське слово. Українські родини зібралися, щоб почути нові казки Лірника Сашка і зануритися в неповторну атмосферу його розповідей. Відомий український казкар вже вдруге приїхав до Праги на запрошення недержавної організації «​Українська Європейська Перспектива»​ Готичний будинок «У кам’яного дзвону» має вже понад 600 років, і за цей час наслухався різних історій, але українські казки наповнили його старі стіни веселим дитячим сміхом, здивованими вигуками і щемливими звуками українських народних пісень. То «козак-характерник» Сашко Лірник зачарував своїми розповідями цілу аудиторію. І малі, і старі не просто слухали, вони грали казку – про сміливих козаків і працьовитих дівчат, про жадібних панів та недолугих чотрів, про лисичок і котиків. Сашко Лірник схопив «лисичику-сестричку» За дві години спілкування Сашко Лірник перетворив на акторів мало не пів-аудиторії. В імпровізованій виставі грали всі: і діти, і мами з татами, і навіть пан посол – йому дісталася роль козака Миколи. Ще б пак! З таким славним козацьким прізвищем, як Перебийніс – Сашко Лірник не розглядав для пана Євгена жодної іншої ролі. Сашко Лірник представляє «козака Миколу», одинадцятилітній «дід» Данило у зеленій футболці У цій же ж казці одинадцятилітній Данило Студеняк грав старого діда. «Я дуже люблю казки Лірника Сашка. Я сам читаю його книжки, а раніше читали батьки. Вчора дивився його по Youtube», – каже Данило. Як і більшість присутніх дітей, він живе в Празі вже довше, ніж в Україні і завдяки українським книжкам і відео з інтернету зберігає і зв’язок з Україною і українську мову. Задоволений виступом був і сам казкар, каже, що українці за кордоном – особлива аудиторія, але він почувався як удома, як у рідній родині, бо для нього Україна є там, де є українці. У великій залі майже не було порожніх місць «Вони не «загодовані» артистами, вони спраглі до українського слова, до казки. Самі бачите, яке тут єднання відбулося – всі відчули себе однією родиною. Я дуже ціную такі виступи за кордоном, бо я сам жив за кордоном довго і знаю, що Україну починаєш цінувати особливо, коли ти відірваний від неї», – говорить Олександр Власюк, якого більшість дітей і дорослих по всьому світу знають під псевдонімом Сашко Лірник. Захоплені слухачі відклали навіть мобільні телефони А з празькими українцями його зв’язує вже тривала дружба. Вперше він побував у Празі на Різдво три роки тому. Тоді «Українська Європейська Перспектива» запрошувала з України дітей загиблих бійців. Разом з Сашком Лірником вони і Різдво зустрічали і колядували на головній площі Чехії. Тоді ж і Прага, щоб підтримати українську громаду, що збирала допомогу для фронту, надала безкоштовно одне з найкращих своїх приміщень.   Сашко Лірник з дружиною після виступу в будинку «У Кам’яного дзвону» Автор: Марія Щур - Радіо Свобода  Фото: Роман Михальчук 
    Apr 24, 2018 1345
  • 13 Mar 2018
    Усі ми любимо подорожувати, але іноді брак інформації чи неуважність можуть зіпсувати враження від поїздки. Ми підготували для вас кілька порад, що допоможуть провести відпустку без неприємних сюрпризів. Куди летимо? Цей пункт стосується передусім тих, хто любить користуватися лоукостами. Зазвичай, вони не літають до головних аеропортів, а тому доведеться добряче заплатити за трансфер з летовищ, які часто знаходяться у менших містах. Перед тим як купувати квитки, перевірте відстань від аеропорту до центру міста. Іноді дешевше виходить летіти дорожчим літаком до головного аеропорту, а потім доїхати до центру міста на метро хвилин за 20 та за 2 євро. Якщо ж плануєте добиратися до міста автобусом, який пропонує аеропорт, купуйте квитки онлайн заздалегідь. Це дозволить зекономити час і кошти. Уся інформація є на сторінках аеропортів. Погода «Де сонце? Де спека? Тут ще холодніше, ніж у Празі» – скаржився мені знайомий, що тікав від празької осені до Іспанії. Тільки він забув про одну деталь: Іспанія – величезна країна, температурні показники на півночі й на півдні, біля моря та в горах кардинально відрізняються. Отже, купивши дешеві квитки на літак до Сантандера, він опинився в чудовому місці, але не в ту пору. Те саме може трапитися з будь-ким, особливо, якщо вдається знайти неймовірно вигідні пропозиції. Перед покупкою дешевих авіаквитків чи «туристичних пакетів» поцікавтесь, яка погода на вас чекає, адже у багатьох країнах є так звані «сезони дощів» та «сезони вітрів». Часто саме погана погода є причиною різкого зниження цін на квитки чи житло, а тому перевірте заздалегідь, що варто з собою брати: купальник чи пуховик. Житло Користуйтеся такими перевіреними сервісами, як booking.com та airbnb.com. Якщо подорожуєте Європою, ці сервіси суттєво полегшать життя, але потрібно пам’ятати, що, хостели виправдовують себе в Європі, але, скажімо, в Латинській Америці дешевшим варіантом є місцеві готелі. За таку ж або й меншу ціну можна винайняти приватний номер, особливо якщо подорожує кілька осіб. Натомість хостели тут вважаються модною послугою для закордонних туристів і зазвичай коштують дорожче, а тому місцеві там ніколи не зупиняються. Дешеві готелі часто не мають своїх сторінок в Інтернеті – їх можна знайти, просто гуляючи містом. Проїзд У багатьох містах зараз переходять із паперових одноразових квитків на проїзні пластикові картки. На неї «закидається» потрібна кількість поїздок, а далі, щоразу при користуванні публічним транспортом, карта активується в спеціальному автоматі. Для туристів, що приїздять сюди на кілька днів, – це створює певний дискомфорт, адже окрім звичайного квитка, за картку потрібно додатково доплатити. І якщо в деяких країнах картку можна повернути та отримати кошти назад, то в інших вона лишається на згадку. Дехто ризикує і намагається проїхатися «зайцем», але варто знати, що в метро деяких міст квиток потрібно активувати двічі: і щоб зайти, і щоб вийти. Покупки Якщо купуєте щось на місцевому базарі, перевірте, що ціну вам називають за кілограм, а не за штуку чи сто грамів. Також не бійтеся відмовляти настирливим продавцям, якщо не потребуєте того, що вони пропонують. Інакше повернетеся додому з купою безглуздих дешевих сувенірів і порожнім гаманцем. Неочікувані подарунки Немісцевих видно відразу, а тому як би ви не намагалися видати себе за місцевого – вам це навряд чи вдасться. І якщо про кишенькових злодіїв усі ми добре знаємо й міцно тримаємо цінні речі, то підлітки, що в центрі міста дарують троянди, чи усміхнені хлопці, які зав’язують вам на зап’ясті «браслет дружби», не викликають підозр. Варто пам’ятати, що за подаровану від чистого серця троянду чи сплетений для вас браслет вимагатимуть гроші. Аби не псувати собі настрій та не виясняти стосунків, краще відразу чітко сказати «ні» і йти далі. Будьте уважними і приємної Вам подорожі!   Автор: Юлія ЛАЩУК Наш вибір
  • Усі ми любимо подорожувати, але іноді брак інформації чи неуважність можуть зіпсувати враження від поїздки. Ми підготували для вас кілька порад, що допоможуть провести відпустку без неприємних сюрпризів. Куди летимо? Цей пункт стосується передусім тих, хто любить користуватися лоукостами. Зазвичай, вони не літають до головних аеропортів, а тому доведеться добряче заплатити за трансфер з летовищ, які часто знаходяться у менших містах. Перед тим як купувати квитки, перевірте відстань від аеропорту до центру міста. Іноді дешевше виходить летіти дорожчим літаком до головного аеропорту, а потім доїхати до центру міста на метро хвилин за 20 та за 2 євро. Якщо ж плануєте добиратися до міста автобусом, який пропонує аеропорт, купуйте квитки онлайн заздалегідь. Це дозволить зекономити час і кошти. Уся інформація є на сторінках аеропортів. Погода «Де сонце? Де спека? Тут ще холодніше, ніж у Празі» – скаржився мені знайомий, що тікав від празької осені до Іспанії. Тільки він забув про одну деталь: Іспанія – величезна країна, температурні показники на півночі й на півдні, біля моря та в горах кардинально відрізняються. Отже, купивши дешеві квитки на літак до Сантандера, він опинився в чудовому місці, але не в ту пору. Те саме може трапитися з будь-ким, особливо, якщо вдається знайти неймовірно вигідні пропозиції. Перед покупкою дешевих авіаквитків чи «туристичних пакетів» поцікавтесь, яка погода на вас чекає, адже у багатьох країнах є так звані «сезони дощів» та «сезони вітрів». Часто саме погана погода є причиною різкого зниження цін на квитки чи житло, а тому перевірте заздалегідь, що варто з собою брати: купальник чи пуховик. Житло Користуйтеся такими перевіреними сервісами, як booking.com та airbnb.com. Якщо подорожуєте Європою, ці сервіси суттєво полегшать життя, але потрібно пам’ятати, що, хостели виправдовують себе в Європі, але, скажімо, в Латинській Америці дешевшим варіантом є місцеві готелі. За таку ж або й меншу ціну можна винайняти приватний номер, особливо якщо подорожує кілька осіб. Натомість хостели тут вважаються модною послугою для закордонних туристів і зазвичай коштують дорожче, а тому місцеві там ніколи не зупиняються. Дешеві готелі часто не мають своїх сторінок в Інтернеті – їх можна знайти, просто гуляючи містом. Проїзд У багатьох містах зараз переходять із паперових одноразових квитків на проїзні пластикові картки. На неї «закидається» потрібна кількість поїздок, а далі, щоразу при користуванні публічним транспортом, карта активується в спеціальному автоматі. Для туристів, що приїздять сюди на кілька днів, – це створює певний дискомфорт, адже окрім звичайного квитка, за картку потрібно додатково доплатити. І якщо в деяких країнах картку можна повернути та отримати кошти назад, то в інших вона лишається на згадку. Дехто ризикує і намагається проїхатися «зайцем», але варто знати, що в метро деяких міст квиток потрібно активувати двічі: і щоб зайти, і щоб вийти. Покупки Якщо купуєте щось на місцевому базарі, перевірте, що ціну вам називають за кілограм, а не за штуку чи сто грамів. Також не бійтеся відмовляти настирливим продавцям, якщо не потребуєте того, що вони пропонують. Інакше повернетеся додому з купою безглуздих дешевих сувенірів і порожнім гаманцем. Неочікувані подарунки Немісцевих видно відразу, а тому як би ви не намагалися видати себе за місцевого – вам це навряд чи вдасться. І якщо про кишенькових злодіїв усі ми добре знаємо й міцно тримаємо цінні речі, то підлітки, що в центрі міста дарують троянди, чи усміхнені хлопці, які зав’язують вам на зап’ясті «браслет дружби», не викликають підозр. Варто пам’ятати, що за подаровану від чистого серця троянду чи сплетений для вас браслет вимагатимуть гроші. Аби не псувати собі настрій та не виясняти стосунків, краще відразу чітко сказати «ні» і йти далі. Будьте уважними і приємної Вам подорожі!   Автор: Юлія ЛАЩУК Наш вибір
    Mar 13, 2018 1725
  • 10 Jan 2018
    Державна фіскальна служба за 2,5 роки виписала штрафів на суму понад 205,6 мільйона гривень водіям авто на іноземних номерах. Причиною є порушення митного законодавства, бо водії перевищили дозволені терміни транзиту та тимчасового ввезення таких автівок. За неофіційною інформацією, кількість автомобілів на «єврономерах» в Україні перевищує півтора мільйона. Влада заявляє, що не має можливості контролювати такі авто, бо вони використовуються в Україні, а зареєстровані в іншій країні, схема їхнього придбання є ухиленням від сплати податків, та й критичне зростання кількості таких автомобілів призводить до знецінювання українських автомобільних номерів.  Утримання авто в Європі: може, краще велосипед?  У Бельгії кажуть: «Мати авто – це як утримувати хворого члена сім’ї». Чимало витрат припадає на страхування, податок за «перший виїзд на дорогу» для нових авто і щорічний податок, не враховуючи техобслуговування та техогляду.  У деяких країнах податок доведеться сплачувати і в разі, якщо володієте більш ніж одним автомобілем.  Однією з найбільших витрат для власників авто в Європі є страхування. Так, у Чехії обов’язкове страхування цивільної відповідальності, яке одночасно є так званою «зеленою карткою», може коливатись (у перерахунку) від 500 до 800 доларів на рік. Однак в разі автоаварії «зелена картка» значною мірою покриває завдані автомобілю збитки.     За безцінь в Україну – який сенс? Користуватись старим автомобілем в Європі дорожче, ніж придбати новий. З кожним роком екологічний податок для такої машини буде все більшим, як і страхування, без якого неможливо використовувати авто. В Німеччині одні з найвищих екологічних податків. Близько 1,5-2 тисячі євро на рік може обійтися користування старою автівкою. В Чехії машину, старшу за 8 років, можна ввезти тільки з інших країн ЄС.   Що з розмитненням в Європі? В країнах ЄС діють особливі правила щодо користування автівками на реєстрації не своєї країни. Вільно пересуватисякраїнами ЄС можна протягом 6 місяців без реєстрації та сплати податків. В інакшому випадку – доведеться просто зареєструватися і сплатити податки, які встановлені в цій країні: в середньому в межах 400-600 євро. У Литві, наприклад, немає податку при перереєстрації автівки і умови користування автомобілем з європейською реєстрацією в країні досить лояльні. Якщо ви є громадянином країни ЄС і хочете купити машину в іншій країні Євросоюзу, то сплатите (чи повернете собі) різницю у ПДВ в цих країнах. Митне оформлення для автомобілів з інших країн (поза межами ЄС) разом із ПДВ обійдеться в середньому у 30-40% від вартості транспортного засобу, але слід враховувати, що національні законодавства все ж відрізняються. До того ж в європейських країнах сплачують дорожні податки, податок при реєстрації та екологічні податки. В будь-якому разі в європейських країнах законодавство побудоване таким чином, що економічно не вигідно ввозити автомобіль з країн, які не входять до ЄС, тим більше, якщо він старий. Таким чином європейський виробник захищений від американського чи японського автопрому. Однак у 2016 році було імпортовано близько 3 мільйонів автівок: переважно з Туреччини, Японії та Південної Кореї. Лазівки в європейських законах теж є, то як їх вирішують? Раніше латвійці часто їздили на авто з литовськими чи естонськими номерами. Пов’язано це з тим, що в Литві й Естонії техогляд проходять раз на два роки, а в Латвії раз на рік, отже, слід щороку платити дорожній податок. Тож в Латвії дозволили їздити на авто, зареєстрованому в іншій державі, коли за кермом перебуватиме житель Латвії, за сплати мита: за добу – 10 євро, місяць – 250 євро, рік – 1000 євро. Штраф за порушення – до 400 євро. Річна сума мита зрештою робить невигідним постійне використання авто з номерами іншої країни,- повідомляє  Радіо Свобода   Погані дороги, девальвація, високі податки. Що ж підштовхнуло українців завозити автомобілі на єврономерах. Проблема “євроблях” (автівок на єврономерах) виникла ще кілька років тому. Зараз українськими дорогами, за даними ДФС, їздить понад 383,3 тис. авто з іноземною реєстрацією. Неофіційна статистика свідчить про понад мільйон машин на єврореєстрації. Стати володарями “євроблях” не гребують і представники влади - у деклараціях чиновників за 2016 років нарахували 295 автомобілів на європейських номерах. Можливість задешево завозити такі авто розділила суспільство на два табори. В Раді зареєстровано 23 законопроекти, що покликані врегулювати це питання. Зараз власників таких автівок штрафують, машини крадуть, за розслідування їх походження взялися й закордоном. Тривають суперечки між владою та активістами щодо їх легалізації, у вересні останні навіть перекривали вулиці Києва, під Радою влаштовували “бляхомайдан”. Та все має свої причини. Що ж призвело до такого масового поширення автомобілів на євробляхах. Законодавчі колізії Митний кодекс України (частина 4 статті 380) забороняє ввезення таких авто для власного користування, але активісти люблять посилатися на Стамбульську конвенцію, яку Україна ратифікувала ще в 1997 році. Стамбульська конвенція - це міжнародний договір,тому він має вищу юридичну силу, аніж українське право. В статті 7 додатку С до конвенції йдеться про те, що для здійснення комерційної діяльності транспортні засоби можуть бути зареєстровані на особу, що фактично не перебуває в країні. Ввозити та використовувати автівки в такому випадку можуть особи, які проживають в Україні. Але якщо авто потрібне для приватного використання, його обов'язково реєструвати та розмитнювати за всіма правилами. Тобто, громадянин України, який працює комерційним агентом іноземної фірми, керуючись ст. 7 додатку до Конвенції, має право користуватися пільгами, передбаченими конвенцією, а саме ставити авто в митний режим. Митний режим, як вже зазначалось, передбачає ввезення строком виїзду до 1 року. В коментарі Еспресо Директор Всеукраїнської асоціації автомобільних імпортерів і дилерів (ВААІД) Олег Назаренко заявив, що схема завезення авто в такому режимі далеко не нова, тож вона не спричинена якимись законодавчими змінами.   Бум на євробляхи був ще в 90-ті роки, але тоді вдалося вирішити цю проблему за тиждень.   “Понад мільйон автівок в 90-ті лише за тиждень вдалося повернути назад. Було наказано спецпідрозділу “Кобра” зупиняти такі машини на кожному кроці. Водії швидко зрозуміли, що платити по 100 доларів на кожній такій зупинці - зовсім невигідна справа, тому намагалися спекатися таких авто”, - пояснює Назаренко. Девальвація гривні, дорогі кредити та банкопад Після девальвації гривні та зниження реальних доходів автомобіль для переважної більшості громадян став майже казковою розкішшю. Нове авто середнього класу коштує як невелика квартира в районному центрі. А на вживані авто в хорошому стані потрібно працювати роками. Якщо в 2013 році навіть німецьку чи японську малолітражку можна було взяти за 100-150 тис грн з салону, то в 2017 році ця сума перетворилася в мізер. Кредити для придбання автомобіля відносно дорогі - зараз за можливість користуватися 400 тис. грн для придбання авто впродовж 24 місяців доведеться виплачувати 20-30%. Джерело: finance.ua Банківська система після так званого банкопаду досі не відновила довіру населення, тож люди вирішували, що краще витратити гроші на дешеве (нехай навіть не зовсім законне) авто, аніж довірити їх банку. Протекціонізм українського виробника Підтримуючи національного виробника, в Україні роками намагалися зробити придбання імпортного авто невигідним. Наприклад, до 2008 року ввізне мито на імпортні автівки становило 25%. Потім зі вступом України до ВОТ в 2008 році мито знизили до 10%, але вже в 2009 ввели додаткове спецмито в розмірі 13%. Укравтопром вимагав підвищити ставку до 47%. Зрештою, після розслідування Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі спецмито встановили на рівні 6-13% (також введено утилізаційний збір). Повністю скасувати спецмито на імпортні авто вдалося лише в 2015 році.  Все це не допомогло українському виробникові залучити інвестиції та витримати конкуренцію. Українці зрозуміли, що Lanos без кондиціонера та подушок безпеки за 10 тис. доларів - надто дороге задоволення, тому шукали дешевші альтернативи, наприклад ввозити авто на європейських номерах. Нещодавно ЗАЗ довелося відмовитися від цієї моделі, посилаючись на неможливість конкурувати з євробляхами.  Податкове навантаження Та відміна спецмита не зробила імпортні авто значно доступнішими. Зараз українці, що хочуть придбати вживане авто закордоном, повинні сплатити акцизний збір (залежить від віку, типу палива, об’єму двигуна ТЗ), ПДВ (20% митної вартості), ввізне мито (в середньому 10%), збір до Пенсійного фонду (3-5% митної вартості) та транспортний податок (лише, якщо авто з двигуном понад 3 літрів не старше 5 років). Частина з них - взагалі штучна, вважає Назаренко. Він наводить приклад відрахування до пенсійного фонду при ввезенні автомобілів з-за кордону, яке свого часу запроваджувалося як тимчасовий захід на один рік до виплати заборгованостей перед пенсіонерами. Але тепер дія цього правила автоматично подовжується разом із ухваленням чергового закону про державний бюджет. Читайте також: З 1 січня знизиться ввізне мито на машини з ЄС. Наскільки подешевшають автівки Також тривалий час існувала проблема з подвійною сплатою ПДВ, зараз її частково вирішує система відшкодування. Податок на додану вартість платився на імпортні деталі раз на кордоні й все уже включалося у вартість деталей. Натомість автосервіси, вираховуючи людям вартість роботи, вартість деталей вдруге включали у квитанцію ПДВ. Тобто, споживач податок на додану вартість платив двічі. Висока вартість розмитнення через Євро-5 З 1 січня 2016 року в Україні запровадили стандарт екологічної безпеки Євро-5, який передбачає, що мінімальний вік ввезених в Україну автомобілів може бути не більше 7 років (2010 року випуску). Автомобілі, що відповідають Євро-5, коштують в ЄС 7-8 тис. євро. Автівку на “євробляхах” можна придбати навіть за 1,5-2 тис. євро.   Пільгове оформлення для автомобілів екологічного класу Євро-5, вироблених не пізніше 2010 року, обійдеться в плюс 40% від його вартості.   А на загальних умовах за митне оформлення часто потрібно заплатити більше, ніж за саме авто. Мережею навіть блукає іронічна історія про те, як «Запорожця» 1991 р.в. для експерименту спочатку продали в Польшу і поставили на польську реєстрацію, заплативши близько 700 євро (вартість авто, розмитнення, техогляд, постановка на облік тощо). А щоб пригнати “горбатого” назад в Україну і поставити на українську реєстрацію, довелося викласти близько 3500 євро. Близькість ринків Найпопулярніші серед українців автівки на литовських чи польських номерах. Й справа тут не лише в географічній близькості. Просто саме туди автівки віком “за 10 років” стікаються з усієї Європи. Якщо загалом у зоні Євросоюзу середній вік авто 10,7 року, то в цих країнах – 16-17 років. Середній вік автівок в ЄС А все тому, що користуватись старим автомобілем в Європі дорожче, ніж придбати новий. З кожним роком екологічний податок, страхування та обслуговування для такої машини буде все більшим, тож власники радо їх продають. Ці авто потрапляють спочатку до Литви, Польщі, Румунії, Молдови, а потім - в Україну. Щоб вести бізнес в цих країнах, навіть не потрібно знати іноземні мови (в Литві багато російськомовного населення, з поляками порозумітися не тяжко навіть, якщо говорити українськю). Та й в порівнянні з цінами в ЄС, послуги в Литві та Польщі для українців є “порівняно доступними”. Крім того, поліція не має доступудо баз Держфіскалслужби (ДФС), яка відзначає всі авто, що перетинають кордон. Термін перебування транзитної машини в країні становить 5-10 днів. Якщо більше, то фіскали на кордоні виписують штраф — 8,5 тис. грн. Та як поліцейські можуть зрозуміти, скільки часу авто перебуває в Україні? Тому вже на території країни за транзитною машиною ніхто не ганяється для перевірки документів. Погані дороги, малі ризики та прагнення жити краще З дорогами все зрозуміло: людина думає, навіщо працювати 10 років, щоб купити автівку, якщо її можна потім “вбити” за два-три роки по українських дорогах. Особливо проблема актуальна для водіїв таксі, тому навіть усвідомлюючи, що схема нелегальна, вони віддають перевагу дешевому авто. Тим паче, що ризики за кермування такими машинами - нижчі. Якщо власник автомобіля з українською реєстрацією потрапить в ДТП з вини "іноземця ", то він ризикує не отримати кошти на ремонт від винного. Також популярний аргумент серед тих, хто займається ввезенням авто: “навіть якщо ухвалять якийсь закон для заборони євроблях, автівку можна просто продати на деталі”. Й подекуди навіть залишитися в плюсі. Якщо авто конфіскують, втрати також будуть відносно невеликими. Ну й останній аргумент - прагнення жити краще, аніж можна собі дозволити. Українці часто люблять похизуватися, щоб переплюнути принаймні сусіда. Бо інших причин пояснити, чому “зубожіле” населення приганяє з-за кордону моделі Mercedes, BMW чи навіть Cadillac з двигунами понад 3 куб. м., коли бензин коштує 30 грн за літр, немає. Повідомляє УЛЯНА БУКАТЮК  espreso.tv
  • Державна фіскальна служба за 2,5 роки виписала штрафів на суму понад 205,6 мільйона гривень водіям авто на іноземних номерах. Причиною є порушення митного законодавства, бо водії перевищили дозволені терміни транзиту та тимчасового ввезення таких автівок. За неофіційною інформацією, кількість автомобілів на «єврономерах» в Україні перевищує півтора мільйона. Влада заявляє, що не має можливості контролювати такі авто, бо вони використовуються в Україні, а зареєстровані в іншій країні, схема їхнього придбання є ухиленням від сплати податків, та й критичне зростання кількості таких автомобілів призводить до знецінювання українських автомобільних номерів.  Утримання авто в Європі: може, краще велосипед?  У Бельгії кажуть: «Мати авто – це як утримувати хворого члена сім’ї». Чимало витрат припадає на страхування, податок за «перший виїзд на дорогу» для нових авто і щорічний податок, не враховуючи техобслуговування та техогляду.  У деяких країнах податок доведеться сплачувати і в разі, якщо володієте більш ніж одним автомобілем.  Однією з найбільших витрат для власників авто в Європі є страхування. Так, у Чехії обов’язкове страхування цивільної відповідальності, яке одночасно є так званою «зеленою карткою», може коливатись (у перерахунку) від 500 до 800 доларів на рік. Однак в разі автоаварії «зелена картка» значною мірою покриває завдані автомобілю збитки.     За безцінь в Україну – який сенс? Користуватись старим автомобілем в Європі дорожче, ніж придбати новий. З кожним роком екологічний податок для такої машини буде все більшим, як і страхування, без якого неможливо використовувати авто. В Німеччині одні з найвищих екологічних податків. Близько 1,5-2 тисячі євро на рік може обійтися користування старою автівкою. В Чехії машину, старшу за 8 років, можна ввезти тільки з інших країн ЄС.   Що з розмитненням в Європі? В країнах ЄС діють особливі правила щодо користування автівками на реєстрації не своєї країни. Вільно пересуватисякраїнами ЄС можна протягом 6 місяців без реєстрації та сплати податків. В інакшому випадку – доведеться просто зареєструватися і сплатити податки, які встановлені в цій країні: в середньому в межах 400-600 євро. У Литві, наприклад, немає податку при перереєстрації автівки і умови користування автомобілем з європейською реєстрацією в країні досить лояльні. Якщо ви є громадянином країни ЄС і хочете купити машину в іншій країні Євросоюзу, то сплатите (чи повернете собі) різницю у ПДВ в цих країнах. Митне оформлення для автомобілів з інших країн (поза межами ЄС) разом із ПДВ обійдеться в середньому у 30-40% від вартості транспортного засобу, але слід враховувати, що національні законодавства все ж відрізняються. До того ж в європейських країнах сплачують дорожні податки, податок при реєстрації та екологічні податки. В будь-якому разі в європейських країнах законодавство побудоване таким чином, що економічно не вигідно ввозити автомобіль з країн, які не входять до ЄС, тим більше, якщо він старий. Таким чином європейський виробник захищений від американського чи японського автопрому. Однак у 2016 році було імпортовано близько 3 мільйонів автівок: переважно з Туреччини, Японії та Південної Кореї. Лазівки в європейських законах теж є, то як їх вирішують? Раніше латвійці часто їздили на авто з литовськими чи естонськими номерами. Пов’язано це з тим, що в Литві й Естонії техогляд проходять раз на два роки, а в Латвії раз на рік, отже, слід щороку платити дорожній податок. Тож в Латвії дозволили їздити на авто, зареєстрованому в іншій державі, коли за кермом перебуватиме житель Латвії, за сплати мита: за добу – 10 євро, місяць – 250 євро, рік – 1000 євро. Штраф за порушення – до 400 євро. Річна сума мита зрештою робить невигідним постійне використання авто з номерами іншої країни,- повідомляє  Радіо Свобода   Погані дороги, девальвація, високі податки. Що ж підштовхнуло українців завозити автомобілі на єврономерах. Проблема “євроблях” (автівок на єврономерах) виникла ще кілька років тому. Зараз українськими дорогами, за даними ДФС, їздить понад 383,3 тис. авто з іноземною реєстрацією. Неофіційна статистика свідчить про понад мільйон машин на єврореєстрації. Стати володарями “євроблях” не гребують і представники влади - у деклараціях чиновників за 2016 років нарахували 295 автомобілів на європейських номерах. Можливість задешево завозити такі авто розділила суспільство на два табори. В Раді зареєстровано 23 законопроекти, що покликані врегулювати це питання. Зараз власників таких автівок штрафують, машини крадуть, за розслідування їх походження взялися й закордоном. Тривають суперечки між владою та активістами щодо їх легалізації, у вересні останні навіть перекривали вулиці Києва, під Радою влаштовували “бляхомайдан”. Та все має свої причини. Що ж призвело до такого масового поширення автомобілів на євробляхах. Законодавчі колізії Митний кодекс України (частина 4 статті 380) забороняє ввезення таких авто для власного користування, але активісти люблять посилатися на Стамбульську конвенцію, яку Україна ратифікувала ще в 1997 році. Стамбульська конвенція - це міжнародний договір,тому він має вищу юридичну силу, аніж українське право. В статті 7 додатку С до конвенції йдеться про те, що для здійснення комерційної діяльності транспортні засоби можуть бути зареєстровані на особу, що фактично не перебуває в країні. Ввозити та використовувати автівки в такому випадку можуть особи, які проживають в Україні. Але якщо авто потрібне для приватного використання, його обов'язково реєструвати та розмитнювати за всіма правилами. Тобто, громадянин України, який працює комерційним агентом іноземної фірми, керуючись ст. 7 додатку до Конвенції, має право користуватися пільгами, передбаченими конвенцією, а саме ставити авто в митний режим. Митний режим, як вже зазначалось, передбачає ввезення строком виїзду до 1 року. В коментарі Еспресо Директор Всеукраїнської асоціації автомобільних імпортерів і дилерів (ВААІД) Олег Назаренко заявив, що схема завезення авто в такому режимі далеко не нова, тож вона не спричинена якимись законодавчими змінами.   Бум на євробляхи був ще в 90-ті роки, але тоді вдалося вирішити цю проблему за тиждень.   “Понад мільйон автівок в 90-ті лише за тиждень вдалося повернути назад. Було наказано спецпідрозділу “Кобра” зупиняти такі машини на кожному кроці. Водії швидко зрозуміли, що платити по 100 доларів на кожній такій зупинці - зовсім невигідна справа, тому намагалися спекатися таких авто”, - пояснює Назаренко. Девальвація гривні, дорогі кредити та банкопад Після девальвації гривні та зниження реальних доходів автомобіль для переважної більшості громадян став майже казковою розкішшю. Нове авто середнього класу коштує як невелика квартира в районному центрі. А на вживані авто в хорошому стані потрібно працювати роками. Якщо в 2013 році навіть німецьку чи японську малолітражку можна було взяти за 100-150 тис грн з салону, то в 2017 році ця сума перетворилася в мізер. Кредити для придбання автомобіля відносно дорогі - зараз за можливість користуватися 400 тис. грн для придбання авто впродовж 24 місяців доведеться виплачувати 20-30%. Джерело: finance.ua Банківська система після так званого банкопаду досі не відновила довіру населення, тож люди вирішували, що краще витратити гроші на дешеве (нехай навіть не зовсім законне) авто, аніж довірити їх банку. Протекціонізм українського виробника Підтримуючи національного виробника, в Україні роками намагалися зробити придбання імпортного авто невигідним. Наприклад, до 2008 року ввізне мито на імпортні автівки становило 25%. Потім зі вступом України до ВОТ в 2008 році мито знизили до 10%, але вже в 2009 ввели додаткове спецмито в розмірі 13%. Укравтопром вимагав підвищити ставку до 47%. Зрештою, після розслідування Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі спецмито встановили на рівні 6-13% (також введено утилізаційний збір). Повністю скасувати спецмито на імпортні авто вдалося лише в 2015 році.  Все це не допомогло українському виробникові залучити інвестиції та витримати конкуренцію. Українці зрозуміли, що Lanos без кондиціонера та подушок безпеки за 10 тис. доларів - надто дороге задоволення, тому шукали дешевші альтернативи, наприклад ввозити авто на європейських номерах. Нещодавно ЗАЗ довелося відмовитися від цієї моделі, посилаючись на неможливість конкурувати з євробляхами.  Податкове навантаження Та відміна спецмита не зробила імпортні авто значно доступнішими. Зараз українці, що хочуть придбати вживане авто закордоном, повинні сплатити акцизний збір (залежить від віку, типу палива, об’єму двигуна ТЗ), ПДВ (20% митної вартості), ввізне мито (в середньому 10%), збір до Пенсійного фонду (3-5% митної вартості) та транспортний податок (лише, якщо авто з двигуном понад 3 літрів не старше 5 років). Частина з них - взагалі штучна, вважає Назаренко. Він наводить приклад відрахування до пенсійного фонду при ввезенні автомобілів з-за кордону, яке свого часу запроваджувалося як тимчасовий захід на один рік до виплати заборгованостей перед пенсіонерами. Але тепер дія цього правила автоматично подовжується разом із ухваленням чергового закону про державний бюджет. Читайте також: З 1 січня знизиться ввізне мито на машини з ЄС. Наскільки подешевшають автівки Також тривалий час існувала проблема з подвійною сплатою ПДВ, зараз її частково вирішує система відшкодування. Податок на додану вартість платився на імпортні деталі раз на кордоні й все уже включалося у вартість деталей. Натомість автосервіси, вираховуючи людям вартість роботи, вартість деталей вдруге включали у квитанцію ПДВ. Тобто, споживач податок на додану вартість платив двічі. Висока вартість розмитнення через Євро-5 З 1 січня 2016 року в Україні запровадили стандарт екологічної безпеки Євро-5, який передбачає, що мінімальний вік ввезених в Україну автомобілів може бути не більше 7 років (2010 року випуску). Автомобілі, що відповідають Євро-5, коштують в ЄС 7-8 тис. євро. Автівку на “євробляхах” можна придбати навіть за 1,5-2 тис. євро.   Пільгове оформлення для автомобілів екологічного класу Євро-5, вироблених не пізніше 2010 року, обійдеться в плюс 40% від його вартості.   А на загальних умовах за митне оформлення часто потрібно заплатити більше, ніж за саме авто. Мережею навіть блукає іронічна історія про те, як «Запорожця» 1991 р.в. для експерименту спочатку продали в Польшу і поставили на польську реєстрацію, заплативши близько 700 євро (вартість авто, розмитнення, техогляд, постановка на облік тощо). А щоб пригнати “горбатого” назад в Україну і поставити на українську реєстрацію, довелося викласти близько 3500 євро. Близькість ринків Найпопулярніші серед українців автівки на литовських чи польських номерах. Й справа тут не лише в географічній близькості. Просто саме туди автівки віком “за 10 років” стікаються з усієї Європи. Якщо загалом у зоні Євросоюзу середній вік авто 10,7 року, то в цих країнах – 16-17 років. Середній вік автівок в ЄС А все тому, що користуватись старим автомобілем в Європі дорожче, ніж придбати новий. З кожним роком екологічний податок, страхування та обслуговування для такої машини буде все більшим, тож власники радо їх продають. Ці авто потрапляють спочатку до Литви, Польщі, Румунії, Молдови, а потім - в Україну. Щоб вести бізнес в цих країнах, навіть не потрібно знати іноземні мови (в Литві багато російськомовного населення, з поляками порозумітися не тяжко навіть, якщо говорити українськю). Та й в порівнянні з цінами в ЄС, послуги в Литві та Польщі для українців є “порівняно доступними”. Крім того, поліція не має доступудо баз Держфіскалслужби (ДФС), яка відзначає всі авто, що перетинають кордон. Термін перебування транзитної машини в країні становить 5-10 днів. Якщо більше, то фіскали на кордоні виписують штраф — 8,5 тис. грн. Та як поліцейські можуть зрозуміти, скільки часу авто перебуває в Україні? Тому вже на території країни за транзитною машиною ніхто не ганяється для перевірки документів. Погані дороги, малі ризики та прагнення жити краще З дорогами все зрозуміло: людина думає, навіщо працювати 10 років, щоб купити автівку, якщо її можна потім “вбити” за два-три роки по українських дорогах. Особливо проблема актуальна для водіїв таксі, тому навіть усвідомлюючи, що схема нелегальна, вони віддають перевагу дешевому авто. Тим паче, що ризики за кермування такими машинами - нижчі. Якщо власник автомобіля з українською реєстрацією потрапить в ДТП з вини "іноземця ", то він ризикує не отримати кошти на ремонт від винного. Також популярний аргумент серед тих, хто займається ввезенням авто: “навіть якщо ухвалять якийсь закон для заборони євроблях, автівку можна просто продати на деталі”. Й подекуди навіть залишитися в плюсі. Якщо авто конфіскують, втрати також будуть відносно невеликими. Ну й останній аргумент - прагнення жити краще, аніж можна собі дозволити. Українці часто люблять похизуватися, щоб переплюнути принаймні сусіда. Бо інших причин пояснити, чому “зубожіле” населення приганяє з-за кордону моделі Mercedes, BMW чи навіть Cadillac з двигунами понад 3 куб. м., коли бензин коштує 30 грн за літр, немає. Повідомляє УЛЯНА БУКАТЮК  espreso.tv
    Jan 10, 2018 4644
  • 02 Jun 2021
    Сьогодні у Чеській Республіці навчаються понад 43 000 іноземних студентів.  Чехія – країна великих можливостей, вона стає все більш популярною для міжнародних досліджень. Безумовно, є багато причин для вибору Чеської Республіки як місця навчання: університети з багаторічною репутацією, унікальні концепції та цікаві спеціалізації, доступні ціни на навчання та витрати на проживання, і, що не менш важливе , яскраве та насичене культурне життя в самому серці Європи! Варто також згадати, що Чехія є безпечною країною. Отже, батькам студентів не доведеться переживати з цього приводу. Вища освіта в Чеській Республіці завдяки своїй високій якості має світову репутацію. Це якість гарантується національною системою регулювання та контролю якості. Акцент на освіті є зрозумілим, оскільки вона завжди відігравала ключову роль у житті чеського народу. Ще в 1348 році в Празі чеським королем Карлом IV був заснований перший університет у Центральній Європі. Навчання та дослідження мають принципове значення для нового розвитку нації в її сучасній історії. Чехія, невелика країна в серці Європи, добре усвідомлює, що міжнародне співробітництво в галузі науки та інновацій є прерогативою для довгострокового успіху в глобалізованому світі. foto: Erasmus.com Навчання в Чеській Республіці, в країні, що є на перехресті культур, добре підходить для розвитку відкритого мислення та зміцнення здібностей кожного студента, щоб працювати разом з іншими людьми найрізноманітнішого походження. Таким чином, воно може також служити в якості концентратора для подальшої адаптації в сучасному освітньому середовищі як на європейському, так і на глобальному рівні. Рівень життя в Чехії досить високий, а вартість життя залишаються помірною. Кожен успішний студент України з настанням осені починає замислюватись про те до якого університету йому вступити, які університети є престижними, який прохідний бал до вступу та інше.Університети Чехії надають безкоштовну освіту чеською мовою майже по всіх напрямках підготовки. Крім того, чеські університети та інститути забезпечують широкий спектр високоякісних навчальних програм,  курсів, які охоплюють багато областей знань і досвіду, англійською мовою. Кожний навчальний заклад публікує на своєму веб-сайті  детальну інформацію щодо можливостей навчання.   Кожного року Міністерство освіти, молоді та спорту Чеської Республіки пропонує стипендії для підтримки навчання іноземних студентів в чеських державних вузах: 1. Державні стипендії (за умови іноземного співробітництва в області розвитку); 2. Надання стипендій згідно з двосторонніми міжнародними угодами про співробітництво в галузі освіти. Якщо ви ще не визначилися, в якому вищому навчальному закладі хотіли б навчатися, можете ознайомитись із навчальними закладами Чехії, термінами іспитів, роботою вузів і в який період університети Чехії мають Дні відкритих дверей, на  сторінках: vysokeskoly.com Такі відомі університети як Карлів Університет, Чеський Аграрний Університет, Вища Школа Економіки, Чеський Технічний Університет та інші, на Днях відкритих дверей  розповідають своїм відвідувачам про переваги освіти в європейських вузах, вступні іспити та життя студентів . Батьки і студенти зможуть побачити на власні очі приміщення в яких будуть навчатися студенти, студентські гуртожитки, де проживають студенти, обладнання, яке супроводжує процес навчання, технології за допомогою яких надається освіта. Вам також будуть цікаві наші попередні статті:   Один український погляд на вступ до чеського університету Система вищої освіти в Чеській Республіці  Навчання в Чехії - важлива інформація   Використані джерела інформації:  http://www.mzv.cz/kiev/uk/x2001_09_21/x2011_04_05/index.html http://www.studyin.cz/ Леся Рева для UAPORTAL.CZ головне фото: studyabroad
  • Сьогодні у Чеській Республіці навчаються понад 43 000 іноземних студентів.  Чехія – країна великих можливостей, вона стає все більш популярною для міжнародних досліджень. Безумовно, є багато причин для вибору Чеської Республіки як місця навчання: університети з багаторічною репутацією, унікальні концепції та цікаві спеціалізації, доступні ціни на навчання та витрати на проживання, і, що не менш важливе , яскраве та насичене культурне життя в самому серці Європи! Варто також згадати, що Чехія є безпечною країною. Отже, батькам студентів не доведеться переживати з цього приводу. Вища освіта в Чеській Республіці завдяки своїй високій якості має світову репутацію. Це якість гарантується національною системою регулювання та контролю якості. Акцент на освіті є зрозумілим, оскільки вона завжди відігравала ключову роль у житті чеського народу. Ще в 1348 році в Празі чеським королем Карлом IV був заснований перший університет у Центральній Європі. Навчання та дослідження мають принципове значення для нового розвитку нації в її сучасній історії. Чехія, невелика країна в серці Європи, добре усвідомлює, що міжнародне співробітництво в галузі науки та інновацій є прерогативою для довгострокового успіху в глобалізованому світі. foto: Erasmus.com Навчання в Чеській Республіці, в країні, що є на перехресті культур, добре підходить для розвитку відкритого мислення та зміцнення здібностей кожного студента, щоб працювати разом з іншими людьми найрізноманітнішого походження. Таким чином, воно може також служити в якості концентратора для подальшої адаптації в сучасному освітньому середовищі як на європейському, так і на глобальному рівні. Рівень життя в Чехії досить високий, а вартість життя залишаються помірною. Кожен успішний студент України з настанням осені починає замислюватись про те до якого університету йому вступити, які університети є престижними, який прохідний бал до вступу та інше.Університети Чехії надають безкоштовну освіту чеською мовою майже по всіх напрямках підготовки. Крім того, чеські університети та інститути забезпечують широкий спектр високоякісних навчальних програм,  курсів, які охоплюють багато областей знань і досвіду, англійською мовою. Кожний навчальний заклад публікує на своєму веб-сайті  детальну інформацію щодо можливостей навчання.   Кожного року Міністерство освіти, молоді та спорту Чеської Республіки пропонує стипендії для підтримки навчання іноземних студентів в чеських державних вузах: 1. Державні стипендії (за умови іноземного співробітництва в області розвитку); 2. Надання стипендій згідно з двосторонніми міжнародними угодами про співробітництво в галузі освіти. Якщо ви ще не визначилися, в якому вищому навчальному закладі хотіли б навчатися, можете ознайомитись із навчальними закладами Чехії, термінами іспитів, роботою вузів і в який період університети Чехії мають Дні відкритих дверей, на  сторінках: vysokeskoly.com Такі відомі університети як Карлів Університет, Чеський Аграрний Університет, Вища Школа Економіки, Чеський Технічний Університет та інші, на Днях відкритих дверей  розповідають своїм відвідувачам про переваги освіти в європейських вузах, вступні іспити та життя студентів . Батьки і студенти зможуть побачити на власні очі приміщення в яких будуть навчатися студенти, студентські гуртожитки, де проживають студенти, обладнання, яке супроводжує процес навчання, технології за допомогою яких надається освіта. Вам також будуть цікаві наші попередні статті:   Один український погляд на вступ до чеського університету Система вищої освіти в Чеській Республіці  Навчання в Чехії - важлива інформація   Використані джерела інформації:  http://www.mzv.cz/kiev/uk/x2001_09_21/x2011_04_05/index.html http://www.studyin.cz/ Леся Рева для UAPORTAL.CZ головне фото: studyabroad
    Jun 02, 2021 2002
  • 22 Sep 2017
    Є люди, незвичайні, надзвичайні люди цієї війни. В моій голові та серці для них є особливе місце - ці люди апріорі не можуть загинути. Ну от ні при яких обставинах. Це от якась внутрішня фішка, яка має місце при дружбі на війні. Такі люди мають жити, захищати нас, створювати сім'ї і виховувати подібних собі незвичайно надзвичайних людей.Ми з ними дружимо, спілкуємося, разом радіємо і сумуємо. Але ми разом. І по моії теорії такі люди не мають ніякого права гинути. Сьогодні у мене з під ніг вибило ґрунт. Сьогодні у мене ніби вирвали серце, пожмакали і повернули назад.Сьогодні зі списку незвичайно надзвичайних людей пішов до неба Василь...Сьогодні моя теорія в чергове зазнала хиби.Не те що дуже важко, неможливо пояснити і описати той біль, шок, дисонанс в голові. Лірику я залишу для себе, проте дуже б хотілось щоб кожен українець заради якого сьогодні Василь віддав саме цінне - своє життя, знав, яку людину, якого сина України сьогодні втратив кожен з нас. Познайомились ми з ним на сході більше року тому.Коли я побачила, а потім ще й почула вперше Василя - мене аж тіліпнуло :) це зрозуміє кожен, хто колись з ним зустрічався.  Статний, великий, мужній... З чубом та вусами. Такий собі козак, образ якого вселився в мене з книжок.Час має звичку витирати з пам'яті такі деталі як голос, тембр, риси обличчя... Голос цієї людини забути неможливо. Звичайну манеру розмови, сміх, якісь звички... Василь рідко для нас співав. Проте колись нам вдалося таки бути присутніми при його доброму гуморі, коли для нас було виконано гімн України.Василь був оперним співаком. І коли на все Водяне лунало його шаленим тембром - ЩЕ НЕ ВМЕРЛА - мурахи окуповували все тіло. Він дуже хотів, щоб ми показали нашу виставку з зони АТО у Парижі. Він показував по скайпу свою квартиру, показував де ми будемо жити як приїдемо, ми разом сміялися з того, що мене тре поселити в Діснейленді і говорили, говорили, говорили... Такі люди - вони мають жити!!! Такі люди - вони коштують сотень, тисяч отієї всієї мразі, що сьогодні побачивши по ящику чергову новину про смерть в АТО - пожме плечима, риторично спитає коли ж то все закінчиться, відкриє чергову пляшку пива і скаже що все то ігри великих... Сьогодні до війська в небо пішов ше один воїн. Сьогодні для мене не стало людини, яка була одним зі стимулів того, щоб триматися, щоб не розклеюватися... В нас є тупа звичка - говорити про людей коли вони загинули. Сьогодні плаче дві країни - Україна та Франція. Сьогодні плаче цілий світ.Друже. Я не вірю. І мені нема чого сказати.  Спогади Аліни Михайлової - волонтер АРМІЯ SOS, 29 червня 2016 року.   
  • Є люди, незвичайні, надзвичайні люди цієї війни. В моій голові та серці для них є особливе місце - ці люди апріорі не можуть загинути. Ну от ні при яких обставинах. Це от якась внутрішня фішка, яка має місце при дружбі на війні. Такі люди мають жити, захищати нас, створювати сім'ї і виховувати подібних собі незвичайно надзвичайних людей.Ми з ними дружимо, спілкуємося, разом радіємо і сумуємо. Але ми разом. І по моії теорії такі люди не мають ніякого права гинути. Сьогодні у мене з під ніг вибило ґрунт. Сьогодні у мене ніби вирвали серце, пожмакали і повернули назад.Сьогодні зі списку незвичайно надзвичайних людей пішов до неба Василь...Сьогодні моя теорія в чергове зазнала хиби.Не те що дуже важко, неможливо пояснити і описати той біль, шок, дисонанс в голові. Лірику я залишу для себе, проте дуже б хотілось щоб кожен українець заради якого сьогодні Василь віддав саме цінне - своє життя, знав, яку людину, якого сина України сьогодні втратив кожен з нас. Познайомились ми з ним на сході більше року тому.Коли я побачила, а потім ще й почула вперше Василя - мене аж тіліпнуло :) це зрозуміє кожен, хто колись з ним зустрічався.  Статний, великий, мужній... З чубом та вусами. Такий собі козак, образ якого вселився в мене з книжок.Час має звичку витирати з пам'яті такі деталі як голос, тембр, риси обличчя... Голос цієї людини забути неможливо. Звичайну манеру розмови, сміх, якісь звички... Василь рідко для нас співав. Проте колись нам вдалося таки бути присутніми при його доброму гуморі, коли для нас було виконано гімн України.Василь був оперним співаком. І коли на все Водяне лунало його шаленим тембром - ЩЕ НЕ ВМЕРЛА - мурахи окуповували все тіло. Він дуже хотів, щоб ми показали нашу виставку з зони АТО у Парижі. Він показував по скайпу свою квартиру, показував де ми будемо жити як приїдемо, ми разом сміялися з того, що мене тре поселити в Діснейленді і говорили, говорили, говорили... Такі люди - вони мають жити!!! Такі люди - вони коштують сотень, тисяч отієї всієї мразі, що сьогодні побачивши по ящику чергову новину про смерть в АТО - пожме плечима, риторично спитає коли ж то все закінчиться, відкриє чергову пляшку пива і скаже що все то ігри великих... Сьогодні до війська в небо пішов ше один воїн. Сьогодні для мене не стало людини, яка була одним зі стимулів того, щоб триматися, щоб не розклеюватися... В нас є тупа звичка - говорити про людей коли вони загинули. Сьогодні плаче дві країни - Україна та Франція. Сьогодні плаче цілий світ.Друже. Я не вірю. І мені нема чого сказати.  Спогади Аліни Михайлової - волонтер АРМІЯ SOS, 29 червня 2016 року.   
    Sep 22, 2017 5720
  • 15 Sep 2017
    Стартовий капітал для власної справи ветерану АТО можуть подарувати і Держслужба зайнятості, і місцева влада, і міжнародні донори. Розповідаємо приклади, явки та паролі, про це повідомляє Новинарня Осінь 2014 року. Після Іловайського котла Україна приходить до тями в оманливій тиші першого «Мінського» перемир’я. У бункері біля Луганської ТЕС сидять і нудяться від бездіяльності випускники найкращих вишів України – кілька біологів, юрист, маркетолог, фахівець з ІТ-технологій. Вони – бійці добровольчого батальйону «Айдар». Над головою гупає ворожий обстріл, а в іншому світі триває мирне життя, в яке «айдарівці» сподіваються повернутись. Саме в таких умовах зародилася ідея компанії «Українські генетичні технології», яка першою в Україні почала розробляти реагенти для клінічних досліджень, досі закуповувані лише за кордоном. «Ми вирішили, що повинні щось виробляти, долучитися до реального сектору економіки, а не перепродувати», — розповідає один зі співзасновників компанії, юрист Дмитро Лавренчук.   Фото з АТО: Біжан Шаропов – по центру знизу, Дмитро Лавренчук – згори праворуч За словами біолога Біжана Шаропова, ідея виробляти саме реактиви прийшла не одразу. «Але в нас у загоні було два біологи. І як спеціалісти, ми знали, що реагенти, які використовують у клінічних лабораторіях (для діагностування венеричних захворювань, різних типів раку тощо) та для наукових досліджень виробляються лише за кордоном. Відповідно, у наших лабораторіях є або неякісні російські реагенти, які дають велику похибку, або дорогі європейські, що значно здорожчують аналізи», — пояснює Шаропов. Повернувшись з АТО, започаткували стартап – поступово, вкладаючи власні кошти, зароблені на інших роботах. На допомогу від держави навіть не розраховували. «Ветерани мають вести за собою, піднімати країну. А не стояти з простягнутою рукою й не просити в держави якихось пільг», – переконаний Лавренчук. Втім, в Україні є багато структур і людей, які допомагають ветеранам АТО започаткувати власний бізнес на «гражданці». Вони наголошують: підтримка потрібна, але це має бути не риба, а вудка. Чому повернення з війни означає зміну роботи «Для ветеранів відкриття свого бізнесу – це передусім самореалізація і соціалізація», – пояснює «Новинарні» психолог Олена Нагорна, яка працює з військовими. Загострене почуття справедливості, бажання змінювати життя навколо себе на краще (яке не завжди збігається з уявленнями про «краще життя» у цивільних людей), неспроможність миритися з, на їхній погляд, безглуздими вказівками керівництва – все це призводить до того, що після повернення з війни учасникам бойових дій складно повернутися на попереднє місце роботи або влитися в новий колектив. Тож бажання зайнятися власною справою і працювати на себе, а не на когось, для ветеранів АТО цілком природне й логічне. І, водночас, вони мають величезний потенціал для успішного ведення власної справи. «Ветерани мають навички більш швидкого реагування на змінені обставини – під час участі в бойових діях вони розвинули інтуїцію, “чуйку”. А ще в них більша готовність ризикувати – а отже, вони більш відкриті до інновацій в бізнесі, ніж люди без такого досвіду», — зазначає Нагорна. І додає, що досвід планування операцій дуже допомагає при складанні та реалізації бізнес-плану. Звісно, є й можливість зазнати невдачі або навіть банкрутства, Але цей ризик для ветерана значно менший, ніж ризик скотитися на дно від бездіяльності, банально спитися або зазнати психічного розладу, переконують фахівці. «Безперечно, без економічного знання, розуміння бізнесових процесів складно розраховувати на успіх. Але як свідчить світова практика, набутий ветеранами досвід, переоцінка цінностей дозволяє легше йти на зміну професійної діяльності», — зауважує психолог. Воїну — гідна праця: переоцінити цінності «У ветеранів, які повертаються в цивільне життя, відбувається переоцінка цінностей. Коли людина пережила втрату друзів, бачила загибель людей – це дуже сильні психологічні наслідки. І власна справа, коли ветеран продовжує робити щось важливе, виробляти якийсь власний продукт чи послуги, і при цьому може об’єднувати навколо себе людей, побратимів, для нього є дуже важливою», — підкреслює в коментарі «Новинарні» заступниця голови правління громадської організації «Центр зайнятості вільних людей» Оксана Філоненко. «Але скажемо відверто — не кожна людина може відкрити й вести власний бізнес», — додає вона. Розібратися з тим, чи вдасться їм перекваліфікуватися в підприємців, ветеранам допомагають численні волонтерські ініціативи та громадські організації. «Центр зайнятості вільних людей» – одна з найбільших таких в Україні. Для допомоги ветеранам АТО тут, зокрема, діє проект «Воїну – гідна праця»,координаторкою якого є Філоненко. Також учасники бойових дій можуть отримати допомогу в рамках проекту «Бізнес-інкубатор», який спрямований саме на навчання відкриттю власної справи ветеранів і внутрішньо переміщених осіб.   Оксана Філоненко (в центрі) з колегами по ГО   «Цей проект діє вже кілька років, вже було три хвилі навчання по півроку – від подання бізнес-плану до реалізації проекту. Нам навіть вдавалося залучати спонсорів, які на найкращі бізнес-ідеї давали міні-гранти для реалізації цієї справи», — розповідає Оксана. Один із прикладів — Олександр Морозов. Чоловік започаткував власний бізнес — серветки для чищення зброї. «Він зробив пробну партію, яка знаходиться на реалізації у військовій частині, і займається процесом сертифікації. Адже в оформленні постачання для військових є своя специфіка», – наводить приклад співрозмовниця «Новинарні». Навчання на курсах ведення власного бізнесу, які також працюють при центрі, допомагає колишньому бійцю розібратися, наскільки його бізнес-ідея актуальна й особлива. «Бо кожен другий-третій каже – “я відкрию кав’ярню “. А тих кав’ярень – мільйон, чим твоя відрізнятиметься від інших, буде унікальною? Це важливо», — пояснює Оксана Філоненко. У рамках інформаційної кампанії «Захоплені життям. Історії успіху учасників АТО» «Центр зайнятості вільних людей» у жовтні проведе вже п’ятий всеукраїнський форм – цього разу у Львові (попередні відбувалися в Харкові, Дніпрі та двічі — в Києві). Один із його розділів – відкриття власної справи: ветерани-підприємці діляться одне з одним досвідом, розповідають про власні невдачі та перемоги у веденні бізнесу. Приклади успіху:дивіться, як їм вдається Можливість навчитися на чужих помилках допомагає набити менше власних ґуль. Зовсім без них усе одно не обходиться, адже кожна справа різна й започаткована в різних стартових умовах. Але ті учасники бойових дій, які вже можуть назвати себе бізнесменами, визнають, що досвід таких самих початківців, як вони, був для них дуже корисним. Кілька підприємців, які повернулися з фронту й більш чи менш успішно провадять свій бізнес, погодилися поділитися своїми здобутками з читачами «Новинарні».  Євгенія Янченко «Єва» - медик-волонтер, 25 бтро «Київська Русь». Бізнес – квітковий магазин «Імперія орхідей» (кількість працівників: двоє). Євгенія, яку побратими частіше називають позивним «Єва», у 2014 році поїхала на фронт разом із чоловіком – командиром 25-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь» Андрієм Янченком «Висотою». Повернувшись із зони бойових дій, у листопаді 2015-го народила первістка. А в 2017-му заснувала власну справу – вже досить успішний магазин орхідей. – Ми тільки три місяці як працюємо. Потихеньку намагаємося розвиватися, рекламувати себе – флаєри, виставки, скоро вийде наша реклама на радіо. Також працює «сарафанне радіо», соцмережі, – розповідає Євгенія. Замовляємо орхідеї з Нідерландів, напряму від компанії, яка їх вирощує. Завжди намагаємося брати так, щоб квіти тішили покупців якомога довше. Зараз шукаємо цікаві, незвичайні види з Азії, їх майже ніхто в Україну не завозить. Думаємо про відкриття другого магазинчику. Наші клієнти знають, що ми завжди їх проконсультуємо, підкажемо, якщо щось не так із квіткою. Вони можуть до нас приїхати, навіть залишити у нас квітку, щоб ми довели її до ладу і повернули. …Раніше я ніколи не займалася флористикою. Але захотілося. І все добре пішло! Мене дуже підтримав чоловік. Зараз я дуже навчаюся, відвідую майстер-класи [з ведення бізнесу], різні заходи. Читаю літературу. Інформації дуже багато, було б бажання. На початку для відкриття магазину ми використали власні заощадження, також наші друзі дали нам невелике кредитування на рік. Найважче було з приміщенням, адже оренда в Києві дуже дорога. Я почала шукати в нових районах – і знайшла те, що одразу припало до душі. Зробили там ремонт – хлопці з батальйону дуже допомогли. Хтось шпаклював, хтось фарбував. І за два тижні відкрилися. Ми дуже вдячні за допомогу організації «Ветерано сервіс» – вони постійно нас рекламують, нагадують, що є такий бізнес у ветеранів. Запрошують на заходи і фестивалі, роблять огляди, пишуть відгуки. У нас було маленьке приміщення, яке ми не використовували, і завдяки «Ветерано сервіс» до нас заїхали «Ветерано кава». Поради від Єви:  – Насамперед – у жодному разі не опускати руки. По-друге, не треба імпульсивних рішень: це кошти і це бізнес, де є велика конкуренція, тому всі рішення мають бути обдуманими. По-третє, не можна економити на рекламі. Без реклами не буде нічого. Якщо хтось думає, що клієнти прийдуть тільки тому, що ми ветерани, – це помилка. До того ж, оскільки ми позиціонуємо себе як ветерани, то маємо нести відповідальність за якість нашої продукції. Ми зобов’язані, щоб вона була на найвищому рівні.   Павло Тука - оператор-навідник БТР, 81 оаембр.  Бізнес – приватне охоронне підприємство «Титан» (кількість працівників: понад 40 учасників АТО в штаті/резерві, шість професійних охоронців)   Попри офіційну посаду оператора-навідника БТР, на фронті Павло Тука, боєць 90-го штурмового батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади, займався в основному аеророзвідкою. Демобілізувався у вересні 2015-го. Охоронну фірму створив спільно з іще одним ветераном. – Ми почали недавно, – розповідає Павло. – Об’єдналися з Анатолієм Свиридом. У мене досвіду в охоронній сфері не було, а Свирид – професійний тілоохоронець, має досвід в охоронних послугах. Дали оголошення про набір людей на роботу, і до нас звернулися багато хлопців. Зараз маємо близько 45 людей у резерві. Коли є об’єкт – обдзвонюємо цих людей і беремо їх на роботу. Монтаж відеоспостереження, системи охорони ми вже робимо. Наприклад, зараз завдяки волонтеру Роману Сініцину до нас звернувся австрієць, який потребує послуг охорони – і з вересня починаємо з ним працювати. Про пільги щодо відкриття бізнесу для атовців я не чув. Але суспільство нас підтримує. Є певний сегмент людей, які першочергово звертаються до нас, якщо їм потрібна охорона або монтаж пристроїв та сигналізації – саме завдяки тому, що ми учасники АТО. Спочатку ми і зарплатню, і за оренду приміщення платили зі своїх власних заощаджень та інших доходів. А зараз до нас звертається все більше клієнтів. Головна наша перевага – це колектив. У нас високий рівень довіри, всі один одного добре знають. Разом легше. Поради від Павла:  – Перш за все – не будувати надмірних ілюзій, тверезо підходити до своїх стартів та ідей. Ми спілкуємося з атовцями, які раніше відкрили свій бізнес, і бачимо: якщо працюєш довго і важко, то успіх є.   Артем Бутов боєць добровольчого батальйону «Донбас», група безпілотників.  Бізнес – міні-птахоферма на Донеччині (кількість працівників: троє)   фото: Fakty.ua 32-річний Артем Бутов організував птахоферму в селі Дробишеве Лиманського району Донецької області. Бізнес діє півтора року, є навіть торгова марка – «Дробишевські курчата». Влітку 2017 року Бутов став першим отримувачем державної допомоги в рамках інвестиційної програми «Донецький куркуль», яку започаткувала Донецька військово-цивільна адміністрація на чолі з Павлом Жебрівським. І це не перший Артемів досвід успішного залучення фінансування. – У кінці 2015 року я отримав грант від ПРООН (Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй). Це гранти для жителів Донецької і Луганської областей та переселенців для відновлення або започаткування власного бізнесу, – розповідає «Новинарні» «куркуль» новітнього часу Бутов. Коли казав односельцям, що хочу написати заявку на грант, вони з цього спочатку підсміювалися. А коли я отримав грант і почав потихеньку працювати, то люди підходили і розпитували. Я їм розповідав, допомагав – якщо бачив, що людина дійсно буде щось робити. Я раніше не займався птахівництвом. Але в мене було бажання займатися власною справою. Це часто трапляється серед атовців – я не міг собі уявити, що працюватиму на когось. Учаснику АТО важко йти на роботу і слухати, що хтось тобі щось наказує. Це стало мотивом розпочати свій бізнес, де ти відповідаєш за всі результати. …Важко на кожному етапі бізнесу. Спочатку було важко його побудувати, потім – виростити птахів. Тепер планую розширюватися – створюємо кооператив, закупили нове обладнання, зробили ремонт. Можливо, вийде отримати кредит. У нас буде приблизно 3 тисячі курочок. Для ветеранів АТО якихось особливих пільг у веденні бізнесу немає. Хіба що військовий збір 1,5% я не плачу. Але головне, що хлопці-атовці активні, ми один одному допомагаємо. Я багато їжджу на семінари, тренінги, дізнаюся про нюанси сільського господарства. Хочу розвивати його на своїх теренах. Ми зі знайомою створили громадську організацію «Ділова Лиманщина», мета якої – сприяти розвиткові самозайнятості й малого бізнесу в нашій громаді. У нас нормальні відносини з керівництвом області, тож якщо хтось із Донеччини хоче зайнятися бізнесом, то може звернутися до нашої громадської організації.Грант від ДонВЦА для мене вже другий. За програмою «Донецький куркуль» можна на розвиток власного бізнесу отримати до 500 тисяч гривень. Поради від Артема: – Найважливіше – це прийняти рішення. Помилки роблять усі, від цього нікуди не дінешся. Раджу більше консультуватися з людьми і дуже точно вираховувати бізнес-план, бо часто в ході його реалізації «вилазять» нюанси, яких не врахував.  Зараз такі часи, коли багато можливостей. У кожній області є Торгово-промислова палата – треба їхати до них і знайомитися, сказати, чим хочеш займатися. І вони чимось допоможуть. Наша Донецька ТПП чудова – допомагали мені, запрошують на семінари. Також є багато асоціацій, які існують для того, щоб захищати інтереси підприємців певної галузі – я нещодавно став членом Союзу птахівників України. Треба стукати в усі двері, цікавитися й багато запитувати – а не вважати, що ти найрозумніший. Що треба, щоб отримати допомогу для свого бізнесу? Приклад Донеччини – Потрібно бути зареєстрованим підприємцем, мати рахунок у банку. Взяти виписку з рахунку і довідку з податкової про те, що в тебе немає заборгованості з податків і зарплати найманим працівникам (якщо працівники є). А також – мати дієвий бізнес-план. Якщо людина не захистила бізнес-план із першого разу, то може запитати, що саме не так, допрацювати його, податися ще раз — і отримати фінансування. Область на цю програму виділяє 140 мільйонів гривень на рік, і вони зробили співфінансування з місцевими адміністраціями: 250 тисяч переможцям програми дає місцева влада, і 250 тисяч – область. Область не виділить кошти, доки не цього не зробить місцева влада. Це стимулює громадський актив ходити до місцевих депутатів і спонукати їх виділити кошти на розвиток бізнесу.У нас міська рада виділила 1 мільйон гривень, цього вистачило на п’ять проектів. Але на наступні проекти коштів ще не виділяли.   Руслан Попов - боєць ВДВ, служив на контракті у 80 одшбр. Бізнес – пошиття спортивного одягу   Повернувшись наприкінці 2015 року з війни, учасник оборони Луганського аеропорту Руслан Попов спершу не міг знайти себе у мирному житті. 35-річний киянин розповідає, як упоратися з депресією допомогла підтримка дружини, що нагадала йому про давню дитячу мрію. – У дитинстві я любив грати у футбол. Але якісної форми у 1990-х не було. Тоді я розмалював звичайну чорну футболку – і вийшла форма. Так у мене з’явилася мрія – випускати спортивну форму. Через півроку після повернення з фронту я розпочав власну справу – пошиття спортивного одягу під брендом UAforce. У 2016 році була грантова програма від фонду «Відродження», на платформі кримської діаспори. Написав проект, отримав грант для переселенців та учасників АТО на ведення бізнесу. Серед учасників конкурсу було близько 200 переселенців і лише троє атовців… У результаті гранти отримали 16 переселенців і я. Розмір гранту був до 60 тисяч гривень, але давали не кошти, а можливість закупити обладнання – у моєму випадку це були швейні машини. Ми шиємо під замовлення спортивні костюми, куртки, футболки, шорти. Зазвичай про нас дізнаються через «сарафанне радіо» або через громадські організації. Недавно зробили сторінку у «Фейсбуці» – UAforce (індпошив спортивного одягу). Також організували швейний цех Kiev Jersey Lab, у якому шиємо не тільки UAforce, а й бренд RIGO і навіть жіночі сукні. Потужності невеличкі, тому пріоритет надаємо невеликому опту (10-20 одиниць). Хоча й у роздріб також шиємо. Бізнесу вже рік, але він на рівні стартапу – на жаль, справді серйозного прогресу немає. Шукаю різні інвестиції, беру участь у ще одній грантовій програмі для учасників АТО – «Стартап Ірпінь». Вона організовується в Ірпені, але учасники можуть бути з різних міст. У Києві досить багато різних програм навчання для ветеранів (наприклад, Центр AXIOS).Активно ходжу на тренінги з продажів,маркетингу, вступив до університету – на економіку та бізнес-моделювання. Поради від Руслана: – Найскладніше – наважитися. Бо багато можна говорити, але так нічого й не зробити. Але коли починаєш працювати, то починає щось виходити, хоч, можливо, й не так швидко, як хотілося б. Помилки будуть обов’язково. Чим більше ти їх робиш, тим більше вчишся. Головне – не здаватися, хоч би як було тяжко. Можливо, взяти паузу. Але продовжувати далі. Потрібно шукати команду однодумців, людей, які справді зацікавлені в проекті. Бо якщо люди в тебе працюють тільки за гроші, то коли щось піде не так, вони можуть скористатися ситуацію в своїх інтересах або просто покинути тебе сам на сам із проблемами. Тому командність важлива. У моїй команді семеро людей: хтось просто допомагає, не отримуючи доходу, але дивиться на це як на перспективу. А ті, хто шиє, заробляє найбільше. Євген Махревич- боєць батальйону ім. Кульчицького Нацгвардії; інженер батальйонно-тактичної групи ЗСУ, центр «Десна». Бізнес – ремонт подушок, ремонтні роботи; виробництво сільськогосподарської продукції.   Для Євгена Махревича починати власний бізнес – не така нова справа, як для інших героїв цього матеріалу. За часів проживання в рідному Криму він був директором мережі магазинів брендових годинників, потім у відкрив власний інтернет-магазин із гуртової торгівлі хронометрами. З початком російської агресії бізнес довелося згорнути: Євген пішов на війну. Спершу служив у Нацгвардії, через рік, у 4-ту хвилю мобілізації, мобілізувався до ЗСУ. Під час 5-ї й 6-ї хвиль уже як інструктор навчав протимінній безпеці та інженерній справі новобранців у «Десні»… – Коли наближалося моє звільнення з лав ЗСУ, я замислився, чим займатися далі, – розповідає ветеран. – Іти працювати «на дядю» не хотілося. Потроху моніторив сайт OLX – і побачив, що в Броварах продається бізнес із реставрації подушок. Після звільнення я туди прийшов, подивився, оцінив бухгалтерію: ледве на нулі дихає. Викупив його і почав працювати. Вклав власні заощадження — 4000 доларів. Це був готовий бізнес «Домашній помічник» – реставрація подушок на стаціонарній точці, за якихось 100 метрів від моєї квартири в Броварах. Там уже довгий час працювала дівчина, яка всім цим займалася. Але я вирішив цю фірму розширити. Обрав напрямок «Майстер на годину»: всілякі роботи по сантехніці, електриці, будівництву Хоча я ніколи не займався ніякими ремонтами, але вирішив, що зможу, потягну. І справа пішла. Давав оголошення через OLX, місцеві сайти. Люди телефонують, питають: ви таке робите? Я сміливо кажу: так, роблю. Потім дивлюся в YouTube, «як воно робиться» (посміхається), приїжджаю і виконую. Клієнти задоволені – значить, все нормально. Я давно був оформлений як ФОП на 2-й групі оподаткування – під час служби переходив на нульову ставку, а тепер повернувся. Прибуток почав отримувати буквально на другий місяць. У такому бізнесі можна було заробляти 10-15 тисяч гривень на місяць «чистими». Але це був радше експеримент — зможу чи ні. Більше 500 доларів таким бізнесом, якщо робиш усе сам, заробити навряд чи вийде. Що краще – купувати вже готовий бізнес чи починати свій з нуля? – Мабуть, я все ж таки порадив би починати з нуля. Купуючи готову справу, можна сильно «влетіти». Адже коли продається бізнес? Переважно в стадії занепаду. Дуже мало хто продає свій бізнес на стадії розквіту. Тож якщо купуєш готовий бізнес, треба все ретельно прорахувати і продумати, як вивести його на прибуток і чи це можливо взагалі. Коли я купував «ремонт подушок», то бачив, що він ледве тримається на нулі. Але я також розумів, що це вже «прикормлене місце», тут є своя база клієнтів. І я з досвіду знав, як треба його розвивати: зробив для фірми окремий сайт (це дуже важливо), почав давати більше реклами, розширив перелік пропозицій тощо. За рахунок цього обіг коштів збільшився втричі за два роки. «Домашній помічник» і досі працює, хоча прибуток приносить невеликий – хіба що за оренду броварської квартири заплатити. А от «Домашній майстер» закрився, бо з травня я переїхав у село. Це не дауншифтинг – я планую заробляти на сільськогосподарському бізнесі. Хоча скільки саме – будемо дивитися. Зараз, наскільки я розумію, агрокомплекси виходять із тіні, показують серйозні цифри прибутків. Ми цього року засіяли гектар кукурудзи. На посів пішло приблизно 20 кілограмів зерна, а по збору вона дає 10-12 тонн! Причому орендувати поля необов’язково. Ми з напарником, переселенцем із Донецька, купили в напівзакинутому селі Десятини (Житомирська область) стару хату з городом за 1,5 тисячі доларів. Сусідні хати покинуті – їхні городи нам також віддали. Городи тут великі, так і назбиралося майже три гектари. Крім кукурудзи, посадили на пробу ячмінь і картоплю – подивимося, як воно буде працювати і чи варто на наступний рік братися до цього серйозніше. Ще закупили маточне поголів’я в’єтнамських свиней – поки що десять голів, але будемо збільшувати. Гусей починаємо розводити. І навіть віскі пробуємо виробляти – під маркою «Бурштинка». Спершу зробили трохи на пробу, а виявився непоганий напій –він на ячмені, дуже м’який смак, пахучий, з присмаком меду! Приїжджали журналісти, куштували – кажуть, не гірше, ніж в Ірландії. Головне в сільськогосподарському бізнесі – організовувати ринок збуту, щоб продавати свій товар як мінімум по всій Україні. Без інтернету це дуже важко, тому треба на селі розвивати доступ до інтернету. Про програми з підтримки власного бізнесу для учасників бойових дій я нічого не чув. Думаю, якщо таке і є, на щось серйозне цієї підтримки все одно не вистачить. Принаймні в моєму випадку. Ну скільки можуть дати грошей? Тисяч 60 гривень? Що за ці гроші можна купити? На трактор не вистачить.   Риба до вудки. Що пропонує держава Звісно, все залежить від масштабів бізнесу й амбіцій, проте для багатьох ветеранів, які прагнуть розпочати власну справу і не мають на це коштів, допомога держави може стати справді значною підтримкою. Інша річ, що про таку можливість знають далеко не всі. Як повідомили «Новинарні» у Державній службі зайнятості, «в разі відсутності підходящої роботи та з метою повернення демобілізованих учасників АТО до повноцінної трудової зайнятості» вони можуть отримати одноразову виплату допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності. Кожному громадянину, який виявив бажання започаткувати власну справу, в Держслужбі надають індивідуальні консультації, тестують його на здатність до підприємницької діяльності. «У разі позитивного результату служба зайнятості пропонує безробітному пройти безкоштовне професійне навчання з основ підприємницької діяльності, допомагає розібратися в усіх фінансових та юридичних тонкощах ведення бізнесу», – зазначають у Держслужбі зайнятості. Далі безробітний має написати й захистити власний бізнес-план, зареєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності – і залишається лише отримати кошти на відкриття власної справи. Питання щодо надання такої допомоги розглядає спеціальна комісія, до складу якої входять представники центру зайнятості, районних, міських державних адміністрацій, організацій (об’єднань) роботодавців, профспілок тощо. Приміром, колишній стрілець ЗСУ Володимир Арсененко з Черкащини (Кам’янський район), отримавши від Держслужби зайнятості одноразову допомогу в розмірі 62 тисячі гривень, відкрив у селі продуктовий магазин.До АТО чоловік ніколи не займався бізнесом – був охоронцем, слюсарем, бетонярем. Реалізувати мрію про власну торговельну точку допомогли державні кошти й навчання на курсах для підприємців-початківців. Мешканець Іршавського району Закарпаття Василь Худан після демобілізації організував фермерське господарство й розводить худобу – також після навчання в центрі зайнятості й отримання державної допомоги. Як зазначається у відповіді на запит «Новинарні», протягом 2016 року одноразову виплату для започаткування власної справи отримали 851 безробітних демобілізованих учасників АТО. Упродовж січня-липня 2017 року допомогу надано 343 особам. В Держслужбі пояснюють: зменшення чисельності учасників АТО, які отримали фінансову допомоги для відкриття бізнесу, пов’язане зі значним скороченням чисельності зареєстрованих безробітних цієї категорії (за вказаний період по допомогу звернулися 9,9 тисяч учасників АТО – це вдвічі менше, ніж за аналогічний період минулого року). Крім допомоги від Держслужби зайнятості ветерани часто можуть отримати сприяння від місцевих органів влади (як, наприклад, фінансову підтримку від Донецької ВЦА за програмою «Донецький куркуль»). Читайте також:Корисні поради тим, хто демобілізується. Що гарантує держава учасникам АТО Обирати з двох шляхів. Стукати в усі двері Тож уже досвідчені підприємці з «корочкою» УБД радять новачкам обов’язково стукати в усі двері й користуватися будь-якою можливістю отримати кошти, землю, приміщення тощо – як від державних органів, так і від потенційних інвесторів, громадських організацій, які займаються допомогою ветеранам, міжнародних фондів тощо. Головне – не опускати руки й не розчаровуватися, якщо одразу щось не вдається. В учасників бойових дій є беззаперечна перевага: підтримка побратимів, які завжди зрозуміють і допоможуть, та особливий досвід. «Повернення до мирного життя дається непросто. І тут є два шляхи: можна впасти на дно, банально спитися… А можна використати стресовий досвід участі в бойових діях для зростання. Для того, щоб стати набагато успішнішим, ніж ті, хто не був на війні», – каже співзасновник компанії «Українські генетичні технології» Дмитро Лавренчук. Який саме шлях обрати – кожен ветеран повинен вирішити для сам. ОРІЄНТИР Леонід Остальцев: покладатися на себе. Боєць 30-ї окремої механізованої бригади, киянин Леонід Остальцев почав бізнес через півроку після повернення з армії, ще у 2015 році. Відтоді він зі своєю «Піца ветерано»фактично став головним орієнтиром для всіх українських комбатантів, хто пробує започаткувати власний бізнес на «гражданці». «Зараз у мене піцерія в Києві, там працює 22 людини, зростаємо. Решта відкриті по франшизі – одна піцерія в Дніпрі, ще одна в Трускавці, дев’ять кав’ярень у Києві, одна в Маріуполі, і ще є два підпроекти – «Ветерано Брауні» й «Ветерано сервіс», – розповідає «Новинарні» Остальцев. Хоча про нього вже багато писали ЗМІ, поради Леоніда напевно доречні в матеріалі про успішний власний бізнес АТОвців. – Нелегко на всіх етапах, – ділиться Леонід. – Складнощі бувають кожного дня. Але підприємець робить постійно робити певні кроки для вирішення проблем. Це і робить його підприємцем, керівником. Я бачу у ветеранів великий потенціал для роботи, тому що вирішувати проблеми швидко та якісно – це те, чого вчить війна. Ухвалювати рішення, зважено ризикувати – ці якості є в тих, хто брав участь у бойових діях. Коли ти йдеш на чергову операцію, ти не будеш робити так собі – ти сплануєш і виконаєш завдання. Над матеріалом працювали:Леся Шовкун, Дмитро Лиховій, Ольга ГордійчукФото: Faceebook, надані героями статті Матеріал підготовлено в рамках проекту,що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канадичерез Міністерство міжнародних справ Канади За інфоррмацією:  "Новинарня"   Читайте також:  ІЗ ВОЇНІВ – У ПІДПРИЄМЦІ. БІЙЦЯМ АТО ПРОПОНУЮТЬ ДОПОМОГУ У ВІДКРИТТІ БІЗНЕСУ      
  • Стартовий капітал для власної справи ветерану АТО можуть подарувати і Держслужба зайнятості, і місцева влада, і міжнародні донори. Розповідаємо приклади, явки та паролі, про це повідомляє Новинарня Осінь 2014 року. Після Іловайського котла Україна приходить до тями в оманливій тиші першого «Мінського» перемир’я. У бункері біля Луганської ТЕС сидять і нудяться від бездіяльності випускники найкращих вишів України – кілька біологів, юрист, маркетолог, фахівець з ІТ-технологій. Вони – бійці добровольчого батальйону «Айдар». Над головою гупає ворожий обстріл, а в іншому світі триває мирне життя, в яке «айдарівці» сподіваються повернутись. Саме в таких умовах зародилася ідея компанії «Українські генетичні технології», яка першою в Україні почала розробляти реагенти для клінічних досліджень, досі закуповувані лише за кордоном. «Ми вирішили, що повинні щось виробляти, долучитися до реального сектору економіки, а не перепродувати», — розповідає один зі співзасновників компанії, юрист Дмитро Лавренчук.   Фото з АТО: Біжан Шаропов – по центру знизу, Дмитро Лавренчук – згори праворуч За словами біолога Біжана Шаропова, ідея виробляти саме реактиви прийшла не одразу. «Але в нас у загоні було два біологи. І як спеціалісти, ми знали, що реагенти, які використовують у клінічних лабораторіях (для діагностування венеричних захворювань, різних типів раку тощо) та для наукових досліджень виробляються лише за кордоном. Відповідно, у наших лабораторіях є або неякісні російські реагенти, які дають велику похибку, або дорогі європейські, що значно здорожчують аналізи», — пояснює Шаропов. Повернувшись з АТО, започаткували стартап – поступово, вкладаючи власні кошти, зароблені на інших роботах. На допомогу від держави навіть не розраховували. «Ветерани мають вести за собою, піднімати країну. А не стояти з простягнутою рукою й не просити в держави якихось пільг», – переконаний Лавренчук. Втім, в Україні є багато структур і людей, які допомагають ветеранам АТО започаткувати власний бізнес на «гражданці». Вони наголошують: підтримка потрібна, але це має бути не риба, а вудка. Чому повернення з війни означає зміну роботи «Для ветеранів відкриття свого бізнесу – це передусім самореалізація і соціалізація», – пояснює «Новинарні» психолог Олена Нагорна, яка працює з військовими. Загострене почуття справедливості, бажання змінювати життя навколо себе на краще (яке не завжди збігається з уявленнями про «краще життя» у цивільних людей), неспроможність миритися з, на їхній погляд, безглуздими вказівками керівництва – все це призводить до того, що після повернення з війни учасникам бойових дій складно повернутися на попереднє місце роботи або влитися в новий колектив. Тож бажання зайнятися власною справою і працювати на себе, а не на когось, для ветеранів АТО цілком природне й логічне. І, водночас, вони мають величезний потенціал для успішного ведення власної справи. «Ветерани мають навички більш швидкого реагування на змінені обставини – під час участі в бойових діях вони розвинули інтуїцію, “чуйку”. А ще в них більша готовність ризикувати – а отже, вони більш відкриті до інновацій в бізнесі, ніж люди без такого досвіду», — зазначає Нагорна. І додає, що досвід планування операцій дуже допомагає при складанні та реалізації бізнес-плану. Звісно, є й можливість зазнати невдачі або навіть банкрутства, Але цей ризик для ветерана значно менший, ніж ризик скотитися на дно від бездіяльності, банально спитися або зазнати психічного розладу, переконують фахівці. «Безперечно, без економічного знання, розуміння бізнесових процесів складно розраховувати на успіх. Але як свідчить світова практика, набутий ветеранами досвід, переоцінка цінностей дозволяє легше йти на зміну професійної діяльності», — зауважує психолог. Воїну — гідна праця: переоцінити цінності «У ветеранів, які повертаються в цивільне життя, відбувається переоцінка цінностей. Коли людина пережила втрату друзів, бачила загибель людей – це дуже сильні психологічні наслідки. І власна справа, коли ветеран продовжує робити щось важливе, виробляти якийсь власний продукт чи послуги, і при цьому може об’єднувати навколо себе людей, побратимів, для нього є дуже важливою», — підкреслює в коментарі «Новинарні» заступниця голови правління громадської організації «Центр зайнятості вільних людей» Оксана Філоненко. «Але скажемо відверто — не кожна людина може відкрити й вести власний бізнес», — додає вона. Розібратися з тим, чи вдасться їм перекваліфікуватися в підприємців, ветеранам допомагають численні волонтерські ініціативи та громадські організації. «Центр зайнятості вільних людей» – одна з найбільших таких в Україні. Для допомоги ветеранам АТО тут, зокрема, діє проект «Воїну – гідна праця»,координаторкою якого є Філоненко. Також учасники бойових дій можуть отримати допомогу в рамках проекту «Бізнес-інкубатор», який спрямований саме на навчання відкриттю власної справи ветеранів і внутрішньо переміщених осіб.   Оксана Філоненко (в центрі) з колегами по ГО   «Цей проект діє вже кілька років, вже було три хвилі навчання по півроку – від подання бізнес-плану до реалізації проекту. Нам навіть вдавалося залучати спонсорів, які на найкращі бізнес-ідеї давали міні-гранти для реалізації цієї справи», — розповідає Оксана. Один із прикладів — Олександр Морозов. Чоловік започаткував власний бізнес — серветки для чищення зброї. «Він зробив пробну партію, яка знаходиться на реалізації у військовій частині, і займається процесом сертифікації. Адже в оформленні постачання для військових є своя специфіка», – наводить приклад співрозмовниця «Новинарні». Навчання на курсах ведення власного бізнесу, які також працюють при центрі, допомагає колишньому бійцю розібратися, наскільки його бізнес-ідея актуальна й особлива. «Бо кожен другий-третій каже – “я відкрию кав’ярню “. А тих кав’ярень – мільйон, чим твоя відрізнятиметься від інших, буде унікальною? Це важливо», — пояснює Оксана Філоненко. У рамках інформаційної кампанії «Захоплені життям. Історії успіху учасників АТО» «Центр зайнятості вільних людей» у жовтні проведе вже п’ятий всеукраїнський форм – цього разу у Львові (попередні відбувалися в Харкові, Дніпрі та двічі — в Києві). Один із його розділів – відкриття власної справи: ветерани-підприємці діляться одне з одним досвідом, розповідають про власні невдачі та перемоги у веденні бізнесу. Приклади успіху:дивіться, як їм вдається Можливість навчитися на чужих помилках допомагає набити менше власних ґуль. Зовсім без них усе одно не обходиться, адже кожна справа різна й започаткована в різних стартових умовах. Але ті учасники бойових дій, які вже можуть назвати себе бізнесменами, визнають, що досвід таких самих початківців, як вони, був для них дуже корисним. Кілька підприємців, які повернулися з фронту й більш чи менш успішно провадять свій бізнес, погодилися поділитися своїми здобутками з читачами «Новинарні».  Євгенія Янченко «Єва» - медик-волонтер, 25 бтро «Київська Русь». Бізнес – квітковий магазин «Імперія орхідей» (кількість працівників: двоє). Євгенія, яку побратими частіше називають позивним «Єва», у 2014 році поїхала на фронт разом із чоловіком – командиром 25-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь» Андрієм Янченком «Висотою». Повернувшись із зони бойових дій, у листопаді 2015-го народила первістка. А в 2017-му заснувала власну справу – вже досить успішний магазин орхідей. – Ми тільки три місяці як працюємо. Потихеньку намагаємося розвиватися, рекламувати себе – флаєри, виставки, скоро вийде наша реклама на радіо. Також працює «сарафанне радіо», соцмережі, – розповідає Євгенія. Замовляємо орхідеї з Нідерландів, напряму від компанії, яка їх вирощує. Завжди намагаємося брати так, щоб квіти тішили покупців якомога довше. Зараз шукаємо цікаві, незвичайні види з Азії, їх майже ніхто в Україну не завозить. Думаємо про відкриття другого магазинчику. Наші клієнти знають, що ми завжди їх проконсультуємо, підкажемо, якщо щось не так із квіткою. Вони можуть до нас приїхати, навіть залишити у нас квітку, щоб ми довели її до ладу і повернули. …Раніше я ніколи не займалася флористикою. Але захотілося. І все добре пішло! Мене дуже підтримав чоловік. Зараз я дуже навчаюся, відвідую майстер-класи [з ведення бізнесу], різні заходи. Читаю літературу. Інформації дуже багато, було б бажання. На початку для відкриття магазину ми використали власні заощадження, також наші друзі дали нам невелике кредитування на рік. Найважче було з приміщенням, адже оренда в Києві дуже дорога. Я почала шукати в нових районах – і знайшла те, що одразу припало до душі. Зробили там ремонт – хлопці з батальйону дуже допомогли. Хтось шпаклював, хтось фарбував. І за два тижні відкрилися. Ми дуже вдячні за допомогу організації «Ветерано сервіс» – вони постійно нас рекламують, нагадують, що є такий бізнес у ветеранів. Запрошують на заходи і фестивалі, роблять огляди, пишуть відгуки. У нас було маленьке приміщення, яке ми не використовували, і завдяки «Ветерано сервіс» до нас заїхали «Ветерано кава». Поради від Єви:  – Насамперед – у жодному разі не опускати руки. По-друге, не треба імпульсивних рішень: це кошти і це бізнес, де є велика конкуренція, тому всі рішення мають бути обдуманими. По-третє, не можна економити на рекламі. Без реклами не буде нічого. Якщо хтось думає, що клієнти прийдуть тільки тому, що ми ветерани, – це помилка. До того ж, оскільки ми позиціонуємо себе як ветерани, то маємо нести відповідальність за якість нашої продукції. Ми зобов’язані, щоб вона була на найвищому рівні.   Павло Тука - оператор-навідник БТР, 81 оаембр.  Бізнес – приватне охоронне підприємство «Титан» (кількість працівників: понад 40 учасників АТО в штаті/резерві, шість професійних охоронців)   Попри офіційну посаду оператора-навідника БТР, на фронті Павло Тука, боєць 90-го штурмового батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади, займався в основному аеророзвідкою. Демобілізувався у вересні 2015-го. Охоронну фірму створив спільно з іще одним ветераном. – Ми почали недавно, – розповідає Павло. – Об’єдналися з Анатолієм Свиридом. У мене досвіду в охоронній сфері не було, а Свирид – професійний тілоохоронець, має досвід в охоронних послугах. Дали оголошення про набір людей на роботу, і до нас звернулися багато хлопців. Зараз маємо близько 45 людей у резерві. Коли є об’єкт – обдзвонюємо цих людей і беремо їх на роботу. Монтаж відеоспостереження, системи охорони ми вже робимо. Наприклад, зараз завдяки волонтеру Роману Сініцину до нас звернувся австрієць, який потребує послуг охорони – і з вересня починаємо з ним працювати. Про пільги щодо відкриття бізнесу для атовців я не чув. Але суспільство нас підтримує. Є певний сегмент людей, які першочергово звертаються до нас, якщо їм потрібна охорона або монтаж пристроїв та сигналізації – саме завдяки тому, що ми учасники АТО. Спочатку ми і зарплатню, і за оренду приміщення платили зі своїх власних заощаджень та інших доходів. А зараз до нас звертається все більше клієнтів. Головна наша перевага – це колектив. У нас високий рівень довіри, всі один одного добре знають. Разом легше. Поради від Павла:  – Перш за все – не будувати надмірних ілюзій, тверезо підходити до своїх стартів та ідей. Ми спілкуємося з атовцями, які раніше відкрили свій бізнес, і бачимо: якщо працюєш довго і важко, то успіх є.   Артем Бутов боєць добровольчого батальйону «Донбас», група безпілотників.  Бізнес – міні-птахоферма на Донеччині (кількість працівників: троє)   фото: Fakty.ua 32-річний Артем Бутов організував птахоферму в селі Дробишеве Лиманського району Донецької області. Бізнес діє півтора року, є навіть торгова марка – «Дробишевські курчата». Влітку 2017 року Бутов став першим отримувачем державної допомоги в рамках інвестиційної програми «Донецький куркуль», яку започаткувала Донецька військово-цивільна адміністрація на чолі з Павлом Жебрівським. І це не перший Артемів досвід успішного залучення фінансування. – У кінці 2015 року я отримав грант від ПРООН (Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй). Це гранти для жителів Донецької і Луганської областей та переселенців для відновлення або започаткування власного бізнесу, – розповідає «Новинарні» «куркуль» новітнього часу Бутов. Коли казав односельцям, що хочу написати заявку на грант, вони з цього спочатку підсміювалися. А коли я отримав грант і почав потихеньку працювати, то люди підходили і розпитували. Я їм розповідав, допомагав – якщо бачив, що людина дійсно буде щось робити. Я раніше не займався птахівництвом. Але в мене було бажання займатися власною справою. Це часто трапляється серед атовців – я не міг собі уявити, що працюватиму на когось. Учаснику АТО важко йти на роботу і слухати, що хтось тобі щось наказує. Це стало мотивом розпочати свій бізнес, де ти відповідаєш за всі результати. …Важко на кожному етапі бізнесу. Спочатку було важко його побудувати, потім – виростити птахів. Тепер планую розширюватися – створюємо кооператив, закупили нове обладнання, зробили ремонт. Можливо, вийде отримати кредит. У нас буде приблизно 3 тисячі курочок. Для ветеранів АТО якихось особливих пільг у веденні бізнесу немає. Хіба що військовий збір 1,5% я не плачу. Але головне, що хлопці-атовці активні, ми один одному допомагаємо. Я багато їжджу на семінари, тренінги, дізнаюся про нюанси сільського господарства. Хочу розвивати його на своїх теренах. Ми зі знайомою створили громадську організацію «Ділова Лиманщина», мета якої – сприяти розвиткові самозайнятості й малого бізнесу в нашій громаді. У нас нормальні відносини з керівництвом області, тож якщо хтось із Донеччини хоче зайнятися бізнесом, то може звернутися до нашої громадської організації.Грант від ДонВЦА для мене вже другий. За програмою «Донецький куркуль» можна на розвиток власного бізнесу отримати до 500 тисяч гривень. Поради від Артема: – Найважливіше – це прийняти рішення. Помилки роблять усі, від цього нікуди не дінешся. Раджу більше консультуватися з людьми і дуже точно вираховувати бізнес-план, бо часто в ході його реалізації «вилазять» нюанси, яких не врахував.  Зараз такі часи, коли багато можливостей. У кожній області є Торгово-промислова палата – треба їхати до них і знайомитися, сказати, чим хочеш займатися. І вони чимось допоможуть. Наша Донецька ТПП чудова – допомагали мені, запрошують на семінари. Також є багато асоціацій, які існують для того, щоб захищати інтереси підприємців певної галузі – я нещодавно став членом Союзу птахівників України. Треба стукати в усі двері, цікавитися й багато запитувати – а не вважати, що ти найрозумніший. Що треба, щоб отримати допомогу для свого бізнесу? Приклад Донеччини – Потрібно бути зареєстрованим підприємцем, мати рахунок у банку. Взяти виписку з рахунку і довідку з податкової про те, що в тебе немає заборгованості з податків і зарплати найманим працівникам (якщо працівники є). А також – мати дієвий бізнес-план. Якщо людина не захистила бізнес-план із першого разу, то може запитати, що саме не так, допрацювати його, податися ще раз — і отримати фінансування. Область на цю програму виділяє 140 мільйонів гривень на рік, і вони зробили співфінансування з місцевими адміністраціями: 250 тисяч переможцям програми дає місцева влада, і 250 тисяч – область. Область не виділить кошти, доки не цього не зробить місцева влада. Це стимулює громадський актив ходити до місцевих депутатів і спонукати їх виділити кошти на розвиток бізнесу.У нас міська рада виділила 1 мільйон гривень, цього вистачило на п’ять проектів. Але на наступні проекти коштів ще не виділяли.   Руслан Попов - боєць ВДВ, служив на контракті у 80 одшбр. Бізнес – пошиття спортивного одягу   Повернувшись наприкінці 2015 року з війни, учасник оборони Луганського аеропорту Руслан Попов спершу не міг знайти себе у мирному житті. 35-річний киянин розповідає, як упоратися з депресією допомогла підтримка дружини, що нагадала йому про давню дитячу мрію. – У дитинстві я любив грати у футбол. Але якісної форми у 1990-х не було. Тоді я розмалював звичайну чорну футболку – і вийшла форма. Так у мене з’явилася мрія – випускати спортивну форму. Через півроку після повернення з фронту я розпочав власну справу – пошиття спортивного одягу під брендом UAforce. У 2016 році була грантова програма від фонду «Відродження», на платформі кримської діаспори. Написав проект, отримав грант для переселенців та учасників АТО на ведення бізнесу. Серед учасників конкурсу було близько 200 переселенців і лише троє атовців… У результаті гранти отримали 16 переселенців і я. Розмір гранту був до 60 тисяч гривень, але давали не кошти, а можливість закупити обладнання – у моєму випадку це були швейні машини. Ми шиємо під замовлення спортивні костюми, куртки, футболки, шорти. Зазвичай про нас дізнаються через «сарафанне радіо» або через громадські організації. Недавно зробили сторінку у «Фейсбуці» – UAforce (індпошив спортивного одягу). Також організували швейний цех Kiev Jersey Lab, у якому шиємо не тільки UAforce, а й бренд RIGO і навіть жіночі сукні. Потужності невеличкі, тому пріоритет надаємо невеликому опту (10-20 одиниць). Хоча й у роздріб також шиємо. Бізнесу вже рік, але він на рівні стартапу – на жаль, справді серйозного прогресу немає. Шукаю різні інвестиції, беру участь у ще одній грантовій програмі для учасників АТО – «Стартап Ірпінь». Вона організовується в Ірпені, але учасники можуть бути з різних міст. У Києві досить багато різних програм навчання для ветеранів (наприклад, Центр AXIOS).Активно ходжу на тренінги з продажів,маркетингу, вступив до університету – на економіку та бізнес-моделювання. Поради від Руслана: – Найскладніше – наважитися. Бо багато можна говорити, але так нічого й не зробити. Але коли починаєш працювати, то починає щось виходити, хоч, можливо, й не так швидко, як хотілося б. Помилки будуть обов’язково. Чим більше ти їх робиш, тим більше вчишся. Головне – не здаватися, хоч би як було тяжко. Можливо, взяти паузу. Але продовжувати далі. Потрібно шукати команду однодумців, людей, які справді зацікавлені в проекті. Бо якщо люди в тебе працюють тільки за гроші, то коли щось піде не так, вони можуть скористатися ситуацію в своїх інтересах або просто покинути тебе сам на сам із проблемами. Тому командність важлива. У моїй команді семеро людей: хтось просто допомагає, не отримуючи доходу, але дивиться на це як на перспективу. А ті, хто шиє, заробляє найбільше. Євген Махревич- боєць батальйону ім. Кульчицького Нацгвардії; інженер батальйонно-тактичної групи ЗСУ, центр «Десна». Бізнес – ремонт подушок, ремонтні роботи; виробництво сільськогосподарської продукції.   Для Євгена Махревича починати власний бізнес – не така нова справа, як для інших героїв цього матеріалу. За часів проживання в рідному Криму він був директором мережі магазинів брендових годинників, потім у відкрив власний інтернет-магазин із гуртової торгівлі хронометрами. З початком російської агресії бізнес довелося згорнути: Євген пішов на війну. Спершу служив у Нацгвардії, через рік, у 4-ту хвилю мобілізації, мобілізувався до ЗСУ. Під час 5-ї й 6-ї хвиль уже як інструктор навчав протимінній безпеці та інженерній справі новобранців у «Десні»… – Коли наближалося моє звільнення з лав ЗСУ, я замислився, чим займатися далі, – розповідає ветеран. – Іти працювати «на дядю» не хотілося. Потроху моніторив сайт OLX – і побачив, що в Броварах продається бізнес із реставрації подушок. Після звільнення я туди прийшов, подивився, оцінив бухгалтерію: ледве на нулі дихає. Викупив його і почав працювати. Вклав власні заощадження — 4000 доларів. Це був готовий бізнес «Домашній помічник» – реставрація подушок на стаціонарній точці, за якихось 100 метрів від моєї квартири в Броварах. Там уже довгий час працювала дівчина, яка всім цим займалася. Але я вирішив цю фірму розширити. Обрав напрямок «Майстер на годину»: всілякі роботи по сантехніці, електриці, будівництву Хоча я ніколи не займався ніякими ремонтами, але вирішив, що зможу, потягну. І справа пішла. Давав оголошення через OLX, місцеві сайти. Люди телефонують, питають: ви таке робите? Я сміливо кажу: так, роблю. Потім дивлюся в YouTube, «як воно робиться» (посміхається), приїжджаю і виконую. Клієнти задоволені – значить, все нормально. Я давно був оформлений як ФОП на 2-й групі оподаткування – під час служби переходив на нульову ставку, а тепер повернувся. Прибуток почав отримувати буквально на другий місяць. У такому бізнесі можна було заробляти 10-15 тисяч гривень на місяць «чистими». Але це був радше експеримент — зможу чи ні. Більше 500 доларів таким бізнесом, якщо робиш усе сам, заробити навряд чи вийде. Що краще – купувати вже готовий бізнес чи починати свій з нуля? – Мабуть, я все ж таки порадив би починати з нуля. Купуючи готову справу, можна сильно «влетіти». Адже коли продається бізнес? Переважно в стадії занепаду. Дуже мало хто продає свій бізнес на стадії розквіту. Тож якщо купуєш готовий бізнес, треба все ретельно прорахувати і продумати, як вивести його на прибуток і чи це можливо взагалі. Коли я купував «ремонт подушок», то бачив, що він ледве тримається на нулі. Але я також розумів, що це вже «прикормлене місце», тут є своя база клієнтів. І я з досвіду знав, як треба його розвивати: зробив для фірми окремий сайт (це дуже важливо), почав давати більше реклами, розширив перелік пропозицій тощо. За рахунок цього обіг коштів збільшився втричі за два роки. «Домашній помічник» і досі працює, хоча прибуток приносить невеликий – хіба що за оренду броварської квартири заплатити. А от «Домашній майстер» закрився, бо з травня я переїхав у село. Це не дауншифтинг – я планую заробляти на сільськогосподарському бізнесі. Хоча скільки саме – будемо дивитися. Зараз, наскільки я розумію, агрокомплекси виходять із тіні, показують серйозні цифри прибутків. Ми цього року засіяли гектар кукурудзи. На посів пішло приблизно 20 кілограмів зерна, а по збору вона дає 10-12 тонн! Причому орендувати поля необов’язково. Ми з напарником, переселенцем із Донецька, купили в напівзакинутому селі Десятини (Житомирська область) стару хату з городом за 1,5 тисячі доларів. Сусідні хати покинуті – їхні городи нам також віддали. Городи тут великі, так і назбиралося майже три гектари. Крім кукурудзи, посадили на пробу ячмінь і картоплю – подивимося, як воно буде працювати і чи варто на наступний рік братися до цього серйозніше. Ще закупили маточне поголів’я в’єтнамських свиней – поки що десять голів, але будемо збільшувати. Гусей починаємо розводити. І навіть віскі пробуємо виробляти – під маркою «Бурштинка». Спершу зробили трохи на пробу, а виявився непоганий напій –він на ячмені, дуже м’який смак, пахучий, з присмаком меду! Приїжджали журналісти, куштували – кажуть, не гірше, ніж в Ірландії. Головне в сільськогосподарському бізнесі – організовувати ринок збуту, щоб продавати свій товар як мінімум по всій Україні. Без інтернету це дуже важко, тому треба на селі розвивати доступ до інтернету. Про програми з підтримки власного бізнесу для учасників бойових дій я нічого не чув. Думаю, якщо таке і є, на щось серйозне цієї підтримки все одно не вистачить. Принаймні в моєму випадку. Ну скільки можуть дати грошей? Тисяч 60 гривень? Що за ці гроші можна купити? На трактор не вистачить.   Риба до вудки. Що пропонує держава Звісно, все залежить від масштабів бізнесу й амбіцій, проте для багатьох ветеранів, які прагнуть розпочати власну справу і не мають на це коштів, допомога держави може стати справді значною підтримкою. Інша річ, що про таку можливість знають далеко не всі. Як повідомили «Новинарні» у Державній службі зайнятості, «в разі відсутності підходящої роботи та з метою повернення демобілізованих учасників АТО до повноцінної трудової зайнятості» вони можуть отримати одноразову виплату допомоги по безробіттю для організації підприємницької діяльності. Кожному громадянину, який виявив бажання започаткувати власну справу, в Держслужбі надають індивідуальні консультації, тестують його на здатність до підприємницької діяльності. «У разі позитивного результату служба зайнятості пропонує безробітному пройти безкоштовне професійне навчання з основ підприємницької діяльності, допомагає розібратися в усіх фінансових та юридичних тонкощах ведення бізнесу», – зазначають у Держслужбі зайнятості. Далі безробітний має написати й захистити власний бізнес-план, зареєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності – і залишається лише отримати кошти на відкриття власної справи. Питання щодо надання такої допомоги розглядає спеціальна комісія, до складу якої входять представники центру зайнятості, районних, міських державних адміністрацій, організацій (об’єднань) роботодавців, профспілок тощо. Приміром, колишній стрілець ЗСУ Володимир Арсененко з Черкащини (Кам’янський район), отримавши від Держслужби зайнятості одноразову допомогу в розмірі 62 тисячі гривень, відкрив у селі продуктовий магазин.До АТО чоловік ніколи не займався бізнесом – був охоронцем, слюсарем, бетонярем. Реалізувати мрію про власну торговельну точку допомогли державні кошти й навчання на курсах для підприємців-початківців. Мешканець Іршавського району Закарпаття Василь Худан після демобілізації організував фермерське господарство й розводить худобу – також після навчання в центрі зайнятості й отримання державної допомоги. Як зазначається у відповіді на запит «Новинарні», протягом 2016 року одноразову виплату для започаткування власної справи отримали 851 безробітних демобілізованих учасників АТО. Упродовж січня-липня 2017 року допомогу надано 343 особам. В Держслужбі пояснюють: зменшення чисельності учасників АТО, які отримали фінансову допомоги для відкриття бізнесу, пов’язане зі значним скороченням чисельності зареєстрованих безробітних цієї категорії (за вказаний період по допомогу звернулися 9,9 тисяч учасників АТО – це вдвічі менше, ніж за аналогічний період минулого року). Крім допомоги від Держслужби зайнятості ветерани часто можуть отримати сприяння від місцевих органів влади (як, наприклад, фінансову підтримку від Донецької ВЦА за програмою «Донецький куркуль»). Читайте також:Корисні поради тим, хто демобілізується. Що гарантує держава учасникам АТО Обирати з двох шляхів. Стукати в усі двері Тож уже досвідчені підприємці з «корочкою» УБД радять новачкам обов’язково стукати в усі двері й користуватися будь-якою можливістю отримати кошти, землю, приміщення тощо – як від державних органів, так і від потенційних інвесторів, громадських організацій, які займаються допомогою ветеранам, міжнародних фондів тощо. Головне – не опускати руки й не розчаровуватися, якщо одразу щось не вдається. В учасників бойових дій є беззаперечна перевага: підтримка побратимів, які завжди зрозуміють і допоможуть, та особливий досвід. «Повернення до мирного життя дається непросто. І тут є два шляхи: можна впасти на дно, банально спитися… А можна використати стресовий досвід участі в бойових діях для зростання. Для того, щоб стати набагато успішнішим, ніж ті, хто не був на війні», – каже співзасновник компанії «Українські генетичні технології» Дмитро Лавренчук. Який саме шлях обрати – кожен ветеран повинен вирішити для сам. ОРІЄНТИР Леонід Остальцев: покладатися на себе. Боєць 30-ї окремої механізованої бригади, киянин Леонід Остальцев почав бізнес через півроку після повернення з армії, ще у 2015 році. Відтоді він зі своєю «Піца ветерано»фактично став головним орієнтиром для всіх українських комбатантів, хто пробує започаткувати власний бізнес на «гражданці». «Зараз у мене піцерія в Києві, там працює 22 людини, зростаємо. Решта відкриті по франшизі – одна піцерія в Дніпрі, ще одна в Трускавці, дев’ять кав’ярень у Києві, одна в Маріуполі, і ще є два підпроекти – «Ветерано Брауні» й «Ветерано сервіс», – розповідає «Новинарні» Остальцев. Хоча про нього вже багато писали ЗМІ, поради Леоніда напевно доречні в матеріалі про успішний власний бізнес АТОвців. – Нелегко на всіх етапах, – ділиться Леонід. – Складнощі бувають кожного дня. Але підприємець робить постійно робити певні кроки для вирішення проблем. Це і робить його підприємцем, керівником. Я бачу у ветеранів великий потенціал для роботи, тому що вирішувати проблеми швидко та якісно – це те, чого вчить війна. Ухвалювати рішення, зважено ризикувати – ці якості є в тих, хто брав участь у бойових діях. Коли ти йдеш на чергову операцію, ти не будеш робити так собі – ти сплануєш і виконаєш завдання. Над матеріалом працювали:Леся Шовкун, Дмитро Лиховій, Ольга ГордійчукФото: Faceebook, надані героями статті Матеріал підготовлено в рамках проекту,що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канадичерез Міністерство міжнародних справ Канади За інфоррмацією:  "Новинарня"   Читайте також:  ІЗ ВОЇНІВ – У ПІДПРИЄМЦІ. БІЙЦЯМ АТО ПРОПОНУЮТЬ ДОПОМОГУ У ВІДКРИТТІ БІЗНЕСУ      
    Sep 15, 2017 2329